ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: inform@library.vn.ua

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і мистецтв Вінницької облдержадміністрації



Е-демократія: Субкультура

Версія для друку

Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека

 ім. К.А.Тімірязєва

Е-демократія:

Субкультури

 Щотижневий дайджест Інтернет-видань

Випуск двадцять шостий

24 липня 2007 р.

 


Дайджест Інтернет-видань

 

Щотижневе видання

Вінницької обласної універсальної

наукової бібліотеки

ім. К.А.Тімірязєва

 

Наша адреса:

21100 м. Вінниця,

вул. Соборна, 73

Тел. (0432) 32-20-34

Факс (0432) 35-23-94

E-Mail: inform@library.vn.ua

http://old.library.vn.ua

 

Відповідальний за випуск:          Морозова Наталія Іванівна

Упорядник видання:                    Блідченко Сергій Юрійович

Бушуляк Денис Сергійович


ЗМІСТ

 

Субкультура як об’єкт дослідження 

Складові та ознаки субкультури.

Поняття субкультури 

Типологія субкультур.

Причини зацікавлення молоді субкультурами.

Молодіжні субкультури в Україні

Молодіжні рухи та їх базова типологізація 

Типологізація молодіжних субкультур.

Система.

Романтико-ескапістські субкультури.

Релігійно-містичні субкультури.

Гедоністично-розважальні субкультури.

Епатажно-протестні субкультури.

Радикально-деструктивні субкультури.

Свавільно-самосудні молодіжні формування.

Гакери.

Субкультури готів 

Історія субкультури готів.

Готичний світогляд.

Ставлення готів до релігії

Прояв готичної культури через мистецтво (музика, література, фільми, арт та фото)

Зовнішній вигляд готів.

ВЕБЛІОГРАФІЯ    



Субкультура як об’єкт дослідження

http://www.countries.ru/library/typology/subk_ukr.htm

Єдиної усталеної системи поглядів на явище субкультури на сьогодні немає. Кожна наука поняття “субкультура” інтерпретує й описує з позицій своїх предмета та методології. Тому в науці сформувалася низка найпоширеніших підходів до вивчення та опису цього явища. Коротко охарактеризуємо їх. Системно-динамічний підхід полягає в поданні субкультури як складної системи, що зазнає фазових перетворень. Синергетичний підхід описує взаємодії субкультур як такий процес, що розгортається хаотично. У цьому процесі одні субкультури посилюються (кооперативний ефект), а інші гаснуть. Інформаційний підхід подає образ культури (субкультури) як поєднання соціальних феноменів з інформаційними, де колективна свідомість (що несе в собі духовні цінності) формується в процесі передавання інформації від індивіда до індивіда, а ЗМІ (телебачення, радіо, преса) активно впливають на цей процес. Генетичний підхід полягає в ототожненні системи духовних цінностей з набором генів. Ієрархічний підхід інтерпретує культуру як ієрархічно організовану систему, в котрій культури вищого рівня розвиваються за своїми законами, відмінними від законів нижнього рівня. Трофічний підхід дотримується принципу: верхній рівень розвивається за рахунок нижнього. Трофічні рівні вибудовуються в ланцюжок, початком якого є перетворення світу людських почуттів в мисленнєві образи. Екологічний підхід розглядає субкультурні спільноти як цілісні утворення в широкому соціокультурному середовищі. Епідеміологічний підхід уподібнює процес формування субкультур поширенню інфекційної хвороби: збудник — соціальний міф, формуючись у масовій свідомості, передається від індивіда до індивіда, охоплюючи масу вразливих.  Когнітивний підхід полягає в уявленні про субкультуру як систему пізнавальних теоретичних конструктів, крізь призму яких сприймається навколишня дійсність.

Окрім вищеназваних підходів у межах гуманістичної традиції відомі методологи Шварц і Якобс виокремили два основні напрями, які обирають різні дослідницькі стратегії (парадигми) вивчення та опису субкультури — реконструкція життєвого світу та вивчення соціальних форм. Коротко схарактеризуємо їх. Реконструктивістська стратегія (парадигма) має на меті якнайповніше відтворення світобачення представників певної групи, її картини світу. Основним методом дослідження виступає феноменологія. В межах цієї стратегії вирізняють ще два напрями (феноменологічні моделі): сцієнтизм та екзистенціалізм. З позицій сцієнтизму, всі люди мислять приблизно за одними принципами — згідно вимогам наукової методології, висувають та перевіряють гіпотези, створюють теорії та фальсифікують їх. Весь життєвий світ тут можна уявити як сукупність знань, котрі розвиваються згідно законів розвитку наукового знання. Протилежним є екзистенційний напрям. Основну увагу тут приділяють аспектові емоційних переживань, а не мислиннєвим структурам, як у сцієнтистів.

