ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: inform@library.vn.ua

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і мистецтв Вінницької облдержадміністрації



Е-демократія: бізнес та гроші

Версія для друку

Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека  ім. К.А.Тімірязєва

 

 

Е-демократія: бізнес та гроші

 

Щотижневий дайджест Інтернет-видань

 

 

Випуск шостий

      13 січня 2006 р.

 

 


Дайджест Інтернет-видань

 

Щотижневе видання

Вінницької обласної універсальної

наукової бібліотеки ім. К.А.Тімірязєва

 

Наша адреса:

21100 м. Вінниця,
вул. Соборна, 73
Тел. (0432) 32-20-34
Факс (0432) 35-16-85
E-Mail: inform@library.vn.ua

http://old.library.vn.ua

 

 

Відповідальний за випуск – Морозова Наталія Іванівна

Упорядник видання – Веселова Тетяна Олександрівна

 

 


ЗМІСТ

1. Електронна комерція – невід’ємний атрибут  бізнесу нового тисячоліття

2. Ризикована привабливість 

3. Становлення електронного бізнесу в Україні

4. Масові електронні платежі: благо для людини, економічна доцільність для держави

5. Цифровий електронний підпис для підприємців

6. Електронна комерція:  перетворення випадкових відвідувачів на платоспроможних клієнтів

7. Віртуальні і дуже реальні

8. Досвід е-врядування Постачання/Норвегія: ehandel.no

9. Вебліографія


Електронна комерція – невід’ємний атрибут

бізнесу нового тисячоліття

                        http://isu.org.ua/viewarticle/consult/11 

 Міжнародна економіка переживає революційні зміни: дехто запевняє, що починається доба ‘мережевої економіки’, яка зробить неможливим існування замкнутих ринків та інформаційного простору в межах однієї держави. Всі ці зміни стались буквально протягом останніх 5-6 років і тому мережа Інтернет уже перестала бути лише екзотичним і невичерпним джерелом інформації, а стала доступним засобом зв’язку. Технології не залишаються на місці. Вже сьогодні Інтернет здатний задовольняти всі зростаючі потреби бізнесу, в тому числі ті, що пов’язані з реалізацією товарів та їх придбанням. Йдеться про Інтернет-комерцію – досить новий вид послуг, який дозволяє використовувати глобальну мережу для ведення комерційної діяльності підприємства. При цьому, під електронною комерцією розуміється повністю мережева модель ведення бізнесу, основними елементами якої є - можливість отримання інформації, здійснення замовлень, оплати таких замовлень і в деяких випадках – навіть одержання замовлень в мережі (наприклад, програмного забезпечення, різної інформації, баз даних, консультацій тощо).

Особливо активно розвивається модель електронної комерції B2B (business-to- business), котра дозволяє спростити комунікацію між діловими партнерами (завод-постачальник, дистрибутор-магазин) і відповідно скоротити видаткову частину. Друга модель – B2C (business-to-consumer) використовується для безпосереднього контакту між торговим підприємством та кінцевим споживачем (онлайнові магазини типу Amazon com). Один з можливих варіантів - наступний: якщо ваше підприємство продає багато видів товарів, то резонно створити sell-сайт, котрий буде використаний споживачами вашої продукції. Для прикладу компанія Сisco, 84% від загальної реалізації товарів здійснює через Інтернет. У випадку, коли виникає потреба у придбанні товарів у великих кількостях, Вашій компанії слід створити buy-сайт. Цей варіант використовують такі компанії, як General Motors, Ford, Chrystler. Їх частка в загальному об’ємі бізнесу США становить сьогодні 78%. Використовуючи можливості Інтернету ці компанії сприяють росту ефективності контрактів зі своїми постачальниками. У відповідності з результатами досліджень, котрі були проведені Forrester Research, обсяг B2B торгівлі в США у 1998 році становив $43 млрд, а до 2003 року зросте до $1 трлн., обсяг B2C торгівлі у 1998 році відповідно становив $7,8 млрд і зросте до $108 млрд. у 2003 році.

