ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: inform@library.vn.ua

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і мистецтв Вінницької облдержадміністрації



Е-демократія: проблеми та здобутки

Версія для друку

Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека  ім. К.А.Тімірязєва

 

 Е-демократія: проблеми та здобутки

 

Щотижневий дайджест Інтернет-видань

 

   Випуск перший

 

26 листопада 2005 р.


 

 Дайджест Інтернет-видань

 

Щотижневе видання

Вінницької обласної універсальної

наукової бібліотеки ім. К.А.Тімірязєва

 

Наша адреса:

21100 м. Вінниця,
вул. Соборна, 73
Тел. (0432) 32-20-34
Факс (0432) 35-16-85
E-Mail: inform@library.vn.ua

http://old.library.vn.ua

 

Відповідальний за випуск – Морозова Наталія Іванівна

Упорядник видання – Веселова Тетяна Олександрівна


ЗМІСТ

 

1. Поняття  інформаційного суспільства,  принципи його побудови та  складові компоненти 

2. 10 пріоритетних напрямків Ініціативи "Е-Європа". Реалізація проекту "Інформаційного Суспільства". Шлях України

3. Знаннєва економіка – економіка конкурентоспроможності

4. Використання офіційних вебсайтів міським самоврядуванням України для взаємодії з різними цільовими групами: проблеми та перспективи

5. Соціально-психологічні аспекти формування Інформаційного суспільства

6. Електронні вибори

7.  Запровадження ІКТ у системі сучасної освіти: навчання протягом життя

8. Вебліографія


Поняття  інформаційного суспільства,  принципи його побудови та  складові компоненти

Т. Береза

http://www.isu.org.ua/uploads/publications/36.doc

Проблеми інформаційного суспільства та інформації, як виробничої сили, попали в центр уваги філософів, політологів, соціологів та спеціалістів інших гуманітарних та технічних наук після другої світової війни, коли економіки країн Західної Європи і Північної Америки здійснили якісний прорив у своєму розвитку. Постіндустріальна доба стала часом формування нових ідей про комунікативну, інформаційну природу суспільства. Все ж, вперше, у досить чіткому вигляді, ідея інформаційного суспільства була сформульована наприкінці 60-х - початку 70-х років минулого століття . Винахід самого терміну "інформаційне суспільство" належить Ю. Хаяші, професорові Токійського технологічного інституту. Японський уряд вже тоді вважав дуже важливим для країни, зокрема для її економіки, визначити перспективи поширення комп’ютерних технологій. Доповідь щодо цієї проблеми готували відразу кілька груп дослідників. Проте, акцент на економічних наслідках обумовив визначену обмеженість, і прикладний характер продукту роботи японських вчених.

Інформаційне суспільство так і залишилося б просто японською локальною моделлю розвитку, якби паралельно в таборі економічних суперників Японії - американців, не з'явилася ще одна концепція нового суспільства. Це був постіндустріалізм Деніела Белла, соціолога. Термін був запропонований ним ще в 1962 році. А в 1974 році з'явилася основна робота - "Прихід постіндустріального суспільства". За Беллом, нове, постіндустріальне суспільство базується на теоретичному знанні, що є його визначальним принципом, джерелом інновації і формування політики. З’являється новий домінуючий клас - клас професіоналів, у всіх сферах - економічній, політичній і соціальний - основний вплив на прийняття рішень здійснюють нові інтелектуальні технології і новий інтелектуальний клас. Відтак, протягом 70-их відбувається конвергенція цих двох, майже одночасно народжуваних, ідеологій. Продукт схрещення ідей Хаяші і Белла залишив за собою назву і прикладну частину від винаходу японських технологів і економістів. Але все інше - власне ідеологію, соціальний, психологічний, культурний аспект, усе те, що і склало основу для майбутньої цивілізації „Третьої Хвилі”, - було запозичено від соціологічного підходу Белла.

