ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: inform@library.vn.ua

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і мистецтв Вінницької облдержадміністрації



Е-демократія: вибори та ЗМІ

Версія для друку

Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека  ім. К.А.Тімірязєва

 

Е-демократія: вибори та ЗМІ

Щотижневий дайджест Інтернет-видань

 

Випуск другий

 2 грудня 2005 р.

Дайджест Інтернет-видань

Щотижневе видання

Вінницької обласної універсальної

наукової бібліотеки ім. К.А.Тімірязєва

Наша адреса:

21100 м. Вінниця,
вул. Соборна, 73
Тел. (0432) 32-20-34
Факс (0432) 35-16-85
E-Mail: inform@library.vn.ua

http://old.library.vn.ua

Відповідальний за випуск – Морозова Наталія Іванівна

Упорядник видання – Веселова Тетяна Олександрівна



ЗМІСТ

1. Інформація та знання

2. Інтернет-медіа як новий вид ЗМІ

3. Роль інформаційних систем у забезпеченні прозорих,вільних і чесних виборів

4. Формула помаранчевої перемоги: нотатки несторонніх спостерігачів

5. Досвід е-врядування Естонія: ТОМ, Tana Otsustan Mina = Сьогодні вирішую я

6.  Вебліографія


Інформація та знання

Світова доповідь з питань державного сектору 2003: Е-уряд на перехресті

http://www.e-uriadnik.org.ua/modules.php?name=Pages&pa=showpage&cid=2&pid=12&countryid=0&areaid=0&cityid=0

В пошуках суспільних цінностей уряди використовують державні ресурси - речі, які вони контролюють та можуть використовувати для досягнення суспільних цілей. Двома такими ресурсами є інформація та знання. Можна посперечатися з приводу того, що ми живемо в час надлишку інформації та дефіциту знань. Якщо це так, то з'являються два різних положення:

Уряди повинні вчитися, як управляти інформацією.

Уряди повинні вчитися, як створювати знання.

Управління інформацією.

ІКТ вже приносить та все більше приноситиме масивне збільшення доступності інформації. Якщо суспільства будуть мати успіх у будуванні мережного врядування, то навіть більше за масштабом постачання інформації буде походити з державних організацій. Державний сектор є головним виробником, володарем та постачальником інформації.

З одного боку, якісніша інформація у більшій кількості може створювати суспільні цінності. Вона може збагачувати життя людей та робити внесок у краще врядування (наприклад, більш інформовані громадські дебати, та зміцнена прозорість уряду та бізнесу). З іншого боку, надто багато інформації може призвести до її надлишку, що стане причиною інформаційної втоми та недовіри, та цей надлишок інформації призведе до її непотрібності.

Основним викликом врядуванню є забезпечення того, що помітне збільшення доступності інформації скоріше зміцнить, ніж послабить, можливості для створення суспільних цінностей. Тому урядам потрібно почати думати більш стратегічно про те, як ІКТ впливає на створення та використання інформації в державному секторі та суспільстві взагалі.

Оскільки ІКТ може стати гарним інструментом для даного процесу, то це буде становити ще один критичний засіб забезпечення е-врядування.

Багато сьогоднішніх засобів е-врядування сконцентровані на те, щоб зробити державну інформацію доступною в будь-якому місті, в будь-який час та для будь-кого. Проте, ідея, що людям буде потрібно розмаїття інформації в майбутньому є незавершеною думкою. Те, що буде їм потрібно, так це розмаїття надійної, точної та авторизованої інформації, яка має значення для їх потреб. Вони також повинні будуть довіряти тому джерелу, яке надає цю інформацію. Скоріше найчастіше вони будуть неспроможні особисто перевіряти її якість.

Люди змушені звертатися до різних джерел для задоволення власних потреб в інформації. Різні організації, університети та сховища знань, а також приватний сектор - всі матимуть таку ж роль, що й уряд. В деяких випадках приватний сектор та інші організації будуть відповідати цим стандартам.

Процеси рівного огляду та бажання зберегти репутацію якісної інформації, яка дорого достається, стане гарантією того, що деякі організації присвячують себе тому, щоб стати постачальниками інформації, яким довіряють. Проте, навряд чи всі інформаційні потреби людей будуть повністю задоволені таким чином. Просто існує надто багато галузей, де якісна інформація буде потрібною, але де не вникнуть надійні постачальники. В таких випадках, люди найвірогідніше будуть вимагати того, щоб уряд створив це в якості суспільної цінності.

