Вінницька ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва :: Наші видання

ЗНАМЕННІ І ПАМ’ЯТНІ ДАТИ ВІННИЧЧИНИ 2009 РОКУ

Знаменні і пам’ятні дати Вінниччини 2009 року 

СІЧЕНЬ

6 січня – 175 років від дня народження Степана Васильовича Руданського (1834-1873), українського поета-класика, гумориста, фольклориста, перекладача, громадського діяча, лікаря.

Народився Степан Руданський 6 січня 1834 р. (25 грудня 1833 р. за старим стилем) на славній подільській землі в с. Хомутинці Вінницького повіту (нині Калинівського р-ну) в родині сільського священика.

Після закінчення Шаргородської духовної бурси навчався у Кам’янець-Подільській духовній семінарії (1849-1855). Творчу діяльність розпочав як поет-романтик, захоплювався фольклористикою, етнографією. На основі подільського народного епосу створив у 1851-1854 рр. балади “Вечорниці”, “Упир”, “Розбійник”. Упорядкував двотомний рукописний збірник “Народные малороссийские песни, собранные в Подольской губернии С.В.Р.” (1852), збірку “Копа пісень” (1861), здійснив етнографічний опис “Подольське весілля” (1862).

Нині в рідному його селі діє народний музей, споруджено пам’ятник поетові, традиційними стали Дні гумору і сатири на Вінниччині, присвячені Руданському. Відзначається це свято в Хомутинцях і Калинівці в день народження автора “Співомовок”. Засновано літературну премію ім.С.Руданського (1994). Серед її лауреатів – А.Гарматюк, В.Рабенчук, М.Куций, В.Петренко, Н.Дубицький, брати Хоменки, В.Мельник, калинівський фольклорний ансамбль «Народні візерунки» та ін.

ЛІТЕРАТУРА

Наш видатний земляк

Дорош, І.А. Село Хомутинці – демографічний зріз першої половини ХІХ ст.: Родина священиків Руданських: генеалогія роду: (до 175-ї річниці від дня народж. С.В.Руданського) / І.А.Дорош // Подільська старовина: наук. зб. / Вінниц. обл. краєзн. музей. – Вінниця: Держ. картогр. ф-ка, 2008. – Вип. 4. – С. 159-170.– (До 90-річчя музею).

Мізяківський, О. Лицар українського слова: [про життєв. і творч. шлях С.Руданського і вшанування його пам’яті на Калинівщині] / О.Мізяківський // Вінниц. відом. – 2007. – 18 січ. С. 8.

Рабенчук, В. Незгасний небозвід українського духу: [про С.Руданського] / В.Рабенчук // Вінниччина. – 2005. – 26 лют. С.6. – (Спец. вип. газ. «Хочу все знати»).

Страшний, В. Письменник, лікар і мировий суддя / В.Страшний // Вінниччина. – 2008. – 16 січ. С. 4.

Подолинний, А. Візитна картка України [пісня на сл. С.Руданського «Повій, вітре, на Вкраїну…»] / А.Подолинний // Подолинний, А. Жити Україною: статті, рец., есе.– Вінниця, 2007.– С.80-83.

До С.Руданського, в Хомутинці

Грош, Ю. Як творився пам’ятник С. Руданському: [з історії створення і відкр. пам’ятника в с. Хомутинці Калинів. р-ну] / Ю.Грош // Прапор перемоги. – 2003. – 11 черв.

Мовчанюк, Г.Калинівчани пишаються видатним земляком: [свято сатири і гумору до 170-річчя від дня народж. С. Руданського] / Г.Мовчанюк // Вінниччина. – 2004. – 13 січ.: фото.

Юрчишина, О. Вшановуючи пам’ять Степана Руданського: [про урочистості до 173-річчя від дня народж. поета в с. Хомутинці та м.Калинівка] / О.Юрчишина // Подолія. – 2007. – 13 січ.

Святкують земляки Степана Руданського // Гарматюк, А. Літературно-журналістським пером. – Кам’янець-Подільський, 2007. – C. 156-158.

Рабенчук, В. Усміхається нове тисячоліття: [про Дні сатири і гумору на Вінниччині та підгот. до відзнач. у 2009 р. 175-ї річниці від дня народж. С. Руданського] / В.Рабенчук // Літ. Україна. – 2008. – 15 трав. – С. 2.

* * *

6 січня – 70 років від дня народження Василя Васильовича Губарця (1939), українського письменника, журналіста.

В.В.Губарець народився в с. Лука-Мелешківська, тепер Вінницького району. Після закінчення факультету журналістики Львівського університету працював штатним працівником у ряді вітчизняних газет і журналів. З серпня 1993 р. – головний спеціаліст у справах української діаспори Міністерства України в справах національностей та міграції, згодом заступником начальника головного інформаційно-аналітичного управління Міністерства освіти у справах преси та інформації. Від 2000 р. – виконавчий директор Української асоціації виробників поліграфічної продукції; 2002 – головний редактор журналу «Друк і книга»; 2004 – заступник завідувача кафедри журналістики Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» (Київ).

