ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: inform@library.vn.ua

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і мистецтв Вінницької облдержадміністрації



Явдоха Зуїха – визначна спiвачка слов’янського свiту
до 150-річчя від дня народження

Версія для друку

 ВІННИЦЬКА ОБЛАСНА УНІВЕРСАЛЬНА  НАУКОВА БІБЛІОТЕКА ім. К.А.ТІМІРЯЗЄВА 

 

Наші видатні земляки

 

  

Явдоха Зуїха –

визначна спiвачка слов’янського свiту

до 150-річчя від дня народження

Явдохи Зуїхи

(Євдокії Микитівни Сивак)

(1855-1935)

Бібліографічний покажчик

 

Вінниця, 2005


91.9 : 85. 313 (4 УКР– 4 ВІН) – 8

Я 17

 

Явдоха Зуїха – визначна співачка слов’янського світу: Бібліогр. покажч. / Уклад. Л.Бойко; Вінниц. ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва. – Вінниця, 2004. – 30 с.

Мета цього видання – вшанувати пам’ять унікальної фольклористки та співачки нашого краю Явдохи Зуїхи з нагоди її 150-річчя з дня народження та дати систематизований бібліографічний матеріал всім, хто займається вивченням чи популяризацією її життя і творчості.


Від укладачів

Бібліографічний покажчик “Явдоха Зуїха – визначна співачка слов’янського світу” продовжує серію бібліогра-фічних видань бібліотеки “Видатні земляки краю” і присвячується 150-річчю від дня народження відомої в народі самобутньої талановитої співачки і фольклористки Поділля Явдохи Зуїхи (Євдокії Микитівни Сивак). Записані від неї пісні та інші народнопоетичні твори увійшли в золотий фонд українського фольклору. Як видані друком, так і рукописні етнографічні записи, що зберігаються в ІМФЕ ім. М.Т.Рильського АН України, становлять значну наукову, історичну та виховну цінність.

В покажчик включено книги, статті з журнальної і газетної періодики. Матеріал систематизовано за розділами: “Фольклорна спадщина Явдохи Зуїхи”, “Життєвий і творчий шлях народної співачки і фольклористки”, “Вшанування пам’яті видатної землячки”, “Продовжувачі фольклорних традицій народної співачки на Гайсинщині”. Перший розділ вміщує видані друком фольклорні надбання Я.Зуїхи та публікації про них. В межах розділів і підрозділів бібліогра-фічний матеріал подано в хронологічній послідовності.

Стаття “Доля, що піснею стала”, розкриває непростий життєвий шлях талановитої селянської жінки, яка залишила по собі унікальний пісенний пам’ятник українському народу.

Покажчик розрахований на краєзнавців, працівників культури і мистецтв, освіти, студентів, учнів, шанувальників української народної творчості.


Доля, що пiснею стала

«В її особі відбилася одвічна і невмируща любов народу до краси, до художньої творчості».

Г.Танцюра

За 12 кілометрів від райцентру, на кілометровій відстані від залізничної станції, пообіч річки Кублич красується мальовниче село Зятківці. Якщо дивитись з високого пагорба, воно нагадує форму величезного літака або велетенського птаха в польоті. Село належить до старовинних поселень Поділля, тут виявлено пам’ятки черняхівської культури (ІІ-ІV ст. н.е.). Півтора століття воно мало статус містечка. На своєму історичному шляху Зятківці зазнали турецько-татарського нападу (в 1590 р. село було знищено дощенту), постраждали від польської шляхти (в 1830 р. вирізано населення), пережили чуму, революційні події 1905-1917 рр.

Двадцяте століття відкрило Зятківцям нову історичну сторінку – вони прославились народною піснею, фольклорними дослідженнями.

