ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: inform@library.vn.ua

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і мистецтв Вінницької облдержадміністрації



Е-демократія: євроінтеграція

Версія для друку

Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека  ім. К.А.Тімірязєва

 

Е-демократія: євроінтеграція

 

Щотижневий дайджест Інтернет-видань

 

Випуск п’ятий

     23 грудня 2005 р.


Дайджест Інтернет-видань

Щотижневе видання

Вінницької обласної універсальної

наукової бібліотеки ім. К.А.Тімірязєва

 

Наша адреса:

21100 м. Вінниця,
вул. Соборна, 73
Тел. (0432) 32-20-34
Факс (0432) 35-16-85
E-Mail: inform@library.vn.ua

http://old.library.vn.ua

 

Відповідальний за випуск – Морозова Наталія Іванівна

Упорядник видання – Веселова Тетяна Олександрівна

 

ЗМІСТ

1. Україна між Сходом та Заходом, Північчю та Півднем: геополітичні можливості і обмеження

2.  Болонський процес: проблеми інтеграції української освіти до європейського освітнього простору

3.  Україна – ЄС: таке непросте стратегічне партнерство

4. Острахи та сподівання європейських націй на порозі ЄС

5.  Erasmus Mundus: нова навчальна програма ЄС для України, Молдови та Бєларусі

6.  Досвід е-врядування

7.  Вебліографія


         Україна між Сходом та Заходом, Північчю та Півднем: геополітичні можливості і обмеження

Богдан Гаврилишин

http://pigra.kiev.ua/ier/books/On%20the%20road%20to%20Europe%20ukr.pdf

1. Вступ

Існує можливість вибору орієнтації на Схід і на Захід. Північ та Південь не можуть бути пріоритетними геополітичними цілями. Вони можуть бути лише корисним додатком до Європейського вибору України. Зробити правильний вибір та трансформувати його в реальність є питанням життєвої необхідності для України. Цей вибір визначить майбутню природу суспільної архітектури/порядку, вибір цінностей (Weltanschauung), політичних інституцій, економічної системи, структури соціальних взаємовідносин, ролі індивіда у суспільстві, природи влади та контролю за владою, економічної ефективності та соціальної справедливості. Фактично вибір може визначити саме існування України як своєрідного, суверенного та вільного суспільства. Це схоже на питання бути чи не бути.

2. Східний вибір: СНД та С.С.С.

1. Співдружність Незалежних Держав (СНД) не є типом організації, яка спроможна діяти як дійсно інтегруюча інституція, яка могла б призвести до створення за прикладом Європейського Союзу, Євроазійського Союзу, який включав би східноєвропейські, євроазійські та центральноазійські країни з усіх республік колишнього Радянського Союзу. Всі, крім однієї з цих країн, були завойовані силою, підкорені царському імперіалізму, а пізніше і Радянській владі, об’єднані політично і економічно таким чином, щоб вони не могли роз’єднатися. І все ж таки вони роз’єдналися. Україна розглядала СНД як процес мирного розлучення, а не як засіб відродження Радянського Союзу, який тихо вмирав. Україна навіть зараз є тільки асоційованим членом СНД. СНД в найліпшому випадку може стати “роз’єднаним” спільним ринком.

Слов’янський Союз: Чи є це варіантом вибору? Які є провідні сили, переваги та обмеження?

Таким чином, єдиним реальним Східним вибором може стати Слов’янський Союз. Правильніше було б назвати його С.С.С., тобто Східний Слов’янський Союз. Історично Слов’янський Союз, який базувався на панславізмі і який був ідеалом для слов’ян у 19 столітті, зараз є мертвим. Можливо, навіть болгари, але точно чехи та словаки, проживши під доброзичливим наглядом “старшого брата”, втратили свої ілюзії. У поляків їх ніколи й не було, не мали їх і хорвати та словенці. Деякі представники сербів мають двоїсті почуття щодо цього, але вони були розчаровані, коли Росія підвела їх підчас інтервенції НАТО. Також, враховуючи її географічне положення і її політичні амбіції, включаючи бажання втримати Чорногорію, Сербія навряд чи стане реальним кандидатом на членство у потенційному Східному Слов’янському Союзі.