Значимість державної інформації для людських потреб може бути забезпечена шляхом вдосконалення системи для формулювання та вираження людських пріоритетів. І доки правила "громадянського" суспільства та публічного простору, як це описано вище, повинні гарантувати безпеку на домені державної інформації, що є не лише значимим, а й вірним, практичні засоби вимірювання, які підтримуються відповідною політикою та нормами, можуть допомогти у зміцненні цього:

• Уряд може сертифікувати інформацію, яку він надає, згідно добре визнаним методологічним стандартам. Це на правильному місті для отримання користі з методологічних принципів та для гарантія того, що інформація, яку вони представляють, їм відповідає.

• Оголошення державної інформації повинно бути деполітизованим шляхом усунення будь-якої можливості приватного контролю за тим, як, де та коли вона оголошується. Законодавча база принципів та критерії звітування державної інформації захищатимуть її оголошення від приватних інтересів.

• Уряд повинен організувати себе для оголошення інформації, яке в його структурі не наслідує сьогоднішню організацію державного врядування сектором (наприклад, здоров'я, освіта, оборона, економіка, довкілля, імміграція і т.д.), але результатами або погодженими цілями розвитку, які слугують прийнятій меті розвитку (наприклад, людського розвитку). В багатьох випадках це змістить оголошення інформації з оманливої при її неповноті до одразу вживаної та корисної при її цілісності.

Іншими словами, в процесі створення та розподілу інформації уряд повинен думати та діяти як мережа.

Створення знань

Теза про відносний дефіцит знань може легше породити дискусію, ніж теза про відносний надлишок інформації. Людей оточує пересичення інформацією. Проте, вони не можуть легко розпізнати відносний дефіцит знань в рішеннях, які вони приймають в приватному житті, які приймають бізнес організації в пошуках приватних цінностей та які приймає уряд в пошуках суспільних цінностей. Провал є одвічним компаньйоном людських старань та, навіть якщо розрив у доступності знань був би досить незначним, ніхто не може гарантувати безпомилковість людини.

Проте, деякі моменти можна визначити без дискусій.

Одним з них є відчуття того, що ми живемо в період, що характеризується хаосом, складністю та постійними змінами (С2Х). Надто багато факторів в житті людини, деякі приймаються як дане, розвинулися в напрямках, що суперечать інтуїції, зникли або розширилися поза всіх сподівань. Частковий їх список, який утворився в процесі написання даної Доповіді, наводиться нижче:

1. Глобалізація стала віртуально необоротною завдяки викликаним ІКТ зменшенням протиріч між простором та часом, так само як і попиту фірм на глобальний ринок для отримання прибутку з величезних інвестицій в ІКТ мережі, науково(дослідницькі та конструкторські роботи та організаційні зміни в бізнес фірмах.

2. Ринки повинні мати справу з продуктами, позбавленими виключності, суперництва або прозорості. Вони ще не знайшли відповіді на цей виклик. Соціальна вартість деяких методів ведення справи невидимою рукою, що стала сліпою, (наприклад, найнижчий загальний вимірювач ТБ програмування) є дуже високою.

3. Мережі глобального виробництва замінили багатонаціональні корпорації. Вони перетворилися на найпотужніші сили поза переходом до мережного суспільства, створення міжнародних знань та розповсюдження.

4. Конкуруючі бізнес фірми повинні мати справу з ситуацією, коли у великих частинах економіки занижені повернення інвестицій замінюються зростаючими поверненнями інвестицій. Це вирощує менталітет "загального переможця", оскільки призводить до величезної, часто монополістичної виплати для виходу під номером один на ринок з новим продуктом. Це також впливає на ситуацію, в якій інновації стають більш важливими, ніж продуктивність або зменшення витрат, та адаптивна вартість (моніторинг ринку щодо змін та розвиток конкурентної відповіді) стає більш важливою, ніж вартість трансакції.

5. Культурна індустрія засвоїла нові інструменти: геодемографічні засоби ІКТ та величезні бази даних споживачів. Це перетворює її на "сегмент" та потім надихає на "реконструкцію" споживачів з безпрецедентною швидкістю та точністю. Це може перетворити ринок на всеперемагаючий, самодостатній, незалежний, окремий інститут.

