ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: inform@library.vn.ua

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і мистецтв Вінницької облдержадміністрації



Е-Демократія: культура незалежної України

Версія для друку

Мова друкованих видань.

Добре відомо, яке велике значення мало впровадження друкарства для стандартизації більшості літературних мов. Не була в цьому відношенні винятком і Україна, але тут простежувались особливості. Становище України між Заходом і Сходом відбилося і в тому факті, що перша відома друкована книга автора, який походив з України, вийшла в Італії латинською мовою, а перші видання, значна частина тиражу яких призначалася для України, видані церковнослов’янською мовою у Польщі друкарем-німцем. Йдеться про астрологічний трактат Юрія Дрогобича "ludicium pronosticon anni currentis" (Рим, 1483) та богослужбові книги, видрукувані у Кракові Швайпольтом Фіолем (дві з датою 1491 р., дві без дати). Текстологічно досліджувалися обидві надруковані Фіолем Тріоді. Встановлено, що вони репрезентують найпоширеніший у південних і східних слов’ян тип письма, що відображає вимоги Єрусалимського уставу і включає правку, здійснену в XIV ст. болгарськими монахами-книжниками на Афоні та в Болгарії за Євфимія Тирновського.

За визначенням П. Владимирова, "Октоїх" Фіоля, найімовірніше, надрукований з рукопису українського походження, а його "Часослов" — за українським списком російського протографа. На призначення книг передусім для українських і білоруських читачів вказують датування за ерою від Різдва Христового і, особливо, українсько-білоруська (типу "простої") мова післямов "Октоїха" і "Часослова". Але основний текст всіх друків Фіоля, зрозуміло, церковнослов’янський.

Здійснене Ф.Скориною у Празі видання Біблії, яке мало для України значення не менше, ніж для Білорусі, зберігаючи церковнослов’янську мовну основу, було насичене білорусизмами. По суті, воно вперше в друкарстві відбило тенденцію до інтеграції двох мовних систем — церковнослов’янської і "руської". Це було можливе з позицій диглосії — сприймання цих мов як різновидів однієї. Як побачимо далі, наступники Скорини пішли іншим шляхом, чітко диференціюючи церковнослов’янські та "прості" тексти.

Зважаючи на те, що майже всі видання Івана Федорова були літургічними за призначенням, цілком природно, що вони вийшли церковнослов’янською мовою. Єдиними винятками були двомовний, грецько-церковнослов’янський текст Острозького Букваря 1578 р., і листівка з надрукованими "простою" мовою віршами Андрія Римші. Щоправда, під час діяльності Івана Федорова у Заблудові власник друкарні Г.Ходкевич, даючи доручення видрукувати Євангеліє учительне, спершу планував підготувати текст "простою" мовою. У передмові Ходкевич писав, що "помыслил ...ижебы сію книгу выразумЂнія ради простых людей преложити на простую молву, и имЂл о том ... попеченіє великое". Проте гетьмана відрадили робити це: "И совещаша ми люди мудрые в том писмЂ ученые, иже прекладанієм з давных пословиц на новые помылка чинится немалая, якоже и нынЂ обрЂтается в книгах новаго переводу". Ймовірно, проти перекладів на "просту" мову виступили емігранти з Росії — князь А.Курбський, колишній троїцько-сергієвський ігумен старець Артемій, який жив при дворі князя Слуцького. Та й Іван Федоров міг побоюватися, що у наборі книги "простою" мовою припуститься більших помилок, ніж у текстах церковнослов’янською мовою, добре йому знайомою. Ідея зробити друковані книги зрозумілими для "простих людей" була особисто близька самому Г.Ходкевичу, і відмовився від неї він лише під тиском тогочасних літературних авторитетів. Незабаром, видаючи Псалтир з "Часословом", Ходкевич повернувся до наміру перекладати церковнослов’янські книги "зрозумілішою" мовою. І знову вдалося його переконати, що переклад може призвести до помилок, через які "єреси умножаются".

