ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: inform@library.vn.ua

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і мистецтв Вінницької облдержадміністрації



Версія для друку

Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека  ім. К.А.Тімірязєва

 

 

Е-демократія: освіта

Щотижневий дайджест Інтернет-видань

 

Випуск третій

9 грудня 2005 р.

Дайджест Інтернет-видань

 

Щотижневе видання

Вінницької обласної універсальної

наукової бібліотеки ім. К.А.Тімірязєва

 

Наша адреса:

21100 м. Вінниця,
вул. Соборна, 73
Тел. (0432) 32-20-34
Факс (0432) 35-16-85
E-Mail: inform@library.vn.ua

http://old.library.vn.ua

 

Відповідальний за випуск – Морозова Наталія Іванівна

Упорядник видання – Веселова Тетяна Олександрівна


ЗМІСТ

1. Безперервна освіта

2. Електронне навчання в Україні і світі

3. Ретроспектива і перспектива

4. Тенденції розвитку дистанційної освіти

5. Сучасні інформаційні технології дистанційного навчання

6. Досвід е-врядування Освіта/Мексика: Національна Рада з питань освіти для життя та роботи (CONEVyT)

7. Вебліографія


Безперервна освіта

http://users.kpi.kharkov.ua/lre/bde/ukr/iol/index.htm

Основу програми безперервної освіти в її європейській та  американській редакції складає орієнтація на розвиток окремих людей та  повсюдне забезпечення цього розвитку за рахунок зняття вікових,  соціальних і організаційних обмежень. Мета навчання – надати кожному  індивідові проблемну область та сферу діяльності, необхідну для розвитку  його ініціативи та формування його самостійного судження. На Заході для позначки безперервної освіти використовують два  терміни "продовжена освіта" (continuing education) та "навчання через все  життя" (lifelong learning), при цьому останнім часом перевагу віддають  останньому.

Термін "продовжена освіта" з'явився на початку 80-х років як  відповідь на запити ринку праці. В той час людина розглядалася як  "економічна істота", а освіта - як інвестиції в людський капітал. Таким  чином, цінність освіти знижувалася, тому що вона концентрувалася на  людських ресурсах, як капіталі, та економічних якостях, як інвестиціях  першої необхідності.

Що стосується "навчання протягом всього життя", що з'явилося в  70-х роках, то воно з самого початку мало гуманістичні традиції. Всі люди  розглядаються як здатні до навчання, розвитку своїх потенційних  можливостей і в будь-якому віці. З цієї точки зору термін виступає як  інтегруючий та говорить про вікову безперервність освіти. З іншого боку,  його можна розглядати як трохи ідеалістичний, тому що його застосовують  в усіх можливих випадках, роблячи готовим до наповнення будь-яким  змістом.

Таким чином, в Європі немає універсально прийнятого визначення  безперервної освіти. На практиці це:

ступені та дипломи у вільний час; професійні курси, в тому числі з метою підвищення кваліфікації  персоналу;  освіта для дорослих;  друга освіта для вже освічених студентів (після 25 років);  та інше.

В Європі 70% опитуваних людей виявили бажання вчитися. Можна  визначити дві причини цього: отримання загальних знань (жінки) та  професійна кваліфікація (чоловіки). При цьому 80% вважають, що освіта  має покращити їх професійне життя, а 72% - особисте.

Можна виділити п'ять головних цілей навчання:

придбання нових знань;

поєднання шкіл із сектором бізнесу;

підвищення професійних знань у трьох європейських мовах;

боротьба з вилученням;

залучення капіталовкладень у навчання на рівноправній основі.

Особливості організації безперервної освіти, що не можна вирішити  чисто адміністративним шляхом, розглянуті в роботі П. Г. Щедровицького. Передусім, відзначається в роботі, необхідна єдність трьох  складових: 

Досягнення автономії системи освіти від повсякденних  виробничих задач. 

Забезпечення всебічного розвитку кожної людини і створення  "віртуального університету" особистості. 

Випереджаюча підготовка фахівців та професіоналів до активної  діяльності в неосвітніх системах.

Програма безперервної освіти повинна осмислюватися як форма  управління процесами розвитку. Це вимагає відмови від багатьох уявлень,  що склалися, та визначення нового підходу і нової ідеології в царині  освіти.

Ідея безперервної освіти – це програма розвитку мислення та  діяльності, в рамках якої розвиток людини і виробничих систем можуть  виступати тільки як приватні, фрагментарні задачі. Це особлива політика  не тільки в царині навчання, але і в сфері організації вільного часу людей,  суспільних відношень та соціокультурних систем.

З точки зору індивіда та професійної організації мислення та  діяльності, безперервність межує з підготовкою, що координується, та  замкненістю її на формування цілісного типу мислення та діяльності.

З точки зору особистості, безперервна освіта виступає як відкрита  (віртуальна) та варіативна освіта, що забезпечує максимальну свободу  вхідного вибору і наступну мобільність особистості. На кожному кроці  особистого розвитку така освіта повинна надавати кожному можливість  вибору своєї траєкторії руху, як сфери ініціативи та відповідальності.

З точки зору суб'єкту свідомості, безперервна освіта виступає як  постійна проблематизація, що зв'язує окрему людину з культурою, що  робить її не тільки носієм мислення та діяльності, але й джерелом творчої  еволюції.

12 університетів Європи прийшли до висновку, що політика  безперервної освіти повинна мати такі розділи:

ринки, на які вона орієнтована;

зовнішні зв'язки між університетами і клієнтами;

формати та програми навчальних курсів;

політика цін;

політика персоналу;

розташування забезпечення;

підтримка студентів;

організація системи доставки безперервної освіти;

система підтримки якості програм та інше.

Найбільш важливі структури безперервної освіти були визначені  Онушкіним:

Визначені в університетському управлінні спеціальні одиниці для  виконання забезпечення.

Відповідальність за безперервну освіту можуть нести одиниці  університету (факультет або кафедра).

Зовнішню одиницю може встановити університет.

Університет може зробити свої ресурси доступними для  забезпечення безперервної освіти по окремих одиницях.

Найбільш ефективна структура визначена в поз.1.

Зараз питанням забезпечення організації безперервної освіти  займається European Credit Transfer Scheme (ECTS).

Характерним є те, що курс безперервної освіти забезпечує часто  більш широку область знань ніж звичайний курс. Також він вимагає  вдосконаленіших навчаючих технологій, контролюючих засобів і високої  кваліфікації викладача, причому він не обов'язково є професійним  викладачем, або працює в університеті.

Навчання може бути відкритим або дистанційним під контролем  університету.

Нові технології використовуються через національні та локальні  органи влади; проекти із зовнішніми партнерами; за ініціативою старших  менеджерів; під тиском студентів. В останні роки головна ініціатива йде  від власників телеканалів та видавців. Цікаво, що ініціатива викладачів та  програми фонда Європейського Союзу зустрічаються досить рідко, можна  навіть передбачити відсутність бажання займатися безперервною освітою  (у вигляді експерименту) у деяких університетських викладачів тому, що  використання нових технологій є невід'ємним для їх професійної та  педагогічної моделей.

Продовжена освіта в Європі включає дистанційну, заочну і  традиційну університетську освіту. Вона існує чотирьох типів:

Підвищення кваліфікафії співробітників університету.

Університетська освіта з метою перекваліфікації (передбачається  вища університетська освіта в будь-якій іншій галузі).

Додаткова університетська освіта з метою розширення знань,  одержаних в університеті.

Освіта, що зберігає "форму" колишніх випускників, тобто дає їм  можливість вдосконалення.

Найчастіше заняття проводять за вечірньою та заочною формою,  фінансування відбувається через гранти, подеколи місцевою владою або  компанією.

Проблемою є дефіціт часу для підготування необхідної бази та  перекваліфікації викладачів. Використання дистанційної форми поки що  знаходиться на початковій стадії, не вистачає досвіду й навичок роботи.  Крім того, дистанційні курси відносно дорогі. Очікується зростання  інтересу до дистанційного навчання, особливо за тематикою: інформаційні  технології, охорона навколишнього середовища, мови, курси з питань  утворення нових компаній тощо. Це можна пояснити тим, що багатьом  випускникам університетів не вистачає знань саме в цих галузях.  "Lifelong Learning" стає одним з головних принципів побудови  об'єднаного європейського суспільства, яке йде в напрямку "суспільство,  що вчиться". Цікаво, що при такій постановці проблеми контролюють не  помилки, а досягнення та прогрес.

Питанням організації безперервної світи в університетах Європи  займаються менеджери, які повинні володіти такими навичками:

уява про людські ресурси;

знання у галузі бухгалтерського обліку та фінансів;

знання законів;

добре розуміння структури та роботи університету;

здібність до ведення переговорів;

суспільні відносини;

розуміння ділового світу;

обізнаність в питаннях ринку безперервної освіти;

здібність до інновацій;

вміння працювати в складі команди.

Слід відзначити, що поки що таких спеціалістів в Європі не готують.  Наприклад, у Франції 75% менеджерів – професори, 20% - інженери з  великим досвідом роботи, 5% - адміністратори. У зв'язку з цим  передбачається организувати підготовку менеджерів безперервної освіти з  використанням дистанційного навчання.

Тематика дослідницьких робіт з безперервної освіти включає  питання:

навчання, базоване на реальній роботі;

навички, що потрібні роботодавцям і особистостям;

питання приєднання малих та середніх навчальних установ до  безперервної освіти;

співвідносини між потребами освіти та іншими соціальними  напрямками (зріст населення, здоров'я, екологія та інші);

ефективність мережі безперервної освіти;

як надавати доступ до безперервної освіти людям без  університетської освіти;

питання педагогіки в безперервній освіті з використанням нових  інформаційних технологій.

Ефективність цієї роботи в значній мірі залежить від використання  Інтернет, а також термінової публікації нових матеріалів і представлення їх  на міжнародних конференція та семінарах.

Основні споживачі безперервної освіти:

професіонали;

безробітні;

працівники промислових та комерційних організацій;

працівники асоціацій та громадських організацій;

інваліди;

жінки, що виховують дітей;

особи, що відбувають покарання;

військовослужбовці;

основне населення.

Галузі освіти (у порядку пріоритетності):

Менеджмент;

Гуманітарні науки;

Інформаційні технології;

Інжинірінг, технології;

Громадське здоров'я, медицина;

Соціальні та політичні науки;

Освіта, педагогіка, психологія;

Екологія, науки про навколишнє середовище (довкілля);

Мови;

Юриспруденція;

Економіка;

Природознавчі науки.

Основні засоби безперервної освіти:

короткострокові курси, семінари, лекції;

довгострокові програми;

модульні програми з накопиченням кредитів;

дистанційне навчання;

літні школи;

наукові семінари.

Найбільш складним питанням у безперервній освіті є фінансування.  Нині в основному використовується фінансування з різноманітних фондів  або організацій, зацікавлених у підвищенні кваліфікації своїх працівників.  Всі погоджуються, що курси повинні бути самооплатні, а оскільки вони  розглядаються з позицій "суспільства" та "суспільності", то держава  повинна теж робити свій внесок. Але дарма, що безперервна освіта – це  насамперед соціальне явище, більшість бачить його вигоди тільки в  фінансовому сенсі тому, що вони (перспектива кар'єри для студентів,  соціальний та економічний прогрес та інше) більш абстрактні, ніж затрати  на нього.