6. Праця без місця роботи та зручність зростання зарплатні та прибутків, що приносить місце роботи, є новим, так само як й поширення податкового тягаря на верстви населення з низькими доходами без забезпечення адекватного соціального страхування.

7. Опір дітей у підлітковому віці, що базується на культурному змісті, який вони отримують безпосередньо, а не крізь коло родини, є новим для всього світу.

8. Періодична непопулярність політичних партій приймає нові розміри у світлі зростаючого феномену повернення розчарованого електорату (особливо освіченого, кваліфікованого, та особистості в мережі з багатогранними інтересами) до політики поза пануванням існуючих політичних партій. Вони все частіше роблять вибір на користь груп одно(предметних інтересів, які підтримуються ІКТ (домени для спільних інтересів), що часто розповсюджується крізь державні кордони.

9. Висока соціальна повага до обізнаних людей також приймає нові розміри зі зростанням свідомих зусиль з боку деяких національних урядів для створення міцного суспільства та економіки, що базуються на знаннях. В даному процесі вони розвивають придатні держави, як метод зацікавлення та приваблення обізнаних та кваліфікованих особистостей.

10. Науковий прогрес черпає сили з організованих наукових досліджень, які підтримуються інноваційними та надто ефективними завдяки ІКТ інструментами розвитку та розподілу знань. Він може створювати з великою швидкістю, тимчасові наукові "факти", які протягом деякого часу можна видавати за правду. Неприборкані комерційні засоби деяких з них можуть завдати шкоди життю, як ми це знаємо. Результативний перехід від "правди" до якості та безпеки життя як організуючих принципів та провідних критеріїв в наукових дослідженнях є новим.

Іншою істиною, що лежить поза відповіддю, є те, що "коли контекст проблеми дуже структурований (проблема легко визначена та рішення добре відомі), приймаючі рішення виявляють більшу довіру до автоматизованих технологій та інформації. Коли контексту проблеми бракує структурованості та визначеності результатів, приймаючі рішення скоріше спираються на інтуїтивні, уявлені знання".

У величезній кількості суспільств сьогодні, частково завдяки факторам, що згадані вище, навколишньому середовищу для життя та роботи бракує структурованості або визначеності причин та результатів. В такому оточенні спроба залучення до творення світу утворює рівняння, до якого входять багато невідомих. Все це створює постійний попит на знання. Об'єктивно постійний дефіцит знань спричинений тим фактом, що їх не може бути забагато - елемент текучості, що супроводжує хаос та складність, вимагає постійних поправок крізь інтенсивний процес прийняття рішень. Недостатнє постачання знань неодмінно негативно впливає на добробут людей. Навпаки, збільшене постачання знань складає дуже важливу суспільну цінність.

"Технологія сама по собі не призводить до розподілу знань, а також грає невелику роль у створенні знань." Скоріше урядам необхідно організуватися для створення та розподілу знань. Це понесе за собою зміни, оскільки будь(яка бюрократія монополізує та централізує знання та намагається проштовхувати їх наверх всередині організації замість того, щоб зробити їх доступними широким колам. Це не є питанням конкуренції з приватним сектором або іншими групами в галузі створення знань в якості суспільної цінності. Навіть якщо б уряди повинні були стати виробниками знань як остання інстанція, їм все одно б довелося виробляти продукт найвищої якості.

І державні структури з виконавчої, законодавчої та судової сторін - чи відділені вони один від одного, чи ні, повинні бути обізнаними крізь політичний процес. В сьогоднішній реальності, коли стільки влади та так багато ресурсів зосереджено в руках держави, люди бажають мати необізнаний уряд в останню чергу. Люди повинні довіряти власному уряду у творенні вірних справ. Знання інформують такі рішення.

В контексті організаційних змін уряди можуть використовувати ІКТ для організації процесу створення та доставки знань. Це ще один критичний засіб забезпечення е(врядування.

В галузі державного врядування немає багатого досвіду у створенні знань. Як зазначено вище, ієрархії мають структурні проблеми для полегшення цього. І хоча бізнес фірми почали показувати кращі результати в цій галузі, необхідна безпосередність та гнучкість задіяних процесів залишаються складними навіть для них.

