ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: inform@library.vn.ua

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і мистецтв Вінницької облдержадміністрації



Е-демократія: проблеми та здобутки

Версія для друку

Електронні вибори 

http://www.ucipr.kiev.ua/modules.php?op=modload&name=News&file=article&sid=1026

Дешевші й простіші засоби комунікації змінюють політичні атрибути демократії. І не завжди найкращим чином.

Демократія стає стндартною формою урядування в усьому світі, однак навіть за її умов чимало громадян залишаються невдоволеними. Виборча актівність зменшується. Виборці відходять від політичних партій і приєднуються до лоббістських груп. Процвітає екстремізм. Ці заколоти, як вважаються, відбивають настрої виборців, чиї голоси не беруться до уваги. Середньостатистичний громадянин голосує один раз за кілька років і, звичайно надзвичайно мало впливає на результати. Якщо є необхідність підтримувати демократію, потрібно шукати засоби, аби зацікавити виборців.

У будь-якій демократії політика значною мірою є змістом комунікації. Люди, котрі мають певні ідеяї хочуть оволодіти масами виборців. Виборці хочуть, аби їх голос почули політики. Політики нерідко сперечаються з обома таборами. Нині технологія комунікацій зазнає революційних змін. Інтернет, комп'ютерна мережа, за допомогою якої будь-яка людина з комп'ютером і модемом може звернутися до 30 мільйонної аудиторії, відкрила надзвичайно великі можливості. Свого часу телефон і кабельний зв'язок забезпечували передачу і прийом зливи фактів та ідей. Нинішні зміни неминуче впливають на суть політичних дебатів. Чи вдосконалять вони демократію?

Це питання широко обговорюється - передусим у Сполучених Штатах. Тамтешні ентузіасти, зокрма Елвін і Хейді Тоффлер, захоплюються тим, що вони означують "напівбезпосередньою демократією". Тоффлери у своїй останній книзі "створення нової цивілізації" доводять, що виборці зможуть активніше брати участь у схваленні політичних рішень. Вони [Тоффлери] тривалий час є добрими друзями спікера Палати Представників, лідера нових правих республіканців Н'юта Гінгрича, котрий також є техно-ентузіастом.

Переконання, мовляв технологія дасть звичайним людям ширші можливості та зробить їх голос важливішим, перегукується з почуттями багатьох американців, які з підозрою ставляться до "вашингтонської мафії". Це також підтримують помірковані ліві, які хочуть, аби виборці мали глибший інтерес інтерес до політики. Минулого року Ел Гор заявив у Буенос-Айресі про "афінську еру демократії". У Британії ліві демократи з помітним впливом на лідера Лейбористської партії Тоні Блейра, висували подібні ідеї у двох дослідженнях, оприлюднених минулого року.

Інші налаштовані песимістичніше. Джонатан Раух, який співробітничає з "Економістом", у своїй книзі "Демосклероз" переконує, мовляв зацікавлені угруповання вже нині становлять небезпезну перешкоду ефективному урядові. Їх лоббістська діяльність надзвичайно полегшилася за допомогою телефону, факсу та комп'ютерної інформаційної бази. Недавно "Тайм" переконував, що американські політики почали активно рекламувати лоббістів, а не прислухатися до себе.

Свобода чи корупція? Запитання відбиває стару проблему: віковий досвід універсального права голосу ще не варто списувати: чи можна довіряти виборцям приймати емоційні чрішення? Чи є вони надто слухняними й короткозорими? Постало ще одне запитання: хто виграє від нових технологій - виборці загалом, чи зацікавлені групи?

 

ВИХОВАЙТЕ НАШИХ ХАЗЯЇВ

Ті, хто наголошує про дедалі зростаючий вплив комунікацій, приділяють особливу увагу пошуку шляхів використання Інтернету для спілкування урядів із виборцями і навпаки. Забезпечення громад інформацією є одним із завдань, заради чого й було створено Інтернет. Як повідомив відповідальний за інформаційні технології у Білому Домі Майкл Нельсон, американська адміністрація передала у розпорядження Інтернету понад 100.000 документів. Напевне, усі ці матеріали було б надруковано на папері в до-Інтернетівські дні. Однак нині стало значно легше. Скажімо, екологи можуть проконультуватися із Toxic Release Inventory (видає перелік підприємтсв, що серйозно забруднюють повітря), здійснити пошук за допомогою коду і знайти у переліку найближче підприємтсво.

На жаль, більшість урядів не висловлюють ентузіазму стосовно передачі інформації через кіберпростір і з більшою охотою друкують її в інший спосіб. І хоча значно більше людей матимуть доступ до інформації, наприклад до матеріалів Європейської комісії, ці дані не стануть кориснішими й вичерпнішими, якщо їх запустити в Інтернет.

