Вінницька ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва :: Наші видання

МОЙСЕЙ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Трагiзм i велич життя Iвана Франка

(Літературний вечір)*

 

На фоні музики до пісні

“Червона калино, чого в лузі гнешся?”

Світ не шукає зірок на чужому небі – кожна нація повинна дбати, щоб самій цікаво засвітитися для світу тим чи іншим іменем.

Іван Франко – феномен, якого навряд чи вдасться збагнути комусь до кінця. Ще при Франковому житті Симон Петлюра написав працю “І.Франко – поет національної честі” (1913р.), в якій влучно охарактеризував основну історичну заслугу Франка: “Поет формував совість “народну”, поет з “рабів” творив народ.

Франкова Україна почалася з рідного села Нагуєвичі, нині Дрогобицького району, Львівської області.

З дитячих років він вбирав у свою душу, в своє серце, шум соснового лісу, в якому йому вчувався голос гордих предків, стрімкі гірські потоки з їх цілющою водою давали силу і вселяли віру в нескореність свого волелюбного, талановитого та роботящого народу.

“Як син українського селянина, вигодуваний чорним селянським хлібом, працею твердих селянських рук, почуваю обов’язок панщиною всього життя відробити ті шеляги, які видала селянська рука на те, щоб я міг видряпатись на висоту, де видно світло, де пахне воля, де ясніють вселюдські ідеали”.

Так писав Іван Франко у відомій статті: “Дещо про себе самого”.

... Всією своєю титанічною працею він відробив панщину свого життя. Віддав борг. Раз і назавжди.

28 травня 1916 року о 16-й годині Франка не стало.

... Його не було в чім поховати.

Не було ні пристойного одягу, ні взуття, ні навіть сорочки.

– Як спиться Вам?

Важкі столи столиць

відсунулись від Вас тепер назавше

і місто спить над Вами горілиць

і ви спите, землі в долоні взявши.

Поете, спіть...

Ви дуже натомились.

Це так непросто –

Ви ж були Франком!

О земле, ти чеснот людських

не ділиш –

Тут кожен сам немов ліхтар

вночі!

Поете, спіть...

Ви помрете тоді лиш,

Коли посліпнуть Ваші читачі.

Його називали Каменярем поступу, Вічним революці-онером, Духом неспокою, Титаном праці і думки, але все це дозволяло спокійно дивитись, як кожного дня він відчайдушно бореться з нуждою, бореться за виживання.

Він був відомим ученим, з його думкою рахувався вчений світ, був членом Академії Наук, першим серед українців, який мав отримати Нобелівську премію, але його не допустили до звичайної доцентури у Львівському університеті, який сьогодні носить його ім’я.

Йому навіть не дали роботи у своїх рідних українських видавництвах. Ним ігнорували. Вічна проблема генія: в оточенні посередностей він мусив або абсолютно домінувати над ними, або опинитись в самотності та ізоляції. Посередності випихають із свого гурту таланти, бо ті змушують їх іти до високої шляхетної мети, спонукають боротися за певні тверді принципи.

Він був першим, який – о ні, не відважився, а вимушений був жити з праці рук.

Против рожна перти,

Проти хвиль плисти,

Сміло аж до смерти

Хрест важкий нести!

Мабуть такі велетні духу, праці, подвижництва, мужності, як Іван Франко, народжуються раз на тисячоліття.

Поет, драматург, учений, літературний критик, публіцист, громадсько-культурний діяч – цими означеннями далеко не вичерпується багатогранність Івана Франка, його велетенський внесок в українську культуру.

Потрібно нам народжуватись тричі,

Щоб прочитати всі твої томи.

Всі дні твої безсмертні й таємничі

Візьми ж ти нас в життя своє, візьми.

Всели в нас дух і дай нам ясні кличі,

Як блискавиці, вирвані з пітьми!

Вічною турботою поета-борця було: талантом слова, силою духу якнайшвидше вивести український народ із наймитського стану в стан повноправного господаря на своїй землі.