Найкраще, що можна знайти в літературі з приводу створення та розподілу знань дозволяє сформулювати кілька загальних принципів, які повинен засвоїти уряд або діяти за ними, якщо він має намір створювати знання, а саме:

• Прийняття того, що люди є носіями знань.

• Прийняття того, що створення знань має власну динаміку ( його не можна замовити або ним управляти.

• Створення організаційного контексту, тобто встановлення суспільно розділеного простору (фізичного та/або віртуального) з кордонами простору та часу, де у людей з'явиться бажання та достатньо довіри до спрямування їх процесу мислення від звичайних шляхів міркувань. Це не може бути участю за допомогою особистої привілеї (наївність та допитливість є ключовими рисами, за допомогою яких можна розглядати отриману мудрість). Проте, для надання можливостей створенню суспільних цінностей, приватні інтереси повинні бути виключені.

• Перетворення вироблення знань на частину вирішення суспільних проблем. Це залучає активізацію публічних просторів виробництва знань шляхом заохочення та спрощення повного циклу виробництва знань:

Соціалізація (розподіл знань між та серед індивідуумів);

Поширення (вираження знань та їх інтерпретація в доступній формі, яка буде зрозуміла іншим, тобто інформації);

Комбінація (конвертація щойно створеної інформації в аналогову або цифрову форми, що дозволяє її записувати, інтегрувати, розповсюджувати та редагувати, поєднуючи її з існуючою інформацією та перетворюючи її на більш вживану); та Інтерналізація (конвертація таким чином створеної інформації у безпосередні знання індивідууму [наприклад, тих, хто приймає рішення, менеджерів проектів]; державної організації; уряду; суспільства взагалі).

• В решті решт, для більшого ефекту, поєднання цих просторів створення знань (тобто, перетворення в мережу).

Логіка диктує, що максимізація створення знань буде вимагати помноження розподілених просторів, їх поєднання та залучення максимальної кількості носіїв знань, тобто людей.

В організаційних рамках це перетворюється в мережний уряд. На політичній арені це перетворюється на справжню участь в політичному процесі.



            Інтернет-медіа як новий вид ЗМІ

Л. Городенко

http://www.isu.org.ua/uploads/publications/26.doc

Твердження про те, що сучасний світ переходить від індустріального суспільства з його автомобілями і машинами, до нового – інформаційного, побудованого на комп’ютерах та мережах, – це вже не гіпотеза чи позиція Д. Белла[1], а реальність. Нові форми розвитку вимагають нових правил і шукають нові шляхи досягнення результатів. Принцип дії всесвітньої мережі зв’язку, яка народжувалась для забезпечення військових потреб американського уряду, ніс у собі ідею Дж. Ліклайдера («Взаємодія людини та машини в реальному часі», 1962). Відповідно до основних положень цієї ідеї: безліч комп’ютерів та локальних мереж будуть об’єднані в єдину систему, в якій кожен користувач матиме можливість скористатися будь-якими даними і програмними продуктами, що знаходяться в системі, тобто за допомогою мережі будь-яка людина з будь-якої точки Землі може одержувати інформацію й обмінюватися файлами з будь-якою іншою людиною. Під керівництвом Дж. Ліклайдера у рамках Агентства дослідницьких проектів особливої складності (ARPA, США) здійснювалась робота над комп’ютерним проектом, завданням якого було створення каналів зв’язку, які не піддаються руйнації. Нині ця концепція втілена у сучасній мережі Інтернет.

Інтернет як сегмент інформаційного ринку сформувався досить недавно (сучасний інтерфейс існує трохи більше десяти років[2]) і перебуває на стадії активного розвитку і поширення. Поява у всесвітній павутині засобів масової інформації стала логічним продовження цього розвитку.

Українські мас-медіа почали з’являтися у мережі з середини 90-х рр. ХХ ст.[3]. Частина з них пішла шляхом, притаманним для всіх західних ЗМІ – представлення Інтернет-версії друкованого (аудіо, візуального) продукту, що частково або повністю відтворює зміст традиційного видання. Інші – шляхом, властивим для країн СНД, – створення оригінального продукту, що не має аналога серед традиційних ЗМІ. Ще один напрям розвитку Інтернет-медіа – це публікування друкованої версії свого електронного ресурсу. Українське Інтернет-видання «Кореспондент.нет» пропонує аудиторії тижневий журнал «Кореспондент», який структурно та змістово відрізняється від свого первинного джерела: містить аналітичні та інформаційні розвідки не в межах однієї години, а протягом тривалого часового періоду.