Для політиків Інтернет пропонує нові шляхи спілкування з виборцями. Він не має жорстких обмежень стосовно простору, необхідного для інформації. Інформація, що на 10.000 слів коштує майже стільки, як і уривок із 100 слів. Доступ більш-менш вільний і вдкритий для всіх. Кім Александер з Фонду виборців Каліфорнії почала застосовувати Інтернет ще до виборів у конгрес 1994 року. За його допомогою виборці отримали змогу знайти 300 електронних документів, більшість з яких було спільно створені різними кандидатами. "Медіа висвітлює діяльність кандидатів лише тоді, коли вони скажуть щось неприємне про своїх опонентів", - поскаржився Александер. Під час виборів цими документами користувалися 14.000 разів. Для виборів 1996 року Кім Александер готує повніший пакет інформації: біографії кандидатів, прес-релізи, резолюції. Вона розглядає виборця як наймача, котрий екзаменує кандидата.

Каліфорнія, з її найбільшою у світі комп'ютерною і модемною мережею, є добрим тереном для первірки подібних проектів. Однак навіть у Каліфорнії середньостатистичний користувач "он-лайн" служб - біла людина чоловічої статі, з вищою освітою, високим достатком і не молодша 29 років. Він особливо не відрізняється від меншості каліфорнійців, котрі користується правом голосу. Якщо такі служби мають за мету поширення настроїв громадськості, комп'ютери й модеми потребують ширшого розповсюдження. Також необхідно виробити механізми зацікавлення виборців: якщо газета відома це значить, що вона добре оформлена і відредагована.

Окремі політики також задоволені тим, у який спосіб електронна пошта дозволяє виборцям виходити на контакт із ними. Так, Президент Клінтон, отримує значно більше листів, ніж будь-хто із його попередників: 20.000 щодня, порівняно із Джорджем Бушем, котрий отримував 8.000. Із них 1.000-2.000 листів пересилаються електронною поштою, що робить його людиною, яка отримує найбільшу у світі екектронну кореспонденцію.

Однак, лише тому, що листи надходять електронною поштою, політики не обов'язково розглядатимуть їх уважніше, ніж ті, що вони просто через пошту. Білий Дім і нині відповідає на зливу листів у спосіб, який комп'ютерщики означують "слимаковою поштою". Фамільярність породжує зневагу. Окремі американські політики незавдоволені тим, що 80% листів надходять до них із інших штатів. Одна з причин - клацнувши "мишою", лоббісту або розлюченому виборцю дуже лекго відправити листа будь-якому члену Конгресу. Отже, письмовий лист може зберегти свій статус як впливовіший, ніж базікання через Інтернет.

 

ПРОТЕСТИ І ПРОДУКТИВНІСТЬ

Песимісти побоюються, мовляв вдосконалення комунікацій полегшить життя лоббістів. Вони вважають, що лоббіювання - це погано і що воно є причиною політичних тупиків. Раух із острахом згадує поразку Клінтона 1993 року - провал його пропозиції стосовно податків на струм: "Чого тільки не було: реклама, опитування громадської думки, радіодебати, масове листування, масові телефонні дзвінки по "гарячим телефонам".

Очевидно, лоббістські групи стали впливовішими, а їх ефективність неймовірно зросла завдяки використанню факсів, комп'ютерів та іншого, що становить інофрмаційні бази. Мобільний телефон дозволяє лоббісту, сидячи на слуханні в Конгресі привести у стан готовності головний штаб лоббістської групи. Факс можна використати для розсилки повідомлень сотням прихильників лише один раз натиснувши на кнопку. Ця техніка використовувалась для стрімких нападок на політиків під час дебатів про торгову політики стосовно Уругваю й НАФТА. Або ж людей можна обдзвонити і переконати їх зібратися для безпосередньої розмови з конгресменом.

Комп'ютери також підвищили ефективність лоббі. Мінікомп'ютер і прінтер можна застосувати на мітингу протесту, аби кожен міг надрукувати своє ім'я, адресу та персонального листа, котрі потім видрукуються і надійдуть до місця призначення. Завзяті лоббісти, такі як Енн Уекслер з Вашингтона, вже почали експериментувати з Інтернетом. Американська асоціація відставників (AARP), надзвичайно ефективна лоббітсьска організація, котра об'єднує 33 мільйони осіб, має власну "он-лайн" службу. Ця служба надає рекомендації стосовно того, як проводити лоббіювання і які засоби для цього є. На щастя для Америки та її політиків, люди у відставці не такі комп'ютерно грамотні, як молоді.