Електронне навчання в Україні і світі. Ретроспектива і перспектива

Бублик В.В., Закусило О.К., Шевченко В.П.

http://www.mpu.melitopol.net/confer/2004/inf_mat/articles/bublik_zakusilo_shevchenko.pdf

Впровадження комп'ютерних інформаційних технологій у навчання розпочалося в Україні ще в 60-і роки. Поява нових мультимедійних і мережних технологій привела до появи нової галузі – електронного навчання. Важливим етапом розвитку Е-навчання повинно стати об'єднання всіх існуючих електронних навчальних ресурсів у національну навчальну мережу.

Один з головних викликів ХХІ сторіччя – формування єдиного всесвітнього інформаційного простору. Цей простір охоплює всі сторони людського буття: економіку, політику, науку, культуру і, звичайно ж, освіту. Це не дивно, адже освіта лежить в основі всіх життєвих функцій суспільства. Розуміння цього характерне для вчених і фахівців України, так само як для колишнього СРСР і країн СНД. Київ, як всесвітньо відомий центр комп'ютерної науки, завжди концентрував спільні зусилля вчених і педагогів на розвитку і широкому впровадженні нових технологій навчання. Тут з'явилася перша ЕОМ із дружнім інтерфейсом користувача – Мир, тут пройшли перші експерименти по масовому впровадженню в навчальний процес спеціалізованих контролюючих машин, тут були розроблені навчальні оболонки і комп'ютерні навчальні курси для ЕС ЕОМ.

Під електронним навчанням (ЕН) будемо розуміти сукупність методів, форм і засобів самостійного, але контрольованого засвоєння людиною певного масиву знань за допомогою спеціалізованого інформаційно-освітнього середовища.

Інформаційно-освітнім середовищем ЕН є системно-організована сукупність засобів передачі даних, інформаційних ресурсів, протоколів взаємодії, апаратно-програмного забезпечення, орієнтованим на задоволення освітніх проблем користувачів. Сучасні засоби телекомунікаций і електронних видань дозволяють перебороти недоліки традиційних форм навчання, зберігаючи при цьому усі їх переваги.

ЕН доповнює існуючі очні і заочні системи навчання. Воно інтегрується в ці системи, удосконалюючи і розвиваючи їх. За рахунок створення мобільного інформаційно-освітнього середовища і скорочення питомих витрат на одного учня в порівнянні з традиційними системами освіти ЕН забезпечить принципово новий рівень доступності освіти при зберігання її якості. Характерними рисами ЕН є гнучкість, модульність, економічна ефективність і максимальне використання інформаційних технологій.

У 50-60-х роках з'явився й одержав велику популярність попередник електронного навчання - "навчання програмоване". Термін "програмоване навчання" запозичений з термінології програмування для ЕОМ, мабуть, тому, що, так само як у програмах для ЕОМ, рішення задачі представлене у виді строгої послідовності елементарних операцій, у "навчальних програмах" досліджуваний матеріал подається у формі строгої послідовності кадрів, кожний з яких містить, як правило, порцію нового матеріалу і контрольне питання або завдання.

Програмоване навчання не відкидало принципів класичної дидактики. Навпаки, воно виникло в ході пошуків удосконалення процесу навчання шляхом кращої реалізації цих принципів. З цією метою воно передбачало:

1) правильний добір і розбивка навчального матеріалу на невеликі порції;

2) частий контроль знань: як правило, кожна порція навчального матеріалу закінчується контрольним питанням або завданням;

3) перехід до наступної порції лише після ознайомлення учня з правильною відповіддю або характером допущеної їм помилки;

4) забезпечення можливості кожному учневі працювати з властивої йому, індивідуальної, швидкістю засвоєння (тобто реалізацію на ділі індивідуального підходу в навчанні), що є необхідною умовою активної самостійної діяльності учня по засвоєнню навчального матеріалу.

Програмоване навчання здійснюється за допомогою "навчальної програми", що відрізняється від звичайного підручника тим, що вона визначає не тільки зміст, але і процес навчання.

Існують дві різні системи програмування навчального матеріалу - "лінійна" і "розгалужена" програми, що відрізняються деякими важливими вихідними передумовами і структурою. Можливі і комбіновані навчальні програми, що є результатом сполучення двох методів програмування.

У лінійній програмі навчальний матеріал подається невеликими порціями, кадрами, що включають, як правило, просте питання по досліджуваному в цьому кадрі матеріалові. Передбачається, що учень, що уважно прочитав цей матеріал, зможе безпомилково відповісти на поставлене запитання. При переході до наступного кадру учень насамперед довідається, чи правильно він відповів на запитання попереднього кадру. Тому що кожен кадр містить дуже невелику інформацію з новому матеріалові, те навіть простим порівнянням своєї невірної відповіді (якщо він усе-таки помилився) з вірним учень легко з'ясує, де саме їм була допущена помилка.

У розгалуженій програмі навчальний матеріал розбивається на порції, що несуть велику інформацію, чим при лінійному програмуванні. Наприкінці кожного кадру учнем пропонується питання, відповідь на який вони самі не формулюють, а вибирають із приведених у цьому ж кадрі декількох варіантів відповідей, з яких тільки один правильний. Неправильні відповіді вибираються укладачами програми, зрозуміло, не випадково, а з обліком найбільш ймовірних помилок учнів. Учень, що вибрав правильну відповідь, відсилається до сторінки, на якій викладена наступна порція нового матеріалу. Учень, що вибрав неправильну відповідь, відсилається до сторінки, на якій роз'ясняється допущена помилка і пропонується повернутися до останнього кадру, щоб, уважно прочитавши ще раз викладений у ньому матеріал, вибрати правильна відповідь або ж у залежності від допущеної помилки відкрити сторінку, на якій дається додаткове роз'яснення незрозумілого.

Програмоване навчання може здійснюватися з застосуванням так званих навчальних машин або у виді безмашинного навчання, що використовує програмовані підручники. Основний недолік безмашинного програмованого навчання полягав в його громіздкості, одноманітності. Крім того, маючи можливість вільно перегортати програмований підручник, деякі учні будуть порушувати інструкцію і читати сторінки не в тому порядку, що відповідає обраній відповіді (якщо підручник складений по розгалуженій програмі), або можуть підглянути відповідь до того, як самі її сформулювали (якщо підручник складений по лінійній програмі). Практика показала, що безмашинне програмоване навчання сприймається лише досить старанними учнями, які при не програмованому навчанні і так показують не гірші результати.

Створюються навчальні машини або автоматизовані системи навчання на базі ЕОМ, що автоматично забезпечують виконання навчальної програми: "відкривають" відповідь тільки після того, як учень "повідомив" свою відповідь, "подають" необхідні кадри, змінюючи їхню послідовність у залежності від обраних учнями відповідей, тобто забезпечують різні реалізації навчальної програми для різних учнів, і т. д.

Програмоване навчання містило ряд переваг, насамперед у здійсненні принципу індивідуального підходу, своєчасного зворотного зв'язку (учень-вчитель). Однак для його впровадження в широку практику навчання не вистачало належних експериментальних даних. Недостатньо були вивчені також питання сполучення програмованого навчання з іншими методами викладання, можливості і доцільність застосування окремих елементів програмованого навчання з метою кращого обліку індивідуальних швидкостей засвоєння матеріалу сильними, середніми і слабкими учнями. Це особливо важливо враховувати в навчанні математиці та інших природничих наук, де границі індивідуальних швидкостей засвоєння ширше, ніж по інших предметах, а орієнтація на ідеалізованого середнього учня приводить звичайно до втрати інтересу до предмета в одних і до неуспішності інших.

Причин для зниження інтересу до навчання із застосуванням ЕОМ у 70-і роки було декілька:

• нерозвиненість і низька ергономічність периферійних пристроїв –монохромність і низька роздільна здатність моніторів, відсутність засобів виводу звуку;

• як наслідок, неможливість забезпечити „учням” дружній, зокрема графічний, інтерфейс;

• технічні характеристики процесора й оперативної пам'яті не дозволяли використовувати при навчанні складні математичні алгоритми, наприклад з області автоматичного доведення або штучного інтелекту.

У 80-роки розробка навчальних систем здійснювалася у великих наукових та навчальних центрах. У США, наприклад, такими центрами були Дартмутський коледж, Іллінойський та Станфордський університети та фірма "International Business Machines" (IBM). У Великобританії основні проекти з комп"ютеризації навчання здісйнювались в університетах Глазго та Лідса, а також у Единбурзькому колледжі. У колишньому Радянському Союзі перші навчальні машини були розроблені у Ризькому політехнічному інституті, Білоруському університеті, у Обчислювальному Центрі АН Радянського Союзу в Москві, у наукових центрах Києва та ін.

Розробка ефективних навчальних систем вимагала рішення дуже складних психолого-педагогічних проблем, вивченню яких заважали висока вартість експлуатації комп"ютерних систем навчання, а також упередженість учителів.

Вчителі могли використовувати комп’ютери у навчанні тільки за допомогою програмістів, а ті, як правило, не мали достатніх знань у сфері психології та педагогіки. Як результат, ні вчителі, ні програмісти не могли знайти спільну мову, і їх діалог нагадував розмову глухих з німими.

Так тривало до початку 70-х років, коли різко зросла кількість комп’ютерів, які випускаються, та стала знижуватися їх вартість. Все це супроводжувалося плутаниною у сумісності програмного забезпечення комп’ютерів різних систем, що також укріпило напружене ставлення до розвитку комп’ютерного навчання педагогічної власності.

На початку 80-х років настав новий етап застосування комп’ютерів у сфері освіти. Це пов’язано з появою недорогих, зручних в експлуатації персональних комп’ютерів, які змінили уявлення про комп’ютер як про складний механізм, працювати з яким можуть лише вибрані.

Розвиток технічного та програмного забезпечення ЕОМ призвело до розширення їх використання в навчанні:

• різко розвинулись способи пред’явлення учням інформації (наприклад, у такому вигляді, як вона дається у кіно та на телебаченні);

• були створені мови програмування, близькі до природних, а також графічні та засоби інтерфейсу з ЕОМ (наприклад, за допомогою світлового пера чи мишки);

• вдосконалення інструментарію істотно полегшило складання навчальних програм, значно розширило коло людей, які можуть складати такі програми, навіть не маючи спеціальної підготовки;

• стрімко розвинулись мережні технології, як для передачі, так і для збереження даних.

Навчання із застосуванням електронних інформаційних технологій, мультимедійних, мережних та інших, одержало, за аналогією з Е-поштою, Е-комерцією, назву Е-навчання (E-learning).

Розвиток Е-навчання, крім технологічних, викликаний також і рядом економічних факторів:

• зниження тиражів традиційних «паперових» підручників і посібників, в Україні на одного студента в 2000 році було видруковано по 1.17 навчальній книжці, а в 2001 – 1.04;

• доступність сучасних персональних ЕОМ, відповідної периферії і широкополосних каналів Інтернет не лише юридичним, але і фізичним особам;

• стрімкий розвиток потужностей тиражування оптичних дисків.

Не можна не відзначити, що розвитку Е-навчання в нашій країні сприяв і такий негативний фактор, як повальне ігнорування авторського права. Це різко знижувало вартість поширення навчальних програм і навчальної інформації. Зазначені обставини привели до різкого повороту вбік використання електронних носіїв навчальної інформації. Це підтверджується результатами проведеного опитування студентів факультету кібернетики університету про використання різних типів навчальної інформації.

Таблиця 1. Використання студентами різних ресурсів навчальної інформації

 

Задовольняють повністю

Задовольняють в основному

В основному не задовольняють

Повністю не задовольняють

Бібліотека

2%

22%

44%

39%

Мережа

2%

49%

36%

19%

CD

31%

61%

10%

3%

Матеріали викладача

4%

49%

39%

9%

Така тенденція є типовою і для значно більш широкої категорії комп’ютерно обізнаних людей. Це підтвердило опитування, проведене серед відвідувачів комп'ютерних виставок і комп'ютерних клубів Києва і Львова. Головним рушійним мотивом їхньої готовності до Е-навчання є виробничо-економічні, а не політико-кон'юнктурні фактори.