Мультимедійні засоби, у тому числі й Інтернет, – це потужний конкурент традиційних мас-медіа у процесі донесення відомостей споживачам інформації. Деякі видавничі будинки навіть виступили з пропозицією заборонити розробку та впровадження стільникових телефонів з умонтованою цифровою фотокамерою, оскільки наклади журналів різко впали у зв’язку з тим, що читачки, зайшовши до книжкового магазину, фотографували, наприклад, ексклюзивні моделі одягу й одразу передавали їх своїм друзям. Таким чином, уже не було потреби купувати журнал мод.

З подібною пропозицією виступив й уряд Саудівської Аравії. У цій країні досить строгі ісламські закони, які забороняють жінкам демонструвати руки чи ноги на публіці. Чоловіки здійснювали найнеочікуваніші фото, які викликали хвилю обурювань[4].

У цьому контексті виникає логічне запитання: чому ЗМІ намагаються виходити в Інтернет, адже вони самі собі створюють конкурентів? Відповідь досить проста: якщо не встигнеш сьогодні, завтра може бути вже пізно. Інформаційне та цифрове суспільство розвиваються так стрімко, що годі й услідкувати за всім. Наприклад, у Німеччині є досить звичним: нова фірма тільки-но зареєструвалась, а вже має свій сайт в Інтернеті. До речі, в Україні також така практика зустрічається[5].

Основні аргументи на користь виходу ЗМІ в Інтернет:

1. Репрезентація. Американська газета «USA Today» (www.usatoday.com), яка першою представила себе в мережі, на зверхні закиди своїх конкурентів зауважила, що цим кроком вона робить собі майже безкоштовну рекламу в інформаційно-комунікаційному світі. Тобто, видання без надмірних затрат повідомляє про себе: подає свої концептуальні засади, пріоритети діяльності, представляє автуру, тематичні напрями та ін.

2. Просторовий континуум. Традиційні ЗМІ досить обмежені у просторі (як географічному, так і в обсязі). Придбати в Україні газету, видану, наприклад, у Швеції чи Нідерландах, досить складно, а то й неможливо зовсім. Аналогічну ситуацію ми маємо і з телеканалами (доступ до телевізійних станцій зарубіжних країн може здійснюватися тільки або через кабельну мережу, або через супутниковий зв’язок). Представлення мас-медіа в Інтернеті географічно розширює аудиторію, «руйнує» кордони на політичній карті світу.

3. Часовий континуум. Особливо актуальна проблема часового проміжку для аудіовізуальних ЗМІ. «Двічі увійти в одну й ту саму ріку неможливо», – сказав грецький філософ Гераклід Ефеський. Інший філософ Кратіл поправив тезу: «Навіть один раз увійти в ту саму ріку неможливо». Категорія часу найбільш рухома і змінна одиниця. Інтернет «призупиняє» цю зміну для телепрограм: канали можуть розміщувати копії своїх інформаційних продуктів і доступ до них можливий у будь-який час.

В Інтернеті, на відміну від телебачення, час передачі інформації не обмежено. Наприклад, програми «Подробиці» на каналі «Інтер» чи «Репортер» на Новому каналі передають новини, які в сукупності складають трохи більше години за день. Проте на веб-сайтах новини оновлюються постійно і доступні цілий день. До речі, подібну тактику використовують і деякі газети, наприклад, «Факти». У більшості випадків інформація на сайтах телеканалів відрізняється від тієї, яку озвучують в ефірі: на веб-сторінці новин набагато більше і вони різноманітніші.

4. Тематичне розширення. Телебачення, радіо, періодика можуть тематично розширювати свій зміст і водночас публікувати матеріали, призначені для вузькоспеціалізованої аудиторії. Це досить зручно, оскільки деякі статті через своє тематичне спрямування чекатимуть на публікацію кілька тижнів, проте може втратитись їх актуальність. Розміщені в мережі матеріали доступні більш широкому колу користувачів і тому обов’язково знайдуть свого читача.

