ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: inform@library.vn.ua

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і мистецтв Вінницької облдержадміністрації



Е-Демократія: архітектура Вінниччини

Версія для друку

Чернятин

http://www.castles.com.ua/cherniatyn.html 

Ох і важко було знайти це село в Жмеринківському районі...

А почала я пошуки після перегляду документального фільму - "Палаци Вінничини", якщо не помиляюсь. Показували його досить часто, та інфи про те, ДЕ знаходяться всі відзнімковані у документі об'єкти, не було зовсім. Не було в той час в мене і кілометрових карт. Та що там кілометрових - двокілометрівки тоді ще в продажі не траплялися.

Тому уявлення про розташування Чернятина було приблизне, як асфальт по дорозі туди. Довго блукали машиною вздовж залізничної колії, потім були хатки та розбиті дороги, ще потім - величезні озера, і нарешті - мета подорожі.

Та тут нас чекала наступна перешкода. Мовна. :) З моєї голови кудись вилетіло і вирішило поки що не повертатися слово "палац". Я чомусь оперувала в своїх шерлок-холмівських розпитах аборигенів терміном "маєток". Мене не розуміли. Мене направили на хутір. Щож, поїхали на хутір. Знайшли після ще якихось 6 кілометрів жахливої дороги. Хуторяни запропонували нам маєток... купити. Чорти забирай, немає ніякого палацу, додому, час додому!

Злі і невеселі повіернулися ми в Чернятин. І абсолютно випадково праворуч від дороги на той хутір, за деревами, помітили червонуваті башти. Є!

Знали б, що в палаці знаходиться зараз сільсько-господарський технікум, наші пошуки були б набагато легші і коротші. :) 

Отже, що тут є? 

Фільм розповідав про палац на місці давнього замку. Начебто будівлю цю звели ще в XVII ст. Може й так, але Реєстр архітектурних пам'яток України подає трохи іншу інформацію, а саме: Палац, брама та господарський флігель поруч з'явились тут в 1830-му році, в епоху романтизму (звідси і мода на готику), за господарювання Вітославських. Автором проекту був, можливо, мальтійський архітектор Генрік Іттар. (Tygodnik Ilustrowany (1870) пише, що архітектором був безіменний італієць). Але - на місці оборонного замку XVII ст. Парк навколо маєтку закладено в кінці XVIII ст. відомим парковим архітектором Д. Маклером на базі існуючого тут дубового лісу. Площа праку - 31 га.

Мені пощастило не лише оглянути палац та парк, а й потрапити всередину, щоб помилуватись збереженими інтер'єрами - хай і розписаними якимось шаленим дальтоніком. Є і старі сходи, і п'єци, і камін, і ліплення на стелі... А от славнозвісна бібліотека Вітославських, яка нараховувала кілька тисяч томів, не збереглася. Не побачила я й інкрустацій та мозаїк на стінах - а були ж колись! 

А що каже Д. Малаков? 

Завдяки невтомному Ігорю Хомі мені до рук потрапила ксерокопія книжечки "По Восточному Подолью", випущена ще у 1988р. Саме звідти я й дізналася трохи більше про палац у Чернятині. Ділюся отриманою інформацією:

Ну, по-перше, мої зойки про страшні дороги автор путівника розбиває на корню: начебто з райцентру Жмеринки сюди прокладена чудова дорога, а ще можна у Чернятин потрапити залізницею все з тої ж Жмеринки. Що цікаво, залізниця пролягла якраз Кучманським шляхом. Символічно? Село виникло, кажуть, не пізніше XVII ст., а назву отримало від першого поселенця - козака Черняка (або, за іншою версією, Черняти) - Чернятин хутір, Чернятин двір. Пізніше тут оселились старообрядці, які покинули малотолерантну Росію. З кінця 18ст. Чернятин належить польським магнатам Вітославським. На початку ХІХ ст. тут проживає Ігнаці Вітославський, у минулому - коронний обозний, немалий чин при польському монарху. Саме він побудував (перебудував?) маєток, зорієнтував будівлю фасадом на південь, в сторону Кучманського шляху.

Ймовірно, тоді ж споруджується надзвичайно репрезентативна в'їздна брама, і, коли Шлях замінила залізниця, якраз навпроти брами зупинявся потяг, якщо ним їхали поміщик або його гості. Збереглися пілони воріт, а ось поїзд зі Жмеринки зараз зупиняється поодаль, за переїздом. Масивні високі пілони збудовані з цегли на кам'яному цоколі, оштукатурені та декоровані на всю висоту вставками з тесаного пісковику. Над чотирискатною залізною кровлею піднімаються кам'яні шари, які чітко вирізняються серед зелені парку.