Стратегія, що вивчає соціальні форми (інструктивістська парадигма), має на меті вивчення правил, котрі дають змогу самому досліднику стати членом даної субкультури. Форми становлять типові взірці соціальної взаємодії, такі, як привітання або залицяння. Форми задаються правилами, що визначають, які ходи припустимі в цій грі, а які ні, однак партії, що складаються з ходів, є результатом творчості самих учасників. Вивчаються саме ігри та правила мислення й дії, що утворюють їх. Символічні системи виникають як засіб адаптації до навколишньої дійсності та вирішення нагальних проблем; “ці системи передаються в ході інкультурації передусім як інструкції з поведінки в деяких проблемних ситуаціях. Більшість “субкультур” (хоч би що це слово означало) не мають повних текстів, котрі б передавали загальний світогляд їх учасників, однак всі вони роз’яснюють новачкам, як їм себе поводити та як їм себе почувати”.

Звісно, вся сукупність наукових підходів не обмежується цим переліком, але ці підходи є найбільш поширеними і саме на їх основі здійснюються спроби типологізації та інтерпретації субкультур.

Окрім зазначених вище основних підходів до вивчення субкультури, на нашу думку, варта уваги і запропонована К. Соколовим концепція соціокультурної стратифікації, яка тлумачить субкультуру передусім як явище соціально-психологічне і мистецьке. Згідно з цією концепцією, субкультура ? це не що інше, як картина світу, що є спільною для певної великої групи людей. Значну роль у генезі й еволюції субкультур відіграє мистецтво, воно відображає картини світу різних субкультур, а також своєрідним чином формує і змінює їх. Саме відмінності в картинах світу породжують різноманітні субкультури суспільства. Все розмаїття субкультур в суспільстві інтегрує в єдину культурну систему "ядро культури". Йдеться про загальнонаціональну картину світу, в якій відображено цілісність національної культури.

Тези вище згадуваної концепції дістають підтвердження у низці досліджень, і саме тому вона видається найперспективнішою. Зазначимо також, що завдяки цій концепції можна поєднати в єдине ціле різні підходи до вивчення й опису субкультур: системно-динамічний, синергетичний, інформаційний, генетичний, ієрархічний, трофічний, екологічний, епідеміологічний, когнітивний, реконструктивістський, інструктивістський. Бо саме категорія "картина світу", на наш погляд, є універсальною одиницею їх поєднання.

Наведемо також деякі інші з відомих на сьогоднішній день типологізацій субкультур. Наприклад, Б. Єрасов виокремлює і стисло схарактеризовує такі 10 типів: субкультура бідних і багатих, гендерна, міська і сільська, девіантна, класова, кримінальна, молодіжна, периферійна та елітарна. А. Шилова, пропонуючи програму навчального курсу "Соціологія девіантної поведінки", виділяє 3 типи субкультур: делінквентна (злочинна), молодіжна і професійна. Як бачимо, тут не спостерігається чіткої логіки виділення підстав для типологізацій.

Усе це, на наш погляд, засвідчує, що треба типологізувати не субкультури, а соціальні групи, які можуть утворити або не утворити субкультуру. В принципі "кожен клас, кожна соціальна група можуть мати свою особливу "субкультуру”, кожна соціальна група здатна створити її, але не кожна створює. З огляду на це треба шукати ознаки, причини та закономірності утворення та функціонування субкультури, а вже потім вдаватися до типологізації. При цьому слід пам'ятати, що "творцем, носієм та зберігачем субкультурних традицій зазвичай виступає соціокультурна група. Разом з тим далеко не усяка соціальна група володіє власною субкультурою. Як остання може бути визнана лише така спільнота людей, що має відмітні культурні ознаки, котрі вирізняють її поміж інших спільнот".

