ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: inform@library.vn.ua

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і мистецтв Вінницької облдержадміністрації



Версія для друку

Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека  ім. К.А.Тімірязєва

 

 Е-демократія: проблеми та здобутки

 

Щотижневий дайджест Інтернет-видань

 

   Випуск перший

 

26 листопада 2005 р.


 

 Дайджест Інтернет-видань

 

Щотижневе видання

Вінницької обласної універсальної

наукової бібліотеки ім. К.А.Тімірязєва

 

Наша адреса:

21100 м. Вінниця,
вул. Соборна, 73
Тел. (0432) 32-20-34
Факс (0432) 35-16-85
E-Mail: inform@library.vn.ua

http://old.library.vn.ua

 

Відповідальний за випуск – Морозова Наталія Іванівна

Упорядник видання – Веселова Тетяна Олександрівна


ЗМІСТ

 

1. Поняття  інформаційного суспільства,  принципи його побудови та  складові компоненти 

2. 10 пріоритетних напрямків Ініціативи "Е-Європа". Реалізація проекту "Інформаційного Суспільства". Шлях України

3. Знаннєва економіка – економіка конкурентоспроможності

4. Використання офіційних вебсайтів міським самоврядуванням України для взаємодії з різними цільовими групами: проблеми та перспективи

5. Соціально-психологічні аспекти формування Інформаційного суспільства

6. Електронні вибори

7.  Запровадження ІКТ у системі сучасної освіти: навчання протягом життя

8. Вебліографія


Поняття  інформаційного суспільства,  принципи його побудови та  складові компоненти

Т. Береза

http://www.isu.org.ua/uploads/publications/36.doc

Проблеми інформаційного суспільства та інформації, як виробничої сили, попали в центр уваги філософів, політологів, соціологів та спеціалістів інших гуманітарних та технічних наук після другої світової війни, коли економіки країн Західної Європи і Північної Америки здійснили якісний прорив у своєму розвитку. Постіндустріальна доба стала часом формування нових ідей про комунікативну, інформаційну природу суспільства. Все ж, вперше, у досить чіткому вигляді, ідея інформаційного суспільства була сформульована наприкінці 60-х - початку 70-х років минулого століття . Винахід самого терміну "інформаційне суспільство" належить Ю. Хаяші, професорові Токійського технологічного інституту. Японський уряд вже тоді вважав дуже важливим для країни, зокрема для її економіки, визначити перспективи поширення комп’ютерних технологій. Доповідь щодо цієї проблеми готували відразу кілька груп дослідників. Проте, акцент на економічних наслідках обумовив визначену обмеженість, і прикладний характер продукту роботи японських вчених.

Інформаційне суспільство так і залишилося б просто японською локальною моделлю розвитку, якби паралельно в таборі економічних суперників Японії - американців, не з'явилася ще одна концепція нового суспільства. Це був постіндустріалізм Деніела Белла, соціолога. Термін був запропонований ним ще в 1962 році. А в 1974 році з'явилася основна робота - "Прихід постіндустріального суспільства". За Беллом, нове, постіндустріальне суспільство базується на теоретичному знанні, що є його визначальним принципом, джерелом інновації і формування політики. З’являється новий домінуючий клас - клас професіоналів, у всіх сферах - економічній, політичній і соціальний - основний вплив на прийняття рішень здійснюють нові інтелектуальні технології і новий інтелектуальний клас. Відтак, протягом 70-их відбувається конвергенція цих двох, майже одночасно народжуваних, ідеологій. Продукт схрещення ідей Хаяші і Белла залишив за собою назву і прикладну частину від винаходу японських технологів і економістів. Але все інше - власне ідеологію, соціальний, психологічний, культурний аспект, усе те, що і склало основу для майбутньої цивілізації „Третьої Хвилі”, - було запозичено від соціологічного підходу Белла.

Ідеологія постіндустріалізму мала досить солідну теоретичну основу й універсалістську орієнтацію для виконання функції фундаментальної соціальної концепції. Зусилля теоретиків були спрямовані на обґрунтування реалій інформаційного суспільства, його загальних характеристик, на виявлення основних факторів взаємодії на людину. Однак, внаслідок такого розгляду проблеми, інформаційне суспільство сприймалось відмінним від традиційного суспільства. Ці „паралельні світи”  - суспільство та інформаційне суспільство  - в концепціях вчених існували ніби-то самі по собі, оскільки  інформаційне суспільство знаходилось осторонь від соціальних взаємодій. Белл за основну рису постіндустріального суспільства (яке перейшло до теорії Інформаційного Суспільства) визначає перехід від виробництва речей до виробництва послуг. У 60-70-і це вже не було голим теоретичним викладенням, адже кількість службовців вперше перевищила кількість робітників ще в 1955 році.

Протягом 1980-1990-х відбувається процес переоцінки промислового виробництва. Лавина доповідей, досліджень, що фінансувалися урядами і фабриками думок, була націлена на просування ідей Белла, тобто досліджувалися аспекти реструктуризації економіки і побудови Інформаційного Суспільства. Неоліберальна економічна політика, вільна торгівля, приватизація, дерегулювання, і структурні зміни мали позитивний вплив на розвиток даної тенденції. Інформаційні технології стрімко розвиваються і охоплюють цілий світ; починається модернізація міжнародних відносин, основою яких є обмін інформацією, причому це відбувається „поверх бар’єрів”: неконтрольований віртуальний простір однаково доступний будь-якому користувачу, підключеному до мережі, незалежно від свого місцезнаходження.

В результаті, новий масштабний розвиток і запровадження комп’ютерних технологій в 90-ті роки ХХ століття змусили оцінювати виникнення і формування інформаційного суспільства як варіанту соціальної модернізації. Такий розгляд проблеми був передусім пов’язаний з тим, що інформаційні технології проникли в економіку, стали її рушійною силою, змінили співвідношення традиційних галузей виробництва. Відтак, інформація перетворюється в товар, який має власний ринок і визначає ціну на товари на інших ринках. В умовах інтенсифікації інформаційних обмінів, на внутрішньому положенні окремих країн відобразились їх стартові можливості в політиці та економіці, інтелектуальному потенціалі, у сфері науки та освіти.

