ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: inform@library.vn.ua

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і мистецтв Вінницької облдержадміністрації



Версія для друку

Управління культури і туризму Вінницької облдержадміністрації

Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека ім.К.А.Тімірязєва

 

Наші видатні земляки

 

Життя, покладене на вівтар України

До 70-річчя від дня народження

Василя Семеновича Стуса –

поета, правозахисника, людини

(1938-1985)

Методично-бібліографічні матеріали

 

Вінниця, 2007


ББК 83.3(4УКР-4ВІН)6-8Стус

УДК 821.161.2(477.44)

Ж 74

 

 

Життя, покладене на вівтар України: До 70-річчя від дня народження В.Стуса: Метод.-бібліогр. матеріали / Уклад.: А.Якущенко, О.Ніколаєць, М.Ревенко; Вступ. ст. Д.Стуса; Ред. М.Спиця; Упр. культури і туризму Вінниц. облдержадмін., Вінниц. ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва. – Вінниця, 2007. – 64 с. – (Наші видатні земляки).

 

Видання підготовлене до 70-річчя від дня народження видатного поета-земляка Василя Стуса.

Розраховане на бібліотечних працівників, педагогічні колективи, студентів, учнів, організаторів творчих акцій та всіх шанувальників Слова Великого Поета, безкомпромісного правозахисника, мужньої людини Василя Семеновича Стуса, якого світові подарувала Вінницька земля.


Від укладачів

У Різдвяні дні 2008 року Вінниччина в черговий раз вшановуватиме свого талановитого сина Василя Семеновича Стуса, якому шостого січня виповнилося б сімдесят.

Минуло майже два десятиліття, як скресла крига навколо імені і творчості глибоко національного поета, полум’яного патріота і правозахисника, нашого видатного земляка Василя Стуса. Він понад усе любив Україну, боровся за її незалежність, своїм поетичним словом будив в українців високі почуття національної гордості і гідності.

Система не простила Стусу його українського єства, його безкомпромісних виступів, його невміння і небажання згинати хребта, його нестримного прагнення волі особистості, суспільству, народу. Поета-патріота чекали каторги Колими, Сибіру, Магадану, але й в ув’язненні він виявив непохитну мужність і нескореність . Помер у карцері в неповних 47, залишаючись прикладом дивовижної жертовності і стійкості.

В умовах неволі В.Стус зумів написати сотні високопоетичних творів, публіцистичних виступів, листів-протестів, перекладів з європейських літератур. Все це по його смерті дбайливо зібрано і видано стараннями літературознавців Михайлини Коцюбинської та сина поета Дмитра Стуса.

Його вірші вміщують багато з того, чим жив-страждав Василь Стус. «Поезія його, – за словами вінницької поетеси Ніни Гнатюк, – вмістила все розмаїття рідної мови, усі гіркоти її полинів і пахощі, рум’янку та м’яти, всю козацьку бунтівну вдачу та непокору. Саме таким і увійшов співець України в безсмертя».

І хто зна, який більший з його подвигів: вірші, життя чи смерть?

Сподіваємось, що й цьогорічні ювілейні Стусівські читання, які традиційно проводяться у Головній книгозбірні області, відкриють їх учасникам нові грані таланту одного з найбільших у xx столітті поетів – Василя Семеновича Стуса.

За словами Івана Драча «саме в поезії він виразив себе найповніше і найсокровенніше, саме в поезії його найінтимніший контакт з поколіннями читачів, отож попит на неї не згасає».

Фахівці обласної наукової бібліотеки узагальнили свої напрацювання до чергових Стусівських читань і на їх основі підготували методично-бібліографічні матеріали, присвячені ювілею поета-земляка. В їх структурі:

* Вступна стаття Д.Стуса «Василь Стус»;

* Короткі біографічні відомості;

* «Читаймо вірші Стуса Василя» – вірш вінницького поета Анатолія Бортняка;

* Матеріали до книжкової виставки «Дай, Україно, гордого шляху» (Василь Стус в житті, творчості, спогадах та оцінках);

* Хроніка проведення Стусівських читань на Вінниччині та висвітлення подій в засобах масової інформації;

* Сценарій літературно-мистецького вечора «Поезіє, красо моя, окрасо, я перед себе чи до себе жив?»


Василь Стус

Шановний читачу!

У Ваших руках своєрідний путівник по «хроніці» повернення Василя Стуса до рідної землі. Складне повернення, але закономірне й вистраждане як самим життям Поета, так і важкою (трудною! – за Василем Стусом) працею багатьох людей, які в непростих умовах (спершу політичних, потім фінансових, ще потім – фінансово-політичних) започаткували і ось уже 20 років проводять у Вінницькій бібліотеці ім.К.А.Тімірязєва «Стусівські читання».

Не всі заходи мали високий мистецький рівень, але рік за роком вони дедалі більше пов’язували постать Василя Стуса з краєм, із якого наприкінці тридцятих змушені були тікати його батьки, і то так утікати, що поетова мама намагалася ніколи не повертатися до рідної Рахнівки – села, в якому зарито її пуповину.

Що знав про справжні причини втечі сам Василь Стус? Сьогодні важко про це говорити щось певне. Але з родинних уривчастих оповідань відомо одне: після голоду 1932-1933 років велика родина розпалася й колишні родичі перетворилися на ворогів. Певне, це було пов’язано з тими діями й тим вибором під хрестом тотального страху, які чинив кожен. Після цього, як згадувала Їлина Стус, «життя нам не стало»…

Ці психологічні трагедії, які робили родичів ворогами й примушували гідних і добрих людей до страшного вибору ми ще навіть не почали усвідомлювати, але перший крок зроблено – оголошений Президентом В.Ющенком рік пам’яті жертв голодомору повинен допомогти усім нам не лише вшанувати пам’ять безневинно убієнних жертв комуністичного молоху, а й усвідомити, чому ми, українці, з такою готовністю допомагали гепеушникам вимітати хліб у сусідів і родичів, мовчки закопували спухлих з голоду, але обирали смерть рабську, боячись загинути під час протесту проти нелюдської політики комуністичної партії.

Стусові батьки вижили й утекли.

На Донбас, де в багатонаціональному конгломераті таких же втікачів-переселенців зі всього СРСР, малий Василь Стус бачив і на все життя запам’ятав, як піднімали на глузи його батьків за українство, релігійність, збереження давніх традицій.

Цей жорсткий механізм позбавлення людей відчуття приналежності до національної спільноти, від якого сьогодні всі ми маємо стільки суспільних проблем, діяв майже безвідмовно. Задля кар’єри, достатку, перспектив дітей люди змушені були чимось жертвувати… І жертвували, якщо й зберігаючи якусь пам’ять про минуле, то десь у найпотаємніших глибинах серця.

Хтось мав стати жертвою. Мав у ім’я збереження національної ідентичності (бо лише українцями, а не поляками, росіянами чи кимось іншим можемо ввійти до світової сім’ї народів) принести себе в жертву, стати на прю з усесильним механізмом наруги, і якщо не полюбити, то бодай збагнути тих людей, які колись примусили батьків виїхати з малої батьківщини.

Багато що Василь Стус устиг… Щось доводиться продовжувати тим, кому дорога пам’ять про нього. Саме тому сьогодні хочеться згадати добрим словом покійного директора Вінницької наукової бібліотеки ім. Тімірязєва Василя Федоровича Циганюка, який не лише вивів на новий науковий і мистецький рівень щорічні «Стусівські читання», але й перетворив благеньку кладочку, що пов’язувала Стуса з Вінниччиною, на тісні зв’язки. Допоміг поетові по-справжньому повернутися додому.

Не можу оминути тут і постать Ніни Юхимівни Гнатюк, без участі якої цього повернення також могло не відбутися. Власне, тут хочу подякувати всьому колективові Вінницької наукової бібліотеки ім. Тімірязєва, які зробили все від них залежне, аби непростий Стусів шлях повернення додому завершився.

Дякую, як син.

Отож, коло завершилося. Нам усім рухатися далі. І мені здається, що творчість і духовний досвід Василя Стуса допоможе ще багатьом людям у їхньому знаходженні самих себе.

Поступ триває…

Поступу немає кінця..

Дмитро Стус

Короткі біографічні відомості*

 

6.01.1938 – у сім’ї Семена Дем’яновича та Їлини Яківни Стусів народилася четверта дитина – Василь.

1940 – з села Рахнівки Вінницької обл. родина поета переїздить до м.Сталіно (сучасний Донецьк), де батьки отримують роботу на одному з хімічних заводів.

1944-1954 – навчання в середній школі № 75 м.Сталіно.

1954-1959 – навчання у Сталінському педагогічному інституті із спеціальності «Українська мова та література».

15.08.-15.10.1959 – вчителював у Таужнянській середній школі Гайворонського району Кіровоградської області.

11.1959-11.1961 – служба у лавах радянської армії.

7.12.1961-16.01.1963 – вчитель української мови та літератури у середній школі №23 м.Горлівки Донецької обл.

15-23.03.1963 – підземний плитовий шахти «Октябрьская» м.Донецька.

26.03.-26.10.1963 – літературний редактор газети «Социалистический Донбасс» м.Донецька.

Від 1.11.1963 – аспірант Інституту літератури АН УРСР ім.Т.Г.Шевченка зі спеціальності «Теорія літератури». Переїзд до Києва.

4.09.1965 – виступ протесту в київському кінотеатрі «Україна» з приводу репресій проти української інтелігенції.

20.09.1965 – відрахований з аспірантури за «систематичне порушення норм поведінки аспірантів та співробітників наукового закладу», тобто за виступ у кінотеатрі «Україна».

28.09.-23.11.1965 – робота в будівельній бригаді, а згодом кочегаром в Українському науково-дослідному інституті садівництва у Феофанії під Києвом.

10.12.1965 – одруження з Валентиною Попелюх.