Сьогодні можна зазначити, що "поняття “субкультури” спіткала доля більшості інших найбільш вживаних понять, що зробило його великою мірою неоднозначним. Більша їх частина вказує на різні, хоча і однаково реальні речі, тому важко виділити якісь як “правильні” та відкинути інші як “неправильні”. Кожен дослідник і кожна наукова дисципліна інтерпретують це явище відповідно до своїх дослідницьких потреб. У цих інтерпретаціях є багато спільного, однак, на нашу думку, для науки цього замало. На сьогодні нам не вдалося знайти універсальної теорії субкультур чи хоча б спільних концептуальних засад їх дослідження. Тому назріла необхідність таку теорію (концепцію) створити.

Для створення такої концепції необхідно мати чітке пояснення механізмів виникнення та функціонування субкультур. Для того, щоб зрозуміти ці механізми, дослідникам доведеться знайти відповіді на низку загальних.

  • За якими критеріями можна визначити, що в даній соціальній групі існує чи зароджується певна субкультура?
  • Як відбувається процес утворення субкультур?
  • Які чинники сприяють, а які заважають будь-якій соціальній групі суспільства створювати свою субкультуру?
  • Наскільки утворена субкультура є стійкою?
  • Чи може субкультура, створена однією соціальною групою, бути сприйнятою іншими субкультурами як своя?
  • Як відбувається процес (якщо він справді відбувається) подальшого поширення субкультури, тобто процес її виходу за межі соціальної групи, що її створила, і які закономірності подальшого розвитку і функціонування субкультури?
  • Що є спільного й відмінного у різних субкультур одного суспільства?
  • Які особливості прояву окремої субкультури і сукупності субкультур на мікро- і макрорівні?
  • Чи існує спадкоємність між субкультурами, котрі віддалені одна від одної у часі?
  • Чи можна керувати процесом утворення і побутування субкультур? Тобто чи можна в принципі штучно створити або знищити чи видозмінити якусь субкультуру?

Звичайно, цими питаннями окреслена проблематика не вичерпується. Однак вони видаються ключовими з погляду її подальшої розробки.

Далі йтиметься про пропоновану концептуальну схему дослідження та опису субкультури як явища.

Для початку необхідно визначитись, що ми розуміємо під поняттям "культура", оскільки на сьогоднішній день тлумачення цього поняття є досить багатоманітним і неоднозначним; "різноманітність теорій культури пояснюється різноманітністю дослідницьких завдань і всі вони мають право на існування”. З цим неможливо не погодитись.

"Специфіка розуміння культури багато в чому залежить від світогляду та професійної позиції вченого. Іноді фокус культури вбачають у реальній, такій, що розгортається в просторі та часі, діяльності, її стилі, видимих естетичних проявах. Але більш поширеним є розуміння культури як інформаційної програми діяльності, системи "архетипів", згідно з якою здійснюється та відтворюється весь організований процес життя”. Додамо, що, на нашу думку, інформаційне розуміння культури є найприйнятнішим, оскільки викликає найменше суперечностей.

Тому, зважуючи на мету цієї роботи, ми також будемо розуміти культуру як інформаційну програму. Для зручності за основу візьмемо визначення, дане В. Стьопіним у журналі "Вопросы философии" Згідно з ним, культура — система таких, що розвиваються історично, надбіологічних програм людської життєдіяльності (діяльності, поведінки, спілкування), що забезпечують відтворення та зміну соціального життя у всіх його основних проявах.

Програми діяльності, поведінки та спілкування представлені багатоманіттям знань, норм, навичок, ідеалів, взірців діяльності та поведінки, ідей, гіпотез, вірувань, цілей та ціннісних орієнтацій тощо. У своїй сукупності та динаміці вони утворюють історично накопичуваний соціальний досвід. Культура зберігає, транслює цей досвід (передає його від покоління до покоління). Вона також генерує нові програми діяльності, поведінки та спілкування людей, котрі, реалізуючись у відповідних видах та формах людської активності, породжують реальні зміни в житті суспільства.

Відповідно до цього субкультуру ми розуміємо як частину культури, або як частину програми — її підпрограму. Програма реалізується саме завдяки своїм підпрограмам. Але субкультура може виступати не тільки як засіб реалізації великої програми, але й як певна альтернатива або антитеза великої програми, цілісна і цілком самодостатня програма, що може існувати як усередині програми, так і сама по собі, як своєрідний запасний варіант розвитку соціокультурної системи.

Певною мірою культуру також можна розуміти як своєрідну картину світу. В нашій роботі ми тлумачимо культуру як надбіологічну програму життєдіяльності людини (в найширшому розумінні цього слова), а також сприйняття.