Особливе значення для дальшої стабілізації церковнослов’янської мови мала славетна Острозька Біблія. Якщо раніше Скорина ставив своїм завданням наблизити мову друкованої біблії до білорусько-української "простої" мови, то острозькі видавці вирішили дати текст якомога чистішою, у їхньому розумінні, церковнослов’янською мовою. На титульному аркуші підкреслено, що "словенська" Біблія наслідує "єлико мощно" грецькій. Застереження "єлико мощно" дуже істотне. Підкреслюючи, з ідеологічних мотивів, роль грецького тексту як основи (зокрема при виборі варіантів), редактори все ж досить докладно пішли саме за Геннадіївською Біблією, в якій ряд книг перекладено з Вульгати. Це зумовлювалося насамперед прагненням створити видання, авторитет якого був би освячений традицією. Певну роль відіграли також настрої верхівки і пов’язаних з нею діячів, які боялися, що поширення Святого Письма зрозумілою загалові мовою може призвести до посилення єретичних течій. Щодо цього погляди православної ієрархії цілком збігалися з настроями консервативно налаштованих кіл католицького духовенства. Так, ідеолог польської контрреформації кардинал Станіслав Гозій висловлював побоювання, що нові переклади Біблії польською мовою створять умови для її довільної інтерпретації читачами: навіть жінки і ремісники "привласнять собі право навчати". Щодо перекладу Біблії з латини, то, на думку Гозія, він міг би здійснюватися здавна стабілізованою церковнослов’янською ("словенською або далматською") мовою. Якщо престижність церковнослов’янської мови визнавалася навіть окремими представниками іншої культурної традиції, тим більше вона здавалася очевидною для православних слов’ян.

Пожвавлення суспільно-політичного руху в другій половині XVI ст. супроводилося не тільки активізацією літературної творчості українською та білоруською літературними мовами, а й посиленням уваги до церковнослов’янської мови, виявом чого було впровадження її у школах вищого рівня, створення граматичних праць і словників. Культивування церковнослов’янської мови в Острозі було пов’язане з діяльністю тут колегіуму ("академії"). Надаючи великого значення церковнослов’янській мові як мові літургії, теології та "вищих шарів" культури, острозькі книжники одночасно стали на шлях паралельного вживання "простої" мови як засобу освіти, публіцистики, поточної літературної творчості. 1587 р. були написані "в академії Острозьськой" і незабаром видані одним збірником твори Герасима Смотрицького "Ключ царства небесного" і "Календар римський новий". В передмові ("До народов руских короткая а пильная предмовка") автор підкреслює необхідність дати відсіч "учителям костела римского", які ведуть полеміку "так словне з казальниц яко и писмом з варстатов друкарских". Твори Смотрицького — перша книга, друкована в Україні не церковнослов’янською, а "простою" мовою. Полемічні твори друкувалися цією мовою і пізніше, зокрема відомий "Апокрисис" Христофора Філалета. Водночас для цілей полеміки використовувалась і церковнослов’янська, й польська мови. Першим полемічним виданням церковнослов’янською мовою став збірник ("книжиця") 1588 р. з шести розділів, частково упорядкований, а частково написаний Василем Сурозьким. Церковнослов’янську мову вжито і для публікації праць візантійських богословів. Зокрема, першим після Біблії виданням великого обсягу стала книга "О постничестві" Василія Великого" 1594 р. Наступного року видано "Маргарит" — збірник "слів" Іоанна Златоуста. Для обох видань використовувалися тексти, які перекладалися і редагувалися гуртком А.Курбського. Видання книг візантійських богословів, призначених не для літургійного вживання, а для домашнього читання, було, на думку дослідників цього питання, дальшим, хоч і незначним, кроком у напрямі розкріпачення друкарства, поширення його тематичного діапазону.

У Дермані, де діяла своєрідна філія острозького літературного гуртка, було надруковано "простою" мовою "Лямент дому княжат острозьких" з нагоди смерті молодшого сина К.Острозького Олександра (кінець 1603 — початок 1604). Можливо, автором був Дем’ян Наливайко, який керував видавничою справою в Дермані.