Інформація на сайті може відрізнятися ще однією характеристикою, яку не може дозволити собі ні телебачення, ні навіть газети: глибиною розкриття теми. Наприклад, матеріал про екологічну катастрофу (наприклад, вибух на Чорнобильській АЕС) недостатньо обмежити кількома хвилинами на телебаченні чи 1000–2000 знаками в газеті. В електронному варіанті стаття на цю тему може бути будь-якого обсягу, супроводжуватися фотографіями і діаграмами, звуковими інтерв’ю з фахівцями та лікарями, відеозйомками очевидців. На сайті напевно буде розміщена таблиця посилань на медичні заклади, де лікуються постраждалі, на лабораторії, які працюють з атомними речовини і т.д. Крім того, на веб-сторінці у руслі цієї катастрофи можна розглянути й інші, подібні ситуації. І, зрозуміло, не обійдеться без технічних характеристик об’єкту, прогнозів і т. д. Тут же можна прослідкувати динаміку розслідування, переглянути версії та офіційні трактування, висловити свої міркування, перерахувати кошти на допомогу сім’ям загиблих та постраждалих, а найголовніше – проглянути список постраждалих, який на телебаченні (у програмах новин чи спеціальних передачах) “пробігає” настільки швидко, що глядач не встигає нічого вловити.

5. Оперативність. Аудіовізуальні ЗМІ, інформаційні агентства досить швидко реагують на події сьогодення. Для друкованих ЗМІ така реакція неможлива у зв’язку з їхньою технологією виготовлення. 27 липня 2002 р. на аеродромі у Скнилові (Львів) літак-винищувач СУ-27 під час показових вправ упав на натовп глядачів; загинуло більше 80 людей. Інформація про трагедію менше, ніж за годину з’явилась на телеканалі ICTV; «Новий канал» відмінив усі розважальні програми і регулярно подавав відомості з місця події; екстрені випуски каналу «1+1» мали як новостійне, так й ідеологічне забарвлення. Газети не змогли так швидко прореагувати на катастрофу, оскільки подія трапилась у суботу, а наступний номер більшості газет як загальнонаціональних, так і регіональних, виходить у вівторок. Таким чином, газети розмістили більше аналітики і більше достовірних фактів.

Мережа Інтернет дала змогу друкованим мас-медіа прирівнятися в оперативності до аудіовізуальних: інформація про падіння літака на сайтах газет з’являлась вчасно, без зволікань.

6. Інтерактивне спілкування. Для будь-якої газети надзвичайно важливим є процес спілкування зі своєю аудиторією: хоч вони часто зазначають, що переписка ведеться тільки на шпальтах, сприйняття читачем кожного матеріалу – це складова процесу формування думки громадськості, оскільки мас-медіа виконують не тільки інформаційну, розважальну, а й виховну функції. Теле- та радіоканали час від часу проводять прямі ефіри, до участі в яких намагаються залучити якомога більше глядачів та слухачів, а така сучасна форма зворотного зв’язку, як чат у прямому ефірі, стала візитною карткою розважальних каналів.

Інтерактивність дає змогу авторові й редакції дізнатись оцінку кожній статті за допомогою діалогового вікна чи приватних повідомлень. До речі, дискусія навколо важливої теми, розгорнута користувачами на сайті, може бути стержнем аналітичного дослідження журналіста[6]. Хоча саме дискусія може бути цікавішою за статтю і привертати увагу більшої аудиторії.

7. Бізнес. У час, коли інформація стає товаром, за який споживачі готові сплачувати немалі кошти, досить вигідним є її продаж. Для України, на жаль, така практика не надто поширена, проте більшість західних видань мають непогані прибутки за користування архівними матеріалами. Для того, наприклад, щоб проглянути відомості про висвітлення якоїсь події, яка трапилася три роки тому, читачу доведеться проглянути у бібліотеці величезну кількість підшивок. За те, щоб скопіювати інформацію на ксероксі (чи зробити копію з електронного архіву), доведеться заплати гроші. Та й часу на цю процедуру піде немало. Інтернет-архів дуже зручний для використання: тут можна зробити вибірки за темою, за часом публікації, за авторами та ін.; пошук здійснюється майже миттєво; інформація зберігається в електронному форматі, що полегшує подальше опрацювання даних (наприклад, створення цитатного матеріалу). Таким чином, редакції газет можуть мати прибуток за статті, які продавалися у газетах кілька років тому.

Іншим способом заробляння грошей є розміщення на сайті видання рекламних матеріалів. Банерну рекламу виданням краще використовувати для популяризації своїх матеріалів, хоча зустрічається й практика банерного обміну чи навіть банерної торгівлі.