Таблиця 2. Причини потреби в Е-навчанні

для кар'єри

по роботі

виїхати за кордон

для самоосвіти

60%

26%

10%

44%

Лише менш 20% опитаних не мають стабільного доступу до Інтернет, це означає, що абсолютна більшість вже має не тільки розвинуту комп'ютерну техніку, але і відповідні канали зв'язку.

Таблиця 3. Наявність доступу до Інтернет

вдома

на роботі/навчанню

у друзів/родичів

немає зовсім

39,6%

62,8%

32,3%

17,3%

Кого у першу чергу сьогодні може зацікавити система електронного або дистанційного навчання? До цієї категорії можна віднести:

• студентів заочних відділень;

• студентів, які бажають навчатися за двома та більше навчальними програмами або окремими дисциплінами для отримання додаткової спеціальності;

• школярів та студентів, які змушені часто змінювати місце помешкання через специфіку роботи їх батьків (геологи, військові, будівельники та ін.) чи мешкають у місцевостях, віддалених від центрів навчання;

• робітників, службовців, інженерно-технічних та наукових працівників різних державних та приватних організацій, які проходять навчання, перепідготовку та підвищення кваліфікації;

• деякі категорії керівних працівників, яким завжди важко звільнити час на навчання.

Досвід сучасного електронного навчання показує його величезні переваги:

1. Не дивлячись на велику відстань між учителями та учнями, спілкування між ними відбувається живо та оперативно, у дохідливій та привабливій формі;

2. Процес навчання став цікавим для найлінивіших учнів; приваблива сила комп’ютера примушує їх забувати про труднощі запитань; вони активно і швидко намагаються вирішити завдання, щоб швидше отримати нові;

3. Можливість "висвітитися" на весь світ примушує їх критично і об’єктивно оцінювати свої знання та можливості; вони мимоволі "підтягуються", дізнаються багато нового, привчаються до сміливості та самостійності у роботі;

4. Робота окремих учнів над черговим завданням вносить пожвавлення і різноманітність у повсякденне життя всієї школи; питання чергової номінації обговорюються багатьма учнями, які навіть не беруть участі безпосередньо в курсах; вчителі розбирають на уроках окремі завдання;

5. Навчання стало комплексним і творчим. Щоб відповісти на одне найменше запитання, недостатньо заглянути до якого-небудь підручника. Часто готової відповіді немає ні в яких джерелах – її доводиться створювати самому, напружувати свій мозок.

Відмінною особливістю сучасного етапу комп’ютерного навчання є підвищений інтерес до його теоретичного обґрунтування, а звідси зростання числа досліджень психолого-педагогічних проблем навчання за допомогою комп’ютера.

Ці дослідження, у свою чергу, призвели до перегляду багатьох теоретичних понять педагогічної психології. З’явилися нові теорії навчання, причому деякі з них спеціально орієнтовані на комп’ютер.

Сучасний стан комп’ютерної освіти характеризує колосальний розрив у якості навчальних програм. З одного боку, розробляються програми, у яких з максимальною повнотою реалізуються дидактичні можливості комп’ютера. Для забезпечення проблемного навчання створюються ігрові та імітаційні програми.

Популярності набувають інтелектуальні навчальні системи, у яких реалізується рефлексивне управління навчальною діяльністю, коли на основі моделі того, хто навчається, комп’ютер обговорює з ним план рішення, прийоми контролю, оцінює стратегії рішення, причому не тільки тих завдань, які пред’являються учню, але й тих, що ставить учень. З іншого боку, катастрофічно росте число примітивних навчальних програм, які не тільки не підвищують ефективності навчання, але й нерідко дають і негативний результат. У ряді зарубіжних журналів ввели навіть спеціальну рубрику, мета якої – попередити педагогів від придбання подібних програм.

Основні типи навчальних програм

1. Тренувальні. Призначені головним чином для закріплення умінь та навиків.

Передбачається, що теоретичний матеріал уже засвоєний. Використовуються для відпрацювання математичних навиків, вправ із перекладу з іноземних мов. Використовується принцип підкріплення правильної відповіді. Рівень складності завдань регулюється педагогом. Якщо учень дав правильну відповідь, йому повідомляється про це. Якщо відповідь неправильна, йому або надається правильна відповідь, або дається можливість попросити допомоги.

Багато систем дозволяють вводити сконструйовані відповіді (тобто вводити слова і навіть фрази), правда, з деякими обмеженнями.

Ефективність таких програм, як правило, невисока, що дало привід тим, хто ототожнює комп’ютерне навчання з використанням даного типу навчальних програм (що, звичайно, неправомірно), говорити про обмежені можливості застосування комп’ютера у навчальному процесі.

2. Наставницькі. Орієнтовані переважно на засвоєння нових понять. Багато з них працюють у режимі, близькому до програмованого навчання з розгорнутою програмою. Навчання ведеться у формі діалогу. Після пред’явлення інформації учню даються запитання. Ведеться так званий фактичний діалог, побудований на основі формального перетворення відповіді учня, він створює лише видимість узагальнення.

3. Проблемне навчання. Побудовані в основному на ідеях і принципах когнітивної психології. У них здійснюється непряме управління діяльністю учнів. Це означає, що пред’являються різні завдання, і учні заохочуються вирішувати їх шляхом спроб і помилок.

4. Імітаційні та моделюючі. У якості навчання використовується моделювання.

5. Ігрові. У якості засобів навчання використовуються ігри. Нерідко у навчальні програми включаються і ті, і інші засоби.

Існують і інші підходи до класифікації навчальних програм. Так, у (Chambers I.A., Sprecher I.W. Computer-Assisted Instruction: Its Use in the Classroom// Edgelewood Cliffs N.I. 1983) розрізняють п"ять типів навчальних програм (вони їх називають стратегіями навчання): 1) закріплюючі (drill); 2) тестуючі (test); 3) дослідницькі (запити) (inquire), які забезпечують доступ до бази знань шляхом пред"явлення учням списка ключових ознак; 4) з імітаційним моделюванням (simulation); 5) наставницькі з вивчення завершеного фрагмента навчальної програми (tutorial). Ці автори не виділяють ігрових програм у якості самостійних, вважаючи, що ігрові компоненти можуть бути присутні у будь-якому типі навчальних програм.

Проектування навчальної системи в існуючим у даний час технологія навчання містить три етапи: 1) підготовка навчального матеріалу (тематичне планування, система цілей, заплановані результати навчання, плановані терміни вивчення, рівні засвоєння, контрольні завдання для діагностики досягнення цілей, дидактичні матеріали для самостійної роботи учнів); 2) орієнтація учнів (ознайомлення з цілями навчання, які потрібно перетворити в мету навчання, створення мотивів навчальної діяльності учнів, ознайомлення їх, із процесуальною стороною навчання і розподілом функцій між, учасниками навчальної роботи, роз'яснення критеріїв і механізмів контролю й оцінки засвоєння); 3) організація ходу навчального заняття, для якого характерне збільшення частки самостійної діяльності учнів, максимально можлива індивідуалізація, активні форми і методи навчання, постійний зворотний зв'язок.

Зворотний зв'язок здійснюється за допомогою трьох видів контролю: 1) вхідний контроль (для інформації про рівень готовності учнів до роботи над новим матеріалів, при необхідності - корекція цього рівня; 2) поточний або проміжний контроль після кожного навчального елемента (як правило, м'який, без оцінки, для виявлення пробілів у засвоєнні: самоконтроль, взаємоконтроль, звірення зі зразком); 3) підсумковий контроль з оцінкою, що показує рівень засвоєння.

Указом Президента України від 17 квітня 2002 року N 347/2002 було затверджено Національну доктрину розвитку освіти. Окремими розділами доктрини виділені такі важливі для розвитку ЕН питання, як безперервність освіти, навчання протягом життя (Розділ 8) та інформаційні технології в освіті (Розділ 9).

Досягти цих цілей, зокрема, передбачається за рахунок широкого запровадження та розвитку дистанційної освіти; впровадження сучасних інформаційно-комунікаційних технологій, що забезпечують дальше удосконалення навчально-виховного процесу, доступність та ефективність освіти, підготовку молодого покоління до життєдіяльності в інформаційному суспільстві.

Це досягається шляхом:

• забезпечення поступової інформатизації системи освіти, спрямованої на задоволення освітніх інформаційних і комунікаційних потреб учасників навчально-виховного процесу;

• запровадження дистанційного навчання із застосуванням у навчальному процесі та бібліотечній справі інформаційно-комунікаційних технологій поряд з традиційними засобами;

• розроблення індивідуальних модульних навчальних програм різних рівнів складності залежно від конкретних потреб, а також випуску електронних підручників;

• створення індустрії сучасних засобів навчання, що відповідають світовому науково-технічному рівню і є важливою передумовою реалізації ефективних

стратегій досягнення цілей освіти.

Доктрина зафіксувала зобов’язання держави підтримувати процес інформатизації освіти, застосування інформаційно-комунікаційних технологій у системі освіти; сприяти забезпеченню навчальних закладів комп'ютерами, сучасними засобами навчання, створювати глобальні інформаційно-освітні мережі; забезпечувати розвиток усеохоплюючої системи моніторингу якості освіти всіх рівнів. 21 січня 2003 року були обнародувані результати “Оцінки електронної готовності України” — комплексного дослідження стану справ у сфері інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ). Це перше дослідження, проведене міжнародними і національними експертами з використанням рекомендацій гарвардського “Довідника готовності до інформаційного світу”. Тривало дослідження майже рік. Його результати будуть використані при розробці державної програми “Електронна Україна” і підготовці до участі у Всесвітньому самміті з інформаційного суспільства у Женеві наприкінці 2003 року. Другий розділ цього надзвичайно важливого документу присвячений мережному навчанню.

Покращення засобів ІКТ вважається однією з найбільш нагальних проблем освітнього сектору. Окремий розділ Національної доктрини розвитку освіти, стратегічного документу, ухваленого Президентом у квітні 2002 року, присвячений питанню інформаційних технологій. Впровадження сучасних інформаційних та телекомунікаційних технологій розглядається як пріоритетний напрямок у розвитку освіти, оскільки це забезпечує покращення процесів навчання та освіти, сприяє доступності й ефективності освітньої системи та готує молодь до активного життя в інформаційному суспільстві. Згідно зі стратегією це впроваджується шляхом:

• забезпечення поступової комп'ютеризації системи освіти, спрямованої на задоволення освітніх інформаційних і комунікаційних потреб учасників навчально-виховного процесу;

• запровадження мережного навчання із застосуванням у навчальному процесі та бібліотечній справі інформаційно-комунікаційних технологій поряд з традиційними засобами;

• розроблення індивідуальних модульних навчальних програм різних рівнів складності залежно від конкретних потреб;

• випуск електронних підручників;

• створення індустрії сучасних засобів навчання, що відповідають світовому науково-технічному рівню і є важливою передумовою реалізації ефективних стратегій досягнення цілей освіти.

Вищезазначена стратегія зобов'язує державу підтримувати процес комп'ютеризації освіти: застосовувати інформаційні та телекомунікаційні технології у системі освіти, сприяти забезпеченню навчальних закладів комп'ютерами та сучасними навчальними матеріалами, впроваджувати глобальні інформаційні та освітні мережі, створювати всебічні системи моніторингу якості освіти на всіх рівнях.

