ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: inform@library.vn.ua

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і мистецтв Вінницької облдержадміністрації



Е-демократія: проблеми та здобутки

Версія для друку

 Соціально-психологічні аспекти формування Інформаційного суспільства

E-Ukraine. Інформаційне суспільство: бути чи не бути
О. Б. Шевчук, О. П. Голобуцький

http://www.e-ukraine.biz/index.html

Коннектикутський янкі Тайтус Муді, персонаж комедійного радіошоу Фреда Аллена (професійне ім'я актора, продюсера й письменника Джона Саллівана) 20-х років "Allan's Alley" на питання: "Що ви думаєте про радіо?" відповів: "Не розумію, для чого могли б знадобитись меблі, що розмовляють".

Як ти, читачу, вже здогадався, ми починаємо розгляд наступної проблеми – необхідності серйозної соціально-психологічної адаптації індивіда до сприйняття інновацій. Недостатньо надати у розпорядження людству нову техніку, нехай навіть найрозумнішу і найзручнішу. Наскільки б вона не полегшувала життя і не розширювала коло можливостей індивіда, але доки кожна людина не прийме технологію як частку саме свого життя, а не чужого довколишнього світу – скільки-небудь значних зрушень у суспільстві не відбудеться.

Тут спрацьовує принцип страуса: доки кожен не розплющить очей і не захоче побачити зміни – можна вважати, що, практично, вони не існують. Так, можна запровадити електронну пошту, віртуальний центр працевлаштування чи найдешевший онлайновий магазин, але все це будуть лише зовнішні зміни, що відповідатимуть саме новим технологіям, а не новому способу життя.

Тут цілком правий Петроній Арбітр, сатирик часів Нерона, який казав, що людині властиво затівати перестановки щоразу, як виникають нові умови. Проте за всієї видимості руху вперед, насправді це призводить до плутанини, безрезультатності й занепаду духу.

Нові технології мають перестати бути новими у розумінні "ненадіваного плаття" для сільської модниці – його придбали, проте й не думають чіпати до "особливого випадку". Шкода лише, що "особливий випадок" найчастіше означає власний похорон.

Коли речі із застосування інформаційних технологій стануть такими ж буденними, як джинси – що їх і на свято, і на роботу, і на відпочинок, і лагодити авто – це буде означати, що змінився внутрішній світ людей. І тоді ми виявимо, що "нова цивілізація" вже настала. Ми просто живемо в ній, але так і не помітили – відколи.

Тож "як добитися того, аби люди користувались технологіями після того, як отримають доступ до них? Це ще одне завдання освітнього характеру, котре мають розв'язати держави". Як ви гадаєте, хто саме настільки покладається на офіційні рішення? Ви не повірите, але це – Білл Гейтс, який завжди нарікав на бажання держави влізти усюди й регламентувати практично всі сторони діяльності корпорацій.

Більше того, приклад, що найбільш надихає в цьому плані Гейтса – Китай, в якому "старший брат" встромляє носа в кожну шпарину й намагається цензурувати навіть зміст гіперпросторового спілкування своїх громадян. Проте там процвітає ринок персональних комп'ютерів, і уряд все ж прагне розвинути у громадян навички використання нових технологій.

Чиновники усвідомлюють, що комп'ютерна грамотність населення підвищить економічну конкурентоспроможність Китаю. Тому китайський уряд видав Пекінському телебаченню й фірмі RXL Pulitzer (Сіетл, штат Вашінгтон) замовлення на створення щотижневої телевізійної програми, яка б розповідала про персональні комп'ютери.

Комедія положень "My Computer Family" ("Моя комп'ютерна родина") з життя родини Чжао стала одним з найпопулярніших телевізійних шоу в Китаї. Серіал транслюється на 20 найбільших телевізійних станціях країни.

І що б не диктувала політика, ринок диктує своє. Тож спонсорами "державного комп'ютерного виховання" у Китайській Народній Республіці виступають корпорації "Майкрософт" та "Компак Комп'ютер".

Але що значить "почати користуватися" доступними технологіями? Яких вмінь це вимагає від людей, і чи не можна обійтись без набуття "інформаційних" навичок? Як і де навчитись "жити по-цифровому"? Скільки часу й зусиль це від нас вимагатиме? Якої "порції" навчання нам вистачить на наше життя?