Відразу за брамою, праворуч - фруктовий сад, відділений невеликим прошарком паркової рослинності; одразу за величезними та кремезними старими деревами біжать вглиб запущених джунглів дві дороги-алеї. Ліворуч - не така хожена-їжджена, пряма, обсаджена кінськими каштанами, дугою в'ється вона понад яром, що заріс деревами. Та яку б алею не вибрали, обидві підходять з півдня до галявини, що розкривається в сторону палацу. З боків галявини - кілька величезних сріблястих тополь зі стовбурами у 4-5 обхватів.

Чернятинський парк створено у 1814 р. одночасно з северинівським парком Д. Макклером на основі старих дубів природного лісу. Парк доповнили новими насадженнями, запружені у ярах струмочки утворили ланцюжок мальовничих ставків, які навіть через десятиліття занедбання все ще тримають форму... Верхній став зовсім маленький, він неначе ховається у кущах. Тихенько дзюркотить вода, перетікаючи з нього через складену насухо з рваного каменю греблю в прямокутник середнього ставу з земляною греблею. Кажуть, десь там навіть збереглися жалюгідні залишки колись розкішної мармурової паркової скульптури: великі кам'яні чаші, одна з готичною різьбою на теми християнства, а інша прикрашена рельєфом у "звіриному стилі".

Палац отримав свою форму у вигляді літери П після кількох етапів будівництва. Найстаріша частина маєтку - південне крило з декоративною романтичною баштою, яка була колись прикрашена корончатим ренесансним завершенням. Над її круглою верхівкою підіймалися на флагштоці, за старою лицарською традицією, вимпел з гербом володаря цих земель під час перебування господаря у власних пенатах.

Трохи далі з'єднується з палацем великий об'єм, з'єднаний з кутовою баштою аркадною галереєю. Цей корпус декорований у неоготичному стилі, за тогочасною модою. Автором неоготичного фасаду чернятинського палацу (1830) міг бути польський архітектор Генрік Іттар, мальтієць за походженням, який навчався у Римі. Модна неоготика увійшла у розкішну природу Поділля і макклерівського парку несподіваним екстравагантним капризом романтичної епохи. Будівля настільки вражала сучасників, що навіть у Атласі Подільської губернії, який склав у 1842р. бувший воєнний губернатор Кам'янця генерал-майор К.Я. Фліге, розміщена гравюра-літографія Н.Брезе - "прегарна віла в готичному стилі поміщика Вітославського у містечку Чернятин...". А видів у Атласі небагато.

Цікаво, що готичний декор мають лише південний та західний фасади. Дворовий фасад абсолютно позбавлено яких би то не було прикрас - чернятинський маєток має в собі деяку театральну односторонність. Південний та західний фасади отримали над другим поверхом високий аттик, оформлений глухою аркатурою, прямокутні вікна, декоровані фронтончиками і лопатки, що виявляють внутрішню архітектоніку будівлі. На жаль, дотепер збереглися лише два готицьких фіала, а колись вони підносились над кожною лопаткою.

Південно-західний кут палацу має ризаліт з балконом і терасою пізнішого походження, обмеженою парапетом з улюбленими готикою мотивами трилистника та хрестоцвіту. До прибудови західного крила тут був парадний вхід, який потім перемістили північніше. Там гранітні сходи у високому стілобаті, які стереже пара мармурових левів. Колись кожен лев опирався правою лапою на геральдичний щит з гербом власників. Революцію оті щити не пережили.

Хоча в інших місцях герби збереглися: над головним входом, у вестибюлі з розкішною кам'яною підлогою у біло-сиву шахову клітинку, великим каміном-піччю з гермами а-ля гротеск з боків; є герби і в цетрах трьох розеток вестибюля.

Звідти тримаршеві сходи ведуть на другий поверх, де розмістилися голанські пічки з тонким малюнком кахлів. Ліплення стелі теж виконано в готичному стилі. За сходами - аванзал, де на стелі є велика розетка, схожа на розу готичних соборів. У кожній з її 8 частин розміщено геральдичний щит з гербом гілок родини. З аванзала проходили у найбільший зал палацу, прикрашений ліпним карнизом (тут я вже, на жаль, не була). В анфіладі йде далі кругла вітальня з ліпним фризом з гірлянд та маскаронів сатирів, а також шабель та перначів (тут зараз сцена актового залу технікуму).

З архівних документів відомо, що у 1865р. збіднілі Вітославські продали Чернятин і сусідні Маньківці Марії Михайлівні Львовій. Саме нові володарі маєтку перенесли головний вхід до палацу з північного боку. Навпроти нього розмістився будинок управляючого. А залишки вензелів під короною, які складені з літер М і Л, і зараз подекуди помітно на ажурних створках воріт. На одному з етапів перебудов, які перетворили вілу на палац, з'явилося східне крило, за совєтів надбудоване. Фронтон через це було втрачено. Не пережили війни і паркові павільони та альтанки, які так подобались готсям маєтку колись, пропала велика бібліотека, лише колекціонери книжкових знаків ще зберігають рідкісні чернятинські екслібриси.