Ідеологія постіндустріалізму мала досить солідну теоретичну основу й універсалістську орієнтацію для виконання функції фундаментальної соціальної концепції. Зусилля теоретиків були спрямовані на обґрунтування реалій інформаційного суспільства, його загальних характеристик, на виявлення основних факторів взаємодії на людину. Однак, внаслідок такого розгляду проблеми, інформаційне суспільство сприймалось відмінним від традиційного суспільства. Ці „паралельні світи”  - суспільство та інформаційне суспільство  - в концепціях вчених існували ніби-то самі по собі, оскільки  інформаційне суспільство знаходилось осторонь від соціальних взаємодій. Белл за основну рису постіндустріального суспільства (яке перейшло до теорії Інформаційного Суспільства) визначає перехід від виробництва речей до виробництва послуг. У 60-70-і це вже не було голим теоретичним викладенням, адже кількість службовців вперше перевищила кількість робітників ще в 1955 році.

Протягом 1980-1990-х відбувається процес переоцінки промислового виробництва. Лавина доповідей, досліджень, що фінансувалися урядами і фабриками думок, була націлена на просування ідей Белла, тобто досліджувалися аспекти реструктуризації економіки і побудови Інформаційного Суспільства. Неоліберальна економічна політика, вільна торгівля, приватизація, дерегулювання, і структурні зміни мали позитивний вплив на розвиток даної тенденції. Інформаційні технології стрімко розвиваються і охоплюють цілий світ; починається модернізація міжнародних відносин, основою яких є обмін інформацією, причому це відбувається „поверх бар’єрів”: неконтрольований віртуальний простір однаково доступний будь-якому користувачу, підключеному до мережі, незалежно від свого місцезнаходження.

В результаті, новий масштабний розвиток і запровадження комп’ютерних технологій в 90-ті роки ХХ століття змусили оцінювати виникнення і формування інформаційного суспільства як варіанту соціальної модернізації. Такий розгляд проблеми був передусім пов’язаний з тим, що інформаційні технології проникли в економіку, стали її рушійною силою, змінили співвідношення традиційних галузей виробництва. Відтак, інформація перетворюється в товар, який має власний ринок і визначає ціну на товари на інших ринках. В умовах інтенсифікації інформаційних обмінів, на внутрішньому положенні окремих країн відобразились їх стартові можливості в політиці та економіці, інтелектуальному потенціалі, у сфері науки та освіти.

Отож, за назвою основного ресурсу - "інформація", сьогодні широко використовується термін інформаційне суспільство. Це суспільство є справді цифровим і глобальним, воно характеризується довічним навчанням, мережевим інтелектом, кремнієвою технологією. Також,

• Інформаційне - це суспільство, в якому всі можливості сучасної цивілізації використовуються на благо конкретної людини, в якому вона максимально розкривається і цілком реалізує себе;

• Інформаційне - це суспільство, націлене на впровадження, обмін і генерацію нових ідей та знань - головного національного капіталу, основи стабільного розвитку держави;

• Інформаційне - це суспільство, в якому високий рівень технологічного розвитку органічно поєднується з принципами людяності, гуманізму, відкритості і відповідальності всіх його членів.

10-12 грудня 2003 року, у затвердженому (учасниками Світового Самміту з питань Інформаційного Суспільства) проекті Декларації Принципів, представники більш як 161 країни світу офіційно задекларували своє спільне прагнення і рішучість щодо побудови орієнтованого на інтереси людей, відкритого для всіх і спрямованого на розвиток інформаційного суспільства, у якому кожний міг би створювати інформацію і знання, мати до них доступ, користуватися й обмінюватися ними, для того щоб дати окремим особам, громадам і народам можливість повною мірою реалізувати свій потенціал, сприяючи стійкому розвитку і підвищуючи якість свого життя на основі цілей і принципів Статуту Організації Об'єднаних Націй, а також  повністю підтримуючи Загальну декларацію прав людини.