Крім того, Президент своїм Указом "Про додаткові заходи щодо забезпечення розвитку освіти в Україні" №941/2001 доручив Кабінету Міністрів у рамках Національної програми інформатизації на 2002р. та наступні роки передбачити наступні приоритетні завдання:

• забезпечення навчальних закладів телекомунікаційними засобами виходу до міжнародної інформаційної мережі Інтернет базовими та спеціалізованими програмними продуктами;

• розроблення, тиражування та розповсюдження програмного забезпечення навчального призначення, формування державної системи сертифікації програмних засобів навчального призначення;

• підготовки і видання навчальної та довідкової літератури для вчителів і учнів з питань інформатики;

• створення єдиної інформаційно-комп'ютерної системи управління освітою, розвитку інформаційної інфраструктури навчальних закладів;

• приведення програмних продуктів (програмних засобів), які використовуються в Україні, у відповідність з вимогами закону про мову;

• створення регіональних центрів мережного навчання, переважно для учнів, які мешкають у сільській місцевості, та ресурсних центрів для забезпечення комп'ютеризації освіти.

Згідно з офіційними статистичними даними Міністерства освіти і науки, 8 224 школи із 21 226 мають комп'ютери у своєму розпорядженні (38,2% від загальної кількості). Відчувається значна різниця у забезпеченні комп'ютерною технікою між сільськими і міськими школами — 65% міських шкіл і лише 26%.

Комп'ютери на базі 486-го процесора, Celeron, MMX та Pentium складали приблизно тільки 25% від загальної кількості комп'ютерів. Старий радянський комп'ютер складав переважну кількість, котра приблизно становила 24 000 одиниць.

На початку минулого u1085 навчального року комп'ютери були встановлені у комп'ютерних класах (із розрахунку на 10 учнів та одного вчителя кожний) у 7 649 школах. У міських школах кількість комп'ютерів зросла на 1,5% з 1999 до 2001 року.

У міських школах сьогодні нараховується 4 153 комп'ютери (це складає близько 60% міських шкіл). Однак, очікується, що ця цифра знизиться, оскільки багато застарілих комп'ютерів буде виведено з експлуатації.

Упродовж останнього навчального року ще близько 240 шкіл були обладнані комп'ютерами (10% фінансування надійшло з державного бюджету, а решта — з місцевих муніципальних та обласних бюджетів).

Лише близько 5,7% шкіл базової середньої освіти (з 1 до 9 класу) обладнані комп'ютерною технікою, їх загальна кількість складає 1 560 або 1,75% від усіх комп'ютерів у школах, але тільки невелика їх частка (335 або 21%) має процесори нового покоління.

Комп'ютери у комп'ютерних класах, 2000-2001 pp.

Міста

54297

Сільські райони

36519

Всього

90810

включаючи 75% застарілих комп'ютерів 

 Доступ шкіл до комп'ютерів

 

Міста

Сільські райони

Загалом

 

Всього

У тому числі

Всього

У тому числі

Всього

У тому числі

 

 

1-9

10-12

 

1-9

10-12

 

1-9

10-12

школи

6506

677

5398

14720

5438

6647

21226

6115

12045

школи з комп'ютерами

4239

86

4094

3801

261

3536

8040

347

7630

комп'ютерні класи

4009

44

3943

3494

84

3410

7503

128

7353

всього комп'ютерів

55852

529

55012

35155

1031

34111

9107

1560

89123

число у комп'ютерних класах

52587

406

51905

36465

758

35707

89502

1164

87612

486 PCs та вище

16966

140

16675

3820

195

3622

20786

335

20297

 (порівняльна статистика, включаючи 75% застарілих комп'ютерів)

Результати опитування, проведеного Центром Разумкова (інтерв'ю з батьками), показують, що: 22,4% учнів мають доступ до комп'ютерів у школах (27,2% — в містах та 12,1% — в сільській місцевості). 12,1% — вдома (16,0% — у містах і тільки 3,3% — в сільській місцевості); 23,9% — у позашкільних установах (29,6% — у містах та 11,7% — в селах); 2,8% учнів мають доступ до Інтернету в школах (3,5% та 1,3 % відповідно); 3,9% — вдома, 10,7% — у позашкільних установах.

Нерівність між міськими та сільськими регіонами дуже велика: стосовно вищенаведених даних, 13,3% вчителів підтвердили, що мають доступ до комп'ютерів, і тільки 4% — до Інтернету вдома, 12% та 2% — в школі, 14,1% та 16,1% — в інших місцях. 78,3% вчителів взагалі не мають доступу до Інтернету, а 63,1% — до комп'ютерів.

Нерівність між різними регіонами України також дуже вражаюча: від 16,7% у Тернопільській області до 53,4% в Херсоні та понад 70% в Києві та Севастополі (за даними на кінець 1999/2000 навчального року). Кількість ПК невелика (3-4% залежно від області) порівняно з загальною кількістю комп'ютерів. Багато органів обласної влади впроваджують власні програми комп'ютеризації, а 90% комп'ютерів закутається на обласному рівні.

З початку шкільного 2000/2001 року комп'ютери розподілялися серед відібраних шкіл у межах Програми комп'ютеризації сільських шкіл (уряд витратив 4 мільйони доларів США за перший рік здійснення цієї програми).

Студенти вищих навчальних закладів мають обмежений доступ до Інтернету (за даними опитування, проведеного Центром Разумкова у 2002 році).

Кількість ПК, доступних в університетах (дані тільки стосовно ВНЗ, підпорядкованих МОН), зросла з 4,46% на 100 студентів до 5,77% на 100 студентів з 1995 до 1999 pp. Студенти технічних вузів мають кращі можливості — з 8.88 ПК до 11.27 ПКу 1999.

 

Університети та інститути

доступ, %

 

до комп'ютерів

до Інтернету

 

Студенти

Факультети

Студенти

Факультети

вдома

10.4

22.8

3.6

5.3

у ВНЗ

20.8

39.4

6.6

28.5

в інших місцях

25.9

10.2

21.2

15.4

немає доступу

50.8

37.8

70.6

54.1

 Доступ студентів

доступ до комп'ютерів

міста

села

загальнонародний

в школі

27.2%

12.1%

22.4%

вдома

16.0%

3.3%

12.1%

у позашкільних установах

29.6%

11.7%

23.9%

доступ до Інтернету в школі

3.5%

1.3%

2.8%

вдома

 

 

3.9%

у позашкільних установах

 

 

10.7%

 Доступ вчителів

доступ до комп'ютерів

загальнонародний

в школі

12%

вдома

13.3%

у позашкільних установах

14.1%

не мають доступу

63.1%

доступ до Інтернету загальнонародний в школі

2%

вдома

4%

у позашкільних установах

16.1%

не мають доступу

78.3%

 Інформаційні технології, основані на засобах обчислювальної техніки і телекомунікацій, значною мірою визначають напрямки розвитку інформаційного суспільства. Що це, власне, таке інформаційне суспільство? Воно принаймні передбачає непомірний обсяг та шалене зростання інформації при постійному швидкому розвитку технологій. Програма eEurope, проголошена Європейським Союзом, надає особливого значення застосуванням інформаційних технологій в усіх сферах соціального, ділового і культурного життя. Мета програми eEurope 2002 вивести Європу в он-лайн. Відмітимо три основні Інтернет-орієнтовані складові програми: eBusiness, eContent and eLearning, кожна з яких потребує швидкого Інтернету. Рішенням Європейської Комісії відповідальність за забезпечення технічної сторони програми eLearning, а саме: об’єднання вищих навчальних закладів, а також бібліотек, наукових установ, а в перспективі і середніх шкіл надшвидкісною Трансєвропейською мережею покладено безпосередньо на Європейський Союз.

Надшвидкісні мережі відкривають принципово нові можливості співробітництва в галузях освіти та науки, а також між державним і приватними секторами. Швидкий Інтернет розповсюджує розподілені обчислення з локальних мереж на глобальні, поступово перетворюючи WWW в WWG—World Wide Grid. Концепція WWG передбачає сприяння взаємодії географічно віддалених колективів в будь-яких галузях науки або виробництва шляхом надання їм можливості спільного використання розподілених даних та комп’ютерних потужностей для виконання робіт в реальному масштабі часу. WWG — це заклик до подальшого розвитку, інтеграції та апробації технологій, які б забезпечили цілісну інтеграцію мереж, комп’ютерів і пам’яті в єдину уніфіковану систему.

Визначальна роль академічних мереж випливає з розуміння того факту, що сьогоднішні академічні розробки складуть основу завтрашніх народногосподарських застосувань. Крім того, академічні мережі—це свого роду пріоритетні інвестування в кадри та вміння. Ці інвестування приведуть освітню систему у відповідність потребам суспільства, орієнтованого на знання.

Зауважимо, що проблеми інформаційних технологій освіти виходять за рамки потреб суто інформаційних спеціалістів. На шляху розвитку комп’ютерної грамотності може постати серйозна проблема, відома під назвою цифрової нерівності (digital divide). Цифрова нерівність виникає як на локальному рівні за рахунок неоднорідності суспільства, так і на міжнародному, враховуючи відмінності рівня соціально-економічного розвитку. Міжнародна цифрова нерівність може привести до інформаційної ізоляції цілих країн і народів, свого роду інформаційної “залізної завіси”, наслідками якої можуть стати нові жахливі події типу тієї, що відбулася 11 вересня минулого року.

Попри свою виняткову важливість швидкий Інтернет ще не здатен сам по собі перетворити традиційну систему навчання в систему освіти цифрової доби.

Інтернет складається не лише з дротів і засобів комунікацій, він ще є найбільшим у світі сховищем інформації. Тому двома найбільшими проблемами академічних мереж є проблема вмісту наряду з проблемою пропускної здатності.

Найважливішими видами наповнення, що потребує швидкісних мереж для забезпечення вимог щодо часу і якості, виступають мультимедійні електронні видання.

Мультимедійні засоби навчання мають значні переваги перед звичайними.

Вони забезпечують ефективну модернізацію засобів передачі знань і умінь, ідповідно до зміни виробничих потреб, мають гнучкі механізми персоналізації процесу навчання шляхом налагодження на особисті характеристики і потреби особи, що навчається. Ось чому розробка навчальних програм в галузі електронних мультимедіа стала одним із пріоритетних напрямків в рамках проекту T_JEP-10809-1999 “Підготовка кадрів для видавничої справи в Україні”, що фінансується в рамках Європейської програми Tempus-Tacis. Партнерами програми стали географічно віддалені вузи Європи і України, а саме: Університет ім. Брукса із Оксфорду, Університет прикладних наук зі Лейпцигу, Києво-Могилянська академія і Академія друкарства зі Львова. Однією з серйозних проблем, з якою зіткнулися учасники проекту, стала пропускна спроможність українських мереж, незадовільна як для передачі мультимедійних навчальних матеріалів всередині країни, так і для підтримки оперативних стосунків між національними колективами. Взагалі кажучи, низька пропускна спроможність каналу—це серйозна перешкода в розробці u1074 високоякісних мультимедійних служб і презентацій, сполученні факультетів і університетів, а також у створення мережі викладачів-експертів в галузі застосувань новітніх інформаційних технологій у навчанні.

Український Інтернет сьогодні—це менше мільйона користувачів і порядку 10 тисяч інформаційних серверів в масштабах всієї країни. Для розвитку українського Інтернет необхідно знайти засоби заохочення для розробки наповнення, орієнтованого на ділові застосування. Ясна річ, що зацікавленість в Інтернет значною мірою залежить від пропозиції. Поки наповнення Інтернету залишатиметься переважно в області розваг та суміжних з нею, навряд чи можна розраховувати на серйозні вкладення з боку промисловості (придбання техніки, налагодження мереж, навчання персоналу). Але як тільки з’являться інформаційні послуги з боку комунальної або державної адміністрації, банків, бюро подорожей, тощо, Інтернет перетвориться на дієвий засіб спрощення або навіть здешевлення способів розв’язання багатьох щоденних проблем. Служби Інтернет зможуть замінити або принаймні значно скоротити звичайні служби (досить послатися на досвід німецького залізничного порталу www.bahn.de). Інтенсивність подібних зрушень може значною мірою підвищити привабливість проникнення Інтернет в кожну країну.