Отож, за назвою основного ресурсу - "інформація", сьогодні широко використовується термін інформаційне суспільство. Це суспільство є справді цифровим і глобальним, воно характеризується довічним навчанням, мережевим інтелектом, кремнієвою технологією. Також,

• Інформаційне - це суспільство, в якому всі можливості сучасної цивілізації використовуються на благо конкретної людини, в якому вона максимально розкривається і цілком реалізує себе;

• Інформаційне - це суспільство, націлене на впровадження, обмін і генерацію нових ідей та знань - головного національного капіталу, основи стабільного розвитку держави;

• Інформаційне - це суспільство, в якому високий рівень технологічного розвитку органічно поєднується з принципами людяності, гуманізму, відкритості і відповідальності всіх його членів.

10-12 грудня 2003 року, у затвердженому (учасниками Світового Самміту з питань Інформаційного Суспільства) проекті Декларації Принципів, представники більш як 161 країни світу офіційно задекларували своє спільне прагнення і рішучість щодо побудови орієнтованого на інтереси людей, відкритого для всіх і спрямованого на розвиток інформаційного суспільства, у якому кожний міг би створювати інформацію і знання, мати до них доступ, користуватися й обмінюватися ними, для того щоб дати окремим особам, громадам і народам можливість повною мірою реалізувати свій потенціал, сприяючи стійкому розвитку і підвищуючи якість свого життя на основі цілей і принципів Статуту Організації Об'єднаних Націй, а також  повністю підтримуючи Загальну декларацію прав людини.

Таким чином прагнучи побудувати „інформаційне суспільство для всіх” усі зацікавлені сторони повинні спільно працювати над розширенням доступу до інформаційних і комунікаційних інфраструктур і технологій, а також до інформації і знань, нарощувати потенціал, підвищувати рівень довіри і безпеки при використанні ІКТ, створювати на всіх рівнях сприятливе середовище, розробляти ІКТ платформи і розширювати сферу їхнього застосування, сприяти культурній розмаїтості і поважати її, визнавати роль засобів масової інформації, приділяти увагу етичним аспектам інформаційного суспільства і заохочувати міжнародне і регіональне співробітництво.

Власне у такий спосіб міжнародна спільнота сьогодні сформулювала принципи розвитку інформаційного суспільства для їх дотримання кожною країною світу на міжнародному, національному та регіональному рівні.

Поняття інформаційного суспільства є унікальним не лише в тому, що воно носить глобальний характер, а ще й тому, що воно пов’язане з множиною новітніх категорій: інформація, інформатизація, інформативність, інформологія, інформаційний соціум, віртуалізація, економіка знань, глобалізація тощо. Далі, з метою детальнішого розуміння поняття інформаційного суспільства, ми розглянемо його основні складові компоненти, а саме: інформація, інформатизація, знання, суспільство. 

Інформація. Рівень вимог користувачів до інформації перебуває в рамках стереотипів, що виробилися в процесі взаємодії певних каналів інформації. Щоб ввести нову інформаційну технологію необхідно перевести стійкі представлення користувачів про можливості системи інформації в якісно новий стан. Для цього важливо пам'ятати, що по-перше, інформаційна потреба - це не те, що задовольняється за допомогою існуючої системи інформації, а те що вимагає задоволення. По-друге, інформаційна потреба може зникнути, не будучи задоволеною. По-третє, факт виникнення інформаційної потреби не завжди і не обов'язково усвідомлюється.  

Отже, для того, щоб задовольнити нові потреби суспільства, спочатку йому варто наочно продемонструвати, що воно (суспільство ) ці потреби має і вимагає їхнього задоволення. Так, як це продемонстрував Джуліус Рейтер (той, самий, чиє інформаційне агентство і дотепер залишається одним з найпотужніших у світі ), який 28 квітня 1850 року з 45 голубами-кур'єрами, позиченими в бровара, розпочав свою кар’єру інформаційного брокера. Голуби Рейтера могли подолати відстань лише в 200 км, і не довшу, ніж у двох годинах польоту від Брюсселю. Проте, Агентство Рейтера продемонструвало, що інформація - товар, подібний будь-якому іншому. І він, тим цінніший для одержувача, чим швидше транспортується від пункту А до пункту Б.

Вже потім, це усвідомлення перетворилося на інформаційний бум, що докотився до бірж, преси, урядів, виробництва і торгівлі. Знати більше, знати раніше - стало основним принципом життєдіяльності індивідів і організацій нового суспільства - Інформаційного.

Сьогодні, інформаційна потреба суспільства переходить від кількісних характеристик до якісних. Дане усвідомлення може закарбуватись в мозку кожного - від прем'єра до домогосподарки. Люди будуть знати, що саме їм потрібно, як, коли і що саме вони хочуть одержати з пропонованого інформаційним суспільством. А це у свою чергу буде формувати інфраструктуру пропозиції, як ринкову, так і освітню .

Отже, діяльність окремих людей, груп, колективів і організацій зараз, усе в більшій мірі, починає залежати від їхнього інформування і здатності ефективно використовувати наявну інформацію. Перш ніж розпочати певну діяльність, необхідно провести велику роботу зі збору і переробки інформації, її осмислення та аналізу. Пошук раціональних рішень у будь-якій сфері вимагає обробки великих обсягів інформації, що часом неможливо без залучення спеціальних технічних засобів .

Зростання обсягу інформації особливо стало помітним в середині XX століття. Лавиноподібний потік інформації зрушився на людину, не даючи їй можливості сприймати цю інформацію повністю. Щодня в новому потоці інформації орієнтуватися ставало все важче. Часом вигідніше стало створювати новий матеріальний або інтелектуальний продукт, аніж шукати раніше розроблений аналог.

Створення великих потоків інформації зумовлено:

• надзвичайно швидким ростом кількості документів, звітів, дисертацій, доповідей і т.п., у яких викладаються результати наукових досліджень і дослідно-конструкторських робіт;

• постійним збільшенням кількості періодичних видань у різних сферах людської діяльності;

• появою різноманітних даних (метеорологічних, геофізичних, медичних, економічних і ін.), записаних зазвичай на магнітних стрічках і тому не досягаючих сфери дії системи комунікації.