Автор поетичних книг, зокрема “Одвертість”(1970), “Лінія тепла”(1984), «Обличчям до тебе» (1990), «Повертайтеся, ластівки» (2003), повісті «Скарбами землі зігрітий» (2001), співавтор науково-популярного видання «Із чарівних комор підземелля» (2003) та ін. Низку його текстів покладено на музику. Перекладає твори вірменською, білоруською, комі, туркменських поетів.

В.В. Губарець – заслужений журналіст України, лауреат премії “Золоте перо” Національної спілки журналістів України.

Про письменника

Мельник, В. А серце прагне молодіти! / В.Мельник // Вінниччина. – 1999. – 19 січ.

Хоменко, Б.В. Губарець Василь Васильович / Б.В.Хоменко // З-над Божої ріки: літ. біобібліогр. слов. Вінниччини. – Вінниця, 2001. – 2-е вид., перероб. і доп. – С.89-90.

Француженко, М.О. Губарець Василь Васильович / М.О.Француженко // ЕСУ. – К., 2006. – Т.6. – С. 574: фото.

Губарець Василь Васильович // Вінниччина в датах: хронол. довід. – Вінниця, 2000. – С.93.

* * *

6 січня – 60 років тому народився Микола Володимирович Луків (1949), український поет, пісняр.

Родом М.В.Луків із села Куманівці, що розкинулося на межі Вінниччини і Хмельниччини.

Після школи майбутній поет 1968 р. закінчив Немирівське педагогічне училище ім. Марка Вовчка, а 1973 р. – факультет журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Працював завідуючим відділом поезії письменницької газети «Літературна  Україна».

З 1984 р. очолює редакцію всеукраїнського літературно-художнього та суспільно-політичного журналу “Дніпро”.

Його перу належать поетичні збірки “Ріка” (1973), “Політ”(1979), “Кущ осінньої калини” (1985), “Мелодії для матері і коханої” (1991), “Росте черешня в мами на городі” (1994), «Доля і час» ( 2002), «Величальна Україні» (2004), «Балада про брата» (2005), “Не повертайтесь на круги своя...”, “Матері залишаються з нами”.

Багато віршів М.Луківа (понад 300) композитори поклали на музику. З-поміж найкращих його пісень – «Росте черешня в мами на городі», «Приїжджайте частіше додому», «Радіола у клубі грає», «Половина саду квітне», «І ось прийшла до мене знов» та багато інших, без яких уже не уявляється наша естрада. Наш земляк широко відомий і як публіцист, який у своїх публікаціях піднімає гострі проблеми сучасного життя.

Творчість поета відзначено престижними міжнародними та всеукраїнськими преміями: лауреат Міжнародної літературної премії імені Г.Сковороди, премій імені М.Островського, С.Гулака-Артемовського, Всеукраїнської премії ім. В. Вернадського, відзначений медаллю ім. С.П.Корольова. За плідну творчу працю нагороджений орденом «За заслуги» II ступеня, орденом Святого Володимира, орденом Святого архістратига Михаїла.

М.Луків – заслужений діяч мистецтв України.

Про поета

Бортняк, А. Зоряний час поета-пісняра: /А.Бортняк // Подолія. – 2003. – 26 лют.

Возіянов, М. Почесна відзнака: [рішенням сес. Хмільниц. райради голов. ред. журн. «Дніпро» М. Луківу присвоєно звання «Почесний громадянин Хмільницького району»] / М.Возіянов // Літ. Україна. – 2003. – 21 серп.

Славутич, Е. Приїжджайте частіше додому: [тема материнства в творчості М.Луківа] /Е.Славутич // Подолія. – 2001. – 21 серп.

Микола Луків // Українське слово. – К.,1995. – Т.4. – С.606-618.

 Пастушенко, Л. …про Миколу Луківа / Л.Пастушенко // Пастушенко, Л. Полювання на класиків: Розмисли на берегах книжок. – Вінниця, 2006. – С.1 28-130.

Подолинний, А.М. Луків Микола Володимирович / А.М.Подолинний // З-над Божої ріки: літ. біобібліогр. слов. Вінниччини. – 2-е вид., перероб. і доп. – Вінниця, 2001. – С.203-204.

* * *

8 січня – 130 років тому народився Степан Васильович Васильченко (1879-1932), український письменник і педагог.

Народився письменник в м. Ічня, тепер Чернігівської області. Справжнє його прізвище – Панасенко. Неодноразово бував у Вінниці. Тут він познайомився з сестрою братової дружини Килиною. Пізніше вони одружилися. Під час Першої світової війни Васильченка мобілізували. Разом з частиною перебував у Борзні, Глухові, а з вересня 1914 р. – у Вінниці. Згодом письменника відрядили у Київ на навчання в офіцерській

Весною 1914 р. у Вінниці гастролювала трупа М.К.Садовського, яка показала виставу за п’єсою Степана Васильченка: «На перші гулі» (1914). Вистави за п’єсами Васильченка здійснювалися на Вінниччині також і у 20-30 рр., зокрема п’єса «Кармелюк».