Співуче Поділля завжди привертало увагу багатьох збирачів народної творчості. Тут робили фольклорні записи польські поети “української школи”. Різні жанри фольклору збирали А.Димінський, П.Чубинський, Ч.Нейман, С.Руданський, М.Коцюбинський. Народні мелодії записували П.Ніщинський, М.Лисенко, М.Леонтович. Життєвість і силу народнопісенних традицій на Вінниччині стверджують численні записи, зроблені в різних місцевостях області Г.Танцюрою, Н.Присяжнюк, М.Руденко, Є.Горб та ін.

Відомо безліч героїчних, трудових, громадянських подвигів на честь свого народу. Наша славетна землячка Євдокія Микитівна Сивак, яка більше відома в Україні як Явдоха Зуїха, мала особливу долю і особливе призначення на цій землі. Вона жила в ім’я безсмертя народної пісні.

Фольклорна співачка з Гайсинщини народилась 1 березня 1855 року в селі Кущинцях у кріпацькій сім’ї. Явдоха рано лишилася матері, поневірялась по наймах, а підросла – ходила на заробітки у Бессарабію, Херсонську губернію, служила в місцевого поміщика і в шляхтича, і в німця. “Нестатки вигонять із рідної хатки”, “хоч в ката, аби плата”, – згадувала потім вона. В чужих краях “навчилась цінити печену бараболю, білу сорочку й вірне словечко”.

З дівочих років й до глибокої старості, загорьовуючи шматок хліба, несучи тягар родинних турбот, у тяжкій праці і бідності виливала свої жалі і болі у пісні. Була неписьменною, але дуже талановитою, мала феноменальну пам’ять, знала силу-силенну фольклорних творів. В строку у пана Равського (“від льоду до льоду”) мимоволі вивчила польську мову, навчилась польських пісень, байок та приказок.

На жаль, фотознімків Явдохи Микитівни не збереглося (загубилися під час війни), але її словесний портрет земляки передають із покоління в покоління: міцної статури, середнього зросту, смаглява з лиця. Усмішка надавала обличчю привітності, гостра на язик, але справедлива до людей. Мова її була барвиста, соковита, насичена влучними метафорами. Порівняння – дотепні, часто іронічні, а іноді й саркастичні – густо перепліталися із прислів’ями, приказками, цитатами із фольклорних творів. Схильність до жарту – невід’ємна риса її характеру. А ще була моторною, роботящою. Мала чудовий голос, уміла наслідувати звуки птахів, тварин, передавати вимову, інтонацію, вираз обличчя, ходу людей, талановито оповідала і багато співала.

За пісенність, веселу вдачу односельці любили дівчину, запрошували на весілля, хрестини чи просто на гостини, адже там, де Явдоха, – завжди весело. Та не завжди вона могла піти на гуляння – не було в що одягнутися, інколи дівчата позичали їй одяг.

Не судилося Явдосі і особистого жіночого щастя. Хлопцеві, який її кохав, не дозволили брати таку біднячку. Співалося в пісні:

– Калино моя, чом ти не цвіла?

– Зима люта, а весна холодна

Приморозила.

– Дівчино моя, чом заміж не йшла?

– Бідна була, по наймах ходила,

Пари не знайшла.

На двадцять третьому році вийшла заміж за такого ж бідного Василя Олійника із сусіднього села Гнатівки і там лишилася жити. В придане принесла міцне здоров’я, вправні руки, чималий життєвий досвід і нестримне бажання співати. А пісень у неї – не переслухаєш. Та для небалакучого Василя і лихої свекрухи її пісні і жарти не мали значення, їм аби здорові, роботящі руки. Свекруха грубо й незаслужено лаяла її за найменшу дрібницю і щоразу дорікала, що невістка прийшла “ну прямо голісінька”. Явдоха мовчки плакала, іноді співала:

Поперу шмаття на річці,

Свекруха каже – в горілці.

Покладу шмаття на плоті,

Свекруха каже – в болоті.

Вимастю хату – не біло,

Ізмила лавку – не сіла.

Постелю постіль – не ляже,

Замету хату – не стане.