Таким чином прагнучи побудувати „інформаційне суспільство для всіх” усі зацікавлені сторони повинні спільно працювати над розширенням доступу до інформаційних і комунікаційних інфраструктур і технологій, а також до інформації і знань, нарощувати потенціал, підвищувати рівень довіри і безпеки при використанні ІКТ, створювати на всіх рівнях сприятливе середовище, розробляти ІКТ платформи і розширювати сферу їхнього застосування, сприяти культурній розмаїтості і поважати її, визнавати роль засобів масової інформації, приділяти увагу етичним аспектам інформаційного суспільства і заохочувати міжнародне і регіональне співробітництво.

Власне у такий спосіб міжнародна спільнота сьогодні сформулювала принципи розвитку інформаційного суспільства для їх дотримання кожною країною світу на міжнародному, національному та регіональному рівні.

Поняття інформаційного суспільства є унікальним не лише в тому, що воно носить глобальний характер, а ще й тому, що воно пов’язане з множиною новітніх категорій: інформація, інформатизація, інформативність, інформологія, інформаційний соціум, віртуалізація, економіка знань, глобалізація тощо. Далі, з метою детальнішого розуміння поняття інформаційного суспільства, ми розглянемо його основні складові компоненти, а саме: інформація, інформатизація, знання, суспільство. 

Інформація. Рівень вимог користувачів до інформації перебуває в рамках стереотипів, що виробилися в процесі взаємодії певних каналів інформації. Щоб ввести нову інформаційну технологію необхідно перевести стійкі представлення користувачів про можливості системи інформації в якісно новий стан. Для цього важливо пам'ятати, що по-перше, інформаційна потреба - це не те, що задовольняється за допомогою існуючої системи інформації, а те що вимагає задоволення. По-друге, інформаційна потреба може зникнути, не будучи задоволеною. По-третє, факт виникнення інформаційної потреби не завжди і не обов'язково усвідомлюється.  

Отже, для того, щоб задовольнити нові потреби суспільства, спочатку йому варто наочно продемонструвати, що воно (суспільство ) ці потреби має і вимагає їхнього задоволення. Так, як це продемонстрував Джуліус Рейтер (той, самий, чиє інформаційне агентство і дотепер залишається одним з найпотужніших у світі ), який 28 квітня 1850 року з 45 голубами-кур'єрами, позиченими в бровара, розпочав свою кар’єру інформаційного брокера. Голуби Рейтера могли подолати відстань лише в 200 км, і не довшу, ніж у двох годинах польоту від Брюсселю. Проте, Агентство Рейтера продемонструвало, що інформація - товар, подібний будь-якому іншому. І він, тим цінніший для одержувача, чим швидше транспортується від пункту А до пункту Б.

Вже потім, це усвідомлення перетворилося на інформаційний бум, що докотився до бірж, преси, урядів, виробництва і торгівлі. Знати більше, знати раніше - стало основним принципом життєдіяльності індивідів і організацій нового суспільства - Інформаційного.

Сьогодні, інформаційна потреба суспільства переходить від кількісних характеристик до якісних. Дане усвідомлення може закарбуватись в мозку кожного - від прем'єра до домогосподарки. Люди будуть знати, що саме їм потрібно, як, коли і що саме вони хочуть одержати з пропонованого інформаційним суспільством. А це у свою чергу буде формувати інфраструктуру пропозиції, як ринкову, так і освітню .

Отже, діяльність окремих людей, груп, колективів і організацій зараз, усе в більшій мірі, починає залежати від їхнього інформування і здатності ефективно використовувати наявну інформацію. Перш ніж розпочати певну діяльність, необхідно провести велику роботу зі збору і переробки інформації, її осмислення та аналізу. Пошук раціональних рішень у будь-якій сфері вимагає обробки великих обсягів інформації, що часом неможливо без залучення спеціальних технічних засобів .

Зростання обсягу інформації особливо стало помітним в середині XX століття. Лавиноподібний потік інформації зрушився на людину, не даючи їй можливості сприймати цю інформацію повністю. Щодня в новому потоці інформації орієнтуватися ставало все важче. Часом вигідніше стало створювати новий матеріальний або інтелектуальний продукт, аніж шукати раніше розроблений аналог.