1919 р. у вінницькому видавництві «Національна освіта» вийшла книжка письменника «Дві казки».

Перебуваючи у Вінниці, письменник цікавився місцевим літературним і культурно-мистецьким життям, але про це ще мало відомо. Ширші дані є про його товаришування з письменником Прохором Ворониним (1885-1940), який проживав в одному з сіл під Вінницею.

Про письменника

Майстер поетичної прози Степан Васильченко: зб. автобіогр. зап., наук. розвідки, спогади, матеріали до літопису життя і творчості / за ред. М.С.Грицюти; упоряд.: А. Дрофань, Д.Міщенко. – К.: Веселка, 1982. – 295 с.

Терновий, А. Класик, породичений з Вінницею / А.Терновий // Вінниц. газ. – 1999. – 2 лют.

Тищенко, В. Від пісні до драми: [зв’язок з поділ. фольклором у п’єсі С.Васильченка «Кармелюк»] / В.Тищенко // Нар. творчість. – 1969. – № 4. – С. 55-58.

Шумило, Н. Малознаний Степан Васильченко / Н.Шумило // Укр. мова і л-ра в шк. – 1993. – № 4. – С. 34-37.

Подолинний, А.М. Степан Васильович Васильченко, український прозаїк / А.М.Подолинний // Знаменні і пам’ятні дати 1999 року: реком. бібліогр. довід. – Вінниця, 1998. – С.20-21.

Шумило, Н.М. Васильченко Степан Васильович / Н.М.Шумило // ЕСУ. – К., 2005. – Т.4. – С.141-142: фото.

* * *

9 січня – 85 років від дня народження Сергія Йосиповича Параджанова (1924-1990), видатного українського і вірменського кінорежисера, сценариста, народного артиста України (з 1990), лауреата Державної премії України імені Т.Г.Шевченка (1991, посмертно).

Світову славу Параджанову приніс кінофільм «Тіні забутих предків» (1964), знятий за мотивами повісті Михайла Коцюбинського. У 1974- 1976 рр. він відбував покарання у виправних установах поблизу Вінниці –Стрижавці та Губнику.

Про митця

Волошенюк, І. Восьма ходка: [є про перебування С.Параджанова в Губнику] / І.Волошенюк // Вінниччина. – 2008. – 24 лип.

Горішній, А. “Тіні забутих предків” були найбільшою його втіхою / А.Горішній // Вінниц. газ. – 1999. – 2 лют.

Стрєлкова, Н. 4 роки 11 днів на вінницьких зонах провів відомий режисер Параджанов / Н.Стрєлкова // 33 канал. 2004. – 31 берез. – С.5.

Подолинний, А . М . Параджанов Сергій Йосипович / А.М.Подолинний // Знаменні і пам’ятні дати 1999 року: реком. бібліогр. довід. – Вінниця, 1998. – С.259-260.

Сергій Параджанов: (1924-1990) кінорежисер, сценарист // Сто найвідоміших українців. – К., 2005. – С. 618-624.

* * *

18 січня – 175 років від дня народження Володимира Боніфатійовича Антоновича (1834-1908), українського історика, археолога, етнографа, археографа.

В.Б.Антонович народився в містечку Махнівка, тепер с.Комсомольське Козятинського району. Закінчив медичний (1855) та історико-філологічний (1860) факультети Київського університету. Був засновником і головою «Історичного товариства Нестора Літописця» (1881-1887 рр., з 1896), організатором археологічних з’їздів в Україні. Співробітничав у журналах «Основа», «Киевская старина» та ін.

Магістерську дисертацію присвятив темі козацтва – «Останні часи козацтва на правому березі Дніпра». Працював головним редактором «Тимчасової комісії для розгляду давніх актів» у Києві (1863-1880). Антонович – автор понад 300 праць з історії, археології та етнографії України. Він зібрав, відредагував і видав 8 томів «Архива Юго-Западной России», що стосуються історії Правобережної України 16-18 століть. Вступні статті Антоновича до цих томів присвячені: історії козацтва, гайдамаччини, селянства, шляхетства, міст і міщанства, церкви.

Видатний вчений створив так звану «київську школу» істориків, що в особі його учнів Д.Багалія, П.Голубовського, М.Грушевського, М.Довнар-Запольського, І.Линниченка та ін. заклали підвалини сучасної української історичної науки.

Значний його внесок у розвиток української етнографіїї, фольклористики, філософії. Разом з М.Драгомановим видав «Исторические песни малорусского народа» в 2 т. (К.,1874-1875). Палко обстоював право українського народу на розвиток національної культури.

В 1863-1880 рр. вчений – головний редактор Тимчасової комісії для розгляду давніх актів у Києві, з 1878 р. – професор російської історії Київського університету, голова Історичного Товариства Нестора Літописця (з 1881 р.), організатор археологічних з’їздів в Україні.

Майже півстоліття Володимир Боніфатійович стояв на чолі українського громадсько-політичного життя, був головою київської Старої Громади. Він мав також поетичний хист, писав вірші переважно на історичну тематику.

