ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: inform@library.vn.ua

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і мистецтв Вінницької облдержадміністрації



Е-демократія: освіта

Версія для друку

Тенденції розвитку дистанційної освіти

Кушерець В.І.

http://znannya.org.ua/post/1/46_1.htm

Потреба у вищій освіті та оволодінні передовими технологіями зростає скрізь у світі з експоненціальною швидкістю. ЮНЕСКО наводить такі показники про кількість людей на планеті, залучених до вищої освіти: 1970 рік — 28 мільйонів, 1991 рік — 65 мільйонів, 2000 рік — 79 мільйонів, 2015 рік — 91 мільйон. ЮНЕСКО також звертає увагу на те, що найбільше зростання кількості студентів відбувається нині і триватиме в майбутньому в країнах, що розвиваються. Так, у цих країнах кількість студентів у 1970 році становила тільки 7 мільйонів, а вже у 1990 складала 30 мільйонів осіб. Але навіть зовнішні порівняння швидкості зростання кількості студентів щодо швидкості збільшення кількості школярів дають можливість побачити, що їх співзалежність зменшилась з 0,151 (1970 рік) до 0,14 (1991 рік), 0,133 (2001 рік). Отже, хоча студентство зростає в абсолютній пропорції, відносний доступ до вищої освіти падає. Крім того, з ряду причин, насамперед демографічного характеру (відносне старіння населення), у деяких країнах Європи зростає абсолютний вік студентства. До цього додається своєрідне «розтягування» періоду здобуття освіти певного рівня за рахунок збільшення обсягу навчального матеріалу, намагання швидше зробити кар’єру, організувати сімейне життя тощо. Наслідком цих процесів є зменшення кількості людино-місць у традиційних навчальних закладах. Така тенденція спостерігається в усьому світі, притаманна вона й Україні.

Зростання попиту на вищу освіту можна задовольнити трьома способами. Перший полягає в тому, що уряд докладає серйозних зусиль для розбудови національної освітньої мережі. Другий — у тому, що уряди деяких країн дбають, щоб істотна кількість своїх студентів навчалася за кордоном, у тому числі і в Україні. Третій — вищі навчальні заклади розвинутих країн експортують освітні послуги у формі технічної допомоги та різних офшорних програм. У майбутньому ці можливості будуть лише звужуватися через зростаючу вартість вищої освіти та прогнозоване експоненціальне зростання потреби в ній. Наприклад, в Індонезії, більше ніж 70% з 2,2 млн. студентів навчаються у приватних вузах тому, що можливості навчатись у державних навчальних закладах уже вичерпані.

Нині річна вартість навчання зарубіжного студента в американському університеті, в середньому, становить 25 тис. доларів (трохи менше — на перших курсах). Вартість перебування американського професора за кордоном (разом з родиною) з метою викладацької діяльності складає орієнтовно 225 тис. доларів на рік. Неважко помітити, як швидко фінансові проблеми традиційних шляхів розвитку вищої освіти стають перешкодою для її поступу, особливо в країнах, що розвиваються.

Економічні показники виразно демонструють складність проблем, що існують у вищій освіті країн, що розвиваються. Неважко спрогнозувати, що подібні проблеми вже найближчим часом можуть постати й перед Україною, якщо освітня політика держави найближчим часом не зазнає кардинальних змін.

Сучасний світ досить динамічний. Але навіть ті різні програми обміну фахівцями, які набули поширення в багатьох країнах, вже досягають межі своїх можливостей. Найбільш просунуті програми, в яких вищі навчальні заклади країн, що розвиваються, слугують «інкубаторами» для студентів молодших курсів (а завершення їхньої освіти відбувається в провідних університетах західних країн) теж наближаються до своїх меж. Тому реалізація таких програм вже сьогодні повинна передбачати підвищення рівня освіти в «інкубаторах» відповідно до вимог західних освітніх стандартів та збільшення можливостей провідних університетів.

