ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: inform@library.vn.ua

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і мистецтв Вінницької облдержадміністрації



Двомовність чи дволичність?
Мовне питання в Україні: консолідація, а не розкол)

Версія для друку

 МОВО МОЯ УКРАЇНСЬКА...

(Сценарій свята рідної мови)

 

Звучить українська пісня А.Попернацького на

сл. В.Герасимова “Україно-світ”.

Виходять ведучі в українських костюмах.

1-й ведучий

Мово рідна, живи в ріднім домі.

Крізь зболений час і духовні руїни

Вертайсь, рідна мово,

У серце народу,

У душу Вкраїни...

2-й ведучий

В землі віки лежала мова

І врешті вибилась на світ.

О мово, ночі колискова!

Прийми мій радісний привіт.

Навік пройшла пора безславна.

Цвіти і сяй, моя державна...

1-й ведучий

Шановна громадо! Сьогодні ми поговоримо про один із найбільших скарбів, який успадковує кожний народ від своїх предків. Це є, незаперечно, його рідна мова. Українська мова всім світом визнана однією з найзвучніших, наймелодійніших мов. А ще наша мова – дуже давня. Без неї неможливо дізнатися про минуле, уявити майбутнє. Без мови неможливо усвідо-мити себе частиною народу, відчути свій зв’язок із предками.

Українська мова є однією з найдавніших індоєвропей-ських мов. Про це свідчить і наявність архаїчної лексики, і деякі фонетичні та морфологічні риси, які зберегла наша мова протягом віків.

Про давність української мови свідчать і фольклорні твори, особливо календарно-обрядові пісні. Наприклад, український мовознавець О.Потебня стверджував, що веснянка «А ми просо сіяли» існувала уже в І тисячолітті до н.е.

Багато наукових дискусій викликає також питан­ня про існування писемності в українських землях. Археологічні знахідки засвідчують наявність писем­них знаків на глиняному посуді, зброї ще за трипільської доби.

У 860-861 роках була сформована абетка. Вона ма­ла 27 літер, серед них 23 грецьких і 4 слов’янські (Б, Ж, Ш, Щ).

Історія кожної мови вивчається в нерозривному зв’язку з історією народу, який є носієм цієї мови, її творцем. Давньоруська мова, яка існувала у Київській Русі, як стверджує багато вчених, не є спільною для «трьох братніх народів». Так, напри­клад, Агатангел Кримський у своїй праці «Українська мова, звідкіля вона взялася і як розвивалася» робить висновок: «Мова Наддніпрянщини і Червоної Руси часів Володимира Святого та Ярослава Мудрого має здебільшого вже всі сучасні малоруські особливості». Про російську мову він писав: «Північ витворила свої власні язикові риси, чужі для Півдня».

 Виходить Ярослав Мудрий

(хлопець переодягнений відповідно до тієї епохи).

Ярослав Мудрий

О, рідна Русь! Ти маєш чим гордиться,

У тебе є могутність і достаток.

Але без мови ми – безкрилі птиці,

Отої, що отримали у спадок.

В нас люди не лише хоробрі й дужі,

Їх зброя – то не тільки меч і луки,

Освіченість потрібна, як і мужність,

Держава – не держава без науки.

Бібліотеки – мудрості скарбниці –

Я створюю для блага свого люду.

Слов’янська мово, золота кринице,

Допоки є ти, ми народом будем.

 2-й ведучий

Феодальна роздробленість і татаро-монгольська навала завдали нищівного удару по культурі давніх українців. У XIV ст. руські землі потрапляють у нову залежність: Київщина, Чернігово-Сіверщина, Пе­реяславщина, Поділля та Волинь аж до XVI ст. перебу­вають під владою Литовського князівства, Галичина – під Польщею, Закарпаття з XV ст. входить до складу Угорщини, а Буковина – до Молдавського князівства. Рівень культури держав-завойовниць часто був нижчим, ніж на завойованих ними землях. Ли­товське князівство не змогло обійтися без руської мови, яку було визнано за державну. згодом наша мова зазнає значного впливу мов держав-поневолювачів.

 У супроводі пісні «Засвіт встали козаченьки» ви­ходить Маруся Чурай. Мелодія поступово стихає.

Маруся

Знову козаченьки рушили в похід,

Засипає курява на дорозі слід.

Неспокійно, сумно, і на серці щем...

Не ідіть, соколи, зачекайте ще!