З когнітивної точки зору, слідом за М. Соколовим, культуру можна трактувати як сукупність ментальних структур, набутих більшістю суспільства, а субкультуру — як один із можливих культурних виборів: "кожна субкультура містить набір правил, що дають змогу приймати рішення стосовно всього, що може бути вибрано — підходить це для них чи ні, а якщо ні та якщо немає жодного задовільного варіанта — винаходити щось своє. Можливо, система принципів, за якими здійснюється вибір, — це найважливіша характеристика субкультури". Він робить припущення, що "принципи, котрі організовують розвиток субкультури, можуть розглядатись як “сценарій” або “скрипт” — когнітивна структура, що організовує поведінку у деяких типах ситуацій". Розвиток субкультури, відповідно, визначається програмою, котра регулює відносини з нормами культури, частина яких інтеріоризується, а частина відкидається. Також має місце чітке розмежування культури та субкультури. На думку М. Соколова, воно полягає в мірі довільності вибору таких програм. "Власне, говорити про вибір культури неможливо: залучення до неї починається без згоди дитини. Але залучення до однієї з субкультур у всіх випадках має на увазі прийняття рішення (або деяких послідовних рішень), що здійснюється свідомо. Це — один із небагатьох моментів, коли людина вільна вирішувати, через які окуляри їй дивитися на світ".

Однак існує низка критичних зауважень, що, на нашу думку, є слушними і стосуються парадигми картини світу загалом: "У сучасних суспільствах існування груп, що поділяють спільні норми та цінності, що мають спільний "стиль життя", є радше ілюзією, ніж реальністю. Культура в цілому складається з компетенцій з виконання певних ролей (наприклад, статевих ролей, ролей носія даної мови або віруючого в якихось богів). Проблема в тому, що ці компетенції розподілені надзвичайно нерівномірно, і за володінням однієї з них не завжди (і все рідше) можна сказати, якими ще володіє та чи інша людина… Це особливо помітно стосовно тих явищ, які ми умовно назвали молодіжними субкультурами. Нема сенсу говорити про футбольних фанатів, сатаністів або націонал-більшовиків як про групи в логічному сенсі цього слова, членство в одній з яких заперечує членство в інших… лише інколи можна виявити щось на зразок соціального середовища, з яким пов’язана та чи інша субкультура". Тому досить важко визначити, чи мають сенс результати дослідження побудовані в рамках метафори картини світу. Але ця проблема вирішується за допомогою реконструктивістської парадигми, завдяки якій "критерії стають однозначними — здатність поводитися так, щоб нічим не відрізнятись від інших виконавців тієї ж ролі, і сприйматись ними як свій".

Усе це, на наш погляд, засвідчує, що самих категорій — таких, як картина світу та набір норм, недостатньо. Треба шукати ще додаткові параметри і вже на основі їх цілісності здійснювати комплексний аналіз.

Cаме тому російський соціолог Д. Алісов, досліджуючи міську культуру (субкультуру), виділяє такі параметри. На його погляд, міська культура "утворюється з таких елементів культури міста, як норми, цінності даної міської спільноти, соціальна психологія міської спільноти, спосіб життя та менталітет городян, соціальна комунікація та соціальне проектування тощо". Своєю чергою, "основними складовими культури міста є субкультури вищого порядку: міська культура (власне міська культура), традиційна культура (власне сільська культура) та гібридна (квазіурбаністична, або квазіміська)". У процесі дослідження Алісов доходить висновку, що сучасна міська культура "має складну поліаморфну структуру, що складається з безлічі взаємодіючих субкультур і має в основі свого розвитку тенденції до диференціації й ускладнення внутрішньої структури".

В дечому аналогічне дослідження, але вже на теренах України, проводить Т. Бєлавіна. Досліджується процес становлення молодіжної політичної субкультури та ступінь її сформованості. В процесі дослідження виявилося, що "загальні характеристики молодіжної політичної орієнтації не дають підстав для висновку про сформованість субкультурних ознак політичної культури молоді, оскільки характерними для молодіжного руху є недостатня організованість, нерозвиненість ціннісно-орієнтаційної єдності, відсутність певної ідейної єдності поглядів та позитивних програм дій, ідеологічна розмитість, невизначеність політичних орієнтирів, політична аморфність, сугестивна залежність від впливу деструктивних сил суспільства, засобів масової інформації, сумнівних цінностей масової культури".