Звичайно, освітні проблеми в Україні є спорідненими з тими, якими переймаються освітні системи в світі. Так, наприкінці XX століття середній термін актуальності знань у технічній сфері не перевищував 5 років. Звідси потреба постійного оновлення професійного багажу сучасного фахівця. Реорганізація та модернізація виробництва спричинює необхідність збільшення кількості закладів освіти вищих (3-4) рівнів акредитації. В Україні їхня кількість постійно зростає — за останні два роки на 45%. Загалом у мережі цих закладів навчається близько 900 тис. студентів, з них близько 600 тис. — за денною формою навчання.

Та при таких об’ємах система освіти не встигає за потребами суспільства, що трансформується. Продовжує існувати певний дефіцит висококваліфікованих фахівців новітніх спеціальностей, що призводить до невиправдано високих конкурсів під час вступу до вузів вищих навчальних закладів. Вступники прагнуть здобути освіту за новітніми спеціальностями, навіть незважаючи на обмежений прийом (400-500 осіб у провідних вузах країни) та на запровадження (для 15-40% абітурієнтів) досить високої плати за навчання — 2,5-3 тис. доларів США на рік. Водночас слід констатувати, що якість навчання у більшості вузів залишається невідповідною щодо сучасних вимог, що призводить до збільшення відставання одержаних студентами знань від потреб світового поступу. Екстенсивний шлях розвитку системи української освіти вже нині демонструє свою певну обмеженість. Незважаючи на збільшення за роки незалежності кількості вищих навчальних закладів майже втричі, тільки близько 35% випускників середніх шкіл мають можливість здобути вищу освіту.

Потреба постійного оновлення професійного багажу сучасних фахівців, їхня перекваліфікація є загальною тенденцією розвитку сучасної освіти. Так, за твердженням американського товариства підготовки та розвитку (АSТD) до 2005 р. 75% працівників у США повинні пройти перекваліфікацію. Це потребує різкого підвищення якості традиційної системи професійного навчання, яка не є ефективною. Так, під час звичайної лекції викладач вимовляє 5000 слів, студент (слухач) встигає занотувати лише десяту частину з них. Давно доведено, що найбільш ефективним є викладання при співвідношенні 1 студент — 1 викладач (к=1), а економічно ефективною система освіти стає при к>8 (звичайно, за нормальних економічних умов). Наприкінці 80-х років недосконалість традиційної (підтримуючої) системи освіти стала загальновизнаною. Було обґрунтовано концепцію випереджаючого навчання, в якій творчій, самостійній роботі приділялось більше ніж 25% навчального часу (за традиційної системи навчання — не більше 2%). Професійній підготовці зараз приділяється не більше 20% навчального часу, а одержанню нових знань — 3-5%. У новій же схемі оволодінню традиційними знаннями відводиться не менше половини навчального часу, а опануванню новітніми знаннями — не менше 20%.

Сучасна система освіти має бути демократичною, індивідуальною (к<5), забезпечувати вільний доступ до приблизно тисячі трильйонів біт корисної інформації, максимально відповідати вимогам студента щодо варіацій місця та часу навчання. Крім того, вона повинна принаймні відстежувати швидкість появи нових знань, задовольняти попит на нові професії, докорінно змінити методи вивчення іноземних мов тощо, забезпечити різке збільшення навчальних ресурсів, навіть в умовах недостатнього фінансування традиційної освіти. Зважимо ще на одну обставину. В умовах нормально функціонуючої економіки навіть традиційна освіта може давати значні прибутки. Так, у Великій Британії тільки вивчення іноземцями англійської мови приносить щорічно у бюджет близько 1,8 млрд. фунтів стерлінгів доходу, створює десятки тисяч додаткових робочих місць. Ось чому нині гостро стоїть проблема застосування новітніх технологій. Загалом еволюцію освітніх технологій можна відтворити в такій послідовності:

 класична освіта (викладач, дошка-прилад, бібліотека, аудиторія);

 кейс-технологія (мережа навчальних центрів, спеціальні посібники, комп’ютери);

 мережна технологія (Інтернет, навчально-технічні центри, спеціальні мережні навчальні системи);

 віртуальний вищий навчальний заклад (об’єднує всі технології, виробляє  «сплав» стаціонарного навчання та дистанційної).