Потрапивши до електронного суспільства, стаєш не лише робітником розумової праці, але й її споживачем. Та аби ця праця була ефективною, вчитися доводиться щогодини.

В новому суспільстві просвіта – важлива частка щоденного життя. Надто важлива, аби віддати її на відкуп лише школам і інститутам. Знання стають складовою частиною товарів, виробництва, послуг і розваг, тому завод, офіс і дім перетворюються на навчальні заклади. Дедалі частіше інтерактивні засоби навчання вбудовують у товари, так що користування ними передбачає навчання.

Ще більше змінюються звичні погляди на кар'єру та набуття фаху. Про плани побудови кар'єри доведеться забути. Чи справді треба буде відкинути всі сподівання на стабільність та передбачуваність професійного життя?

З цього приводу Луї Росс, головний інженер "Форд Мотор", так настановляє студентів-політехніків: "У вашій кар'єрі знання – щось на зразок молока. Термін придатності надруковано на пакеті. Термін придатності інженерного диплому – близько трьох років. Якщо на цей час ви не поповните знання, отримані в інституті, чимсь новим, ваша кар'єра скисне".

Навіть гірше – коли ви лише закінчуєте чотири курси за науковою чи технічною спеціальністю, половина того, чого вас навчали, встигає застаріти. Фахівець – це вже не той, хто раз у житті навчився щось робити як слід. Фахівець – той, хто засвоює знання, обсяг яких подвоюється що півтора року. І це не косметичне підправлення деяких моментів: використовувані в роботі технології й зміст роботи змінюються часто й всерйоз.

Хтось вважає, що може дозволити собі лишатись осторонь цих всіх нововведень – адже все одно їх потік ніколи не припиняється. Але тоді він має бути готовий до наслідків – відриву від решти суспільства та консервації у власному світі, що відмовився змінюватись. Робертсон Дейвіс, автор "Дептфортської трилогії", 1993 року сказав: "Світ, в якому я живу, настільки не схожий на світ, в якому я народився, що якщо на це не звертати уваги, я перетворився б на викопну людину".

У зв'язку з цим існує один не надто втішний нюанс: саме "викопних людей" ми виховуємо у нашій системі освіти, основні принципи якої було закладено ще на початку індустріальної доби. Та доба сформувалась, розвинулась і скінчилась, а вітчизняна школа досі готує для неї кадри. Згодимось, що логіки тут мало.

"По мірі переходу від аграрного суспільства до індустріального на зміну сільській школі приходить цегляна будівля школи міської. Сорок років тому почався вже перехід до Інформаційного суспільства, але нові принципи освіти поки що так і не розроблено, не кажучи вже про створення школи майбутнього, котра може бути геть не схожа на звичну для нас школу".

Те саме стосується школи вищої. Не вистачає системи освіти, в якій студентів вчили б не згадувати інформацію, а вчитися й проявляти творчий підхід. Потреби й пропозиції нового часу просто ігноруються. Джефрі Банністер, президент Університету Баттлера, каже: "Система університетського навчання – з часів до Гуттенберга, бо професори пишуть конспекти від руки, а потім переносять написане на дошку крейдою. Тобто, друкарський станок у викладачів ще не входить до переліку речей повсякденного вжитку".

Але ж і Гуттенбергів метод поширення інформації вже пішов в історію. На зміну набірним шрифтам прийшов двійковий код. Час йому здобути визнання, і перш за все – визнання освітньої системи. З цього приводу Тім Стоунір сказав: "Використання обчислювальних машин в навчанні – найважливіше досягнення в педагогіці після винаходу бабусь. Адже бабусі – найдавніша у світі система накопичення інформації".

Проте за нинішніх темпів розвитку покладатися на бабусині оповідки – річ ненадійна. Принаймні після того, як тобі виповнюється три роки. Освіта ж за допомогою персональних комп'ютерів, поза всіма іншими перевагами, ще й економічна. Причому економічна з усіх точок зору: обсяг навчання можна збільшити на 30%, витративши при цьому на 30% менше коштів, а час на це навчання скоротиться на 40%.

Більш ефективна, швидка й дешевша освіта – це те, що не можуть дозволити собі упустити ані керівники занепалої системи просвіти, ані платники податків, котрим ця система обридла гірше гіркої редьки.

