ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: inform@library.vn.ua

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і мистецтв Вінницької облдержадміністрації



Життя як спалах…

Версія для друку

Управління культури і туризму Вінницької обласної державної адміністрації

Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека ім.К.А.Тімірязєва

 

Наші видатні земляки

 

Життя як спалах…

До 60-річчя від дня народження

Василя Федоровича Циганюка –

педагога, режисера, відомого діяча культури

на Вінниччині

(15.06.1948 – 21.07.2006)

Збірник матеріалів

 

Вінниця

2008


 

Життя  як  спалах...:  зб.  матеріалів  до  60-річчя  від  дня народження  В.Ф.Циганюка  –  педагога,  режисера,  відомого діяча культури на Вінниччині (15.06.1948 – 21.07.2006) / упоряд.  П.І.Цимбалюк;  вступ.  ст.  С.В.Гарбулинського;  уклад.  бібліогр.  О.І.Кізян;  ред.  М.Г.Спиця;  відп.  за  вип.  Н.І.Морозова;  Упр. культури  і  туризму  Вінниц.  облдержадмін.,  Вінниц.  ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва.  –  Вінниця,  2008.  –  80  с.  –  (Наші  видатні земляки).

 

До когорти видатних діячів Подільського краю, хто зробив вагомий внесок до духовного розвитку української культури, належить яскрава, неординарна  постать  заслуженого  працівника  культури  України Василя Федоровича Циганюка. Йому і присвячується це ювілейне видання.

Розрахований  на  науковців,  дослідників  історії  культури Вінниччини, краєзнавців, працівників ЗМІ, фахівців культури і мистецтв, його численних учнів, громадськість та всіх, хто жив і працював поряд з неординарною особистістю Василем Федоровичем Циганюком.

© Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека ім.К.А.Тімірязєва

****************************

Це видання вийшло в світ завдяки фінансовій підтримці керівника секретаріату громадської організації Товариства “Вінниччани у Києві” Шиньковича Андрія Васильовича

Передмова Збірник матеріалів “Життя як спалах...” продовжує серію  видань  бібліотеки  “Наші  видатні  земляки”  і  присвячується  талановитому  краянину,  педагогу,  режисеру,  відомому  організатору  культури  на  Вінниччині,  громадському  діячу, колишньому директору ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва, заслуженому працівнику  культури України  Василю Федоровичу Циганюку, якому 15 червня 2008 року виповнилося б 60 років. Дожити до ювілею йому не судилося...

В.Ф.Циганюк  зробив  вагомий  внесок  у  розвиток  культури Вінниччини,  був  талановитим  в  усьому,  за  що  він  брався, тому  йому  вдавалося  вирішувати  багато  справ,  починаючи від різноманітних творчих проектів і закінчуючи прозаїчними господарськими справами: ремонтними роботами, технічним переоснащенням  закладів  культури  та  їх  естетичним оформленням.

Серед великого загалу колег він користувався авторитетом і  повагою.  Його  шанували  за  професійну  компетентність, щирість душі, чуйність і відвертість.

Це видання – данина пам’яті подвижнику на ниві культури, знаному  фахівцю,  доброму  наставнику,  колезі,  другу  від однодумців, послідовників, які оточували його, співпрацювали з ним, надихали на нові звершення, підтримували у найважчі хвилини його життя.

У  збірнику  вміщені  короткі  біографічні  відомості В.Ф.Циганюка,  підготовлена  ним  «Ода Бібліотеці»,  статті заступника  начальника  управління  культури  і  туризму облдержадміністрації С.В.Гарбулинського, директора ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва Н.І.Морозової, колишніх колег-тульчинців, де пройшли найкращі роки його життя, становлення як здібного керівника,  педагога,  режисера  і  сценариста,  та  відомих науковців, письменників, журналістів, друзів, рідних. Вагоме місце у збірнику займає бібліографія матеріалів, автором, співавтором, укладачем чи відповідальним за випуск яких  був  В.Ф.Циганюк,  та  публікацій  про  його  життя  і діяльність. Видання доповнює добірка фотоматеріалів.


“...Я вдячний долi, що стою бiля стерна
одного  з  найпотужнiших,  найстарiших
бiблiотечних  флагманiв  у  всiй  Українi
й  веду  його  курсом,  прокладеним
попередниками-подвижниками”.