Поет бачив цей поступ – хай повільний, але неухильний.

Не без гордості, в полемічному запалі – у поезії “Декадент” – заявляв:

...Я син народа,

Що вгору йде, хоч був запертий в льох,

Мій поклик: праця, щастя і свобода,

Я є мужик, пролог, не епілог.

Про нескору перемогу правди на шляху поступу говорив І.Франко і в сонеті “Пісня будущини”. Та що ця перемога неминуча – він не мав ні найменшого сумніву:

Прийде той час. Істотою цілою

Ми чуєм хід єго поза собою,

Та доживем єго – не ми ...не ми!

Становище українського народу Іван Франко порівняв із долею наймита, який оре чужий лан, щоб заробити злиденний шматок хліба.

В устах тужливий спів

В руках чепіги плуга...

Ори, ори й співай, ти, велетню, закутий

В недолі й тьми ярмо!

Пропаде пітьма й гніт, обпадуть

з тебе пута.

І ярма всі ми порвемо!

Недаром ти в біді, пригноблений врагами

Про силу духа все співав.

Говорячи про свою любов до України, поет заявляє:

І чи не перечить ся любов

Тій другій і святій любови

До всіх, що ллють свій піт і кров,

До всіх, котрих гнетуть окови?

Ні, хто не любить, всіх братів

Як сонце Боже всіх зарівно

Той щиро полюбить не вмів

Тебе, коханая Вкраїно!

Каменяр національного поступу пророче проголошує:

Встане славна мати-Україна

Щаслива і вільна

Від Кубані до Сяна-річки

Одна, нероздільна.

Лиш борися, не корися

Радше впадь, а сил не трать

Хоч пропадь, але не зрадь!

Довго нас недоля жерла

Досі нас наруга жре

Там ми крикнім: «Ще не вмерла,

Ще не вмерла і не вмре!»

(вірш-поема «Великі роковини»)

Своїм життям, своєю поезією Іван Франко будив народну свідомість, закликав українців підніматись на “святає діло”, на здобування національної незалежності:

Чи ще ж то ви мало наслужились

Москві і ляхови?

Чи ще ж то ви мало наточились

Братерської крови?

Пора, діти, добра поглядіти

Для власної хати,

Щоб газдою, не слугою

Перед світом стати!

Єднаймося, братаймося

В товариство чесне

Най братерством, щирими трудами

Вкраїна воскресне!

Таким чином, щоденно, повсякчас готував Іван Франко Україну до того, щоб вона достойним господарем стала перед світом, щоб, як сказав у пролозі до поеми “Мойсей”, “огнистим видом засяла у народів вільнім колі”. Саме в колі вольних рівноправних народів, бо не можна “Відразу бути паном і слугою”.

Ніч з 27-го на 28 травня 1916 року була для нього, Івана Франка, останньою. Він відчував це сам. Хотів тільки діждатися сонця і ранку. Не міг закрити очей. Не було ні дружини, ні дітей. Мусив помирати без них. Сам.

Його, як і завжди, тепер мучило питання, яке сам поставив в епілозі свого “Похорону”.

Чи вірна, чи хибна дорога?

Чи праця наша підійме, двигне

Наш люд, чи, мов каліка безнога,

Він в тім каліцтві житиме й усхне?

Сумніви на позитивну відповідь саме тепер були великі “У мареві бачив, як по дорозі до землі обітованної йшов його народ, постійно нарікаючи на погану долю, на злих сусідів, яких з доброти сердечної називав, нашими воріженьками, котрі мали згинути, як роса на сонці, але не згинули. Гинули вони, в ярмі.

Бажав я для скованих волі,

Для скривджених – кращої долі

І рівного права для всіх.

(«Думка в тюрмі»)

Франко пройшов довгий шлях праці, боротьби й літературного подвижництва. Він залишив нам велику спадщину – понад 4 тисячі творів різноманітних жанрів (сьогодні маємо 50 томів – і це ще не все). Серед них поетичні збірки “З вершин і низин”, “Зів’яле листя”, “Мій ізмарагд”, “Із днів журби”, “Давнє і нове”, “Із літ моєї молодості”, поетичні драми “Іван Вишенський”, та “Мойсей”, повісті “Борислав сміється”, “Захар Беркут”, “Перехресні стежки”, драма “Украдене щастя” та багато інших.