Ледащо невістка, ледащо,

Не хоче робити нізащо.

Василь до роботи був байдужий, а до чарки охочий. П’яний бив жінку на втіху матері. Згодом життя стало ще важчим. Доводилось самій заробляти на себе і на дітей, яких вже було четверо. Чоловік ходив у далекі довготривалі мандри, на заробітки. Зрідка вертався додому, все прогулював і лишав їй дитину і нові борги, щоб відробляла. “Нема доброму шани, а ледачому догани!” І знову рятувала пісня:

Як женився, то хвалився, що вмію косити.

Кинув косу до покосу та й став голосити:

– Навчи мене, пане-брате, як покоси класти,

Пустю тобі свою жінку на всю зиму прясти.

Гнату Танцюрі Явдоха розказувала: “Прожила у біді, як камінь у воді. А проте як і дівкою, так і жінкою ходила на весілля, молодшою, то й танці водила... особливо тяжке було одно літо. Був недорід, хліба свого нема, купити нема за що. А тут ще борги... Без кришки хліба за баньочкою води жала весь день... Зогрію окріп, посолю, похльобаю з дітьми й лягаю спати. Ой, який то страшний голод. Від голоду й сон не бере... Тоді ж моя маленька Явдоня померла...” [ Танцюра Г. Явдоха Зуїха: Біогр. нарис // Пісні Явдохи Зуїхи. – К.: Наук. думка, 1965. – С. 762, 763.]

Овдовіла Явдоха Микитівна Олійник на 51 році життя. “Пройшли літа, як маків цвіт”. Діти виросли, та не дали родинного тепла й затишку, а принесли нові неприємності. Дочка вийшла заміж, а син Петро привів до хати невістку, з якою сварився, бився, пиячив і навіть до матері кидався битись, коли та захищала невістку. Життя стало зовсім нестерпним. Треба було кудись іти з дому, щоб не бачити того лиха, та ще й найменшого Явдокима брати з собою.

У сусідньому селі Зятківцях надумав женитися старий дід Демедь Жук. Йому було 73 роки, поховав другу жінку, одружив дітей і жив з хворобливим сином Онуфрієм. Йому  треба було господині, робітниці. Люди порадили взяти Явдоху. Не хотілося покидати свою хату, де прожила 33 роки, але через Петра мусила йти за старого Демедя. Так вона стала Явдохою Жук, Демедихою.

І знову важка праця із надто скупим дідом, який постійно слідкував за Явдохою, щоб нічого не взяла для своїх дітей чи онуків. Було насушить дід гнилих грушок і везе на базар продавати, Явдоха вмовляє, щоб він не обдурював людей, та він не слухав. А був уже дід глухий, то вона стане на базарі біля нього і каже людям, щоб не купували, щоб ішли до інших. Мала твердий характер і пишалася своєю непорочністю. Про доброту, моральну чистоту цієї жінки свідчать й інші випадки її ставлення до людей, до життя. Г.Танцюра згадував її розповіді: “Не раз дивуюся сама собі. Чого це бувають такі чудні люди? Мовчазні. П’ють. Б’ються. Крадуть. Займаються розпустою... Я хоч і бідила, по відробітках ходила, та чужого з плотів не хватала, не крала, хоч і в латаному ходила. Латане – не хватане. Не пила, як то інші”. [Танцюра Г. Явдоха Зуїха: Біогр. нарис // Пісні Явдохи Зуїхи. – К.: Наук. думка, 1965. – С. 769.]

Згодом помер і старий Демедь Жук. Залишилася Явдоха в 65 років сама. Люди поважали стареньку, любили за пісні, за поради, адже мала багатий життєвий досвід, знала всі народні звичаї, обряди. На цьому біографія Явдохи Сивак – Олійник – Жук могла б поставити крапку. Та доля розсудила по-іншому.

