ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: inform@library.vn.ua

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і мистецтв Вінницької облдержадміністрації



Е-демократія: євроінтеграція

Версія для друку

Острахи та сподівання європейських націй на порозі ЄС

О.Гриценко

http://dialogs.org.ua/ru/material/full/1/206

 

     „Кожен сам за себе”, - говорить мудрий закон джунглів. За цим нехитрим правилом живуть не лише звірі чи люди, а й цілі народи. Нація – це спільнота людей, яка розділяє світ на своїх та чужих. Вона має власні умови існування, плани та інтереси. Саме інтереси європейських спільнот визначають їхню підтримку або ж опір європейському об’єднанню.

     У Європі, за критерієм наявності власної держави, нації поділяються на великі народи (тобто державні) і малі (бездержавні). Перші з них, держави-нації, у свою чергу можна розділити за критерієм близькості до Європейського Союзу на нації - члени ЄС, нації - кандидати на членство до ЄС та нації – сусіди Євросоюзу. Саме до рангу останніх належимо й ми, українці.

     
     Євроінтеграція як загроза національній самобутності


     З метою відродити та відбудувати Європу, розбиту Другою світовою війною, було задумано Європейську інтеграцію. Створене у 1951 році Європейське об’єднання вугілля і сталі було виключно економічним союзом, і союзом вдалим. Проте, Маастрихтський договір, підписаний у 1992 році дав життя новому, раніше не відомому об’єднанню під назвою Європейський Союз. Хоча ЄС передбачає безліч зручностей для своїх країн-членів (як наприклад вільний перетин кордонів), чимало мешканців цих країн побачило у ньому небезпеку для власної національної самобутності.  Великим народам – членам ЄС закон джунглів продиктував пораду сумніватися та не квапитися, вступаючи до Євросоюзу. І референдуми про вступ до ЄС, що їх проводили країни перед ратифікацією Маастрихтського договору, яскраве тому підтвердження.

У 1992 році такі референдуми відбулися в Ірландії, Данії та Франції. У результаті їх більшість громадян Ірландії проголосувало за договір (68,7%). Натомість данці висловилися проти Маастрихту (50,7% “проти”), але через деякий час із певними обмовками та обмеженнями таки приєдналися. Мешканці Франції підтримали договір із незначною перевагою голосів “за” (51%). У тому ж році Швейцарія зберегла свій позаблоковий статус, відхиливши вступ до Європейського економічного співтовариства (50,2% мешканців цієї країни проголосували “проти”  вступу до цієї структури). У 1994 році голосування щодо Маастрихту пройшли в Австрії та трьох північноєвропейських країнах: Фінляндії, Швеції, Норвегії. Результати їх наступні: Австрія “за” ЄС (66,6%), Фінляндія “за” (56,9%), Швеція “за” (52%), Норвегія “проти” (52,3%).

Ці дані свідчать, що в країнах, де проводились референдуми, люди не були впевненими у необхідності об’єднання в межах ЄС. Кількість прихильників і противників Маастрихтського договору виявилась приблизно однаковою як там, де його прийняли, так і там, де його відхилили.. Отже, мав рацію відомий французький філософ і соціолог Раймонд Арон, який колись сказав: “Я переконаний, що національна свідомість є безперечно сильнішою за значення Європи… Старі нації все ще живуть у людських серцях, а любов до європейської нації іще не виникла, і навряд чи виникне”.  

 Євроінтеграція як шанс для національного самовизначення

У той час як закон джунглів викликає бажання у однорідних держав-націй опираються європейському зближенню, бездержавним націям Європи він радить активно підтримувати європейську інтеграцію. Так звані „малі” нації, тобто  автохтонні національні спільноти без власної держави, як то баски, каталонці, шотландці, сприймають європейську інтеграцію не як загрозу, а як шанс для свого самовизначення. Цей шанс їм дарує регіональна політика Євросоюзу, яка сприяє інвестуванню у розвиток окремих регіонів в середині національних держав.

Регіоналізацію було започатковано ще в 1957 році створенням Постійної конференції місцевих і регіональних влад. Центральні інституції Європейської спільноти завжди були зацікавлені у розвитку регіональних інституцій як партнерів нижчого рівня. У 1975 році засновано Комітет з регіональної політики (мав координувати національні регіональні політики і давати оцінку їхньої сумісності з цілями Співтовариства) та Європейський фонд регіонального розвитку (мав допомагати у подоланні структурного відставання окремих регіонів). У 1988 році Єврокомісія створила консультативну Раду регіональних і місцевих влад з консультативним правом формулювати регіональну політику і участь регіонів в інших проектах Співтовариства. Маастрихтський договір замінив її більш потужним Комітетом регіонів і зобов’язав консультуватись з ним Єврокомісію, Раду міністрів і, після Амстердамської угоди, Європарламент. Зараз прихильники регіоналізму прагнуть створення другої палати в Європарламенті, яка представлятиме регіони, або й навіть у Раді міністрів ЄС.