В.Циганюк

 

Ода Бібліотеці

Я переступаю поріг будівлі, яка стала часточкою мого життя,  моїм  другим  домом,  і  поринаю  у  світ,  відмінний від  того,  що  залишився  за  дверима.  Ім’я  цьому  світові  – Бібліотека. Це  і  справді  окремий  світ  чи  навіть  всесвіт  –  недосліджений,  невивчений  і  незбагненний.  Бібліотека...  Вона не вимірюється квадратними метрами, не обмежується  стінами  і  дахом,  бо  тільки  тут  одночасно  відчуваєш глибину  віковічної  мудрості,  вершини  наукових  знань, безкінечність  білого  світу  та  безмежність  людської  душі. Вона не підвладна часові, бо іноді здається, що про минуле  і  прийдешнє  знаю  набагато  більше,  ніж  про  сьогодення. Якось  на  одній  зустрічі  школярі  запитали,  з  чим  можна  порівняти бібліотеку. На мить я завагався, а потім відповів:  «З  криницею,  яка  поїть  усіх  спраглих  цілющою  водою  і  ніколи не міліє». Дітям сподобався такий вислів, а хлопчик  із останньої парти вигукнув: «Тоді телевізори і комп’ютери – хлорована вода з-під крана!» Весь клас зайшовся дружним  сміхом,  лише  сива  вчителька  скрушно  похитала  головою. Коли ж я поцікавився, як часто вони бувають в бібліотеці,  учні  так  само  дружно  потупилися...  А  той  же  хлопчик  з  останньої парти  сказав: «Я буваю дуже часто: моя мама –  бібліотекар!» І з такою гордістю це мовив, що я, не знаючи його мами, відчув – вона любить свою роботу.

Як зараз бачу бібліотеку свого рідного Станіславчика. Коли  вперше  несміло  переступив  її  поріг,  дитячу душу  охопили  два  дивні  почуття.  Спершу  був  переляк, перемішаний із розпачем: «Боже, скільки книг! Невже одна людина  може  стільки  перечитати?!  Яка  бідна  і  нещасна бібліотекарка!!!» Та  вже через  якусь мить  я щиро  заздрив тій жінці, захоплювався нею. Бо ж вона першою бере до рук новенькі  книги!  (А  тоді  вони  не  продавалися  на  кожному кроці, були, як і все, дефіцитом). Вона (як здавалося малому) може читати будь-яку книгу, коли і скільки завгодно! Дуже скоро я став не тільки одним із найактивніших читачів, а й помічником бібліотекарки. Охоче брав участь у всіх заходах, які  там  проводилися,  розносив  книги  стареньким  людям, яким важко добиратися до бібліотеки.

Пригадую ще одну цікаву сторінку зі свого босоногого дитинства. Дуже часто неписьменні сусідки кликали мене, аби писав листи їхнім синам і донькам, які виїхали на роботу чи навчання. Щось я писав під диктовку, щось додавав від  себе. А так хотілося, щоб було написано гарно, як у книжці! То я вставляв якусь фразу чи невеличкий абзац з Михайла  Коцюбинського  чи  Івана Франка,  твори  яких  полюбив ще тоді, і від щастя був на сьомому небі.

Іноді  я  замислююся,  з  ким  порівняти  бібліотекаря,  і не  знаходжу  вичерпної  відповіді.  Він,  наче  досвідчений лоцман, допомагає відважним й допитливим, які залишили комп’ютери та відеомагнітофони і вирушили у захоплюючу  подорож бурхливим книжковим океаном. Він – талановитий  лікар,  який  вислуховує  кожного  відвідувача  і  виписує  індивідуальний  рецепт.  Він  як  священик  дає  відповіді  на  хвилюючі й суперечливі запитання. (Адже недаремно слова  «Біблія» і «бібліотека» – одного кореня!). Він – мудрий політик,  який не живе  сьогоднішнім,  а дивиться у післязавтрашній  день. А ще – дослідник, психолог, золотошукач, менеджер,  астролог,  актор,  зодчий.  І,  безумовно,  сівач,  який  сіє  у  людських  душах  зерна  мудрості,  любові,  національної свідомості й гідності. Якщо бібліотекареві вдається поєднати
в  собі  декілька  з  цих  якостей,  до  нього  тягнуться  люди, його поважає  громадськість. Але для цього потрібно бути  духовно багатим (бідному ділитися нічим!) і найголовніше – любити  свою  професію,  свою  бібліотеку,  своїх  читачів. Я  особисто пишаюся тим, що мою долю визначила бібліотека і,  перефразувавши  рядки  з  відомої  пісні  свого  дитинства,  можу впевнено сказати – вона була тією прохідною, «що в люди вивела мене».