Які ж це сили, що підштовхують створення С.С.С.? Головні з них: президент Лукашенко, ностальгія за Великою потугою в Росії, ветерани, пенсіонери та русофіли в Україні. Логіка створення С.С.С. грунтується на географічній близькості, культурній та лінгвістичній схожості, досить взаємозалежній економіці, і, звичайно, на спільній історії.

2.1. Уяви про переваги від створення С.С.С.

Для Білорусі: Найбільш очевидною перевагою виглядає доступ до дешевої енергії та інших природних ресурсів, до великого ринку з метою експорту товарів, якість яких є значно нижчою за світову якість, та можливість відчувати себе частиною Великої потуги.

Для Росії: це означало б повернення до статусу Великої потуги, яка могла б стати противагою Західним альянсам, відновлення поняття “матінка Росія”, повернення її впевненості в собі, захист і, можливо, навіть забезпечення привілейованого статусу для російської національної меншості в усіх державах-членах С.С.С. і також контроль великого ринку з практичною монополією/монопсонією по відношенню до Білорусі та України.

Для української сторони: перспективи отримання дешевої енергії, ціни на яку встановлюватимуться на внутрішньому ринку, та вільний доступ до великого ринку теж виглядають спокусливими. Для російськомовних та русофілів (ці дві категорії населення не перехрещуються) повернення до привілейованого статусу також звучить привабливо. Деяких русифікованих українців може вабити перспектива повернення до атмосфери рабської покірності.

Але, між тим, існують явні недоліки такого Союзу, деякі з яких перетворюються на певні обмеження. Ці обмеження грунтуються на цілком логічному припущенні, що в С.С.С. домінуватиме Росія, що він буде авторитарною, анти-Західною чи, принаймні, не про-Західною політичною організацією, і в ньому буде відсутньою ринкова економіка, яка функціонує згідно з законами.

У випадку Білорусі це призведе до недостатнього виходу в зовнішній світ на культурному, економічному, інтелектуальному та політичному рівнях. Таким чином, країна скоріше за все залишиться економічно відсталою, політично недорозвинутою із слабким громадянським суспільством і страждатиме від подальшої втрати своєї національної самосвідомості.

Для Росії створення С.С.С. буде також кроком назад. Її спокуса повернутися до авторитаризму надалі зростатиме. Радість від повернення до статусу Великої потуги послабиться, не лише через її витрати на оборону, але і через ту кількість енергії лідерства, яку буде розтрачено на керування півімперією, коли замість цього можна було б зосередитися на модернізації та побудові сучасної нації-держави. Росія така, яка вона є зараз, зіштовхується із серйозними проблемами. Першою з них є криза самоусвідомлення. Чи є Російська Федерація національною державою, чи вона все ще є імперією, що можна вважати за спільний знаменник, що є корінним підваллям держави, що є тим “клеєм”, який скріплює Федерацію?

Іншою дилемою є те, що Росія все ще є ядерним гігантом, але є економічним карликом. Примирення цих двох реальностей не є легким завданням. Крім того, Росія – Євроазійська країна, яка повністю не належить до Європи, і не надто любима ні в Європі, ні в Азії. Врешті-решт, Російська Федерація не є населеною тільки ортодоксальними слов’янами. Інші етнічні та релігійні групи скоріше за все не відчуватимуть себе комфортно у Слов’янському Союзі.