В результаті настає інформаційна криза (вибух), що має наступні прояви:

- з'являються протиріччя між обмеженими можливостями людини щодо сприйняття і переробки інформації та існуючими могутніми потоками і масивами інформації, що зберігаються. Так, наприклад, загальна сума знань змінювалася спочатку дуже повільно, але вже з 1900 р. вона подвоювалась кожних 50 років, до 1950 р. подвоєння відбувалося кожних 10 років, до 1970 р. - вже кожних 5 років, а з 1990 р. - щорічно;

- існує велика кількість зайвої інформації, що ускладнює сприйняття корисної для споживача інформації;

- виникають певні економічні, політичні та інші соціальні бар'єри, що перешкоджають поширенню інформації. Наприклад, через дотримання конфіденційності часто необхідною інформацією не можуть скористатися працівники різних відомств.

Ці причини породили досить парадоксальну ситуацію - у світі накопичений величезний інформаційний потенціал, але люди не можуть ним скористатися в повному обсязі в силу обмеженості своїх можливостей. Інформаційна криза поставила суспільство перед необхідністю пошуку шляхів виходу з такого положення. Впровадження ЕОМ, сучасних засобів переробки і передачі інформації в різні сфери діяльності послужило початком нового еволюційного процесу, названого інформатизацією, в розвитку індустріального суспільства.

Інформатизація. Інформатизація суспільства - організований соціально-економічний і науково-технічний процес створення оптимальних умов для задоволення інформаційних потреб і реалізації прав громадян, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, організацій, громадських об'єднань на основі формування і використання інформаційних ресурсів.

Історія розвитку інформатизації почалася в США з 60-х рр, потім з 70-х рр - у Японії і з кінця 70-х - у Західній Європі. І зараз сучасне матеріальне виробництво та інші сфери діяльності все більш потребують інформаційного обслуговування, переробки величезної кількості інформації. Універсальним технічним засобом обробки будь-якої інформації є комп'ютер, який відіграє роль підсилювача інтелектуальних можливостей людини і суспільства в цілому, а комунікаційні засоби, що використовують комп'ютери, служать для зв'язку і передачі інформації. Поява і розвиток комп'ютерів - це необхідна складова процесу інформатизації суспільства .

Інформатизація суспільства є однією з закономірностей сучасного соціального прогресу. Цей термін все наполегливіше витісняє широко використовуваний донедавна термін "комп'ютеризація суспільства". При зовнішній подібності цих понять вони істотно відрізняються. При комп'ютеризації суспільства основна увага приділяється розвитку і впровадженню технічної бази комп'ютерів, що забезпечують оперативне одержання результатів переробки інформації і її накопичення. При інформатизації суспільства основна увага приділяється комплексу заходів, спрямованих на забезпечення повного використання достовірних, вичерпних і своєчасних знань у всіх видах людської діяльності. Відтак, "інформатизація суспільства " є більш широким поняттям, ніж "комп'ютеризація суспільства", і спрямована на якнайшвидше оволодіння інформацією для задоволення існуючих потреб. В понятті "інформатизація суспільства " акцент треба робити не стільки на технічних засобах, скільки на сутності і меті соціально-технічного прогресу. Комп'ютери є базовою технічною складового процесу інформатизації суспільства. Інформатизація, на базі впровадження комп'ютерних і телекомунікаційних технологій, є реакцією суспільства на потребу в істотному збільшенні продуктивності праці в інформаційному секторі суспільного виробництва, де зосереджено більш половини працездатного населення. Так, наприклад, в інформаційній сфері США зайнято більш 60% працездатного населення, у СНД - близько 40%.

Для успішної реалізації програми інформатизації бажано використовувати загальні для всього світового співтовариства принципи:

- необхідність заміни економічної структури, заснованої на важкій промисловості, структурою, що базується на наукомістких галузях;

- визнання пріоритетного характеру інформаційного сектора. Основою успішного економічного розвитку стає створення нової інфраструктури і сектору послуг, здатних підтримати національну економіку;

- широке використання досягнень світової науки і техніки;

- вкладання значних фінансових ресурсів в інформатизацію, як державну, так і приватну;

- забезпечення добробуту країни і її громадян за рахунок полегшення умов комунікації й обробки інформації. Результатом процесу інформатизації є створення інформаційного суспільства, де маніпулюють не матеріальними об'єктами, а символами, ідеями, образами, інтелектом, знаннями. Якщо розглянути людство в цілому, то воно в даний час переходить від індустріального суспільства до інформаційного.

Для кожної країни її рух від індустріального етапу розвитку до інформаційного визначається ступенем інформатизації суспільства.

Знання. Інформаційна цивілізація - доба знань. А знання не бувають вітчизняними або закордонними. Коли вони перетворюються в головний ресурс - економіка, політика, та й практично всі інші суспільні інститути можуть бути тільки світовими.

Елвін і Хайді Тоффлери абсолютно вірно відзначили, що вся структура суспільства змінюється, коли однорідність суспільства Другої Хвилі замінюється різнорідністю цивілізації Третьої Хвилі. Взагалі, в економіці Третьої Хвилі знання замінюють і ресурси, і транспортування, те ж можна сказати і про енергію. Знання зменшують потребу в сировині, роботі, часі, просторі, капіталі, та інших ресурсах. Вони стають незамінним засобом - основним ресурсом сучасної економіки, цінність якого постійно зростає. Відбувається, якщо так можна сказати, "когнітивна революція", що серед іншого змінює й економіку, національну і світову. Саме так, революційною економіку Третьої Хвилі робить той факт, що коли земля, робота, сировина і, можливо, навіть капітал можуть розглядатися як обмежені ресурси, то знання фактично невичерпні. Знання - єдине, що взагалі являє цінність в умовах „кіберпросторової економіки”. Робітник розумової праці - це головне надбання будь-якої організації. Робота більше не товар. Це вже в більшій мірі доля автоматизованих ліній. Головне - знання і творчі здібності. Головний засіб виробництва - інтелект самого працівника. Компаніям у нових умовах конкуренції істотну перевагу надає навчання, що триває протягом всього життя. Людям необхідно одержувати інформацію тоді, коли вона їм знадобиться, причому без відриву від виробництва . Тепер, це навчання, що є невід’ємною частиною виробництва . Це надзвичайно важливо для виживання виробництв, адже інноваційна природа інформаційної економіки диктує принцип "Зроби сам так щоб твоя продукція застаріла". Сьогодні, це один з девізів Компанії "Майкрософт". Продукція все одно застаріє, от лише головну роль у цьому відіграють конкуренти.