Класичний спосіб здійснення розрахунків в Інтернет, що застосовується у світі досить простий і зводиться до використання як інструменту розрахунків кредитних карток. При цьому жодних додаткових підтверджень (крім наявності самої картки і коштів на ній або відкритого кредиту) не потрібно. Як правило, крім реквізитів картки (номер, тип, дата закінчення терміну дії, імені власника), додатково вказується адреса власника картки (зазначена при заповненні анкети на одержання картки в банку) і адреса, на яку має бути доставлено покупку. При цьому зберігається анонімність покупця, що для продавців є практично єдиним серйозним негативним фактором, внаслідок якого ризики такої торгівлі збільшуються (незважаючи на це потенційні вигоди від неї значно перевищують можливі збитки від анонімності покупців).

Для того, щоб придбати товар через Інтернет в розвинутій країні, покупцю достатньо ввести у відповідний розділ Веб-магазину найменування (код) товару та номер своєї кредитної картки (розрахункового рахунку в банку). Менеджеру (продавцю) магазину не обов’язково уточнювати наміри покупця по телефону. Кур’єр відразу постачає товар покупцю.

У законодавстві багатьох розвинених країн забезпечення правового режиму електронної комерції через мережу Інтернет залишається основною проблемою, що стримує глобальне заміщення реальної торгівлі віртуальною. Але, навіть за таких умов Європейський Союз, побоючись значного скорочення податкової бази, спричиненого різким зростанням обсягів електронної торгівлі, планує посилити контроль (і передусім податковий) за операціями в мережі Інтернет.

Сьогодні в Україні вже практикується два основні способи здійснення платежів через Інтернет. Найпоширеніший - оплата за допомогою банківського переказу (звичайний безготівковий розрахунок). У межах цього способу застосовується варіант ‘з наступною оплатою’, при цьому через Інтернет замовляється товар, що доставляється звичайними каналами (пошта, пряма доставка тощо). Після одержання товару знову ж звичайними способами (безготівковий переказ, до каси продавця) здійснюється його оплата.

У набагато меншому обсязі та з додатковими застереженнями використовуються пластикові картки (при чому не обов’язково кредитні). Для здійснення таких розрахунків необхідно встановити спеціальне програмне забезпечення. Українські торговці (підприємства, які приймають замовлення і одержують оплату за них) віддають перевагу карткам, ‘зареєстрованим’ банками. При такій реєстрації підприємство підписує з банком договір і одержує спеціальний ідентифікатор (наприклад, ключову дискету, захищену засобами криптографічного захисту, яка серед усього іншого містить таємний ключ для формування електронного цифрового підпису). При використанні даного способу розрахунки здійснюються в такій послідовності:

1. Покупець, який зареєстрував свою картку в банку з використанням мережі Інтернет формує замовлення і визначає спосіб оплати замовлення з використанням картки, підтверджуючи тим самим згоду на здійснення такої оплати.

2. Торговельний сервер за допомогою використання спеціального програмного забезпечення звіряє дані покупця з базою даних, отриманою з банку-емітента.

3. У випадку позитивного результату торговець приймає замовлення до виконання і повідомляє про це покупця.

4. Замовлення доставляється покупцю.

5. При одержанні документа, що підтверджує одержання покупцем товару, торговець повідомляє про це торговий сервер, який з використанням даних процесингового центру в подальшому керує здійсненням переказу грошей з рахунка клієнта на користь продавця.

Як бачимо, у цій схемі беруть участь клієнт, торговець (який уклав договір з підприємством-організатором системи), банк-емітент (банк, що видав картку), банк-еквайєр (уповноважений банк, який здійснює первинне оброблення переказів). Крім цього в системі задіяні програмно-технічні комплекси (наприклад процесинговий центр), які провадять шифрування (розшифрування) даних і забезпечують безпеку проведення розрахунків. Зазначена схема є досить надійною та вигідною як для торговця, який має гарантію здійснення платежу, так і для покупця, гроші якого списуються після фактичного одержання товару. Ця схема не є єдиною, оскільки використовуються також способи платежу, які передбачають списання коштів з рахунка покупця без надання документа, що підтверджує одержання ним товару, до фактичного виконання зобов’язань продавцем.

Найневизначенішим, є правове забезпечення торгівлі віртуальними товарами, при якій не тільки оплата товарів, але і їх доставлення здійснюється через мережу Інтернет. При такій формі торгівлі важкореалізовуваним є підтвердження одержання покупцем таких товарів (програмне забезпечення, інформація, бази даних, консультації, музичні твори тощо), оскільки розписки в їх одержанні взагалі не може бути. Таким чином, при використанні електронних розрахунків через Інтернет не залишається паперових ‘слідів’, які свідчать про здійснення угоди, оскільки згідно з законодавством України платіж, не підтверджений документом в паперовій формі (чек, відомість, накладна тощо) не має юридичної сили.