А потім... а потім, 18 червня 2004 року я дізналася, що онучка власника садиби Вітославського-Львова, пані Львова, яка постійно проживає у Амстердамі, завдяки сайту змогла побачити, як виглядає родинний маєток у наші дні. Ось така історія :).


Чернівці

http://www.castles.com.ua/cherniv.html

З статті А. Квятковського про поляків Придністров"я(збірка "Культурні грона Дністра"):Чернівці (Вінницька обл.)

У містечку Чернівці зберігається пам’ятка польської присутності в цих місцях – каплиця-мавзолей відомого на Поділлі шляхетського роду Маньковських, збудована на початку ХІХ ст. Зокрема, з цієї родини походив Пйотр Маньковський, який у 1918–20 рр. (після відновлення Кам’янець-Подільської дієцезії) був єпископом-ординарієм Кам’янця, але в липні 1920 р. мусив назавжди залишити Поділля перед наступом Червоної армії.

На теперішню пору в Чернівцях мешкає багато римо-католиків. Тут є діючий костел Святого Миколая.



Шаргород

http://www.castles.com.ua/shargorod.html

Межиріччя Мурафи і Мурашки, жалуване у 1383 році литовським князем Вітовтом Василю Карачевському, через двісті років перейшло у власність відомого польського магната канцлера Яна Замойського. Універсалом від 26 березня 1579 року король Стефан Баторій повелів побудувати на цій території міцну фортецю.

Місце для замку знайшли на високому мисі при злитті річок Мурашки і Ковбасної. Фортеця одержала назву Шаргород - на честь Флоріана Шарого, засновника дому Замойських. Ян Замойський мав можливість запросити для будівництва високопрофесійних італійських архітекторів. Система фортифікації Шаргорода була закладена 28 травня 1585 року відомим будівничим Бернардо Морандо - архітектором укріплень польської фортеці Замостя.

На гравюрі - панегірику на честь засновника Шаргорода, датованоі 1617 роком, замок зображений п`ятибастіонним. Це підтвердив у 1656 році вже відомий нам Евлія Челебі, який стверджував, що шаргородський замок мав цитадель на п`ять веж, розташовану на пагорбі над рікою. На озброєнні Шаргород мав дальнобійну артилерію. Королівський привілей Сигізмунда III від 26 січня 1588 року давав Шаргороду, який швидко багатів на вигідних торгових шляхах, Магдебурзьке право. Проте місту і фортеці годі було шукати легкого життя. Проблеми Шаргорода починались, як правило, з Мурафської та Могилевської гір - так традиційно іменувались висоти на берегах Мурашки і Ковбасної. З цих висот шаргородський замок був мов на долоні. У 1595 році Шаргород зруйнували козаки С.Наливайка, примусивши до втечі місцевий гарнізон. Декілька битв відбулось тут в роки Визвольноі війни. В серпні 1648 року фортеця була взята загонами полковника Кривоноса, у березні наступного року її вдалось оборонити від сильної польської армії. Однак стверджувати, що становище шаргородської фортеці стабілізувалось, було б недоречно. Адже згідно умов Зборівського миру 1649 року кордон між королівськими землями і козацькою територією проходив поблизу Шаргорода. Не дивно, що гарнізон не зміг вчасно підготуватись до відбиття весняного рейду 1651 року польного гетьмана Мартина Калиновського і вимушений був здати місто.

Невдовзі "status quo" було відновлено. В період 27-річного турецького панування (1672-1699) Шаргород, друге за значенням місто воєводства, окупантам вельми сподобався. Вони навіть назвали його Кучук-Стамбулом (Маленьким Стамбулом). Відомо, що наприкінці XVII століття між Кам`янцем і Шаргородом ходили каравани. Однак замок тим часом все більше занепадав. Після повернення на Брацлавщину поляків шаргородський замок почали відбудовувати, хоча ніякої стратегічної цінності він вже не мав. Деякі реставраційні роботи проводились і в середині XIX століття. В теперішній час від замка залишились лише спогади - лише де-не-де проглядають фортечні мури, зміцнені контрфорсами.

(Інформація з сайту "Шаргородський замок", old.library.vn.ua/podolia/eng/Z_Shargorod.htm)

Кажуть, величезний православний храм в Шаргороді ще кілька років тому стояв пусткою - бо майже всі місцеві віруючі є католиками. Зараз монастир знову діє.

Кажуть, костел вражає. Гм. Ну, це дивлячись чим.

Кажуть, місто зберегло атмосферу єврейського містечка на межі ХІХ-ХХ століть. А ось це абсолютна правда!