18 томів – літературознавчі та фольклористичні праці.

Окрема і дуже поважна сторінка його творчості – перекладацька діяльність.

У спадщині митця численні переклади і переспіви з античної літератури, творів Шекспіра, Данте, Міцкевича, Пушкіна, Лермонтова та багатьох інших.

Пам’ятаймо, що Франко – поет створив нове явище в світовій поезії – цикл «Тюремні сонети».

До тюремної тематики він повертався і в прозі. Повість “Лель і Полель”, декілька оповідань, незакінчений твір “Івась Новітній”, два фрагменти – нариси, оповідання “На дні”, “До світла”, вірш “Був вечір ...”

Франко впродовж життя дбав про цікаву книжку для української дитини. Цикл казок для дітей він об’єднав у книжці “Коли ще звірі говорили”.

Франко належить до митців, що пережили свій час і їхні твори збагатили духовну культуру. Закон Івана Франка записаний рядками:

Пісня і праця – великі дві сили

Їм я бажаю до скону служить!

Іван Франко підкорив свою титанічну працю справі свободи і рівності.

Його поема “Мойсей” мала і має значний вплив на світовий літературний процес. Уже в 1906 р. в празькому журналі: “Slovansky prehled” з’явилася на неї поважна з високими оцінками рецензія В.Хорвата. “Поет – писав рецензист про Франка – в роках уже літніх, є сам Мойсеєм”.

Іван Франко сказав “Де поставить тебе доля, там і стій” (“N.N.”). І він видатний український гранослов, обравши поле борні за національну і вселюдську свободу, вистояв на ньому до кінця.

Олесь Гончар, виступаючи на відкритті пам’ятника І.Франкові наголошував, що порівняно недовге і стражденне Франкове життя – приклад того, як багато може зробити людина навіть у найнестерпніших умовах.

За своє життя був тричі арештований, важко хворів, сліпнув на очі, паралізувало руки, але не здавався.

В 1913 р., хворий, він їздив містами Львівщини, читаючи свою поему “Мойсей ...”

Вулиці древнього Самбора пам’ятають, як по їх бруківці ступала нога Івана Франка. Тут, у Самборі у примі-щенні товариства “Просвіта”, в 1913 р. він читав: “Мойсея”.

З глибокої і чистої криниці Франкової ще довго-довго будемо пити животворну воду, черпаючи живу наснагу до праці і боротьби.

Монографії, збірники, присвячені українському поетові видано в Польщі, Словаччині, Чехії, Канаді. У Торонто видано 350-сторінковий, із кольоровими фотогра-фіями, альбом: “Хроніка пансіонів ім. Івана Франка”.

В 1976 р. в тодішній столиці Казахстану Алма-Аті започатковано видавничу серію: “Бібліотека великих поетів”. В перший том ввійшли поезії І.Франка.

Пам’ятники Франкові, крім України, стоять в Австрії, Бельгії, Канаді, Сполучених Штатах Америки.

Значення Івана Франка у творенні української літературної мови, у розвитку національного і світового письменства, у розбудові вселюдської духовної культури – неоціненна. Справі боротьби за національні та вселюдські ідеали він присвятив усю свою творчу енергію, весь феноменальний талант.

Був завше на бистрині життя, задивлений у будущину.

Не пора, не пора

Москалеві й ляхові служить!

Довершилась України кривда стара, –

Нам пора для України жить.

Не пора, не пора, не пора

За тиранів пролить свою кров,

І любити царя, що наш люд обдира, –

Для України наша любов.

Не пора, не пора, не пора в рідну хату вносити роздор! Хай пропаде незгоди проклята мара! Під Украйни єднаймось прапор!

