ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: inform@library.vn.ua

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і мистецтв Вінницької облдержадміністрації



Е-демократія: освіта

Версія для друку

Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека  ім. К.А.Тімірязєва

 

 

Е-демократія: освіта

Щотижневий дайджест Інтернет-видань

 

Випуск третій

9 грудня 2005 р.

Дайджест Інтернет-видань

 

Щотижневе видання

Вінницької обласної універсальної

наукової бібліотеки ім. К.А.Тімірязєва

 

Наша адреса:

21100 м. Вінниця,
вул. Соборна, 73
Тел. (0432) 32-20-34
Факс (0432) 35-16-85
E-Mail: inform@library.vn.ua

http://old.library.vn.ua

 

Відповідальний за випуск – Морозова Наталія Іванівна

Упорядник видання – Веселова Тетяна Олександрівна


ЗМІСТ

1. Безперервна освіта

2. Електронне навчання в Україні і світі

3. Ретроспектива і перспектива

4. Тенденції розвитку дистанційної освіти

5. Сучасні інформаційні технології дистанційного навчання

6. Досвід е-врядування Освіта/Мексика: Національна Рада з питань освіти для життя та роботи (CONEVyT)

7. Вебліографія


Безперервна освіта

http://users.kpi.kharkov.ua/lre/bde/ukr/iol/index.htm

Основу програми безперервної освіти в її європейській та  американській редакції складає орієнтація на розвиток окремих людей та  повсюдне забезпечення цього розвитку за рахунок зняття вікових,  соціальних і організаційних обмежень. Мета навчання – надати кожному  індивідові проблемну область та сферу діяльності, необхідну для розвитку  його ініціативи та формування його самостійного судження. На Заході для позначки безперервної освіти використовують два  терміни "продовжена освіта" (continuing education) та "навчання через все  життя" (lifelong learning), при цьому останнім часом перевагу віддають  останньому.

Термін "продовжена освіта" з'явився на початку 80-х років як  відповідь на запити ринку праці. В той час людина розглядалася як  "економічна істота", а освіта - як інвестиції в людський капітал. Таким  чином, цінність освіти знижувалася, тому що вона концентрувалася на  людських ресурсах, як капіталі, та економічних якостях, як інвестиціях  першої необхідності.

Що стосується "навчання протягом всього життя", що з'явилося в  70-х роках, то воно з самого початку мало гуманістичні традиції. Всі люди  розглядаються як здатні до навчання, розвитку своїх потенційних  можливостей і в будь-якому віці. З цієї точки зору термін виступає як  інтегруючий та говорить про вікову безперервність освіти. З іншого боку,  його можна розглядати як трохи ідеалістичний, тому що його застосовують  в усіх можливих випадках, роблячи готовим до наповнення будь-яким  змістом.

Таким чином, в Європі немає універсально прийнятого визначення  безперервної освіти. На практиці це:

ступені та дипломи у вільний час; професійні курси, в тому числі з метою підвищення кваліфікації  персоналу;  освіта для дорослих;  друга освіта для вже освічених студентів (після 25 років);  та інше.

В Європі 70% опитуваних людей виявили бажання вчитися. Можна  визначити дві причини цього: отримання загальних знань (жінки) та  професійна кваліфікація (чоловіки). При цьому 80% вважають, що освіта  має покращити їх професійне життя, а 72% - особисте.

Можна виділити п'ять головних цілей навчання:

придбання нових знань;

поєднання шкіл із сектором бізнесу;

підвищення професійних знань у трьох європейських мовах;

боротьба з вилученням;

залучення капіталовкладень у навчання на рівноправній основі.

Особливості організації безперервної освіти, що не можна вирішити  чисто адміністративним шляхом, розглянуті в роботі П. Г. Щедровицького. Передусім, відзначається в роботі, необхідна єдність трьох  складових: 

Досягнення автономії системи освіти від повсякденних  виробничих задач. 

Забезпечення всебічного розвитку кожної людини і створення  "віртуального університету" особистості. 

Випереджаюча підготовка фахівців та професіоналів до активної  діяльності в неосвітніх системах.

