ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: inform@library.vn.ua

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і мистецтв Вінницької облдержадміністрації



Е-демократія: управління демократією

Версія для друку

Е-демократія: управління демократією

Інформаційна демократія як політична категорія

В. Ковалевський 

http://kovalevsky.webs.com.ua/publ/idpk.htm

 Поширення і зростання ролі та обсягів інформації привернули увагу до соціальної сфери, що і стало підґрунтям до формування нової загальної теорії суспільного розвитку, а також її політичної складової, яка виходить з того, що на сьогодні найбільш привабливою в плані ідеалів, цінностей та реальних можливостей є модель демократії, але в сучасних умовах, з розвитком систем глобальної комунікації та поширення інформації, вона потребує деякого вдосконалення, а також вирішення тих питань, на які не змогли дати відповіді попередні моделі демократичного розвитку. Нова демократія логічно отримує назву “інформаційної”, різноманітні аспекти якої висвітлюються у рамках так званих теорій “е-”, тобто “електронний уряд”, “електронне голосування”, “електронна держава” тощо.

Становлення нової категорії політичної науки і практики стало можливим завдяки появі, формалізації та вдосконаленню загальної соціологічної теорії розвитку, що отримала назву інформаційного суспільства, а також через те, що сучасний технологічний розвиток дозволив вдосконалювати політичний процес, політичну систему, прийняття політичних рішень, роблячи сучасні демократичні режими більш “відкритими” та доступними для громадян, відкриваючи, в свою чергу, нові форми участі громадян у політиці. Саме ці аспекти нової політичної теорії ми і спробуємо висвітлити, що варто зробити у наступних аспектах: місце і роль інформаційно-телекомунікаційних технологій у сучасному політичному процесі та пов’язане з цим становлення поняття “інформаційної демократії” як політичної категорії.

Безперечно, що розвиток новітніх інформаційних технологій і глобальної комунікаційної мережі значною мірою позначаються в політичній сфері. Теорія і практика їхнього застосування в реалізації громадянських цінностей, реформуванні та трансформації політичних інститутів, що представляють державу, соціальні спільноти та окремих індивідів, ясно свідчить про позитивний характер пристосування цих технологій до політичного життя, причому це проявляється як на глобальному, так і на національних рівнях.

З розвитком кабельного телебачення і комп’ютерів з’явилися проекти, автори яких пропонували переборювати властиві сучасному суспільству тенденції до приватизму і партикуляризму шляхом організації опитувань і прямої участі громадян через мережу “Інтернет” та електронну пошту в обговоренні найбільш злободенних проблем і голосуванні. З’явилася навіть спеціальна термінологія, за допомогою якої описувалися нові можливості прямої демократії (демократії участі) – “телекомунікаційний простір”, “віртуальне співтовариство”, “кібернетичний поліс”, “комунікаційна демократія” (networked democracy).

Логічно наступним кроком було становлення та формалізація нової теорії, що виходила з розуміння сучасного способу розвитку як впливу знання на саме знання, що стає головним джерелом суспільної продуктивності. Іспанський дослідник М. Кастельс назвав цю теорію, а згодом і парадигму нової епохи інформаціональною, зробивши акцент на її специфічності, відмінності від попередніх епох, що полягає у зміні джерел суспільних відносин, у розвитку технології генерування знань, обробки інформації та у символічній комунікації. Більш того, ця парадигмальна система набуває чітких ідеологізованих рис, створюючи умови для трансформації суспільної свідомості у бік нового мислення, нових соціальних (мережевих) організацій, нового змісту і типу суспільних відносин.