Саме він написав післямову до дерманського видання "Октоїха" 1604 р., в якому також говориться про смерть князя Олександра. Характерною рисою післямови, як і ряду інших робіт Наливайка, є паралельні "руський" і церковнослов’янський тексти. 1606 р. в Острозі вийшов Требник з "предмовою" Д.Наливайка "руською" мовою, в 1607 р. — двомовний (церковнослов’янсько-український) збірник "ЛЂкарство на оспалый умысл чоловЂчий", який включає передмову Дем’яна Наливайка (можливо, він також перекладав матеріали збірника), Іоанна Златоуста "Слово о покаянии к Федору Мниху", його ж "слово" "еже всуе мятется всяк человек живый", і світську пам’ятку візантійського походження — повчання псевдо-Василія сину Леву. З 28 видань Острозької друкарні 14 мають церковнослов’янський текст і додаткові статті, в чотирьох — українські статті при церковнослов’янському основному тексті, одне видання — двомовне, шість — українською ("простою") мовою. По суті, Острозький осередок здійснив найрішучіший поворот до використання у друці поруч з церковнослов’янською також "простої" мови.

Консервативнішою щодо цього була друкарня Львівського братства. Літературні твори (вірші, шкільні декламації і п’єси) і тут друкувалися "простою" мовою, але, починаючи з 30-х рр. XVII ст., братство обмежилося виданням традиційних літургічних книг і молитовників церковнослов’янською мовою. Навіть передмови і післямови до ряду книг, зокрема до Чотириєвангелій, тут нерідко друкували церковнослов’янською. Цінним свідченням грецько-українських культурних контактів є кілька видань з паралельними грецьким і церковнослов’янським текстами. Грецька частина цих видань призначалася як для самих греків в Україні та поза її межами, так і для вивчення грецької мови українцями та білорусами. Разом з Острозькою Львівська братська друкарня продовжила започатковане ще Іваном Федоровим видання церковнослов’янських Букварів, які поряд з граматиками сприяли більшій нормативності не лише церковнослов’янської, а й "простої" писемної мови.

Тенденцію до урізноманітнення мовного спектра видань, розпочату в Острозі, продовжила насамперед друкарня Києво-Печерської лаври. Лаврські видавці випускали "простою" мовою переважно більш-менш світські тексти, а літургічні й богословські — церковнослов’янською. Проте в цей період ставало більше прибічників розширення тематики перекладів на "просту" мову. К.Сакович, який схвалював переклади "Бесід Іоанна Златоуста" на церковнослов’янську мову, писав 1625 р.: "Ще краще було б, якщо б їх переклали просто руською мовою" H Він також стверджував, що твори святих Єфрема, Макарія Єгипетського, Іоанна Ліствичника "заслуговують перекладу на нашу просту руську мову, оскільки рідко хто з нас, читаючи по-слов’янськи, все досконало розуміє". Той же автор (що, як відомо, в 1620 — 1624 рр. був ректором Київської братської школи) закликав перекладати "простою" мовою, "якщо не можна грецьких і латинських авторів, то хоч би з польської, чим особливо належало б зайнятися київському Печерському монастирю, який має для цього засоби і друкарню... Адже це не вчорашній звичай у багатьох народів і цілком похвальний — перекладати твори з однієї мови на іншу". Тією чи іншою мірою ці погляди поділяли П.Беринда, Т.Земка та їхні помічники. Видатною подією в культурному житті став вихід 1627 р. "Тріоді пісної", в якій синаксарі Никифора Калліста Ксанфопула були вміщені в перекладі Земки з грецької на тогочасну українську літературну мову. В післямові Беринда обґрунтував доцільність такого нововведення вимогами читачів різних станів: "А еже о синаксарех... на российскую бесЂду общую...Тарасием Леоновичем Земкою... от греческого преложеных, противно сему а не прерЂкуєте великоросси, болгари и срЂби и прочии подобнии нам в православии; сЂтворися се ревностию и желЂнием рода нашего Малои России благородных, гражданских и прочиих различнаго причта людей". Видання книг українською мовою вимагало деякої модифікації кириличного шрифту відповідно до специфіки української фонетики. Зокрема, поруч з літерою "г" з’явилася і "ґ", графічна форма для якої була розроблена на основі одного з накреслень грецької "гамми".