Програма безперервної освіти повинна осмислюватися як форма  управління процесами розвитку. Це вимагає відмови від багатьох уявлень,  що склалися, та визначення нового підходу і нової ідеології в царині  освіти.

Ідея безперервної освіти – це програма розвитку мислення та  діяльності, в рамках якої розвиток людини і виробничих систем можуть  виступати тільки як приватні, фрагментарні задачі. Це особлива політика  не тільки в царині навчання, але і в сфері організації вільного часу людей,  суспільних відношень та соціокультурних систем.

З точки зору індивіда та професійної організації мислення та  діяльності, безперервність межує з підготовкою, що координується, та  замкненістю її на формування цілісного типу мислення та діяльності.

З точки зору особистості, безперервна освіта виступає як відкрита  (віртуальна) та варіативна освіта, що забезпечує максимальну свободу  вхідного вибору і наступну мобільність особистості. На кожному кроці  особистого розвитку така освіта повинна надавати кожному можливість  вибору своєї траєкторії руху, як сфери ініціативи та відповідальності.

З точки зору суб'єкту свідомості, безперервна освіта виступає як  постійна проблематизація, що зв'язує окрему людину з культурою, що  робить її не тільки носієм мислення та діяльності, але й джерелом творчої  еволюції.

12 університетів Європи прийшли до висновку, що політика  безперервної освіти повинна мати такі розділи:

ринки, на які вона орієнтована;

зовнішні зв'язки між університетами і клієнтами;

формати та програми навчальних курсів;

політика цін;

політика персоналу;

розташування забезпечення;

підтримка студентів;

організація системи доставки безперервної освіти;

система підтримки якості програм та інше.

Найбільш важливі структури безперервної освіти були визначені  Онушкіним:

Визначені в університетському управлінні спеціальні одиниці для  виконання забезпечення.

Відповідальність за безперервну освіту можуть нести одиниці  університету (факультет або кафедра).

Зовнішню одиницю може встановити університет.

Університет може зробити свої ресурси доступними для  забезпечення безперервної освіти по окремих одиницях.

Найбільш ефективна структура визначена в поз.1.

Зараз питанням забезпечення організації безперервної освіти  займається European Credit Transfer Scheme (ECTS).

Характерним є те, що курс безперервної освіти забезпечує часто  більш широку область знань ніж звичайний курс. Також він вимагає  вдосконаленіших навчаючих технологій, контролюючих засобів і високої  кваліфікації викладача, причому він не обов'язково є професійним  викладачем, або працює в університеті.

Навчання може бути відкритим або дистанційним під контролем  університету.

Нові технології використовуються через національні та локальні  органи влади; проекти із зовнішніми партнерами; за ініціативою старших  менеджерів; під тиском студентів. В останні роки головна ініціатива йде  від власників телеканалів та видавців. Цікаво, що ініціатива викладачів та  програми фонда Європейського Союзу зустрічаються досить рідко, можна  навіть передбачити відсутність бажання займатися безперервною освітою  (у вигляді експерименту) у деяких університетських викладачів тому, що  використання нових технологій є невід'ємним для їх професійної та  педагогічної моделей.

Продовжена освіта в Європі включає дистанційну, заочну і  традиційну університетську освіту. Вона існує чотирьох типів:

Підвищення кваліфікафії співробітників університету.

Університетська освіта з метою перекваліфікації (передбачається  вища університетська освіта в будь-якій іншій галузі).

Додаткова університетська освіта з метою розширення знань,  одержаних в університеті.

Освіта, що зберігає "форму" колишніх випускників, тобто дає їм  можливість вдосконалення.

Найчастіше заняття проводять за вечірньою та заочною формою,  фінансування відбувається через гранти, подеколи місцевою владою або  компанією.