Щоб вам було легко битися в бою,

Оберіг співучий я вам віддаю.

У чужому краї, в дальній стороні

Згадуйте Марусю і її пісні.

В них велика сила. Вслухайтесь в слова –

Це народу мова, трепетна, жива.

В пам’яті воскреснуть верби, береги, –

І безсилі стануть грізні вороги.

... Засипає курява на дорозі слід,

Славні козаченьки рушили в похід.

1-й ведучий

Ставлення великоросів до української мови не було однозначним. М.Ломоносов називав нашу мову діалектом, М.Карамзін – «варварским языком». Російський уряд, керуючись великодер­жавними шовіністичними принципами протягом ба­гатьох століть неухильно проводив політику ру­сифікації українських земель, заборони українського слова. Тяжкою була доля нашої мови.

1720 р. Указ Петра І про заборону друкування книжок українською мовою.

1755 р. Заборона викладання українською мовою у Києво-Могилянській академії.

1775 р. Зруйнування Запорізької Січі та закриття ук­раїнських шкіл при полкових козацьких канцеляріях.

1817 р. Постанова урядової комісії про викладан­ня в Західних землях тільки польською мовою.

1847 р. Розгром Кирило-Мефодіївського братства.

 Заходить Тарас Шевченко.

Тарас Шевченко

Ну що б, здавалося, слова...

Слова та голос – більш нічого.

А серце б’ється – ожива

Як їх почує!...

«На москалів не вважайте, нехай вони собі пишуть по-своєму, а ми по-своєму. У їх народ і слово, і у нас народ і слово. А чиє краще, нехай судять люди».

2-й ведучий

1863 р. Циркуляр Валуєва про заборону друку ук­раїнською мовою.

1876 р. Емський указ, за яким не допускалися вве­зення з-за кордону, друкування та видання в імперії книг на «малороссийском наречии», заборонялися різні сценічні вистави і читання.

1881 р. Дозволено друкувати українські словники, окремі сценічні твори, але заборонено створювати українські театри.

1895 р. Заборона української книжки для дитячого читання.

1919р. Декрет наркомосу України «Про навчання дітей рідною мовою».

1928 р. Переслідування Кагановичем усього українського.

60-ті p.p. Відродження національної культури, літератури.

1978 р. ЦК КПРС прийняв постанову про посилення вивчення та викладання російської мови.

1983 р. Постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «О дополнительных мерах по улучшению изучения русского языка в общеобразовательных школах».

1989 р. Верховна Рада України приймає «Закон про мови».

1-й ведучий

Як бачимо, зародившись на світанні суспільного слов’янського життя, мова наша витерпіла страшне лихоліття татарщини, пережила утиски Польщі та Москви, проте, перегорівши, як криниця дійшла до нас свіжою, музичною, незаплямованою, справді слов’янською мовою.

Чому ж навіть після прийняття “Закону про мови” існує мовна проблема? Боляче дивитися на те, як “деякі українці” не розуміють значення багатьох слів рідної мови, навіть сміються, бо, бачте, смішними вони їм здаються, а не думають про те, що сміються з самих себе, зі своєї духовної убогості.

 Читець декламує уривок із вірша В.Баранова

“До українців”

Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,

Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці:

Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день,

Коли ми, українці, забули що ми – українці?

І що є в нас душа, повна власних чеснот і щедрот,

І що є у нас думка, яка ще од Байди нам в’ється,

І що ми на Вкраїні – таки український народ,

А не просто населення, як це у звітах дається.

І що хміль наш – у пісні, а не у барилах вина.

І що щедрість – в серцях, а не лиш у крамничних вітринах.

І що є у нас мова, і що українська вона,

Без якої наш край – територія, а не Вкраїна.

2-й ведучий

«Мова – це доля нашого народу, і вона залежить від того, як ми ревно всі плекатимемо її». Так про українську мову сказав Олесь Гончар.

 Учасники заходу зачитують інші, заздалегідь приготовлені вислови про мову.

 «Мова – така ж жива істота, як і на­род, що її витворив, і коли він кине свою мову, то вже буде смерть його душі, смерть всього того, чим він відрізняється від других людей”.

 (Панас Мирний)

Як довго ждали ми... Уклін чолом народу,

Що рідну мову нам зберіг.

Зберіг в таку страшну негоду,

Коли він сам стоять не міг.

(О.Олесь)

 «На Україні повинно мати силу тільки українське слово».