Кажуть...


Шпиків

http://www.castles.com.ua/shpykow.html

Якщо направлятися з Печери могилівською трасою далі, потрапляємо до Шпикова, що розташувався на пагорбах невеликої річечки Шпиківки. Старі плотини утворили великі стави, в їх спокійних водах віддзеркалюються зелені береги, високі кручі та труби цукроварні.

"Сам Олександр, божою милістю великий князь литовський, русський, жмудський і інших" в листі, написаному у Вільно 7 травня 1494 року до намісника брацлавського та звенигородського князя Федора Івановича Четвертинського, підтвердив дані королем права на "селище пусте за назвою Шпиково" брацлавського зем зем’янина Сенка Кошки. Писемне згадування містечка повторюється документі за 1507 рік, де воно називається вже як Ошпиків. Корень стародавнього слова - у дієсловах "ошпетити", "шпетити", тобто посварити, зробити страшним, негарним. Є й інша версія: начебто на базарах славилося місцеве сало - шпик.

Під час Прутського походу 1711 року в Шпикові зупинявся Петро І, про що О.С. Пушкін в "Історії Петра" пише: "9-го липня Петро з села Шпиків хотів було відпустити царицю до Польщі з її дамами; та Катерина вблагала його залишитися при ньому".

Шпиків же, переходячи з рук у руки, в якості приданого дістався дочці Щенсного Потоцького (про "Софіївку пам’ятаєте?) Октавії, яка вийшла заміж за Свейковського. Тоді, в кінці 18 сторіччя, і було збудовано палац-замок у Шпикові.

Просторову його основу складає симетрична композиція з однакових будівель, які поставлені попарно по сторонам квадратового подвір’я, фланкована чотирма декоративними баштами у кутах. Замок лежить у підніжжя пагорба, і за рахунок рель’єфу місцевості палацові будівлі мають з зовнішньої сторони один-два поверхи; внутрішнє же подвір’я являє собою рівну поверхню, і всі будівлі, які виходять у нього, є одноповерховими, окрім надбрамної башти. Вона завершує перспективу під’їздної частини вулиці, і її центральне положення в ансамблі підкреслювалося рустованими парними пілястрами, дахом з заломом з шпилем, на жаль. вже не існуючими. Єдина кутова башта, що вціліла, мала колись сферичне завершення, а зараз крита простим шатром. Фасади попарно згрупованих корпусів, приземкуватих, з високим, як у подільської хати, дахом, декоровані нависаючим трикутним фронтоном з овальним вікном.

Малюючи у 1874 році шпиківський замок, відомий польський подорожувач, літератор та художник другої половини ХІХ сторіччя Наполеон Орда постарався романтизовано інтерпретувати його приземкуваті будівлі. На жаль, невблаганний час залишив лише частину цікавого архітектурного ансамблю.

У 1865 році правнук Щєнсного продав Шпиків камер-юнкеру височайшего двору Н.П.Балашову. Вже тоді Шпиківський цукровий завод давав значний прибуток, а його продукція заслужила численні нагороди на Нижегородській, Петербурзькій та Московській ярмарках.

Працював у Шпикові і В.В. Городецький. В сильно перебудованому вигляді збереглася вілла управляючого маєтком. Архітектор, будуючи на заказ суто еклектичний котедж, все ж ввів "від себе" деталь, яка пов’язує нову будвілю зі старою "шпиківською" архітектурою: рисунок віконниць маєтку той самий, що і в замку.


ВЕБЛІОГРАФІЯ

 

Замки і храми України www.castles.com.ua

http://www.castles.com.ua/brailiv.html

http://www.castles.com.ua/busha.html

http://www.castles.com.ua/woronowica.html

http://www.castles.com.ua/gnivan.html

http://www.castles.com.ua/zmerynka.html

http://www.castles.com.ua/lityn.html

http://www.castles.com.ua/n111n.html

http://www.castles.com.ua/nemyriv.html

http://www.castles.com.ua/ozar.html

http://www.castles.com.ua/pechera.html

http://www.castles.com.ua/selysche.html

http://www.castles.com.ua/werewolf.html

http://www.castles.com.ua/sutysky.html

http://www.castles.com.ua/tyvriv.html

http://www.castles.com.ua/khmelnyk.html

http://www.castles.com.ua/cherniatyn.html

http://www.castles.com.ua/cherniv.html

http://www.castles.com.ua/shargorod.html

http://www.castles.com.ua/shpykow.html

 


Е-Демократія: архітектура Вінниччини

  1. Частина 1
  2. Частина 2
  3. Частина 3
  4. Частина 4

Ви можете переглянути наші видання за такі роки:

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

2018

2019

2020

2021

Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2021
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International, якщо не зазначене інше