Поширення діапазону пам’яток, перекладених з церковнослов’янської на українську мову, дослідники, як правило, пов’язують з гуманістичними і реформаційними віяннями. Це слушно, але на розширення вжитку несакральних мов українські книжники пішли в тих межах, в яких цю ідею сприйняв і контрреформаційний Тридентський собор. Навіть погляди Івана Вишенського з цього питання цілком узгоджуються з поглядами польського контрреформаційного ідеолога і церковного діяча кардинала Гозія: використання традиційної сакральної мови в літургії і загальнозрозумілої в проповідях та інших ділянках релігійного виховання та освіти. Приблизно так само підходила до цього і більшість українських літераторів. При цьому, як зауважують дослідники, зокрема П. Житецький, часто доходило до "конфлікту" прагнень, коли еліта була "не проти ширшого вживання "народної мови", а прості люди "відстоювали церковнослов’янську — не дуже зрозумілу, але небуденну".

Який загальний кількісний підсумок українського друкарства щодо мов видання? З 366 видань 1574 — 1648 рр., зареєстрованих у бібліографії, церковнослов’янською мовою надруковано 68 (18,6 %), церковнослов’янською і українською — 51 (13,9 %), українською — 41 (11,2 %), польською — 105 (28,7 %), латинською — 96 (26,2 %). Разом церковнослов’янською і українською мовами опубліковано 43,7 % усіх видань. Однак церковнослов’янські книги були великого обсягу, тому, коли підрахувати суму надрукованих паперових аркушів, картина буде зовсім іншою. Церковнослов’янською мовою надруковано 75,8 % загального обсягу взятих на облік книг, українською — 7,9 %, натомість польською — 10,2 %, латинською — 5,4 % сумарного обсягу книжкової продукції. До того ж, за невеликим винятком, тиражі польськомовних і латиномовних книг були набагато меншими, ніж церковнослов’янських. Серед видань, що привозилися з-поза меж України, переважали спершу латинські, а пізніше польські книжки, чимало імпортувалося літератури німецькою, французькою, італійською, чеською та іншими мовами 39. Якщо порівнювати з тим, що було того часу у Західній і Центральній Європі, кількість книжок, виданих в Україні, особливо з книжок, надрукованих церковнослов’янською та українською мовами, може видатись вкрай незначною. Проте впливу цих видань на мовну ситуацію і на культурне життя загалом не слід недооцінювати. Серед книжок, виданих церковнослов’янською, були і високопрестижні видання, які потім передруковувались і навіть переписувалися не лише в Україні, а й за її межами, зокрема в Росії, Румунії, згодом у Сербії.

Внеском у культурне життя всієї православної Слов’янщини було як церковнослов’янське друкарство України, так і книговидання "простою" мовою. Останнє розвивалося в контексті білорусько-української культурної спільноти, хоч своїм значенням нерідко виходило за її межі. Воно гарно заповідалося наприкінці XVI ст., але дальший розвиток був повільним. У 1586 — 1616 рр. тексти "простою" українською мовою становили 8,5 % всієї книжкової продукції в 1616 — 1645 рр. — 9,1 %. Проте треба мати на увазі, що друковані цією мовою книжки впливали на культурний процес не тільки безпосередньо, а й за посередництвом тих рукописних книг, що були скопійовані з друків або наслідували їх мовою та оформленням. Порівняльне вивчення української рукописної та друкованої книжки, зокрема і в лінгвістичному аспекті, повинно розкрити конкретні механізми їхньої взаємодії. Зберігши багатомовність, успадковану від рукописної книги, друкована книжка стала чинником стандартизації кожної з писемних мов, сприяла дальшому розмежуванню їхніх сфер застосування.