(В.Винниченко)

«Хто ображає річ народну, той ображає святощі народні, ображає весь народ».

(І.Верхрадський)

«Мова – то цілюще народне джерело, і хто не припаде до нього вустами, той сам всихає від спраги».

 (В.Сухомлинський)

“Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову”.

 (Ліна Костенко)

1-й ведучий

Мудро про слово сказано і в усній народній творчості. Скільки чудових влучних прислів’їв складено народом! Ось послухайте:

Красне слово – золотий ключ.

Слово – не стріла, а ранить глибше.

Коня кують уздами, а чоловіка – словами.

Друзі, які ще прислів’я і приказки про мову ви знаєте?

(Відповіді учасників заходу)

Слово – не горобець, вилетить не впіймаєш.

Держи хліб на обід, а слово – на отвіт.

Гостре словечко коле сердечко.

Удар забувається, а слово пам’ятається.

Шабля ранить тіло, а слово – душу.

Від теплого слова і лід розмерзає.

 Хвилинка-цікавинка.

2-й ведучий

Як повідомляє статистика, 4-річна дитина щодоби вимовляє близько 12 тисяч слів, задаючи в середньому 920 запитань.

Відомий український поет Дмитро Білоус відшукав в українській мові слово, в якому апостроф уживається двічі: між’яр’я – місцевість, розташована між ярами.

Каменем спотикання для перекладачів великого польського поета Адама Міцкевича був його рядок «nie pie; nie bie». Українські слова «пес» і «біс» не римувалися. Суперечку перекладачів випадково по­чув В. Сосюра і тут же видав геніальний експромт: «ні хорт, ні чорт». Українською мовою звучать і Шекспір, і Гете, і Пушкін – треба лише уміло кори­стуватися мовним скарбом нашого народу. 

 Звучить пісня Т.Кукурудзи на сл. В.Баранова “До українців”.

1-й ведучий

Скажу я вкотре, хоч уже й обридло:

На мову не бува престижних мод.

Допоки є в нас мова, ми – не бидло,

Не покручі й безбатченки – Народ!

(В.Сторожук)

 2-й ведучий

Бережімо і плекаймо мову

Так, як мати береже дитя.

Не цураймось батьківського слова,

Відречемось – втратимо життя.


 УКРАЇНО МОЯ, ТИ ОДНА, ЯК ЖИТТЯ

(Виховна година для старшокласників )

Мета: розвивати в учнів любов до Батьківщини, до державної мови, її джерел засобами мистецтва, ху­дожнього слова та народної пісні.

Завдання:

1. Виховувати почуття націо­нальної гідності.

2. Показати красу й місце ук­раїнської мови серед інших свя­тинь, показати її влучність, ми­лозвучність.

3. Довести нероздільність по­нять родина, Україна, українська мова.

4. Розвивати естетичний і куль­турний рівень учнів.

Оформлення: плакати з вірша­ми й висловлюваннями про ук­раїнську мову; ікони, свічки; на­ціональні символи; вишиті руш­ники.

 Лунає в запису пісня “Козацькому роду нема переводу”. 

Учитель

Ви добре знаєте слова рід, рідня, родовід, родинне дерево. Ви вже склали з батьками й дідусями своє родинне дерево, знаєте історію своєї родини, родоводу. На уроках історії, географії ви дізнаєтеся про українську націю та її великий рід.

Рід... Яке гіллясте, квітчасте це слово! У спеку чи серед зими, його не можна уявити безлистим, безплідним. Воно – саме життя. Життя поколінь і життя однієї людини, яка ростить, плекає, доглядає омріяне дерево, аби передати його нащадкам. Адже цвіт прийдешньої весни брунькується на гіллі вже сьогодні.

Дерево з материнського та батьківського кореня, що міцно тримається на землі, відчуває її глибини, а кроною тягнеться до сонця.

Часто, коли ми говоримо про родовід, звертаємося до історії, вона переповідає минуле роду в народних думах, піснях, у казках і легендах. Народ, Батьківщина і національна мова – речі нероздільні. Де б ми не були – скрізь відчуваємо поклик рідної землі. Розчулюємося аж до сліз, зачувши на чужині рідне слово...  

На тлі української ліричної народної пісні

або сучасної естрадної.

Учень 1.

Спитай себе, дитино, хто ти є,

І в серці обізветься рідна мова.

I в голосі яснім ім’я твоє

Просяє, наче зірка світанкова.