Переважна більшість закладів освіти у світі перебуває на першому етапі розвитку освітніх технологій. Певна частина — на другому. Лідери (провідні університети розвинутих країн) — на третьому етапі. Четвертий — найвищий етап — є результатом певної екстраполяції розвитку освіти на найближче майбутнє.

Сьогодні нові можливості освіти вбачаються у розвитку дистанційної освіти. Ідеї впровадження дистанційної освіти — вже близько 120 років. Виникла вона в Англії ще в 1870 р. Але загальновизнаною дистанційна освіта стала лише на початку XX ст., коли країни Європи пережили справжній навчальний бум шляхом листування. Так у 1900 р. навчалися дистанційно100 тис. осіб. Найпрестижніший університет Європи — Кембріджський — почав використовувати таку систему дистанційної освіти для навчання тих студентів, які не відвідували традиційні заняття. В Голландії у 50-х роках ХХ ст. за допомогою листування навчалось 400 тис. осіб. Нині у США щорічно, не покидаючи власної домівки, так навчаються 3 млн. чол. Дистанційна освіта тут перебуває на високому рівні, як за якістю навчання, так і за розмаїттям навчальних курсів. Вивчати таким чином можна практично все — від астрономії до медицини. В Україні такий тип навчання підтримують заочні відділення традиційних вузів, деякі курси з вивчення іноземних мов.

Питання швидкого та якісного задоволення попиту на досить нові професії, який, до того ж, різко зростає, в системі сучасної світової освіти намагаються здійснити за допомогою так званої кейс-технології. Зокрема, на початку XX століття, переважно у США, з’явився шалений попит на управлінців (менеджерів) у різних галузях економіки. Він в основному задовольнявся шляхом підготовки необхідних фахівців за допомогою системи дистанційної освіти. Зараз щорічна підготовка десятків тисяч магістрів ділової адміністрації у США та інших розвинутих країнах є вагомою підставою розгортання ефективного менеджменту провідних міжнародних і національних компаній. Дискусії щодо вдосконалення методів навчання маркетингу і менеджменту призвели до вибору серед ефективних методів навчання саме кейс-методу.

Власне кейс-метод було започатковано у Гарвардській школі бізнесу ще в 1921 році, хоча активно він почав використовуватися після другої світової війни. Цей метод спричинив усесвітню славу Гарвардської школі бізнесу. Його особливістю є те, що він дозволяє шляхом колективної творчої дискусії на прикладі конкретної правдивої ситуації, що містить у собі оригінальній практичний досвід, виробити в слухачів цілком конкретні практичні навички. Так, лише досвід навчання в цій школі за програмою «Загальний менеджмент» (7 тижнів) і за програмою «Стратегічний менеджмент і організаційна поведінка» (5 тижнів) дозволив фахівцям зробити висновок про високу ефективність кейс-методу. Сучасний кейс — це порівняно короткий курс, записаний на відео та аудіокасети, споряджений кількома навчальними посібниками, задачниками, іншими дидактичними матеріалами. Звичайно, він містить повну інформацію про засоби та терміни зв’язку з викладачами, розклад семінарів, тощо. Понад 90% занять у згаданій школі проводились за допомогою кейсів, а висловлені слухачами і викладачами надзвичайно аргументовані пропозиції і висновки чи не назавжди залишаються у пам’яті слухачів і добре слугують їм усе життя.