Проблеми електронного навчання добре відомі, зокрема, це проблема ідентифікації студента, особливо на іспиті, коли у дистанційного викладача практично відсутні засоби перевірки особи, що фактично складає іспит. Це приводить до інфляції дистанційних дипломів. Можна сподіватися , що відео конференції допоможуть подолати цю проблему. Вигоди відео конференцій в діловій сфері, взагалі кажучи, добре відомі. Вони мають перевагу перед телефоном або електронною поштою, оскільки поєднують можливості візуального спілкування в реальному часі з усною і письмовою інформацією. Кожен учасник конференції може розраховувати на індивідуальний підхід, що не забезпечують u1110 інші засоби телекомунікацій. Відео конференція сприяє створенню теплої товариської атмосфери, налагодженню особистих контактів. А окрім цього відео конференції сприяють значному скороченню дорожніх витрат.

Деякі системи відео конференцій не тільки забезпечують аудіовізуальне спілкування між членами групи, але можливості спільного використання програмного забезпечення і електронної дошки. В такий спосіб група, що працює в рамках відео конференції, поводиться як справжня робоча група, що працює над спільним мережним проектом.

Ще значнішими стають переваги відео конференцій в галузі дистанційної освіти. Мова йтиме тепер не тільки і не стільки про зниження затрат на освіту, скільки власне про єдину можливість для студента-заочника взяти участь у навчальному заході. Віддалене спілкування викладача і студента збагатиться можливістю прямого аудіовізуального контакту. Невербальні засоби спілкування забезпечують передачу відтінків значень, дають можливість слідкувати за сприйняттям матеріалу студентами, забезпечують швидку зворотну реакцію.

Значного досвіду в проведенні відео конференцій накопичено в США і Австралії. Наприклад, Центр медичних досліджень Університету Південної Флориди використовує відео конференції для проведення щотижневих нарад наукових співробітників. Відео конференції таким чином займають досить значну нішу, що існує між телефонними переговорами і особистими зустрічами.

Забезпечуючи такий же рівень реагування, як і телефон, відео конференції здатні набагато ефективніше, ніж телефон, підтримувати і посилювати взаємодії, що виникають при спілкуванні. Більше того, зберігається виразна сила мови жестів, яка знову ж посилює ефективність і виразність спілкування.

В університеті Дікін (Австралія) засоби відео конференцій застосовуються вже починаючи з 1997 року для передачі лекцій до віддалених кампусів і навіть інших університетів, рознесених територіально аж на три часових зони http://www.deakin.edu.au/~lim/Videocon.html. Коледж Центрального Техасу забезпечує за допомогою відео конференцій навчання по всіх Сполучених Штатах і за кордоном, використовуючи системи InfoNET і BellNET http://disted.ctcd.cc.tx.us/catalog-videoconference.cfm#top.

Відмітимо, що у випадку наявності на передаючій стороні унікального обладнання високої вартості, відео конференція може стати практично єдиним способом забезпечення віртуального доступу студентів і навіть дослідників з віддалених закладів до обладнання, що служить предметом вивчення або інструментом досліджень.

Застосування моделі колаборативного навчання в Європі забезпечить об’єднання західно-, центрально- і східноєвропейських університетів в єдиній гнучкій університетській системі понад кордонами і іншими бар’єрами. Ця модель передбачає створення спільних груп для розв’язування задач, складність яких перевищує можливості кожного окремого виконавця. Вона забезпечує студентам можливість динамічної участі в багатонаціональній групі для висловлень, роз’яснень і захисту своїх ідей, їх мотивацій, а також найбільш адекватного ведення робіт в умовах значної невизначеності. Міжнародна кооперація в галузі освіти забезпечить розробку освітніх концепцій, навчальних матеріалів і засобів у режимі реального часу, звичайно неможливу не тільки рівні окремого навчального закладу, але і на національному рівні. Для того, щоб йти в ногу з часом, університети повинні постійно шукати нових методів організації навчання, спрямованих на забезпечення умов навчання творчими групами упродовж всього життя із застосуванням гнучких навчальних планів і використанням розподілених віртуальних ресурсів багаторазового вжитку. Відкритими залишаються організаційні проблеми взаємовизнання навчальних планів, курсів, іспитів, тощо, які, ми сподіваємося, будуть з часом розв’язані.

Технологічне рішення, придатне для розвитку з метою задоволення позначених вище проблем, вже існує. Це Система підтримки відкритого університету OpenUSS (Open University Support System), створена в Університеті м. Мюнстер і підтримана іншими німецькими університетами, зокрема Університетом прикладних наук Лейпцигу. Ініціатива OpenUSS—це програмна система з відкритим кодом , вона доступна для приєднання освітніх закладів всього світу, як на правах користувачів, так і співавторів, а тому її розповсюдження на Схід може стати багатообіцяючим з точки зору залучення нових сил до розвитку і подальшої розробки системи, наприклад, в Україні. Це повномасштабний високотехнологічний програмний проект, придатний для інтеграції в локальних або національних освітніх порталах. В той же час це дуже цікавий навчальний проект, що вдало комбінує практичні методи навчання з навчанням шляхом розробки конкретних проектів. Концепцію OpenUSS необхідно відповідно допрацювати і розвинути, що дозволить вивести її за локальні або навіть національні рамки та досягнути рівня університету з гнучкою системою навчання студентів, організованих в міжнародні проектні та дослідницькі групи.

Можна сподіватися на значні міжнародні досягнення на цьому шляху, але залишається проблема низької пропускної спроможності каналів Схід-Захід, яка гальмуватиме як процес розробки, так і використання систем колаборативної освіти.

Болонська декларація, підписана 19 червня 1999 року міністрами освіти з 28 європейських країн, включно з більшістю країн-кандидатів, заклала фундаментальні зміни у сфері вищої освіти та освітніх систем загалом. Серед іншого міністри проголосили, що “... Європа Знань на сьогодні широко визнається як незамінний фактор соціального та гуманістичного зростання і обов’язковий компонент консолідації та збагачення європейського громадянства, здатного надати своїм громадянам знання, необхідні, щоб гідно зустріти проблеми нового тисячоліття, а також усвідомлення спільних цінностей і приналежності до спільного соціокультурного простору.”

Ініціатива з електронного навчання – “еНавчання” (eLearning), прийнята ЄС, визначила 4 пріоритетні напрямки діяльності: покращення інфраструктур і обладнання (доступ до Інтернету в усіх класних кімнатах, 5-15 учнів на один мультимедійний комп’ютер), навчальна кампанія на всіх рівнях (інформатизацій на грамотність для всіх випускників шкіл, заохочення застосування цифрових технологій учителями в навчальному процесі, створення навчальних платформ в інформатизаційному режимі, пристосування шкільних програм, можливість для усіх працюючих набути знання і вміння з інформатики), розробка якісного змісту і послуг, і охоплення мережею всіх шкіл у Європі. В рамках процесу інтеграції до ЄС особливе значення має “План дій, підготовлений країнами-кандидатами за допомогою Європейської комісії” під назвою “Європа 2003+” з підзаголовком “Спільні зусилля з впровадження інформаційного суспільства в Європі”.

Цей план дій встановлює основні орієнтири та показники становлення інформаційного суспільства в Європі і є основним рамковим документом для країн, які збираються вступити в ЄС.

Показниками для порівняння є:

• швидкість взаємопідключень і послуг, доступна між і всередині дослідницьких і освітніх мереж в ЄС та в усьому світі;

• кількість комп’ютерів на 100 учнів початкової/середньої/вищої школи;

• кількість комп’ютерів, приєднаних до інтернету, на 100 учнів початкової/середньої/вищої середньої школи;

• кількість комп’ютерів з швидкісним приєднанням до Інтернету на 100 учнів початкової/середньої/вищої середньої школи;

• відсоток учителів, які користуються Інтернетом для некомп’ютеризованого викладання на регулярній основі.

Перша і, можливо, найбільш значима проблема для системи освіти майбутнього – це інтеграція, створення єдиного освітнього та інформаційного простору. Ця проблема сформульована у філософії освіти багатьох країн світу (Веліхов Є.П., Гершунський Б.С., Ellis A., Cogan J., Howey K., Ron Miller, та ін). Це стратегічна проблема, спрямована на перспективний розвиток систем освіти різних країн світу, які усвідомлюють єдність і цілісність світу, взаємозв’язок і взаємозумовленість його складових частин.

Ця глобальна проблема буде вирішуватися через педагогічні та інформаційні технології. Перш за все необхідно усвідомити, що у час інформаційних технологій, у постіндустріальний період розвитку багатьох країн світу людина стикається з лавинним потоком інформації. Інформація буквально поглинає її через публікації.

Електронні засоби, у першу чергу Інтернет, компакт-диски, через засоби масової інформації. Щоб бути кваліфікованим достатньо добре виконувати ту чи іншу роботу теперішній людині, а тим більше, людині майбутнього, недостатньо закінчити вуз. Проблема безперервної освіти, а звідси і наступності різних систем і ступенів освіти переходить із площини теоретичного осмислення у чисто практичну площину: як людині протягом життя, у будь-який відрізок часу, отримати вільний доступ до освіти, отримання професії, зміни професії, підвищення своєї кваліфікації та ін. Таким чином, проблему практичного, тобто уже технологічного опрацювання системи безперервної освіти можна вважати другою значною проблемою у стратегічному і тактичному аспектах.

Для цього корисно визначитися із засобами, які будуть сприяти успішному вирішенню вказаних проблем. Якщо говорити про педагогічні технології, то слід говорити про такі, які були б своїми функціями адекватні специфіці особистісно-орієнтованого, гуманістичного підходу (наприклад, про такі технології як навчання у співпраці (cooperative learning) , метод проектів, різнорівневе навчання, модульне навчання).

Глобальні телекомунікації сприяють розвитку критичного мислення, лаконічності, логіки у вираженні точок зору. Шкільні твори, написані учнями разом у мережі, оцінювалися незалежними експертами значно вище, ніж написані для вчителя, як за змістом, грамотністю, так і за композицією, стилістикою мови.

Результати багатьох сумісних екологічних, природничих телекомунікаційних проектів використовуються серйозними науковими центрами, соціологічними службами у різних країнах світу.

Щоб успішно протистояти бракові кваліфікованих спеціалістів, необхідно переосмислити ставлення до освіти та професійної підготовки. Виникла потреба у створенні нової технологічної системи, яка дозволила б передати більшій кількості людей більший об’єм інформації та спеціальних знань. Одним з найперспективніших напрямів у цьому відношенні є запровадження електронного навчання на основі комп’ютерної і телекомунікаційної техніки.