Учень 2.

З усіх скарбів, що є в землі,

Ти скарб наш вічний, українська мово.

Тебе кували в кузнях ковалі,

І гартували в горнах кожне слово.

Учень 3.

Для мене рідна ти з дитячих літ,

Коли співала мати колискову,

І гріх забуть Шевченків заповіт –

Святе й безсмертне українське слово.

Учень 4.

Коли забув ти рідну мову,

Яка б та мова не була,–

Ти втратив корінь і основу,

Ти обчухрав себе сповна.

Учень 5.

Рідна мово, зелена діброво!

Чую пісню твою запашну.

Ти квітуєш пелюстками слова

У морозних димах полину.

Учень 6.

Рідна мово, росту я крізь тебе,

Крізь родовища дум і краси,

Я курганом стою серед степу,

На кордоні сльози і роси.

Учень 7.

Я прошитий травою густою,

Я промитий Дніпром до кісток.

Рідна мово, без тебе ніхто я,

Мов відірваний вітром листок.

Учень 1.

Рідна мово, не слово погорди

На планеті тебе зберегло.

Ти – пробуджена совість народу,

України живе джерело.

Учитель.

Як співці українсь­кого слова говорили про нашу рідну мову?

Учень 2.

С.Воробкевич.

Мово рідна, слово рідне,

Хто вас забуває,

Той у грудях не серденько,

Тільки камінь має.

Учень 3.

М.Рильський.

Як гул століть, як шум віків,

як бурі подих, – рідна мова...

...Неволі стогін, волі спів,

Життя духовного основа.

 Учень 4.

В.Сосюра.

 Вивчайте, любіть свою мову,

 Як світлу вітчизну любіть.

Учень 5.

В.Сосюра.

Ми з нею відомі усюди,

Усе в ній, що треба нам, є.

А хто свою мову забуде,

Той серце забуде своє.

Учень 6.

М.Рильський.

Як парость виноградної лози,

Плекайте мову, пильно й не­настанно

Політь бур’ян,

Чистіша від сльози

Вона хай буде.

Учень 7.

Л.Забашта.

О Україно, жить тобі, як і твоїй співучій мові,

Аж доки сяють голубі, небесні шати,

І шовкові шумують трави,

І горить у небі чиста дощовиця.

Учень 1.

І.Качуровський.

...Ступаю твердо по своїй землі

І слухаю священну рідну мову.

Учень 2.

Л.Костенко.

Квітуча мова, поривання духа!  

Звучить пісня “Мамина вишня”.

Учитель.

А яку пісню ми звик­ли називати маминою? Так, ко­лискові пісні зачаровують усіх, хто їх чує, надзвичайною ніжністю і простотою. з ними передається дитині материнська ласка, любов, світ добра, краси і справедливості. Магічна енергія у силі слова. 

Лунає в запису колискова пісня.

Учитель.

Любов до України починається з любові до рідної батьківської домівки, до пам’яті про стежки дитинства, до народ­ної мудрості.

А яку силу мають молитви! Адже це духовне багатство нашо­го народу. Послухайте молитву Катерини Мотрич «До мови».  

Читає під звуки органної музики.

Мово! Пресвята Богородице мого народу!

З чорнозему, рясту, любистку, м’яти,

З роси, з Дніпровської води,

Від зорі і місяця небесного.

Мово, мудра Берегине,

Що не давала погаснути роду людському,

І тримала народ у небесному Олімпі,

Нам давала сили гордого на­роду –

Я молюсь за тебе, Пречиста Богородице – Мово!

 Лунає пісня “Рідна мова”, муз. П.Дворського, сл. Г.Вієру.

Учитель.

Я, родина, українсь­ка мова, народна пісня, мудрість народна – усе це Батьківщина. Ці поняття нероздільні, це те, що викарбовується в наших серцях ще при народженні.

Учень 3.

Синє небо очей, вуст огненна калина,

І святий ореол чистоти, як вінець —

Україно моя, моя рідна Вкраїно,

Богородице роду козацьких сердець.

Учень 4.

Гомонить давнина у піснях журавлиних,

Десь копито ступа вороного коня —

Україно моя, моя рідна Вкраїно,

В балакучім цім світі ти для мене одна.

Учень 5.

Свіжість юних лісів і гаїв солов’їних,

Мальовнича краса, вітру лагід­ний вальс —

Україно моя, моя рідна Вкраїно,

Божа мати землі, де родився Тарас.