Найпоширенішою формою суперечки є відмова покупця від зробленого замовлення через те, що покупець при замовленні товарів через Інтернет не підписує ніяких документів. Довести наявність у покупця зобов’язання прийняти і оплатити товар досить важко. Основним доказом замовлення (хоча й не безспірним) вважається наявність договору між замовником і банком (котрий укладається при одержанні засобів криптографічного захисту – електронного підпису), в якому замовник зобов’язується не заперечувати трансакції, підписані його цифровим підписом. Ця умова договору випливає з припущення, що таким цифровим підписом не зможе скористатись третя особа і що такий підпис однозначно ідентифікує власника картки і відповідно його волю щодо укладення угоди. Але, незважаючи на це, таке положення договору має недостатню доказову силу, враховуючи відсутність у законодавстві визначення цифрового підпису, тобто формально однозначної ідентифікації особи при використанні такого підпису не відбувається (замовник фактично залишається анонімним). Тому в цьому випадку електронний торговець може нести відповідні ризики. З метою їх виключення практикується одержання додаткових підтверджень наміру замовника здійснити операцію, наприклад, у формі простого телефонного дзвінка. У випадку, якщо вартість придбаного товару списується з рахунка покупця ще до одержання товару, ризики відмови від товару відразу покладаються на банк, якому псевдопокупець може пред’явити претензію в необгрунтованому списанні коштів.

Якщо ж предмету суперечки немає, тобто сторони добровільно виконали угоду (продавець здійснив доставлення замовлення, покупець прийняв замовлення і розписався в його одержанні), то вважається, що угоду здійснено і її виконання не суперечить закону.

Якщо говорити про мережеву модель ведення бізнесу з іноземними партнерами, то з точки зору законодавства (а не технічних можливостей мережі) її повноцінна реалізація неможлива, оскільки для здійснення зовнішньоекономічних торговельних угод у всіх випадках необхідне складання паперового документа. Хоча це не означає, що Інтернет не може допомогти у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності. Потенційні вигоди від його використання зберігаються за тієї умови, що пошук партнерів здійснюється з використанням мережі, а реальне укладення договорів у ‘паперовому’ режимі. Отож, здійснити передоплату нерезиденту в іноземній валюті, використовуючи виключно мережу Інтернет, сьогодні практично неможливо. 


 Ризикована привабливість

С.Бєлов, С.Мартиненко

http://www.business.if.ua/themes/business/material.asp?folder=1984&matID=2062

Щоб електронний бізнес давав тільки позитивний ефект, потенційним учасникам потрібно гарантувати його безпеку.

Застосування інформаційних технологій у банківській справі та електронній комерції дає змогу значно розширити перелік послуг, залучити нових клієнтів та посилити конкурентоспроможність тощо. Водночас ризики через відкритість мережі Інтернет при цьому дуже високі, а швидкість, з якою вони можуть змінюватися, досить стрімка — кількість протиправних дій в Інтернеті (віддалені атаки, шахрайство, перехоплення конфіденційної інформації тощо) щороку стрімко зростає.

Що захищати

Електронна комерція й Інтернет-банкінг мають і спільні риси, і відмінності. Загальне для обох — операції здійснюються через публічні канали Інтернет з використанням web-технологій, фінансові трансакції здійснюються через банківські рахунки. Відмінності: якщо Інтернет-банкінг більшою мірою є закритою системою/мережею, тобто надає послуги тільки своїм клієнтам, пов’язаним угодами за термінами членства, й тому ґрунтується на договірних засадах і може не підтримувати низку необхідних технічних стандартів та міжнародних правових норм, то електронна комерція є відкритою системою. Тобто вона не має жорстких вимог щодо членства, послуги надаються клієнтам будь-якого банку, в будь-якій країні, а отже, електронна комерція може функціонувати виключно на стандартах і єдиній правовій базі.