Перевагами кейс-методу є:

 наближеність до життя;

 двоетапне обговорення (мікрогрупа і програма загалом);

 співробітництво слухачів і формування навичок роботи у групі;

 співробітництво слухачів з викладачами;

 можливість перевірити пропозиції реальною практикою;

 розмаїття підходів;

 висока мотивація слухачів щодо навчання;

 формування навичок прийняття рішень.

Водночас існують і деякі проблеми застосування кейс-методу:

 високі витрати на підготовку кейсів (до 20 тис. доларів США на 1 кейс);

 потреба у кваліфікованих дослідниках для підготовки нових кейсів;

 старіння кейсів;

 складна методика проведення занять і необхідність тренінгу викладачів;

 спеціальні аудиторії (амфітеатр, модернізована система дошок, технічні засоби тощо);

 відсутність індивідуального підходу.

Останнім часом кейс-метод став використовуватися і в Україні. Серед навчальних закладів, що розробляють власні кейси для підготовки фахівців для українських підприємств, — Національна Академія Управління при Президентові України, Київський національний економічний університет, Міжнародний інститут менеджменту (Київ), Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут», Університет сучасних знань та ін. (З огляду на це Міністерству освіти і науки України доцільно було б організувати проведення періодичних семінарів з викладачами, пов’язаних з підготовкою та використанням кейсів).

З розвитком телекомунікаційних мереж та систем Інтернету відбувається трансформація кейсів у так звані електронні підручники. Вони є своєрідними Web-СD, які відрізняються від звичайного Web-вузла ширшими можливостями інформаційного наповнення, серед іншого й графікою високої чіткості, відео- анімацією, а від СD — підтримкою відповідних Web-вузлів, що забезпечують динамічне та інтерактивне використання інформації. Але істотне вирішення проблеми широкого використання електронних підручників у процесі дистанційного навчання стане можливим лише після широкого впровадження комп’ютерів та комп’ютерних технологій у систему освіти. Тут безумовними лідерами сьогодні поки що залишаються США, Великобританія, Канада та деякі інші розвинені країни.

Ще у 1994 р. Президент США Б. Клінтон підписав законопроект «Рубежі 2000 року. Закон про освіту в Америці», завдяки якому рух щодо оснащення американських шкіл засобами новітніх комунікацій отримав додатковий імпульс. Цей закон гарантує сприяння з боку Федерального уряду штатам та окремим округам у покращенні академічної освіти учнів. З того часу у США були запропоновані та почали впроваджуватись нові ініціативи. Так, впровадження розділу 254 «Закону про реформу телекомунікацій» 1996 р. сприяло розгортанню універсальної служби телекомунікацій. Для багатьох ситуацій він передбачає пільгові тарифи на послуги і дозволяє школам та бібліотекам отримати найбільший позитивний результат від запровадження таких пільг. Відповідно до нового законодавства США Федеральна комісія по зв’язку повинна була реалізувати ці рішення, запровадивши їх у життя. Зі свого боку для створення сприятливіших умов для розвитку дистанційної освіти та інтерактивних методів навчання Федеральна комісія зв’язку за ініціативою найбільших комп’ютерних корпорацій прийняла рішення про виділення частотного діапазону спеціально для підключення шкіл та бібліотек до глобальної мережі. Незважаючи на досить велику вартість частотного ресурсу в США (300 млн. доларів США за 1 Мгц), останній для галузі освіти понині виділяється на пільгових умовах. Цілком очевидно, що Інтернет та інші інтерактивні технології стають усе важливішими засобами для школи та й усієї освіти майбутнього.

Саме інтерактивні технології та Інтернет створили передумови для широкого застосування комп’ютерів та інформаційних технологій не тільки в американських освітніх закладах вищої, середньої ланки. Це й не дивно, бо ще у кінці 80-х років минулого століття 95% шкіл у США мали комп’ютери, 90% — відеомагнітофони. Протягом останніх десяти років у школах США проводиться тестування за допомогою ЕОМ, що свідчить про їх широке застосування у навчальному процесі. Нині понад 65% родин в Америці мають персональні комп’ютери, а так званий «середній клас» — понад 85%. Розроблено програмне забезпечення для всіх шкільних предметів та переважної більшості предметів у вищих навчальних закладах.