Учень 6.

Ти, мов сонце з не­бес, неповторна, єдина

І незламна, як воля, ти – неско­рений птах –

Україно моя, моя рідна Вкраїно,

Вся в любистку та м’яті, чеб­реці, рушниках.

Учень 7.

Пролітають роки, роз­летілись хвилини,

Тільки ж небо очей все таке ж голубе –

Україно моя, моя рідна Вкраїно,

Я тобою живу і кохаю тебе. 

Лунає запис пісні про Україну.  

Учитель.

Наш земляк Петро Перебийніс говорить:

Можна втратити все, але мати Вітчизну,

 Полечу я у сни, у родинне тепло...

 Можна мати усе, а Вітчизни не мати,

 Україно моя, ти одна, як життя!

Запам’ятайте це, діти! Адже Україна – славна і чудова земля з могутнім Дніпром, мережаними нивами, милозвуч-ною мовою.

Немає другої такої Вкраїни у світі, немає другого такого широкого і могутнього Дніпра. 

Учень 1.

Розтанула зоря до­світня,

Росою вкрилися поля,

Ласкава, щедра і привітна

Лежить навкіл моя земля.

Учень 2.

Вона тобі не пошкодує

Свого добра, свого тепла

І щедро хлібом нагодує,

Води хлюпне із джерела.

Учень 3.

Для тебе цвітом за­рясніє,

Птахами виповнить ліси,

Вбере долини й полонини

І квіти дивної краси.

Учень 4.

Твоя це мати – Бать­ківщина,

Твій дім з малих дитячих літ,

Звідсіль дороги і стежини

Тобі лежать в широкий світ.

Учень 5.

Моя ти земле колис­кова,

Моя пісенна сторона,

Моя ти доле калинова,

Ти мати, в кожного одна.

Учень 6.

Краю мій лелечий, щире моє слово,

Небо твоє ніжно-голубе,

Рідна Україно, земле колискова,

Обіймаю піснею тебе. 

Лунає пісня «Моя Україна – червона калина»

у виконанні дітей.

Учитель (під спів солов’я).

Ук­раїна... Рідний край. Золота чарі­вна сторона. Земля, барвінком уквітчана, калиною закосичена, устелена рушниками. Скільки ла­гідних, ніжних і теплих слів при­думали люди, щоб висловити свою гарячу любов до краю, де народились і живуть.

Я ще здалеку бачу рідний шма­точок землі,

Де в верхівках клекочуть лелеки,

Сіють тишу в ранковій імлі,

А під грушею – біла хатина –

Колискова дитинства мого.

Україно, з-під серця краплина,

Моя доля, життя і снага.

Може слова промовляє звично,

Та почує Дніпра течія,

Та святиться ім’я твоє вічне,

Україно – колиско моя!

Як важливо для людини мати батьківщину, землю, де солодко дихається, де тебе люблять і чека­ють. Скільки поколінь боролося за незалежність України. Яким же довгим і тернистим був цей шлях. Були такі часи, коли залишалася лише одна надія – на Бога... Люди просили в Бога щастя та долі, волі та багатства землі, на якій наро­дилося не одне покоління ук­раїнців. Вірш С.Руданського є своєрідною молитвою за Україну.

Молюсь за тебе, Україно,

І, як до матері, молюсь.

За тебе, рідна і єдина,

Щодня я Богові молюсь.

О чисті, о усі джерела,

Дніпро-Славута, оживи!

І заспіваєм: «Ще не вмерла...»

Вкраїна рідна і не вмре!  

Лунає «Гімн України». 

Учитель.

Мамина пісня, бать­ківська хата, дідусева казка, бабусина вишиванка, щире українсь­ке слово, традиції, звичаї, давній пам’ятник на околиці рідного села чи міста – усе це родовідна пам’ять, наші символи, наша історія. Усе це наша ненька-Україна, частинкою якої є і ми. Тож потрібно любити і плекати той корінь, із якого ти пішов, і який, як цілюще джерело, живить тебе. 

Лунає пісня «Про калину пісня лине» у виконанні дітей. 

 

Передрук з газ. “Шкільний світ”.

2004. Листоп. (№ 43).


СЛОВО НАШЕ РІДНЕ!..

(Сценарій до Дня української писемності та мови)

Ведучий.

Дорогі гості та ша­нувальники рідного слова!

Для щирої бесіди, гарної пісні, а ще поетичного слова  зібра­ла сюди нас рідна мова!