Слід брати до уваги ще й такий момент, що "кожна людина належить до якоїсь субкультури, хоч субкультури більшості людей не мають ані самоназви, ані системи символів, що визначають їх межі. Можливе припущення полягає в тому, що самоідентифікація та символіка має вияв лише разом з необхідністю швидко та ефективно відрізнити своїх від чужих. Виходячи з цього, можна висунути гіпотези стосовно зв’язку організаційних факторів і проведення символічних меж. Емпіричні дані в цілому підтверджують це припущення. Так, є очевидний зв’язок між суб’єктивною важливістю субкультурної самоідентифікації і мірою, з якою група розпорошена в більшій за розмірами популяції" [5]. Необхідні чіткі критерії та показники, за допомогою яких ці субкультури можна виявляти, описувати та типологізувати.

Тому, на нашу думку, складовими субкультури, а одночасно й ознаками є знання (картина світу у вузькому сенсі); цінності; стиль та спосіб життя; соціальні інститути як системи норм; процедурне знання: навички, уміння, способи здійснення, методи; потреби та схильності (див. схему).

Складові та ознаки субкультури

Критерієм наявності та сформованості субкультури є єдність вищевказаних параметрів. Творцем та носієм субкультури тут є соціальна група, що має певні культурні ознаки, котрі відрізняють її від інших спільнот. Соціальну групу тут слід розуміти передусім в широкому сенсі. Тобто як велику спільноту людей, головною ознакою якої є насамперед культура, а не місце в системі суспільних відносин.

Розшифруємо запропоновану схему докладніше.

Знання (картина світу у вузькому сенсі). Під цим поняттям мається на увазі вся сукупність знань та уявлень індивіда про оточуючу дійсність, відштовхуючись від яких, індивід вибудовує цілісний образ соціального світу та свого місця в ньому. На основі виробленого образу відбувається орієнтація в життєвому просторі. Тут слід виявити яким чином відбувається робота з соціальною інформацією та які елементи соціального світу при цьому виділяються, а також механізми , що обслуговують процес побудови такого образу.

Цінності ми розумітимемо як компонент соціальної системи, що наділяється особливим значенням в індивідуальній або суспільній свідомості. Цінністю може бути будь-який об’єкт (матеріальний чи ідеальний) — як реальний, так і уявний — у тому разі, якщо такий об’єкт слугує фокусом прагнень, бажань груп або окремих осіб. У будь-якій системі цінностей можна виділити: 1) те, чому надається перевага найбільшою мірою (акти поведінки, що наближається до соціального ідеалу; це те, чим захоплюються, але чого не завжди дотримуються); 2) те, що вважається нормальним, правильним (так чинять у більшості випадків); 3) те, що не схвалюється, засуджується і — на крайньому полюсі — вважається аморальним, злочинним.

До цінностей, що характеризуватимуть та вирізнятимуть субкультури як такі, ми віднесемо саме ті цінності, що є притаманними певній соціальній групі в цілому та конкретному індивіду (членові субкультури) зокрема.

Стиль та спосіб життя. Ця категорія поєднує в собі такі компоненти, як стиль життя, спосіб життя, соціальні ролі та статуси. Стиль життя розумітиметься як соціально-психологічна категорія, що виражає певний тип поведінки людей. Це поняття дає змогу сконцентрувати увагу на суб’єктивному боці людської діяльності, мотивах, формах вчинків, повсякденної поведінки індивіда, сім’ї, інших соціальних груп.

Спосіб життя відповідно, охоплюватиме сукупність типових видів життєдіяльності індивіда, соціальної групи, суспільства в цілому, яка береться в єдності з умовами життя, котрі її визначають. Ця категорія дає можливість комплексно, у взаємозв’язку розглядати основні сфери життєдіяльності людей: їхні працю, побут, суспільне життя та культуру, виявляти причини їхньої поведінки, зумовленої устроєм, рівнем та якістю життя.

Соціальні ролі та статуси також належать до стилю та способу життя. Спосіб життя індивіда в культурі та субкультурі передбачає набір ролей, які індивід виконує за різних обставин. Можна стверджувати, що описати всі можливі обставини навряд чи можливо, але серед них можна виділити класи стандартних обставин, в які індивід потрапляє регулярно. В кожному класі таких обставин людина виконує певну роль (як правило одну). Інваріантний клас обставин передбачає обмежений перелік ролей; виконуючи їх, різні особистості реалізують тим самим вимоги інститутів, які вироблені для даних класів обставин і які можуть бути відображенням своєрідності субкультури.

