ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: inform@library.vn.ua

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і мистецтв Вінницької облдержадміністрації



Е-демократія: вплив інформації

Версія для друку

Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека  ім. К.А.Тімірязєва

 

 

Е-демократія: вплив інформації

Щотижневий дайджест Інтернет-видань

  

Випуск дев’ятий

     3 лютого 2006 р.



 Дайджест Інтернет-видань

 

Щотижневе видання

Вінницької обласної універсальної

наукової бібліотеки  ім. К.А.Тімірязєва

 

Наша адреса:

21100 м. Вінниця,
вул. Соборна, 73
Тел. (0432) 32-20-34
Факс (0432) 35-16-85
E-Mail: inform@library.vn.ua

http://old.library.vn.ua

 

Відповідальний за випуск – Морозова Наталія Іванівна

Упорядник видання – Веселова Тетяна Олександрівна


 

ЗМІСТ

 1. Інформаційні війни

2. Інтелект - основа інформаційної безпеки сучасного суспільств

3. Інформаційні впливи та інформаційні операції

4. Проблеми Інтернет-цивілізації або роздуми про насильство і порнографію в мережі

5. На порядку денному - створення шкільних Інтернет-клубів

6. Досвід е-врядування. Велика Британія визначила найкращі національні проекти в сфері електронного урядування

7. Вебліографія



Інформаційні війни

http://kovalevsky.webs.com.ua/uis/uis8.htm

Сьогодні інформація добирає воістину матеріальну форму і володіння нею стає дуже жаданим. До реалізації будь-які, цілком “матеріальні”, рішення сьогодні апріорі випробуються в інформаційній області. І результати стають вирішальними.

Сучасні війни ведуться перш за все в інформаційній сфері, яка випереджає і безперервно супроводжує так званий “прямий контакт” протиборчих сторін. Спецслужби ведуть свої війни безпосередньо в Інтернеті. Як повідомлялося, для боротьби з потенціальним супротивником в експортне мережене обладнання США встановлюються чипи з логічними вірусами, які можуть бути активізовані в потрібний момент. Для боротьби з певними людьми є комп’ютерні програми обнуління банківських рахунків. І мабуть, багато що є ще, про що ми й не знаємо и маємо тільки здогадуватись.

Виходячи зі змісту та ролі інформації у сучасному світі, американський дослідник М. Маклюен виводить цікаву тезу, що звучить так: “Істинно тотальна війна - це війна за допомогою інформації. Її непомітно ведуть електронні засоби комунікації - це постійна і жорстока війна, у ній беруть участь буквально усі. Війнам у колишньому змісті слова ми відводимо місце на задвірках Вселеної”.

Саме Маклюэн першим (ще 30 років тому) проголосив, що в наш час економічні зв’язки і відносини усе більше приймають форму обміну знаннями, а не обміну товарами. А засоби масової комунікації самі є новими “природними ресурсами”, що збільшують багатства суспільства. Тобто боротьба за капітал, простори збиту та ін. уходять на другий план, а головним зараз становиться доступ до інформаційних ресурсів, знань, що призводить до того, що війни ведуться вже більше в інформаційному просторі та за допомогою інформаційних видів озброєнь.

Зараз арсенал інформаційних технологій соціального впливу настільки розвився, що раніше безсистемні намагання задіяти в сфері міждержавних інтересів масову свідомість перетворилися у чітко працюючу індустрію.