Отже, для ефективного функціонування економічної організації необхідне повноцінне забезпечення основним ресурсом нової економіки - знанням, і відповідна "якість виробника", що виражається не лише працездатністю і продуктивністю але й інтелектом, здатністю до творчості.

Суспільство

Широко поширена цивілізаційна дихотомія: цивілізації прийнято поділяти на техногенні і традиційні. Перші характерні своїм прагненням до максимально ефективного використання ресурсів, пошуку нових технічних рішень, організаційних інновацій. Другі - до відтворення самих себе. Першим властиве прагнення до незалежності особистості та індивідуалізму. У других переважає пріоритет колективізму. Прикладом техногенних цивілізацій є євро-американська, а традиційних - практично всі цивілізації Сходу. Такий розподіл цивілізацій, звичайно, дуже умовний: у рамках кожного цивілізаційного класу існує своя досить широка палітра особливостей. Проте, така дихотомія має сенс, і вона спостерігається з античних часів. Багато з цивілізаційних особливостей досить консервативні і народи зберігають їх протягом тисячоліть. Але зараз очевидною є недостатність подібної класифікації і необхідність більш глибокого аналізу особливостей цивілізації різних країн і народів. Такі традиційні суспільства, що були сформовані в Японії, Тайвані або в Кореї, вийшли сьогодні на "пік" технічного прогресу. Вони стали безперечними лідерами постіндустріального суспільства і розглядаються багатьма, як зразок техногенних цивілізацій. Разом з тим, у взаєминах: особистість - суспільство, у взаєминах між людьми, у системі цінностей та пріоритетів, у прагненні зберегти самих себе, свій спосіб життя,  ці країни належать до традиційних цивілізацій.

Постіндустріальне суспільство - не тільки європейський зразок, ті його особливості, про які говорилося вище, властиві всім розвинутим країнам. Наступний крок до Інформаційного Суспільства, до його цивілізації ще потрібно буде зробити, і він буде неминуче синтезом цивілізацій Сходу і Заходу. Ці цивілізації дуже різні, але вони взаємодоповнюючі. Такий синтез не буде нести уніфікації - він збереже різноманіття цивілізаційної палітри. Тільки об'єднання культур Сходу і Заходу дасть синтез, без якого важко очікувати, що планетарне співтовариство знайде потрібну стратегію виживання.

Отже, на нашу думку, однією з особливостей Інформаційного Суспільства буде перетворення сукупності цивілізацій у єдину систему; не в єдину цивілізацію, а систему, в якій кожна з цивілізацій збереже такі потрібні для людства особливості. Зовнішня оболонка не повинна знищити сутності.

Життя окремих людей і народів стане більш напруженим. Свобода дій неминуче буде породжувати нерівність, особливо в умовах тих обмежень і заборон, що будуть накладати екологічні труднощі. Особливу цінність для суспільства будуть представляти професіонали й люди, здатні до інтенсивної та дисциплінованої діяльності.

Подібно тому, як у минулому столітті після першої науково-технічної революції люди, що не вміли читати і писати, позбулися "місця під сонцем", так і зараз, вже в теперішньому десятилітті, люди, що не володіють елементарною комп'ютерною грамотністю, виявляться на узбіччі громадського життя. Народи, що не зуміли опанувати інформаційні технології та не навчилися використовувати їх, неминуче виявляться на периферії прогресу. Прорив в інформаційне суспільство буде важкий. Він відкриє етап історії з більш гострою конкуренцією, можливо, позбавлений спалахів війни, але не менш жорсткою для окремої людини. Зм'якшення наслідків такого прориву необхідне і можливе, але воно відбудеться лише в тому випадку, якщо виникне загально-планетарне громадянське суспільство.

Ствердження інформаційного суспільства буде носити характер біфуркації - якісної зміни самих основ цивілізації і соціальної природи суспільних відносин. Відкидаючи, в принципі, будь-яку соціальну інженерію, ми не маємо права не уявляти собі можливих наслідків цієї цивілізаційної перебудови, не маємо права ігнорувати можливі небезпеки.

Як і всякий революційний процес, перехід до інформаційного суспільства може мати непередбачувані наслідки. Завдання полягає не в тому, щоб планувати його розвиток, а в тому, щоб запобігти можливим негативним наслідкам (в цьому і полягає відмінність спрямованого розвитку від планового, керованого). Небезпечний поворот подій цілком ймовірний. Достатньо уявити собі ситуацію, що виникне при монополізації планетарної інформаційної системи і її підпорядкування егоїстичним інтересам окремих груп людей. Ось чому проблеми формування інформаційного суспільства - колективна турбота всього людства (урядів, приватного сектору, громадських організацій, міжнародних структур).

 


10 пріорітетних напрямків Ініціативи "Е-Європа".

Реалізація проекту "Інформаційного Суспільства".

Шлях України

http://www.isu.org.ua/viewarticle/publications/58

            10 пріорітетних напрямків Ініціативи "Е-Європа"

"Електронна Європа" – ініціатива Європейської Комісії, спрямована на прискорення трансформації європейського промислового суспільства в інформаційне. Цифрова доба об’єднає людство, створить не лище загальне інформаційне, але й культурне, економічне, політичне середовище. На сучасному етапі важливо зробити держави максимально відкритими, демократичними і правовими, затвердити принципи громадського суспільства. Уряди повинні проявити винахідливість в розподілі навантаження таким чином, щоб дане завдання було вирішено якнайшвидше та ефективніше. Нагородою стане інтерактивна мережа, що об’єднуватиме людей та відкриватиме нові горизонти у сфері освіти, комерційної діяльності і загалом у повсякденному житті громадян.