Водночас останнім часом електронні технології у вітчизняній банківській системі розвивалися так, що вимоги до стандартизації Інтернет-банкінгу «послаблювалися». Як наслідок — на практиці впроваджуються «нові» автоматизовані системи, які почасти не мають сучасних технологій захисту. Швидше за все, керівництво підприємств і менеджери інформаційних технологій, які планують та вибирають системи для впровадження, просто не мають чіткої уяви про ризики, а отже, і про відповідні технології безпеки та технічні стандарти. Водночас міжнародна практика свідчить, що основа успіху електронного бізнесу — створення надійного, захищеного і стандартизованого середовища. Загалом з урахування стандартів (насамперед — міжнародних) і починається універсалізація інструментів бізнесу з єдиними механізмами захисту для вирішення різних завдань (авторизація на будь-яких рівнях комп’ютерної мережі — операційних систем, СУБД та окремих програм; захищений внутрішній документообіг у корпоративній мережі, зокрема — електронною поштою; організація захищених з’єднань абонентів; надійний захист доступу до мережевих пристроїв та web-вузлів).

На практиці технічні аспекти безпеки електронного бізнесу мають забезпечувати, зокрема, аутентифікацію, конфіденційність, цілісність, не-відмову (non-repudiation).

В електронній банківській справі критичним є підтвердження, що кожна окрема комунікація/з’єднання, трансакція чи запит на доступ є легітимними/законними. Відповідно для цього треба використовувати надійні методи перевірки ідентичності (аутентифікація) та авторизації клієнтів, які намагаються ініціювати електронні трансакції. Методів аутентифікації є кілька: включаючи PIN (персональний ідентифікаційний номер), паролі, інтелектуальні картки, біометричні чи цифрові сертифікати інфраструктури відкритих ключів (PKI).

Конфіденційність означає, що інформація, яка поширюється мережею, має бути доступна лише уповноваженим особам.

Цілісність — інформація не може бути несанкціоновано змінена, а будь-яку зміну легко визначити.

«Не-відмова» — безперечна відповідальність за трансакцію, що включає створення доказу походження та доставки адресату електронної інформації. Цей доказ використовується для захисту відправника з метою спростування обманної заяви адресата про те, що дані не було отримано, і навпаки — для захисту одержувача з метою спростування обманної заяви відправника, що дані не було відправлено.

Ризик такої відмови від трансакції — це проблема і звичайних операцій, як, наприклад, трансакції з кредитними картками. Однак електронний банкінг та комерція підвищують цей ризик, оскільки неможливо однозначно підтвердити (аутентифікувати) ідентичність та повноваження учасників трансакції/угоди. Ризик підвищується також через можливі підроблення чи перекручення електронних трансакцій і потенційну можливість з боку користувачів стверджувати, що трансакції було змінено начебто зловмисником.

Методи захисту електронного бізнесу

Найкращим (і найуніверсальнішим) із поширених на поточний момент методом безпеки електронного бізнесу є цифровий сертифікат, який використовує інфраструктуру відкритих ключів (PKI, Public Key Infrastructure). Інфраструктура РКІ визначається низкою технічних стандартів: міжнародних (ISO — International Organization for Standardization; RFC — Request for Comments), європейських (ETSI — European Telecommunications Standards Institute) та ін.

Основа електронної комерції — єдині технічні відкриті стандарти. Подібно до телефонної системи, глобальна система електронної комерції є настільки цінною, наскільки збільшується кількість клієнтів, включених до системи, що можливо лише за уніфікації технічних стандартів. Як приклад — ще недавно мобільні телефони були розкішшю, а тепер... Найпоширеніщими реалізаціями стандартів PKI є програми Identrus, SWIFT (на базі PKI Identrus), VISA.

IdentrusTM LLC (Ідентрус) — заснована у квітні 1999 року програма дає можливість управляти бізнес-ризиками Інтернет-комерції через довірчі відносини клієнтів з їхніми фінансовими установами в межах систем електронного банкінгу, електронної торгівлі та комерції. Юридична й технічна інфраструктура Ідентрусу грунтується на міжнародних технічних стандартах РКІ, типових однорідних системних правилах, контрактах та діях. Система є відкритою для фінансових установ та їхніх клієнтів у всьому світі. В грудні 1999 року Ідентрус здобув вищу нагороду «CIB/BT Financial Technology Awards у номінації моделі захисту В2В (Business-to-Business) та Інтернет-комерції. У серпні 2001 року Європейська комісія сертифікувала Identrus як провідний стандарт захисту в електронній комерції в межах Євросоюзу. На сьогодні в Ідентрус входить більш 60 глобальних фінансових установ. Хоча Identrus PKI призначений для фінансових систем, він також застосовується низкою урядових агенцій США, включаючи Міністерство оборони. Система Identrus PKI побудована так, що кожен банк системи та кожен його клієнт мають унікальний ідентифікатор, зазначений у їхніх персональних цифрових сертифікатах. Таким чином, клієнти різних банків можуть установлювати між собою електронні відносини.