Ми з вами вже погодились, що інформаційні технології – це нові можливості, нові горизонти для розвитку особистості. Проте багато хто побоюється, що вони лише занапастять молодь, позбавлять стимулів до особистого прогресу. Представники цього табору кажуть, що існує небезпека зростити безграмотне покоління, враховуючи характер сьогоднішньої технології – вал інформації, що йде в один бік і виключає читання чи письмо.

Але вони не враховують інтерактивності теперішніх інформаційних технологій, які ґрунтуються на активній участі користувача. Дон Тапскотт 1994 року, розглядаючи проблему впливу нових медіа на користувачів, спрогнозував доволі оптимістичний розвиток подій, посилаючись на дослідження, які показували, що споживачі будуть менше дивитись (у сучасному розумінні цього слова) телевізор.

Трохи пізніше доповідь Andersen Consulting підтвердила його точку зору, ґрунтуючись на проведених опитуваннях. В доповіді зазначається, що респонденти надають значно більшу перевагу інтерактивній освіті й програмам підготовки, ніж фільмам на запит, телевізійним шоу й іграм.

Щодо загальної тенденції, Дік Нотбарт, виконавчий директор компанії "Амерітек", згоден з цими апологетами інформатизації, кажучи, що роль телебачення зміниться, коли люди перестануть його "дивитися" і почнуть "використовувати".

Це стосується не лише самого телебачення. Так само роль комп'ютера має вийти за рамки вдосконаленої друкарської машинки чи ігрового апарату. І цей процес доволі успішно просувається. Результати досліджень міністерства торгівлі США показали, що якщо радіо знадобилось 30 років, аби досягти аудиторії в 50 мільйонів осіб, а телебаченню – 13 років, то Інтернету – лише 4 роки. 

Мабуть, люди таки дещо змінилися, якщо нові інформаційні технології змогли в короткий термін відвоювати собі такий плацдарм. Проте зміни, достатні для включення інформаційних інновацій до життєвого оточення, ні в якому випадку не забезпечать ефективної роботи в цьому новому середовищі.

Щодо цього вдале формулювання дала доцент факультету журналістики Московського державного університету ім. М.В.Ломоносова Олена Вартанова, директор Центру фінсько-російських досліджень. За її словами, нові медіа вимагають від людей не лише модифікації чогось вже наявного в них, але вироблення цілком нових якостей – високого рівня абстрактного мислення, швидкості реакції, готовності до постійного підвищення рівня освіти.  Згадані вимоги стосуються не тільки окремих індивідів, але й груп всіх рівнів, а також способів їх взаємодії. Це означає, що має з'явитись нова культура організації, культура управління й праці, нові узвичаєні норми сприйняття й використання інформації. 

Адже навіть найкраща модель суспільства не в змозі забезпечити споживача кращим життям, ніж він заслуговує за своїми знаннями і культурою. Тому навчити споживача пред'являти новим технологіям і новим суспільним стосункам запити освіченої людини так само важливо, як і просто задовольняти його вимоги.

Це – сфера спільних інтересів компаній та урядів, але громадські організації теж зацікавлені у підвищенні загального культурного та освітнього рівня населення. Окрім всього іншого, це забезпечить підтримання соціальної злагоди у період глобальних трансформацій.

Бо, як вказано у рекомендаціях Єврокомісії Раді Європи, всі революції, й інформаційна серед них, є джерелом різкого зростання непевності, неоднорідності у суспільстві. І хоча водночас створюється безліч надзвичайних можливостей, все ж є велика ймовірність того, що індивідууми відхилять як саму нову інформаційну культуру, так і її інструменти.

Відповідно, уряди мають розпочати кампанію з прищеплення розуміння та сприйняття нових обставин, що зумовлюють наше життя відтепер. Найпершими об'єктами кампанії є, зокрема, державні служби, засоби масової комунікації та освітянські заклади. 

Держава має сприяти й діяльності комерційних компаній щодо популяризації інформаційних технологій. Це, зокрема, є реклама й пропаганда привабливого сучасного способу життя. Бо ж електронне листування, торгівля й банківські операції, резервування подорожей, домашні завдання школярів і курсові роботи студентів, Інтернет й інші послуги доступні лише тим, в кого є персональний комп'ютер.

Сектор, що найбільш дратує батьків і викладачів – комп'ютерні ігри – насправді теж є добре продуманим стратегічним кроком, що має заохочуватись державою. Час спливає дуже швидко. Діти, що їх не можна відірвати від монітору сьогодні, завтра стануть проповідувати можливості інформаційно-телекомунікаційних технологій на роботі.