Зразкова кампанія була проведена групою молодих членів Американської профспілки фізиків, котрі вважали, що їх рада мало мереймається тим, аби не було браку робочих місць для молодих фізиків. Скориставшись Інтернетом, аби зв'язатися із 44.000 членів спілки, вони зібрали 430 підписів, необхідних для балотування до ради. Такий "заколот" був безпрецедентним за 100-річну історію спілки. Захарій Левін, один із учасників кампанії, підрахував, що це коштувало лише $180. якби вони використали пошту, довелося б заплатити $2.000. Тай навряд чи це було б ефективним.

Професійне громадське лоббіювання залишається переважно американським феноменом. Потенційні можливості успішного лоббіюванні у Вашингтоні є найбільшими у світі. Дворічний термін у Палаті Представників, відсутність строгої партійної дисципліни та значні витрати, - усе це робить Конгрес надзвичайно вразливим. Для демократії значно корисніше, якби лоббі взяли на озброєння громадську думку, а не традиційніші засоби - виплати на різні банківські рахунки, походи в оперу та робочі місця для рідні.

Звинувачені у порученні принципів демократії, лоббі заявляють, і небезпідставно, що їх не розуміють, або розуміють неправильно. "Параво висловлюватися є суттю демократичного процесу, - зазначив Уекслер. - Під час найважливіших кампаній обидві точки зору представлені адекватно". Так, одна сторона може кричати голосніше, однак галасуватимуть обидві. Окремі групи добиваются скорочення податків, інші - збільшення громадських витрат. Американська спілка платників податків застосовує "он-лайн", якщо хоче вплинути на членів Конгресу. Спілка переконує, мовляв наслідеом буде різке скорочення кількості тих конгресменів, корті підтримують законопроект про витрати.

 

ГОЛОС НАРОДУ

Кваліфіковані лоббі знають: кампанія стає впливовою тоді, коли вона відбиває позиції виборців. Одним із факторів впливу комунікаційних технологій на політику є те, що політики нині легше дізнаються, що думають виборці. У цьому сенсі опитування гомадської думки є прототипом обопільної політики.

Телефон зробив опитування легшим і швидшим. Він не лише уможливив ретельно структуризоване опитування, а й, як підкреслив голова найбільшої британської соціологічної фірми Роберта Уорчестера, "чаклунські опитування", коли читачів газети або телеглядачів заохочують висловити по телефону свою точку зору стосовно гарячих питань.

Лоббі знають про використання опитувань для успіху з певних питань усе: класичним прикладом стала дискусія у Британії стосовно того, чи повинні магазини працювати в неділю. Кожна сторона провела опитування, аби продемонструвати громадську підтримку. Політики грають у цю гру настільки ж завзято, як і лоббі. Уряди скаржаться на опитування найбільше, коли вони відбивають не те, що вони хотіли б почути.

Те ж саме відбувається і на телебаченні й радіо: здебільшого ведучі теле- і радіопрограм заохочують слухачів і глядачів до критики керівництва. Вважається, що подібні радіопрограми в Америці, нерідко очолювані правими ведучими, допомогли республіканцям здобути перемогу на минулорічних виборах. Кількість "ток-радіо" станцій зросла із 200 десять років тому до понад 1.000. Половина американських дорослих слухають "ток-радіо" принаймні раз на тиждень. 20 мільйонів слухають найпопулярнішого ведучого Раша Лімбафа.

Американські праві поступово охоплюють телебачення - у міру того, як за останні два роки зросла кількість супутників та кабельних каналів. Один із таких каналів - Національне уповноважене телебачення (NET) - транслює на 11 мільйонів будинків. Пан Гінгріч - одна із зірок цього каналу - повідомила, що NET не лише транслюється, а й продається у друкованому вигляді за 229 доларів 95 центів.

Дешевші комунікації корисні не лише професійним лоббістам. Нині будь-хто - і лоббі, і контр-лоббі - мужуть легко почати кампанію. Однак умовити прислухатися до себе по Інтернету або місцевому радіо, буде настільки ж важко, як і за часів старомодних імпровізованих трибун.

 

НЕБЕЗПЕКА ПЛЕБІСЦИТУ

Якщо про громадську думку можна дізнаватися так часто і легко, постає запитання: чи потрібні виборчі представництва? Якщо виборці зможуть ставити запитання і пропонувати свої думки, чи зможе демократія довести, що вона є не лише 200-річною технологією, мостом між прямим голосуванням Давньої Греції та електронним голосуванням сучасної Каліфорнії?

До певної міри, ця тривоги - не просто слова. З початку 1970-х років національні референдуми почали проводитися удвічи частіше. Про це повідомив Девід Батлер із Наффілдського коледжу Британії. Майже у половині американських штатів дозволено проводити референдуми - звичайно ж на осонві пропозицій та ініціатив виборців.