Турбота ЄС про регіони має кілька напрямків: посилення економічного і соціального згуртування, нова політика транс’європейських мереж, охорона довкілля. Спільні асигнування на політику ЄС у сфері розвитку регіонів були визначені на 1994-1999 роки у розмірі 153 млрд. ЕКЮ. Це становило третину усіх витрат ЄС за цей період.

Отже, „добрий” Євросоюз дає можливість „малим” націям (перш за все економічну) заявити про себе у формі європейських регіонів. І ті радо користаються нагодою. Деякі національні рухи етнічних меншин зауважують, що європейська інтеграція знизила ціну національної незалежності і пропонують вступити до списку країн-членів ЄС. Такою є позиція Шотландської національної партії і деяких баскських націоналістів. Інші хочуть замінити наявний Союз федерацією регіонів і “малих” націй, знищивши при цьому вже наявні. Такою є політика уельської націоналістичної партії Плайд Кумру і вже інших баскських націоналістів. Є й такі, що бачать Європу ареною, на якій їхні національні устремління можуть бути виражені і легітимізовані. В той же час вони шукають способу вплинути всіма можливими засобами на уряди держав та ЄС задля досягнення політичної незалежності свого регіону. Таким є випадок правлячого альянсу Каталонії.

Виявляється, що європейська інтеграція не лише об’єднує, а й дробить Старий Континент. При розмитті старих кордонів (наприклад кордонів національних держав Європи) утворюються нові (кордони національних регіонів). Європа – континент національного строкатості, яка навряд чи зможе будь-коли перетворитися на американський “плавильний казан”. Тому ідея створення наднаціональної структури ЄС сприймається європейськими націями як інструмент загострення або ж вирішення власних проблем. Виходячи з цього і формується їхнє ставлення до європейської інтеграції. “Великі” нації бояться, що ЄС загрожує їм втратою власної державності та окремішності. “Малі” ж – сподіваються, що єдиний європейський простір дасть їм змогу заявити про себе на рівні всього континенту. При цьому як перші, так і другі цінують свої власні національні спільноти значно більше від спільноти загальноєвропейської. 

Євроінтеграція як порятунок від соціалістичного минулого

Однак, є ще й треті нації, значення яких потенційно дуже велике. Зараз вони лише сором’язливо стоять на порозі європейського дому, терпляче чекаючи запрошення увійти. Йдеться про так звані країни-кандидати на вступ до ЄС. Зараз вони йдуть накатаною стежиною своїх попередників, „підганяються” під європейські стандарти та проводять референдуми щодо вступу до Європейського Союзу. А результати цих референдумів (вже не за прикладом попередників із західної Європи) більш ніж однозначні.  Бажання вступити до ЄС висловили 81% мешканців Чехії, понад 92% словаків, понад 90% громадян Литви і близько 82% наших найближчих сусідів поляків. І як це можна пояснити? Та дуже просто. Достатньо лише поверхово порівняти Данію та Словакію, де одна має стабільну економічну та політичну системи, високий рівень життя громадян, а інша – „недобрий” спадок постсоціалістичного табору з усіма відповідними економічними, політичними і навіть культурними наслідками. Виходячи з критерію втрати-переваги зрозуміло, що словакам ступити крок у напрямку ЄС значно вигідніше ніж колись було данцям. От вони і ступають.

Проте, не лише економіка визначає вибір мешканців держав Центрально-Східної Європи на користь ЄС. Чи не головну роль у їхньому виборі відіграє соціалістичне минуле, яке хочеться швидше забути. А вступ до Європейського Союзу означатиме водночас психологічне та, у певному сенсі, „географічне” віддалення від цього минулого. Психологічне – бо означатиме, що європейці визнають європейськість Східної Європи, а географічне – бо воно створить міцніші кордони із державами колишнього Радянського Союзу. І ніхто не винен у тому, що саме ці держави символізують для  словаків, чехів чи поляків гніт соціалізму, і що саме до цих держав належить Україна.  Отож, у даному випадку закон джунглів уже не радить, а просто волає про потребу вступати до Євросоюзу і тим самим компенсувати пошкоджену соцтабором національну ідентичність східноєвропейців загальноєвропейською ідентичністю. 