Все це разом - парадигма, що формується, і сам розвиток новітніх інформаційно-комунікаційних технологій створюють підґрунтя для формування специфічного дискурсу суспільства, зокрема політики. Більше того, він набуває характеру дискурсивної теорії демократії нового типу, що заснована на дослідженні інформаційних інтеракцій у політичному просторі. Цей дискурс передбачає певну діалоговість, інтерактивну зануреність у політичну реальність, трансценденцію віртуальності та ґрунтується на функціонуванні інформаційних потоків, масивів знань в умовах зростання їхніх обсягів та становлення систем глобальної комунікації. Знову ж таки, в інформаціональному дискурсі підкреслюється його принципова відмінність від попередніх досліджень, що її створюють новітні інформаційно-комунікаційні технології. Інформаційні інтеракції, які є основою даного дискурсу, в сучасних умовах набувають універсального характеру як такі, що багато в чому характеризують феноменологічний зміст людського буття, інтерперсональної комунікації, взаємодії людини і природи, чому присвячують свої праці багато сьогоднішніх філософів, суспільство- і природознавців. Цей дискурс відкриває широкі можливості для розуміння та інтерпретації сучасних суспільно-політичних процесів, але, на жаль, внаслідок недостатньої фундаментальної розробленості нових категорій і методології, він ще не набув загальнонаукового значення, тим більше в сфері політичних відносин та реалізації влади.

З іншого боку, сьогодні, особливо в науці та практиці транзитних країн, спостерігається певна редукція нових понять і категорій, що пов’язана перш за все з тією ж відсталістю наукових фундаментальних розробок від реального технологічного прогресу, зі спробами інтерпретації сучасних трансформацій мовою багато в чому застарілих парадигм і теорій, а також з деякими суто кон’юнктурними аспектами (модою, лінгвістичними бар’єрами тощо, замість ґрунтовних наукових імплікацій та глибокого системного аналізу і т.д.).

Щоб уникнути цього відразу зазначимо, що становлення категорії і моделі інформаційної демократії пов’язане, перш за все, з ментальними аспектами людського буття, воно актуалізується на рівні зрушень свідомості та формуванні особистісної та масової культури. Тому не можна зводити її до якихось тільки технологічних інновацій, процесів комп’ютеризації та поширення масових комунікацій, хоча їхня роль у становленні нової теорії дійсно незаперечна.

І, нарешті, необхідно відмітити ще один аспект. Сучасність, з одного боку, та постсучасність (у вигляді можливого інформаційного суспільства) – з іншого, досить гостро ставлять питання стійкості розвитку. Стійкість глобального інформаційного суспільства ґрунтується на стимулюючих розвиток людини демократичних цінностях, таких як вільний обмін інформацією і знаннями, взаємна терпимість і повага до особливостей інших людей. Це також актуалізує питання розробки політичної теорії інформаційного суспільства, на яку останнього часу претендує саме інформаційна демократія.

Урахування цих обставин і складає дане поняття, реалізація якого стала можливою для сучасних суспільств тільки завдяки поширенню інформаційних технологій на соціально-політичний простір. Цей тип народовладдя за сутністю процесу прийняття рішень носить партисипаторний (демократія участі) та деліберативний (демократія обговорення) характер, що відкриває нові горизонти реалізації політики у будь-якій країні та на міжнародній арені. Така “міцна демократія” вимагає міцні і діалогові зв’язки між державою і громадянським суспільством, між урядом і керуванням, і саме новітні інформаційно-комунікаційні технології відкривають нові перспективи національної і локальної державної політики, взаємодіючої з громадянами через Інтернет, електронну пошту і суспільні кіоски інформації, що підтверджується також певними західними експериментами з електронним голосуванням, електронними посібниками виборця, журі громадянина тощо.

Партисипаторність нової демократії полягає в тому, що новітні інформаційно-комунікаційні технології відкривають можливості завдяки своєму інструментальному характеру для реалізації людських прав, воль та інтересів, що є основою прямої демократії. Завдяки новітнім технологіям індивід завжди може отримати будь-яку суспільно- чи індивідуально значущу інформацію та взяти участь у процесі прийняття політичних рішень. З іншого боку, з огляду на це, така демократія апріорі є елітарним типом, оскільки передбачає наявність певних знань, вмінь та навичок, без яких не можлива робота з інформаційно-комунікаційними засобами. Це питання може бути вирішене двома шляхами – або необхідна певна елітизація, інтелектуалізація мас, або традиційне делегування повноважень до вузької мерітократичної (найкращої, компетентної в цьому випадку) еліти.