Розвитку електронної комерції особливо сприяло створення системи TrustAct SWIFT та інтеграція можливостей SWIFT і Identrus для спільного вирішення завдань B2B — фінансові установи та їхні клієнти змогли об’єднати можливості захисту Ідентрусу з можливостями передачі повідомлень SWIFT каналами Інтернет. Крім того, TrustAct зберігає реєстрацію повідомлень, а отже, забезпечує функції арбітражу та цілковиту «не-відмову» від трансакцій у разі спору.

Для трансакцій з платіжними картками міжнародних платіжних систем розроблено стандарт 3-D Secure VISA. На сьогодні всі установи, які здійснюють Інтернет-трансакції з використанням міжнародних платіжних карток VISA та Europay, повинні обов’язково підтримувати цей стандарт, який також грунтується на PKI-стандартах.

В Україні перспективним напрямом електронної комерції та Інтернет-банкінгу є впровадження міжнародних PKI-стандартів. При цьому обов’язковим для успішного розвитку Інтернет-банкінгу є побудова системи PKI з урахуванням вимог IdentrusTM LLC. Для впровадження електронної комерції також обов’язковим є виконання вимог стандарту 3-D Secure VISA.

З е-законодавством поки що не склалося

Інша річ — наскільки можливе використання таких стандартів у межах чинного законодавства України?

У країнах ЄС, США, Канаді тощо цифрові підписи й сертифікати затверджено на законодавчій основі як еквівалент власноручного підпису; законодавчо визначено терміни «електронний підпис», «електронні документи». Країни ЄС ухвалили національні законодавчі акти, які цілком відповідають Директиві Європарламенту та Ради Міністрів ЄС 1999/93/ЄС про систему електронних підписів, що застосовується в межах Співтовариства, та рішенню Комісії 2000/709/ЄС Європарламенту і Ради. Нині усі положення Директиви 1999/93/ЕС реалізовано у вигляді технічних європейських та міжнародних стандартів (ETSI та RFC).

В Україні також Верховною Радою затверджено відповідні закони. Зокрема Закон «Про електронний цифровий підпис» набув чинності з 1 січня 2004 року. Проте, не вдаючись у деталі, можна констатувати, що цей закон не відповідає ні європейському законодавству в цілому, ні технічній суті електронного підпису та принципам його застосування (в термінах міжнародних і європейських стандартів). Наприклад, електронний підпис у термінах ЄС повинен забезпечувати аутентифікацію та цілісність, а в термінах нашого Закону — лише аутентифікацію. «Посилений електронний підпис» у визначенні ЄС — це електронний підпис ЄС та додаткові вимоги щодо надійності, які технічно означають, що засіб створення підпису має задовольняти вимоги стандартів FIPS 140-1, 140-2 level 2, 3 (Federal Information Processing Standards, U. S.). Такого терміна в Законі України немає, натомість є термін «електронний цифровий підпис», який відповідає електронному підпису ЄС у межах криптографії з відкритими ключами. В терміни ЄС і відповідні європейські та міжнародні стандарти введено термін «кваліфікований електронний підпис», якого в нашому Законі також немає...

До речі, система PKI Identrus передбачає посилений чи кваліфікований електронний підпис, який у законі України не визначено взагалі. Відтак на практиці наш Закон не може бути застосований до відкритих мереж електронного бізнесу (наприклад, електронна комерція).

Власне, для розвитку нашого електронного бізнесу потрібно не так вже й багато — на практиці визнати членство України в Міжнародній організації зі стандартизації ISO й упровадити необхідні технічні та інші стандарти, що вже діють у Європі. А для законодавчого врегулювання — ухвалити Закон «Про електронну торгівлю» (проект від 17.02.2003 № 3114), який, за визначенням більшості фахівців, відповідає вимогам ЄС і узгоджується з міжнародними та європейськими стандартами. Крім того, адаптувати вже ухвалені закони до вимог європейського законодавства.