14.01-1.06.1966 – спершу молодший, невдовзі – старший науковий співробітник Центрального державного історичного архіву УРСР. «Звільнений за власним бажанням – за безсовісними, здається, наполяганнями тов. Зубкова з Інституту літератури» (Автобіографія В.Стуса від 23.07.1966 р.).

Від 17.09.1966 –до арешту – старший інженер відділу технічної інформації проектно-конструкторського бюро Міністерства промисловості будівельних матеріалів Києва, а потому – старший інженер проектно-технологічного об’єднання.

12.01.1972 – перший арешт поета.

7.09.1972 – суд, згідно з вироком якого Василя Стуса засуджено до 5-ти років ув’язнення та 3-х років заслання.

1972-01.1977 – відбуття покарання в таборах у Мордовії.

11.1975-02.1976 – перебування у спеціалізованій ленінградській лікарні з приводу операції на шлунку.

Від 5.03.1977 – заслання в селищі ім.Матросова Тенькінського району Магаданської області; робота «учнем проходчика гірської підземної ділянки» та машиністом скрепера на рудні ім. Матросова об’єднання «Северовостокзолото».

1978 – поета прийнято до РЕN-клубу.

Серпень 1979 – повернення до Києва.

Початок жовтня 1979 – вступ до Української Гельсінської групи.

7.10.1979 – за Стусом встановлено адміністративний нагляд.

22.10.1979-11.01.1980 – робота формувальником ІІ-го розряду ливарного цеху на заводі ім. Паризької комуни.

Від 1.02.1980 – до арешту – робота в цеху № 5 українського промислового об’єднання «Укрвзуттєпром» фабрики взуття «Спорт» намажчиком затяжної кромки на конвеєрі.

14.05.1980 – другий арешт.

Кінець вересня 1980 – суд, на якому поета було засуджено до десятирічного ув’язнення та п’яти років заслання.

Від 11.1980 – відбуття покарання в таборі особливого режиму ВС-389/36 с.Кучино Чусовського району Пермської області. Весна 1981 – останнє побачення з рідними. 1982 – рік камери-одиночки.

Ніч з 3 на 4.09.1985 – смерть Василя Стуса в карцері табору ВС-389/36.

17-19.11.1989 – перевезення на київську землю праху Василя Стуса, Юрія Литвина та Олекси Тихого.

* Передрук: Стус В. Твори. Т. 6 (додат.), Кн. 1. – С. 6-7.

Читаймо вірші Стуса Василя

Читаймо вірші Стуса Василя –

з-за грат казенних зблиски лазурові,

з довічного тернового гілля

круті, терпкі, запеклі грона крові.

В рядках, живих і спраглих, як рілля,

його душа – незгойна та нетлінна.

У них лівіше серця – Україна.

Читаймо вірші Стуса Василя!

Читаймо вірші Стуса Василя –

той хрест важкий , ту совість незбориму,

і наскрізь нас прониже звідтіля

жагуча правда, з вічністю у риму.

Згадаємо тоді, що ми не тля,

не послухи яремної потали.

Ми їх, як слід, іще не прочитали.

Читаймо вірші Стуса Василя!

Читаймо вірші Стуса Василя –

що понад чорну безвість, понад скверну

ячать останнім криком журавля:

«Народе мій, до тебе я ще верну…»

Поверне він, повернеться здаля

у добрий час, на світлу переміну.

І ми із ним вертаймось в Україну.

Читаймо вірші Стуса Василя!

А. Бортняк

Матеріали до книжкової виставки

«Дай, Україно, гордого шляху»

Василь Стус в житті, творчості, спогадах та оцінках

Мета нашої виставки – розкрити постать Василя Стуса на тлі історії України 1960-х років. Якщо на початку 90-х працівники бібліотеки збирали по крихтах все, що друкувалось деінде з цієї теми, то сьогодні ми пропонуємо читачеві різно-планові літературознавчі, філософські, історичні дослідження.

Перший розділ виставки являє собою панораму загальних праць про шістдесятництво, яке набуло масштабу універсального, соціокультурного феномену: літературно-мистецького, філософського, ідеологічного, наукового, суспільно-політичного.

Наша експозиція привертає увагу лише до письмен-ницького осердя цього руху, пропонуючи для перегляду монографії, літературознавчі праці М.Жулинського, Г. Костюка, Я.Славутича, О.Забужко.

З сьогочасними літературними дискусіями знайомлять українські часописи «Дніпро», «Вітчизна», «Київ», «Сучасність», «Слово і Час».

Оприлюднені документи потаємних архівів, публікація докладних коментарів до них – все це змушує звернутися до переоцінки подій тих буремних 60-х, що і є головною ідеєю нашої роботи. «Хай давнє спонукає нас бачити сьогоднішнє й думати про майбутнє», – пише Л.Кореневич у своїй книзі «Як по струні безодню…» (К., 2004).

Осмислення шістдесятництва як культурно-політичного явища пропонують мемуарні книги політв’язнів Л.Лук’яненка, Є.Сверстюка, В.Марченка, В.Овсієнка, які пішли на відкритий конфлікт з режимом, не змогли жити так, як диктувала їм система: « Хочеш жити – в землю дивися! Очей зухвалих не піднімай!» (Л.Костенко).

Ще і ще раз згадаємо до болю знайомі імена: В.Стус, В.Симоненко, І.Світличний, І.Калинець, М.Руденко, О.Бердник, В. Чорновіл… Про долю кожного з них отримаємо більш повне уявлення, ознайомившись з матеріалами виставки.

Можна лише припустити, яких втрат зазнала українська література внаслідок системного знищення або заборони на публікування творчого доробку всіх «інакомислячих». Стає зрозумілим уривок з офіційного повідомлення: «Одна з головних причин помилок у творчості М.Вінграновського, І.Драча, Л.Костенко криється в їх теоретичній слабкості, а часом немічності в питаннях марксистсько-ленінської естетики, відсутності необхідного політичного гарту в боротьбі за комунізм» (Радянський письменник – борець за комунізм // Дніпро. – 1963. – №5. – С. 156).

Сьогодні ми маємо змогу пропонувати для читання все, що в ті часи підпільно друкувалось і виходило самвидавом, а сьогодні це гарно видані книги або журнальні публікації: «Щоденник» і вірші В.Симоненка, «Возз’єднання чи приєд-нання?» М.Брайчевського, «Інтернаціоналізм чи русифікація?» І.Дзюби, «Собор у риштованні», «На мамине свято» Є.Сверстюка, блискучі есеї В.Мороза «Репортаж із заповідника імені Берії», «Серед снігів» В.Чорновола та багато іншого.

Василь Стус – один з представників того покоління, надламаного, але незломленого і нескореного. Бунтівного. Трагічного. Чесного покоління.

Виокремленню цієї постаті із загальної течії присвячена література наступних розділів виставки.

Документи, світлини і спогади повертають нас у ті буремні 60-ті. Перечитаємо ще раз В. Овсієнка «Світло людей» (К.-Х., 2005) і здригнемось від тих жахіть, які випали на долю В.Стуса і його друзів під час перебування за гратами.

Так вбивалося слово
в присмерковому дні.
Та не вдалося вбити,
не вдалося…Ні!

До вашої уваги – ретроспектива представлених матеріалів від перших несміливих публікацій 90-х до сьогоднішнього розмаїття думок, поглядів, течій, від центральних видань з першими добірками віршів до повного зібрання творів В.Стуса в 6-ти томах (9-ти кн.), де поет виступає як реформатор української поетичної мови, справжній новатор у галузі витонченого слова.

Надія Світлична в одному з інтерв’ю наголосила: «Василь Стус за своїм покликанням і з ласки божої – поет. Він поет не тільки непересічний, а рідкісний своїм талантом і культурою».

Віддзеркалюють вагомість таланту і майстерність поета його переклади англійською, французькою, німецькою мовами.

А листи з таборів, щоденникові нотатки доносять до нас відомості про Стуса як люблячого чоловіка і батька, непохитного, безкомпромісного борця за права людини. Скільки в них тепла, щирості, і, водночас, болю від роздумів про дволикі шестидесяті.

Вже кілька років, як наша книгозбірня поповнилася унікальним виданням. Це фундаментальне літературознавче дослідження сина поета Д.Стуса «Василь Стус: життя як творчість» (К., 2004). Неоціненні біографічні, історичні, побутові, психологічні деталі наводить автор.

Заслуговують на увагу також праці найглибших дослідників творчості Стуса – М.Коцюбинської, М.Павлишина, М.Хейфеца, М. Рябчука, Є. Сверстюка. Яскраві, принципові публікації М.Жулинського, В.Дончика, А.Погрібного змістовно і різнобічно доповнюють одне одного.

Перегорнута остання сторінка виставки. З того надбання, що ми маємо на сьогоднішній день, можна черпати мов з бездонного духовного джерела. І наче від імені Василя Стуса звучать рядки пісні:

Я любив вас усіх,
А найбільше любив Україну.
І у цьому найвища провина моя.


Дай, Україно, гордого шляху

Василь Стус в житті, творчості, спогадах та оцінках

Не вірю в долю – в Україну!

Вона мій Бог і проводир.

У щастя вірю, вірю в мир

І хоч загину – до загину!

В.Стус

I. Ми добою до бурі поставлені:

шістдесятництво – грані інтелектуальної боротьби

Sie erat in fatis

(з латинської: Так було призначено долею)

У шістдесятих роках ми були такі молоді,

так вірили у правду, вперше сказану нам тоді,

з такою чистою душею пішли в боротьбу

за неможливість повторення сталінських жахіть!

Л.Костенко

Шістдесятництво є філософським феноменом,

і як таке є новим відліком часу інтелектуальної історії України.

О.Пахльовська

Баран В. Україна 1950-1960-х рр.: еволюція тоталітарної системи. – Л.: Ін-т українознав. ім.І.Крип’якевича НАН України, 1996. – 448с.