Тенденції розвитку дистанційної освіти

Кушерець В.І.

http://znannya.org.ua/post/1/46_1.htm

Потреба у вищій освіті та оволодінні передовими технологіями зростає скрізь у світі з експоненціальною швидкістю. ЮНЕСКО наводить такі показники про кількість людей на планеті, залучених до вищої освіти: 1970 рік — 28 мільйонів, 1991 рік — 65 мільйонів, 2000 рік — 79 мільйонів, 2015 рік — 91 мільйон. ЮНЕСКО також звертає увагу на те, що найбільше зростання кількості студентів відбувається нині і триватиме в майбутньому в країнах, що розвиваються. Так, у цих країнах кількість студентів у 1970 році становила тільки 7 мільйонів, а вже у 1990 складала 30 мільйонів осіб. Але навіть зовнішні порівняння швидкості зростання кількості студентів щодо швидкості збільшення кількості школярів дають можливість побачити, що їх співзалежність зменшилась з 0,151 (1970 рік) до 0,14 (1991 рік), 0,133 (2001 рік). Отже, хоча студентство зростає в абсолютній пропорції, відносний доступ до вищої освіти падає. Крім того, з ряду причин, насамперед демографічного характеру (відносне старіння населення), у деяких країнах Європи зростає абсолютний вік студентства. До цього додається своєрідне «розтягування» періоду здобуття освіти певного рівня за рахунок збільшення обсягу навчального матеріалу, намагання швидше зробити кар’єру, організувати сімейне життя тощо. Наслідком цих процесів є зменшення кількості людино-місць у традиційних навчальних закладах. Така тенденція спостерігається в усьому світі, притаманна вона й Україні.

Зростання попиту на вищу освіту можна задовольнити трьома способами. Перший полягає в тому, що уряд докладає серйозних зусиль для розбудови національної освітньої мережі. Другий — у тому, що уряди деяких країн дбають, щоб істотна кількість своїх студентів навчалася за кордоном, у тому числі і в Україні. Третій — вищі навчальні заклади розвинутих країн експортують освітні послуги у формі технічної допомоги та різних офшорних програм. У майбутньому ці можливості будуть лише звужуватися через зростаючу вартість вищої освіти та прогнозоване експоненціальне зростання потреби в ній. Наприклад, в Індонезії, більше ніж 70% з 2,2 млн. студентів навчаються у приватних вузах тому, що можливості навчатись у державних навчальних закладах уже вичерпані.

Нині річна вартість навчання зарубіжного студента в американському університеті, в середньому, становить 25 тис. доларів (трохи менше — на перших курсах). Вартість перебування американського професора за кордоном (разом з родиною) з метою викладацької діяльності складає орієнтовно 225 тис. доларів на рік. Неважко помітити, як швидко фінансові проблеми традиційних шляхів розвитку вищої освіти стають перешкодою для її поступу, особливо в країнах, що розвиваються.

Економічні показники виразно демонструють складність проблем, що існують у вищій освіті країн, що розвиваються. Неважко спрогнозувати, що подібні проблеми вже найближчим часом можуть постати й перед Україною, якщо освітня політика держави найближчим часом не зазнає кардинальних змін.

Сучасний світ досить динамічний. Але навіть ті різні програми обміну фахівцями, які набули поширення в багатьох країнах, вже досягають межі своїх можливостей. Найбільш просунуті програми, в яких вищі навчальні заклади країн, що розвиваються, слугують «інкубаторами» для студентів молодших курсів (а завершення їхньої освіти відбувається в провідних університетах західних країн) теж наближаються до своїх меж. Тому реалізація таких програм вже сьогодні повинна передбачати підвищення рівня освіти в «інкубаторах» відповідно до вимог західних освітніх стандартів та збільшення можливостей провідних університетів.

Звичайно, освітні проблеми в Україні є спорідненими з тими, якими переймаються освітні системи в світі. Так, наприкінці XX століття середній термін актуальності знань у технічній сфері не перевищував 5 років. Звідси потреба постійного оновлення професійного багажу сучасного фахівця. Реорганізація та модернізація виробництва спричинює необхідність збільшення кількості закладів освіти вищих (3-4) рівнів акредитації. В Україні їхня кількість постійно зростає — за останні два роки на 45%. Загалом у мережі цих закладів навчається близько 900 тис. студентів, з них близько 600 тис. — за денною формою навчання.

Та при таких об’ємах система освіти не встигає за потребами суспільства, що трансформується. Продовжує існувати певний дефіцит висококваліфікованих фахівців новітніх спеціальностей, що призводить до невиправдано високих конкурсів під час вступу до вузів вищих навчальних закладів. Вступники прагнуть здобути освіту за новітніми спеціальностями, навіть незважаючи на обмежений прийом (400-500 осіб у провідних вузах країни) та на запровадження (для 15-40% абітурієнтів) досить високої плати за навчання — 2,5-3 тис. доларів США на рік. Водночас слід констатувати, що якість навчання у більшості вузів залишається невідповідною щодо сучасних вимог, що призводить до збільшення відставання одержаних студентами знань від потреб світового поступу. Екстенсивний шлях розвитку системи української освіти вже нині демонструє свою певну обмеженість. Незважаючи на збільшення за роки незалежності кількості вищих навчальних закладів майже втричі, тільки близько 35% випускників середніх шкіл мають можливість здобути вищу освіту.

Потреба постійного оновлення професійного багажу сучасних фахівців, їхня перекваліфікація є загальною тенденцією розвитку сучасної освіти. Так, за твердженням американського товариства підготовки та розвитку (АSТD) до 2005 р. 75% працівників у США повинні пройти перекваліфікацію. Це потребує різкого підвищення якості традиційної системи професійного навчання, яка не є ефективною. Так, під час звичайної лекції викладач вимовляє 5000 слів, студент (слухач) встигає занотувати лише десяту частину з них. Давно доведено, що найбільш ефективним є викладання при співвідношенні 1 студент — 1 викладач (к=1), а економічно ефективною система освіти стає при к>8 (звичайно, за нормальних економічних умов). Наприкінці 80-х років недосконалість традиційної (підтримуючої) системи освіти стала загальновизнаною. Було обґрунтовано концепцію випереджаючого навчання, в якій творчій, самостійній роботі приділялось більше ніж 25% навчального часу (за традиційної системи навчання — не більше 2%). Професійній підготовці зараз приділяється не більше 20% навчального часу, а одержанню нових знань — 3-5%. У новій же схемі оволодінню традиційними знаннями відводиться не менше половини навчального часу, а опануванню новітніми знаннями — не менше 20%.

Сучасна система освіти має бути демократичною, індивідуальною (к<5), забезпечувати вільний доступ до приблизно тисячі трильйонів біт корисної інформації, максимально відповідати вимогам студента щодо варіацій місця та часу навчання. Крім того, вона повинна принаймні відстежувати швидкість появи нових знань, задовольняти попит на нові професії, докорінно змінити методи вивчення іноземних мов тощо, забезпечити різке збільшення навчальних ресурсів, навіть в умовах недостатнього фінансування традиційної освіти. Зважимо ще на одну обставину. В умовах нормально функціонуючої економіки навіть традиційна освіта може давати значні прибутки. Так, у Великій Британії тільки вивчення іноземцями англійської мови приносить щорічно у бюджет близько 1,8 млрд. фунтів стерлінгів доходу, створює десятки тисяч додаткових робочих місць. Ось чому нині гостро стоїть проблема застосування новітніх технологій. Загалом еволюцію освітніх технологій можна відтворити в такій послідовності:

 класична освіта (викладач, дошка-прилад, бібліотека, аудиторія);

 кейс-технологія (мережа навчальних центрів, спеціальні посібники, комп’ютери);

 мережна технологія (Інтернет, навчально-технічні центри, спеціальні мережні навчальні системи);

 віртуальний вищий навчальний заклад (об’єднує всі технології, виробляє  «сплав» стаціонарного навчання та дистанційної).

Переважна більшість закладів освіти у світі перебуває на першому етапі розвитку освітніх технологій. Певна частина — на другому. Лідери (провідні університети розвинутих країн) — на третьому етапі. Четвертий — найвищий етап — є результатом певної екстраполяції розвитку освіти на найближче майбутнє.

Сьогодні нові можливості освіти вбачаються у розвитку дистанційної освіти. Ідеї впровадження дистанційної освіти — вже близько 120 років. Виникла вона в Англії ще в 1870 р. Але загальновизнаною дистанційна освіта стала лише на початку XX ст., коли країни Європи пережили справжній навчальний бум шляхом листування. Так у 1900 р. навчалися дистанційно100 тис. осіб. Найпрестижніший університет Європи — Кембріджський — почав використовувати таку систему дистанційної освіти для навчання тих студентів, які не відвідували традиційні заняття. В Голландії у 50-х роках ХХ ст. за допомогою листування навчалось 400 тис. осіб. Нині у США щорічно, не покидаючи власної домівки, так навчаються 3 млн. чол. Дистанційна освіта тут перебуває на високому рівні, як за якістю навчання, так і за розмаїттям навчальних курсів. Вивчати таким чином можна практично все — від астрономії до медицини. В Україні такий тип навчання підтримують заочні відділення традиційних вузів, деякі курси з вивчення іноземних мов.

Питання швидкого та якісного задоволення попиту на досить нові професії, який, до того ж, різко зростає, в системі сучасної світової освіти намагаються здійснити за допомогою так званої кейс-технології. Зокрема, на початку XX століття, переважно у США, з’явився шалений попит на управлінців (менеджерів) у різних галузях економіки. Він в основному задовольнявся шляхом підготовки необхідних фахівців за допомогою системи дистанційної освіти. Зараз щорічна підготовка десятків тисяч магістрів ділової адміністрації у США та інших розвинутих країнах є вагомою підставою розгортання ефективного менеджменту провідних міжнародних і національних компаній. Дискусії щодо вдосконалення методів навчання маркетингу і менеджменту призвели до вибору серед ефективних методів навчання саме кейс-методу.

Власне кейс-метод було започатковано у Гарвардській школі бізнесу ще в 1921 році, хоча активно він почав використовуватися після другої світової війни. Цей метод спричинив усесвітню славу Гарвардської школі бізнесу. Його особливістю є те, що він дозволяє шляхом колективної творчої дискусії на прикладі конкретної правдивої ситуації, що містить у собі оригінальній практичний досвід, виробити в слухачів цілком конкретні практичні навички. Так, лише досвід навчання в цій школі за програмою «Загальний менеджмент» (7 тижнів) і за програмою «Стратегічний менеджмент і організаційна поведінка» (5 тижнів) дозволив фахівцям зробити висновок про високу ефективність кейс-методу. Сучасний кейс — це порівняно короткий курс, записаний на відео та аудіокасети, споряджений кількома навчальними посібниками, задачниками, іншими дидактичними матеріалами. Звичайно, він містить повну інформацію про засоби та терміни зв’язку з викладачами, розклад семінарів, тощо. Понад 90% занять у згаданій школі проводились за допомогою кейсів, а висловлені слухачами і викладачами надзвичайно аргументовані пропозиції і висновки чи не назавжди залишаються у пам’яті слухачів і добре слугують їм усе життя.

Перевагами кейс-методу є:

 наближеність до життя;

 двоетапне обговорення (мікрогрупа і програма загалом);

 співробітництво слухачів і формування навичок роботи у групі;

 співробітництво слухачів з викладачами;

 можливість перевірити пропозиції реальною практикою;

 розмаїття підходів;

 висока мотивація слухачів щодо навчання;

 формування навичок прийняття рішень.

Водночас існують і деякі проблеми застосування кейс-методу:

 високі витрати на підготовку кейсів (до 20 тис. доларів США на 1 кейс);

 потреба у кваліфікованих дослідниках для підготовки нових кейсів;

 старіння кейсів;

 складна методика проведення занять і необхідність тренінгу викладачів;

 спеціальні аудиторії (амфітеатр, модернізована система дошок, технічні засоби тощо);

 відсутність індивідуального підходу.