Другий аспект процесу ухвалення рішень в інформаційній демократії стосується деліберативності – тобто процедури якнайширшого обговорення суспільно-значущих питань. У світлі сучасних фундаментальних розробок з цього приводу  зазначимо, що це не стільки консенсусна теорія демократії, скільки в більш загальному плані теорія конструктивізації міжперсонального (людська комунікація) та трансперсонального (владна комунікація) діалогу на основі високого рівня інформованості суб’єктів щодо суспільно-значимих питань та вироблення й імплементація найоптимальнішого на даний час політичного рішення. В свою чергу, виділення критеріїв оптимальності та ефективності вже належить до праксису кібернетики. Всі ці поняття загалом і становлять систему характеристик і екзистенцій інформаційної демократії як категорії політичної науки і прикладної моделі політики.

Говорячи про інформаційну демократію, не можна обійти питання про співвіднесеність та різницю між нею та іншими типами демократій. Справа в тому, що інформаційна демократія – це синтетична теорія, яка увібрала у себе все найкраще з політичних досягнень людства, за що її часто й критикують як надто ідеалізовану.

В економічному плані цей тип демократії ґрунтується багато в чому на засадах неолібералізму: балансі вільного ринку та регулюючої ролі держави як медіатора та гаранта дотримання “правил гри”. З іншого боку, нагадаємо, що вона народжувалася в лавах теорії конвергенції й тому в ній явно простежується поєднання позитивних здобутків капіталізму, теорії соціалізму та соціал-демократії, комбінація егалітаризму та мерітократії.

Інша справа з теорією національної демократії. Розвиток новітніх телекомунікаційних технологій створив умови для розмивання національних кордонів, надав трансграничних якостей міцним і динамічним культурам, ідеям, цінностям, що завойовують нові території. Проте цей розвиток зовсім не заперечує національні культурні особливості, але дуже гостро ставить питання їхньої виживаності, певним чином екзаменує нації на стійкість. Вихід з цього полягає у можливості діалогу культур, певної акультуризації, сприяти якій повинні самі національні держави. І навряд чи сьогодні можливий інший вихід – ізоляціонізм з розвитком комунікацій так чи інакше призведе до дисбалансу всередині держави та наступної асиміляції, коли ослаблена культура не зможе адекватно відповідати на виклики глобалізму та бути гідно представленою на мапі майбутнього світу.

Виходячи з всього вищезазначеного, можемо визначити інформаційну демократію як елітарний тип народовладдя, що має високого  рівня інтегральний характер та спирається на інтелектуальний ресурс власних суб’єктів і об’єктів, передбачаючи ефективну організацію інтерперсональної комунікації на всіх рівнях реалізації влади, а також певною мірою можна говорити про те, що вона являє собою харизматичний тип правління, підкріплений використанням нових технічних можливостей, що відкриваються з появою та розвитком інформаційно-комунікаційних технологій.

Необхідно відзначити, що ця багатозначність та широта даної політичної категорії і викликає деякі труднощі у її визначенні, розумінні та інтерпретації. Наприклад, маємо констатувати, що зазначена категорія майже повністю відсутня у сучасних пострадянських інтерпретаціях глобального інформаційного суспільства, а там, де вона є, – відсутні підходи щодо її визначення та певної формалізації. Часто її використовують для підсилення загальної теорії інформаційної цивілізації, в той же час, не даючи чіткого розуміння цього терміна чи зводячи його тільки до тих саме “е-”.

Інша ситуація в західній науці, де останнього часу цій категорії приділяється значна частка уваги в питаннях розробки національних стратегій і тактик переходу до нової цивілізації. Розробляються спеціальні ресурси (сайти, інформаційні кіоски тощо), виходять друковані видання, але внаслідок лінгвістичних бар’єрів та недостатньої уваги до цього з боку науковців перехідних суспільств ми майже не знайомі із цими здобутками.

На Заході ця теорія вже певним чином диференціюється, виділяються окремі її компоненти та елементи, але (і це присутнє як на Заході, так і у нас) іноді зосереджуючись на концепціях щодо окремого елементу, навіть не згадують, а іноді і зовсім деформовано трактують саму загальну політичну теорію інформаційної демократії. В західній науці загальноприйнятими вже є терміни е-демократія, теледемократія, тобто електронна чи цифрова демократія, що і є основою більш широкої демократії інформаційної, часто їх навіть ототожнюють, виділяючи всередині цієї теорії такі питання як: електронний уряд, електронне керування та ін. Але це все вже частковості, і ми  будемо намагатися дотримуватися як найбільш широкого трактування інформаційної демократії з огляду на її новий інформаційно-комунікаційний зміст.