В той же час, відомо: крупномасштабні інформаційні технології, які дістали назву інформаційних воєн, мають тисячолітню історію. Уже у біблейній легенді згадано Гедеона, який під час воєн регулярно вдавався до залякування ворога. Одного разу він так залякав супротивника, що той розгубився і вдарив по своїх військах. Прикладів інформаційного впливу на моральну, духовну стійкість супротивника можна знайти чимало і у древньому Римі, і в епоху феодалізму (боротьба з “єрессю”, за “істинну віру” і т.д.), і в пізніші часи. Особливого значення інформаційні війни набули у ХХ столітті, коли газети, радіо, а потім і телебачення стали справді засобами масової інформації, а поширювана через них інформація — справді масовою. Уже у 20-х роках США вели радіопередачі на регіони своїх “традиційних інтересів” — країни Латинської Америки, Великобританія — на свої колонії. Німеччина, яка домагалася перегляду умов Версальського миру — на німців Померанії і Верхньої Сілезії у Польщі, судетів — у Чехії. У 30-ті роки, на думку американського соціолога Сіпмана, “жодна з політичних криз не обходилася без акомпанементу радіо. Громадянська війна в Іспанії, боротьба Китаю з Японією, мюнхенська криза — усе це було відображено в нових, скрипучих симфоніях на коротких хвилях”. Тоді ж, у 30-х роках, інформаційні війни перестають бути додатком до збройних і перетворюються у самостійне явище — як от: німецько-австрійська радіовійна 1933-34 рр. з приводу приєднання Австрії до рейху. Саме тоді з’явилося і набуло поширення поняття “інформаційний агресор”. Мета інформаційної війни — послабити моральні і матеріальні сили супротивника, посилити власні. Вона передбачає заходи пропагандистського впливу на свідомість людини в ідеологічній та емоційній галузях. Очевидно, що інформаційна війна — складова частина ідеологічної боротьби. Здавалось би, з розпадом комуністичної системи та СРСР мали б зникнути й інформаційні війни як явища. Але цього не трапилося: лише за офіційними даними, 120 країн здійснюють чи закінчили акції впливу на інформаційний ресурс супротивника. І цьому є щонайменше два пояснення: по-перше, національні інтереси країн світового співтовариства відрізняються не тільки (швидше, не стільки) в ідеологічній сфері. По-друге, важливою є псевдогуманність інформаційних воєн. Вони не призводять безпосередньо до кровопролиття, руйнувань, при їх веденні немає жертв, ніхто не позбавляється їжі, даху над головою. І це породжує небезпечну безпечність у ставленні до них. Тим часом, руйнування, яких завдають інформаційні війни у суспільній психології, психології особи, за масштабами і за значенням цілком співмірні, а часом і перевищують наслідки збройних воєн. Радянська наука, до речі, досить своєрідно трактувала поняття інформаційної війни. Її називали “диверсійною діяльністю імперіалізму в сфері суспільної свідомості, засобом буржуазії для розкладання суспільної свідомості своїх супротивників”. Звідси випливало, що СРСР інформаційних воєн не веде і як оплот миру вести не може. Ідеологічна брехня породжувала нісенітницю смислову, оскільки виходило, що інформаційна війна — війна одностороння: є агрессор, але нема жертви. Тим часом, по-перше, відповідь на інформаційну агресію — теж складова інформаційної війни (згадаймо: воєнна наука розглядає ведення оборонної війни). По-друге, Радянський Союз таки проводив, і досить активно, інформаційні війни.

Навіть побіжний погляд на ці приклади дозволяє зрозуміти завдання інформаційних диверсій та інформаційних воєн. Про перше і головне завдання уже йшлося: воно полягає у маніпулюванні масами, у впливі на еліту певних держав або й своєї країни. Мета такої маніпуляції найчастіше полягає у:

-    внесенні у суспільну та індивідуальну свідомість ворожих, шкідливих ідей та поглядів;

-    дезорієнтації та дезінформації мас;

-    послабленні певних переконань, устоїв;

-    залякуванні свого народу образом ворога (у такому випадку маємо підстави говорити про інформаційну війну на своїй території; саме таку інформаційну війну вела Росія перед збройним конфліктом у Чечні: формуючи образ ворога, російські державні і продержавні ЗМІ називали загони чеченців бандформуваннями, формували загальне негативне ставлення до чеченців і взагалі – “осіб кавказької національності” і т.д.);

-    залякуванні супротивника своєю могутністю. Нарешті, шосте, не менш важливе завдання: забезпечення ринку збуту для своєї економіки. У цьому випадку інформаційна війна є складовою частиною конкурентної боротьби. Приклад — “електронна війна” США, Західної Європи та Японії. Ведучи її, японці проникли у місцеві ЗМІ, особливо Південної Азії та США, продаючи їм своє обладнання, посилили їх залежність від себе. У результаті Японія стала панувати на ринках електронної продукції (транзисторів, телевізійного та відеообладнання).