1) Європейська молодь у цифровій добі Критично важливим фактором, що визначає економічний та соціальний прогрес суспільства, є рівень освіти населення. В цифрову добу освіта набуває ще вагомішого значення: потрібно організувати процес навчання нового покоління технологів, дослідників та провайдерів, а також надати кожному громадянину можливість активно впливати на розвиток інформаційного суспільства. В країнах Євросоюзу увага акцентується на оріентації шкільної освіти та підготовці громадян для діяльності в умовах інформаційної доби, а метою цієї ініціативи є прискорення даного процесу та перетворення цифрової літератури в основну інформаційну базу для навчання молоді. Європейська ініціатива включає три головні напрямки:

- вдосконалення Інтернету та мультимедійних ресурсів;

- використання цих ресурсів для освоєння нових професій;

- розвиток базових навичок спільної роботи, адаптування, творчого підходу до справ, прагнення до розширення знань, а також міжкультурних комунікацій.

Успіх ініціативи залежить від міри залучення до неї вчителів та директорів шкіл, а також від здатності сфери промисловості сприяти сфері освіти, зокрема, в створенні спільними зусиллями високоякісних продуктів, послуг і контенту. На думку експертів системи навчання покликані створити комфортне середовище для вчителів та учнів, при цьому особлива увага буде приділятисьтехнологічним критеріям (обладнання, засоби доступу, зміст та послуги), а також методам їх використання.

2) Дешевий доступ в Інтернет Політика лібералізації в Євросоюзі ринку телекомунікацій та телекомунікаційних послуг, що розпочалась 1 січня 1998 року, призвела до зниження цін та росту споживчого попиту в даній сфері, що підтверджує правильність обраного курсу. Умови для реалізації переваг конкуренції в різних країнах Євросоюзу сьогодні не однакові. Загальноєвропейський сервіс є недорозвинутим, в основному через суттєві розбіжності в ліцензійному законодавстві держав. Тому Рада Європи та Європарламент закликають зробити все можливе для прискорення законотворчих процесів, адже держави Євросоюзу можуть власними рішеннями впливати на лібералізацію ринку.

3) Прискорення втілення е-комерції Обсяг е-комерції, тобто продаж/купівля товарів з використанням Інтернету, в країнах Євросоюзу оцінюється приблизно в 17 млрд. євро. За прогнозами експертів, до 2003 року, цей показник збільшиться до 340 млрд, євро. Однак в США дохід від використання е-комерції в три рази більший. Водночас Європа має сильні позиції в низці пріоритетних напрямків. Наприклад в технологіях забезпечення безпеки та шифруванні даних, а також у сфері електронного банківського забезпечення. Масове використання євро для електронних транзакцій буде суттєво сприяти розвитку загальноєвропейського електронного ринку.

Європі необхідно пришвидшити процес практичної реалізації е-комерції, шляхом залучення в цю сферу малих та середніх підприємств, а також створення умов для того, щоб вони могли сприймати територію Європи в якості власного сегменту ринку. Це завдання вимагає, в свою чергу, реалізації правового регламенту внутрішнього ринку, котрий повинен забезпечити правову основу для такого виду комерції та ліквідувати існуючі міждержавні бар’єри. Європі також необхідна державна адміністрація для управління електронними торгами для постачання товарів та послуг з метою задоволення державних потреб.

4) Швидкий Інтернет для дослідників та студентів Інтернет представляє виключно широкі можливості для дослідницької роботи і дозволяє реалізовувати абсолютно нові підходи для навчання у вигляді організації системи "е-освіти", коли студентам надається доступ в онлайновому режимі до академічних та наукових матеріалів. Спілкування за допомогою е-пошти та передача інформації через мережу стали базовими аспектами академічного та професійного життя. Незважаючи на це, онлайнове співробітництво в Європі ще не ввійшло в повсякденну практику. Окремі держави Євросоюзу модернізували свої дослідницькі та навчальні мережі, але справа в тому що ракурс з’єднань географічно варіюється. В результаті багато дослідників та студентів позбавлені можливості спілкуватись зі своїми колегами, що всвою чергу обмежує панєвропейське співробітництво, оскільки користувачі не в стані реалізувати потенціал цифрового спілкування в повній мірі.

Швидкий Інтернет особливо активний як засіб організації та реалізації спільних інтерактивних досліджень, в той час коли його учасники географічно віддалені один від одного. В цьому випадку вони отримують можливість колективного використання даних чи інструментів для генерації нових знань; ця технологія знаменує появу нової форми наукової роботи - "е-дослідження". Для підтримки такого виду досліджень потрібно представити кінцевим споживачам мультимедійні комунікації гарантованої якості, забезпечити розробку інноваційного контенту, а також методів та засобів для демонстрації досягнень віртульних товариств та інститутів.

5) Смарт-карти для електронного доступу Смарт-карти – вигідний інструмент для проведення електронних платежів за медичні послуги, мобільний Інтернет, громадський транспорт, платні програми телебачення і багато інших інформаційних та комунікаційних послуг. Таку карту повинен мати кожен громадянин, а головна вимога до неї пов’язана з проблемою забезпечення надійності і безпеки збереження та передачі даних. Ці карти можуть бути індивідуальними, багатофункціональними, або ж вмонтованими в різноманітні пристрої. Якщо Європа зможе розробити такі технології, виникне масштабний ринок, який стане перспективним для великої кількості споживачів та бізнесу загалом. Однак, для того, щоб досягти успіху в даному напрямку, необхідно сформувати нову інфраструктуру підтримки цих технологій у межах Європейського союзу. Для успішного вирішення завдання потрібно налагодити співробітництво європейських провайдерів та державних органів влади з метою розроблення загальних принципів організації мобільного зв’язку, забезпечення безпеки, встановлення прав власності та організації споживчого контролю.

6) Ризиковий капітал для високотехнологічних середніх та малих підприємств Часто перспективні ідеї, що пропонують європейські підприємці і провайдери контенту, студенти університетів та працівники компаній, не одержують належної фінансової підтримки і тому не можуть бути реалізованими. В США, де культура підприємництва сприяє ризиковим вкладам, де початковий капітал інноваційних компаній у три-чотири рази вищі, аніж в Євросоюзі, ситуація дещо відмінна, і досвід цієї країни свідчить про те, що комерційна реалізація передових ідей сприяє створенню тисяч додаткових робочих місць.