ЛІТЕРАТУРА

Праці В.Б.Антоновича

Коротка історія Козаччини: історична література / В.Б. Антонович. – К.: Україна, 2004. – 304 с.

Курс лекцій з джерелознавства 1880-1881: історія України в університетських лекціях. Вип. 1 / В.Б. Антонович; НАНУ. – К.: [б.в.], 1995. – 108 с.: іл.

Моя сповідь: вибр. іст. та публіцист. тв. / В. Б. Антонович. – К.: Либідь, 1995. – 816 с. – (Пам’ятки історії України).

Про козацькі часи на Україні / В.Б. Антонович; післямова М.Ф.Слабошпицького; комент. О.Д.Василюк, І.Б.Гирича. – К.: Дніпро, 1991. – 238 с.

Про вченого

Киян, О. Життєвий та творчий шлях В.Б.Антоновича / О.Киян // Укр. іст. журн. – 1991. – № 2. – С.64-76.

Син України: Володимир Боніфатійович Антонович: у 3 т. Т.1-3 / упоряд.: В.Короткий, В.Ульяновський. – К.,1997.

Ульяновський, В. Володимир Антонович: образ на тлі епохи / В.Ульяновський, В. Короткий. – К.: Міжнар. фінансова агенція, 1997.– 218 с.

Щербань, Т. Лицар вільного українства / Т.Щербань // Вісн. АН України. – 1992. – № 9. – С.83-94.

Короткий, В.А. Антонович Дмитро Володимирович // ЕСУ. – К., 2001. – Т.1. – С. 581-582: фото.

* * *

21 січня – 70 років тому (1939) створено Вінницький обласний Будинок народної творчості.

Обласний центр народної творчості створений у січні 1939 р., коли постановою Ради Народних Комісарів № 239 обласні бази самодіяльного мистецтва були реорганізовані в обласні будинки народної творчості (ОБНТ). І хоч таблички на фасаді будівлі змінювалися (з 1979 по 1994 рр. заклад називався обласним науково-методичним центром народної творчості і культурно-освітньої роботи) однак суть, напрямки і методи його діяльності були незмінними.

Працівники ОЦНТ надають необхідну методичну та практичну допомогу керівникам аматорських об’єднань, фольклористам, етнографам, майстрам і всім, хто небайдужий до нетлінних духовних скарбів рідного народу. У сільській глибинці ними виявлено багато самобутніх народних малярів, гончарів, писанкарок, вишивальниць, талановитих співаків і музикантів. З доробками цих митців подоляни мають змогу знайомитися на чисельних виставках і творчих вечорах, які постійно проводяться у світлиці ОЦНТ.

У різні роки посаду директора обіймали режисери І.Масляєв і В.Шер, культурологи В.Поливаний і В.Романов. Нині заклад очолює заслужений працівник культури України Т. Цвігун. Свою вагому частку в роботу закладу внесли директор філармонії, заслужений працівник культури України А.Левицький, заступник начальника управління культури і туризму облдержадміністрації С.Гарбулинський, директор літературно- меморіального музею М.Коцюбинського, заслужений діяч мистецтв України Ф.Панчук, директор обласного академічного музично-драматичного театру ім. М.Садовського В.Лозовський, хореографи В. Бондарчук і В.Сокирко, композитори Р.Скалецький, В.Папаїка, К.Семенов, хормейстер І. Кочурський, художники М.Ройзен, М.Білик, мистецтвознавець В.Титаренко, завідуюча міським ЗАГСом, заслужений працівник сфери послуг Г.Левицька, радіожурналістка і поетеса Г.Овсієнко та багато інших.

З ОЦНТ плідно співпрацювали видатні фольклористи Г.Танцюра, Н.Присяжнюк, М. Руденко, М.Рябий, Є.Горб. Своїми здобутками і проблемами діляться сучасні збирачі народних перлин В.Вовкодав, З.Чорна, Г.Коваль. За ініціативою ОЦНТ започатковані обласні фестивалі й конкурси – кобзарського мистецтва «Струни вічності» ім. В.Перепелюка, хореографічного мистецтва ім. В. Румянцева, хорової музики ім.М.Леонтовича, фольклорне свято на приз Г. Танцюри, свято «Великодня писанка», Дні сатири і гумору ім. С.Руданського, культури національних меншин «Подільські барви», свято національної кухні «Чим хата багата, тим й рада».

Великою подією в культурно-мистецькому житті Вінниччини стали щорічні обласні виставки образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва, на яких виховалося не одне покоління митців. У 2008 р. проведена ювілейна, 60-а виставка, в якій взяли участь провідні майстри і талановита молодь.

Багато заходів переросли у всеукраїнські й стали візитівками Вінницької області.