Навіть  тепер,  з  відстані  літ,  я  з  теплотою  й  трепетом згадую  той  час  і  з  особливим  пієтетом  ставлюся  до бібліотекарів. Можу  твердо  сказати,  що  це  любов  на  все життя.  Я  відвідав  багато  бібліотек,  перечитав  сотні  книг,  декілька й сам написав. Та все одно не перестаю повторювати: «Як  добре  бути  бібліотекарем  і  дарувати  іншим  людям  радість! І як же це важко й відповідально, бо треба стільки знати і вміти, аби відповісти на найнесподіваніші читацькі:  що, де, коли?...» Та для цього  треба бути бібліотекарем  за покликанням, бібліотекарем від Бога. І я радий, що в моєму  колективі  працюють  саме  такі!  Глибоко  помиляється  той, хто вважає, що бібліотека – тиха заводь, де можна «почитати газетки, пов’язати шкарпетки» і, особливо не напружуючись, дочекатися  пенсії.  (Яка  та  пенсія,  скромно  промовчимо).  Може, в якомусь глухому селі таке ще є, але в «Тімірязєвці» – даруйте! Тут  усі  – фанати  своєї  справи.  І  я  вдячний  долі,  що стою біля стерна одного з найпотужніших, найстаріших бібліотечних флагманів у всій Україні й веду його курсом,  прокладеним попередниками-подвижниками.

Особливо теплі слова хочу сказати про двох колишніх директорів  –  Героя  Радянського  Союзу  І.М.Філіповського  та  заслуженого  працівника  культури  України  А.Й.Лучка. Іван Митрофанович  очолював  бібліотеку  в  1952-73  роках.

Це був дуже важкий період, бо потрібно було відбудовувати, відроджувати  заклад,  якому  війна  завдала  величезних  збитків.  І  коли  сьогодні  доводиться  стикатися  з  якимись проблемами,  то  насамперед  думаю  про  ті  важкі  повоєнні  роки.  Хіба  тоді  було  легко  і  бібліотечним  працівникам взагалі  і колективу «Тімірязєвки» зокрема?! Що, вони мед  лизали? Їм було важче в сотні або навіть в тисячі разів, але вони не скімлили і добросовісно робили свою справу.

Коли ми  почали  скрупульозно  збирати матеріали  про історію рідного закладу, то в 2005 році знайшли повідомлення,  що І.М.Філіповському звання Героя було присвоєно 27 липня 1945 року. Тому, не вагаючись, вирішили увіковічнити цю  подію, і 27 липня, через 60 років після Перемоги, на фасаді бібліотеки  була  відкрита меморіальна  дошка на  честь цієї  людини. Так Іван Митрофанович навіки увійшов у колектив бібліотеки.

Чверть століття (1974-1999) заклад очолював досвідчений фахівець  бібліотечної  справи Андрій Йосипович Лучко.  За його  керівництва  «Тімірязєвка»  вийшла  на  інші  рубежі  – створилися нові структурні підрозділи, запровадився облік  читачів  за  єдиною  реєстрацією,  розпочато  впровадження нових технологій і комп’ютеризацію, виграно перші гранти  міжнародних фондів та організацій, здобуто першу групу з оплати  праці,  започатковано  багато  мистецьких  акцій,  які  стали візитівкою закладу. У 1990 році вдалося й розширити площі бібліотеки. З Андрієм Йосиповичем ми підтримуємо  тісні зв’язки, запрошуємо на всі заходи, охоче дослухаємося до його порад. І не тільки з ним – багато ветеранів бібліотеки  не  стоять  осторонь  того,  що  в  ній  робиться  сьогодні, охоче  відгукуються  на  всі  запрошення  та  пропозиції.  Сподіваємося, що так буде й надалі. Бо дуже важливо, аби людина,  віддавши  улюбленій  справі  багато  років,  знань  і душевного  тепла,  після  виходу  на  заслужений  відпочинок не почувала себе забутою. Це необхідно пам’ятати кожному керівникові, бо всі ми  (хочемо  того, чи ні)  також вийдемо колись на пенсію...