Треба зразу ж чітко відокремити наявні визначення саме інформаційної демократії від її різновидів чи частин. Вони можуть бути певними чином дистинктовані за семантичною ознакою: інформаційна демократія як еклектична теорія найкращого, як ми вже згадували, стосується ментальних особливостей, інтелектуальних ресурсів як мети і засобу одночасно, а усі інші категорії – електронна демократія, електронний уряд та т.ін. – наголошують на інструментальному характері цих категорій. Ці поняття носять частковий характер, висвітлюючи лише деякі аспекти нової демократії, в той час як категорія інформаційної демократії певним чином є холічним поняттям, яке включає у себе всі ці частковості.

Інструментальний аспект нових категорій також дуже важливий та позитивний для загального розуміння феномена інформаційної демократії. Ці поняття в найбільш загальному плані, і це зрозуміло, пов’язуються із заходами щодо розширення політичної участі громадян, щоб з’єднати їх один з одним та з їхніми представниками в уряді саме через нові інформаційні та комунікаційні технології.

Соціального змісту набуває теорія теледемократії, в широкому трактуванні, через її наступні функціонально-правові складові, що означають:

боротьбу з небезпекою посилення тенденцій до поляризації і фрагментації суспільства, до використання можливостей контролювати громадян;

боротьбу з новою дискримінацією, заснованою на обмеженні доступу до комп’ютерних мереж, і на боротьбу з пов’язаними з цим обмеженнями на волю, на політичні і соціальні можливості громадян;

свобода слова і зборів у віртуальному просторі (наприклад, в Інтернет);

можливість брати участь в економічному житті з використанням комп’ютерних мереж як засобу виробництва;

право на приватність: інформація не повинна циркулювати без дозволу й існує право на заборону доступу до інформації;

право споживачів на захист від неправдивої інформації.

Тобто головною цінністю демократії такого типу є інформація, а критерієм демократичності виступає, відповідно, доступ – до інформаційних баз даних,  вільної, правдивої, неупередженої та об’єктивної інформації. Гарантом цього виступає система права, заснована на інформаційних чинниках, яка набуває в інформаційну епоху нових рис. Реалізація цього права надає людині інформаційного суспільства нового статусу та можливостей, апріорі рівних для всіх.

Цікаве і достатньо широке визначення електронної демократії дав канадський дослідник Стівен Кліфт: “E-демократія являє собою використання інформації і технологій зв’язку і стратегій демократичними акторами (державними інституціями, парламентарями, медіа, політичними організаціями, громадянами/виборцями) у межах політичного й управлінського процесів локальних суспільств, країни в цілому і на міжнародній арені. Багато в чому, е-демократія припускає, що ширшою та більш активною участь громадянина стала можливою завдяки Інтернет, мобільному зв’язку, та іншим технологіям представницької демократії сьогодні, а також через більш партисипаторні чи прямі форми участі громадянина в розв’язанні суспільних проблем.” У цьому аспекті вже наголошується на тактичних, технологічних моментах теорії інформаційної демократії, і засоби політичної комунікації набувають того яскраво виявленого інструментального характеру, що ми згадували, як засоби реалізації людських потенціалів та їхніх спільнот.

Таким чином, інформаційна демократія виступає як багатовимірна, багатоаспектна теоретична конструкція, що детермінується ментальними та технологічними зрушеннями сучасності, глобальними процесами вдосконалення процесів виробництва, обробки, систематизації та використання інформації та її масивів, формуванням глобальної інформаційно-комунікаційної інфраструктури світу, держави, людського буття. Народжувана технологічним прогресом та сповнена глибоким соціальним змістом, категорія “інформаційна демократія” являє собою ефективне й оптимальне втілення новітніх інформаційних та комунікаційних засобів у політичну сферу, засноване на демократичних ідеалах, цінностях і нормах як найбільш прогресивних соціальних досягнень людства.