Аналіз інформаційних експансій у сучасному світі свідчить, що інформаційна війна чітко ділиться на кілька етапів. На початковому етапі інформаційних воєн, які вели, наприклад, США проти Іраку, а потім — Югославії, створювався імідж лідера країни-супротивника як диктатора і фашиста, а самої країни як джерела загрози безпеці в регіоні і загрози інтересам самих США (при цьому ніколи не вказувалося, про які саме американські інтереси йдеться). Завдання наступного етапу інформаційної війни (він співпадав з війною збройною) — продемонструвати переваги американської зброї, приховати власні втрати, перебільшити завдану шкоду. Особливістю інформаційних воєн, принаймні тих, які вели американці, є те, що вони не закінчуються із завершенням воєнної операції. Тоді, власне, настає заключний етап інформаційної війни. Його завдання ― переконати власний народ і світову спільноту в тому, що воєнні дії були єдино можливим шляхом розв’язати проблему. І що їх наслідки ― лише позитивні.

Оскільки в ході інформаційної війни здійснюється вплив на психологічну сферу людини, мас чи певних соціальних груп, — методи її ведення базуються на соціально-психологічних чинниках і дуже часто зводяться до навіювання або й т.зв. “брудних технологій”. Майже ніколи реальні цілі інформаційної війни не афішуються ― навпаки, вони маскуються якимсь добропристойним приводом.

Треба поділити зміст інформаційних війн на операції, що супроводжують збройні зіткнення, та ті, що ведуться таємно у мирний час. Операції, супроводжуючі збройні конфлікти – найбільш архаїчна, але в той же час і найбільш розвинута сфера застосування інформаційного пресингу. Зараз інформаційне супроводження бойових дій відточено до автоматизму, що добре ілюструють воєнні кампанії у Персидській Затоці на початку 90-х, кампанії Росії у Чечні, нинішня боротьба з тероризмом в Афганістані та ін.

В подібних операціях передбачається, по-перше, інформаційна блокада в зоні бойових дій. Саме тут інформація безпосередньо на морально-психологічний стан особового складу. Тому альтернативні офіціальним, неконтрольовані джерела інформації по можливості подавляються. Наступна подача інформації зовні має декілька рівнів, інформаційні потоки в яких проходять по різним комунікативним каналам і не завжди бувають тотожні. Основними напрямками діяльності підрозділів, на які покладаються функції по інформаційно-психологічним спецопераціям, являються:

-     підрив морально-політичного стану особового складу збройних сил і населення противника, паралізація їх волі до боротьби;

-     мобілізація свого населення на широку підтримку військових дій, сковування пацифістських настроїв та виступів;

-     забезпечення моральної підтримки дій своїх військ збройними силами та населенням союзників;

-     введення супротивника в оману, дезінформація суспільної свідомості з метою приховування істинних замислів.

Одночасно ведеться обробка світового співтовариства в цілях обґрунтування своїх дій та провокування союзничих настроїв. При цьому інформація фільтрується, дозується та подається у вигідному для тієї чи іншої сторони світі.

Система – мета інформаційної війни, може включати будь-який елемент у епістемології супротивника. Епістемологія містить у собі організацію, структуру, методи і вірогідність знань. На стратегічному рівні ціль кампанії інформаційної війни – вплинути на рішення супротивника, і як наслідок, на його поводження таким чином, щоб він не знав, що на нього впливали. Навіть тоді, коли цієї мети важко досягти, вона все-таки  залишається кінцевою метою кампанії на стратегічному рівні. Успішна, хоча і незавершена інформаційна кампанія, проведена на стратегічному рівні, приведе до рішень супротивника (а отже і його дій), що будуть суперечити його намірам чи заважати їхньому виконанню.

Успішна інформаційна кампанія, проведена на оперативному рівні, буде  підтримувати стратегічні цілі, впливаючи на можливість ворога приймати рішення оперативно та ефективно. Іншими словами, метою інформаційних атак на операційному рівні є створення таких перешкод процесу ухвалення рішення ворогом, щоб супротивник не міг діяти чи вести війну координовано та ефективно. В інформаційній війні метою є гармонізація дій на оперативному рівні з діями на стратегічному рівні, щоб об’єднані, вони змушували супротивника приймати рішення, які приводили б до дій, що допомагали досягати суб’єктові власних цілей і заважали б супротивнику домагатися виконання своїх.

На стратегічному рівні лідерам, що продумують план ведення інформаційної кампанії, потрібно знати відповіді як мінімум на три питання:

-     Який зв’язок інформаційної кампанії з глобальними цілями кампанії?