1-й учень.

Так довго сподіва­на, ждана година

Настала для рідного слова мого

І голосом вільним по всьому роздоллі,

По всій Україні озветься воно.

(О.Пчілка)

2-й учень.

Слово наше рідне!

Ти сьогодні зазвучало

Як початок, як начало,

Як озброєння всім видне,

Слово наше рідне!

(П.Тичина)  

Ведучий.

Людина має завжди пам’ятати, звідки вона родом, де її коріння, глибоко знати історію свого народу, його мову. Знання мови народу, серед якого ти жи­веш, – ознака культурної люди­ни. Тож пам’ятаймо заповіт Тара­са: «Возвеличимо на диво і розум наш, і наш язик».

Звучить пісня «Є, є в нас мова».

Ведучий.

В історії української мови було чимало драматичних моментів: вона не раз офіційно заборонялася, ставилася під сумнів, лукаво витискувалася з різних сфер ужитку царською або ж радянською владою заради «об­щедоступного языка».

Від часів Російської імперії і до визнання незалежності Украї­ни наша мова витримала 48 забо­рон. 

3-й учень.

1863 р. – таємний циркуляр міністра внутрішніх справ Російської імперії Петра Валуєва про заборону наукових, релігійних і особливо педагогіч­них публікацій українською мо­вою. Витяг із циркуляру: «В Ма­лороссии увеличиваются сепара­тистские настроения, представители тамошней интелли-генции придумали несеществующий язык... Никакого особого малороссийского языка не было, нет и быть не может. Есть лишь южнорусское наречие великорусского языка». 

4-й учень.

Хотіли вирвати язик,

Хотіли ноги поламати.

Топтали, під шалений крик

В’язнили, кидали за грати,

Зробить калікою з калік

Тебе хотіли, рідна мати! 

Ведучий.

Свою лиху місію секретний циркуляр устиг вико­нати: 1866 року українською мо­вою не було видано жодної кни­ги. Але українська душа – не­зборима. Тому історія українсь­кого народу – це історія бо­ротьби, боротьби за неза­лежність, за свободу національ­ного духу, рідного слова! По всій Україні почали створюватися громадські об’єднання, які відстоювали право на розпо­всюдження рідної мови. Так, у Львові групою народовольців засновано українське культур­но-освітнє товариство «Про­світа». Завдячуючи цьому това­риству, уже в 1869 р. видано кни­ги українською мовою. Члени товариства сприяли відкриттю бібліотек, книгарень, музеїв, проводили літературно-музичні вечори, вели видавничу діяльність.

У вересні 1990 року товариство відновило свою роботу під назвою Товариство української мови імені Тараса Шевченка «Про­світа».

Безмежно з дитинства кохаю

Красу свого рідного краю.

І мову його солов’їну

Несу я у кожну родину. 

5-й учень.

В землі віків лежа­ла мова

І врешті вибилась у світ.

О мово, ночі колискова!

Навік пройшла пора без­славна...

Цвіти і сяй, моя державна!

(О.Олесь.)

Ведучий.

Українська мова – це мова незрівнянного сміхотворця Котляревського. Мова ге­ніального Тараса Шевченка, до пророчих передбачень поезії яко­го досі ніхто у світі не піднявся. Це лірична мова кращої з кра­щих поетес світу Лесі Українки. Мова нашого мислителя, філосо­фа Івана Франка, який вільно володів 14-ма мовами. Це мова прозаїка, публіциста, критика, вченого-філолога, державного діяча Олеся Гончара. Це мова служителя слова Павла Загребельного. Це мова Ліни Костен­ко, феномен якої в українській літературі залишиться неперевершеним і вічним...

Напрочуд розмаїтою є наша українська література, а тому важ­ко охопити все багатство творчо­го доробку письменників за кілька століть.

Тож долучаймося до цих дже­рел, пиймо їх цілющу воду, вби­раймо разом із красою художньо­го слова красу людських почувань і вчинків.

Ми живемо на українській землі. Над нами майорить жовто-блакитний державний прапор незалежної України. Українська мова визна­на державною. Рідна мова – це голос нашої землі. Ви можете зна­ти кілька мов, але рідну мусите знати найкраще.

Якщо ви хочете, щоб вас по­важали інші народи і нащадки вважали вас освіченою культур­ною особистістю, - дбайте про культуру мови! Бережіть чистоту української мови від словесного сміття, не перетворюйте її на су­цільний суржик.