Євроінтеграція як можливість для суспільної консолідації

В Україні маємо схожу, проте значно складнішу ситуацію. Соціологічні дослідження, проведені Українським центром економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова  свідчать, що число прихильників вступу до ЄС у нашій країні неухильно зростає і становить зараз близько 60%.  І причина цього досить банальна. Як зауважує соціолог Ірина Рожкова „на побутовому рівні уявлення про входження до Європи підігрівається очікуваним зростанням доходів, рівня життя, демократичних норм”.

У свою чергу, українська владна еліта теж невтомно повторює про європейський вибір України. Розмови про потребу якнайшвидшої та якнайтіснішої євроінтеграції є чи не єдиною спільною темою у дебатах української влади та опозиції. Проте, красиві заяви, на жаль, найчастіше так і залишаються лише заявами. Прикладом тому служать свіжі спроби України водночас інтегруватися до Європейського Союзу та брати участь у створенні Єдиного економічного простору (ЄЕП). Одвічна українська невизначеність, якій було придумано гарну назву „багатовекторність” дивувала і продовжує дивувати світ.

У той же час як влада так і прості громадяни України дарма забувають про речі більш глобальні, проте не менш важливі. Такою річчю є консолідація суспільства та побудова на його ґрунті політичної нації, якою ми поки що стати не змогли. І європейська інтеграція реально може стати рушієм для цієї консолідації, що конче потрібна українському суспільству. 


Erasmus Mundus: нова навчальна програма ЄС для України, Молдови та Бєларусі

Представництво Європейської Комісії в Україні

Європейський Союз започаткував нову навчальну програму "Erasmus Mundus" для країн, які не входять до ЄС (третіх країн). Студенти старших курсів і науковці з України, Молдови та Бєларусі зможуть отримувати стипендії від Європейського Союзу для навчання або проведення дослідження у країнах ЄС.

У рамках програми "Erasmus Mundus" буде запропоновано близько 90 навчальних магістерських курсів найвищої академічної якості. Близько 5 000 студентів з третіх країн зможуть отримати гранти для навчання за цими магістерськими курсами і більше 4 000 студентів з країн ЄС, які беруть участь у цих курсах, зможуть поїхати на навчання до третіх країн. За програмою буде також запропоновано стипендії більше ніж 1 000 науковців для здійснення на навчання або проведення дослідження в ЄС і приблизно такій же кількості науковців ЄС для поїздки з тими ж цілями до третіх країнах. Нарешті у рамках програми "Erasmus Mundus" буде підтримано близько 100 партнерств між магістерськими курсами "Erasmus Mundus" та вищими навчальними закладами у третіх країнах.

Програма "Erasmus Mundus" – це програма співпраці та мобільності у сфері вищої освіти. Вона спрямована на посилення такої співпраці та міжнародних зв’язків у сфері вищої освіти через підтримку високоякісних європейських магістерських курсів, забезпечуючи студентів і науковців з усього світу можливістю отримати ступінь магістра у європейському університеті, а також через заохочення поїздок європейських студентів і науковців до третіх країн. Першочерговим завданням програми є покращення якості та привабливості європейської вищої освіти в усьому світі. Через підтримку міжнародної мобільності науковців і студентів програма "Erasmus Mundus" прагне підготувати її учасників з європейських та інших країн до життя у глобальному суспільстві, що базується на знаннях.

Програма "Erasmus Mundus" буде впроваджуватися протягом 2004-2005 навчального року. Бюджет цієї програми, розрахованої на п’ять років (2004-2008), складає 230 млн. євро на весь період її тривалості.

Всю інформацію про програму "Erasmus Mundus" можна знайти на:
www.europa.eu.int/comm/education/programmes/mundus/index_en.html

Загальна інформації про програму

Програма "Erasmus Mundus"складається з чотирьох блоків:

БЛОК 1 – Магістерські курси "Erasmus Mundus": високоякісні інтегровані магістерські курси, що пропонуються об’єднаням щонайменше трьох університетів у щонайменше трьох різних країнах Європи.

БЛОК 2 – Стипендії "Erasmus Mundus": надання стипендій висококваліфікованим студентам старших курсів і науковцям з усього світу.

БЛОК 3 – Партнерства: Магістерські курси "Erasmus Mundus" також матимуть змогу встановлювати партнерства з вищими навчальними закладами у третіх країнах. Ці партнерства дозволять забезпечити високу мобільність студентів старших курсів і науковців з країн ЄС, які братимуть участь у магістерських курсах "Erasmus Mundus".

БЛОК 4 – Підвищення привабливості європейської вищої освіти: програма "Erasmus Mundus" сприятиме підвищенню привабливості та інтересу до європейської вищої світи. У її рамках будуть підтримуватися заходи, спрямовані на покращення престижу, видимості та доступності європейської вищої освіти, а також вирішення питань, які мають визначальну важливість для інтернаціоналізації вищої освіти, а саме взаємовизнання кваліфікацій між країнами Європи та третіми країнами.