-     Що хоче суб’єкт щодо того, що ворожі лідери знали чи припускали по завершенню кампанії? (Тобто, який бажаний епістемологічний стан і отже критерій успіху операції?

-    Які засоби ведення інформаційної війни є кращими для досягнення встановленого критерію успіху? (Тобто як будуть пов’язані засоби з результатом).

На операційному рівні лідерам також потрібно мати відповіді на ряд питань. Чи буде заборонено атакувати деякі цілі і застосовувати деякі засоби в інформаційних атаках? Чи досяжний бажаний епістемологічний стан взагалі і зокрема, чи тільки існують проміжні стани, досяжні в специфічних географічних районах, у специфічній послідовності, чи в специфічних секторах інформаційних бойових дій. Крім того варто відповісти на питання про керування і сигнали. Також лідерам на оперативному рівні потрібно знати, коли будуть довершені атаки і засоби, за допомогою яких буде переданий сигнал про припинення атаки. Це важливі питання, тому що інформаційна зброя може викликати непряме руйнування систем знань і припущень у тих, що атакують.

У гіршому випадку відповідь супротивника може включати контратаки проти дружніх інформаційних систем, що по великому рахунку не відрізняється від побічних руйнувань “вогневої підтримки”.

Відома думка, що “демократії не воюють одна з одною”. Проте ця емпірична теза поки що знаходить підтвердження лише щодо “гарячих” воєн. Інформаційні війни точаться між демократичним державами постійно. Стандартні (передусім силові) технології впливу поступово втрачають свою привабливість, залишаючись проте “Ultima Ratio Regine”.

Щодо цілей атак в інформаційній війні, то чим більш залежний супротивник від інформаційних систем при ухваленні рішення, тим більше він уразливий до ворожого маніпулювання цими системами. Програмні віруси впливають тільки на ті системи, у яких є програми. Засоби радіоелектронної боротьби можуть бути застосовані тільки проти збройних сил, що використовують радіо та електроніку. Електромагнітні пушки не будуть впливати на ворожих кур’єрів. Хоча це і припускає, що тільки постіндустріальні держави чи групи уразливі в інформаційній війні, зворотне також може мати місце по двох причинах. По-перше, доіндустріальне чи аграрне суспільство все-таки має уразливі епістемологічні системи. Тому що інформаційна війна може вестися проти всієї епістемології ворога в цілому, тому і примітивні суспільства уразливі в інформаційній війні. По-друге, індустріальні суспільства можуть придбати велику частину їхньої телекомунікаційної структури у більш розвинутих постіндустріальних суспільств.

У державах чи групах з високим рівнем розвитку техніки набір цілей атак на стратегічному рівні дуже багатий: телекомунікації і телефонія, космічні супутники, автоматизовані засоби ведення фінансової, банківської і комерційної діяльності; енергосистеми; культурні системи; і весь набір устаткування і програм, на  підставі яких ворог одержує знання. Стратегічні інформаційні системи у високотехнологічних державах часто дублюються на оперативному рівні. Усі вони уразливі для атаки.

Інформаційна війна не повинна відкладатися доти, поки ворожість не стане відкритої. Лідери супротивника не захочуть воювати, якщо вони припускають одне з наступного: що насильство – це погане, чи в них не буде союзників, чи на них будуть накладені санкції, що перешкоджають продовженню війни, чи їхня індустріальна база не зможе забезпечити перемогу в тривалій війні, чи їхні збройні сили не готові.

Чим сучасніше суспільство, тим більше воно покладається на інформацію та засоби її доставки. Сюди відноситься і Інтернет – але це лише вершина цієї інформаційної конструкції. Будь-яка розвинена країна має телефонну, банківську та безліч інших мереж, що керуються комп’ютерами, отже мають властиві для них слабкі місця.

Інформаційна війна - це вже не туманна галузь футурології, а реальна військова дисципліна, яку вивчають і розробляють у відповідних академічних закладах. У найбільш широкому сенсі інформаційна війна включає засоби пропаганди, але обсяг цієї статті дозволяє нам коротко зупинитися лише на чисто технологічних засобах.

Генеральна мета інформаційної війни таким чином - порушити обмін інформацією в таборі супротивника. Неважко зрозуміти, що цей вид зброї, як правило, взагалі не спрямований на завдання втрат живій силі. У цьому сенсі крива технології вивела, нарешті, до цілком безкровної і в той же час винятково ефективної зброї. Вона знищує не населення, а державний механізм.