Соціальна роль інформаційно-телекомунікаційних технологій дедалі повніше реалізуватиметься за рахунок комп'ютеризації освіти. Нехай її вплив сьогодні не настільки вже великий, однак завтра конкуренція, збільшення комп'ютерної грамотності батьків і вимог самих учнів, розвиток мережевих послуг зроблять свою справу, і схему "один школяр – одне комп'ютеризоване місце навчання" буде запроваджено всюди.

Це позначиться і на обсягах самоосвіти. Варто лише надати доступ зі шкільних комп'ютерів до Глобальної Мережі, як залишитися у класі до пізнього вечора буде для дітей засобом вже не покарання, а нагороди. Тож на Лісабонській зустрічі у квітні 2000 року було визнано за обов'язкове завдання з'єднати всі школи з Інтернетом до кінця 2001 року.

Просвітянський потенціал Інтернету як для дітей, так і для дорослих вже знайшов у багатьох країнах своє застосування. Так в Єгипті організовано дитячий Web-вузол Little Horus, що містить понад 300 сторінок ілюстрованої інформації на тему єгипетської цивілізації, що нараховує вже сім тисячоліть. Крім того, тут вміщено фотознімки сучасного Єгипту, які охоплюють економічне, культурне та громадське життя країни. Розділ "Тур" містить посилання на інші популярні дитячі вузли.

Австралійська програма, фінансована громадським об'єднанням Duke Street Community House в Мельбурні, спрямована на навчання інформаційним технологіям дорослих людей, що належать до соціальних верств з низьким рівнем доходів. Ці люди, фактично позбавлені доступу до інформаційних технологій, можуть отримувати в рамках програми п'ять годин безкоштовного навчання плюс десять годин подальшої безкоштовної підтримки.

Глухі громадяни Гонолулу, штат Гавайї, можуть скористатися можливостями, що їх надає спеціальний проект "Real Time Captioning Law", спрямований на висвітлення роботи Міської Ради та її комітетів. Завдяки цьому проекту більш як 75 тисяч глухих чи зі слабким слухом громадян Гонолулу отримали рівні з іншими можливості для доступу до інформації про засідання Міської Ради та комітетів, які передаються або телебаченням, або ж через Інтернет.

Так само в США широко використовується метод дистанційного навчання. Скажімо, саме так викладають уроки математики другого ступеню у навчальних закладах, де немає власних останніх класів. Засоби дистанційного навчання дозволяють дітям, котрі не в змозі відвідувати школу через хворобу, зв'язуватись із викладачами мережею з дому. За допомогою цієї технології вдається вирівняти рівень викладання у різних школах, а також здійснювати серед класів одного ступеню різних шкіл спільні проекти чи спеціальні уроки.

"Інформаційний спосіб життя" родин поширюється здебільшого завдяки збільшенню обсягів електронної торгівлі. Адже люди завжди витрачатимуться на речі, що забезпечать комфорт і зручність у домі, офісі, в авто. Вже й тепер дедалі більша кількість людей і організацій використовують електронні пристрої, зокрема, для особистої охорони й безпеки. Тим більше, експерти передбачають подальше зниження цін на різноманітні інформаційно-телекомунікаційні технології, що заохотить ще ширші кола покупців.

Щодо сьогоднішнього використання можливостей, що їх надає онлайнова торгівля, то, наприклад, близько половини всіх користувачів персональних комп'ютерів у Німеччині відвідують веб-сайти компаній в надії отримати пораду перед тим, як вони здійснять покупку. Тим не менш, лише 12 відсотків насправді роблять покупки Інтернетом. Решта йдуть до магазину, а потім відвозять покупки додому.

По той бік Атлантики тенденція абсолютно протилежна. Споживачі вибирають продукти в магазині, а по тому замовляють найкращий варіант через Інтернет. 

Прибічники інформатизації здобувають нових членів трохи не щодня за рахунок і сільського населення. Воно одержує можливість більш активної участі в економічному й соціальному житті за допомогою інформаційно-телекомунікаційних технологій.

Вже сьогодні відомі приклади у країнах СНД, коли або місцева влада, або збори мешканців нетелефонізованих поселень звертаються до можливостей супутникового зв'язку. Вони купують часто один мобільний телефон на всіх, який, проте, є засобом зв'язку з "великою землею" раніше геть відірваних від цивілізації острівців життя.