До стилю та способу життя, що характеризуватиме та вирізнятиме субкультуру як таку, ми віднесемо саме той стиль та спосіб життя (стиль життя, умови життя, ролі та статуси), що є притаманними певній соціальній групі в цілому та конкретному індивіду (члену субкультури) зокрема.

Соціальні інститути як системи норм. Поняття інституту ми розуміємо як відносно стійкі типи та форми соціальної практики, за допомогою яких організується життя суспільства, забезпечується стійкість зв’язків та стосунків у межах його соціальної організації. Діяльність соціального інституту визначається: по-перше, набором специфічних соціальних норм та приписів, що регулюють відповідні типи поведінки; по-друге, його інтеграцією в соціально-політичну, ідеологічну та ціннісну структури суспільства, що дає змогу узаконити формально-правову основу діяльності того чи іншого соціального інституту, здійснювати соціальний контроль над інституційними типами дій; по-третє, наявністю матеріальних засобів та умов, що забезпечують успішне виконання нормативних приписів та здійснення соціального контролю. У зв’язку з цим соціальні інститути можуть бути схарактеризовані з точки зору як зовнішньої, формальної (матеріальної) структури, так і внутрішньої, тобто з позиції змістовного аналізу їхньої діяльності. Нас цікавитиме саме внутрішній (змістовний) аспект їхньої діяльності.

Із змістовного погляду, соціальний інститут — це набір доцільно орієнтованих стандартів поведінки конкретних осіб у типових ситуаціях. Ці стандарти поведінки нормативно врегульовані. Вони закріплені нормами права та іншими соціальними нормами. В межах соціальної практики виникають певні види соціальної активності, причому правові та соціальні норми, що регулюють цю діяльність, концентруються, групуються в певну систему, яка забезпечує даний вид соціальної діяльності. Такою системою і слугує соціальний інститут.

Кожний соціальний інститут характеризується наявністю мети діяльності, конкретними функціями, що забезпечують досягнення цієї мети, набором соціальних статусів та ролей, типових для даного інституту.

Різні субкультури мають свої способи впорядкування їхнього життя як субкультур. У межах субкультур повинні виникати певні специфічні для них інститути (наприклад, “пахан” у зоні тощо). Ці інститути виявляють притаманну їм специфічну ієрархію.

Інститут, як ми вже зазначали, передбачає певну систему норм, що засвоюються в процесі соціалізації. Одні з них усвідомлюються (незалежно від того, писані вони чи ні), а інші не усвідомлюються. Можна припустити, що субкультура тримається саме на несформульованих та неусвідомлюваних нормах. Навчання таких норм іде на прикладах, тобто в процесі реальної поведінки. Реальна поведінка є виявом певної ролі, передбаченої в певному інституті, за відповідного інваріантного класу обставин.

Процедурне знання: навички, уміння, способи здійснення, методи. Сюди входить саме те знання, яке є необхідним для виконання того набору ролей, що передбачені для індивіда певною субкультурою.

Потреби та схильності. Потреби ми тлумачитимемо як стан нестачі з чого-небудь, стан, що стимулює діяльність, спрямовану на компенсацію цієї нестачі. Потреби лежать в основі утворення цінностей. Людські потреби бувають неусвідомленими (їх називають потягами) та усвідомленими. Усвідомлення потреб слугує формуванню інтересу, мотиву, орієнтації, установки, мети, рішення, дії. За критерієм походження потреби поділяються на природні, або біогенні, тобто первинні (в самозбереженні — їжі, воді, відпочинку, сні, теплі, збереженні здоров’я, відтворенні потомства, сексуальні тощо) та соціогенні, вторинні (в самоствердженні, спілкуванні, різноманітних досягненнях, в дружбі, коханні тощо; у знаннях, саморозвитку; у творчості, самовираженні).

Первинні та вторинні потреби мають соціальний характер: вони опосередковуються суспільством, котре визначає конкретні форми їх прояву та задоволення.

Нас цікавитимуть, передусім, саме соціальні потреби людей: потреби в спілкуванні, в самозбереженні, самоствердженні, саморозвитку, самовираженні; соціогенез вторинних потреб; особливості суспільного формування конкретних проявів та способів задоволення таких потреб.

Схильність ми розумітимемо як стійку орієнтованість людини на щось, бажання займатися певним видом діяльності. Схильність формується і розвивається під впливом умов життя, навчання і виховання.