Європа опинилась позаду, так як тут існують серйозні перешкоди для ризикових та початкових вкладів. Деякі з існуючих перешкод вже ідентифіковані в плані дій у сфері ризикового капіталу та фінансового сервісу, що розроблений Єврокомісією. Але, загалом, поточна ситуація в Євросоюзі поки що не сприяє плину ризикового капіталу на ринки Європи, а відтак знижує темпи наближення Євросоюзу до нової економіки. На даному етапі необхідно зміцнити взаємодію між провайдерами ризикового капіталу і генераторами ідей, що мають комерційну перспективу. Кожна із сторін повинна усвідомлювати взаємні потреби, це дозволить максимізувати віддачу від вкладених інвестицій.

7) Залучення в електронне суспільство непрацездатних громадян Розвиток цифрових технологій сприяє подоланню різноманітних бар’єрів (соціально-економічних, географічних, культурних, часових і.т.д.), що першкоджають соціальній адаптації непрацездатних людей. Завдяки існуванню сучасних технологій такі люди отримують можливість приймати повноцінну участь в суспільному та професійному житті. Однак, виявилось, що європейська індустрія не в змозі миттєво забезпечити інвалідів продуктами та послугами.

Дана ситуація може дещо змінитись завдяки кардинальним заходам, що застосовуються, зокрема, в межах втілення нових принципів конструювання для всіх ("Design-for-Аll"). При даному підході, ще на етапі концептуальної розробки виробів до уваги приймаються особливі потреби інвалідів та громадян, що належать до категорії непрацездатних. Держави Євросоюзу вже прийняли на себе конкретні зобов’язання щодо задоволення особливих потреб цієї частини населення в Декларації 22 Амстердамського договору. Зараз потрібно підтримати зусилля щодо реалізації цих зобов’язань у сфері інформаційного суспільства.

Особливу увагу необхідно приділити покращенню освіти та перекваліфікації цієї категорії громадян, а також забезпеченню їх повноцінної участі в житті суспільства. Медичні мережі повинні передбачати спеціальний багатомовний онлайновий сервіс, а цифрові технології в цілому – спростити формальності, що пов’язані з використанням приватних та громадських систем соціального обслуговування.

8) Онлайнова медицина Надання ефективних та якісних медичних послуг громадянам є однією з найсерйозніших турбот європейських урядів. Потреби в наявності технологій охорони здоров’я швидко зростають. Уряди зіштовхнулись з такими проблемами, як загальне старіння населення та збільшення видатків на охорону здоров’я. Зростаюче протиріччя між необхідністю покращення якості медичних послуг та ростом їх вартості неможливо подолати без модернізації медичних систем та широкого використання цифрових технологій. Однак, цей потенціал не використовується – лише 1% всіх видатків в галузі охорони здоров’я спрямовується на інформаційне суспільство.

Поруч з цим фрагментування європейського ринку сильно перешкоджає інноваціям і розповсюдженню передового досвіду, хоча охорона здоров’я і є одним з основних видів бізнесу. Держави Євросоюзу витрачають на охорону здоров’я приблизно 8% ВНП, тому створення єдиного ринку медичних продуктів та послуг повинно сприяти підвищенню глобальної конкурентоздатності Європи. В даному контексті Євросоюз вже зробив важливі кроки у напрямку захисту та покращення у сфері охорони громадського здоров’я. Однак цілковитої гармонізації цієї сфери на європейському рівні досягнути не вдалось і тому необхідно продовжити спільну роботу органів охорони здоров’я європейських країн на підтримку наукових досліджень, погодження стандартів та специфікацій продуктів і створення загальноєвропейської медичної бібліотеки.

9) Інтелектуалізація транспорту Обсяги перевезень людей та вантажів в Європі різними видами транспорту постійно зростають, і разом з тим поглиблюються транспортні проблеми. В минулому році в країнах Євросоюзу внаслідок дорожніх пригод загинуло приблизно 43 тис. людей, а 1.5 млн отримали травми. Зростають економічні втрати від перевантаження доріг, значна кількість авіарейсів виконується з відхиленням від розкладу, підвищується негативний вплив транспорту на навколишнє середовище. Цифрові технології дозволяють зробити транспорт більш безпечним і кардинально підвищити якість управління громадським транспортом.

10) Онлайновий уряд Європейці зацікавлені в покращенні та полегшенні доступу до інформації держорганів. Це забезпечить прозорість діяльності органів державної влади, а також гарантуватиме цілеспрямованість прийнятих Євросоюзом рішень. Необхідно здійснити великий обсяг роботи, для того щоб забезпечити громадянам доступ до Web-сайтів урядів окремих держав і європейських інститутів, забезпечивши їх зручними засобами для пошуку і виявлення необхідної інформації.

Обмеження доступу до основних статистичних і ділових даних гальмує розвиток бізнесу загалом, та приватного сектору вторинних послуг, що спрямовані на інформування суспільства зокрема. Тому необхідно полегшити одержання державної інформації, що в свою сергу стимулюватиме розвиток нових секторів послуг, що базуються на відкритих джерелах інформації.

Потенційний ефект після вирішення цього завдання важко переоцінити:

- уряди стануть ближчими до простих громадян;
з’явиться можливість скоротити видатки на утримання урядових чиновників;

- будуть створені додаткові робочі місця для провайдерів вторинних послуг;

- буде створений загальноєвропейський інформаційний ринок державної інформації;

Реалізація проекту "Інформаційного Суспільства". Шлях України

Інформаційне суспільство – термін, що характеризує системні зміни в соціальній, економічній політичній, правовій культурній структурах суспільства. Це проект планетарного масштабу, в котрому кожна нація зобов’язана рано чи пізно виступити в ролі співавтора, представити власні ідеї та культурні особливості.

Основою політики України у відношенні широкого втілення інформаційних технологгій є подальша лібералізація економічних відносин в цій галузі, перенесення акцентів у питаннях управління нею саме у сферу ринкових відносин. В процесах розбудови інформаційного суспільства надзвичайно важливу роль відіграватиме держава. Адже одним з її стратегічних завдань є створення максимально прозорої та ефективно-функціональної, а головне – доступної і зрозумілої громадянам системи управління країною. В силу своїх функцій держава координує всі процеси, що стосуються суспільства загалом, шляхом трансформування його основ. Теж стосується інформаційного перетворення економічних відносин, системи освіти та охорони здоров’я, переходу органів влади всіх рівнів на "онлайновий режим" взаємодії з громадянами.