Деяка частина російської еліти розуміє u1090 те, що у сучасній ері не рентабельно бути імперією, що краще домінувати над іншими країнами економічно, а не політично чи територіально. Крім того, і це є дуже важливим поняттям, витрати на управління державою експонентно зростають із географічним простором та культурною різноманітністю, що більше ніж скасовує економічні переваги від економії на масштабах. Це одна з причин, чому багато малих і гомогенних північноєвропейських країн або, наприклад, Словенія, досягли успішного економічного розвитку. Коли я передбачив дезінтеграцію Радянського Союзу у книзі, яка вийшла у 1980 році під назвою “Дороговкази в майбутнє – в напрямку до більш ефективних суспільств” (“Road Maps to the Future – toward more effective societies”), яка пізніше з’явилась на 7 інших мовах, високі “накладні” витрати управління країною із значним географічним розмахом та різноманітністю культур були одним з факторів, на якому грунтувався мій прогноз. Нинішня Російська Федерація все ще має велику географічну протяжність і є досить неоднорідною в тому, що стосується культури та етносу. Чи треба Росії додавати труднощі управління Слов’янським Союзом до труднощів управління Федерацією?

Які є обмеження для України від створення С.С.С.?

По-перше, в Україні немає сильних про-союзних настроїв. Партія із просоюзними настроями із тріском провалилася на останніх виборах. Хоча деякі з лівих і говорять про повторне об’єднання, здається вони не дуже поспішали б з створенням союзу. Вони б втратили їх нинішню автономію через більш численну та сильнішу за інтелектом комуністичну партію Росії.

Значна частина населення, майже всі люди в Західній Україні, велика кількість людей у Центральній Україні та деяка їх частина на Півдні були б проти возз’єднання із Росією, навіть ціною громадянської війни.

Основні обмеження для України йдуть корінням у спільну історію з Росією, тому що це була скоріше нав’язана історія, ніж обрана спільна історія (незважаючи на угоду Хмельницького 1654 року). Спадщина царів та комісарів ослабила Україну і особливо українців на території України, хоча деякі національні меншості, такі як татари постраждали ще більше.

Перебуваючи близько трьох століть у статусі колонії царської Росії – із політичним, культурним та мовним придушенням – культурний, інтелектуальний та політичний потенціал України значно зменшився.

Сімдесят років радянського режиму призвели до зруйнування класу селян та винищення культурної та політичної еліти, або шляхом знищення, або через відплив мізків до Росії. Після розпаду Радянського Союзу Україну було залишено:

- без іноземної валюти, золотих резервів та резервів дорогоцінних металів чи частки спільних радянських активів за кордоном (наприклад, багато цінних споруд, включаючи банки), чи частини боргу, який мали повернути СРСР, хоча була угода про те, що Україна отримає 17% як свою частку спільних активів;

- з економічною системою, яка вже була розваленою, та з ВВП, який зменшувався;

- з економічною структурою, яка була інтегрована з іншими республіками,

але в основному з Росією, і яка грунтувалась скоріше на політичних, ніж на технічних критеріях, і мала на меті повну взаємозалежність під контролем Москви;

- з більше ніж третиною своєї промисловості, присвяченої військовому сектору. Інша частина її промисловості була капітало-, енерго- та матеріалоємною, включаючи навіть легку промисловість, яка була технологічно застарілою;

- без реально функціонуючої банківської системи;

- без сучасних ноу-хау з управління чи знання ринків;

- політично, економічно і культурно ізольованою від зовнішнього світу;

- з адміністрацією колоніального типу, а не з реальним урядом. 85% української економіки керувалося безпосередньо з Москви, Уряд Української РСР був філією Уряду в Москві, передаючи накази вниз, а інформацію наверх, часто із викривленнями в обох напрямках;

- з русифікацією. Всі університети та 70% закладів середнього рівня освіти викладали російською мовою, хоча 75% населення були українцями;

- із винятково високим відсотком населення, що отримує пенсії,

включаючи деяку частку населення Росії;

- з Чорнобильською катастрофою та її психологічними, соціальними і фінансовими наслідками.