8. Мультимедійність. Традиційні мас-медіа, вийшовши до мережі мереж, втрачають основні характеристики зовнішньої структури: Інтернет-видання відрізняються від звичайних, у першу чергу, формою подачі інформації; вони поєднують властивості всіх ЗМІ, та ще й мають свою унікальну рису – це гіперпосилання. Завдяки цьому на першій сторінці видання можна розмістити (анонсувати) досить велику кількість матеріалів. Коли говорити про анонсування у звичайній газеті, на телебаченні чи радіо, то виникає просторово-часова проблема. Газета може присвятити, як правило, одну сторінку формату А3 чи А2 для реклами своїх матеріалів, що знаходяться на 10, 13 чи 33 шпальті – газета просторово обмежена. Анонси на радіо та телебаченні обмежені в часі. По-перше, для Інтернет-видання таких проблем просто не існує: ніхто не лімітував простору для Інтернет-медіа. А щодо проблеми сторінок, які «не читаються», то їх просто не існує. Може бути інформація, яку не переглядають, але не ціла шпальта. Система гіперпосилань миттєво перекине вас до потрібного матеріалу, і ви навіть не задумуєтеся, де саме розміщена ця стаття. По-друге, часових обмежень для такого видання також не існує: інформація подається миттєво.

Іншою характеристикою мультимедійності ЗМІ у процесі їхньої інтеграції до світової мережі (це використання невластивих для першоджерела засобів чи створення нових видів медіа) є глобалізація інформаційних процесів та продуктів. Наприклад, газета може створити радіостанцію, журналісти якої озвучуватимуть в Інтернеті опубліковані матеріали (чи ті, що готуються до друку), проводитимуть різні обговорювання в прямому ефірі і транслюватимуть музику. Таким шляхом пішла шведська газета “Stålandsposten”; після цього кроку вона відчутно розширили свою аудиторію за рахунок прихильників «розмовного» інформаційного радіоканалу в мережі.

Усе популярнішою формою спілкування між газетою та аудиторією стають відеоконференції, які за допомогою Інтернету набувають іншого звучання: компетентні у деякій галузі люди (науковці, дослідники, економісти та ін.) можуть проводити консультації чи дискусії, а користувачі не тільки спостерігати, але й брати активну участь.

Сучасний технічний пристрій веб-камера забезпечує для Інтернет-видання можливість здійснення прямих трансляцій з місця події. Наприклад, телеканал «1+1», який має один з найбільш насичених мультимедійними засобами сайт, велику увагу приділяє картинці веб-камери, розташованої на першій сторінці.

Чати та інші форми інтерактивного спілкування стали невід’ємною частиною полілогу мас-медіа та аудиторії. Інтернет-видання використовують конференції між цікавим для користувачів співрозмовником (наприклад, спортсменом, актором, співаком) у формі чату. Серед молоді такі «розмови» викликають захоплення.

9. Інформаційне цифрове суспільство. Компанія LG запропонувала на ринку комп’ютерних технологій інтелектуальну кімнату, яка містить повний комплекс сучасної побутової техніки, об’єднаний в єдину мережу, інтегровану в Інтернет. Раніше ця компанія запропонувала холодильник «високого інтелекту», який можна використовувати для доступу до веб-сайтів, електронної пошти і зв’язку по відеотелефону; також телевізор можна використовувати як телевізор, музичний центр, цифровий фотоапарат і відеокамеру[7]. Стрімкий розвиток цифрових технологій не міг не зачепити й мас-медіа. Сучасного журналіста уже не асоціюють з блокнотом та ручкою; це людина, яка в одній кишені має цифрову фотокамеру, а в іншій – цифровий диктофон. Технічне обладнання репортера – це мінімізований офіс, який покликаний максимально спростити роботу в екстремальних чи буденних умовах. Уся цифрова техніка має безпосередній вихід на комп’ютер, а то й безпосередньо до Інтернету. Журналіст може безпосередньо з прес-конференції передати через стільниковий телефон створену за допомогою портативного комп’ютеру звіт чи репортаж редактору на затвердження. Традиційні мас-медіа не можуть залишатись осторонь від процесів інформатизації суспільства.