Стримуючий вплив на розвиток Інтернету в Україні має, насамперед, низька соціальна мотивація його використання. Незважаючи на те, що в нашій державі відносно високий освітній рівень, велика кількість науково-технічних співробітників, інженерної інтелегенції просто не використовують нові технології, зокрема Інтернет, через нестачу відповідних знань та навиків. А це всвою чергу визначає низький рівень використання інформаційних технологій на підприємствах, в організаціях та органах державної влади, що нівелює роль Інтернету в сучасній економіці. Обмежує поступ Інтернету в Україні і низький розвиток ринкових відносин в багатьох секторах економіки, низька платоспроможність нашого населення. Хоча внутрішня економіка реформується вже довгий час, якісні результати ще не в змозі різко стимулювати розвиток інформаційних технологій в необхідних масштабах. Наявний доказ цього – низькі показники комп’ютерної техніки на одного жителя нашої країни. Хоча безумовно позитивним є те, що даний ринок формується на ринкових принципах, а ринок телекомунікацій поступово лібералізується. Недостатньо швидкий перехід до регуляторної політики в багатьох сферах економіки та недооцінення ролі інформаційних технологій для багатьох її секторів також стримує процес розвитку Інтернету.

Для того щоб різко пришвидшити розвиток Інтернету, потрібно вирішити дві основні проблеми – розширення соціальної бази використання комп’ютерних інформаційних технологій і підвищення їх соціальної необхідності. Можливість використання інформаційних технологій, зокрема Інтернету, повинна бути забезпечена якомога ширшому колу населення. Для цього необхідно втілити інформаційні технології в навчальний процес інститутів, шкіл, інших навчальних закладів, створити освітні та навчальні програми для різних категорій користувачів, з врахуванням їх віку та реальних потреб. Окрім цього, необхідно широко розвинути топологію цифрових мереж передачі даних, акцентуючи при цьому особливу увагу на забезпеченні доступу до сучасних телекомунікаційних послуг широкому колу населення в містах та селах.

1) Система освіти Важливо, щоб в найрізноманітніших сегментах економіки, прошарках суспільства - у керівників, спеціалістів, менеджерів, ординарних працівників виникала потреба у використанні комп’ютерних технологій. Як цього досягти? В умовах глобалізації суспільних процесів основна ставка робиться на систему освіти. Питання звучить наступним чином: або ж ми залучаємо сто процентів молодого, підростаючого покоління у світ інформаційних технологій, або ж ні про яке інформаційне суспільство в Україні говорити не доведеться. При цьому Інтернет може стати першим кроком. Для цього необхідно розробити навчальні плани і програми в педадогічних ВУЗАх, на курсах перекваліфікації вчителів. По-переду велика робота, як в технічному, так і в методологічному плані, що потребує створення спеціалізованих педадогічних лабораторій, творчих колективів, залучення ентузіастів. Таким чином, формування в країні прошарку середнього класу – дозволить сформувати економічні основи для розширення побутового використання Інтернету та інформаційних технологій.

2) Технологічні парки Сьогодні важливо законодавчим шляхом втілити спеціальний режим діяльності технологічних парків у сфері інформаційних технологій (програмування), правовий режим, що передбачатиме встановлення митних та податкових пільг, а також представлення державної підтримки, стимулювання діяльності технологічних парків, діяльність котрих повинна бути спрямована виключно на розробку та втілення інформаційних технологій (програмування).

Спеціальний режим діяльнотсі технологічних парків у сфері інформаційних технологій (програмування) бажано вводити мінімум на 10-15 років, а функціонувати він повинен протягом п’яти перших років з моменту реєстрації суб’єкта цієї діяльност в уповноваженому органі.

3) Дистанційна освіта Реалізація ідеї дистанційного навчання в інтернет-середовищі – це один з шляхів досягнення соціальної рівності умов життя в нашій країні. Сільське населення – це категорія, що має обмежений доступ до інформації, знань, досягнень цивілізації. І лише використання методів дистанційного навчання та способів доступу до інформації дозволяють реально вирівняти умови для представників різних регіонів. Взагалі, можна було б розпочати зі створення шкільного інтернет-порталу, на котрому була б розміщена інформація, що оріентована на шкільну аудиторію: про нові методики навчання, зразки мультимедійних варіантів шкільних предметів, розширені та поглиблені дані з різних предметів, умови проведення заочних олімпіад, культурологічну та історичну спадщину. Інформаційні технології дистанційної освіти дозволяють реалізовувати протягом цілого життя принцип безперервного навчання для спеціалістів різних профілів. Представлення такої можливості особливо актуальне для України сьогодні, коли більшість спеціалістів змушені міняти професію.

4) Економіка За оцінками експертів ООН, до 2005 року більше четвертини світового торгового обігу буде реалізовуватись за допомогою електронної комерції, перспективи якої очевидні. Це не означає, що достатньо виставити на веб-сайт прайс-листи чи організувати онлайновий режим замовлення товарів. Всі етапи бізнес-процесів в компаніях та на виробництвах повинні бути автоматизовані – від пошуку партнерів і укладення договорів до постачання товарів і надання послуг. Тільки тоді електронна комерція дасть ефект.

Звичайно, електронна комерція стане можливою при виконанні ряду умов, в тому числі при широкому втіленні систем електронних платежів. Технологія електронного бізнесу диктує кардинально інші темпи ділової активності, формує новий рівень ділової культури. І тут важлива наявність не лише технологічної бази, комп’ютерних мереж і програм, але і широкого кола ділових людей, спеціалістів, готових до використання нових комп’ютерних технологій.

5) Телемедицина В даному напрямку найбільш потенційні можливості має організація дистанційної діагностики та лікування. Телемедицина має вагомі соціальні перспективи. Високопрофесійні послуги стануть доступними широкому колу наших громадян. В центрах можна сконцентровувати потужні діагностичні комплекси, а на місцях достатнім буде наявність датчиків. Спілкування з фаховими медиками, дистанційним шляхом, можливість спостерігати за процесом діагностування, визначення методики лікування значно - підвищать рівень професійної підготовки простих лікарів. Все це сприятиме підвищенню ефективності системи охорони здоров’я та зниженню витрат у галузі.