Нинішній  колектив  бібліотеки  вписує  свої  рядки у  її  столітню  історію.  А  що  вона  справді  славна,  багата на  бурхливі  події,  добрі  справи  та  гарних  людей,  ви переконаєтеся,  прочитавши  книгу  з  історії  установи,  яка незабаром побачить світ. Розділи до неї писала вся бібліотечна громада,  не  лише  працівники  головної  книгозбірні,  але й  ветерани.  Адже  бібліотека,  як  ніякий  інший  заклад, відкрита  і  доступна  всім.  До  неї  тягнуться  люди  різного віку,  соціального  й  майнового  стану,  різних  професій, віросповідань і політичних уподобань, і всі знаходять тут те, що шукають. Бо головна функція книгозбірень проголошена в усіх керівних документах України – забезпечення вільного доступу  до  інформації,  знань,  залучення  до  цінностей національної  та  світової  культури,  науки  та  освіти,  що зберігаються в бібліотеках.

Само  собою  зрозуміло,  що  зміни  в  суспільстві відображаються на діяльності бібліотеки, формах і методах її роботи. Книгозбірня, ніби лакмусовий папірець, реагує на всі позитивні та негативні явища в суспільно-економічному і культурно-мистецькому житті країни. Нещодавно вичитав у російському фаховому журналі цікаву  тезу. Автор  статті порівнює  бібліотеки  з  біологічними  організмами,  які,  за теорією Дарвіна, вижили тому, що  змогли еволюціонувати і пристосовуватися до змін середовища. Дещо не згоден  із таким твердженням: одна справа – пристосовуватися до умов, виживати, зовсім інша – створювати їх, а часом і диктувати. Тут важливо плисти не за течією, а в потрібному напрямку, уміло поєднувати  традиційні,  випробувані  часом методи  з новими, максимально застосовувати передовий вітчизняний і  зарубіжний досвід, та, передусім, – враховувати фактори зовнішнього  середовища.  А  воно  відіграє  не  останню,  а часто  й  головну  роль  у  діяльності  бібліотеки,  оскільки забезпечує її матеріальними, інформаційними, фінансовими і трудовими ресурсами, формує запити користувачів.

Навіть  якби  суспільно-економічне  життя  країни було  стабільним,  розміреним,  нам  би  все  одно  довелося орієнтуватися на зовнішнє середовище; оскільки ж сучасний світ  нагадує  бурхливий,  неспокійний  океан,  –  поготів, мусимо дбати  аби наш корабель не  сів на мілину. Без цієї важливої  передумови  найгеніальніші  плани  й  проекти  не спрацюють,  найдосвідченіші  й  найстаранніші  працівники нічого  не  доб’ються.  У  сучасному  світі  бібліотека  і суспільство  тісно  пов’язані.  Суспільство  –  це  не  лише середовище, в якому функціонує бібліотека, воно виступає замовником  і  користувачем  її послуг. Бібліотека ж  у  свою чергу  задовольняє  інформаційні потреби суспільства, бере участь у його формуванні та вдосконаленні. Не інформоване суспільство немає перспектив для розвитку. Новостворена приказка говорить: «Хто володіє  інформацією, той володіє ситуацією». Інша – ще жорсткіша: «Хто володіє інформацією, той  володіє  світом».  Інформаційні  ресурси  бібліотек  – найважливіший стратегічний потенціал суспільства, запорука розвитку  економіки,  техніки,  науки,  культури,  освіти  і  духовності. Піклуючись про бібліотеки, суспільство дбає і про свій матеріальний та духовний потенціал. Бо від бібліотеки безпосередньо  залежить  вільний  розвиток  ідей,  культур, розумових здібностей особистості. Бібліотека – це підвалини цивілізації, національної культури, вона посідає чільне місце в освіті народу, організації духовного простору. І чим швидше це усвідомить суспільство, тим краще для нього. На жаль, повільно  усвідомлює,  і  так  хочеться  перефразувати  одну стару  приказку:  «Скажи,  в  якому  становищі  перебувають бібліотеки,  і  я  скажу,  що  це  за  суспільство».  Колективи бібліотек теж мають переосмислити свої завдання  і шляхи служіння новому суспільству.