Створення великих потоків інформації зумовлено:

• надзвичайно швидким ростом кількості документів, звітів, дисертацій, доповідей і т.п., у яких викладаються результати наукових досліджень і дослідно-конструкторських робіт;

• постійним збільшенням кількості періодичних видань у різних сферах людської діяльності;

• появою різноманітних даних (метеорологічних, геофізичних, медичних, економічних і ін.), записаних зазвичай на магнітних стрічках і тому не досягаючих сфери дії системи комунікації.

В результаті настає інформаційна криза (вибух), що має наступні прояви:

- з'являються протиріччя між обмеженими можливостями людини щодо сприйняття і переробки інформації та існуючими могутніми потоками і масивами інформації, що зберігаються. Так, наприклад, загальна сума знань змінювалася спочатку дуже повільно, але вже з 1900 р. вона подвоювалась кожних 50 років, до 1950 р. подвоєння відбувалося кожних 10 років, до 1970 р. - вже кожних 5 років, а з 1990 р. - щорічно;

- існує велика кількість зайвої інформації, що ускладнює сприйняття корисної для споживача інформації;

- виникають певні економічні, політичні та інші соціальні бар'єри, що перешкоджають поширенню інформації. Наприклад, через дотримання конфіденційності часто необхідною інформацією не можуть скористатися працівники різних відомств.

Ці причини породили досить парадоксальну ситуацію - у світі накопичений величезний інформаційний потенціал, але люди не можуть ним скористатися в повному обсязі в силу обмеженості своїх можливостей. Інформаційна криза поставила суспільство перед необхідністю пошуку шляхів виходу з такого положення. Впровадження ЕОМ, сучасних засобів переробки і передачі інформації в різні сфери діяльності послужило початком нового еволюційного процесу, названого інформатизацією, в розвитку індустріального суспільства.

Інформатизація. Інформатизація суспільства - організований соціально-економічний і науково-технічний процес створення оптимальних умов для задоволення інформаційних потреб і реалізації прав громадян, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, організацій, громадських об'єднань на основі формування і використання інформаційних ресурсів.

Історія розвитку інформатизації почалася в США з 60-х рр, потім з 70-х рр - у Японії і з кінця 70-х - у Західній Європі. І зараз сучасне матеріальне виробництво та інші сфери діяльності все більш потребують інформаційного обслуговування, переробки величезної кількості інформації. Універсальним технічним засобом обробки будь-якої інформації є комп'ютер, який відіграє роль підсилювача інтелектуальних можливостей людини і суспільства в цілому, а комунікаційні засоби, що використовують комп'ютери, служать для зв'язку і передачі інформації. Поява і розвиток комп'ютерів - це необхідна складова процесу інформатизації суспільства .

Інформатизація суспільства є однією з закономірностей сучасного соціального прогресу. Цей термін все наполегливіше витісняє широко використовуваний донедавна термін "комп'ютеризація суспільства". При зовнішній подібності цих понять вони істотно відрізняються. При комп'ютеризації суспільства основна увага приділяється розвитку і впровадженню технічної бази комп'ютерів, що забезпечують оперативне одержання результатів переробки інформації і її накопичення. При інформатизації суспільства основна увага приділяється комплексу заходів, спрямованих на забезпечення повного використання достовірних, вичерпних і своєчасних знань у всіх видах людської діяльності. Відтак, "інформатизація суспільства " є більш широким поняттям, ніж "комп'ютеризація суспільства", і спрямована на якнайшвидше оволодіння інформацією для задоволення існуючих потреб. В понятті "інформатизація суспільства " акцент треба робити не стільки на технічних засобах, скільки на сутності і меті соціально-технічного прогресу. Комп'ютери є базовою технічною складового процесу інформатизації суспільства. Інформатизація, на базі впровадження комп'ютерних і телекомунікаційних технологій, є реакцією суспільства на потребу в істотному збільшенні продуктивності праці в інформаційному секторі суспільного виробництва, де зосереджено більш половини працездатного населення. Так, наприклад, в інформаційній сфері США зайнято більш 60% працездатного населення, у СНД - близько 40%.