Василишин Я. Домінанта національного в боротьбі шістдесятників //Дивослово. – 2003. – № 12. – С. 16-17.

Григорчук М. Згадаймо їхні імена // Київ. – 2004. – № 4/5. – С.149.

Гримич Г. Загадка творчого бунту: Новелістика укр. шістдесятників: Літ.- критич. нарис. – К.: Укр. письм., 1993. – 248с.

Дзюба І. З криниці літ: У 3 т. Т. 1. Статті. Доповіді. Рецензії. Передмови. Дещо про добрих сусідів і духовну рідню. – К.: Вид. дім «Києво-Могилян. акад.», 2006. – 975 с.: портр.

Із змісту: [Про В.Стуса]. – С. 28, 473, 636, 649, 677, 681, 723, 741, 946.

Забужко О. Хроніки від Фортінбраса: Вибр. есеїстика 90-х. – К.: Факт, 2001. – 340с.

Зборовська Н. Стильовий портрет шістдесятництва // Сл. і Час. – 2001. – № 12. – С.26-42.

Ільницький М. Літературний Львів і шістдесятництво // Дзвін. – 2002. – №10. – С.138-148.

Інститут літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України, 1926-2001: Сторінки історії, 75 / Відп. ред. і упоряд. О.Мишанич. – К.: Наук. думка, 2003. – 589 с.

Коваль В. Серце моє в колючому дроті…: Есе. Спогади. Документи / Передм. Б. Олійника. – К.: КП « Ред. журн. «Дніпро», 2005. – 703с.

Кореневич Л. Як по струні безодню…: Кілька особистих стор. до біогр. шістдесятництва. – К.: Смолоскип, 2004. – 260с.

Костюк Г. Літературно-мистецькі перехрестя (паралелі). – Вашінгтон; К., 2002. – 416с.

Лісовий В. Українська філософська думка 60-80 років [минулого століття] // Філос. думка. – 2007. – № 3. – С. 64-80.

Медвідь Л. Шістдесятництво: філософія та естетика опору // Молода нація. – К.: Смолоскип, 2000. – № 3. – С. 103-124.

Овсієнко В. Світло людей: Мемуари та публіцистика: У 2-х кн. – 2-е вид., доп. – Х.: Харк. правозахисна група; К.: Смолоскип, 2005. – Кн. 1. – 352 с.; кн. 2. – 352 с.

Опанасюк О. Квітки України – «шістдесятники» // Опанасюк О. Трійця з передпілля Києва. – Житомир, 1999. – С. 11-16.

Поети-шістдесятники / Упоряд. Б. Тихолаз. – К.: АртЕк, 2001. – 78 с.

Поле відчаю і надії: Альм. / Упоряд. Р.Корогодський. – К.; 1994. – Чис. 1. – 394 с.

Ромащенко Л. Проблема історичної пам’яті в творчості шістдесятників // Сл. і Час. – 2002. – № 4. – С. 45-52.

Світлична Н. Над труною Василя Стуса // Неживий О. Освячені Шевченковим ім’ям. – Луганськ, 1998. – С. 81-83.

Суд над Василем Стусом // Розбудова держави. – 1993. – № 2. – С. 22-24.

Тарнашинська Л. Закон піраміди: Діалоги про л-ру та соціокульт. клімат довкола неї. – К.: «Пульсари», 2001. – 264 с. – (Сер.: « Українці у світовій цивілізації»).

Тарнашинська Л. Шістдесятництво: філософія покоління як «публічна свідомість»// Сучасність. – 2005. – № 4. – С. 105-117.

У вирі шістдесятницького руху: Погляд з відстані часу / Упоряд. В.Квітневий. – Л.: Каменяр, 2003. – 127 с.

Хейфец М. «В українській поезії тепер більшого нема…» // Хейфец М. Українські силюети. – Нью-Йорк, 1984. – С. 7-83.

Шістдесятництво як явище, його витоки й наслідки // Сл. і Час. – 1997. – №8. – С.40-55.

Шпиталь І. Духовна окраса нації: Сл. о полку шістдесятників // Дніпро. – 2005. – № 11/12. – С. 111-123.


II. Життя – поразки біль, невдачі сіль: протистояння – завжди заважке

Brevis vitae isthmus

(з латинської:

Короткий життєвий шлях)

І з кожної миті своєї, з кожного

почуття й думки зроблю свій

портрет, тобто портрет цілого світу…

В.Стус

 

Баранов В. Смерть поета [В.Стуса] за два кроки до Нобелівської премії // Україна молода. – 1996. – 9 жовт.

Білоус Г. Рокований вересень. Із роздумів про життя і творчість В.Стуса // Дивослово. – 2003. – № 3. – С. 20-21.

Бондаренко А. Біографія Василя Стуса: передумови духовного вибору // Бондаренко А.Час вибору: Вивч. творчості В.Стуса в шк. – К., 2003. – С. 3-27.

Вербиченко В. Аура втраченого кохання // Вітчизна. – 2002. – № 9/10. – С. 93-108.

Вертій О. На п’єдесталі страждань: духовний портрет Василя Стуса // Сл. і Час. – 2006. – № 7. – С. 74-79.

Голобородько В. Він став моєю совістю // Вітчизна. – 1990. – № 10. – С. 161-163.

Жулинський М. Василь Стус // Жулинський М. Слово і доля. – К., 2002. – С. 606-616.

Коцюбинська М. Страсті по Вітчизні // Стус В. Дорога болю..: Поезії. – К., 1990. – С. 201-212.

Нецензурний Стус. У 2ч. / Упоряд. Б.Подгорний. – Тернопіль: Підруч. і посіб., 2002-2003.

Ч. 1. – 2002. – 336с.

Ч. 2. – 2003. – 320с.

Покальчук Ю. Повернення Василя Стуса / Пер. з англ. І.Рубан // Злочин: [Зб.] / Упоряд. П.Кардаш. – Мельбурн, 2003. – С. 213-214.

Стус Д. Василь Стус: життя як творчість. – К.: Факт, 2004. – 368 с.

Стус Д. Життя і творчість Василя Стуса. – К.: МП “Фотовідеосервіс”, 1992. – 88 с.

Стус Д. Последний день Васыля Стуса // Акад. – 2004. – № 4. – С. 152-155.

Стус В. Листи до сина. – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2002. – 192 с.

Шелест В. Василь Стус – людина, поет, легенда (6.01.1938 – 4.09.1985) // Визвол. Шлях. – 1996. – № 7. – С. 885-893.


III. І прочуваю таїнство життя:

душа виростає і визріває в слові

Vbi vita, ibi poesis

(з латинської:

Де життя, там і поезія)

Дивись не назад, а далі,

Не навкруги, а вперед.

Забудь про жалі й печалі,

Коли ти справжній поет.

В.Стус

Бандальєр Г. Експресивність як визначальна риса поетики В.Стуса // Вісн. НАН України. – 2005. – № 9. – С. 44-49.

Віват Г. Лірика Василя Стуса: роль духовного виміру // Всесвіт. л-ра та культура в навч. закладах України. – 2007. – № 2. – С. 36-38.

Дзюба І. Свіча у кам’яній пітьмі // Стус В. Палімпсест: Вибране. – К., 2003. – С. 7-32.

Іщенко Є. Віталізація смерті в поезії Василя Стуса // Сл. і Час. – 2006. – № 11. – С. 69-76.

Коцюбинська М. Василь Стус у контексті сьогоднішньої культурної ситуації // Сл. і Час. – 1998. – № 6. – С. 17-28.

Коцюбинська М. «Світ міниться – і проростає слово…» //Дніпро. – 1993.– № 4/6. – С. 2-10.

Лозовий В. Стус Василь Семенович: (6.01.1938 р. – 4.09.1989 р.), видатний український поет, літературознавець, політв’язень // Державні, політичні та громадські діячі України: політичні портрети: Навч. посіб. / Ред. М.І.Панова. – К., 2002. – Кн. 1. – C. 443-447.

Мамедова О. Інтимний світ поезій Василя Стуса: Етич. і естетич. аспекти інтим. лірики поета // Укр. л-ра в загальноосвіт. шк. – 2007. – № 3. – С. 14-17.

Мельник Я. «В мені уже народжується Бог» // Вітчизна. – 1990. – № 10. – С. 157-160.

Плахотнік Н. Профетичні мотиви в поезії Василя Стуса // Сл. і Час. – 2004. – № 4. – С. 62-66.

Рарицький О. Мистецтво бути собою: (Штрихи до літ. портр. В.Стуса) // Укр. л-ра в загальноосвіт. шк. – 2001. – № 3. – С. 22-25.

Рарицький О. У колі споріднених душ // Укр. л-ра в загальноосвіт. шк. – 2000. – № 1. – С. 43-45.

Славутич Я. Єдність душ: поезія Василя Стуса // Славутич Я. Твори: В 5 т. – К., 1998. – Т. 3. – С. 441-454.

Стус В. Палімпсест: Вибране / Упоряд. Д.Стус; Передм. І.Дзюби. – К.: Факт, 2003. – 432 с.: портр.

Стус В. Твори: У 4 т., 6 кн. З додат. 5 і 6 (2 кн.) т. – Л.: Вид. спілка «Просвіта», 1994-1999. – На авантитулі: Від. рукоп. фондів і текстології Ін-ту л-ри ім.Т.Г. Шевченка НАН України.

Цілинко Т. Поетика творів Василя Стуса // Визвол. Шлях. – 2002. – № 1. – С. 97-102.

Яструбецька Г. Концепт «Україна» в поезотворчості Василя Стуса // Сл. і Час. – 2004. – № 10. – С. 37-43.


IV. І смерть, як найвищий вінок:

тебе народ читатиме і воскресатиме в тобі

Mors imnortalis

(з латинської:

Безсмертна смерть)

Я пишаюся тим, що доля подала мені знак –

я сміливо йду за її покликом.