Щодо України, то озброєність комп’ютерною технікою її навчальних закладів є недостатньою. Так, третина сільських шкіл не має жодного персонального комп”ютера. Розподіл комп’ютерної техніки по регіонах країни є нерівномірним: найбільший він у Києві, тоді як у школах Тернопільської обл. — тільки у 15%. Найбільш придатними для запровадження дистанційної освіти є ІВМ-сумісні персональні комп’ютери. Таких в українських школах приблизно — 1 на 350 школярів, причому в містах — 1 на 300, а в селах — на 400. Для порівняння: ще в дев’яностих роках минулого століття це співвідношення у США становило 1/18, у Великобританії — 1/40, Франції — 1/60, Росії — 1/100. Зараз цей параметр покращився у вказаних країнах у 2-3 рази.

Звичайно, для розвинених країн з середнім доходом на душу населення в 2000 доларів США на місяць придбання сучасного персонального комп’ютера з відповідною периферією (середня вартість — 1000 доларів США) є не дорогим задоволенням, а звичайною покупкою. Тому й розвиток комп’ютерних технологій у розвинених країнах є звичайною справою, яка до того ж ще й приносить її розробникам величезні прибутки.

Сучасний етап, який можна також назвати періодом бурхливого розвитку новітніх інформаційних технологій, є поєднанням можливостей сучасних персональних комп’ютерів з досягненнями засобів і технічних можливостей реалізації обробки, передачі та репрезентації Web-інформаційних потоків. Досвід розвинутих країн демонструє, що тільки об’єднання інформаційних ресурсів різних закладів освіти в єдину мережу дає максимальний ефект при впровадженні новітніх інформаційних технологій в дистанційну освіту. Наприклад, згадувана Гарвардська школа бізнесу вже в 1993 р. впроваджувала новітні інформаційні технології формування локальної студентської мережі для виконання і перевірки домашніх завдань.

Зауважимо про цікавий досвід Росії, яка виділяє частину ресурсів існуючої великої мережі на освітні потреби та створює на цій базі об’єднану мережу дистанційної освіти. Тоді витрати вищих навчальних закладів будуть спрямовані (на першому етапі) лише на придбання робочих станцій для користувачів. Російський досвід дозволяє спрогнозувати й терміни формування об’єднаної мережі дистанційної освіти, котрі за різними оцінками становлять два-три роки.

Досвід упровадження новітніх інформаційних технологій у США та країнах Західної Європи вказує на швидке отримання таких результатів:

 ефективність практичних та лабораторних занять з природничих дисциплін- зростає на 30%;

 об’єктивність контролю знань студентів поліпшується на 20-25%;

 успішність навчання у групах, де застосовували науково-інформаційні  технології, збільшується на 0,5 бала (за 5-бальною системою);

 швидкість нагромадження активного словарного запасу з іноземної мови зростає у 2-3 рази, а пасивного — у 30-40 разів.

Впровадження новітніх інформаційних технологій дозволяє вирішити ряд принципово нових дидактичних завдань:

вивчати явища і процеси у мікро- та макросвіті, всередині складних систем на базі їх моделювання;

подавати в зручному вимірі часу різні фізичні, хімічні, біологічні та- соціальні явища, які відбуваються дуже швидко або дуже повільно.

Показники соціологічних опитувань, проведених серед викладачів та студентів західних вузів, доповнюють цю картину таким чином:

 зростає індивідуальна інтенсивність навчання;

 поліпшується психологічний настрій студентів, зростає потяг до знань;

 час освоєння матеріалу зменшується в порівнянні з традиційними методами;

 час забування вивченого збільшується;

 з’являється можливість отримання вищої освіти незалежно від віку, соціального стану, часу та місця перебування.