У Зятківцях жив молодий вчитель Гнат Трохимович Танцюра (1901-1962), який цікавився усною народною творчістю, записував пісні, почуті від рідних та односельців. Зустрівся фольклорист з Явдохою Зуїхою в 1918 році. До постійних співачок – його матері, сестер, сусідок баба Демедиха приєдналася випадково. Гнатова мати забула кінець якоїсь пісні і порадила звернутися до Явдохи. “До мене, сину, за піснями, до мене. На трьох волових шкурах не спишеш. Я весь вік провела в біді, у злиднях і в піснях”, [Танцюра Г. Записки збирача фольклору / Перевид. – Вінниця: ДОВ “Вінниця”, 2001. – С. 15.] – сказала вона.

Два тижні без перерви ходив фольклорист до Явдохи, складав списки назв відомих їй пісень. Так розпочалась щоденна 12-річна праця фольклориста і народної співачки. Г.Танцюра згадував: “Ми скоро заприятелювали. Це була міцна і щира дружба, яка може бути в онука з старенькою самотньою бабусею. Стара Демедиха рада була, що має кому розказати, має перед ким виспіватись. А я радів, що натрапив на “золоту жилу”.[Танцюра Г. Записки збирача фольклору / Перевид. – Вінниця: ДОВ “Вінниця”, 2001. – С. 16.] 

Репертуар співачки був нечувано багатий. 1008 народних пісень, 400 прислів’їв та приказок, 156 казок, 45 загадок і велику кількість іншого фольклорно-етнографічного матеріалу записано з голосу Явдохи. Вона мала чудову дикцію, приємний голос, співала і говорила повільно, голосно, виразно, вимагаючи, щоб усе було правильно записано.

Досить цікаво добирався її псевдонім. Щира і скромна за характером, вона категорично відмовилась співати, дізнавшись від фольклориста про паспортизацію пісень під її прізвищем, бо вважала, що пісні – це людське добро, люди викохали їх. Після невеликої перерви, посміхаючись, спитала: “Тобі, сину, іменно треба вписати того, хто співав? А чи не можна... охрестити мене по-новому і скрізь позаписувати на таку фамілію, щоб ніхто не чув і не знав?” [Танцюра Г. Явдоха Зуїха: Біогр. нарис // Пісні Явдохи Зуїхи. – К.: Наук. думка, 1965. – С. 770]  Потім пригадала, що колись її першого чоловіка називали Зуєм (він довго був на заробітках в Зуєвім – аж під Москвою), а її – Зуїхою. Так народилося авторське ім’я народної співачки – Явдоха Зуїха. Цьому імені судилася велика слава. Жодна співачка не знала і понині не знає стільки пісень, як вона. Жоден фольклорист не записав стільки фольклорних творів від однієї людини, як Г.Танцюра. Дві людини, різні за віком і єдині за покликанням душі, взаємною працею прославились в історії української фольклористики. М.Томенко у вірші про Г.Танцюру писав:

Спасибі вам за Зуїху Явдоху,

Яку відкрили, наче материк.

Пісенний материк співачки неосяжний. Особливо правди-вими в цих піснях є історична бувальщина, загальнолюдські почуття. Майже всі пісні – високохудожні твори, що мають досконалу, викінчену словесно-мелодійну форму.

Ще за життя Я.Зуїхи (1930 р.) у Харкові було видано малу книжечку “Жіноча доля в народних піснях” – дослідження Г.Танцюри, де основними були пісні Явдохи Зуїхи.

Досліджуючи усну творчість Явдохи Зуїхи, науковці, фольклористи переконались, що вона великою мірою внесла своє слово в українську народну пісню, здійснила неповторні редакції, вибираючи найкращі варіанти.