Для успішної реалізації програми інформатизації бажано використовувати загальні для всього світового співтовариства принципи:

- необхідність заміни економічної структури, заснованої на важкій промисловості, структурою, що базується на наукомістких галузях;

- визнання пріоритетного характеру інформаційного сектора. Основою успішного економічного розвитку стає створення нової інфраструктури і сектору послуг, здатних підтримати національну економіку;

- широке використання досягнень світової науки і техніки;

- вкладання значних фінансових ресурсів в інформатизацію, як державну, так і приватну;

- забезпечення добробуту країни і її громадян за рахунок полегшення умов комунікації й обробки інформації. Результатом процесу інформатизації є створення інформаційного суспільства, де маніпулюють не матеріальними об'єктами, а символами, ідеями, образами, інтелектом, знаннями. Якщо розглянути людство в цілому, то воно в даний час переходить від індустріального суспільства до інформаційного.

Для кожної країни її рух від індустріального етапу розвитку до інформаційного визначається ступенем інформатизації суспільства.

Знання. Інформаційна цивілізація - доба знань. А знання не бувають вітчизняними або закордонними. Коли вони перетворюються в головний ресурс - економіка, політика, та й практично всі інші суспільні інститути можуть бути тільки світовими.

Елвін і Хайді Тоффлери абсолютно вірно відзначили, що вся структура суспільства змінюється, коли однорідність суспільства Другої Хвилі замінюється різнорідністю цивілізації Третьої Хвилі. Взагалі, в економіці Третьої Хвилі знання замінюють і ресурси, і транспортування, те ж можна сказати і про енергію. Знання зменшують потребу в сировині, роботі, часі, просторі, капіталі, та інших ресурсах. Вони стають незамінним засобом - основним ресурсом сучасної економіки, цінність якого постійно зростає. Відбувається, якщо так можна сказати, "когнітивна революція", що серед іншого змінює й економіку, національну і світову. Саме так, революційною економіку Третьої Хвилі робить той факт, що коли земля, робота, сировина і, можливо, навіть капітал можуть розглядатися як обмежені ресурси, то знання фактично невичерпні. Знання - єдине, що взагалі являє цінність в умовах „кіберпросторової економіки”. Робітник розумової праці - це головне надбання будь-якої організації. Робота більше не товар. Це вже в більшій мірі доля автоматизованих ліній. Головне - знання і творчі здібності. Головний засіб виробництва - інтелект самого працівника. Компаніям у нових умовах конкуренції істотну перевагу надає навчання, що триває протягом всього життя. Людям необхідно одержувати інформацію тоді, коли вона їм знадобиться, причому без відриву від виробництва . Тепер, це навчання, що є невід’ємною частиною виробництва . Це надзвичайно важливо для виживання виробництв, адже інноваційна природа інформаційної економіки диктує принцип "Зроби сам так щоб твоя продукція застаріла". Сьогодні, це один з девізів Компанії "Майкрософт". Продукція все одно застаріє, от лише головну роль у цьому відіграють конкуренти.

Отже, для ефективного функціонування економічної організації необхідне повноцінне забезпечення основним ресурсом нової економіки - знанням, і відповідна "якість виробника", що виражається не лише працездатністю і продуктивністю але й інтелектом, здатністю до творчості.

Суспільство

Широко поширена цивілізаційна дихотомія: цивілізації прийнято поділяти на техногенні і традиційні. Перші характерні своїм прагненням до максимально ефективного використання ресурсів, пошуку нових технічних рішень, організаційних інновацій. Другі - до відтворення самих себе. Першим властиве прагнення до незалежності особистості та індивідуалізму. У других переважає пріоритет колективізму. Прикладом техногенних цивілізацій є євро-американська, а традиційних - практично всі цивілізації Сходу. Такий розподіл цивілізацій, звичайно, дуже умовний: у рамках кожного цивілізаційного класу існує своя досить широка палітра особливостей. Проте, така дихотомія має сенс, і вона спостерігається з античних часів. Багато з цивілізаційних особливостей досить консервативні і народи зберігають їх протягом тисячоліть. Але зараз очевидною є недостатність подібної класифікації і необхідність більш глибокого аналізу особливостей цивілізації різних країн і народів. Такі традиційні суспільства, що були сформовані в Японії, Тайвані або в Кореї, вийшли сьогодні на "пік" технічного прогресу. Вони стали безперечними лідерами постіндустріального суспільства і розглядаються багатьма, як зразок техногенних цивілізацій. Разом з тим, у взаєминах: особистість - суспільство, у взаєминах між людьми, у системі цінностей та пріоритетів, у прагненні зберегти самих себе, свій спосіб життя,  ці країни належать до традиційних цивілізацій.