Щоб закінчити огляд Східного вибору, можна стверджувати, що близьких економічних стосунків з Росією не можна уникнути, і вони навіть є бажаними, враховуючи економічну взаємозалежність і особливо залежність України від російської енергії. Як би там не було, політичний союз швидше за все призвів би до катастрофічних наслідків. Україну буде приречено на економічну відсталість, політичну субординацію та соціальні конфлікти. Її позбавлять можливості розвинути дійсно вільне, демократичне суспільство з ефективною економікою, сильною колективною самоповагою, почуттям самоусвідомлення та можливості відчувати себе частиною прогресивного світового співтовариства.

3. Західний вибір: інтеграція в Європейський Союз

Переваги та привабливість такого вибору для України – необмежені, це, можливо, є очевидним, але варто їх знову перелічити:

Безпека: Навіть без членства в НАТО Україна була би в безпеці від агресії та територіальних претензій. Її приєднання до НАТО було б більш, ніж імовірним.

Система: Повна інституціоналізація та існування врядування: плюралістичного суспільства й індивідуальної свободи, уряд людей для людей і за допомогою людей, який грунтуватиметься на законодавчій та судовій основі.

Економічна ефективність: Як система, так і структура були б конкурентоспроможними на міжнародному рівні, пропонуючи та розподіляючи якісні товари та послуги на внутрішньому ринку із зростаючим процвітанням всього населення.

Технологічні нововведення: Вдосконалене перетворення наукового знання на корисні технології через “ринкове перетягування” традиційно великого запасу теоретичних знань в Україні в нововведення, корисні з комерційної точки зору.

Соціальна сфера: Доступ до найкращої освітньої перспективи в Західній Європі, адекватної охорони здоров’я, забезпечення пенсіонерів і, за сприятливих умов, соціальне партнерство між урядом, бізнесом та робітниками.

Сфера культури: Вільний взаємообмін із Західною гуманістською культурою, брати від неї та давати їй. Вигострення того, що є унікальним українським, і все ж таки становлення України як частини глобального суспільства.

Третій шлях: Нинішня домінуюча думка, яка лежить в основі глобалізації, полягає в тому, що: “Те, що добре для акціонерів, є добрим для всього світу”.

Є дуже багато свідчень того, що одноцільова гонитва за збагачення акціонерів збільшує розрив між багатими та бідними, між країнами та в межах країн.

Західна Європа з її досвідом соціальної демократії являє собою добру модель для узгодження економічної ефективності та соціальної справедливості.

Мобілізуючим девізом могло б бути: “Люди – це мета, прибутки – це засіб”. Це може викорінити будь-яку ностальгію в Україні за “зрівнювальним” суспільством радянського типу.

Багато з переваг, перерахованих вище, можна досягти через процес приєднання до ЄС, через кращу технічну допомогу, гармонізацію стандартів, законів, адміністративних процедур та зростаючу торгівлю.

Обмежуючі умови, пов’язані з Європейським вибором: вони є значними, особливо для України, але не є непереборними. Серед них:

- Нинішній стан українських політичних інститутів: законодавчих, виконавчих і, особливо, судових.

- Бюрократичні бар’єри та корупція.

- Економічна система та структура, тобто власність на засоби виробництва, природа ринків, розподіл за секторами, погана якість управління (особливо на підприємствах державної власності).

- Головніше за все, із низьким рівнем ВВП та доходу на душу населення, Україна була б потенціальним тягарем для ЄС, особливо в тому, що стосується майбутніх вимог України щодо структурних фондів ЄС.

- Обмеження різного характеру, але найважливішим є недостатня площина контактів із Західною Європою. Ці контакти є адекватними на дипломатичному рівні, але не в сфері інтелекту, культури та бізнесу.

Тому не існує реального про-українського лобі в ЄС. США, з міркувань стратегічної безпеки, розхвалює Євро-атлантичний вибір для України, але, швидше за все, не мусили б витрачати на це свої кошти. Польща є дійсно підтримуючою, але вона сама не є державою-членом.