Бо пора се великая єсть:

У завзятій, важкій боротьбі

Ми поляжем, щоб волю, і щастє, і честь,

Рідний краю, здобути тобі!

* Передрук з журналу «Животоки»


Безсмертна спадщина

Iвана Франка

(Бібліографічний список літератури)

Про вшанування пам’яті Івана Яковича Франка: [з нагоди150-річчя від дня народ-ження]: Указ Президента Укра-їни... 8 листоп. 2001 р. // Уряд. кур’єр. – 2001. – 14 листоп.

Франко І. Зібрання творів: В 50 т. / АН УРСР. Ін-т літератури ім.Т.Г.Шевченка; Редкол.: Є.П. Кирилюк та ін. – К.: Наук. думка, 1976-1986.

Франко І. Одвертий лист до галицької української молодежі // Франко І. Зібр. тв.: В 50 т. – К., 1986. – Т. 45. – С. 7-64.

Басс І.І. Іван Франко: Біографія. – К.: Наук. думка, 1966. – 256 с.

Брагінець А. Філософські і суспільно-політичні погляди І. Франка. – Л., 1956. – 409 с.

Войтюк А.Ю. Літературознавчі концепції І.Франка. Л.: Вища шк.., 1981. – 184 с.

Гербільський Г.Ю., Думинець І.О. Іван Франко про історичну дружбу і революційне єднання російського і українського народів. – Л.: Каменяр, 1981. – 62 с.

Гнатюк М. І.Франко і Т.Масарик: Мойсей свого народу // Дзвін. – 2000. – № 5/6. – С. 151-155.

Грицак Я. Й. ...Дух, що тіло рве до бою: Спроба політ. портр. І.Франка. – Л.: Каменяр, 1990. – 177 с.

Дей О. І.Франко: Життя і діяльність. – К.: Дніпро,1981. – 355 с.

Дей О. І.Франко і народна творчість. – К.: Худож. л-ра, 1955. – 298 с.

Двірник Д.Ф., Голубовська Є.А. Економічні погляди І.Я.Франка: В 2 вип. Вип. 2: Дослідження творчості І.Франка. – К., 1959. – 217 с.

Жук Н.Й. Проза І.Франка. – К.: Вища. шк., 1977. – 173 с.

Закревська Я.В. Казки Івана Франка: Мовно-худож. аналіз. – К.: Наук. думка, 1966. – 106 с.

Злупко С. М. І.Франко – економіст. – Л.: Слово, 1992. – 208 с.

Калениченко Н. Іван Франко і Михайло Коцюбин-ський // Дніпро. – 1956. – № 10. – С. 114-119.

Калинович В.І. Політичні процеси І. Франка та його товаришів. – Л.: Вид-во Львів. ун-ту, 1967. – 153 с.

Кирилюк Є. Вічний революціонер: Життя й творчість І. Франка. – К.: Дніпро, 1966. – 421 с.

Копиленко О.Л. Політико-правові ідеї Т.Шевченка та І.Франка в сучасній ідеологічній боротьбі / Ред. Б.М.Бабій. – К.: Наук. думка, 1990. – 116 с.

Кравець М.М. І.Франко – історик України. – Л., 1971. – 203 с.

Луців Л. І.Франко – борець за національну і соціальну справед-ливість. – Нью Йорк, 1967. – 654 с.

Мазепа В. Історіософські ідеї І.Франка // Київ. старовина. – 2000. – № 1. – С. 62-72.

Мазепа В.І. Культуроцент-ризм світогляду І.Франка. – К.: Видавець Парапан, 2004. – 232 с.

Медвідь Ф. Іван Франко: “Ідеал національної самостійності”: (1856-1916) // Визвол. шлях. – 1997. – № 7. – С. 815-820.

Нечиталюк М.Ф. З народних ручаїв. – Л., 1970. – 167 с.

Панько Т.І. Мова і нація в естетичній концепції І.Франка. – Л.: Світ, 1992.  192 с.

Пастух Т. Романи Івана Франка. – Л.: Каменяр, 1998. – 135 с.