Проблемою є дефіціт часу для підготування необхідної бази та  перекваліфікації викладачів. Використання дистанційної форми поки що  знаходиться на початковій стадії, не вистачає досвіду й навичок роботи.  Крім того, дистанційні курси відносно дорогі. Очікується зростання  інтересу до дистанційного навчання, особливо за тематикою: інформаційні  технології, охорона навколишнього середовища, мови, курси з питань  утворення нових компаній тощо. Це можна пояснити тим, що багатьом  випускникам університетів не вистачає знань саме в цих галузях.  "Lifelong Learning" стає одним з головних принципів побудови  об'єднаного європейського суспільства, яке йде в напрямку "суспільство,  що вчиться". Цікаво, що при такій постановці проблеми контролюють не  помилки, а досягнення та прогрес.

Питанням організації безперервної світи в університетах Європи  займаються менеджери, які повинні володіти такими навичками:

уява про людські ресурси;

знання у галузі бухгалтерського обліку та фінансів;

знання законів;

добре розуміння структури та роботи університету;

здібність до ведення переговорів;

суспільні відносини;

розуміння ділового світу;

обізнаність в питаннях ринку безперервної освіти;

здібність до інновацій;

вміння працювати в складі команди.

Слід відзначити, що поки що таких спеціалістів в Європі не готують.  Наприклад, у Франції 75% менеджерів – професори, 20% - інженери з  великим досвідом роботи, 5% - адміністратори. У зв'язку з цим  передбачається организувати підготовку менеджерів безперервної освіти з  використанням дистанційного навчання.

Тематика дослідницьких робіт з безперервної освіти включає  питання:

навчання, базоване на реальній роботі;

навички, що потрібні роботодавцям і особистостям;

питання приєднання малих та середніх навчальних установ до  безперервної освіти;

співвідносини між потребами освіти та іншими соціальними  напрямками (зріст населення, здоров'я, екологія та інші);

ефективність мережі безперервної освіти;

як надавати доступ до безперервної освіти людям без  університетської освіти;

питання педагогіки в безперервній освіті з використанням нових  інформаційних технологій.

Ефективність цієї роботи в значній мірі залежить від використання  Інтернет, а також термінової публікації нових матеріалів і представлення їх  на міжнародних конференція та семінарах.

Основні споживачі безперервної освіти:

професіонали;

безробітні;

працівники промислових та комерційних організацій;

працівники асоціацій та громадських організацій;

інваліди;

жінки, що виховують дітей;

особи, що відбувають покарання;

військовослужбовці;

основне населення.

Галузі освіти (у порядку пріоритетності):

Менеджмент;

Гуманітарні науки;

Інформаційні технології;

Інжинірінг, технології;

Громадське здоров'я, медицина;

Соціальні та політичні науки;

Освіта, педагогіка, психологія;

Екологія, науки про навколишнє середовище (довкілля);

Мови;

Юриспруденція;

Економіка;

Природознавчі науки.

Основні засоби безперервної освіти:

короткострокові курси, семінари, лекції;

довгострокові програми;

модульні програми з накопиченням кредитів;

дистанційне навчання;

літні школи;

наукові семінари.

Найбільш складним питанням у безперервній освіті є фінансування.  Нині в основному використовується фінансування з різноманітних фондів  або організацій, зацікавлених у підвищенні кваліфікації своїх працівників.  Всі погоджуються, що курси повинні бути самооплатні, а оскільки вони  розглядаються з позицій "суспільства" та "суспільності", то держава  повинна теж робити свій внесок. Але дарма, що безперервна освіта – це  насамперед соціальне явище, більшість бачить його вигоди тільки в  фінансовому сенсі тому, що вони (перспектива кар'єри для студентів,  соціальний та економічний прогрес та інше) більш абстрактні, ніж затрати  на нього.


Електронне навчання в Україні і світі. Ретроспектива і перспектива

Бублик В.В., Закусило О.К., Шевченко В.П.

http://www.mpu.melitopol.net/confer/2004/inf_mat/articles/bublik_zakusilo_shevchenko.pdf

Впровадження комп'ютерних інформаційних технологій у навчання розпочалося в Україні ще в 60-і роки. Поява нових мультимедійних і мережних технологій привела до появи нової галузі – електронного навчання. Важливим етапом розвитку Е-навчання повинно стати об'єднання всіх існуючих електронних навчальних ресурсів у національну навчальну мережу.