До потреб та схильностей, що характеризуватимуть та вирізнятимуть субкультури як такі, ми віднесемо саме ті потреби та схильності, які є притаманними певній соціальній групі загалом та конкретному індивіду (члену субкультури) зокрема і які задовольняються та реалізовуються в рамках певної субкультури.

Залежності від мети та завдань дослідження, для повноти картини, окрім вищевказаних базових ознак, вводяться також додаткові, такі, як стать, вік, добробут, проживання на певній території, певні часові межі тощо. Це вможливлює якнайповніший опис реально існуючих субкультур, виявлення їхніх соціальних, регіональних та історично-стадіальних особливостей. За таких умов пропонований Ю. Савельєвим поділ субкультур на три взаємопов’язані типи (соціальні, регіональні, історично-стадіальні) має сенс. 


Поняття субкультури

 http://effata.lds.lviv.ua/ukr/content.php?article.32 

Первісно поняття субкультури  було використане в англомовній соціології та розглядалося як процес, що відбувається у кримінально орієнтованому середовищі із протиприродними нормами поведінки (В. Міллер) Пізніше зміст цього поняття розширено і адресовано до ширших верств населення. Субкультура (підкультура) це система норм і цінностей, яка відрізняє групу від більшості суспільства. Цінності і норми, та звичаї визначають тип і спосіб мислення та поведінку певної соціальної групи. Субкультури характерні тим, що пробують витворити власний світогляд, який є опозиційним (не конче ворожим) світогляду інших. За допомогою субкультури відбувається соціальна ідентифікація членів певної спільноти. Субкультура це поняття яке характеризує культуру групи або класу, які відрізняються від пануючої культури, або є її ворожими. Суспільство складається з різних груп і субкультури, які знаходяться в різних відношеннях між собою (напр. молодіжні субкультури, і професійні).

Під поняттям субкультури розуміють також спільність деяких норм і цінностей які негативно інтерпретує традиційна (пануюча) культура. Також особлива форма організації людей (найчастіше молодіжна), або трансформована професійним думанням система цінностей традиційної культури.

Типологія субкультур

Найбільш загальний поділ субкультур можна провести на основі проекту Центру сучасних культурних студій (Centre of Contemporary Cultural Studies). На підставі розмаїття субкультурних форм були визначені критерії систематизації:

  1. добровільні та вимушені субкультури;
  2. субкультури із свідомими або виразними політичними вимогами;
  3. раціоналістичні та емоційні субкультури;
  4. злочинні та легальні субкультури.

Серед різновиду субкультур можна виділити молодіжні субкультури. Поняття субкультури часто розуміється у значенні молодіжної субкультури, і є наслідком своєрідної еволюції цього поняття. Існує також поділ молодіжних субкультур в Україні з огляду на ціннісні орієнтири та історичність.

Ціннісні орієнтири: 

  • романтико-ексапістські (гіпі, толкієністи) – субкультури головно зорієнтовані на створення паралельного світу,
  • розважально-гедоністичні (рейвери, рокери, мажори тощо) – членів тих субкультур об'єднують спільні музичні смаки, легке, безтурботне ставлення до життя, прагнення жити сьогоднішнім, "прикид" (особливості зовнішнього вигляду, одягу та рухів);
  • кримінальні (гопники, ультраси) ;
  • анархо-нігілістичні чи деструктивно-радикальні (панки, скінхеди, сатаністи, металісти) – субкультури, для яких характерна асоціальна поведінка, та спрямованість на
    застосування силових методів.

Історичний критерій:

  • традиційні, що мають довшу історію в даній країні (гіпі, панки, бітломани);
  • нові, які виникли впродовж останнього десятиліття (скінхеди, ультраси)

Наведена типологія не є повною  оскільки дуже важко помістити в її рамки субкультуру готів, вона в певній мірі знаходиться поза критерієм цього поділу, оскільки має в собі елементи романтики, але також не втікає від реальності. Іншою причиною, яка ускладнює класифікацію є внутрішня різноманітність.

 Причини зацікавлення молоді субкультурами

Однією з причин зацікавлення різними молодіжними субкультурами є пошук власної ідентичності викликаний негативним, а навіть ворожим ставлення до пануючої культури. Суспільство зі своєю культурою не спроможне забезпечити індивіда дієвою ідеологією, щойно в субкультурі особа віднаходить саму себе. Іншою причиною зацікавлення субкультурами є спроба втекти від "нормального" життя, що можна помітити в романтико-ексапістських субкультурах.