Природний талант цієї неписьменної жінки був настільки великим, що ним захоплювалися академіки і письменники – лауреати, вважаючи її співачкою слов’янського світу. М.Рильський назвав внесок Г.Танцюри і Я.Зуїхи у духовну скарбницю громадянським подвигом, який заслуговує на високе визнання. Поет допоміг у популяризації народних пісень Я.Зуїхи. Відомо, що Г.Танцюрі не вдалося за життя видати окремою книгою її пісні, довести справу до кінця він заповів своїй дружині Тамарі Іванівні. З цього приводу є цікава розповідь нашого зем-ляка, бувальця тих часів, який також був причетний до популя-ризації пісенного мистецтва Я.Зуїхи, – Степана Трохименка. В 1965 р. він працював завідувачем ідеологічним відділом Вінницького обкому Компартії України. До нього звернулася вже літня жінка – вдова Г.Танцюри, показала доробок свого чоловіка і просила допомогти, аби опублікувати пісні Зуїхи. У ці ж дні до обкому телефонували професор педінституту В.М.Борщевський, перший секретар Гайсинського райкому партії М.О.Дибський та письменник М.О.Стельмах. Всі троє з одним проханням: допомогти дружині Г.Танцюри, благородну справу вона робить. Довелось перегорнути 400 сторінок рукопису, переконавшись, що то був справжній скарб, ціле багатство. Але надрукувати його в області за тодішніх умов було неможливо. Тому С.Трохименко порадив дружині Г.Танцюри їхати в Київ, до М.Т.Рильського. Оглянувши зошит, він запитав: “Співачка ця, мабуть, якась артистка?” – “Ні, звичайна селянка”, – відповіла вдова. – “Яка щедра природа, скільки таланту втілила вона у цій жінці. Запам’ятати тисячі пісень – їх слова, мелодії!” – дивувався Максим Тадейович. Залишивши матеріали у себе, він розпитав, хто її направив до нього. Та назвала імена професорів, письменників, партійних працівників. “Тоді не забудьте вручити їм на пам’ять по примірнику нашого видання. Ми так і назвемо його: “Пісні Явдохи Зуїхи”, – сказав поет.

Академічне видання “Пісні Явдохи Зуїхи” на 810 сторінках вийшло в світ четвертою книгою серії “Українська народна творчість” в 1965 році у видавництві “Наукова думка”. Сюди включено 925 кращих пісень, більшість з них з нотними записами. Основні розділи книги: календарно-обрядові, весільні, родинно-побутові, історичні та соціально-побутові, пісні, балади. В середині розділів тексти об’єднано в тематичні чи жанрові групи (всього їх – 47): веснянки, колядки, щедрівки, весільні пісні, про кохання, родинне життя, гумористичні, сатиричні та інші. Видання мало всього 5 тис. примірників, і тепер стало рідкісним, не в кожній бібліотеці України сьогодні можна знайти цю книгу.

“Пісні Явдохи Зуїхи” високо оцінили вчені-фольклористи. П.Тичина відзначив, що тисяча пісень Я.Зуїхи – це феноменально... Але справа не тільки в пам’яті, яку мала Зуїха, справа в любові до всього народного, рідного, найближчого.

В окремих піснях реалії прямо пов’язані із Зятківцями, Кущинцями, Ладижином, Борсуками, Чечелівкою. Серед купальських є пісні, в яких вставлено місцеві прізвища.

Не побачила книги своїх пісень Явдоха Микитівна. Стара і немічна, у великих нестатках (а їй довелось ще терпіти голод 1933-го року) доживала свій вік сама. До останніх днів мусила ще заробляти: пряла кужіль, скубла вовну. 19 січня 1935 року зранку відвідала хвору сусідку, протопила в печі і тихо спочила назавжди. Прожила вона без малого 80 років, із них 22 роки – в Кущинцях, 33 – в Гнатівці і 25 – в Зятківцях, де знаходиться її могила і на якій досі зеленіє посаджений Г. Танцюрою барвінок.