Бо хочу бути гідним того народу рідного,

який народиться завтра, скинувши з себе

ганьбу вікового нидіння.

І в тому народові я здобуду безсмертя!

В.Стус

Про присвоєння Василю Стусу звання Героя України: Указ Президента України… 26 листоп. 2005 р. // Голос України. – 2005. – С. 2.

В.К. Франція знайомиться з творчістю В.Стуса // Всесвіт. – 2002. – № 7/8. – С. 122.

Галабурда-Чигрин М. Тлінні останки Василя Стуса, Юрія Литвина та Олекси Тихого повернено в Україну // Злочин: [Зб.] / Упоряд. П.Кардаш. – Мельбурн, 2003. – С. 215.

Іванишин М. Василь Стус у вимірах онтології та екзистенції нації. // Сл. і Час. – 2006. – № 4. – С. 87.

Кадлуцький А. Толока пам’яті Стуса // Погляд. – 2007. – 8-14 лют. – С. 1.

Лисенко Н. Про Василя Стуса по-сучасному та переосмислено // Сл. і Час. – 2007. – № 4. – С. 88-90.

Пічкур Д. Біля Стусової криниці: Статті та спогади. – Вінниця: Континент-ПРИМ, 2002. – 68 с.

Премія – Василю Стусу: [У 1982 р. поетові В.Стусу присудж. Міжнар. премію Poetri international, яка присудж. поетам всього світу, ув’язненим за свої переконання і відомим своїм доробком високої майстерності] // Сл. і Час. – 1993. – № 3.– С. 71.

Про присудження Державних премій УРСР ім.Т.Г.Шевченка в галузі літератури, журналістики і мистецтва 1991року. Постанова Ради Міністрів УРСР [У галузі літератури: Стусу В.С. (посмертно) – за зб. поезій «Дорога болю»] // Голос України. – 8 берез.; Літ. Україна. –1991. – 14 берез. – С.1.

Сверстюк Є. Василь Стус. 15 років. Міра присутності // Дивослово. – 2001. – № 1. – С. 54-57.

Сверстюк Є. Пам’ятник Василеві Стусові // Укр. мова і л-ра в шк. – 2005. – № 7. – С. 67-68.

Сегеда Ю. Відродили Стусову криницю // Вінниччина.– 2007. – 27січ. – С.1. – ( Спец. вип. “Хочу все знати”).

Стус Д. «Коли не я – то хто»: [Про В.Стуса] // Сучасність. – 2003. – № 9. – С. 136-155; № 10. – С. 118-129.

«Сховатися од долі – не судилось»: Стусів. читання. 65-річчю від дня народж. В.Стуса присвяч. – Вінниця, 2003. – 18с.

Травнева С. «Народе мій, до тебе я ще верну» // Панорама. – 1997. – 5 лют. – С. 2.

Шуткевич О. У смерті повернуся до життя // Вінниц. газ. – 2006. – 17 січ. – С. 1.

«Ярій, душе! Ярій, а не ридай»: Стусів. читання на Вінниччині 12-15 січ. 2004 р. – Вінниця, 2004. – 41 с.

Підготувала А.Якущенко


Хроніка проведення Стусівських читань на Вінниччині

та висвітлення подій в засобах масової інформації

Кінець двадцятого століття прилучив до плеяди славних синів України палаюче серце Василя Стуса. Він лише народився у Рахнівці на Гайсинщині, та земля Вінниччини велична цим святим ім’ям. На шляхах справжнього відродження української літератури поет відіграє значну роль, він сприяв її входженню до світової культурної свідомості. Вінничани, земляки й шанувальники Василя Стуса поставили пам’ятники в його рідному селі Рахнівка та центрі Вінниці, назвавши і прилеглу площу його іменем. Є у Вінниці і вулиця В.Стуса. Вийшло багатотомне видання творів поета, написано чимало наукових розвідок і праць, почала активно популяризуватися творчість поета-земляка. Вінниччина однією з перших, коли ім’я Василя Стуса вимовлялося ще пошепки, запалила в читальній залі обласної універсальної наукової бібліотеки ім.К.А.Тімірязєва поминальну свічу його пам’яті. З тих пір працівники бібліотеки щороку збирають вінничан на Стусівські читання, присвячені дню його народження. Всі вечори були різними як за сценарієм, так і за складом аудиторії. З невеличкої групки прихильників поезії митця, що збирались віддати дань пам’яті поету, прочитати його вірші, ці зустрічі поступово перетворилися в літературно-мистецькі свята для громади міста. Збільшується кількість шанувальників поезії Василя Стуса, з кожним роком все більше молоді прилучається до поетового слова. Останніми роками Стусівські читання, зазвичай, тільки розпочинаються в бібліотеці, а потім продовжуються у рідному селі Василя Семеновича – Рахнівці та інших районах області, причому географія їх проведення з року в рік розширюється.

* * *

Друга половина 80-х років минулого століття позначилася подальшою популяризацією літератури,

повернутої із спецфонду бібліотеки, та творів російських і українських письменників, які не публікувалися. На книжкових виставках, літературних годинах висвітлювалися теми: “Повернуті з небуття”, “Із близького минулого”, “З відстані літ...”. Читачі, нарешті, могли ознайомитися з маловідомими, а то й зовсім невідомими іменами в історії української літератури. Серед таких імен було й ім’я Василя Стуса.

 

1989

1989 рік характерний тим, що було прорвано завісу мовчання довкола імені Василя Стуса. Ряд українських часописів, зокрема: “Літературна Україна”, “Молодь”, “Вечірній Київ”, “Київ”, “Прапор”, “Сучасність”, “Комсомольське плем’я” подали невеличкі добірки його поезій.

У листопаді зусиллями сина поета – Дмитра та його друзів, однодумців було організовано перепоховання останків Василя Стуса у Києві на Байковому цвинтарі. Всупереч бажанню рідних поета здійснити перепоховання як інтимно-родинну справу, воно перетворилося у політичну подію, яка допомогла українцям поступово звільнитися з обіймів страху перед існуючою тоталітарною системою.

Члени товариства “Просвіта”, прогресивні письменники, науковці, працівники Вінницької ДОУНБ ім.К.А.Тімірязєва вперше провели вечір пам’яті в читальній залі бібліотеки, на якому звучали розповіді про незламного борця проти тоталітаризму та його твори.

 

1990

Тільки після смерті поета про нього почали згадувати, друкувати вірші, віншувати. Його ім’я вже стало для одних символом вічної боротьби, для інших – залишалось незрозумілим, несприйнятливим, маловідомим.

У “Тімірязєвці” проходять чергові Стусівські читання, вони ще не набрали розмаху, відсутня преса, телебачення. Аудиторія не велика, але атмосфера тепла, звучать вірші поета, музика, бібліотека представила невеликий перегляд літератури.

 

1991

Все менше білих плям залишається в літературі, все більше й більше досі малознаних імен поетів, прозаїків, драматургів стають відомими людському загалу. Серед них й ім’я нашого земляка поета Василя Стуса. У ДОУНБ ім.К.А.Тімірязєва знову проходять Стусівські читання, у центральній Гайсинській районній бібліотеці діє книжкова виставка “Повернуті імена”, де експонується поезія Василя Стуса, в бібліотеці села Рахнівка створюється куточок, присвячений життю і творчості поета.

* * *

Гавриш Г. Література – без білих плям: [Про вшанування пам’яті поета-земляка в с. Рахнівка] // Трибуна праці. – 1991. – 8 січ.

 

1992

В гарно прикрашеному читальному залі обласної бібліотеки ім.К.А.Тімірязєва – портрет В.Стуса, біля нього кетяги калини, свічка, яку традиційно на початку вечора запалює директор бібліотеки Андрій Йосипович Лучко. Стусівські читання все більше привертають увагу прихильників поезії Василя Семеновича. Тут розкриваються сторінки його біографії, обговорюються книги, що вийшли з друку: “Дорога болю”, “Під тягарем хреста”, “Передчуття”. В аудиторії присутня молодь, є й люди старшого віку, звучить музика, науковці дають характеристику творчості поета.

* * *

Життя, мов скрик: [До 54-ої річниці з дня народж. В.Стуса] // Трибуна праці. – 1992. – 6 січ.

 

1993

Відзначалось 55-річчя від дня народження Василя Стуса. На вечір пам’яті до ДОУНБ ім.К.А.Тімірязєва приїхали посланці з рідної землі поета села Рахнівка Гайсинського району, привезли пишний коровай. Зал був заповнений. Серед присутніх – студенти, вчителі, викладачі, школярі, пенсіонери, члени “Просвіти”, “Союзу українок” – люди різного віку і уподобань. На вечорі гості з Рахнівки розповідали про його родину, студенти ВПІ ім.М.Островського показали літературно-музичну композицію за творами Василя Стуса. У виконанні артиста Бориса Остромогильного звучали пророчі слова віршів поета, лунали пісні, звуки бандури. Виставка творів і публікацій про нього, організована працівниками бібліотеки, стала органічною частиною вечора.

В рамках клубу “Відкрита сторінка” відбулося засідання, присвячене 55-річчю від дня народження Василя Стуса “Довга дорога додому”, де виступили Л.Єгурнова, Л.Тимощук, А.Подолинний, А.Гарматюк, Б.Буяльський, Н.Довга, В.Шалига, Л.Бойко.

* * *

Колос В. “Хто проти тиранії – встаньте”: [Літ. вечір у с.Рахнівка. Фоторепортаж] // Трибуна праці. – 1993. – 16 січ.

Лазаренко В. Святвечір Василя Стуса // Панорама. – 1993. – 16 січ.

Лучко А. “За Стусом вічно буде плакати Вкраїна”: [Вечір в ДОУНБ ім.К.А.Тімірязєва] / Кор. М.Станович // Вінниччина. – 1993. – 21 січ.