Всеукраїнський симпозіум скульпторів-каменотесів «Подільський оберіг», започаткований у 1986 р. управлінням культури Вінницької облдержадміністрації, Вінницьким обласним центром народної творчості, Ямпільською райдержадміністрацією та районною радою, при підтримці  Міністерства культури і мистецтв України та Національної спілки майстрів народного мистецтва України щорічно проводиться в с. Буша Ямпільського району. Всеукраїнський симпозіум-практикум з народного гончарства «Бубнівська кераміка» започаткований у 1995 р. в с. Бубнівка Гайсинського району на базі художнього об’єднання «Бубнівська кераміка», управлінням культури Вінницької облдержадміністрації, Вінницьким обласним центром народної творчості, Гайсинською районною радою, при підтримці Міністерства культури України та Національної спілки майстрів народного мистецтва України.

Всеукраїнське свято народного мистецтва «Українська витинанка» започатковане у 1993 р. в м. Могилеві-Подільському управлінням культури Вінницької облдержадміністрації, обласним центром народної творчості, Могилів-Подільською райдержадміністрацією та міською радою, Могилів-Подільським Будинком народної творчості при підтримці Міністерства культури і мистецтв України та Національної спілки майстрів народного мистецтва України.

Всеукраїнський огляд-конкурс автентичних колективів на приз Г.Танцюри започаткований у 2001 р. управлінням культури Вінницької облдержадміністрації та Вінницьким обласним центром народної творчості, при підтримці Міністерства культури і мистецтв України та Інституту мистецтвознавства, фольклористики і етнографії ім.М.Рильського до 100-річчя від дня народження фольклориста.

Всеукраїнське свято кобзарського мистецтва ім. В.Перепелюка «Струни вічності» започатковане у 2003 р. управлінням культури Вінницької облдержадміністрації та Вінницьким обласним центром народної творчості при підтримці Міністерства культури і мистецтв України та Національної спілки кобзарів України.

Всеукраїнське свято народного мистецтва «Великодня писанка» започатковане у 2007 р. управлінням культури і туризму, обласним центром народної творчості, Інститутом історії, етнології і права Вінницького державного педагогічного університету ім. Михайла Коцюбинського при підтримці Міністерства культури і туризму України.

ОЦНТ була започаткована Всеукраїнська акція «Мистецтво одного села», завдяки якій кияни та жителі столиці відкрили для себе мистецькі пласти сіл Стіна Томашпільського, Війтівка Бершадського, Клембівка Ямпільського, Новоселівка Гайсинського, Наддністрянське Мурованокуриловецького районів. Це починання отримало схвальну оцінку Міністерства культури і мистецтв України, і вслід за вінничанами свої нетлінні скарби в Палаці Мистецтв «Народний Дім» демонстрували інші області.

У своїй роботі ОЦНТ приділяє велику увагу забезпеченню районних будинків культури методичними розробками та друкованою продукцією. Упродовж п’яти років виходить альманах «Світлиця», який розповідає про культурно-мистецькі події, що відбуваються в області, кращі аматорські колективи, народних майстрів, друкує сценарії свят і заходів.

В.Сторожук

ЛІТЕРАТУРА

Волошенюк, Г. Дай Бог, щоб творчість не згасала / Г.Волошенюк // Вінниц. газ. – 1999. – 30 жовт.

Волошенюк, Г. Її кредо – творити все нове: [про творч. вечір з нагоди сімдесятилітнього ювілею Євдокії Чугунової, працівника обл. Центру нар. творчості] / Г. Волошенюк // Вінниц. газ. 2008. – 27 серп. – C. 5.

Гарбулинський, С.В. Надія творить культуру, а культура – надію: [бесіда] / С.В. Гарбулинський, Т.О. Цвігун; бесідувала Г.Волошенюк. – Вінниц. газ. – 1999. – 21 січ. – С.4.

Цвігун, Т. З доброї душі матері та родини …: [бесіда з дир. обл. Центру нар. творчості] / Т.Цвігун; розмову вела В.Гасюк // Вінниччина. – 2000. – 9 лют.

Цвігун, Т. Не хлібом єдиним: [бесіда з дир. обл. Центру нар. творчості про його діяльн.] / Т.Цвігун; розмову вела Т.Марчук //Вінниц. газ. – 2002. – 22 берез. – Спец. вип. «П’ятниця».

Циганюк, В. Берегиня народної пісні / В.Циганюк: [про дир. Вінниц. обл. центру нар. творчості Т.О.Цвігун] // Культура і життя. – 2001. – 24 листоп.

Чорна, Г. «Долина мрій» Галини Крюк: [про відкр. персонал. вист. юної майстрині з Вінниці та презентацію її зб. «Долина мрій» – метод. посіб. з виготовлення м’якої іграшки у світлиці обл. Центру нар. творчості] / Г. Чорна // Вінниччина. – 2008. – 8 берез. C. 8. – (Спец. вип. газ. «Хочу все знати»): фото.

Чорна, Г. Неповторна краса флористики: [вист. картин майстринь «Народна аматорська» студія флористики «Чарівниця» с. Підвисоке Оратів. р-ну в обл. Центрі нар. творчості в рамках проекту «Мистецтво однієї родини»] / Г. Чорна // Вінниччина. – 2008. – 22 лют. – C. 6: фото.

Шпаковська, Ю. Писанкове диво: [в світлиці обл. Центру нар. творчості експонується вист. «Великодня писанка-2008»] / Ю. Шпаковська // Вінниччина. 2008. – 23 квіт. C. 4: фото.