Об’єктивні показники свідчать, що в цих країнах 62% викладачів сподіваються на зростання впливу дистанційної освіти в наступні 5 років. А зараз вже 60% серед них використовують персональні комп’ютери або новітні інформаційні технології у навчальному процесі та бажають розширення їх застосування. 42% студентів використовують новітні інформаційні технології та прагнуть їх ще більшого поширення. Слід зауважити, що ці студенти були попередньо ознайомлені з персональними комп’ютерами та щось знали про новітні інформаційні технології. Цікаво, що жінок серед них виявилось набагато (на 30%) менше, ніж чоловіків.

Проблеми дистанційної освіти, якими зараз переймаються в розвинених країнах, стосуються насамперед:

розробки та створення комп’ютерних середовищ для навчання (проте фактором,- який ускладнює цей процес є відсутність у багатьох викладачів знань нових мов програмування);

 зменшення кількості місць для викладачів або зменшення оплачуваного- навантаження при впровадженні дистанційної освіти та новітніх інформаційних технологій. Тому більшість викладачів не беруть участі в розвитку дистанційної освіти;

 зменшення вартості створення однієї години навчального курсу з новітніх- інформаційних технологій. Нині це коштує близько 20 доларів США, і є досить сталою величиною протягом кількох років для всіх країн, які розробляють такі курси.

Щодо попиту на дистанційну освіту, то він оцінюється на рівні попиту на стаціонарне навчання. Тому сектор освітян — користувачів Інтернету — є найбільшим, а їх загальна кількість зростає експоненціально. На жаль в Україні, проблемами новітніх інформаційних технологій та дистанційної освіти сьогодні лише починають цікавитися. В основному ними переймаються не більше півтора десятка освітніх навчальних закладів та фірм.

Підсумовуючи, можна сформулювати такий перелік завдань, які можна вирішувати в Україні на підставі застосування новітніх інформаційних технологій:

масштабну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації фахівців для потреб суспільства, що трансформується, виконання державних та інших програм;

підвищення рівня академічної мобільності студентів (зміна програм навчання, одночасне навчання у кількох вузах);

навчання осіб з фізичними вадами;

забезпечення високої якості навчання, відповідно до світових стандартів;

зменшення соціальної напруги серед молоді (в її середовищі — найбільше відносне безробіття);

спрощення залучення до освіти в Україні іноземних громадян;

здійснення елітної освіти для талановитих дітей, незалежно від їх соціального стану.


 Сучасні інформаційні технології дистанційного навчання

http://users.kpi.kharkov.ua/lre/bde/ukr/de/index.htm

Дистанційне навчання - це навчання, при якому надання учню  істотної частини навчального матеріалу і більша частина взаємодії з  викладачем здійснюються з використанням сучасних інформаційних  технологій: супутникових зв'язків, комп'ютерних телекомунікацій,  національного і кабельного телебачення, мультимедіа, навчальних систем.

Сучасні інформаційні технології швидко змінюються. Це стосується  як можливостей технологій так і їх вартості. Звичайно, у дистанційному  навчанні слід використовувати найкращі зразки технологій. Для їх вибору  можна скористатися такими правилами. Добра технологія:

Завжди доступна;

Завжди включена (або може бути запущена однією командою,  або стартує автоматично за потребою);

Завжди зв'язує;

Стандартизована;

Проста;

Не потребує частин (CD-ROM – частина, яка може бути  відсутня, розміщення інформації в Інтернет позбавляє цього  недоліку, немає частин);

Персоніфікована;

Модульна;

Робить те, що ви бажаєте (мінімізує помилки).

Можна виділити шість характеристик засобів інформації, що  використовуються у дистанційному навчанні [126]:

Символьна система (презентаційні атрибути) – тип символів, що  використовуються в засобах інформації для спілкування: текст,  анімація, звук і т.ін.

Доступність. Сюди входять необхідні ресурси та вартість, вміння  та навички, що необхідні для ефективного використання.