Обмежені  й  несвідомі  обивателі  заявляють,  що бібліотеки  своє  віджили  і  нині  без  них  можна  обійтися. Навпаки,  сьогодні  вони  потрібні,  як  ніколи!  Погодьтеся, що  для  переважної  більшості  громадян  книги  –  велика розкіш, преса й домашній Інтернет – теж не всім доступні. Тому, як сказала одна моя колега  зі столичної книгозбірні, бібліотеки  долають  прірву між  інформаційно  багатими  та інформаційно  бідними  і  виконують  функцію  соціального захисту населення.

Той, хто хоче  звести роль бібліотек нанівець, нагадує пітекантропа. (Не так давно войовничі атеїсти переконували, що  можна  обійтися  без  релігії,  без  церкви.  І  чим  це обернулося для суспільства, видно й неозброєним оком). А всім скептикам і недоброзичливцям пропоную подивитися, які  у  нас  черги  в  каталогах,  читальних  залах,  центрах доступу до Інтернету.

Так, ми повинні бути на «ти» з комп’ютерами й іншою технікою, змусити їх служити нам (але, не дай Боже, стати  їхніми  безвольними  рабами!),  та  не  забуваймо, що  книга, журнал, газета – це духовний хліб. Я би сказав – хліб «домашній», без усяких домішок, концентратів і консервантів, який легко засвоюється  будь-ким,  не  викликаючи  ніяких  реакцій.  До того ж бібліотека – на відміну від Інтернету чи відеосалонів, де  кожен  живе  у  своєму  віртуальному  чи  реальному жорстокому  світі!  –  прилучає  людину  до  спілкування,  до культури, пробуджує найсвітліші поривання.Разом з тим, бібліотека є таким соціальним інститутом, який  ідеально  пристосований  до  консолідації  суспільства і  тому  вона  повинна  проводити  лінію  на  злагоду,  а  не конфронтацію різних громадських груп. Займаючи активну позицію в житті суспільства, бібліотека повинна віддавати перевагу лише національним і загальнолюдським ідеям.Демократичне суспільство формує в бібліотеках фонди  документів,  які  розкривають  філософські,  ідеологічні, політичні  й  економічні  погляди  представників  різних напрямків,  уможливлює  доступ  до  них  широким  колам користувачів. А бібліотека у свою чергу сприяє розвиткові  духовності,  освіченості  й  інформованості  населення, формує  у  громадян  толерантне  ставлення  до  різних  точок  зору,  прилучає  до  споконвічних  моральних  цінностей, вчить  поважати  закон  і  вирішувати  нагальні  проблеми демократичним  шляхом.  Величезну  роль  у  розвитку бібліотечної справи відіграють і органи державної влади, які визначають цілі, завдання та основні параметри діяльності бібліотек.  Демократичне  суспільство  надає  бібліотекам свободу  діяльності,  обмежуючи  її  писаними  нормами моралі, такими як  заборона на пропаганду війни, расизму, інших форм насильства.

Великим завоюванням демократії в нашому суспільстві ми, бібліотекарі, вважаємо прийняття Закону України «Про бібліотеки і бібліотечну справу». Багато в ньому визначено важливих  і дуже корисних для бібліотек положень. Кожна стаття,  кожне  речення  цього  важливого  державного документу може стати віхою в  історії бібліотечної справи. До  прикладу,  візьмемо  статтю  18  «Закону»,  де  сказано, що  «Вилучення  документів  з  бібліотечних  фондів  за ідеологічними чи політичними ознаками забороняється».

Якби в згаданому Законі була лише одна ця фраза, і тоді за нього треба сердечно дякувати Уряду України і Верховній Раді.  Бо  в  усі  радянські  часи  влада  під  диктат  партійних органів  руками  самих  бібліотекарів  вилучала,  знищувала масу  літератури, мотивуючи  це  інтересами  суспільства. В історії  були  десятиліття,  коли  бібліотекам  нав’язувалися різні адміністративно-управлінські функції і спрямовувалися вони не на аналіз фондів з точки зору  їх наукової цінності та повноти, а на їхню, так звану, «ідеологічну чистоту», чи немає в них чогось зайвого. 

Я  знаю,  з  яким  болем  десятки  років  бібліотекарі виконували  ці  розпорядження  вищих  керівних  органів. Чимало  тодішніх  працівників  отримували  стягнення за  «не  сумлінне»  виконання  цих  вказівок.  Будь-яке ухиляння  від  наказів Головліту  розцінювалося  як  саботаж  і  неблагонадійність  працівника,  який  посмів  знехтувати вказівкою  щодо  списання  «ворожої»  чи  “ідеологічно шкідливої книги”.