Один з головних викликів ХХІ сторіччя – формування єдиного всесвітнього інформаційного простору. Цей простір охоплює всі сторони людського буття: економіку, політику, науку, культуру і, звичайно ж, освіту. Це не дивно, адже освіта лежить в основі всіх життєвих функцій суспільства. Розуміння цього характерне для вчених і фахівців України, так само як для колишнього СРСР і країн СНД. Київ, як всесвітньо відомий центр комп'ютерної науки, завжди концентрував спільні зусилля вчених і педагогів на розвитку і широкому впровадженні нових технологій навчання. Тут з'явилася перша ЕОМ із дружнім інтерфейсом користувача – Мир, тут пройшли перші експерименти по масовому впровадженню в навчальний процес спеціалізованих контролюючих машин, тут були розроблені навчальні оболонки і комп'ютерні навчальні курси для ЕС ЕОМ.

Під електронним навчанням (ЕН) будемо розуміти сукупність методів, форм і засобів самостійного, але контрольованого засвоєння людиною певного масиву знань за допомогою спеціалізованого інформаційно-освітнього середовища.

Інформаційно-освітнім середовищем ЕН є системно-організована сукупність засобів передачі даних, інформаційних ресурсів, протоколів взаємодії, апаратно-програмного забезпечення, орієнтованим на задоволення освітніх проблем користувачів. Сучасні засоби телекомунікаций і електронних видань дозволяють перебороти недоліки традиційних форм навчання, зберігаючи при цьому усі їх переваги.

ЕН доповнює існуючі очні і заочні системи навчання. Воно інтегрується в ці системи, удосконалюючи і розвиваючи їх. За рахунок створення мобільного інформаційно-освітнього середовища і скорочення питомих витрат на одного учня в порівнянні з традиційними системами освіти ЕН забезпечить принципово новий рівень доступності освіти при зберігання її якості. Характерними рисами ЕН є гнучкість, модульність, економічна ефективність і максимальне використання інформаційних технологій.

У 50-60-х роках з'явився й одержав велику популярність попередник електронного навчання - "навчання програмоване". Термін "програмоване навчання" запозичений з термінології програмування для ЕОМ, мабуть, тому, що, так само як у програмах для ЕОМ, рішення задачі представлене у виді строгої послідовності елементарних операцій, у "навчальних програмах" досліджуваний матеріал подається у формі строгої послідовності кадрів, кожний з яких містить, як правило, порцію нового матеріалу і контрольне питання або завдання.

Програмоване навчання не відкидало принципів класичної дидактики. Навпаки, воно виникло в ході пошуків удосконалення процесу навчання шляхом кращої реалізації цих принципів. З цією метою воно передбачало:

1) правильний добір і розбивка навчального матеріалу на невеликі порції;

2) частий контроль знань: як правило, кожна порція навчального матеріалу закінчується контрольним питанням або завданням;

3) перехід до наступної порції лише після ознайомлення учня з правильною відповіддю або характером допущеної їм помилки;

4) забезпечення можливості кожному учневі працювати з властивої йому, індивідуальної, швидкістю засвоєння (тобто реалізацію на ділі індивідуального підходу в навчанні), що є необхідною умовою активної самостійної діяльності учня по засвоєнню навчального матеріалу.

Програмоване навчання здійснюється за допомогою "навчальної програми", що відрізняється від звичайного підручника тим, що вона визначає не тільки зміст, але і процес навчання.

Існують дві різні системи програмування навчального матеріалу - "лінійна" і "розгалужена" програми, що відрізняються деякими важливими вихідними передумовами і структурою. Можливі і комбіновані навчальні програми, що є результатом сполучення двох методів програмування.

У лінійній програмі навчальний матеріал подається невеликими порціями, кадрами, що включають, як правило, просте питання по досліджуваному в цьому кадрі матеріалові. Передбачається, що учень, що уважно прочитав цей матеріал, зможе безпомилково відповісти на поставлене запитання. При переході до наступного кадру учень насамперед довідається, чи правильно він відповів на запитання попереднього кадру. Тому що кожен кадр містить дуже невелику інформацію з новому матеріалові, те навіть простим порівнянням своєї невірної відповіді (якщо він усе-таки помилився) з вірним учень легко з'ясує, де саме їм була допущена помилка.