* * *

21 січня – 30 років тому (1979) було створено державний музей П.І.Чайковського і Н.Ф. фон Мекк в смт Браїлів Жмеринського району.

21 січня 1979 р. при Браїлівському ПТУ-6 на громадських засадах було відкрито музей великого російського композитора Петра Ілліча Чайковського, доля якого тісно пов’язана з Браїловом. Ініціатором створення музею був директор училища М.Іванюк та викладачі Б.Коваль і В.Перепичай. Значний вклад до музею вніс і москвич П.Пляцек, браїлівчанин за народженням, який збирав профільну колекцію з 1955 р.

У 1990 р. було відкрито нову експозицію, авторами концепції якої були науковець Вінницького обласного краєзнавчого музею Н.Секретарьова, вінницький художник Г.Мельник.

1991 р. музей отримує статус “державний”, а з грудня 1993 р. змінює свою офіційну назву на “Державний музей П.І.Чайковського і Н.Ф. фон Мекк”. Він розміщується у колишньому палаці фон Мекків (нині пам’ятка архітектури ХІХ ст.) і розповідає про перебування генія музики П.І.Чайковського у Браїлові в 1878-1880 рр. Музейна колекція нараховує майже 2 тис. предметів.

Картини відомих вінницьких художників І.Ященка, М.Чорного, І.Синепольського, О.Сидорова,представлені у музеї, надають його експозиції самобутність, яскравість. Щороку музей відвідує понад 6 тис. гостей Браїлова.

Про музей

Алексєєва, Т. “Хай згадкою я буду вам ...” / Т.Алексєєва // Подолія. – 1994. – 3 лют.

Алексєєва, Т. Збережені реліквії: [у музеї ] / Т. Алексєєва // Жмерин. меридіан. – 2005. – 7 трав.

Музей П.І.Чайковського і Н.Ф.фон Мекк: етапи становлення // Жмерин. меридіан. – 2007. – 13 жовт. – С. 3.

Усатюк, В. Не бачили навіть високі гості: [про нові експонати музею] / В. Усатюк // Подолія. – 2003. – 17 січ. – С. 13. – (Спец. вип. газ. «П’ятниця»).

Надія Філаретівна фон Мекк (1831-1894): [бібліогр. список] / Вінниц. ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва; держ. музей П.І.Чайковського та Н.Ф.фон Мекк у Браїлові. – Вінниця, 2001. – 5 с. – (До 170-річчя від дня народж.).

* * *

27 січня – 170 років від дня народження Павла Платоновича Чубинського (1839-1884), українського і російського етнографа, фольклориста, громадського діяча, автора слів Національного Гімну України.

П.П.Чубинський народився у Борисполі (Полтавської губернії, тепер – Київська область). Закінчив юридичний факультет Петербурзького університету. За українофільську діяльність у 1862 р. був висланий до Архангельська.

У1869-1870 рр. П.П.Чубинський очолював етнографічно-статистичну експедицію по Україні, Білорусі та Бессарабії. Протягом двох років експедиція досліджувала Київську, Волинську, Подільську губернії, частину Мінської, Гродненської, Люблінської, Седлецької губерній та Бессарабію, де автохтонно проживали українці.

Проводячи дослідження традиційно-побутової культури в Подільській губернії, Чубинський побував у Вінницькому, Летичівському, Літинському, Брацлавському, Гайсинському, Ольгопільському, Могилів-Подільському, Ямпільському, а також у Липовецькому (тоді Київської губернії) районах, де зібрав значний за обсягом фольклорний матеріал.

Матеріали експедиції, очолюваної П.П.Чубинським, почали виходити друком з 1872 р. Повністю видання «Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западнорусский край» (1872-1878) обіймало 7 томів (10 книг). Пізніше академік О.І.Білецький назвав його «чи не найзначнішим фактом в галузі збирання пам’яток».

Із виходом у 1876 р. сумнозвісного Емського указу Олександра ІІ зазнали обмежень і українознавчі дослідження. Однією із перших жертв хвилі репресій, піднятої цим указом, стає П.П.Чубинський.

Вплив Чубинського на подальший розвиток етнографії України, краєзнавства, зокрема поділлєзнавства, був величезним: значно збільшився обсяг етнографічної роботи, експедиції передували планування і методична підготовка, нові дослідження спиралися на вже розроблену систему пошуку, до накопиченого етноматеріалу застосовувався справді науковий аналіз і синтез, вивчалися не окремі пам’ятки народної творчості, а цілі галузі матеріальної та духовної культури народу.

Відомий український вчений Ф.Вовк писав про П.П.Чубинського: «Заслуг його вистачило б на кілька професійних вчених… Його високе громадянське значення ніколи не забуде Україна». У 1995 р. вийшла книга Чубинського у двох томах «Мудрість віків: українське народознавство у творчій спадщині Павла Чубинського».

Про вченого

Чередниченко, Д.С. Павло Чубинський: моногр. / Д.С.Чередниченко. – К.: Альтернативи, 2005. – 376 с.: іл. – (Особистість і доба).