Петюк В. Вісті з одного краю // Старожитності. – 1993. – № 1.

Із змісту: Не згасне свічка Стуса: [Вшанування поета в с.Рахнівка Гайсин. р-ну]. – С. 32.

Сидорова О. Йдемо до Стуса // Вінниц. газ. – 1993. – 28 січ.

Стрельбицький М. Смертеіснування – у всежиття, або Стусова різдвяність // Камертон-ікс. – 1993. – 15 січ. – С. 4.

Ягельська Т. Вшанування серцем, душею, піснею [пам’ять поета в с.Рахнівка] // Панорама. – 1993. – 20 січ.

 

1994

Зала бібліотеки зібрала молодь, вчителів, письменників, артистів, громадськість. Ведуча Л.З.Єгурнова звернула увагу на епістолярну прозу Василя Стуса. Викладач ВПІ Михайло Стрельбицький розповів про своє сприйняття творчості і особистості поета як людини совісті. Виступив викладач ВДПІ Болеслав Буяльський, який наголосив на тому, що читати твори Стуса не просто, необхідно відчувати його думки, почуття. Виступили вінницькі письменники, поет Анатолій Гарматюк додав живих спогадів про поета. Звучали на вечорі вірші Василя Стуса у виконанні артистів і студентів. Працівники бібліотеки ознайомили присутніх з літературою про шістдесятників. Бажаючі придбали книги “Феномен доби” В.Стуса і “Блудні сини України” Є.Сверстюка.

* * *

Гавриш Г. Не мертвий – безсмертний: [Відзнач. річниці з дня народж. поета у Гайсині] // Трибуна праці. – 1994. – 18 січ.

Мельник Г. “Народе мій, до тебе я ще верну”: [Відбувся вечір пам’яті поета у Копіїв. СШ Ілінец. р-ну] // Труд. слава. – 1994. – 23 лют.

Нагірняк В. Все про Стуса: [Про літ. вечір у ЦРБ] // Томашпіл. вісн. – 1994. – 12 лют.

Приймачик Ф. Пам’яті В.Стуса // Панорама. – 1994. – 22 січ.

 

1995

Працівники ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва разом з товариством “Просвіта” провели вечір, присвячений роковинам від дня народження Василя Стуса. Вечір вели письменник Михайло Стрельбицький та поетеса Ніна Гнатюк. Присутні мали можливість ще раз вклонитися перед світлою пам’яттю поета-земляка. Зал бібліотеки поєднав багатьох людей, близьких по духу правозахиснику-поету. Відбулася презентація першого тому у двох книжках з багатотомного видання творів Василя Стуса. Своїми думками поділився директор бібліотеки Андрій Лучко; поет, журналіст Дмитро Пічкур, який особисто знав Василя Стуса; викладач ВДПІ Болеслав Буяльський. Вінницькі поетеси Тетяна Яковенко та Галина Овсієнко присвятили пам’ятній даті свої вірші. Поезії Василя Стуса читали артист драмтеатру ім. М.Садовського Володимир Постніков, вчителька Світлана Єлисеєва. Студенти ВДПІ Андрій Шинькович та Руслана Туликова виконали пісні “Обірваний листок”, “ Це ще не осінь”.

* * *

Рябокінь О. Пам’ятають поета, та не всі: [Презентація першого тому творів В.Стуса на батьківщині поета] // Трибуна праці. – 1995. – 17 січ.

Святвечір Василя Стуса // Поділ. зоря. – 1995. – 18 січ.

 

1996

На вечорі-реквіємі в ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва до дня народження Василя Стуса звучала його поезія сповнена

болем, любов’ю, надією. У центрі зали на столі, – вишитий рушник, кетяг калини і портрет поета, який ніби повернувся тернистим шляхом на батьківщину. Відкрив вечір Анатолій Секретарьов піснею “Україно моя”. Вела його поетеса Тетяна Яковенко, яка розповіла про нелегку дорогу поета-борця на Голгофу Вічності, про те, що він підняв українську поезію до найвищих висот світової літератури. На вечорі-реквіємі читали вірші Василя Стуса Галина Овсієнко, Лілія Горбачук, виступав Анатолій Подолинний, спогадами поділився Анатолій Гарматюк, який свого часу працював зі Стусом у редакціях місцевих газет на Донбасі. Завідуюча відділом краєзнавчої літератури Ольга Ніколаєць прокоментувала книжкову виставку, присвячену поету. Заслужений артист України Андрій Цехмейструк виконав пісні. А заключним акордом вечора була та, перша пісня, зіграна Василем “Взяв би я бандуру” та подяка організаторам заходу за щиру розмову Василя Семеновича з Батьківщиною.

* * *

Вільчинська О. За мною стояла Україна: [Про вечір-реквієм пам’яті В.Стуса] // Панорама. – 1996. – 27 січ.

Рябокінь О. І словом повертається додому: [В селі Рахнівка пройшли читання, присвяч. річниці з дня народж. поета] // Трибуна праці. – 1996. – 20 січ.

 

1997

Гостинно розчинив свої двері великий читальний зал Вінницької ДОУНБ ім.К.А.Тімірязєва, проте цього разу він вже не міг вмістити всіх бажаючих потрапити на Стусівські читання. В їх організації, крім співробітників бібліотеки, взяли участь “Просвіта”, Вінницька організація Спілки письменників України. На вечорі був присутній голова обласної державної адміністрації Анатолій Матвієнко з дружиною. Вела вечір

поетеса, кандидат педагогічних наук Тетяна Яковенко. Завідуюча відділом мистецтв Лариса Сеник ознайомила присутніх з книгами Василя Стуса, які вийшли у Львові. Письменник-публіцист Михайло Стрельбицький наголосив, що Стус дуже важко повертався до читача, що ті враження, які залишаються від читання його поезій можна виразити одним словом – потрясіння. Центральною подією вечора стала розлога розповідь гостя Вінниці Василя Овсієнка, який особисто добре знав поета, був ув’язнений разом з ним у концтаборах, допомагав рятувати вірші, які у Стуса систематично відбирала табірна адміністрація. І вставав перед слухачами сам Стус, і звучало Поетове слово, проникаючи в душу боляче і тривожно. Пам’ять Овсієнка зберегла багато віршів друга, які той читав, кожен раз тяжко переживаючи. Неймовірна тиша стояла в залі, коли звучали його спогади. Порушили її тільки брязкіт ключів камер та шурхіт зеківського одягу, які привіз і показав він. Олександр Нагребецький прочитав спогади з “Табірного зошита” Василя Стуса. Велике зацікавлення викликала доповідь секретаря товариства “Просвіта” Оксани Яцюк, що провела за архівними матеріалами ґрунтовне генеалогічне дослідження, встановивши витоки роду Василя Стуса. Щиро і тепло прозвучала улюблена колядка поета у виконанні солістів хору “Просвіта”.

* * *

Ковальський Т. Упасти зерням в рідній борозні // Вінниц. газ. – 1997. – 18 січ.

Мельник В. Поет повернувся назавжди // Панорама. – 1997. – 18 січ.

Овсієнко В. Не відлюбив свою тривогу ранню: [Колиш. політв’язень, співтаборник В.Стуса на вечорі пам’яті у Вінниці ділився спогадами] / Кор. Д.Пічкур // Вінниччина. – 1997. – 1 лют.

Пічкур Д. “Народе мій, до тебе я ще верну” // Він-ниччина. – 1997. – 18 січ.

Травнева С. “Народе мій, до тебе я ще верну” // Пано-рама. – 1997. – 5 лют.

Тубілко А. Конкретні плоди співпраці з громадськими організаціями: [Про вечір пам’яті в б-ці ім.К.А.Тімірязєва] // Народ. армія. – 1997. – 22 січ.

Яцюк О. Родовід Василя Стуса // Панорама. – 1997. – 15 лют.

 

1998

Святкування шістдесятирічного ювілею від дня народження Василя Стуса, що розпочалося у різдвяні дні на батьківщині поета в селі Рахнівка Гайсинського району, продовжилося у Вінниці. Відбулися традиційні Стусівські читання у ДОУНБ ім.К.А.Тімірязєва, які вела Тетяна Яковенко. На них прозвучали виступи про життя і творчість нашого земляка, підготовлені науковцями педагогічного інституту Іриною Руснак, Ніною Поляруш, Анатолієм Подолинним. Окрасою цього родинного, щирого вечора була музика, подарована інструментальним тріо Калиновських “Аркона”, та поезія. Актор Анатолій Зеленко, поетеса Галина Овсієнко прочитали вірші Василя Стуса, а солістка Тетяна Гарбулинська виконала улюблений романс поета – “Сміються, плачуть солов’ї”. На відзначення 60-річчя від дня народження поета приїхали численні гості, вони зібрались на прес-конференцію, де виступив голова обласного оргкомітету по відзначенню ювілею великого земляка Тимофій Мотренко. На запитання журналістів відповіли син поета Дмитро Стус, правозахисник Євген Сверстюк, поетеса зі Львова, в’язень брежнєвських таборів Ірина Калинець, поетеса з Луганщини, лауреат премії ім. Василя Стуса Антоніна Листопад, наша землячка, лауреат премії імені Марусі Чурай та Павла Усенка Ганна Чубач. В читальній залі присутні мали змогу ознайомитися з

книжковою виставкою, присвяченою славетному земляку “І рідний край мене почує всюди”. Вшанування пам’яті Василя Стуса продовжилося в обласному музично-драматичному театрі ім. М.Садовського. Вітальне слово на літературно-мистецькому вечорі виголосив голова обласної державної адміністрації Анатолій Матвієнко. Виступили гості, Ганна Чубач прочитала вірш, присвячений Василеві Стусу. У літературно-музичній композиції “Сходження на Голгофу слави” звучали вірші і листи поета, класична музика, яку він знав і цінував. Учасники фольклорного ансамблю з села Рахнівка заспівали одну з улюблених пісень Василя та піднесли його синові коровай, випечений із зерна, вирощеного руками односельців.