У розгалуженій програмі навчальний матеріал розбивається на порції, що несуть велику інформацію, чим при лінійному програмуванні. Наприкінці кожного кадру учнем пропонується питання, відповідь на який вони самі не формулюють, а вибирають із приведених у цьому ж кадрі декількох варіантів відповідей, з яких тільки один правильний. Неправильні відповіді вибираються укладачами програми, зрозуміло, не випадково, а з обліком найбільш ймовірних помилок учнів. Учень, що вибрав правильну відповідь, відсилається до сторінки, на якій викладена наступна порція нового матеріалу. Учень, що вибрав неправильну відповідь, відсилається до сторінки, на якій роз'ясняється допущена помилка і пропонується повернутися до останнього кадру, щоб, уважно прочитавши ще раз викладений у ньому матеріал, вибрати правильна відповідь або ж у залежності від допущеної помилки відкрити сторінку, на якій дається додаткове роз'яснення незрозумілого.

Програмоване навчання може здійснюватися з застосуванням так званих навчальних машин або у виді безмашинного навчання, що використовує програмовані підручники. Основний недолік безмашинного програмованого навчання полягав в його громіздкості, одноманітності. Крім того, маючи можливість вільно перегортати програмований підручник, деякі учні будуть порушувати інструкцію і читати сторінки не в тому порядку, що відповідає обраній відповіді (якщо підручник складений по розгалуженій програмі), або можуть підглянути відповідь до того, як самі її сформулювали (якщо підручник складений по лінійній програмі). Практика показала, що безмашинне програмоване навчання сприймається лише досить старанними учнями, які при не програмованому навчанні і так показують не гірші результати.

Створюються навчальні машини або автоматизовані системи навчання на базі ЕОМ, що автоматично забезпечують виконання навчальної програми: "відкривають" відповідь тільки після того, як учень "повідомив" свою відповідь, "подають" необхідні кадри, змінюючи їхню послідовність у залежності від обраних учнями відповідей, тобто забезпечують різні реалізації навчальної програми для різних учнів, і т. д.

Програмоване навчання містило ряд переваг, насамперед у здійсненні принципу індивідуального підходу, своєчасного зворотного зв'язку (учень-вчитель). Однак для його впровадження в широку практику навчання не вистачало належних експериментальних даних. Недостатньо були вивчені також питання сполучення програмованого навчання з іншими методами викладання, можливості і доцільність застосування окремих елементів програмованого навчання з метою кращого обліку індивідуальних швидкостей засвоєння матеріалу сильними, середніми і слабкими учнями. Це особливо важливо враховувати в навчанні математиці та інших природничих наук, де границі індивідуальних швидкостей засвоєння ширше, ніж по інших предметах, а орієнтація на ідеалізованого середнього учня приводить звичайно до втрати інтересу до предмета в одних і до неуспішності інших.

Причин для зниження інтересу до навчання із застосуванням ЕОМ у 70-і роки було декілька:

• нерозвиненість і низька ергономічність периферійних пристроїв –монохромність і низька роздільна здатність моніторів, відсутність засобів виводу звуку;

• як наслідок, неможливість забезпечити „учням” дружній, зокрема графічний, інтерфейс;

• технічні характеристики процесора й оперативної пам'яті не дозволяли використовувати при навчанні складні математичні алгоритми, наприклад з області автоматичного доведення або штучного інтелекту.

У 80-роки розробка навчальних систем здійснювалася у великих наукових та навчальних центрах. У США, наприклад, такими центрами були Дартмутський коледж, Іллінойський та Станфордський університети та фірма "International Business Machines" (IBM). У Великобританії основні проекти з комп"ютеризації навчання здісйнювались в університетах Глазго та Лідса, а також у Единбурзькому колледжі. У колишньому Радянському Союзі перші навчальні машини були розроблені у Ризькому політехнічному інституті, Білоруському університеті, у Обчислювальному Центрі АН Радянського Союзу в Москві, у наукових центрах Києва та ін.