Аналіз  роботи  бібліотек  робився  не  кваліфіковано, а  з  позиції  суб’єктивних  поглядів  окремих  партійних керівників. Тому не так турбувалися про поліпшення якості обслуговування  читачів,  як  про  збільшення  їх  кількості будь-якою  ціною.  Дехто  вважав  найголовнішим  частоту і  грандіозність  масових  заходів,  особливо  після  чергових партійних  з’їздів  і  пленумів.  Були  й  такі  наставники  над бібліотеками,  які  не  любили  книжкових  виставок.  Через відсутність  професіоналізму  панували  волюнтаризм в  керівництві  культурою  партійних  функціонерів,  а органи  культури  понад  70  років  слухняно  виконували  їх розпорядження.  Це  й  призвело  до  значних  перекручень в  змісті  роботи  бібліотек.  Головні  функції  бібліотеки стабільні  й  незалежні  від  того,  яке  вони  суспільство обслуговують.  Але  науково-технічний  прогрес,  вимоги життя вносять суттєві зміни в систему зберігання фондів та інформування  користувачів.  Добре  оснащені  відповідною технікою бібліотеки тепер частину своїх фондів переводять на мікроносії. І тоді в одній кімнаті можна зберігати копії на мільйонний фонд. Все більше удосконалюється інформація завдяки комп’ютеризації. Ще в 90-х роках у нашій бібліотеці розпочався  цей  складний  і  дорогий  процес.  Понад  240 тис. доларів виділили на цю  справу в останні роки фонди «Євразія», «Відродження» і Посольство США в Україні. Ми щиро  вдячні  їм  за  таку  допомогу.  Декому  не  вкладається в  голові,  чому США  витрачають  такі  величезні  кошти  на українські бібліотеки? Яка їм від цього користь? Свого часу я теж не все розумів, а тому й запитав працівника посольства на  одній  із  нарад  в  Києві.  Жінка  мило  посміхнулася  і  відповіла: – «Як розвинута країна світу, США  зацікавлена користуватися інформаційним потенціалом бібліотек всього  світу,  в  тому  числі  й  України.  Але  технічне  оснащення ваших бібліотек на такому низькому рівні, що користуватися  вашими бібліотеками неможливо. Тому ми хочемо підняти їх рівень до стандартів цивілізованого світу, щоб ми стали рівноправними партнерами. Разом з тим, ніхто не примушує  вас  брати  гранти  і  удосконалювати  свої  бібліотеки. Якщо  комусь це не подобається, то ваша справа, не беріть…»

Деякі  вітчизняні  політики  скрізь  мусують  тезу  про засилля  американців,  а США  спокійно констатують:  якщо наша допомога не потрібна, викручуйтесь самі. Ніхто нікого  не примушує...

Я  був  би  нещирим,  якби  не  згадав  хвилюючу  тему  ставлення  бібліотекарів  до  політичних  цінностей.  Понад 70 років комуністи вважали бібліотеки своїм  ідеологічним  резервом,  а  іноді  називали  їх  навіть  «золотим  фондом партії», нічим, правда, не підтверджуючи це надто  високе  звання.

Нині  ми  переконані, що  в  цій  сфері  загальнолюдські цінності виступають над принципами окремих ідеологічних течій,  а  правила  взаємодії між  ними, що  визнаються  всім  людством,  забезпечують  захист  інтересів  всіх  людей незалежно  від  їхньої  партійної  приналежності.  Бібліотеки не можуть виступати виразниками однієї партії. Їхня місія: реалізуючи загальноприйняті демократичні права, свободу і волю громадян, забезпечувати їм однаковий доступ до ідей всіх напрямків, надавати можливість самостійно знайомитися  з ідеологічними течіями, політичними платформами різних партій і блоків.

Всі  наші  видання,  всі  масові  заходи  підпорядковані тепер таким принципам. На місцевому рівні політика відіграє таку ж роль, як і на державному. Функціонування бібліотек  багато  в  чому  залежить  від  місцевої  влади,  її  політичної зрілості й національної свідомості.

Тепер українська держава в особі вищих органів її влади бере на себе відповідальність за реалізацію права кожного громадянина  на  бібліотечне  обслуговування,  формування і  збереження  фондів,  підготовку  й  перепідготовку  кадрів, розвиток матеріально-технічної бази бібліотек, забезпечення гарантованого рівня оплати праці бібліотекарів. З іншого боку, вона гарантує громадянам право на отримання,  зберігання  і  поширення  повної,  достовірної  і  своєчасної  інформації  про діяльність державних органів, політичне, економічне  і  культурне життя країни, навколишнє середовище.