Підсумовуючи сказане, підкреслимо, що українська мова впродовж XIII — першої половини XVII ст. була важливим чинником єдності всіх українських земель, передумовою їхнього культурного єднання. Супутником історичного розвитку українського народу було вдосконалення і урізноманітнення його мови — і на рівні повсякденного мовлення, і на рівні писемності. Той факт, що спочатку як мова літургійна і головна мова писемності використовувалася мова споріднена, хоч і відмінна від народнорозмовної, сприяв поширенню грамотності, полегшував оригінальну літературну творчість. Грецька ж мова не набула такого поширення серед православних, як латинська в католицьких країнах, і це загальмувало міжнародний культурний обмін на професійному рівні. Мова галицько-волинських грамот, пізніше грамот Молдавського князівства, стала формуватися на основі української мови, ділова мова Великого князівства Литовського акумулювала риси української та білоруської мов. Формування "простої" книжної мови відбивало прагнення зробити писемність зрозумілішою ширшим колам читачів. Це було явище, типологічно подібне до процесів, що були властиві і культурам народів Західної та Центральної Європи доби Реформації. Однак там розширення середовища використання національних літературних мов мусило відбуватися на основі мов народнорозмовних, шляхом повного розриву в ряді жанрів з дотеперішньою латиномовною писемною традицією. Натомість в Україні традиційна писемність не була цілком чужою, і це стало основою для розвитку нових різновидів писемної творчості не шляхом розриву з традиційною писемністю, а шляхом її реформування. Впродовж розглядуваного часу не склалися передумови для писемності, побудованої на розмовній мові. Водночас, наскільки можна судити з фрагментарних згадок у джерелах, зростало значення тих пам’яток словесності, які виникали і розповсюджувалися в усній формі. Фольклор був явищем загальнонаціональним, а ораторське мистецтво розвивалося в середовищі освічених людей. У різного роду промовах, "ораціях", церковних казаннях використовувалися не лише мови писемності (церковнослов’янська, "проста", латинська, польська), а й мова українська. Незважаючи на відсутність державної опіки, українська мова вдосконалювалась і зміцнювала свої позиції як знаряддя соціальної комунікації.


Рік  української  книги

http://www.nplu.kiev.ua

Фестиваль української книги та читання

Указом Президента України 2007 рік оголошено Роком української книги, метою якого є збереження та примноження духовного і культурного надбання українського народу, створення сприятливих умов для видання та популяризації української книги.

У рамках Року української книги 20 квітня 2007 року у Національній парламентській бібліотеці України відбувся Фестиваль української книги та читання.

Організатори Фестивалю: Міністерство культури і туризму України, Національна парламентська бібліотека України, Національна рада з питань культури і духовності, Українська бібліотечна асоціація, Українська асоціація книговидавців та книгорозповсюджувачів.

Участь в урочистому відкритті Фестивалю взяли: заступники Міністра культури і туризму України О. Бенч та М. Кулиняк, генеральний директор НПБУ Т. Вилегжаніна, президент Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів О. Афонін, голова Національної ради з питань культури і духовності, директор Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України М. Жулинський, заступник голови Комітету Верховної Ради України, народний депутат Л. Танюк, представник Секретаріату Кабінету Міністрів України О. Герасимова, перший заступник начальника Головного управління з питань внутрішньої політики Київської міськдержадміністрації Л. Блінда та завідувач відділу з гуманітарних питань та мовної політики цього ж управління В. Герлянд.
Святковий настрій учасникам Фестивалю створювали квіти з колекції Ботанічного саду ім. акад. О. Фоміна Київського національного університету імені Тараса Шевченка та прекрасна музика у віртуозному виконанні дуету  Наталії (скрипка) та Валерія (акордеон) Гілевичів.

Національна парламентська бібліотека України ініціювала проведення дослідження серед користувачів публічних бібліотек України з метою вияснити безпосередньо у читачів: які книги найбільше читаються?
Участь у анкетуванні взяли 2,5 тисячі читачів, які назвали понад 3,5 тисячі книг чотирьох номінацій:

  • "Українська художня книга"
  • "Зарубіжна художня книга (в перекладах)"
  • "Наукова та науково-популярна книга"
  • "Довідкові видання".

Вперше результати рейтингу були складені не за думкою експертів чи видавців, а безпосередньо читачів. Десять найбільш рейтингових книг по кожній з номінацій було представлено учасникам Фестивалю у великому читальному залі НПБУ на виставці "Книги, які найбільше читають".

У номінації "Українська художня книга" найвищий рейтинг читаності виглядає наступним чином:

  • ІІІ місце – Забужко О. "Друга спроба. Вибране", "Сестро, сестро" (видавництво "Факт);
  • ІІ місце – Дяченки М. і С. "Брамник" (видавництво "Зелений пес");
  • І місце – Матіос М. "Солодка Дануся" (видавництво "Піраміда").