У найбільш загальному плані, інформаційна демократія являє собою ідеальну гіпотетичну модель політичної складової майбутньої цифрової епохи і заснована на цінностях інформації в поєднанні з “соціалізованими” технологіями автоматизації і комунікації, що означають вільний доступ кожного громадянина до будь-якої суспільно-політичної інформації, який стає можливим з використанням політико-інформаційних сервісів; дійсне право та реальна можливість розпоряджатися всіма благами як глобального, так і локального суспільства та брати участь в ухваленні важливих політичних рішень; структура, де завдяки цим самим технологіям забезпечується реалізація рівності всіх перед Законом та розгортається ефективна система взаємної відповідальності всіх соціально-політичних елементів системи.

На жаль, поки що цей тип демократичного розвитку ще не набув дійсно глобального характеру, про нього ще не можна сказати, що він має риси домінуючої парадигми політики, але на сьогодні це достатньо реальна альтернатива поступу у майбутнє, реалізація якої покладена саме на сучасне покоління дослідників для забезпечення цього процесу науковим та обґрунтованим змістом, та громадян країни, яка хоче бути гідно представленою у глобальному світовому просторі. Ці аспекти детермінують мобілізаційні процеси трьох рівнів у сучасному суспільстві, що прагне до прогресу: макрополітичному, медіаційному та мікрополітичному. На рівні макрополітики ці процеси пов’язані з провідною роллю держави як правового гаранта та ефективної виконавчої системи позитивної стратегії розвитку суспільства. Медіаційний рівень являє собою окрему наукову спільноту, що виконує певні посередницькі функції, яка, по-перше, дає об’єктивне наукове обґрунтування суспільно-політичної стратегії, генеральної лінії якої повинна дотримуватися держава, а, по-друге, на базі виробленої теорії займається описом та інтерпретацією сучасних трансформаційних процесів для рівня мікрополітики. В свою чергу, цей рівень характеризується зрушеннями на рівні свідомості окремого громадянина, певної інтенціонально-політичної рефлексії та саморефлексії в загальних буденних категоріях, що їх редукує для цього рівня наука. Тільки у збалансованому, гармонійному поєднанні та функціонуванні цих рівнів можливий якісний перехід до стійкого глобального інформаціонального суспільства, яке характеризується рівністю можливостей розвитку всіх його підсистем, від людини до держави та суспільства в цілому.

Саме це і є достатньою репрезентативністю нової політичної теорії суспільного розвитку, відповіддю на проблеми виходу із довготривалої системної кризи, в якій опинився зараз увесь світ і яка дедалі більше посилює цифровий розрив між різноманітними акторами світового політичного процесу. Не враховувати цього – величезна помилка, особливо для перехідних систем, і означає надовго закріпити за собою місце аутсайдера, що дедалі більше залежить від інших політичних систем та культур, поступово асимілюючись і зникаючи як культурно-політична одиниця з нової мапи світу, що її креслить сучасна глобалізація.



Досвід е-врядування. Швейцарія

http://www.pdp.org.ua/index.php?id=txt&a=1199

 Частиною програми швейцарського уряду в сфері розвитку Інтернет-послуг на найближчі три роки є повний переклад перепису населення з паперової форми на електронну основу. Для успіху цього починання необхідно не тільки бездоганне володіння інформаційними технологіями, але і вирішення проблеми інформаційної нерівності в країні.

У Швейцарії проживає 7,2 млн. чоловік, що говорять чотирма національними мовами. З них 2 млн. жителів регулярно користуються Інтернетом. У країні діють відмінні лінії зв'язку і телекомунікаційна інфраструктура, а органи влади активно просувають програми "електронного урядування". Очевидно, що глибокі зміни в інформаційних технологіях докорінно вплинули на роботу державних службовців, відкривши нові шляхи для збору й обробки даних.

Перепис населення проводиться у Швейцарії з 1850 р., і це не єдина країна, що почала переходити від паперових методів до електронних форм. Світовими першопрохідниками в цій галузі є, крім Швейцарії, США і Сінгапур. Мета таких проектів – знизити витрати, зменшити час збору даних, прискорити обробку і підвищити цінність зібраних відомостей. В ході проведення електронного перепису у Швейцарії людині не потрібно надавати інформацію, що вже зберігається в одній з державних служб. Загальна ідея проекту полягає в новому підході до збору даних в інформаційному суспільстві.