Яке  ж  місце  посідає  обласна  універсальна  наукова  бібліотека ім.К.А.Тімірязєва у житті області, міста й простого пересічного  вінничанина?  Що  вона  може  запропонувати найвибагливішому користувачеві, якого,  здавалось би, уже нічим не здивуєш?

Наша книгозбірня знаходиться не тільки в центрі міста, а й в епіцентрі його суспільно-економічного та культурно-мистецького  життя,  а  також  життя  всієї  області.  До  нас  тягнуться творчі спілки, громадські організації, національні товариства. Ми не надаємо переваги якійсь одній політичній партії,  а  співпрацюємо  зі  всіма,  хто  дбає  про  могутність і  процвітання  України,  консолідацію  української  нації, розвиток духовності та культури.

Вище вже було сказано про головну сутність бібліотеки в  накопиченні,  зберіганні  і  донесенні  до  користувача інформації.  Але  це  ще  не  всі  функції  обласної  наукової бібліотеки. Слід  згадати  й  інші:  соціокультурну,  сприяння освіті і вихованню, інформаційному забезпеченню науково-виробничої діяльності.

У всіх офіційних документах, на всіх етапах розвитку бібліотеку  завжди  зараховували  до  закладів  культури, тому що бібліотека є частиною загальнолюдської культури і  в  той  же  час  являє  собою  один  із  факторів  її  розвитку, поширення  і оновлення. Образно бібліотеку можна уявити як  вулицю  з  двостороннім  рухом.  В  одному  напрямку зусиллями  бібліотекарів  надходить  інформація  до  читачів про досягнення культури, а в іншому – рухається інформація про  нові,  створені  цією  культурою,  цінності.  Або  ще  простіше це явище пояснюється так: працівники мистецтва, освіти, культури весь час отримують потрібну інформацію,  що  сприяє  їх  професійній  діяльності.  В  свою  чергу  вони створюють  нові  культурні  цінності,  інформація  про  які  надходить в бібліотеку у вигляді книг, нот, касет, фото, творів образотворчого мистецтва та інших культурних надбань.

Обласна  бібліотека  виступає  ще  й  організатором  і  учасником  наукових  досліджень,  узагальнює  та  аналізує передовий  досвід  кращих  бібліотек  області,  розробляє  методику  впровадження  інноваційних  форм  роботи.  Така діяльність пов’язана з науково-методичною і дослідницькою  функцією. До речі, це дуже складна і відповідальна робота, за  яку  найбільше  критикують,  бо  для  її  виконання  треба  враховувати,  крім  своїх  внутрішніх  проблем,  й  проблеми всіх  бібліотек  області.  Тому  ми  ніколи  не  відривалися  від  районних,  міських  і  сільських  бібліотек.  Завжди  їм допомагаємо і опікуємося їхньою діяльністю. Понад тисячу публічних  книгозбірень  працює  в  області,  яким  потрібна допомога, а їх фахівцям – порада та навчання.

Окрім  сказаного,  на  наш  заклад  покладаються  й  завдання  бути  головним  координаційним  центром  для бібліотек  всіх  відомств  краю.  Такий  статус  облбібліотеки ім.К.А.Тімірязєва визнаний бібліотеками системи культури давно  і  заперечень  не  викликає.  А  от  серед  бібліотек інших  відомств  цей  авторитет  доводилося  досить  довго завойовувати. І при переході до інформаційного суспільства нам доводиться брати на себе чимало нових обов’язків по створенню спільних баз даних та кооперації інформування науки і виробництва.

Сільські,  районні  і  навіть  великі  міські  бібліотеки області  не  можуть  задовольнити  всезростаючі  запити користувачів. Тому закономірно виникає проблема створення бібліотек  із  спеціалізованими  фондами,  розрахованими на  масового  читача.  Це  бібліотеки  мистецтв,  технічні, сільськогосподарські або бібліотеки з фондом національними мовами  різних  народів.  У  деяких  дуже  великих  містах  є такі спеціальні бібліотеки. Однак їх надто мало, а в умовах нашого  міста  вони  ще  й  були  б  малонавантажені,  крім, можливо, суто виробничих.