Постіндустріальне суспільство - не тільки європейський зразок, ті його особливості, про які говорилося вище, властиві всім розвинутим країнам. Наступний крок до Інформаційного Суспільства, до його цивілізації ще потрібно буде зробити, і він буде неминуче синтезом цивілізацій Сходу і Заходу. Ці цивілізації дуже різні, але вони взаємодоповнюючі. Такий синтез не буде нести уніфікації - він збереже різноманіття цивілізаційної палітри. Тільки об'єднання культур Сходу і Заходу дасть синтез, без якого важко очікувати, що планетарне співтовариство знайде потрібну стратегію виживання.

Отже, на нашу думку, однією з особливостей Інформаційного Суспільства буде перетворення сукупності цивілізацій у єдину систему; не в єдину цивілізацію, а систему, в якій кожна з цивілізацій збереже такі потрібні для людства особливості. Зовнішня оболонка не повинна знищити сутності.

Життя окремих людей і народів стане більш напруженим. Свобода дій неминуче буде породжувати нерівність, особливо в умовах тих обмежень і заборон, що будуть накладати екологічні труднощі. Особливу цінність для суспільства будуть представляти професіонали й люди, здатні до інтенсивної та дисциплінованої діяльності.

Подібно тому, як у минулому столітті після першої науково-технічної революції люди, що не вміли читати і писати, позбулися "місця під сонцем", так і зараз, вже в теперішньому десятилітті, люди, що не володіють елементарною комп'ютерною грамотністю, виявляться на узбіччі громадського життя. Народи, що не зуміли опанувати інформаційні технології та не навчилися використовувати їх, неминуче виявляться на периферії прогресу. Прорив в інформаційне суспільство буде важкий. Він відкриє етап історії з більш гострою конкуренцією, можливо, позбавлений спалахів війни, але не менш жорсткою для окремої людини. Зм'якшення наслідків такого прориву необхідне і можливе, але воно відбудеться лише в тому випадку, якщо виникне загально-планетарне громадянське суспільство.

Ствердження інформаційного суспільства буде носити характер біфуркації - якісної зміни самих основ цивілізації і соціальної природи суспільних відносин. Відкидаючи, в принципі, будь-яку соціальну інженерію, ми не маємо права не уявляти собі можливих наслідків цієї цивілізаційної перебудови, не маємо права ігнорувати можливі небезпеки.

Як і всякий революційний процес, перехід до інформаційного суспільства може мати непередбачувані наслідки. Завдання полягає не в тому, щоб планувати його розвиток, а в тому, щоб запобігти можливим негативним наслідкам (в цьому і полягає відмінність спрямованого розвитку від планового, керованого). Небезпечний поворот подій цілком ймовірний. Достатньо уявити собі ситуацію, що виникне при монополізації планетарної інформаційної системи і її підпорядкування егоїстичним інтересам окремих груп людей. Ось чому проблеми формування інформаційного суспільства - колективна турбота всього людства (урядів, приватного сектору, громадських організацій, міжнародних структур).

 



Е-демократія: проблеми та здобутки

  1. Частина 1
  2. Частина 2
  3. Частина 3
  4. Частина 4
  5. Частина 5
  6. Частина 6
  7. Частина 7
  8. Частина 8

Ви можете переглянути наші видання за такі роки:

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

2018

2019

Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2019
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International, якщо не зазначене інше