* * *

Гарматюк А. Василь Стус залишається з нами // Вінниц. газ. – 1998. – 29 січ.

Гнатюк Н. Йому судилося безсмертя // Вінниччина. – 1998. – 24 січ.

Життя, покладене на вівтар України // Панорама. – 1998. – 24 січ.

Лазаренко В. Стус повернувся назавжди: [60-річ. ювілей В.Стуса в с. Рахнівка] // Вінниц. газ. – 1998. – 13 січ.

Одвічна поезія страждання // Подолія. – 1998. – 7 лют.

* * *

У Рахнівку, до Стуса...: [Фоторепортаж про відкр. 9 січ. 1998 р. пам’ятника В.Стусу у рідному селі та кімнати-музею у Рахнян. шк. Є фото] // Трибуна праці. – 1998. – 13 січ.

 

1999

“Поет Божою ласкою” – таку назву мав вечір пам’яті до 61-ї річниці з дня народження Василя Стуса. Відкрив його

гурт “Просвіта” під керівництвом Любові Воробець, який виконав колядки, в тому числі і улюблену Стусову «Спи, Ісусе, спи». Об’єктом уваги вечора став п’ятий том зібрання творів Василя Стуса, що вийшов з друку у Львові. П’ятий том – це перекладацький доробок письменника, значний за обсягом і широкий за своєю географією. Він вміщує переклади поезії, прози та драматичних творів найталановитіших літераторів світу, насамперед різних європейських літератур. Досі читач був обізнаний з Василем Стусом як поетом. П’ятий же том дав можливість відкрити широкому загалу ще одну важливу сторінку життя і творчості земляка як талановитого перекладача.

Письменник, викладач технічного університету Михайло Стрельбицький у вступному слові розповів, як створювався і видавався п’ятий том. Як завжди, доступною і змістовною була доповідь викладача педагогічного університету Анатолія Подолинного за темою “Василь Стус про мистецтво перекладу”. Цікавими були виступи про переклади Василя Стуса з різних мов: німецької – викладача педунівер-ситету Світлани Римовської, польської – секретаря культурно-освітнього Союзу поляків у Вінниці Наталії Ахмедшиної, єврейської – викладача педуніверситету Лілії Єгурнової. Молода акторка муздрамтеату ім.М.Садовського Світлана Рога розкрила питання “Переклади Василя Стуса з російської та його переклади вокальних творів на музику визначних композиторів”. Упродовж вечора звучали поетичні слова класиків світової літератури на мовах оригіналу, у перекладі українською та мелодії його улюблених музичних творів – Л.Ван Бетховена, Й.С.Баха, Ш.Гуно, М.Скорика, які виконував ансамбль скрипалів школи-студії “Віоліно” (керівник Оксана Янчик, концертмейстер Тетяна Грінченко) та дипломант міжнарод-ного фестивалю “Орфей” Олена Галай. Вела вечір викладач Вінницького педагогічного університету Тетяна Яковенко.

* * *

Бойко Л. Свято слова // Вінниччина. – 1999. – 19 січ.

Бойко Л. Духовне свято слова // Сл. педагога. – 1999. – Січ. (№ 1). – С.13; Вінниц. газ. – 1999. – 23 січ.

Із Стусового джерела // Голос України. – 1999. – 2 лют.

Поет Бо

“Поезіє, красо моя, окрасо,

я перед себе чи до себе жив?”

Сценарій літературно-мистецького вечора,

присвячений 70-річчю від дня народження Василя Стуса

 

В читальній залі представлена книжкова виставка, присвячена життю та творчості поета. З одного боку зали розташований екран, на якому будуть демонструватися слайд-кадри, уривки з кінофільму “Василь Стус. Тернова дорога”. З другого – портрет поета в обрамленні Державного Прапора України, під ним напис “Василь Стус – Герой України”, український рушник, хліб. Світло поступово згасає. Висвічується портрет поета. Фонограмою звучать церковні дзвони.

Дикторський текст:

Громадянину-патріоту,

українському інтелігентові,

поету, літературознавцю, критику, філософу, співтворцю сучасного українського відродження,

політв’язню, який волів умерти, аніж зганьбити свою честь, гідність, совість на догоду режимові,

другу-товаришеві,

сину, чоловікові, батькові,

Героєві України Василеві Стусу

з нагоди 70-річчя від дня народження

присвячується!

Стиха лунає щедрівка, виходить актор зі свічкою в руках.

На фоні щедрівки

Актор:

Я прийду на Святвечір між люди,

Білим птахом до вас прилечу

В рідну хату – вже що там не буде,

А від стовпчика «дев’ять» втечу.

Не добувши п’ятнадцяти чорних,

Понад темний тунель і шмон,

Де ревуть ненаситні жорна

І мовчить беззаконний закон…

Відболілися муки-печалі,

Відпустило запеклі сліди

І земля вже всотала всі жалі,

Що мене закрутили сюди.

Але в тому рокованім краї,

Де роковані наші літа,

Чорний біль вічно серце крає

І на думу ляга чорнота.

Боже мій, з тих висот, як вата

Білим болем біліє сніг…

Я в Святвечір радий обняти

Всіх, кого обіймать не міг.

Сплили злоби вам каламутні,

Пробивається світло основ,

Встає перша, єдина сутність,

І та сутність всього любов.

Зникла тайна моєї з’яви,

Відіснився світ марноти.

Тільки чорна кирея слави,

Неприкаяно світом летить.

У Святвечір мого народу

Звідтіль, де ні сліз, ні бажань.

Вам звістую про Радість Приходу

І Відходу за вічну грань.

Cтавить свічку біля портрета, виходить. На сцені ведучий.

Ведучий:

Тієї зірки не бачили, коли небосхил був захмарений і засліплений сезонними ліхтарями...

Перед тінню мученика світ смирніє. Тінь даленіє, знайомі риси розпливаються, і на місці їх згущуються образи вселенського страждання, що нас єднає на гіркій землі.

Вістка про табірну смерть Василя Стуса вразила, як грім. 5 вересня 1985 р. про неї повідомили всі радіостанції світу. До Москви пішли урядові протести. Була найчорніша година перед Чорнобилем.

Україна мовчала в клінічному анабіозі, і тільки мале коло друзів замученого поета збиралося в його київській хаті біля свічки перед розп’яттям. І сюди поверталася його душа, вибілена стражданнями, як білий птах.

Він повернувся на Україну її героєм – Героєм України.

Виконується пісня “На Україну повернусь” муз. С.Гавриша,

сл. Д.Галябарди. На екрані слайди з встановлення пам’ятника поетові у м.Вінниці, відкриття “Стусової криниці” у с.Рахнівка, що на Гайсинщині.

Ведучий:

У ці січневі дні на Вінниччині традиційно проходять Стусівські читання, які з року в рік об’єднують навколо себе цвіт місцевої інтелігенції, всіх, кому не байдужі українська культура та національна ідея: політиків, митців, учителів,

письменників, науковців. В ці дні в бібліотеках області проходять вечори поезії, літературно – музичні вечори, оформляються книжкові виставки та проводяться перегляди літератури.

Перші оцінки Стуса-поета були, крім української, в німецькій пресі. Перші зворушливі некрологи – в українській еміграційній і в польській підпільній пресі. То були справді братні слова співчуття, що супроводжувалися наведенням захопливих табірних вітань Василя Стуса до нескореної Польщі, ? польським борцям за волю.

Один Бог знає, як дорого заплатив Стус за ці слова, за «Таборові зошити», перекинуті через залізну завісу. Але то був чоловік, що говорив і писав за будь-яких обставин голосно, як перед Богом, і платив за це життям.

Український народ в останнє десятиліття дав багато покутників за гріхи і слабості замореного конформізмом покоління. Серед них чимало працівників пера. Але Василь Стус був найсуворішим, найнепримиреннішим. Він творив книгу великого національного болю, разом з тим – сувору легенду свого життя. Як у всякому великому житті, – повторилися путь невизнання у фарисейському світі, суд синедріону й страдницька путь на Голготу.

Василь Стус – людина рідкісної моральної обдарованості, голос сумління у світі розхитаних і розмитих понять честі, правди, порядності. Він зберіг свій стиль до кінця. І це було основою його трагедії. Він ніс даровану йому іскру Божу з гідністю і лицарською відвагою, не згинаючись і не обминаючи. На такій дорозі поети гинуть.

Фонограмою лунає “Прелюдія” Й.С.Баха. На екрані кадри з кінофільму “Василь Стус. Тернова дорога”.

Ведучий:

Коротко – етапи його життя:

Народився в с.Рахнівці Гайсинського району на

Вінниччині в селянській сім’ї – на Святвечір 1938 року.

Дитинство і навчання в школі – на Донеччині.

Закінчив Донецький педінститут.

Військова служба – стройбат на Уралі – три роки.

Аспірантура в Київському інституті літератури ім. Тараса Шевченка і виключення з аспірантури за участь в акціях громадського протесту.

Різні чорні тимчасові роботи – сім років.

Арешт, мордовські табори суворого режиму – чотири роки.

Заслання в магаданському краї – три роки.

Другий арешт за участь у правозахисній гельсінкській групі, засуджено на п’ятнадцять років – відбув п’ять...

Смерть у таборі особливого режиму на Уралі, на сорок сьомому році життя – 4 вересня 1985 року.

Похований в безіменній могилі під номером дев’ять на табірному цвинтарі.

Перевезення праху й поховання на Байковому цвинтарі в Києві – 1989 р.

Державна премія ім. Тараса Шевченка за збірку поезій “Дорога болю” – 1991р., посмертно.

Присвоєння звання Героя України – 2005 р., посмертно.