Звідси, чим вище технологічні можливості держави і чим більше число його взаємодій з іншими групами (включаючи внутрішні групи) чи державами, тим більше  держава уразлива в інформаційній війні. Ця уразливість буде зростати в міру збільшення розмірів чи мереж числа й обсягу транзакцій.

Демократії не є менш уразливими, чим тоталітарні режими, хоча демократичні соціальні системи, так і як групи, можуть бути трохи більш стійкими до виходу з ладу. Але апарат керування її економікою уразливий. Банки, фінанси, торгівля, подорожі і керування повітряним рухом стають усе більш залежними від інформаційної технології.

У міру того, як росте залежність від інформаційних систем, збройні конфлікти, що організовуються терористами, релігійними екстремістами, ворожими бізнесменами, проти інформаційних систем будуть складати реальну загрозу. Інформаційна зброя в їхніх руках може бути спрямована на енергосистеми чи засоби зв’язку, що обслуговують кінцеву ціль. Одночасні атаки на різні вузли можуть мати стратегічний ефект. Тобто вони можуть впливати на знання і волю лідерів.

Зрозуміло, що масова свідомість є ареною боротьби різних політичних систем і в мирний час. Дії протиборчих сторін при цьому можна порівняти з глобальними центр обіжними PR-кампаніями. Ці кампанії досить різняться як за цілями, масштабами, так і за аудиторією, на яку направлений виборчий інформаційний вплив. Його мішенню може стати як соціум в цілому, так і певні референтні групи (наприклад, політична чи військова еліта держави). При цьому можуть застосовуватися дипломатичні методи, пропагандистські та психологічні кампанії, діяльність місцевих ЗМІ, Інтернет-ресурси та т.ін. Ці засоби ефективні, оскільки мають скритий характер і на практиці с труднощами піддаються декодуванню.

В цілому задачі інформаційних операцій в мирний час визначаються наступним чином:

-    дезінформація політичного та військового керівництва країн-опонентів;

-    дискредитація керівництва країн-опонентів, нагнітання недовіри до нього серед місцевого населення;

-    стимулювання соціально-політичних угруповань, діяльність яких відповідає інтересам агресора;

-    кампанії по залякуванню керівництва опонуючої країни (демонстрація сили деякими державами в сучасному світі може розглядатися саме в такому контексті);

-    організація боротьби з пропагандою супротивника, протидія його політичним акціям.

Крім цього, за допомогою спецслужб можуть активно підтримуватись (у тому числі і матеріально) ідейно близькі партії та рухи в країнах-опонентах. Вони на своєму рівні здатні задано впливати на інформаційне поле держави, направляючи його, таким чином, в потрібний фарватер.

Що ж до України, то її державні інформаційні структури, її ЗМІ не пробують не те що якось вести війну ― навіть реагувати на інформаційну агресію. Пояснення цього просте: природа і методика інформаційних воєн у нас вивчена украй слабо, а політичні  PR тільки набирають сили (недарма на вибори політики усіх мастей запрошують російські команди). Але очевидно інше: така ситуація завдає значної шкоди інформаційній безпеці держави.

Можливо, не буде перебільшенням таке твердження: в багатополюсному світі ХХІ століття “безкровна” війна стане поширеним засобом вирішення міждержавних (між блокових, міжкоаліційних) суперечностей. Прямі дії збройних сил будуть доповнені опосередкованими варіантами силового впливу на супротивника, серед яких чисельне місце посідатимуть економічні, політико-дипломатичні, інформаційні методи зміни ситуації на власну користь. Їх комплексне застосування своїм кінцевим результатом матиме докорінні зміни військово-політичних та соціально-економічних характеристик супротивної сторони.

Інформаційно-комп’ютерна революція відкриває широкі можливості для впливу на народи та владу, маніпулювання свідомістю та поведінкою людей навіть на віддалених просторах. Беручи до уваги процес глобалізації телекомунікаційних мереж, що відбувається в світі, можливо припустити, що саме інформаційним видам агресії буде відданий пріоритет у майбутньому. Потрібна серйозна увага фахівців різного профілю до цього питання, щоб уникнути найбільш негативних наслідків цієї війни для всього людства.