У номінації "Зарубіжна художня книга (в перекладах)" читачі віддали перевагу:

  • ІІІ місце – Булгаков М. "Майстер і Маргарита" (видавництво "Фоліо");
  • ІІ місце – Браун Д. "Код да Вінчі"(видавництво "Книжковий клуб");
  • І місце – Зюскінд П. "Парфуми" (видавництво "Фоліо").

У номінації "Наукова та науково-популярна книга" у переможці вийшли книги:

  • ІІІ місце – Чухліб Т. "Гетьмани і монархи" (видавництво "Арістей");
  • ІІ місце – Расіна З. "Український літопис вбрання" (видавництво "Мистецтво");
  • І місце – під редакцією Смолія В. "Історія українського козацтва" (видавництво "Києво-Могилянська академія").

У номінації "Довідкові видання" картина виглядає наступним чином:

  • ІІІ місце – Ковальова Т. "Великий тлумачний словник української мови" (видавництво "Фоліо");
  • ІІ місце – Сербенська О. "Словник-довідник з культури української мови" (видавництво "Знання");
  • І місце – "Новий довідник: Українська мова. Українська література" та "Новий довідник: Історія України" (видавництво "Казка").

Серед  вітчизняних видавництв, книги яких найбільше читаються в Україні, місця розподілилися наступним чином:

  • ІІІ місце – видавництво "Факт";
  • ІІ місце – видавництво "Наукова думка";
  • І місце – видавництво "Фоліо".

Переможці рейтингу  отримали Почесні дипломи від Національної парламентської бібліотеки України, Української бібліотечної асоціації, Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів.

Після урочистої частини Фестивалю відбулося засідання круглого столу "Бібліотека, книга, читач", на якому видавці та книгорозповсюджувачі, директори публічних бібліотек України, представники громадських організацій обговорили насущні проблеми читання, поповнення бібліотечних фондів та популяризації української і прийняли Звернення до Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України.

На завершення Фестивалю відбулася зустріч з популярними українськими авторами – Л. Лузіною, Ю. Мушкетиком, І. Роздобудько, та презентація нових видань видавництва "Фоліо", книги якого очолили рейтинг.

У Залі нових надходжень експонувалася виставка документів з фондів НПБ України "Українська книга: від минулого - у майбутнє". На виставці було представлено літературу як з історії української книги, так і документи з питань сучасного книговидання в Україні і світі: законодавчі та нормативні аспекти сучасної видавничої справи; новітні друкарські технології, світовий  досвід.  Окремими розділами були представлені книга і читання в сучасному суспільстві,  як джерело соціокультурного досвіду, та власні видання НПБ України.


 

Міжнародна наукова конференція "Слов'янське слово і культура
в контексті світового розвитку"

http://www.nbuv.gov.ua/new/2007/05_slovyan.html

24-25 травня 2007 року в Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського відбулася Міжнародна наукова конференція "Слов'янське слово і культура в контексті світового розвитку".

Організатори:

·        Національна академія наук України;

·        Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського;

·        Інститут археології НАН України;

·        Український комітет славістів;

·        Національна бібліотека Білорусі;

·        Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Конференція працювала в пленарному та секційному режимах.
У доповідях було порушено такі актуальні для сьогодняшньої науки і суспільства України проблеми: слов'янська спадщина у фондах Інституту рукопису НБУВ та її дослідження; українська комп'ютерна лексикографія на тлі слов'янізації; Кирило-Мефодіївське товариство — ідея слов'янської єдності в ретроспективі і перспективі; ретроспективна національна бібліографія: слов'янознавчий аспект; вивчення слов'янської фольклорної творчості у сучасних умовах трансформації суспільства та ін. Нова інформація прозвучить також у доповідях "Дмитро Ревуцький — учитель словесності"; "Василь Доманицький як етнолог, текстолог і літературознавець"; світло слов'янської науки (Микола Іванович Кравцов); "Спочатку було Слово…"; "Остромирове Євангеліє (1056-1057) — слов'янська пам'ятка книжного мистецтва" тощо. Усього в програму конференції включено майже 70 доповідей.