Петриченко Н. Україн-ський Мойсей сьогодні з нами! // Укр. л-ра в ЗОШ. – 2000. – № 6. – С. 22-26.

Питання текстології: І.Франко. – К.: Наук. думка, 1983. – 294 с.

Походзіло М.І. І.Франко в школі. – К.: Рад. шк., 1964. – 206 с.

Пустова Ф.Д. Іван Франко – історик української літератури. – К.: Вища. шк., 1989. – 147с.

Сабат Г. Казка “Осел і лев”, як фольклорна імітація // Укр. мова та л-ра. – 2002. – Жовт. (№ 35). – С. 18-19.

Сімович В. І.Франко: Його життя та творчість. – Мюнхен: Дніпрова хвиля, 1966. – 111 с.

Скакун О.Ф. Иван Франко. – М.: Юрид. л-ра, 1987. – 128 с. – (Из истории политической и правовой мысли).

Стебун И. Концепция реализма в эстетике Ивана Франка. – М.: Сов. писатель, 1981. – 224 с.

Сюндюков І. Пророк у своїй Вітчизні // Наука і суспільство. – 2000. – № 1/2. – С. 34-37.

Іван Франко і світова культура: Матеріали міжнар. симпозіуму ЮНЕСКО (Львів, 11-15 верес. 1986р.): В 2 кн. – К.: Наук. думка, 1990. – Кн. 1-2.

Франкова криниця: Вивчення творчості І.Я.Франка в школі: Посіб. для вчителя / За ред. Л.М.Кіліченко. – К.: Рад. шк., 1991. – 288 с.

Франкознавчі студії: Зб. наук. праць: В 2 вип. / Дрогобиц. держ. пед. ун-т ім. І.Франка. – Дрогобич: Вимір, 2001. – 2002. – Вип. 1-2.

Червак Б. “Наперед, Украї-нці”: [До нац. ідеї І.Франка]. – К.: Вид-во ім. О.Теліги, 1994. – 39 с.

Шевченко З. Про сучасний підхід до шкільного аналізу творів І.Франка // Дивослово. – 2000. – № 10. – С. 43-46.

Яценко М. З днів великої дружби: [Про дружбу І.Франка, М.Коцюбинського і В.Гнатюка ] // Літ. Україна. – 1966. – 13 трав.

* * *

Іван Франко: Бібліогр. покажч. 1956-1984 / Упоряд. М.О.Мороз. – К.: Наук. думка, 1987. – 520 с.


МОЙСЕЙ

УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

(Матеріали, присвячені 150-річчю від дня народження видатного українського письменника І.Я.Франка)

 

Укладач, автор вступної статті В.Циганюка

Редагування: О.Кізян, М.Спиця

Комп’ютерна верстка, оригінал-макет, дизайн Н.Спиця

Відповідальний за випуск В.Циганюк

 

Підписано до друку 24.03.2006. Формат 60х84/16.

Папір офсетний.

Умовн. друк. арк. 3,5. Тираж 1500 прим.

 

ПП Балюк І.Б.

21100, м.Вінниця, вул. Р.Скалецького, 15

тел.: (0432) 52-08-02


Слово про укладача

Циганюк Василь Федорович директор Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки ім. К.А.Тімірязєва, заслужений пра-цівник культури України, кавалер ордена святого Нестора Літописця, лауреат літературної премії імені Миколи Зарудного, переможець обласного конкурсу «Людина року-2003» в номінації «Діяч культури і мистецтва».

За фахом режисер. Людина талановита, творча, неординарна.

Усе своє життя присвятив розвитку галузі культури, ініціював і реалізовував різноманітні культуроло-гічні проекти.

Працював художнім керівником Чернівецького будинку культури, режисером народного театру у Могилеві-Подільському, завідуючим відділом культури у Тульчинському районі, директором Тульчинського училища культури, першим заступ-ником начальника управління культури Вінницької облдержадміні-страції, працював у команді геніального Бориса Шарварка. Автор і укладач численних сценаріїв.