Д. Тапскот, теоретик електронно-цифрового суспільства, аналізуючи інформаційні технології, зазначає: «Якщо в організованого безпорядку є штаб-квартира, то – це головна станція сортування «Федерал Експрес»[8]. Дослідник порівнює Інтернет із службою доставки пошти: усе має свій пункт призначення, за яким кожен лист чи бандероль прямує. Всесвітня мережа також має свої точки призначення, й інформація рухається своїй шляхом. На перший погляд, надмірний надлишок різних відомостей і даних може спричинити хаос. Скептично налаштований користувач може зазначити: я візьму газету й прочитаю її на дивані, смакуючи бутерброд та події, що трапились сьогодні; я не буду півдня вишукувати якусь статтю. Він матиме рацію. Проте треба зауважити: дійсно, можна на дивані прочитати матеріал, але за допомогою «павутини» можна паралельно проглянути, що про цю подію пишуть інші видання, яку позицію займає уряд і чи взагалі вона має якесь суттєве значення. І якщо користувач точно знає що йому потрібно (а не заходить до Інтернету просто згаяти час), він використовуватиме пошукові системи чи портали (у випадку, якщо не знає точного розташування адреси) або просто введе доменне ім’я в адресний рядок і одразу потрапить у потрібне місце.

Засоби масової інформації прямують шляхом інтеграції в Інтернет. Проте це не означає, що мережні проекти витіснять чи замінять газети і журнали, теле- і радіопрограми. Пошук форм координації та глобалізації – це якраз той період розвитку, в якому перебувають мас-медіа. Адже Інтернет має багато переваг: це й численні форми зворотного зв’язку – гостьові книги, форуми, конференції, які дають читачу можливість брати участь у виробництві інформаційного продукту і «розмивають» межу між автором і читачем; і різні інтерактивні ігри під час перегляду фільмів, які проводять телеканали он-лайн для цього; сегментація програм та багато інших засобів, якими послуговуються традиційні ЗМІ для власної популяризації.

[1] Белл Д. Прихід постіндустріального суспільства // Сучасна зарубіжна соціальна філософія. – К., 1996. – С. 194–251.

[2] У 1990 р. мережа АРПАнет перестала існувати і на її місці виник Інтернет. Він уможливив вільний обмін інформацією, незважаючи на відстані та державні кордони. Проте спочатку його ресурси були доступні лише за допомогою програмного забезпечення, зорієнтованого виключно на пересилку файлів і неформатованого тексту. Згодом фізики Т. Бернерс-Лі та Р. Кайо (Женева, Швейцарія) розробили інфраструктуру, яка дала змогу обмінюватися результатами досліджень через Інтернет у вигляді звичного відформатованого й ілюстрованого тексту, що включає публікації на інші посилання. Саме ці принципи стали основою WWW (World Wide Web) – Всесвітньої інформаційної павутини, яка на сучасному етапі охопила своїми мережами майже весь комп’ютерний світ і зробила Інтернет доступним і привабливим для мільйонів користувачів.

[3] http://www.uatoday.net – перша українська Інтернет-газета

[4] http://www.hpc.ru/news/nw/57/5756.shtml

[5] Керівники готелю «Гуцул» (http://www.getour.lviv.ua/karp_ukr.htm ) у гірській місцевості (м. Косів, Івано-Франківська обл.), який має тільки номери люкс, ще на стадії проектування розмістили в мережі відомості про нього із можливістю бронювання. Проте при спробі замовити кімнату з’являлось повідомлення, що, на жаль, всі номери зайняті або заброньовані на півроку вперед.

[6] Шведська газета «Nerikes Allehanda» на своєму сайті www.nerikes.se  містить дві інтерактивні рубрики: «Поточне обговорення», тема якого міняється щодня, та «Актуальне обговорення» (максимум дві теми на тиждень). За результатами «актуальної» дискусії готується тижневий підсумковий матеріал на шпальту або дві. Автори використовують висловлювання відвідувачів сайту і таким чином «оживляють» статтю.

[7] Джерело: Журнал «Собака.нет». – 2002. – №1.

[8] Тапскот Д. Электронно-цифровое общество / Пер. с англ. – К., 1999. – С. 161


Е-демократія: вибори та ЗМІ

  1. Частина 1
  2. Частина 2
  3. Частина 3

Ви можете переглянути наші видання за такі роки:

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

2018

2019

Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2019
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International, якщо не зазначене інше