Останнім часом кейс-метод став використовуватися і в Україні. Серед навчальних закладів, що розробляють власні кейси для підготовки фахівців для українських підприємств, — Національна Академія Управління при Президентові України, Київський національний економічний університет, Міжнародний інститут менеджменту (Київ), Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут», Університет сучасних знань та ін. (З огляду на це Міністерству освіти і науки України доцільно було б організувати проведення періодичних семінарів з викладачами, пов’язаних з підготовкою та використанням кейсів).

З розвитком телекомунікаційних мереж та систем Інтернету відбувається трансформація кейсів у так звані електронні підручники. Вони є своєрідними Web-СD, які відрізняються від звичайного Web-вузла ширшими можливостями інформаційного наповнення, серед іншого й графікою високої чіткості, відео- анімацією, а від СD — підтримкою відповідних Web-вузлів, що забезпечують динамічне та інтерактивне використання інформації. Але істотне вирішення проблеми широкого використання електронних підручників у процесі дистанційного навчання стане можливим лише після широкого впровадження комп’ютерів та комп’ютерних технологій у систему освіти. Тут безумовними лідерами сьогодні поки що залишаються США, Великобританія, Канада та деякі інші розвинені країни.

Ще у 1994 р. Президент США Б. Клінтон підписав законопроект «Рубежі 2000 року. Закон про освіту в Америці», завдяки якому рух щодо оснащення американських шкіл засобами новітніх комунікацій отримав додатковий імпульс. Цей закон гарантує сприяння з боку Федерального уряду штатам та окремим округам у покращенні академічної освіти учнів. З того часу у США були запропоновані та почали впроваджуватись нові ініціативи. Так, впровадження розділу 254 «Закону про реформу телекомунікацій» 1996 р. сприяло розгортанню універсальної служби телекомунікацій. Для багатьох ситуацій він передбачає пільгові тарифи на послуги і дозволяє школам та бібліотекам отримати найбільший позитивний результат від запровадження таких пільг. Відповідно до нового законодавства США Федеральна комісія по зв’язку повинна була реалізувати ці рішення, запровадивши їх у життя. Зі свого боку для створення сприятливіших умов для розвитку дистанційної освіти та інтерактивних методів навчання Федеральна комісія зв’язку за ініціативою найбільших комп’ютерних корпорацій прийняла рішення про виділення частотного діапазону спеціально для підключення шкіл та бібліотек до глобальної мережі. Незважаючи на досить велику вартість частотного ресурсу в США (300 млн. доларів США за 1 Мгц), останній для галузі освіти понині виділяється на пільгових умовах. Цілком очевидно, що Інтернет та інші інтерактивні технології стають усе важливішими засобами для школи та й усієї освіти майбутнього.

Саме інтерактивні технології та Інтернет створили передумови для широкого застосування комп’ютерів та інформаційних технологій не тільки в американських освітніх закладах вищої, середньої ланки. Це й не дивно, бо ще у кінці 80-х років минулого століття 95% шкіл у США мали комп’ютери, 90% — відеомагнітофони. Протягом останніх десяти років у школах США проводиться тестування за допомогою ЕОМ, що свідчить про їх широке застосування у навчальному процесі. Нині понад 65% родин в Америці мають персональні комп’ютери, а так званий «середній клас» — понад 85%. Розроблено програмне забезпечення для всіх шкільних предметів та переважної більшості предметів у вищих навчальних закладах.

Щодо України, то озброєність комп’ютерною технікою її навчальних закладів є недостатньою. Так, третина сільських шкіл не має жодного персонального комп”ютера. Розподіл комп’ютерної техніки по регіонах країни є нерівномірним: найбільший він у Києві, тоді як у школах Тернопільської обл. — тільки у 15%. Найбільш придатними для запровадження дистанційної освіти є ІВМ-сумісні персональні комп’ютери. Таких в українських школах приблизно — 1 на 350 школярів, причому в містах — 1 на 300, а в селах — на 400. Для порівняння: ще в дев’яностих роках минулого століття це співвідношення у США становило 1/18, у Великобританії — 1/40, Франції — 1/60, Росії — 1/100. Зараз цей параметр покращився у вказаних країнах у 2-3 рази.

Звичайно, для розвинених країн з середнім доходом на душу населення в 2000 доларів США на місяць придбання сучасного персонального комп’ютера з відповідною периферією (середня вартість — 1000 доларів США) є не дорогим задоволенням, а звичайною покупкою. Тому й розвиток комп’ютерних технологій у розвинених країнах є звичайною справою, яка до того ж ще й приносить її розробникам величезні прибутки.

Сучасний етап, який можна також назвати періодом бурхливого розвитку новітніх інформаційних технологій, є поєднанням можливостей сучасних персональних комп’ютерів з досягненнями засобів і технічних можливостей реалізації обробки, передачі та репрезентації Web-інформаційних потоків. Досвід розвинутих країн демонструє, що тільки об’єднання інформаційних ресурсів різних закладів освіти в єдину мережу дає максимальний ефект при впровадженні новітніх інформаційних технологій в дистанційну освіту. Наприклад, згадувана Гарвардська школа бізнесу вже в 1993 р. впроваджувала новітні інформаційні технології формування локальної студентської мережі для виконання і перевірки домашніх завдань.

Зауважимо про цікавий досвід Росії, яка виділяє частину ресурсів існуючої великої мережі на освітні потреби та створює на цій базі об’єднану мережу дистанційної освіти. Тоді витрати вищих навчальних закладів будуть спрямовані (на першому етапі) лише на придбання робочих станцій для користувачів. Російський досвід дозволяє спрогнозувати й терміни формування об’єднаної мережі дистанційної освіти, котрі за різними оцінками становлять два-три роки.

Досвід упровадження новітніх інформаційних технологій у США та країнах Західної Європи вказує на швидке отримання таких результатів:

 ефективність практичних та лабораторних занять з природничих дисциплін- зростає на 30%;

 об’єктивність контролю знань студентів поліпшується на 20-25%;

 успішність навчання у групах, де застосовували науково-інформаційні  технології, збільшується на 0,5 бала (за 5-бальною системою);

 швидкість нагромадження активного словарного запасу з іноземної мови зростає у 2-3 рази, а пасивного — у 30-40 разів.

Впровадження новітніх інформаційних технологій дозволяє вирішити ряд принципово нових дидактичних завдань:

вивчати явища і процеси у мікро- та макросвіті, всередині складних систем на базі їх моделювання;

подавати в зручному вимірі часу різні фізичні, хімічні, біологічні та- соціальні явища, які відбуваються дуже швидко або дуже повільно.

Показники соціологічних опитувань, проведених серед викладачів та студентів західних вузів, доповнюють цю картину таким чином:

 зростає індивідуальна інтенсивність навчання;

 поліпшується психологічний настрій студентів, зростає потяг до знань;

 час освоєння матеріалу зменшується в порівнянні з традиційними методами;

 час забування вивченого збільшується;

 з’являється можливість отримання вищої освіти незалежно від віку, соціального стану, часу та місця перебування.

Об’єктивні показники свідчать, що в цих країнах 62% викладачів сподіваються на зростання впливу дистанційної освіти в наступні 5 років. А зараз вже 60% серед них використовують персональні комп’ютери або новітні інформаційні технології у навчальному процесі та бажають розширення їх застосування. 42% студентів використовують новітні інформаційні технології та прагнуть їх ще більшого поширення. Слід зауважити, що ці студенти були попередньо ознайомлені з персональними комп’ютерами та щось знали про новітні інформаційні технології. Цікаво, що жінок серед них виявилось набагато (на 30%) менше, ніж чоловіків.

Проблеми дистанційної освіти, якими зараз переймаються в розвинених країнах, стосуються насамперед:

розробки та створення комп’ютерних середовищ для навчання (проте фактором,- який ускладнює цей процес є відсутність у багатьох викладачів знань нових мов програмування);

 зменшення кількості місць для викладачів або зменшення оплачуваного- навантаження при впровадженні дистанційної освіти та новітніх інформаційних технологій. Тому більшість викладачів не беруть участі в розвитку дистанційної освіти;

 зменшення вартості створення однієї години навчального курсу з новітніх- інформаційних технологій. Нині це коштує близько 20 доларів США, і є досить сталою величиною протягом кількох років для всіх країн, які розробляють такі курси.

Щодо попиту на дистанційну освіту, то він оцінюється на рівні попиту на стаціонарне навчання. Тому сектор освітян — користувачів Інтернету — є найбільшим, а їх загальна кількість зростає експоненціально. На жаль в Україні, проблемами новітніх інформаційних технологій та дистанційної освіти сьогодні лише починають цікавитися. В основному ними переймаються не більше півтора десятка освітніх навчальних закладів та фірм.

Підсумовуючи, можна сформулювати такий перелік завдань, які можна вирішувати в Україні на підставі застосування новітніх інформаційних технологій:

масштабну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації фахівців для потреб суспільства, що трансформується, виконання державних та інших програм;

підвищення рівня академічної мобільності студентів (зміна програм навчання, одночасне навчання у кількох вузах);

навчання осіб з фізичними вадами;

забезпечення високої якості навчання, відповідно до світових стандартів;

зменшення соціальної напруги серед молоді (в її середовищі — найбільше відносне безробіття);

спрощення залучення до освіти в Україні іноземних громадян;

здійснення елітної освіти для талановитих дітей, незалежно від їх соціального стану.


 Сучасні інформаційні технології дистанційного навчання

http://users.kpi.kharkov.ua/lre/bde/ukr/de/index.htm

Дистанційне навчання - це навчання, при якому надання учню  істотної частини навчального матеріалу і більша частина взаємодії з  викладачем здійснюються з використанням сучасних інформаційних  технологій: супутникових зв'язків, комп'ютерних телекомунікацій,  національного і кабельного телебачення, мультимедіа, навчальних систем.

Сучасні інформаційні технології швидко змінюються. Це стосується  як можливостей технологій так і їх вартості. Звичайно, у дистанційному  навчанні слід використовувати найкращі зразки технологій. Для їх вибору  можна скористатися такими правилами. Добра технологія:

Завжди доступна;

Завжди включена (або може бути запущена однією командою,  або стартує автоматично за потребою);

Завжди зв'язує;

Стандартизована;

Проста;

Не потребує частин (CD-ROM – частина, яка може бути  відсутня, розміщення інформації в Інтернет позбавляє цього  недоліку, немає частин);

Персоніфікована;

Модульна;

Робить те, що ви бажаєте (мінімізує помилки).

Можна виділити шість характеристик засобів інформації, що  використовуються у дистанційному навчанні [126]:

Символьна система (презентаційні атрибути) – тип символів, що  використовуються в засобах інформації для спілкування: текст,  анімація, звук і т.ін.

Доступність. Сюди входять необхідні ресурси та вартість, вміння  та навички, що необхідні для ефективного використання.

Контроль. Як впливає засіб на студента, шляхи роботи із  засобами інформації.

Реактивність. Підтримка студентської активності засобами  інформації (внутрішня активність).

Інтерактивність. Дії студента для отримання зворотного зв'язку  від засобу інформації.

Адаптивність. Засіб інформації як забезпечення ситуацій  індивідуальних потреб.

Крім того, сучасні технології можуть класифікуватись як:

  презентаційні;

   доставки;

   взаємодії.

Презентаційні технології включають:

   книги та друковані матеріали;

   електронні тексти та публікації;

   комп'ютерні навчальні програми;

   мультимедіа;

   телебачення;

   радіо;

   віртуальну реальність та моделювання;

   електронні підтримуючі системи.

Технології доставки (синхронні та асинхронні) включають:

   радіотрансляція;

   аудіокасети;

   телетрансляція;

   відеокасети;

   CD-ROM;

   DVD (цифрові відеодиски);

   Інтернет, інтранет.

Технології взаємодії включають:

            телеконференції;

            електронну пошту;

            групову мережу.