 Інтелект - основа інформаційної безпеки сучасного суспільств

В.В. Домарев

http://www.security.ukrnet.net/modules/news/article.php?storyid=292  

Перспектива розвитку України визначається усвідомленням реалій XXI століття — часу глобальної економіки, панування інформаційних технологій і комунікаційних мереж, випереджаючого накопичення гуманітарного, зокрема, інтелектуального потенціалу.
Перехід до принципово нової управлінської ідеології розвитку українського суспільства передбачає стратегічну орієнтацію на нові випереджаючі технології у сфері виробництва та створення на загальнодержавному рівні цілісної системи підтримки інтелектуального потенціалу нації, його розвитку і перетворення на інтелектуальний капітал...

Запорука гідного шляху України в майбутнє - випереджаючий розвиток інтелектуального капіталу, основою якого є постійно зростаючий сукупний людський потенціал. Прагматичний інтелект, доповнений мораллю і патріотизмом у сучасному, а тим більше в майбутньому світі, є важливішим за інші економічні ресурси, включаючи навіть земельні.

Полювання за інтелектом у найближчому майбутньому перетвориться на самостійний і один з найвигідніших видів бізнесу. Компанії, де працюють учені, що роблять відкриття, миттєво переміщуються на вищий рівень у світових рейтингах.
Враховуючи природну обмеженість інтелектуальних ресурсів окремої країни сьогодні велика увага приділяється «імпорту інтелекту».

Інтелектуальний потенціал нації має кілька складових, а саме:

—    систему науки та освіти, що включає державні та недержавні наукові заклади;

—    комп’ютерне забезпечення (кількість комп’ютерів, їх якість, ступінь охоплення сітьовим зв’язком);

—    системи зв’язку (де визначальними є швидкість зв’язку, його надійність, захищеність від несанкціонованого доступу);

—    бази даних на друкованих (бібліотеки) та електронних носіях;

—    i інтелектуальну власність у вигляді патентів, ліцензій, ноу- хау.

Вкрай важливим є і той міцний духовний фундамент нації, який допоміг піднятися багатьом народам як у далекому, так і в недавньому минулому. Ми сподіваємось на гідне майбутнє України в сучасних умовах суспільного прогресу і розуміємо що тільки молодь, зайнявши «диспетчерські пункти» у державі, відкриє для всіх нас шанс відновити той плідний, творчий, підприємницький дух, що має здатність облагороджувати все довкола себе.

Блискучі науково-технічні досягнення століття, як авіація, атомна енергія, космос, обчислювальна техніка, біоінженерія, Інтернет - не виключили існування в суспільстві духовного, морального та ідеологічного занепаду. Це викликано дисбалансом між стрімким зростанням технічного (матеріального) світу та системою моральних цінностей людства.

Сьогодні вже очевидна теза: інформаційне суспільство це стратегія розвитку у ХХІ столітті. Наступні покоління інформаційних технологій передбачають вихід форми представлення і способів обробки даних за межі класичних клієнт-серверних і реляційних моделей, що потребує формування нових вимог до функціональних можливостей, продуктивності і безпеки інформаційних відносин.

Даного часу в світі все більший розвиток отримує принцип організації інформаційних, телекомунікаційних, обчислювальних і кадрових ресурсів по типу “матриці”, коли забезпечується гнучкий, безпечний і централізований розподіл ресурсів в інтересах так званих “віртуальних організацій”, які створюються для вирішення конкретних задач в динамічній обстановці. Іншими словами, ефективність і продуктивність процесів формування нових якостей інформаційного суспільства у ХХІ столітті визначатиметься не кількістю компонентів інформаційної інфраструктури (комп’ютерів, баз і банків даних, чи супутників), а перш за все можливістю гнучкої взаємодії між ними.

Питання розвитку інформаційної сфери перебувають серед пріоритетних напрямів діяльності в Україні. Входження України у світовий інформаційний простір є одним з основних напрямів державної інформаційної політики. Окреслено основні національні інтереси України у інформаційній сфері, які знаходяться у площинах збереження гуманітарних і соціальних цінностей суспільства, формування об’єктивного сприйняття України, забезпечення розвитку сучасних інформаційних технологій та захисту національних інформаційних ресурсів.

Але попри певні зрушення в розвитку національного інформаційного простору та нормативно-правового забезпечення інформаційних відносин, загальна ситуація у інформаційній сфері ще не відповідає сучасним вимогам, інтересам суспільства і держави.