Микола Вересень висловив думку, що, «припинивши вживан­ня суржику, більшість населення України стане просто німим». Суржик не є мішанкою двох мов, це соціальний феномен – уні­кальна мовна форма, що не має аналогів у всьому світі. Вживан­ня суржику – це найболючіша і найактуальніша проблема сього­дення.

Це питання не раз висвітлю­вали письменники Олесь Доній, Юрко Покальчук, Богдан Жолдак, відомі мовознавці Анатолій Погрібний, Олександр Пономарів та інші.

Дмитро Павличко присвятив цій темі вірш.

1-й учень.

Що мова? Одежина й годі!

Ми ж цінимо людей за ум,

За діло, не за той костюм,

Що лиш недавно став у моді.

А ти знімаєш всюди шум,

Що рідне слово мре в народі!

І завжди ти на перешкоді

Нових діянь – немов на глум!

Ну, що ж... ясна проблема мовна,

А я й не думав, ти диви!

Тепер картина в мене повна:

Чужого не навчились ви,

Своє забули... одяг клоуна

На вас від ніг до голови!

Ведучий.

Ми запрошуємо вас, шановні гості, висловити свою думку стосов­но цієї проблеми, адже мова зникає не тому, що її не вивча­ють, а тому, що нею не розмов­ляють.

Для початку, гадаємо, дореч­но звернутися до наших учителів, бо саме вони навчають дітей ук­раїнської мови.

 Виступ учителя української мови.

2-й учень.

Учителю! Ти наче нездоланність,

Крізь все проносиш іскру доб­роти,

Щоб засвітить у серденьку ди­тячім

Вогонь священний розуму й краси.

Ведучий.

Хочемо звернутися до вчителя історії. На Вашу думку, суржик в українській мові – це результат певних історичних подій, факторів чи ні?

Виступ учителя історії.

3-й учень.

Не бійсь нічого, бо з тобою слово,

Іди і людям правду говори.

Не жди ніколи слушної пори, –

Твоя мовчанка може стать ганьбою...

Ведучий.

Серед нас присутні люди, для яких ці слова стали життєвим кредом, – це журналі­сти. У своїй роботі вони постійно спілкуються з різними людьми. Скажіть, будь ласка, чи не заважає вам суржик під час спілкування?

Виступ журналіста.

Ведучий.

А тепер запрошуємо до слова вас, шановні учні! Ще з дитячої колиски ви чуєте рідну мову, а з 1-го класу вивчаєте її у школі.

– У своєму щоденному спіл­куванні чи слідкуєте ви за чисто­тою української мови?

– Ви переважно говорите ук­раїнською чи вона потерпає від суржику?

– Ви любите читати книжки?

– Книжкам яких письмен­ників ви надаєте перевагу? Чому?

– Які періодичні видання вам більше до вподоби?

– Чи хвилює вас, що назва журналу звучить англійською мовою або взагалі видання ви­ходить російською? Чи не зачі­пає це вашу національну гідність?

Учні відповідають на запитан­ня. Дискусія.

Ведучий.

Отже, проблема част­кового зникнення української мови зі сфери вжитку залишаєть­ся актуальною проблемою сього­дення. На нашій зустрічі ми змогли поспілкуватися з вами, висловити власне ставлення до цієї проблеми, почути різні точ­ки зору.

Ми дякуємо всім, хто відгук­нувся на наше запрошення і взяв участь в обговоренні. Від щирого серця вітаємо вас зі свя­том української писемності та мови і бажаємо бути гордими з того, що ми є громадянами своєї країни, належимо до такого пре­красного, такого дотепного на­роду, маємо таку мальовничу Батьківщину, таку співучу, ба­гату мову.

Шануймося, станьмо в обороні української мови – першооснови державної незалежності, джерела єдності народу, його сили.

 Учні дарують гостям квіти, вітальні листівки

під звуки пісні «Це моя земля».

С.Линник

 Передрук з газ. ”Шкільний світ”. 2005. Липень (№25-28)



Двомовність чи дволичність?
Мовне питання в Україні: консолідація, а не розкол)

  1. Проблема двомовності в Україні
  2. МОВО МОЯ УКРАЇНСЬКА...
  3. Мова українська – мова єднання нації

Ви можете переглянути наші видання за такі роки:

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

2018

2019

2020

2021

Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2021
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International, якщо не зазначене інше