Виконується пісня “Догорає калина”,

муз. В.Марцинківського, сл. Д.Галябарди.

Ведучий:

Творчість Василя Стуса можна поділити на три періоди:

Дотюремний.

Тюремний.

Прощальний.

Найщасливіший був, напевне, тюремний... Бо чим був перший період?

Жодна біографія не може відтворити напівжиття в

умовах великої зони брежнєвського режиму, де поетів робили кочегарами, а кочегарів призначали керувати культурою і літературою, де ідеалістів посилали у виправні табори – під пильний нагляд злочинців.

У дотюремний період Стуса не публікували (коли не рахувати кількох випадкових журнальних публікацій), не знали. А коли в Брюсселі 1970 року вийшла його книжка віршів «Зимові дерева», то її під час обшуку вилучили, а потім вона лежала на столі перед суддями, як речовий доказ злочину. До неї додали ще рукописну книгу віршів «Веселий цвинтар» та блискучий есей про змарнований талант Павла Тичини – «Сходження на Ґолґоту слави». І, звичайно, додали заяви протесту проти репресивної політики партії.

Це був типовий політичний вирок 1972 року.

У судовому звинуваченні поета фігурують окремі вірші бойового й сатиричного характеру. Влада відчула посягання на свої прерогативи в рядках В.Стуса.

На сцені – літературна композиція “Влада не любила натяків, посмішки та диверсій фотооб’єктивом”.

Читець 1:

– Досить крові, – продекламував кат,

коли ще ніж, загнаний мені під ребра,

стримів у спині.

І я подумав, весь скривившись од болю:

що, як він заходиться

ще й лікувати мене?

 

Читець 2:

Звіром вити, горілку пити – і не чаркою, поставцем,

і добі підставляти спите вірнопідданого лице.

І не рюмсати на поріддя, коли твій гайдамацький рід

ріжуть линвами на обіддя кілька сот божевільних літ.

І не бештати, пане-брате, а триматися на землі!

Нею б до печінок пропахнути, в грунт вгрузаючи по коліна.

А щоб звикнути – остудити, закропити у крик, у кров,

заперіщить вишневим віттям віком викрадену любов.

І з ордою під дикі галаси прорешечуватись гробами,

раз жене нас ненатля сказу по роках, по віках, по горбах!

Читець 3:

Балухаті мистецтвознавці!

Вам незручно в цивільному одязі,

вам дуже незручно,

коли шиї не душить кітель,

коли ноги не чують провалля

діагоналевих галіфе.

Балухаті мистецтвознавці!

Вам даремно іспитувати мене:

я знаю всі ходячі цитати

з патентованих класиків,

я недвозначно вирішую

головне філософське питання:

спочатку була матерія,

а потім...

Що потім? – ви ж не питатимете!

А потім була свідомість

балухатих мистецтвознавців,

а потім були кітелі,

діагоналеві галіфе,

одне слово – матерія вічна

тільки з діагоналлю.

Більш ніж Марксові

я вірю в ваші чоботи хромові.

То який же я в біса

неблагонадійний?

Виконується “Реквієм”, Дж. Верді.

Ведучий:

Вся творчість Василя Стуса дотюремного періоду була вивченням і осмисленням творчості Гете, Рільке, Пастернака. Переклади елегій Рільке – це було типове його заняття. Символіка поезії, світ поезії, світ естетики і філософії – був його світом. Це був світ підозрілий, бо спецслужби сприймали його як прикриття: вони не вірили, що людина справді може жити у сфері духу. Вони тоді люто стежили за тим, щоб підозрілий поет не надрукував своїх віршів і не виступив з ними перед аудиторією. Вони створювали навколо нього культурний вакуум і узаконювали тривіальність і напівправду в умовах напівсвободи.

У такому світі – грім, війна, арешт – це надія на зміни...

12 січня 1972 року Василя Стуса заарештовано. Арешт – це завжди удар, але отерплому тілу удар не болить. У камері відчуваєш свободу від суєти половинчастого життя і стаєш обличчям до неба.

У тюрмі відчуваєш відносність учорашніх цінностей і справжність тих, що завжди з тобою. В камері, так само, як у безмежному морі, відчуваєш великого Бога. І навіть великі зорі на клаптику неба, розіп’ятого на ґратах.

Актор:

Оце твоє народження нове –

в онові тіла і в онові духу.

І запізнавши погляду і слуху

нового, я відчув, що хтось живе

в моєму тілі. Нишком вижидає

мене із мене. Вабить повсякчас,

щоб погляд мій засвічений обгас,

неначе свічка. Врочить і навчає,

що хай би грець, що й місця не знайду

од погляду зухвалого, що сниться

і видиться, коли мою біду

дотіпує громохка громовиця.

Це він для тебе обживав ці мури,

іще тебе не знаючи? Це він

шукає шпари у твоїй натурі,

аби солодкий близити загин?

Геть одійди, почваро, і не смій

ні кроку ближче. Згинь, гидка почваро!

Але ж – нестерпна – безневинна кара,

хоч ти сказись, хоч ти збожеволій.

Ведучий:

Але до камери приходила ясна свідомість долі – така ясна, як євангельська істина:

«Зерно не дасть плоду, поки не вмре».

У маленьких камерах, що в бік Святої Софії, крізь грати на маленькому віконці під стелею було видно клаптик неба і вранішню зорю. Це було найрадіснішим моментом сірих світанків.

Для Василя ця зоря кинула віщий промінь, з якого на п’ятий день ув’язнення народилась поезія:

Актор:

Мені зоря сіяла нині вранці,

устромлена в вікно. І благодать –

така ясна лягла мені на душу

сумирену, що я збагнув блаженно:

ота зоря – то тільки скалок болю,

що вічністю протятий, мов огнем.

Ота зоря – вістунка твого шляху,

хреста і долі – ніби вічна мати,

вивищена до неба (від землі

на відстань справедливості), прощає

тобі хвилину розпачу, дає

наснагу віри, що далекий всесвіт

почув твій тьмяний клич, але озвався

прихованим бажанням співчуття

та іскрою високої незгоди:

бо жити – то не є долання меж,

а навикання і самособою –

наповнення.

Лиш мати – вміє жити,

аби світитися, немов зоря.

Ведучий:

Він уже давно шукав свого шляху, пориваючись у рідну стихію – нагору, несміло думаючи про Олімп. Але коли відчув, що його дорога веде на Голготу, ступив твердим кроком, переступивши хвилину легкодухих вагань. Стус рано прийняв дорогу страждань – рано й остаточно він прийняв мудрість Йова. Людина суворо правдива, він не знав конформістської моралі і тієї протидуховної отрути, якою легкодухі виправдовують свій шлях повзучого егоїзму. З середньовічною цнотою він приніс життя на вівтар Батьківщини й мистецтва – безоглядно, цілком.

Релігійність у Василя Стуса не задана – вона неминуча. Він дає свій образ живої віри – живої єдності з Богом творіння. як частки української тверді.

Актор:

В мені уже народжується Бог

і напівпам’ятний, напівзабутий,

немов і не в мені, а скраю смерти,

куди живому зась – мій внук і прадід –

пережидає, заки я помру.

Я з ним удвох живу. Удвох існую,

коли нікого. І гримить біда,

мов канонада. Він опорятунок,

я ж білоусто мовлю: порятуй,

мій Господи. Опорятуй на мить,

а далі я, оговтаний, врятую

себе самого сам.. Самого – сам.

Він хоче поза мене вийти. Прагне,

рятуючи, донищити мене,

аби на протязі, на буряних вітрах

я вийшов сам із себе, наче шабля

виходить з піхов. Хоче вийти геть,

щоб згасла свічка болю. Щоби тьма

впокорення мене порятувала,

інобуттям. Іножиттям. Найменням

уже невласним: ось він, той загал,

яким керує той шалений бог,

котрий в мені воліє народитись.

(а я ще тую свічку посвічу,

аби мені не смеркло передчасно.

Просвітлої години свічка чорна –

неначе перемога крадькома).

Виконується українська народна пісня “Дивлюсь я на небо”, сл.М.Петренка, обробка В.Заремби.

Ведучий:

Природжений ідеаліст і поет, він так і не збагнув, чи то його минуло життя, чи він те життя обминув. Але свого життя йому вистачило для виповнення призначення – піднятися до тої верховини, з якої відкривається трагічний сенс наших

шукань на землі, на якій проблискує мудрість осявань, і відчуття серцем.

Читець 1:

Я так і не збагнув

і досі ще не знаю,

чи світ мене минає

чи я його минув.

Днедавнє завзялось

у снінні чарувати.

Та й знакомиті дати

мені проставив хтось!

Світ повен сподівань,

мов став, що не схлюпнеться.

І царство це – минеться

без клятв і без карань.

Читець 2:

Усе, мов сон, пробігло – й знебуло.

Хіба ж ти не довлієш, злобо, дневі?

Знов спроневіра спалює чоло,

і дивен див біжить поверхи древа.

І тінь біжить – поверхи давніх днів.

І заволока – на ошроття часу.

Поезіє, красо моя, окрасо,

я – перед себе чи до себе – жив?

Ведучий:

Краса страждання є найвищою красою. Але поезія Стуса також багата на барви і гру соків землі. На ніжність інтимних почуттів і якусь особливу ласку до всього живого. В прозорій душі поета яскравими осінніми спалахами ясніла краса світу – барвами осінніх айстр, вранішнім співом птаха,

зламаною віткою вечора... розлитою голубою водою жалів...

Глибинний спів його душі затягує нас у світ – світ по той бік видимого, як стара пісня – «Дощі століть» на «вікові бездоріжжя» і часом у відчуття того, що поза смертю. На своїх етапах Василь Стус зазирав у зону смерти – і те пізнання навчило його збоку і вже відчужено дивитись на своє життя.

«Палімпсести» – це назва книги тюремної поезії Василя Стуса.