Неподоланою залишається тенденція прогресуючого відставання України від провідних країн світу у рівні і темпах розвитку національних інформаційних ресурсів та відповідної інфраструктури.

Cучасна епоха побудови суспільства, в якому за рахунок розвитку продуктивних сил більшість працездатного населення залучена до інформаційної сфери, сприяє розвитку нових форм і методів досягнення країнами політичних, економічних та інших цілей на інформаційному рівні. Створено умови для геополітичного домінування країн, що встигли перейти на постіндустріальний тип економіки.

Як продукт економіки інформація та інформаційні технології в сучасному світі стали, в стратегічному плані, важливішими за мільйони тонн виплавленої сталі або десятків тонн золота, від автомобілів, верстатів, побутових приладів та будь-якої іншої продукції індустріального віку.

Видатки на інформацію становлять у середньому три чверті доданої вартості сучасної продукції. У новій економіці купують і продають концентроване знання — колосальний обсяг інтелектуального змісту в крихітній матеріальній оболонці (прикладом можуть бути комп’ютерні програми, найновіші ліки або останні моделі авіаційно-космічної техніки, ціна яких передусім зумовлена витратами за статтею «Дослідження і розробка»).

Такі складові інформаційного середовища України, як інформаційні ресурси, інформаційні технології, та інформаційна інфраструктура сьогодні значною мірою визначають рівень і темпи соціально-економічного, науково-технічного і культурного розвитку країни.

Водночас сучасні інформаційні технології приносять з собою не тільки небачені раніше можливості розвитку суспільства, але й створюють загрози абсолютно нового типу.

Виходячи с цього необхідно не лише розвивати національний інформаційний ресурс, але й захищати його від широкого спектра існуючих та потенційних інформаційних загроз що створюють небезпеку нанесення шкоди життєво-важливим інтересам особистості, суспільства через інформаційний вплив на свідомість, підсвідомість, інформаційні ресурси, та інші об'єкти інформаційної інфраструктури країни.

Відомо, що інформація (знання) може використовуватись як найбільш ефективний, засіб забезпечення національних інтересів та розв'язання протиріч у різних сферах державної та суспільної діяльності, що породжує специфічну боротьбу засобами інформаційного впливу. Виникає реальна потреба захисту всіх суб’єктів інформаційних стосунків від можливих негативних наслідків.

Особливого значення вирішення проблеми інформаційної безпеки набувають в сучасних умовах глобалізації інформаційних процесів, тому у ст. 17 Конституції України підкреслено, що забезпечення інформаційної безпеки — одна з найважливіших функцій держави, справа всього народу.

Головна інформаційна загроза національній безпеці – це загроза впливу іншої сторони на інформаційну інфраструктуру країни, інформаційні ресурси, на суспільство, свідомість, підсвідомість особистості, з метою нав’язати державі бажану (для іншої сторони) систему цінностей, поглядів, інтересів і рішень у життєво важливих сферах суспільної й державної діяльності, керувати їхньою поведінкою і розвитком у бажаному для іншої сторони напрямку. Власне, це є загрозою суверенітету України в життєво важливих сферах суспільної й державної діяльності, що реалізовується на інформаційному рівні.

Недарма технічну політику у сфері захисту державних інформаційних ресурсів в мережах передачі даних, криптографічного та технічного захисту інформації реалізовує Департамент спеціальних телекомунікаційних систем та захисту інформації служби безпеки України. У межах своїх повноважень Департамент організовує виконання законів та інших нормативно-правових актів, здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.
Інформаційні ресурси є важливим не тільки стратегічним, але й тактичним об'єктом (особливо це стосується державних структур), який неможливо не враховувати при прийняті рішень у всіх сферах державного управління. Зацікавленість закордонних компаній нав‘язати державі, національним інформаційним і телекомунікаційним мережам та системам умови функціонування, що надають односторонні політичні та інформаційні переваги урядам країн цих компаній, може призвести до втрати інформаційного суверенітету держави.