У 2000 р. уряд запропонував громадянам Швейцарії вибір між традиційним паперовим і електронним методами перепису населення. Відомості, передані користувачами через мережу, кодувалися і зберігалися в центральній базі даних. Система була захищена, а громадяни могли скористатися телефонною підтримкою для надання інформації. Робота на веб-вузлі була досить проста: людина знаходила своє ім'я і вносила необхідні дані.

Важливим фактором, що сприяє успішній реалізації проекту, стало співробітництво Статистичного управління з ІТ-компаніями, особливо з Mіcrosoft, який став спонсором проекту із самого початку проведення робіт. Систему не вдалося б реалізувати без підтримки партнерів. Інші фактори успіху – зручний інтерфейс веб-вузла, можливість вибору мови для користувача, гнучкість і розширюваність системи, а також швидкість, з якою вона була розроблена.

Проект був дуже добре сприйнятий жителями Швейцарії: 300 тис. громадян заповнили форми перепису через Інтернет, а в роботі веб-вузла не було відзначено ніяких проблем з безпекою. Зібрані дані відрізнялися високою якістю. Типовим користувачем он-лайнової служби був громадянин з вищою освітою, що живе в невеликому містечку, яке нараховує від 5 до 20 тис. жителів. Кошти, вкладені в систему, повернулися після першого ж її використання.

Хоча проект продемонстрував великі перспективи електронного перепису населення, необхідно вирішити серйозні питання, перш ніж у ньому зможе взяти участь усе населення країни. Найважливіша проблема тут – інформаційна нерівність серед населення. Рівень участі чітко свідчить про те, що Статистичному управлінню ще далеко до залучення всього населення. Людям усе ще бракує стимулів для використання Інтернету в подібній справі – вони звикли заповнювати форму перепису на папері. Частково причиною цьому послужила недостатня довіра до збереження конфіденційності інформації. І поки ці питання не будуть вирішені, Статистичному управлінню доведеться використовувати обидва методи збору даних.

Надалі департамент планує організувати поширення даних перепису через мережу Інтернет, створити інші електронні державні служби, наприклад, для голосування і заповнення податкових декларацій, а також он-лайнову систему збору даних для приватних компаній і державних органів. Очікується, що в ході перепису населення в 2010 р. при зборі даних будуть використовуватися електронні реєстри, он-лайнові форми і телефонні інтерв'ю.

Обробка даних електронного перепису населення у Швейцарії скоротилася на рік. Перепис населення у Швейцарії в 2000 році став європейською прем'єрою: уперше громадяни країни одержали можливість відповідати на питання як на папері, так і через Інтернет.

Швейцарці реєструвалися на сайті електронного перепису www.e-census.ch, вводячи своє ім'я і пароль, після чого одержували форму з уже частково заповненими персональними даними. У їхньому розпорядженні була пояснювальна інформація, он-лайнова довідка і приклади відповідей на запитання.

Система електронного перепису адаптувала питання, що задаються, на підставі відповідей, даних на попередні питання, а також перевіряла вірогідність і повноту інформації, що вводиться. Вона пропускала питання, що не ставляться до даного жителя. Користувач же міг у будь-який момент перервати роботу із системою і повернутися до неї пізніше, причому вся раніше введена інформація автоматично зберігалася.

 


 Вебліографія

 1.     Електронна демократія. Фабрика законотворчості// http://www.democracy.com.ua/

2.     Європейський молодіжний парламент// http://www.eyp-ua.org/cm/ua/

3.     Вибори в Україні. Народ має знати правду// http://www.vybory.osp-ua.info/

4.     Електронне урядування: окремі аспекти становлення// http://www.pdp.org.ua/?id=soder&n=452

5.     Country Gateway Network - Національні портали розвитку// http://www.developmentgateway.org/cg

6.     Ідеальна Країна – конструктор концепцій розвитку України.// http://www.kraina.org.ua/

7.     Школа громадської активності// http://activ.org.ua/

8.     Центр законодавчих ініціатив// http://czi.net.ua/index.php

9.     Міжрегіональний союз органів місцевого самоврядування України// http://www.federal.org.ua/

 

 

 


Е-демократія: управління демократією

  1. Частина 1
  2. Частина 2

Ви можете переглянути наші видання за такі роки:

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

2018

2019

2020

2021

Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2021
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International, якщо не зазначене інше