Чим більше її читаєш, тим більше відчуваєш у ній голос пісні. Поет зняв з вічного пергаменту квапливі написи нашого метушливого часу – він докопувався до першофеноменів, що джерельно й таємничо озиваються до нас зі сторінок його книги – давно знайоме і незнайоме.

Актор:

Наснилося, з розлуки наверзлося,

з морозу склякло, з туги – аж лящить:

над Прип’яттю світання зайнялося –

і син біжить, як з горла кров біжить!

Мов равлики, спинаються намети,

а мушля в безсоромності цноти

ніяк не знайде барви для прикмети

твоїх надсад, твоєї німоти.

І шклиться неба висліпла полуда –

тверда труна живих, як живчик, барв.

Бреде зоря – сновида і приблуда –

одержаний задурно щедрий дар.

А човен побивається об здвиги

повсталих хвиль, твердих, немов стовпці.

...Підтале чорноводдя зелен-криги

займається світанням на щоці.

Ведучий:

Прощальний – третій період творчості – це сфера

роздумів. Не маємо майже нічого з тих смертельних п’яти років, коли йому було заборонено писати вірші в листах. Знаємо, що багато й легко писалося в безсонні камерні ночі, уявляємо, як уранці відкривалася кормушка, і сонний прапорщик нудно кидав слова:

«Ану, осужденный Стус, давайте свою писанину». Василь дивився відсутнім поглядом, наче нічого не чув, тоді клацали залізні замки й два прапорщики з черговим офіцером обшукували порожню камеру, обмацували все до нитки і забирали всі списані клаптики паперу.

Horror verbum!* < Стpax слова (лат.) >

Сотні перекладів Василя Стуса – з Ґете, Рільке, Лорки – загинули безслідно. Усі його останні творчі спалахи – може наймогутніші, канули в чорну діру. Маємо тільки свідчення, яке проскочило в листі до дружини в грудні 1983 року: «Закінчую свою збірку “ПТАХ ДУШІ” – відчайдушно прозову, майже без пафосу, неримовану, прозових інтонацій, сумно-спокійну...

Стоїчну – такий її музичний ключ».

У світі Стусової поезії – цілковита відчуженість від сьогоденности і водночас – туга до життя, до дії в сьогод-нішньому дні.

Актор:

Даждь нам, Боже, днесь! Не треба завтра –

даждь нам днесь, мій Боже! Даждь нам днесь!

Догоряють українські ватри,

догоряє український весь

край. Моя дорога догоряє,

спрагою жолобиться душа.

Як Господь нас оком поминає,

тоді, болю, грай без кунтуша!

Виконується “Молитва”, муз. М.Лисенка, сл. О.Кониського.

Ведучий:

“Душа ласкава, наче озеро”, “Церква святої Їрини”, “Збудився врано синій-синій птах”, “Біда так тяжко пише мною”, “Чотири вітри – полощуть душу”, “Уже Софія відструменіла”, “Як хочеться – вмерти”.

Тих віршів не можна гортати – в них треба входити й повільно обживати, як обживав поет на етапах свої камери – і тоді відкривається унікальна сторінка поезії XX віку – віку відчуження. Образ “чорної людини” з’являвся і переслідував багатьох великих поетів. Не оминув він і Василя Стуса.

Актор:

Хтось чорний-чорний бродить довкруги,

із ніг до голови мене обзирить

і, не впізнаючи, уже й не вірить,

що все це я – угнався в береги,

як грудка болю, пам’яттю розмита,

живого срібла озеро нічне.

І зводить подив око ненасите:

адже ж він мертвого шукав мене.

Душа колотиться і стогін колобродить,

на тихий шепіт перетерся крик,

хтось чорний-чорний ніби мною водить,

я ж припроваджуватися не звик.

Мов лялечка, прозорою сльозою,

своєю тінню, власним небуттям

я відчуваю власну смерть – живою,

як і загибель – самовороттям.

Ведучий:

Василь Стус виступає високим репрезентантом нашої культури. Його ім’я символічне для кінця XX віку. Проти течії,

за найжорстокіших обставин він проніс у річищі української традиції ідеали гуманізму й патріотизму – і по-лицарськи зберіг вірність цим ідеалам до кінця. Власне, на ідеалістах тримається сенс культури, її засади безкорисливости та відповідальність за духовну спадщину, за власну душу.

Єдність життя і слова – це традиційний профіль поета. В українській літературі є традиція оплачувати слово життям. По-своєму в поета-філософа Сковороди, який жив так, як писав. По-своєму в поета духовного неприйняття світу – Шевченка. По-своєму у вічного в’язня-поета Грабовського. Те саме в Лесі Українки. Усі творили без офіційного визнання, без преси. Поети у нас, як правило, або репресований, як Плужник, або змарнований, як Тичина.

Довгий ряд поетів закінчує монолітна постать Василя Стуса.

Актор:

Прощаю вас, лихі кати мої,

прощаю вас,

коли вже смерти жду видимої,

коли вже час.

Ви вбивці, ви ненатлі нелюди

спередвіків,

а ми припізнені аеди,

наш злочин – спів.

Вже трумна роду стежку застує –

за рядом ряд.

Шалій, шалій, моя зненависте,

в склепінні крад.

Вітчизно, стіл мій, любий краю мій,

прости мені,

що палить серце гнів ропавий:

душа в огні.

Ведучий:

Але за його прощенням стоїть пам’ять.

Василь Стус – вольова людина: йому вдалося зреалізувати свій талант за умов, де інші гаснуть і посилаються на умови.

Василь Стус – щаслива людина: його спадщина не пропала, хоча і лежала в прірві. Знайшлося кому рятувати його творчість – збирати, опрацьовувати, видавати.

Загиблий Василь Стус зробив більше за багатьох інших, кому поталанило вернутися.

Він справді «у смерті повернувся до життя».

Відродження нації починається з гідності, з усвідомлення свого Я, з пам’яті про людей, які своєю громадською позицією відстоювали і відстоюють перед суспільством свої переконання та ідеї.

Звучить класична музика. На її фоні до ведучого підходять всі учасники літературно- мистецького вечора.

Читець:

Іди – не помічаючи одмін.

Є тільки двері – виходи і входи,

дорога без покар і нагороди,

один сухий суворий сірий плин.

Це іспит серця вже дійшов кінця.

Лишився іспит. Серце геть зотліло.

Огнем загаслим душу обболило

в передчутті святого реченця.

Коли, не помічаючи одмін,

збагнеш цей світ як двері, двері, двері,

а вогник той, що наче зірка жеврів,

вмуровано між вигаслих вуглин.

Використана література:

Стус В. Твори: У 4 т., 6 кн. – Л.: Видав. спілка “Просвіта”, 1994-1999.

Т. 1, кн. 1. – Із змісту: “Даждь нам, Боже, днесь!”. – С. 91; “В мені уже народжується Бог”. – С. 195.

Т. 2. – Із змісту: “Мені зоря сіяла нині вранці...”. – С. 12; “Оце твоє народження нове...”. – С. 13, 338 (різні варіанти); “Хтось чорний-чорний бродить довкруги...”. – С. 58, 350 (різні варіанти); “Душа ласкава, наче озеро...”. – С. 158, 370 (різні варіанти); “Церква святої Їрини...”. – С. 173.

Т. 3, кн. 1. – Із змісту: “Чотири вітри – полощуть душу...”. – С. 64; “Як хочеться – вмерти!...”. – С. 70; “Наснилося, з розлуки наверзлося”. – С. 77; “Збудився врано синій-синій птах...”. – С. 81;

“– Досить крові, – продекламував кат...”. – С. 111; “Уже Софія відструменіла...”. – С. 152; “Біда так тяжко пише мною...”. – С. 164.

Т. 3, кн. 2. – Із змісту: “Іди – не помічаючи одмін...”. – С. 139.

Стус В. Палімпсест: Вибране. – К.: Факт, 2003. – 432 с. – Із змісту: “Звіром вити, горілку пити – і не чаркою, поставцем...”. – С. 82; “Балухаті мистецтвознавці!...”. – С. 87; “Я так і не збагнув...”. – С. 182; “Прощаю вас, лихі кати мої...”. – С. 369.

Стус В. Вечір. Зламана віть: Вибране. – К.: Дух і літера; “Задруга”, 1999. – 483 с. – Із змісту: “Усе , мов сон, пробігло – й знебуло...”. – С. 53.

Сверстюк Є. На святі надій: Вибране. – К.: Наша віра, 1991. – 81 с. – Із змісту: “Летюча зірка української літератури”. – С. 467.

Підготувала М.Ревенко


Життя, покладене на вівтар України

До 70-річчя від дня народження

Василя Семеновича Стуса –

поета, правозахисника, людини

(1938-1985)

Методично-бібліографічні матеріали

 

Вступна стаття Д.Стус

Укладачі, комп’ютерний набір: А.Якущенко,

О.Ніколаєць,

М.Ревенко

Редактор М.Спиця

Комп’ютерна верстка, дизайн, оригінал-макет Н.Спиця

Відповідальна за випуск Н.Морозова


Підписано до друку 4.01.08. Формат 60х84/16. Папір офсетний.

Умов. друк. арк. 4.0. Тираж 100 прим.

 

21050, м.Вінниця, вул. Соборна, 73,

Тел.: (0432) 35-51-97, 35-11-04

 

 

Друк ТОВ «Мерк’юрі-Поділля»

м.Вінниця, вул. Р.Скалецького, 15,

Тел. (0432) 52-08-02



Життя, покладене на вівтар України
До 70-річчя від дня народження Василя Семеновича Стуса –
поета, правозахисника, людини
(1938-1985)

  1. Частина 1
  2. Частина 2
  3. Частина 3
  4. Частина 4

Ви можете переглянути наші видання за такі роки:

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

2018

2019

Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2019
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International, якщо не зазначене інше