Дякуючи Я.Зуїсі й Г.Танцюрі, фольклорна Гайсинщина стала свого роду методичним центром України. Науково-дослідні експедиції, письменники, цінителі українського фольклору знайшли тут невичерпне джерело душі народної, яке поповнилось численними наслідувачами Я.Зуїхи і Г.Танцюри. За радянської доби у Зятківцях записано багато пісень від обдарованих носіїв фольклору Л.В.Губар, О.П.Гнелиці, сестер М.Ф. і О.Ф.Гнелиці, В.Ф. Ткачук та інших. Від Тамари Іванівни Танцюри записано спогади про Я.Зуїху і славетного фольклориста. Уродженець села Зятковець, письменник М.К.Дмитренко також продовжує справу своїх земляків. Він – упорядник багатьох фольклорних збірників, автор статей про фольклор і фольклористів, сам записав понад тисячу пісень. Відредагував рукописи Г.Танцюри і видав книги “Загадки Явдохи Зуїхи” (К., 1996. – 44 с.) та “Весілля в селі Зятківцях” (К., 1998. – 404 с.). Вершиною у фольклорній справі М.К.Дмитренка є його фундаментальне видання “Українська фольклористика: історія, теорія, практика” (К., 2001. – 576 с.)

Зразки народнопісенної творчості Явдохи Зуїхи увійшли до хрестоматії з літератури рідного краю “Подільські криниці” (Вінниця: Континент-ПРИМ, 1995.– Вип.1 – 479 с.), упоряд-ником якої є А.М.Подолинний.

Пісні Явдохи Зуїхи вже 40 років збагачують народнопоетичну творчість, стійкість пісенної традиції. Вони давно увійшли в репертуар професійних мистецьких та самодіяльних колективів, звучали по всій країні та за кордоном. І тепер лунають на заключних концертах, оглядах – конкурсах, фестивалях. Так, наприклад, популяризатор народної пісні, співачка з Гайсина Лідія Горошко на міжнародному фестивалі фольклору у Польщі стала в 2002 році лауреатом за виконання пісень Явдохи Зуїхи.

Природнім є зростаюче зацікавлення шанувальників української народної творчості не лише до пісень Я.Зуїхи, але й до неї самої як самобутньої, талановитої і неповторної особистості. Сподіваємось, про феномен української жінки – носія народної культури ще скажуть психологи, письменники, кіносценаристи. А поки що переважна частина записів з її уст ще зберігається у фондах Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М.Т.Рильського і чекає на дослідників, упорядників, видавців.

Земляки з любов’ю і шаною зберігають пам’ять про добру, співучу бабусю, яка уміла не тільки вирощувати хліб, а й зберігати вічне і нетлінне – духовну народну культуру. На її честь в Зятківцях названо вулицю, відведено певне місце в музеї Г.Танцюри, проводяться ювілейні урочистості, концерти, фестивалі пісні, “Явдошині іменини”. сільська старенька хата, де доживала віку Явдоха Микитівна і де вона проспівала Г.Танцюрі більше тисячі пісень, і тепер стоїть в дуже гарному місці на горі, звідки видно густий ліс, сади, зелені поля...

На 10-му році незалежності України у Зятківцях встановлено пам’ятник “Народній пісні жити”. На мармуровій стелі в образі простої селянської жінки Явдохи Зуїхи та в образі Гната Танцюри уславлено хранителів народної мудрості для прийдешніх поколінь. Нижче на стелі – перша строфа пісні “Стоїть явір над водою”, записаної Г.Танцюрою від Я.Зуїхи.

Це перший у світі пам’ятник народній пісні. Вклонімось йому!

Бойко Л.А.

бібліотекар першої категорії

Вінницької ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва



Явдоха Зуїха – визначна спiвачка слов’янського свiту
до 150-річчя від дня народження

  1. Доля, що пiснею стала
  2. Фотоматеріали
  3. Фольклорна спадщина Явдохи Зуїхи

Ви можете переглянути наші видання за такі роки:

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

2018

2019

Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2019
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International, якщо не зазначене інше