У її рамках було розгорнуто ряд книжково-інформаційних виставок — "Слов'янські просвітителі Кирило і Мефодій та їхнє вчення в XXI столітті (До 1180-річчя від дня народження Костянстина із Солуні (бл. 827-869)"; "Видатні пам'ятки давньоруської культури: "Остромирове Євангеліє. 1056-1057"; "Павлу Житецькому — 170"; "Івану Огієнку — 125". Усього: 800 од. зб.

У той же день відбулося відкриття виставки "Руська земля — нові археологічні відкриття" (Інститут археології НАН України. Археологічний музей), де були представлені знахідки із захоронення знатного молодого вікінга в с. Шестовиця поблизу Чернігова, що був опорним пунктом київської війської дружини на р. Десні; із Верхнього міста столиці Русі — Києва (район пізнішого Михайлівського Златоверхого собору на Володимирській гірці); із древлянської столиці Іскоростеня (сучасного Коростеня на Житомирщині), міста, що княгиня Ольга знищила, помстившися за вбивство свого чоловіка, князя Ігоря.

Експозиційні матеріали свідчать про високий культурний рівень розвитку населення "Руської землі" на рубежі I-II тис. н. е., про спрямованість на зміцнення міжнародних зв'язків між Середнім Подніпров'ям та іншими європейськими регіонами.

25 травня 2007 р. в НБУВ (головний корпус) відбулося засідання круглого столу "Білоруська бібліотечна наука та бібліотеки на сучасному етапі", де з доповіддю "Національна бібліотека Білорусі: історія, стан і перспективи розвитку" виступив генеральний директор Національної бібліотеки Білорусі, д-р пед. наук Р. С. Мотульський. Було представлено відеофільм "Національна бібліотека Білорусі".

Відбулося урочисте відкриття книжково-інформаційних виставок, наданих Національною бібліотекою Білорусі, — "Діаманти білоруського письменства"; "Національній бібліотеці Білорусі — 85", та "Білоруська література в українських перекладах" із фондів НБУВ.

В експозицію, представлену Національною бібліотекою Білорусі, включено матеріали конференцій, збірники, підручники з історії білоруської літератури; широко відбито спадщину Янки Купали та Якуба Колоса. Це, зокрема: зібрання творів, вибрані твори, сонети в оригіналі і в перекладі різними мовами світу; словник Янки Купали у 8-ми томах; твори про життя та діяльність видатних поетів і діячів слов'янської культури; перша в Білорусі персональна енциклопедія "Янка Купала"; копії обкладинок та титульних аркушів прижиттєвих видань з автографами авторів.

Значний інтерес становлять 900-сторінковий фоліант, де знаменитий твір "Нова земля" надруковано трьома мовами: білоруською, російською, вперше — польською; перший у Білоруській лексикографії довідник, що містить усі індивідуально-авторські вживання та інновації з творів — "Фразеологический словарь языка произведений Якуба Колоса".

25 травня 2007 р. в НБУВ пройшли книгознавчі читання, присвячені видатному українському літературо- та книгознавцю Сергію Івановичу Маслову. Було порушено такі теми: Сергій Маслов — учений і людина (із власних споминів та особистих записних книжок); Сергій Маслов — завідувач відділу стародруків (1926-1937); архів Сергія Маслова в Інституті рукопису НБУВ; Сергій Маслов — педагог і викладач Київського університету; рід і родина С. І. Маслова та ін.


Вебліографія

1.   Вікіпедія – вільна енциклопедія  // http://uk.wikipedia.org/

2.     Мистецька толока http://uart.ucoz.ru/publ/1-1-0-2

3.     Історія української культури http://izbornyk.narod.ru/istkult2/ikult211.htm

4.     Національна Парламентська бібліотека України http://www.nplu.kiev.ua/uk/events/vystavky/fest_ukr_knigi/nasha_vystavka/index.html

5.     Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського  http://www.nbuv.gov.ua/new/2007/05_slovyan.html


Е-Демократія: культура незалежної України

  1. Частина 1
  2. Частина 2
  3. Частина 3

Ви можете переглянути наші видання за такі роки:

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

2018

2019

2020

2021

Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2021
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International, якщо не зазначене інше