Тому, у 2002 році прийнято ЗАКОН УКРАЇНИ “Про Національну систему конфіденційного зв'язку”. Цей Закон регулює суспільні відносини, пов'язані із створенням, функціонуванням, розвитком та використанням Національної системи конфіденційного зв'язку як сукупності спеціальних мереж зв'язку подвійного призначення, які за допомогою криптографічних та технічних засобів забезпечують обмін конфіденційною інформацією в інтересах органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Отже, рівень розвитку інформаційного середовища є одними з найвагоміших факторів у всіх сферах національної безпеки. Це обумовлюється прагненням кожної держави реалізувати власні національні інтереси, що направлені на формування національного інформаційного ресурсу в умовах глобалізації світових інформаційних процесів.

Безпека національних інформаційних ресурсів та інформаційних технологій є одними з найбільш вагомих чинників забезпечення національних інтересів держави. Впровадження вдалої інформаційної політики може справити істотний вплив на зниження напруженості економічної та соціальної ситуації в країні та розв’язання зовнішньополітичних конфліктів.

Варто визнати, що науково-технічний потенціал країни відстає від темпів розвитку в ній наукових досліджень, оскільки потребує достатньої інженерної підтримки, розвиненої конструкторсько-технологічної бази, використання принципів стандартизації, уніфікації, економічної доцільності та ін.

В результаті такого стану фундаментальні і пошукові дослідження наукових закладів є незатребуваними у промисловості через слабку інженерну підтримку. Тобто вчених і дисертацій багато, а гідних інженерних розробок мало.
Тому необхідне створення умов для відтворення і випереджаючого розвитку науки. Завдання держави — забезпечити пряме фінансування фундаментальної науки і через піднесення національного виробництва забезпечити розвиток прикладної науки безпосередньо у галузях та на підприємствах.

Висновок. Таким чином, обов’язковою складовою успішних реформ у всіх країнах є випереджаючий розвиток інтелектуального потенціалу. Світовий досвід показує: життєвий рівень усіх прошарків населення, соціально-економічна ситуація в країні визначаються ступенем освіченості суспільства і його ставленням до інтелектуальних цінностей. Лише інтелектуально багате суспільство є гарантією високого рівня життя народу і процвітання держави, навіть за відсутності енергоносіїв, корисних копалин та інших дарунків природи.


Інформаційні впливи та інформаційні операції

В.О.Бондаренко, О.В.Литвиненко

http://www.niurr.gov.ua/ukr/publishing/panorama4_2000/bo_21.htm

 Ми не перемагаємо, поки CNN не повідомляє,

що ми що ми перемагаємо.

Дж. Шалікашвілі – американський генерал

 У сучасних умовах роль і значення непрямих методів впливу на перебіг політичних та економічних процесів швидко зростає. Провідне місце серед м’яких методів впливу посідають інформаційні засоби. Подібна тенденція спостерігається в усьому світі.

З давніх часів було відомо, що справжньою перемогою є лише така, що не містить у собі зерен реваншу. Після неї немає зруйнувань, а супротивник не відчуває себе переможеним. “Найкраще з найкращого – перемогти супротивника без боротьби”.

 Запорукою такої перемоги є успіх у боротьбі за свідомість людей (супротивників, союзників та власного народу і армії). Саме цю мету передбачають дії, що отримали останніми кількома роками назву спеціальних інформаційних операцій. Визнаний раніше термін “спеціальні психологічні операції” (ПсО, Psyops) поступово виходить з обігу як надто емоційно забарвлений, асоційований з поняттям “психологічної війни”, реаліями часів “холодної війни”.

Загальновідомим є те, що вплив на масову та індивідуальну свідомість реалізують за допомогою методів пропаганди. Тому виникає питання розмежування цих понять.

Для його вирішення звернемося до стандартизованих визначень пропаганди і спеціальних інформаційних операцій. З усього різноманіття існуючих нині визначень пропаганди будемо використовувати те, що офіційно визнано МО США. Офіційний документ Міністерства оборони США - Польовий статут FM 33 - містить чітке визначення пропаганди, а також поняття спеціальних інформаційних операцій (з двох запропонованих у документах визначень розглядатимемо варіант НАТО як такий, що набув міжнародного визнання та який адекватний феномену, що досліджується).

Отже, “пропаганда - це будь-яка інформація, ідеї, доктрини або спеціальні методи впливу на думки, емоції, настанови чи поведінку будь-якої спеціальної групи людей з метою набуття


Е-демократія: вплив інформації

  1. Частина 1
  2. Частина 2

Ви можете переглянути наші видання за такі роки:

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

2018

2019

2020

2021

Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2021
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International, якщо не зазначене інше