Бортняк, А. Подільська сторінка життєпису Павла Чубинського / А.Бортняк // Вінниц. газ. – 1999. – 28 січ.

Журбелюк, Г.В. Павло Чубинський і Вінниччина / Г.В.Журбелюк // Знаменні і пам’ятні дати Вінниччини 1999 року: реком. бібліогр. довід. – Вінниця, 1998. – С. 25-28.

Мам алига, А.Г. П.П. Чубинський про Поділля і його жителів /А.Г.Мамалига // Проблеми етнографії, фольклору і соціальної географії Поділля. – Кам’янець-Подільський, 1992. – С.13-18.Шаров, І. Чубинський Павло Платонович (1839-1884): етнограф, фольклорист, поет / І.Шаров // Шаров І. 100 видатних імен України. – К.,1999. – C. 458-463: портр.

Подолинний, А.М. Чубинський Павло Платонович / А.М.Подолинний // З-над Божої ріки: літ. біобібліогр. слов. Вінниччини. – 2-е вид., перероб. і доп. – Вінниця, 2001. – С.370-371.  

ЛЮТИЙ  

2 лютого – 90 років тому (1919) Директорія та Уряд УНР переїхали з Києва у Вінницю.

Наприкінці листопада 1918 р. у ході повстання проти Гетьманату у Вінниці створюється Директорія ( В.Винниченко – голова, С.Петлюра, адвокат Андріівський, директор департаменту залізниць – А.Макаренко).

14 грудня 1918 р. гетьман П.Скоропадський зрікається влади, і Директорія того ж року офіційно переїздить з Вінниці до Києва. Однак, напередодні зайняття останнього більшовицькими військами (5 лютого), Директорія знову повертається до Вінниці. Сталося це 2 лютого 1919 р.

Таким чином, Вінниця на деякий час стає столицею України в повному розумінні цього слова. Більшість міністерств у ній, а також керівництво Директорії, розташувалися в готелі «Савой» (нині – «Україна»), а державна канцелярія – по вул. Б.Хмельницького, 12 (нині – вул. Козицького). Окрім «Савою», міністерства також розміщувалися в готелях «Франсуа», «Бель-Вю», «Палас», «Континенталь», «Гранд Отель», в Учительському інституті, приміщенні міської управи, будинкові окружного суду, 1-й і 2-й жіночих гімназіях та в приватних помешканнях. Робочий день у міністерствах тривав з 9 години ранку до 3 опівдні, проте досить часто засідання Кабінету Міністрів проходили від 18 до 24 год.

У Вінниці відбувалися важливі події як у внутрішній, так і в зовнішній політиці. За час з 2 лютого по 6 березня Директорія у Вінниці прийняла низку постанов та законів. Серед них ряд загальнодержавного значення: про Статут «Всеукраїнського Союзу Земств (Народних Рад)», тимчасовий закон про порядок внесення й затвердження законів в УНР; закон про тимчасові правила польового контролю, постанову про заснування при Директорії УНР фонду для надання грошових допомог та ін.

Законодавчі акти приймалися і по різних міністерствах. Зокрема, важливі документи були прийняті у Вінниці Міністерством юстиції: закони про вибори та призначення мирових суддів; про відновлення гарантій недоторканості особи на території УНР. Не менш важливе значення мали й закони міністерств народного господарства, народного здоров’я та опікування.

Чимало законів і постанов прийняла Директорія у Вінниці і в галузі народної освіти та культури: про українські написи на кінематографічних фільмах в УНР, про заснування у всіх вищих школах УНР лектури української мови, про управління освітою в УНР. У Вінниці в часи Директорії видавалося чимало книг і газет, на що Уряд УНР не шкодував коштів. 28 лютого 1919 р. тут же, у Вінниці, Рада народних міністрів УНР в  розпорядження видавництв виділила 6 млн. гривень на видання художніх серій пам’яток історії української культури. За ці кошти було видано  близько ста найменувань книг українських класиків і вчених, серед яких – твори Шевченка, Франка, Коцюбинського, Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, Марка Вовчка, Котляревського, Сковороди, Старицького.

Значні державні кошти виділялися і на культурні потреби: утримання Вінницького театру, агітаційно-концертних бригад, що мандрували фронтами і піднімали бойовий дух вояків, надавалася персональна матеріальна допомога визначним діячам культури, науки, літератури. Уряд УНР виділяв великі кошти і на потреби бібліотек. Зокрема, на облаштування українських бібліотек при учительських семінаріях та інститутах було виділено на поточний рік 610 тис. гривень.

Симон Петлюра добре розумів також «силу культурної дипломатії». Саме тому у березні 1919 р. у Вінниці він дає доручення К.Стеценку та  О.Кошицю терміново організувати з найкращих співаків Українську республіканську хорову капелу й виїхати в гастрольне турне по країнах Європи та Америки, щоб світ почув про незалежну державу – Україну. На це було виділено близько одного млн. гривень. В кінці березня капела О.Кошиця з Вінниці виїхала у світове турне. Світ Україну почув.