- Політичні лідери держав-членів ЄС і деякі з науково-дослідницьких установ, дуже добре розуміють геополітичну важливість інтеграції України в ЄС, але це розуміння не матеріалізується в якісь активні заходи, які б могли полегшити процес цієї інтеграції. Позиція Німеччини з цього питання, беручи до уваги її економічну вагу та близькість її національних інтересів із західними устремліннями України, матиме велике значення.

- Росія офіційно не може і офіційно не виступає проти приєднання України до ЄС, хоча й сама вона не є кандидатом. Росіяни, між тим, “люблять” Україну надто сильно, щоб радіти з того, що Україна хотіла б бути “нареченою” Європейського Союзу. Скоріше за все Росія здійснюватиме деякий тиск на ЄС і особливо на Україну, щоб вона не дуже поспішала з процесом інтеграції, навіть якщо членство України в ЄС дозволило б Росії отримати більше переваг для її власних відносин з ЄС. Незважаючи на це, політика ЄС щодо України не є достатньо відділена від її стосунків з Росією, що є одним з обмежень Європейського вибору для України.

3.1. Яким шляхом має йти Україна, щоб здійснити цей єдиний реальний вибір?

Деяке зближення вже відбулося, як це було продемонстровано підписанням, ратифікацією та першими кроками в імплементації Угоди про Партнерство та Співробітництво (УПС). Спільна стратегія ЄС (грудень 1999 року), була наступним кроком у правильному напрямку.

Ефективне членство у Програмі “Партнерство заради миру” (ППМ) і спеціальна Хартія з НАТО також внесли свій внесок до цього зближення.

3.2. Що треба зробити, щоб перетворити Європейський вибір України на реальність?

Україна повинна позбутись деяких двозначних почуттів, хоча б і прихованих, про свій Європейський вибір. Твердження про те, що зовнішня політика України є багатовекторною чи те, що вона не є ні про-західною ні про-східною, а є про-українською, можуть допомогти утримати дружні стосунки із східним сусідом, але можуть збентежити український народ і підняти на Заході питання про визначеність України щодо обраного західного шляху. Політика, заяви та дії українського Уряду мають бути узгоджені з її стратегічним, геополітичним західним вибором.

Щоб виконати деякі з основних передумов для вступу в ЄС, Україна має довести до кінця свої адміністративні реформи і перетворення її сільського господарства на продуктивний та конкурентний сектор, провести приватизацію у важливих галузях, таких як енергетична галузь, досягти вищого ступеню лібералізації цін. Україна має також відновити добрі відносини з МВФ, залучити більше прямих іноземних інвестицій, особливо з Західної Європи та сприяти поверненню капіталів, які були переведені за кордон. Цього можна досягнути тільки шляхом:

- стабілізації законодавства, зробивши його передбачуваним;

- зменшення бар’єрів для імпорту та зменшення корупції;

- скорочення кількості податків та зменшення ставок оподаткування;

- усунення спеціальних привілеїв для багатьох підприємств;

- перетворення тіньової економіки на офіційну.

ЄС може зробити багато, щоб допомогти українським політикам мобілізувати енергію суспільства з тим, щоб довершити процес трансформації і таким чином наблизитися до довгострокової мети – приєднання. ЄС належить:

- бути менш “невизначеними” відносно майбутнього членства України;

- розширити технічну допомогу, щоб полегшити гармонізацію законів та процедур;

- зі свого боку енергійно сприяти імплементації Угоди про Партнерство та Співробітництво;

- якомога скоріше надати Україні статус “країни з ринковою економікою”, щоб допомогти налагодити її зовнішню торгівлю;

- допомогти Україні отримати статус асоційованого члена ЄС;

- підтримати процес вступу України до Світової Організації Торгівлі (СОТ);

- дати можливість заключити угоду про зону вільної торгівлі.

4. Чи є у України ще якийсь вибір?

Союз країн Балтійського та Чорного морів є красивою мрією, але аж ніяк не реальністю. Вдосконалення північно-південної транспортної системи є звичайно бажаним, але не є достатньою основою для союзу.