Розробка ефективних навчальних систем вимагала рішення дуже складних психолого-педагогічних проблем, вивченню яких заважали висока вартість експлуатації комп"ютерних систем навчання, а також упередженість учителів.

Вчителі могли використовувати комп’ютери у навчанні тільки за допомогою програмістів, а ті, як правило, не мали достатніх знань у сфері психології та педагогіки. Як результат, ні вчителі, ні програмісти не могли знайти спільну мову, і їх діалог нагадував розмову глухих з німими.

Так тривало до початку 70-х років, коли різко зросла кількість комп’ютерів, які випускаються, та стала знижуватися їх вартість. Все це супроводжувалося плутаниною у сумісності програмного забезпечення комп’ютерів різних систем, що також укріпило напружене ставлення до розвитку комп’ютерного навчання педагогічної власності.

На початку 80-х років настав новий етап застосування комп’ютерів у сфері освіти. Це пов’язано з появою недорогих, зручних в експлуатації персональних комп’ютерів, які змінили уявлення про комп’ютер як про складний механізм, працювати з яким можуть лише вибрані.

Розвиток технічного та програмного забезпечення ЕОМ призвело до розширення їх використання в навчанні:

• різко розвинулись способи пред’явлення учням інформації (наприклад, у такому вигляді, як вона дається у кіно та на телебаченні);

• були створені мови програмування, близькі до природних, а також графічні та засоби інтерфейсу з ЕОМ (наприклад, за допомогою світлового пера чи мишки);

• вдосконалення інструментарію істотно полегшило складання навчальних програм, значно розширило коло людей, які можуть складати такі програми, навіть не маючи спеціальної підготовки;

• стрімко розвинулись мережні технології, як для передачі, так і для збереження даних.

Навчання із застосуванням електронних інформаційних технологій, мультимедійних, мережних та інших, одержало, за аналогією з Е-поштою, Е-комерцією, назву Е-навчання (E-learning).

Розвиток Е-навчання, крім технологічних, викликаний також і рядом економічних факторів:

• зниження тиражів традиційних «паперових» підручників і посібників, в Україні на одного студента в 2000 році було видруковано по 1.17 навчальній книжці, а в 2001 – 1.04;

• доступність сучасних персональних ЕОМ, відповідної периферії і широкополосних каналів Інтернет не лише юридичним, але і фізичним особам;

• стрімкий розвиток потужностей тиражування оптичних дисків.

Не можна не відзначити, що розвитку Е-навчання в нашій країні сприяв і такий негативний фактор, як повальне ігнорування авторського права. Це різко знижувало вартість поширення навчальних програм і навчальної інформації. Зазначені обставини привели до різкого повороту вбік використання електронних носіїв навчальної інформації. Це підтверджується результатами проведеного опитування студентів факультету кібернетики університету про використання різних типів навчальної інформації.

Таблиця 1. Використання студентами різних ресурсів навчальної інформації

 

Задовольняють повністю

Задовольняють в основному

В основному не задовольняють

Повністю не задовольняють

Бібліотека

2%

22%

44%

39%

Мережа

2%

49%

36%

19%

CD

31%

61%

10%

3%

Матеріали викладача

4%

49%

39%

9%

Така тенденція є типовою і для значно більш широкої категорії комп’ютерно обізнаних людей. Це підтвердило опитування, проведене серед відвідувачів комп'ютерних виставок і комп'ютерних клубів Києва і Львова. Головним рушійним мотивом їхньої готовності до Е-навчання є виробничо-економічні, а не політико-кон'юнктурні фактори.

Таблиця 2. Причини потреби в Е-навчанні

для кар'єри

по роботі

виїхати за кордон

для самоосвіти

60%

26%

10%

44%

Лише менш 20% опитаних не мають стабільного доступу до Інтернет, це означає, що абсолютна більшість вже має не тільки розвинуту комп'ютерну техніку, але і відповідні канали зв'язку.