Важливим чинником, який впливає на підлітків є їхнє оточення однолітків з яким хочуть ідентифікуватися творячи якусь групу. Саме субкультура дозволяє на заіснування в соціумі. Ідентифікація з субкультурою надає також приналежність індивіду до групи, спільноти, почуття що "я не є сам, є такі як я". Засоби що засвідчують про приналежності є одяг, мова (сленг), музичні смаки, спільні зустрічі. Субкультура захищає своїх членів від масової культури з її цінностями, почуття приналежності до групи додає сили.    

Чи не найважливішою причиною зацікавлення субкультурами є їхні ціннісні системи, які завжди є в конфлікті (меншому, або більшому) з цінностями пануючої культури. Субкультура завдяки своїй ідеології пропонує розв’язання різноманітних проблем, яких не може, чи не хоче, або вирішує в невластивий (з точки зору члена субкультури) спосіб пануюча культура. 


Молодіжні субкультури в Україні 

http://www.ukrnationalism.org.ua/publications/?n=1081 

Після падіння "залізної завіси" на терени пострадянських країн полився каламутний потік різної інформації, що дотепер збиває багатьох людей з пантелику. Мода на все західне (мається на увазі, перш за все, американське) надзвичайно вплинула на "молодіжні субкультури" в Україні. Звичайно, і до розпаду СРСР в країні існували різні "течії" в молодіжній культурі, взяти хоча б рокерів, панків, реперів і т. ін. – адже деякі "віяння Заходу" все ж діставалися країн соцтабору.

Просто в період "перебудови" та особливо після розпаду радянської імперії ці "віяння" переросли в пропаганду, а молодіжні субкультури пережили значну еволюцію.

Зрозуміло, що багато нового було позитивним. Наприклад, такі явища, як "рускій рок", який представляли в основному неросіяни (Цой, Шевчук, Кінчев), український рок ("Брати Гадюкіни", ВВ тощо), підготовували свідомість совкового суспільства до радикальних змін. Рокери представляють специфічну й багатогранну субкультуру, до неї входять і ті, хто слухає "хеві метал", і ті, хто слухає "хардрок", "готику" тощо. Загалом ця музика прогресивно впливає на суспільство (втім, є і негативні приклади, наприклад, використання "біг біту" – ритму, що діє на підсвідомість – давало можливість "бомбувати" публіку).

Але, крім "креативних" субкультур, є і деструктивні. Наприклад субкультури "панків" та "реггі", які в цілому не є небезпечними для суспільства, але включають багато негативних елементів. Панки зазвичай вирізняються специфічним стилем одягу, зачісок, сленгу тощо. Вони завжди неохайні, їхні цінності – нонконформізм і "підходяща тусня", серед якої заведено вживати легкі наркотики. Панк-культура є за своїм змістом асоціальною – байдужою до суспільства, яке не вписується в "параметри" цієї субкультури.

Асоціальною є і культура "реггі", прихильники якої називають себе "растаманами". Батьківщина "реггі" – Ямайка, саме звідти ця культура перейшла у Європу. Невід'ємною частиною цієї культури є вживання маріхуани. В Нідерландах ця субкультура надзвичайно прижилася (згадайте квартал "Червоних ліхтарів"!), і це не дивно – адже саме в цій країні величезна кількість емігрантів з карибських країн, зокрема і з Ямайки. Культура емігрантів почала деморалізовувати корінне населення, а більш за все – молодь.

Реперська субкультура також до нас прийшла з-за океану. Її першооснову складає такий музичний напрямок, як реп – це достатньо примітивна музика, яка нагадує ритми барабанів африканських шаманів. Пісні під реп не відрізняються милозвучністю, адже в основу покладено набір слів і речень, який вимовляється – "читається" – в такт. Зазвичай ці пісні густо всіяні нецензурною лайкою. Зародився реп в негритянських кварталах Америки. В 90-і роки афроамериканцям вдалося просунути його на "музичний ринок", і зараз реп завойовує собі прихильників в усьому світі, зокрема і в Україні. Може,


Е-демократія: Субкультура

  1. Частина 1
  2. Частина 2

Ви можете переглянути наші видання за такі роки:

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

2018

2019

2020

2021

Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2021
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International, якщо не зазначене інше