ГУУАМ має під собою певне додаткове геополітичне значення, тому що це об’єднання являє сумісне розминання м’язів п’ятьма незалежними країнами (Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан та Молдова), і ніхто з них не шукає благословення Росії. Цей консультативний форум п’яти держав має деякі достатньо конкретні цілі:

- Створення євроазійського транспортного коридору, особливо для нафти та газу.

- Мирне врегулювання конфліктів та боротьба із сепаратизмом.

- Технічне співробітництво у військовій сфері.

- Координація дій в міжнародних організаціях.

- Економічне співробітництво.

- Створення Чорноморського Банку Торгівлі та Розвитку (штаб-квартира у Греції).

- Жодна з вище зазначених домовленостей не є альтернативою вибору інтеграції із Заходом. Їх цілі не суперечать європейському вибору України. Навпаки, їх ефективне функціонування могло б посилити позицію України в роботі із ЄС.

5. Висновки

Багато історичних мостів існувало між Україною та Західною Європою. У 11-му столітті четверо з дітей Князя Ярослава Мудрого були одружені із королівськими особами Заходу. Анна стала королевою Франції не лише через красу, але тому, що вона була найбільш освіченою серед королівського двору. Ярослав встановив своєрідний прецедент для Західної Європи, наказуючи зробити кодифікацію законів. Західна Україна ніколи не була повністю відірваною від Західної Європи. Навіть за часів функціонування Нової Економічної Політики (НЕП) у двадцятих роках українська літературна фігура зі Сходу України проповідувала: “Обличчям – до Європи, спиною – до Росії”. Про-Західна декларація була розчавлена так як і її автор.

Однак у реальності, мости між Україною та Західною Європою є старими. Їх треба реконструювати. Реконструкція має здійснюватися й українською, і західноєвропейською стороною. Для України прагнення приєднатися до ЄС є питанням – бути чи не бути.

Україна буде тягарем для ЄС, але зрештою вона стане і перевагою:

- Вона має населення з високим рівнем освіти, тип якої підійде для цивілізації знань.

- Вона має мережу наукових інститутів, які можна повернути до життя;

- Вона має найродючіший грунт у світі.

- Вона уклала угоди про дружбу із всіма її сусідами.

- Вона не має імперіалістичного чи агресивного минулого.

- Вона досягла міжетнічного миру, що, враховуючи історичний контекст, є зразковим досягненням.

- Україна послідовно стверджує свій мультиетнічний статус. Навіть більше, українська етнічна більшість видається готовою лишатися лінгвістичною меншістю протягом довгого періоду часу з тим, щоб зберегти міжетнічний мир різних культур.

Якщо б Україна приєдналась до Слов’янського Союзу, в Росії може відродитися психологічна впевненість та рішучість реакційних сил знов відтворити статус Великої потуги та створити анти-Західний блок.

Приєднавшись до ЄС, Україна значно зменшить цю небезпеку на користь Росії, яка, таким чином, змогла б легше трансформувати себе на нормальну федеративну національну державу із мирними стосунками з ЄС та іншими.

Перевага лише цього більше ніж компенсувала б будь-які витрати, пов’язані із приєднанням України до ЄС.

Я мрію? Ми мріємо? Так, але тільки частково. Великі справи починаються із мрій, чи не так? Чи не через мрії Жана Моне ЄС перетворився на реальність?

В цей історичний для України момент ми повинні мати майже неосяжні мрії, потім трансформувати ці мрії в мобілізуючі видіння, а потім важко працювати, бути прагматичними, щоб перетворити видіння на реальність. Це і є нашим викликом.



Е-демократія: євроінтеграція

  1. Частина 1
  2. Частина 2
  3. Частина 3
  4. Частина 4
  5. Частина 5

Ви можете переглянути наші видання за такі роки:

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

2018

2019

Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2019
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International, якщо не зазначене інше