Таблиця 3. Наявність доступу до Інтернет

вдома

на роботі/навчанню

у друзів/родичів

немає зовсім

39,6%

62,8%

32,3%

17,3%

Кого у першу чергу сьогодні може зацікавити система електронного або дистанційного навчання? До цієї категорії можна віднести:

• студентів заочних відділень;

• студентів, які бажають навчатися за двома та більше навчальними програмами або окремими дисциплінами для отримання додаткової спеціальності;

• школярів та студентів, які змушені часто змінювати місце помешкання через специфіку роботи їх батьків (геологи, військові, будівельники та ін.) чи мешкають у місцевостях, віддалених від центрів навчання;

• робітників, службовців, інженерно-технічних та наукових працівників різних державних та приватних організацій, які проходять навчання, перепідготовку та підвищення кваліфікації;

• деякі категорії керівних працівників, яким завжди важко звільнити час на навчання.

Досвід сучасного електронного навчання показує його величезні переваги:

1. Не дивлячись на велику відстань між учителями та учнями, спілкування між ними відбувається живо та оперативно, у дохідливій та привабливій формі;

2. Процес навчання став цікавим для найлінивіших учнів; приваблива сила комп’ютера примушує їх забувати про труднощі запитань; вони активно і швидко намагаються вирішити завдання, щоб швидше отримати нові;

3. Можливість "висвітитися" на весь світ примушує їх критично і об’єктивно оцінювати свої знання та можливості; вони мимоволі "підтягуються", дізнаються багато нового, привчаються до сміливості та самостійності у роботі;

4. Робота окремих учнів над черговим завданням вносить пожвавлення і різноманітність у повсякденне життя всієї школи; питання чергової номінації обговорюються багатьма учнями, які навіть не беруть участі безпосередньо в курсах; вчителі розбирають на уроках окремі завдання;

5. Навчання стало комплексним і творчим. Щоб відповісти на одне найменше запитання, недостатньо заглянути до якого-небудь підручника. Часто готової відповіді немає ні в яких джерелах – її доводиться створювати самому, напружувати свій мозок.

Відмінною особливістю сучасного етапу комп’ютерного навчання є підвищений інтерес до його теоретичного обґрунтування, а звідси зростання числа досліджень психолого-педагогічних проблем навчання за допомогою комп’ютера.

Ці дослідження, у свою чергу, призвели до перегляду багатьох теоретичних понять педагогічної психології. З’явилися нові теорії навчання, причому деякі з них спеціально орієнтовані на комп’ютер.

Сучасний стан комп’ютерної освіти характеризує колосальний розрив у якості навчальних програм. З одного боку, розробляються програми, у яких з максимальною повнотою реалізуються дидактичні можливості комп’ютера. Для забезпечення проблемного навчання створюються ігрові та імітаційні програми.

Популярності набувають інтелектуальні навчальні системи, у яких реалізується рефлексивне управління навчальною діяльністю, коли на основі моделі того, хто навчається, комп’ютер обговорює з ним план рішення, прийоми контролю, оцінює стратегії рішення, причому не тільки тих завдань, які пред’являються учню, але й тих, що ставить учень. З іншого боку, катастрофічно росте число примітивних навчальних програм, які не тільки не підвищують ефективності навчання, але й нерідко дають і негативний результат. У ряді зарубіжних журналів ввели навіть спеціальну рубрику, мета якої – попередити педагогів від придбання подібних програм.

Основні типи навчальних програм

1. Тренувальні. Призначені головним чином для закріплення умінь та навиків.

Передбачається, що теоретичний матеріал уже засвоєний. Використовуються для відпрацювання математичних навиків, вправ із перекладу з іноземних мов. Використовується принцип підкріплення правильної відповіді. Рівень складності завдань регулюється педагогом. Якщо учень дав правильну відповідь, йому повідомляється про це. Якщо відповідь неправильна, йому або надається правильна відповідь, або дається можливість попросити допомоги.

Багато систем дозволяють вводити сконструйовані відповіді (тобто вводити слова і навіть фрази), правда, з деякими обмеженнями.