Контроль. Як впливає засіб на студента, шляхи роботи із  засобами інформації.

Реактивність. Підтримка студентської активності засобами  інформації (внутрішня активність).

Інтерактивність. Дії студента для отримання зворотного зв'язку  від засобу інформації.

Адаптивність. Засіб інформації як забезпечення ситуацій  індивідуальних потреб.

Крім того, сучасні технології можуть класифікуватись як:

  презентаційні;

   доставки;

   взаємодії.

Презентаційні технології включають:

   книги та друковані матеріали;

   електронні тексти та публікації;

   комп'ютерні навчальні програми;

   мультимедіа;

   телебачення;

   радіо;

   віртуальну реальність та моделювання;

   електронні підтримуючі системи.

Технології доставки (синхронні та асинхронні) включають:

   радіотрансляція;

   аудіокасети;

   телетрансляція;

   відеокасети;

   CD-ROM;

   DVD (цифрові відеодиски);

   Інтернет, інтранет.

Технології взаємодії включають:

            телеконференції;

            електронну пошту;

            групову мережу.

Нині для визначення темпів розвитку сучасних інформаційних  технологій використовується "закон Мура". Згідно з цим законом  швидкість та спроможність збереження подвоюються кожні 18-24 місяці,  вартість, розміри та використана потужність зменшується на такому ж  рівні. Пропускна спроможність мереж збільшилась у 1000 разів за останнє  десятиріччя, трафік мереж продовжує збільшуватися на 300-500% щорічно.  Всі сподіваються, що ці тенденції не зміняться.

Ці тенденції мають великий економічний вплив:

Нові інформаційні технології дозволяють власникам інформації  розпочинати роботу з малими початковими інвестиціями, що  відкриває нові можливості навчальним закладам збільшити свою  аудиторію.

Зменшується ціна за одиницю інформації.

Мережі та телекомунікаційні системи потребують великих  інвестицій, внаслідок чого будуть з'являтися нові мультинаціональні  компанії.

Книги та друковані матеріали. Ці засоби є центральними у системі  дистанційного навчання. Вони мають безліч переваг – легкі у  використанні, легко переносити і т. ін. З'явилися два нові типи: друк на  вимогу (малі обсяги, можна використовувати формат pdf) та електронна  книга (http://www.rocketebook.com/).

Електронні тексти та публікації. Це новий механізм використання  інформаційних технологій для створення друкованих матеріалів. Можна  виділити два кроки створення: етап до друку (чернетки змісту, редагування  змісту, макетування сторінок) та етап після друку (друк та доставка).  Повний цикл виготовлення змінився та прискорився, кількість діючих осіб  та посередників зменшились.

Поява нового типу публікації вимагає створення нових систем, що  працюють з метаданими (інформація про інформацію).

Комп'ютерний тренінг. Комп'ютерний тренінг використовує текст та  графіку, з 90-х років розробники додали звук, відео та анімацію. Нові  механізми доставки (CD-ROM) дозволяють збільшити доставку інформації  за один раз. Велику роль відіграють нові засоби стиску аудіо та відео  інформації, що спрощує доставку інформації.

Мультимедіа. Велику роль у збільшенні можливостей мультимедіа  відіграють авторські системи. Тенденцією їх розвитку зараз є рух в бік  презентації матеріалів у Інтернет.

Мультимедіа також розвивається як розважальна індустрія. Деякі  вважають, що у майбутньому з'явиться комбінація освітніх компонент з  розважальною презентацією – edutainment.

Телебачення. Використовується багатьма навчальними закладами  світу як засіб інформації. Розміри телепродукції збільшуються та стають  більш технологічними.

Радіо. Використовувалось на початковій стадії розвитку відкритого  навчання, зараз особливо популярне у тих країнах, де телебачення та  мереж мало. Нині різні локальні радіостанції збільшили свою роль у  Європі, велика кількість працює сьогодні в Інтернет.