Отже, у Вінниці часів Директорії був не просто штаб з ведення бойових дій, а столиця Української Народної Республіки.

ЛІТЕРАТУРА

Винокурова, Ф.А. Документи часів Української Народної Республіки / Ф.А. Винокурова, Є.П.Ковальова // Тези доповідей одинадцятої Вінницької обласної історико-краєзнавчої конференції. 3 верес. 1992 р. – Вінниця, 1992. – С.54-55.

Вінниця в добу національно-демократичної революції. 1917-1920 // Вінниця: іст. нарис / гол. ред. А.М.Подолинний. – Вінниця, 2007. – Розд. 5. – С.126-154.

Воловик, В.П. Революційний рух 1919 року на Вінниччині: (хроніка за архів. док.) / В.П.Воловик, О.В.Воловик // Знаменні і пам’ятні дати Вінниччини 1999 року: реком. бібліогр. довід. – Вінниця, 1998. – С.14-19.

Марущак, М.Й. Вінниця – столиця Української Народної Республіки (1919-1920 рр.) / М.Й. Марущак // Вінниччина: минуле та сьогодення: краєзн. дослідж.: матеріали ХХІ Вінниц. наук. іст.-краєзн. конф. 25-26 жовт. 2007 р. – Вінниця, 2007. – С.252-256.

Філонов, Л. Дай, Боже, пам’яті нащадкам...: (іст.-докум. нариси) / Л.Філонов. – Вінниця, 1995. – С.27-28.

Література про Вінницьку область: бібліогр. покажч. – Вінниця, 1957-2002.

* * *

8 лютого – 90 років від дня народження Федора Васильовича  Собідка (1919-1999), Героя Соціалістичної Праці, голови колгоспу с.Чуків Немирівського р-ну.

Ф.В.Собідко народився в с. Мельниківці Немирівського району. Рано втратив матір. Його дитинство закінчилося жахливим голодомором. Учасник Другої світової війни. По її завершенні Федора Васильовича залишали у Москві, але він, демобілізувавшись, працював головою колгоспу у с. Джуринці Немирівського району. У 1961 р. очолив колгосп імені 60-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції с. Чуків Немирівського району. Природжений талант організатора допоміг йому добитися високих результатів з урожайності сільськогосподарських культур, продуктивності громадського тваринництва, піднести на вищий рівень соціально-культурний розвиток села.

Ф.Собідко був удостоєний у 1977 р. високого звання Героя Соціалістичної Праці. Він нагороджений також багатьма орденами і медалями СРСР, неодноразово обирався депутатом Вінницької обласної Ради народних депутатів.

При Ф.Собідкові у Чукові було закладено підмурівки перших десяти будинків-красенів, які згодом розрослися на цілу вулицю. При ньому її заасфальтували, впорядкували. На вшанування пам’яті патріарха подільської ниви у 2000 р. вулиця отримала назву – «імені Собідка».

ЛІТЕРАТУРА

Собідко, Ф.В. Отак ми живемо...: [с.Чуків Немирів. р-ну] / Ф.В.Собідко // Вінниц. правда. – 1965. – 5 груд.

Волошенюк, І.С. Все починається з хліба / І.С. Волошенюк // Творці достатку. – К., 1978. – С.380-385.

Ляшук, Г. Пшеничний передзвін / Г.Ляшук. – К.: Політвидав України, 1988. – 94 с.

Каменюк, М. Червоне – то любов, а чорне – то журба: [нарис про Ф.В.Собідка] / М.Каменюк // Подолія. – 1996. – 1,6 січ.

Рябий, М. У нього вчилися мудрості / М.Рябий // Вінниччина. – 1999. – 6 лют.

Скинулись селяни на пам’ятник [Герою Соц. Праці Ф.В.Собідку] // Голос України. – 1999. – 6 січ.– С.4.

Кавун, М. Вулиця імені Собідка [в Чукові] / М.Кавун // Вінниччина. – 2000. – 13 трав.

* * *

9 лютого – 190 років тому народилася Кароліна Ельжбета Сайн-Вітгенштейн (1819, с. Воронівці, нині Хмільницького району – 1887), польська культурна діячка, релігійна мислителька, письменниця, меценатка.

Довідки див.:

Дорош, М. Трагедія великого кохання [Кароліни Вітгенштейн і Ференца Ліста] / М.Дорош // Дорош М. Воронівці – моє рідне село: історія і сьогодення: докум.; нариси; матеріали. – Вінниця, 2008. – С.144-151.

Колесник, В. Відомі поляки в історії Вінниччини: біогр. слов. – Вінниця, 2007. – С.83-86.

* * *

9 лютого – 60 років тому народився Сергій Дмитрович Гальчак (1949), журналіст, історик, краєзнавець.

С.Д.Гальчак народився в с. Сосни Літинського району Вінницької області. 1973 р. закінчив факультет журналістики Київського державного  університету ім. Тараса Шевченка. У 2003 р. у Харківському національному університеті ім. В.Н.Каразіна захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук.

Понад 20 р. працював у редакціях р