Але й стосовно мешканців мегаполісів буде вірним визначення, що завдяки інформатизації відбувається розширення "віртуального" життєвого простору.  

Інформація та технології комунікацій є інструментами і для збільшення соціальної єдності та гармонізації життя людини і суспільства. Наприклад, нові товари й послуги забезпечують літнім людям можливість більш тривалого автономного, але безпечного й захищеного життя. 

Нові парадигми в сфері охорони здоров'я створюють людину, що свідомо піклується про своє здоров'я, передбачають безперервний моніторинг, персональні системи охорони здоров'я тощо. Те саме стосується довкілля (з'являється парадигма сталого розвитку) та транспорту ("мобільне суспільство" та "глобальне підключення").

Щодо громадського життя, то інформатизація означає прямий доступ населення й підприємств до інформації, до систем послуг адміністративних органів країни, регіону, міста, району, до демократичних інститутів суспільства ("онлайнова демократія"). Тобто, створення свого роду "онлайнового уряду". Фактично, Інформаційне суспільство – одна з небагатьох суспільних систем, де соціальна справедливість і економічні інтереси можуть іти рука об руку. 

Загалом застосувань цифрових технологій, що несуть вигоду і суспільству, і окремому громадянину, і бізнесу – не злічити. Нові ділові можливості відкриваються для підприємців, що здатні творчо підійти до облаштування свого бізнесу. Так, один з перших мобільних телефонів у Таганрозі було придбано сантехніком, що працював за принципом самозайнятості. Він складав гроші на цю покупку, будучи певним, що вона окупиться. Й очікування справдились. За його власними словами, "тепер я не втрачаю жодного замовлення, мене завжди можна застати. Й електронного записника скоро куплю".

Насправді зміни в діловій культурі – найбільш жорстка вимога для запровадження гіперпросторової економіки. Адже не можна видати указ щодо "підприємницького духу", який має негайно з'явитись та взятись до інформатизації бізнесу. Але ми можемо робити навпаки – інтереси підприємців закладати в основу загальної економічної політики.

Для загального підсумку скажу: рівень вимог користувачів до системи інформації тримається в межах стереотипів, що виробились у процесі взаємодії з певним каналом інформації. Аби запровадити нову інформаційну технологію, необхідно перевести стійкі уявлення користувачів про можливості системи інформації у якісно новий стан.

Для цього важливо пам'ятати, що, по-перше, інформаційна потреба – це не те, що задовольняється за допомогою існуючої системи інформації, а те, що потребує задовольняння. По-друге, інформаційна потреба може зникнути, не будучи задоволеною. По-третє, факт виникнення інформаційної потреби не завжди і не обов'язково усвідомлюється.

Тож, аби задовольнити нові потреби суспільства, спочатку йому слід наочно продемонструвати, що воно (суспільство) ці потреби має і вимагає їх задоволення. Так, як це продемонстрував Джуліус Рейтер (той самий, чиє агентство досі є одним з найпопулярніших у світі), який 28 квітня 1850 року з сорока п'ятьма голубами-кур'єрами, винайнятими у броваря, почав свою кар'єру інформаційного брокера.

Так, голуби Рейтера могли подолати відстань лише у 200 кілометрів, і не далі, ніж у двох годинах льоту від Брюсселю. Проте Агентство Рейтера продемонструвало, що інформація – товар, подібний до будь-якого іншого. І він тим цінніший для одержувача, чим швидше транспортується від А до Б.

Вже потім це усвідомлення перетворилося на "інформаційний бум", що докотився до бірж, преси, урядів, виробництва й торгівлі. Знати більше, знати раніше – стало основним принципом існування багатьох і багатьох організацій.

Нині інформаційна потреба суспільств переходить від кількісних характеристик до якісних. І це оновлення має прижитися в мозку кожного – від прем'єра до домогосподарки. Вони знатимуть, що саме їм потрібно, як, коли і що саме вони хочуть отримати з пропонованого Інформаційним суспільством. А це, в свою чергу, формуватиме інфраструктуру пропозиції, як ринкову, так і освітню.



Е-демократія: проблеми та здобутки

  1. Частина 1
  2. Частина 2
  3. Частина 3
  4. Частина 4
  5. Частина 5
  6. Частина 6
  7. Частина 7
  8. Частина 8

Ви можете переглянути наші видання за такі роки:

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

2018

2019

Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2019
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International, якщо не зазначене інше