 Становлення електронного бізнесу в Україні

В.Ковтунець

http://www.nam.kiev.ua/ape/n_01_1-2/kovtun.htm

Вступ. Електронний бізнес або електронна комерція (e-commerce) - на початку 21-го століття є не лише модним і перспективним видом підприємницької діяльності. Електронний бізнес уже приніс перші вагомі результати компаніям, які зуміли використати його переваги сповна. Термін "електронний бізнес" прийнято трактувати у найширшому розумінні.

Означення. Електронний бізнес (електронна комерція) - це всі форми ділових (комерційних) взаємодій (транзакцій) як між юридичними, так і між фізичними особами, що базуються на електронній обробці та передачі даних, включаючи текст, звук та графіку. Поняття електронної комерції також стосується змін в засобах підтримки та регулювання ділової активності, спричинені електронними обмінами діловою інформацією.

Ми не будемо зупинятися на очевидних формах використання Інтернет для бізнесу: реклама, маркетинг. В даній роботі мова йде про ті види електронного бізнесу, де через Мережу продається і купується товар чи послуги.

Отже, розрізняємо відповідно до загальноприйнятої класифікації два види електронного бізнесу: бізнес-споживач (В2С) та бізнес-бізнес (В2В). За невеликим винятком, розгляд стосується діяльності виду "бізнес-споживач".

Електронний бізнес в Україні. Стартові умови

2000-й рік був роком стрімкого росту українського сегменту Інтернету. Саме цього року Інтернет-засоби масової інформації проявили чи не вирішальний вплив на загальнополітичну ситуацію в державі. Саме цього року в українській економіці з'явилися перші підприємства, для яких Інтернет-бізнес став основним видом діяльності і які попри всі негативні умови зуміли пропрацювати принаймні беззбиткове.

Умови для Інтернет-бізнесу в Україні треба визнати несприятливими. Причини наступні:

- незадовільна інфраструктура телекомунікацій, що робить Інтернет доступним лише для мешканців великих міст;

- відсутність електронних платіжних систем загальнонаціонального масштабу;

- законодавча неврегульованість (відсутність закону про електронний підпис зокрема);

- низький загальний рівень культури, що провокуватиме до шахрайств з одного боку і відлякуватиме клієнтів з іншого.

Існують і фактори, які сприяють розвитку електронного бізнесу і електронної роздрібної торгівлі зокрема. Це:

- досвід торгівлі поштою (книжкова торгівля, наприклад);

- значний прошарок населення, підготовленого до простої роботи з комп'ютерною технікою та мережами;

- геополітичне та економічне положення України, яке сприяє припливу інвестицій у перспективний ринок Інтернет-бізнесу;

- наявність значної кількості специфічних сегментів роздрібної торгівлі, де економічно недоцільно відкривати спеціалізовані торговельні підприємства хоча б у кожному обласному центрі, але вигідно вести торгівлю поштою чи з допомогою Інтернет (на жаль, внаслідок економічної кризи і книготоргівля спеціальною та науковою літературою перетворилася у такий специфічний сегмент).

Крім усього сказаного, електронна роздрібна торгівля може суттєво полегшити вихід української продукції на світові ринки.

Зважаючи на перші успіхи, можна сказати, що в перспективі позитивні фактори домінуватимуть.

Технології та культура обслуговування

Зі студентами - бакалаврами економіки, які освоюють програму магістерської підготовки, проведено простий експеримент. Їм було запропоновано протягом двох годин переглянути дев'ять онлайнових українських магазинів зі списку, поданого на сайті weblist.gu.net, і дати їм оцінку по шести пунктах за десятибальною шкалою. В дослідженні брали участь 23 студенти. Ніхто з учасників дослідження раніше не робив покупки в цих магазинах і не намагався це робити.

Ставились запитання:

1) якість Web-дизайну;

2) зручність знайомства з товаром;

3) зручність замовлення товару;

4) методи оплати;

5) методи доставки товару;

6) асортимент товару.

Середні показники по магазинах і отриманих відповідях такі.  