Уявіть собі сплав нових технологій й ініціативи виборців у найближчому майбутньому: досвід фізика Левіна демонструє яким привабливим може стати збирання "електронної" підтримки стосовно певної пропозиції. Чи мають право нелегальні імігранти отримувати безплатну освіту й медичну допомогу? Чи повинна Британія залишатися в Європейському Союзі? Чи повинен вмерти вбивця? Різниця між опитуванням і референдумом зникне.

Коли референдуми проводитиуться частіше, це стане інструментом стримування багатьох лоббі. Впливати на точку зору всього електорату буде складніше, ніж на політиків. Однак окремі виборці не впевнені, що вони можуть довіряти своїм співвітчизникам настільки, аби дати їм таку владу. Виборці можуть бути нетолерантними до меншин, вони можуть вагатися. Минулого року підтримка британського членства в Європейському Союзі коливалася від 10 до 60% - частково з огляду на варіативність заданих запитань.

Аби якось врегулювати "сирі" опитування, останніми двома десятиріччями було проведено кілька експериментів (здебільшого у Сполучених Штатах) стосовно способів використання телефону і телебачення для моделювання "напівбезпосередньої демократії" Тоффлерів. Більшість проводили політологи Обернського університету штату Алабама Теодор Беккер і Христя Деріл Слетон (як і Тоффлери, вони є подружжям). Вони висунули ідею "телеголосування" та "електронних міських мітингів" за британським звичаєм щорічно збирати громадян для обговорення бюджету та інших нагальних справ.

За допомогою телебачення, радіо й газет, якнайповніше розкривається проблема дебатітв. Випадковим виборцям надсилається пакет інформації по телефону, що за словами Беккера, "сприяє досягненнню телеконсенсусу". Нині він сподівається надсилати такі схеми бізнесменам, екологічним організаціям, фундаторам політичних партій та AARP. Новий засіб лоббіювання створено.

Окремі політологи обстюють інші шляхи використання телебачення для опитування громадської думки. Джеймс Фішкін із Техаського університету міста Остін, розробив методику "дорадчого опитування". Певна кількість виборців збирається на тиждень і їй дається завдання обміркувати якесь питання. Потім думка групи ретельно резюмується і виноситься певне рішення. Минулого року на Британській телевізійній станції Channel 4 така група обговорювала проблема злочинності. 11 червня експеримент було повторено. Темою цієї дискусії була Європа. Фішкін намагається також провести "дорадче опитування" стосовно кандидатів у президенти США.

Нині такі експерименти залишаються як мінімум способов використання телебачення для передачі глядачам усієї складності політичних проблем. У міру того, як програми стають звичнішими, їх ефективність зменшуватиметься. Крістофер Артертон, автор книги "Теледемократія", розповів про виборчі бюлетні з різних питаннь, які з'являлися у нью-йоркських газетах 1976-77 роках - після того, як ці проблеми обговорювалися на телебаченні. Спочатку 10% електорату вирізали бюлетні і голосували. Коли новизна розвіялася, активність виборців зменшилася до 1%.

Прихильники телеголосувань переконують, мовляв ентузіазм населення зросте і утримуватиметься якщо механізм голосування буде визнано конституцією. Чи так це? Не обов'язково. Виборча активність під час референдумів, котрі можуть послужити прикладом, звичайно нижча, ніж під час загальних виборів - іноді, як зазначає Батлер, значно нижча. Навіть у Швейцарії, де проводиться половина усіх референдумів у сучасному світі, виборча активність із початку 60-х років утримувалася в середньому 45% (хоча вона дещо зросла у 80-х). У Каліфорнії голосування з окремих ініціатив привертають меншу увагу, ніж стосовно окремих кандидатів. Напевне виборців більше приваблює репрезентативний аспект демократії.

Репрезентативна демократія має перевагу над прямою. Просте голосування ("так" чи "ні") ускладнює досягнення компромісів. Виборці віддають державне кермо фахівцям - так само як вони доручають їм вчити своїх дітей. Однак навіть якщо виборці більше не захочуть висловлюватися прямо, політична активність перейде у неформальні сфери. Справа інформування виборців та з'ясування їх позицій стане ще складнішою. Лоббіювання - також. Чим більше політичної влади перейде від політиків до населення, тим більше зацікавлених груп муситимуть лоббіювати населення, а не його представників.



Е-демократія: проблеми та здобутки

  1. Частина 1
  2. Частина 2
  3. Частина 3
  4. Частина 4
  5. Частина 5
  6. Частина 6
  7. Частина 7
  8. Частина 8

Ви можете переглянути наші видання за такі роки:

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

2018

2019

Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2019
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International, якщо не зазначене інше