Хто має право участі у програмі?

Програма відкрита для:

25 країн ЄС

Країн-кандидатів на вступ до ЄС

Країн Європейського економічного простору / Європейської асоціації вільної торгівлі

Всі інші країни світу (треті країни)

Можливості Блоку 1 (див. описання вище) забезпечуються першим трьом категоріям країн, тоді як можливості Блоку 2 (див. описання вище) будуть запропоновані студентам і науковцям з третіх країн.

Партнерства, що утворюють Блок 3, можуть засновуватися між магістерськими курсами "Erasmus Mundus", обраними за Блоком 1, і вищими навчальними закладами третіх країн в усьому світі. Стипендії, що пропонуються у Блоці 3 для навчання студентів і науковців ЄС у третіх країнах, призначені для студентів старших курсів і науковців з країн ЄС, які беруть участь у магістерських курсах "Erasmus Mundus".

Можливості Блоку 4 відкриті для закладів вищої освіти та інших організацій в усьому світі, залучених до процесу вищої освіти, незалежно від їхньої участі у інших блоках програми.

Треті країни: Стипендії Блоку 2 забезпечуються виключно студентам старших курсів і науковцям третіх країн, тобто усіх країн поза межами ЄС, включаючи Україну, Молдову та Бєларусь. Заклади вищої освіти третіх країн можуть бути закладами-партнерами за Блоком 3. Заклади вищої освіти та інші організації у третіх країнах, активно залучені до процесу вищої освіти, можуть брати участь у проектах Блоку 4. Студенти з країн Європи та інших країн, які успішно отримали перший диплом, можуть брати учать у магістерських курсах "Erasmus Mundus".

Загальний бюджет програми складає 230 млн. євро на п’ять років (2004-2008). Найбільшу частину бюджету, близько 90%, буде використано на стипендії. 

TEMPUS/TACIS (ТЕМПУС/ТАСІС) - Програма обміну студентами університетів Європи

 

Опис програми

TEMPUS (Trans-European Mobility Partnership Scheme for University Studies) - одна із програм Європейського Співтовариства, що розроблена для надання допомоги соціальним і економічним перетворенням в країнах-партнерах. Програмa TEMPUS сприяє розвитку в цих країнах систем вищої освіти шляхом максимально збалансованого співробітництва із партнерами із країн ЄС.
Останню фазу Програми - Tempus III, було схвалено 29 квітня 1999 на період шести років, починаючи з 1 липня 2000 року, і дія її поширена на країни колишнього СРСР (Тасіс), Західних Балкан (CARDS) і Середземноморського регіону - MEDA.

TEMPUS надає три типи грантів:

Групам університетів – „консорціумам”, що співпрацюють разом впродовж двох-трьох років для отримання результатів, що визначені структурованими проектами, які мають назву – Спільні Європейські Проекти - Joint European Projects (JEP);

Окремим особам - тобто, викладачам навчальних закладів, представникам адміністративних органів навчальних закладів, співробітникам міністерств – для сприяння подорожам до – із ЄС та країн-партнерів в межах виконання конкретних заходів із реформування системи освіти. Цей тип допомоги в межах програми TEMPUS має назву „Індивідуальні гранти на стажування”.

І останні, але не менш важливі – Додаткові і структурні заходи. Це – особливий тип грантів, спрямований на реалізацію проектів структурних реформ в галузі вищої світи. Залучення Міністерства освіти до реалізації таких проектів є обов’язковим. Вимоги щодо складу “консорціуму” є такими ж, як і для JEP.

Всі гранти надаються на засадах відкритих конкурсів, що оголошується щорічно.

Експертна оцінка проводиться Генеральним директоратом з питань освіти і культури (Європейська Комісія, Брюссель), Європейським Фондом Навчання (European Training Foundation) (Турін, Італія) із залученням незалежних експертів, представників національних органів влади (Міністерство освіти), мережі Національних офісів TEMPUS, Представництв ЄК в країнах-партнерах, і служб Європейської Комісії.

TEMPUS є програмою малих грантів, що передбачає надання фінансування до 500 000 євро. Відбір проектів здійснюється на основі оцінювання їхньої академічної і технічної якості згідно національних пріоритетів, що щорічно визначаються Міністерствами освіти відповідних партнерських країн.



Е-демократія: євроінтеграція

  1. Частина 1
  2. Частина 2
  3. Частина 3
  4. Частина 4
  5. Частина 5

Ви можете переглянути наші видання за такі роки:

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

2018

2019

Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2019
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International, якщо не зазначене інше