Ефективність таких програм, як правило, невисока, що дало привід тим, хто ототожнює комп’ютерне навчання з використанням даного типу навчальних програм (що, звичайно, неправомірно), говорити про обмежені можливості застосування комп’ютера у навчальному процесі.

2. Наставницькі. Орієнтовані переважно на засвоєння нових понять. Багато з них працюють у режимі, близькому до програмованого навчання з розгорнутою програмою. Навчання ведеться у формі діалогу. Після пред’явлення інформації учню даються запитання. Ведеться так званий фактичний діалог, побудований на основі формального перетворення відповіді учня, він створює лише видимість узагальнення.

3. Проблемне навчання. Побудовані в основному на ідеях і принципах когнітивної психології. У них здійснюється непряме управління діяльністю учнів. Це означає, що пред’являються різні завдання, і учні заохочуються вирішувати їх шляхом спроб і помилок.

4. Імітаційні та моделюючі. У якості навчання використовується моделювання.

5. Ігрові. У якості засобів навчання використовуються ігри. Нерідко у навчальні програми включаються і ті, і інші засоби.

Існують і інші підходи до класифікації навчальних програм. Так, у (Chambers I.A., Sprecher I.W. Computer-Assisted Instruction: Its Use in the Classroom// Edgelewood Cliffs N.I. 1983) розрізняють п"ять типів навчальних програм (вони їх називають стратегіями навчання): 1) закріплюючі (drill); 2) тестуючі (test); 3) дослідницькі (запити) (inquire), які забезпечують доступ до бази знань шляхом пред"явлення учням списка ключових ознак; 4) з імітаційним моделюванням (simulation); 5) наставницькі з вивчення завершеного фрагмента навчальної програми (tutorial). Ці автори не виділяють ігрових програм у якості самостійних, вважаючи, що ігрові компоненти можуть бути присутні у будь-якому типі навчальних програм.

Проектування навчальної системи в існуючим у даний час технологія навчання містить три етапи: 1) підготовка навчального матеріалу (тематичне планування, система цілей, заплановані результати навчання, плановані терміни вивчення, рівні засвоєння, контрольні завдання для діагностики досягнення цілей, дидактичні матеріали для самостійної роботи учнів); 2) орієнтація учнів (ознайомлення з цілями навчання, які потрібно перетворити в мету навчання, створення мотивів навчальної діяльності учнів, ознайомлення їх, із процесуальною стороною навчання і розподілом функцій між, учасниками навчальної роботи, роз'яснення критеріїв і механізмів контролю й оцінки засвоєння); 3) організація ходу навчального заняття, для якого характерне збільшення частки самостійної діяльності учнів, максимально можлива індивідуалізація, активні форми і методи навчання, постійний зворотний зв'язок.

Зворотний зв'язок здійснюється за допомогою трьох видів контролю: 1) вхідний контроль (для інформації про рівень готовності учнів до роботи над новим матеріалів, при необхідності - корекція цього рівня; 2) поточний або проміжний контроль після кожного навчального елемента (як правило, м'який, без оцінки, для виявлення пробілів у засвоєнні: самоконтроль, взаємоконтроль, звірення зі зразком); 3) підсумковий контроль з оцінкою, що показує рівень засвоєння.

Указом Президента України від 17 квітня 2002 року N 347/2002 було затверджено Національну доктрину розвитку освіти. Окремими розділами доктрини виділені такі важливі для розвитку ЕН питання, як безперервність освіти, навчання протягом життя (Розділ 8) та інформаційні технології в освіті (Розділ 9).

Досягти цих цілей, зокрема, передбачається за рахунок широкого запровадження та розвитку дистанційної освіти; впровадження сучасних інформаційно-комунікаційних технологій, що забезпечують дальше удосконалення навчально-виховного процесу, доступність та ефективність освіти, підготовку молодого покоління до життєдіяльності в інформаційному суспільстві.


Е-демократія: освіта

  1. Частина 1
  2. Частина 2
  3. Частина 3
  4. Частина 4

Ви можете переглянути наші видання за такі роки:

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

2018

2019

Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2019
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International, якщо не зазначене інше