Віртуальна реальність та моделювання. Віртуальна реальність  походить від моделювання, яке використовується для складних  тренувальних задач для військових, пілотів, операторів електростанцій. 

Фундаментальна ідея моделювання – це створення реальної ситуації для  навчаємого. На протязі декількох десятирічь моделювання виконується на  комп'ютерах, що дозволяє відтворювати різні можливості моделей. Але  проектування та використання може бути досить тривалим і потребує  великих зусиль.

У віртуальній реальності використовується тривимірна графіка і  здебільшого у іграх. Розвиток цього напрямку у навчанні ще більш  тривалий ніж у моделюванні.

Електронні світи. Основна концепція електронного світу – це зібрати  усі ресурси, що потрібні для роботи (інформація, тренаж, інструменти) до  інтерфейсу користувача. Це надає можливість користувачу вірішувати  проблеми, що з'являються в процесі роботи в незалежній манері  (http://www.epssinfosite.com/).

Радіотрансляція та аудіокасети. Радіотрансляція – це синхронна  доставка навчальних аудіоматеріалів, яка не завжди може бути  оптимальною для деяких студентів. Новим напрямком зараз є Інтернет- радіо (http://realguide.real.com/stations/?c=460), яке може стати  аудіобібліотекою для користувачів.

Другим асинхронним засобом є аудіокасети та аудіо CD. Вони  широко поширені і на них існують міжнародні стандарти.

Телетрансляція та відеокасети. Форми синхронної телетрансляції  розвиваються від "старого" телебачення до різних додаткових методів  (кабельне, супутникове, мікрохвильове). З'являються нові технологічні  рішення такі, як високоякісне TV (HDTV).

На додаток до відеокасет з'явилися відеодиски, ємність яких у шість  разів більша, ніж CD-ROM та забезпечує прогляд відеозображення на  протязі 3-х годин. Такі DVD мають велику кількість переваг для освіти,  наприклад, високу якість, пошукові можливості, потенційні мультимовні  доріжки і т.ін.

CD-ROM. Ці засоби замінили дискети в середині 90-х років,  збільшивши обсяг зберігаємої інформації в 500 разів. Це дуже зручно для  доставки аудіо та відеофайлів.

CD-ROM має міжнародний стандарт (ISO 9660), що полегшує обмін  інформацією. Прогнозується, що популярність цього засобу буде зростати.  Вже зараз користувачі можуть виготовляти свої диски. Інтернет, інтранет. Комп'ютерні мережі стають ключовим засобом  доставки навчальних матеріалів. Серцем як інтернет, так і інтранет є  протокол TCP/IP і це головне.

Телеконференції. Цей термін має велике поширення і включає  аудіоконференції, комп'ютерні конференції та відеокоференції. Аудіо та  відеоконференції – синхронні, комп'ютерні конференції – асинхронні. Аудіоконференції використовують звичайний телефонний зв'язок і  вони дуже дешеві. Відеоконференції мають місце між групами, але на  протязі останніх трьох років розвиваються відеодошки, що може  покращити зв'язок.

Щодо комп'ютерних конференцій, то зустрічається багато форм, де  перші використовували обмін текстовими повідомленнями, а зараз можна  використовувати синхронний зв'язок з передачею графіки, слайдів і  зв'язувати з аудіоконференцією.

Електронна пошта. Найбільш потужна асинхронна технологія, де  можна посилати листа як окремим адресатам, так і групі людей. Список  розсилки можна використовувати для виконання спільної роботи при  розв'язанні різних проблем.

У Відритому університеті Британії студенти 5% навчального часу  працюють з відеоматеріалами, 15% часу – з аудіо та відеоматерілами і 80%  часу працюють з друкованими матеріалами.  



Е-демократія: освіта

  1. Частина 1
  2. Частина 2
  3. Частина 3
  4. Частина 4

Ви можете переглянути наші видання за такі роки:

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

2018

2019

Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2019
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International, якщо не зазначене інше