Нині для визначення темпів розвитку сучасних інформаційних  технологій використовується "закон Мура". Згідно з цим законом  швидкість та спроможність збереження подвоюються кожні 18-24 місяці,  вартість, розміри та використана потужність зменшується на такому ж  рівні. Пропускна спроможність мереж збільшилась у 1000 разів за останнє  десятиріччя, трафік мереж продовжує збільшуватися на 300-500% щорічно.  Всі сподіваються, що ці тенденції не зміняться.

Ці тенденції мають великий економічний вплив:

Нові інформаційні технології дозволяють власникам інформації  розпочинати роботу з малими початковими інвестиціями, що  відкриває нові можливості навчальним закладам збільшити свою  аудиторію.

Зменшується ціна за одиницю інформації.

Мережі та телекомунікаційні системи потребують великих  інвестицій, внаслідок чого будуть з'являтися нові мультинаціональні  компанії.

Книги та друковані матеріали. Ці засоби є центральними у системі  дистанційного навчання. Вони мають безліч переваг – легкі у  використанні, легко переносити і т. ін. З'явилися два нові типи: друк на  вимогу (малі обсяги, можна використовувати формат pdf) та електронна  книга (http://www.rocketebook.com/).

Електронні тексти та публікації. Це новий механізм використання  інформаційних технологій для створення друкованих матеріалів. Можна  виділити два кроки створення: етап до друку (чернетки змісту, редагування  змісту, макетування сторінок) та етап після друку (друк та доставка).  Повний цикл виготовлення змінився та прискорився, кількість діючих осіб  та посередників зменшились.

Поява нового типу публікації вимагає створення нових систем, що  працюють з метаданими (інформація про інформацію).

Комп'ютерний тренінг. Комп'ютерний тренінг використовує текст та  графіку, з 90-х років розробники додали звук, відео та анімацію. Нові  механізми доставки (CD-ROM) дозволяють збільшити доставку інформації  за один раз. Велику роль відіграють нові засоби стиску аудіо та відео  інформації, що спрощує доставку інформації.

Мультимедіа. Велику роль у збільшенні можливостей мультимедіа  відіграють авторські системи. Тенденцією їх розвитку зараз є рух в бік  презентації матеріалів у Інтернет.

Мультимедіа також розвивається як розважальна індустрія. Деякі  вважають, що у майбутньому з'явиться комбінація освітніх компонент з  розважальною презентацією – edutainment.

Телебачення. Використовується багатьма навчальними закладами  світу як засіб інформації. Розміри телепродукції збільшуються та стають  більш технологічними.

Радіо. Використовувалось на початковій стадії розвитку відкритого  навчання, зараз особливо популярне у тих країнах, де телебачення та  мереж мало. Нині різні локальні радіостанції збільшили свою роль у  Європі, велика кількість працює сьогодні в Інтернет.

Віртуальна реальність та моделювання. Віртуальна реальність  походить від моделювання, яке використовується для складних  тренувальних задач для військових, пілотів, операторів електростанцій. 

Фундаментальна ідея моделювання – це створення реальної ситуації для  навчаємого. На протязі декількох десятирічь моделювання виконується на  комп'ютерах, що дозволяє відтворювати різні можливості моделей. Але  проектування та використання може бути досить тривалим і потребує  великих зусиль.

У віртуальній реальності використовується тривимірна графіка і  здебільшого у іграх. Розвиток цього напрямку у навчанні ще більш  тривалий ніж у моделюванні.

Електронні світи. Основна концепція електронного світу – це зібрати  усі ресурси, що потрібні для роботи (інформація, тренаж, інструменти) до  інтерфейсу користувача. Це надає можливість користувачу вірішувати  проблеми, що з'являються в процесі роботи в незалежній манері  (http://www.epssinfosite.com/).

Радіотрансляція та аудіокасети. Радіотрансляція – це синхронна  доставка навчальних аудіоматеріалів, яка не завжди може бути  оптимальною для деяких студентів. Новим напрямком зараз є Інтернет- радіо (http://realguide.real.com/stations/?c=460), яке може стати  аудіобібліотекою для користувачів.

Другим асинхронним засобом є аудіокасети та аудіо CD. Вони  широко поширені і на них існують міжнародні стандарти.

Телетрансляція та відеокасети. Форми синхронної телетрансляції  розвиваються від "старого" телебачення до різних додаткових методів  (кабельне, супутникове, мікрохвильове). З'являються нові технологічні  рішення такі, як високоякісне TV (HDTV).

На додаток до відеокасет з'явилися відеодиски, ємність яких у шість  разів більша, ніж CD-ROM та забезпечує прогляд відеозображення на  протязі 3-х годин. Такі DVD мають велику кількість переваг для освіти,  наприклад, високу якість, пошукові можливості, потенційні мультимовні  доріжки і т.ін.

CD-ROM. Ці засоби замінили дискети в середині 90-х років,  збільшивши обсяг зберігаємої інформації в 500 разів. Це дуже зручно для  доставки аудіо та відеофайлів.

CD-ROM має міжнародний стандарт (ISO 9660), що полегшує обмін  інформацією. Прогнозується, що популярність цього засобу буде зростати.  Вже зараз користувачі можуть виготовляти свої диски. Інтернет, інтранет. Комп'ютерні мережі стають ключовим засобом  доставки навчальних матеріалів. Серцем як інтернет, так і інтранет є  протокол TCP/IP і це головне.

Телеконференції. Цей термін має велике поширення і включає  аудіоконференції, комп'ютерні конференції та відеокоференції. Аудіо та  відеоконференції – синхронні, комп'ютерні конференції – асинхронні. Аудіоконференції використовують звичайний телефонний зв'язок і  вони дуже дешеві. Відеоконференції мають місце між групами, але на  протязі останніх трьох років розвиваються відеодошки, що може  покращити зв'язок.

Щодо комп'ютерних конференцій, то зустрічається багато форм, де  перші використовували обмін текстовими повідомленнями, а зараз можна  використовувати синхронний зв'язок з передачею графіки, слайдів і  зв'язувати з аудіоконференцією.

Електронна пошта. Найбільш потужна асинхронна технологія, де  можна посилати листа як окремим адресатам, так і групі людей. Список  розсилки можна використовувати для виконання спільної роботи при  розв'язанні різних проблем.

У Відритому університеті Британії студенти 5% навчального часу  працюють з відеоматеріалами, 15% часу – з аудіо та відеоматерілами і 80%  часу працюють з друкованими матеріалами.  


Досвід е-врядування

Освіта/Мексика: Національна Рада з питань

освіти для життя та роботи (CONEVyT)

 

Світова доповідь з питань державного сектору 2003: Е-уряд на перехресті

 

Електронна національна система Мексики є розвернутою програмою, яка об'єднує різні рівні державного управління, різні громадські організації, мережу телекомунікаційних операторів, національні урядові організації, пов'язані з інформаційними та комунікаційними технологіями (ІКТ), а також різнотипні соціальні інститути з однією загальною метою: інтеграція первинних послуг, таких як освіта та охорона здоров'я, з економікою та державним управлінням так само, як і з іншими громадськими послугами. Головна ініціатива електронної національної системи Мексики належить електронному навчанню, яке координується Секретаріатом освіти. Вона інтегрує розвиток освіти, тренувань та культури. Іншою головною ініціативою є створення та фінансова підтримка загально національної мережі Центрів цифрової спільноти для надання можливості бідним людям та тім, хто живе у віддалених районах, мати доступ до он(лайн послуг. Центри цифрової спільноти надаватимуть більш широкий доступ до електронного навчання.

Національна рада з питань освіти для життя та роботи (CONEVyT) є головним компонентом програми електронного навчання. Вона була створена для просування інструментів, включаючи ІКТ, та підтримки закладів освіти та тренування дорослих. Її іншою метою є сприяння зменшенню негативного впливу відстані у наданні доступу до можливостей освіти та тренувань для молоді та дорослих людей.

Важливою частиною CONEVyT є Модель освіти для життя та роботи (MEVyT). Дана модель надає корисну інформацію особистостям, сім'ям, спільнотам, так само як і робочим. Вона спрямована на потреби людей в специфічній інформації, наприклад, про вирощування кукурудзи, стан ґрунту, здібності до кількісного мислення, бухгалтерію, відносини між батьками та дітьми, оселі без насильства і т.д. Навчальні матеріали доступні в книжках, на CD(дисках та в онлайн CONEVyT представляє основні моменти "якості життя" (комунікативний простір, який підтримує три види освітніх послуг:

а) традиційне навчання зі вчителями, студентами, підручниками та бібліотеками;

б) ТБ(навчання зі супутниковими антенами, телевізорами, відеомагнітофонами та класним устаткуванням;

в) підтримка місцевих центрів цифрової спільноти, ІКТ навчання з використанням мережних комп'ютерів та доступу в Інтернет.

Електронна національна система Мексики забезпечує центри цифрової спільноти підключенням до Інтернету. В процесі впровадження центрів цифрової спільноти в комунікативному просторі крім освітніх можливостей спільноти отримують доступ до багатьох інших послуг, які пропонують електронна система Мексики.

Більш детальну інформацію Ви зможете отримати, написавши електронного листа за адресою: jdeleon@sct.gob.mx


Вебліографія:

 

1.           Міністерство освіти і науки України// http://education.gov.ua/pls/edu/educ.home.ukr

2.           Український Центр Дистанційної Освіти// http://udec.ntu-kpi.kiev.ua/

3.           Проблемна лабораторія дистанційного навчання// http://dl.kpi.kharkov.ua/techn/rle/

4.           Українська система дистанційного навчання// http://www.udl.org.ua/

5.           Інтерактивна Система Дистанційного Навчання// http://buba.ipri.kiev.ua/

6.           Мережа громадянської освіти в Україні// http://iatp.org.ua/cen/index.html

7.           The International Center for Distance Learning// http://www-icdl.open.ac.uk/

8.           LearnOnline// http://www.learnonline.org.uk/

9.           Проект "Освіта для демократії в Україні"// www.edu-democracy.org.ua

10.       ВНЗи України в Інтернет// http://educatalog.pisem.net/

11.       Український центр міжнародної освіти// http://www.study.org.ua/

12.       Освітянська мережа України// http://www.ednu.kiev.ua/index_u.htm

13.       Міжнародний дослідно-навчальний центр інформаційних технологій та систем// http://www.dlab.kiev.ua/

14.       Сервер дистанційного навчання Київського Інституту Інвестиційного Менеджмента (КІІМ)// http://srv.kimi.kiev.ua/DISTANT/uindex.html

15.       Центр дистанційного навчання Національної академії державного управління при Президентові України// http://www.uapa-dlc.org.ua/

16.       Сервер дистанційного навчання
Міжрегіональної Академії управління персоналом (МАУП)// http://www.iapm.edu.ua/webpage.nsf

17.       Інститут засобів навчання// http://www.ime.edu-ua.net/

18.       Освітні програми Міжнародного фонду «Відродження»// http://www.irf.kiev.ua/ua/programs/edu

19.       Європейська Школа Кореспондентського Навчання// http://www.escc.com.ua/

20.       Європейська Асоціація Дистанційної Освіти (EDEN)// http://www.eden-online.org/eden.php

21.       European Universities Continuing Education Network (EUCEN)// http://www.eucen.org/

22.       Інтернет в Інформатизації та формуванні Інформаційного суспільства// http://www.iii.kiev.ua/ukr/main_u.shtml


Е-демократія: освіта

  1. Частина 1
  2. Частина 2
  3. Частина 3
  4. Частина 4

Ви можете переглянути наші видання за такі роки:

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

2018

2019

Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2019
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International, якщо не зазначене інше