Тому  функції  таких  бібліотек  взяла  на  себе  обласна  книгозбірня, організувавши відповідні спеціалізовані відділи  літератури та інформації з питань: гуманітарних, економіки  і  права,  виробничого  профілю,  сільського  господарства, мистецтвознавства,  краєзнавства,  іноземних  мов,  сектор міжбібліотечного  абонемента  та  ряд  інших  структурних підрозділів.

Таким чином, в одній великій бібліотеці ніби створилося ще багато менших спеціалізованих бібліотек, які доповнюють і розширюють культурно-інформаційні функції.

Бібліотека  ім. К.А.Тімірязєва – обласний методичний: центр, який координує роботу всіх книгозбірень Вінниччини. Її організаційно-методичні заходи постійно спрямовувалися на  удосконалення  функціонування  бібліотечно-інформаційних  структур, моніторинг реалізації державних та обласних програм, що стосуються розвитку бібліотечної справи, активізацію методично-консультативної підтримки  діяльності  бібліотек  області,  організацію  та  сприяння фаховому зростанню бібліотечного персоналу, розширення взаємодії  з  іншими  соціальними  та  громадськими інституціями: управліннями культури  і туризму, сільського господарства  і  продовольства,  обласною  організацією Національної  спілки письменників України, журналістами республіканських  і  місцевих  засобів  масової  інформації  (газети,  радіо,  телебачення),  обласними  краєзнавчим  і  художнім  музеями,  архівом,  театрами, ОЦНТ,  училищами культури і мистецтв, педуніверситетом ім.М.Коцюбинського,  бібліотеками  вищих навчальних  закладів,  які поповнюють фонди нашої книгозбірні працями своїх науковців.

На наукові бібліотеки сама історія їх розвитку і вимоги життя покладають найвідповідальніше завдання – посилення всіма  можливими  засобами  інформаційної  роботи.  Будь-які  розважальні  і  рекреаційні  завдання  поступаються  перед  головним  –  інформаційним.  Нові  інформаційно-комунікаційні  технології  –  це  один  із  найважливіших  факторів, що впливає на формування суспільства ХХІ століття, оскільки  вони  стосуються  способу  життя  людей,  їхньої  роботи,  а  також  взаємодії  з  владою.  Бібліотека  визнана найбільш  вдалим  соціальним  інститутом,  покликаним поєднати  функції  розповсюдження  знань  та  інформації  з гуманітарно-моральними принципами.

Міжнародна  федерація  бібліотечних  асоціацій  і  організацій  (ІФЛА),  утверджуючи  цю  думку  в  суспільній свідомості, у 2003 році провела конференцію «Бібліотека – серце  інформаційного суспільства». Учасники конференції  вважають, що існуюча в світі бібліотечна мережа найбільш підготовлена,  а  саме  тому  ефективна  і  економічна  інфраструктура, яка може  значною мірою  інтенсифікувати процес інформатизації.

Колись  Іван Франко  сказав, що  поет  –  завжди  учень. Такими ж  є  і  працівники  обласної  універсальної  наукової  бібліотеки  ім.К.А.Тімірязєва.  Їхній  девіз  –  навчання  через  все життя. Завдяки цьому, починаючи з 2000 року, колектив  навчався  новим  технологіям,  володінню  комп’ютером  та  написанню  грантів.  Так,  у  2002-2005  роках  за  підтримки  Міжнародного  фонду  «Відродження»  та  Посольства  США  в  Україні  отримані  й  реалізуються  шість  проектів. В цьому велика  заслуга Наталії  Іванівни Морозової,  яка у  2004 року обійняла посаду заступника директора з питань інформатизації та інноваційної діяльності.

Роботу  бібліотекарів  Вінниччини,  їх  співпрацю  з  місцевими  органами  виконавчої  влади,  практику  запровадження  нових  інформаційних  технологій  схвалило  Міністерство культури і мистецтв України. Тому переймати  передовий  досвід  до  нас  приїжджали  колеги  з  інших  областей. У 2000 році на базі «Тімірязєвки» була проведена  Всеукраїнська науково-практична конференція «Ст


Життя як спалах…

  1. Ода Бібліотеці
  2. Василь Федорович Циганюк
  3. Про Василя Циганюка кількома рядками
  4. З творчого набутку В.Ф.Циганюка

Ви можете переглянути наші видання за такі роки:

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

2018

2019

2020

2021

Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2021
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International, якщо не зазначене інше