Показник

Середній бал

Якість Web-дизайну

5,53

Зручність знайомства з товаром

5,15

Зручність замовлення товару

4,73

Методи оплати

4,80

Методи доставки товару

4,74

Асортимент товару

5,37

Зрозуміло, що відповіді на запитання 4-5 не могли бути високими з причин означених у попередньому параграфі. Але насторожує невисокий рівень оцінки за якістю оформлення Інтернет-вітрини магазину (п.1), а особливо - зручність знайомства з товаром і замовлення товару. Більшість протягом 10 хвилин не могли з'ясувати, де ж перелік товару чи як зробити покупку. Врахуймо, що йдеться про людей, підготовлених до користування комп'ютерною технікою. Чи можна сподіватись, що пересічний український споживач стане активним покупцем у таких магазинах?

Більш детальне знайомство із згаданими онлайновими магазинами справді залишає невтішні враження. По-перше, відчувається, що Web-програмістів більше хвилювали власне програмістські проблеми, аніж думка про потенційного покупця. Знання програмування не компенсує незнання основ маркетингу чи психології. У традиційній торгівлі український покупець ще звик до "радянських" методів роботи. В Інтернет-торгівлі він чекає принципово нового підходу. А натомість доводиться тривалий час вишукувати на екрані потрібну кнопку.

По-друге, низька культура спілкування з покупцем. Так на звернення покупця українською мовою Web-програміст одного із сайтів двічі відповів російською, коментуючи, що українську він також знає.

По-третє, вражає кількість програмістських помилок. Частіше доводиться дивуватися, коли щось запропоноване працює.

Слід зауважити, що розглянуті тут питання не охоплюють більш фундаментальні проблеми обслуговування через Інтернет-магазин масового покупця (для ознайомлення можна подивитись працю).

Державна політика

Ще 4-5 років тому від представників державної влади нерідко виходили пропозиції обмежити доступ своїх громадян до Інтернету. Україна не випадково у свій час не підтримала ініціативу GII тодішнього американського віце-президента А.Гора, яка фактично стала світовою програмою розвитку інформаційних технологій та електронного бізнесу.

Зрозуміло, що включення держави в орбіту світової системи електронного бізнесу, а особливо онлайнової роздрібної торгівлі вимагає зваженої і технічно грамотної політики для захисту власних економічних інтересів. Адже поруч з успіхами досвід розвитку великих онлайнових компаній Amazon.com, eBay та Yahoo! демонструє і проблеми, які виникають у ццьому напрямку внаслідок завищених очікувань і уникнути яких повинна допомогти зважена політика держави

Зважаючи на український досвід вирішення навіть значно простіших економічних проблем, можна очікувати рішень, спрямованих на заборону або обмеження доступу до електронної торгівлі. Звичайно, це приведе до збитків і до подальшого економічного та технологічного занепаду.

На наш погляд, оптимальна урядова політика повинна бути спрямована на випередження подій. По-перше, потрібно прискорити запровадження електронного грошового обігу.

По-друге, узаконити електронний підпис. Від цього залежить розвиток діяльності типу "бізнес-бізнес", яка насправді є більш продуктивною на певному етапі розвитку електронного бізнесу і без якої повноцінна "В2С" неможлива.

По-третє, до ери електронного бізнесу треба інтенсивно готуватися. Найперше відмовитися від ілюзій щодо нашого інтелектуального потенціалу і зайнятися підготовкою фахівців з інформаційних технологій для бізнесу і окремо фахівців з електронного бізнесу, які однаковою мірою володіли б знаннями економіки, маркетингу, менеджменту та програмування для Інтернет. Як аргументацію можна навести соціологічні дослідження, проведені ІООО року консалтинговою компанією Spectrum Strategy у Великобританії: недостача кваліфікованого персоналу дозволить реалізувати потенціал Інтернет-економіки в період до 2003 року в цій державі лише на 90%.

І, нарешті, слід відмовитися на певний період (скажімо, 5 років) від спроб оподаткування внутрішньої електронної роздрібної торгівлі за повним переліком податків. Найпростішим виходом було б накладання необтяжливого фіксованого податку на підприємства, які ведуть лише роздрібну електронну торгівлю. Економічний ефект від пожвавлення внутрішнього ринку через нові технології перевищить суму гіпотетичне нестягнутих податків. З тих же міркувань не варто обмежувати митними зборами роздрібну торгівлю за кордон. Митні збори та ПДВ з товарів, які надходять з-за кордону через електронну торгівлю, повинні стягуватись при тих же умовах, що й нині при перетині кордону фізичною особою.

Якщо зважити, що у світі є дві тенденції щодо електронної торгівлі:

американська передбачає звільнення від податків і максимальну лібералізацію; і європейська, більш обережна зі спробами протекціоністських заходів, включаючи повне оподаткування, то Україні варто порекомендувати американську як перспективнішу. Це також буде відповідати принципам захисту національного товаровиробника, але у сфері сучасних інформаційних технологій.

Висновки. Українське суспільство демонструє готовність до використання електронних методів ведення бізнесу. Для підтримки потрібно організувати підготовку фахівців з електронного бізнесу і законодавче розв'язати основні питання регулювання електронного бізнесу.


 Масові електронні платежі: благо для людини, економічна доцільність для держави

О. Черевко

http://www.partner.neocm.com/arhive/4_12_02/p2-3.html

Сьогодні економіку України, як і ряду інших постсоціалістичних країн, характеризує велика питома вага готівки у загальній грошовій масі – в нашій державі, зокрема, питома вага готівки становить 43 відсотки, у Черкаській області – 60 відсотків.

Звичайно, створення в Україні умов для подальшого економічного зростання вимагає вдосконалення організації готівкового обігу з приведенням його у відповідність до потреб ринкової економіки. Це потребує, з одного боку, повної лібералізації операцій з готівкою, а з другого – суттєвого їх скорочення на користь безготівкових форм розрахунків.

Безумовно, доречним тут є питання про необхідність впровадження електронних грошей в Україні. Якщо врахувати, що Україна прагне інтегруватися у світову економічну систему, то якісно нові системи електронних платежів – неодмінний атрибут сучасного світового фінансового ринку. За повідомленнями засобів масової інформації, ще кілька років тому у 12 із 15 країн-членів Європейського Союзу функціонувало 24 системи багатоцільових електронних грошей. Зрозуміло, Україна не може залишатися осторонь цього процесу.

Більше того, нещодавно Указом Президента України затверджені заходи щодо детінізації економіки України на 2002-2004 роки, складовою яких стало питання щодо масового впровадження безготівкових розрахунків населення за надані послуги. На виконання цього Указу розроблений конкретний план практичних дій і Національного банку України, наріжним каменем яких є продовження роботи із впровадження Національної системи масових електронних платежів.
Таким чином, застосування масових електронних платежів – це водночас і один із державних напрямів детінізації економіки України, реалізація якого забезпечить залучення в банківський обіг коштів, що перебувають у тіньовому обігу.

Чи є питання щодо безготівкових розрахунків новим для людства? Звичайно, ні. У своїй книзі «Про древню нумізматику» французький вчений Жан Бабелон вказує, що вже у перших людських суспільствах поряд із готівковими (справжніми) грішми у формі шматочків металу, що мали певні відтиски, стали застосовувати «безготівкові форми розрахунків». Так, наприклад, у древньому Вавілоні широко використовувалися глиняні боргові таблички. У середньовічній Європі мали ходіння векселі. У XVIII столітті з’явилися перші паперові гроші, які до початку XX століття повсюдно витіснили золоті і срібні монети великих номіналів. Таким чином, ще тоді люди зрозуміли, що не стільки важливим є матеріал, з якого виготовлені гроші, скільки загальне визнання банкнот і монет як платіжного засобу.

У наш час, в епоху досягнень сучасної електроніки, у розвинутих країнах все частіше ведуть мову і впроваджують безготівкові розрахунки, тобто електронні гроші, представниками яких є банківські пластикові картки.

Батьківщиною пластикових карток є США. Щоправда, перші картки, випущені в 1919 році, були не пластикові, а паперові. Першу банківську кредитну картку випустив у 1951 році Franklin National Bank. За ним стали діяти й інші банки. Перед видачею картки клієнту відкривається рахунок у банку-емітенті пластикових карток. Цим самим банк бере на себе гарантійні зобов’язання щодо забезпечення платежів по картках.

Які ж вони – сучасні електронні гроші? Найпростіший їх різновид – пластикова картка, що за


Е-демократія: бізнес та гроші

  1. Частина 1
  2. Частина 2

Ви можете переглянути наші видання за такі роки:

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

2018

2019

2020

2021

Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2021
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International, якщо не зазначене інше