6) Е-управління Втілення інтернет-технологій у сферу державного управління з одного боку дозволить підвищити його ефективність, а з другого - зробить більш відкритою роботу органів влади. Робота в режимі "електронного уряду" принципово міняє атмосферу взаємодії державних службовців та населення. Кожен громадянин одержить можливість бути поінформованим про діяльність міністерств, відомств, органів місцевого самоврядування, знати про їх плани роботи, безпосередньо взаємодіяти з ним оминаючи черги та зайву бюрократію.

7. Свобода слова За останні 10 років люди, що займаються розвитком Інтернету – спеціалісти у сфері інформаційних технологій – зробили для реальної свободи слова набагато більше, аніж їх попередники. Технологічна природа Інтернету та сучасний стан комп’ютерної техніки дозволяють розміщувати в глобальній мережі будь-який інформаційний ресурс, що використовується усіма бажаючими. Розміщення інформації в Інтернеті передбачає дотримання загальноприйнятих етичних правил та правових норм, що захищають інтереси та права інших громадян. В цьому сенсі український сегмент Інтернету нічим не відрізняється від світової мережі. Більш ніж 320 газет і журналів розміщені в українському сегменті Інтернету, деякі з них не мають друкованих аналогів.

8) Правове регулювання Інтернету Доволі широко розповсюджена точка зору, що зона Інтернету повинна бути звільнена від всіляких впливів закону, натомість функціонувати на основі саморегулювання. На ранньому, романтичному етапі розвитку, коли Інтернет був доступний лише обмеженій кількості високоосвідчених, інтелегентних людей, даний підхід був повністю логічним. Але сьогодні ситуація докорінно змінилась. Із сфери простого обміну інформацією Інтернет трансформувався у сферу реалізації різноманітних суспільних відносин.

Яке ж законодавство застосовувати? Традиційне? Чи необхідно розробляти нові правові норми? Очевидно, істина знаходиться по середині: для суспільних відносин, що мають правову специфіку в силу використання Інтернету, повинні розроблятись нові норми, для всіх інших відносин – положення чинного законодавства. Сьогодні відомо небагато країн, де активно створюється національна система законодавчого врегулювання відносин в глобальному інформаційному просторі. Міжнародні акти ще тільки розробляються, судова практика формується, але теперішня ситуація є відносно загрозливою для країн, де не приділяється належна увага даним аспектам. Загроза полягає у можливій юридичній експансії, що охоплює спроби розповсюдження юрисдикції національної системи законодавства однієї чи декількох країн на відносини в цілому Інтернеті.

Перед нашою юридичною системою стоїть дуже важливе завдання – розробити систему національного законодавства у сфері відносин у глобальному інформаційному просторі, котре повинно максимально гармонізувати з відповідними міжнародними нормами. Це, нормативно правові акти, що встановлюють юридичний статус електронного документу, цифрового підпису, ЗМІ в Інтернеті; регулюють особливості авторського права, економічних відносин в умовах мережевих технологій, відповідальність за вчинення комп’ютерних злочинів. А перед інтернет-співтовариством, зокрема перед інтернет-асоціаціями, стоїть завдання усвідомлення сучасної ситуації, розробки пропозицій щодо формування такої правової політики у галузі Інтернету, яка б створювала максимально комфортні умови для розвитку мережі в Україні, так і для її користувачів. Перш за все необхідно говорити про гарантії права використання Інтернету. Відповідно до статті 34 Конституції України, ніхто не не може бути обмежений в доступі до Інтернету. Але такі гарантії повинні підтверджуватись реальними практичними можливостями.

9) Моніторинг Інтернету Дискусії навколо моніторингу в Інтернеті актуальні не лише в Україні а й в інших країнах світу. Вагомим мотивом для них є засторога, що правоохоронні органи можуть здійснювати тотальний контроль над змістом інформаційних потоків в Україні. Насамперед потрібно відповісти на питання: чи необхідний моніторинг, як засіб, що надає можливість визначити відправника тієї чи іншої інформації, або особи, що здійснила в Інтернеті певну дію. Відповідь однозначна – необхідний. Це підтверджують численні приклади мережевої комп’ютерної злочинності, зокрема дії хакерів. Для виявлення порушників порядку необхідно проводити відповідні слідчі заходи, а це можливо лише при наявності системи моніторингу.

Другий аспект цієї проблеми – регламентація роботи з системою моніторингу. Така регламентація може бути організована виключно на законодавчій основі, а дії щодо реалізації моніторингу по відношенню до конкретних осіб чи дій повинні бути санкціоновані у відповідності до законодавства.

10) Статус ЗМІ в Інтернеті Дискусійним питанням є визначення статусу ЗМІ в Інтернеті. Формування електронних аналогів друкованого засобу масової інформації в Інтернеті практично врегульовано частиною третьою ст. 1 Закону України "Про друковані засоби масової інфоріації (пресу) в Україні". Друковані видання можуть включати інші носії інформації (пластинки, дискети, аудіо та відео касети), розповсюдження яких не заборонено чинним законодавством України. Розширене тлумачення цієї статті дозволяє віднести до інших носіїв інформації також Інтернет.

Набагато серйознішим є питання з виданнями, що виходять лише в електронному вигляді. Пряме застосування частини 1. закону (Відповідно до закону "друкованими засобами масової інформації є періодичні, і такі що тривають, видання, що виходять під постійною назвою, з періодичністю одного і більше номерів (випусків) протягом року на основі свідоцтва про державну реєстрацію") дає формальну підставу зачислити до ЗМІ всі веб-сайти. Це абсурдно. Очевидно, доцільно визначати статус веб-сайту на основі добровільної реєстрації. Але водночас необхідно встановити норму, котра б дозволяла громадянам вимагати вилучення неправдивої інформації про них, що розміщена на сайтах.


Знаннєва економіка – економіка конкурентоспроможності

Ю.М. Бажал

 http://www.isu.org.ua/uploads/consult/29.doc

Концепція знаннєвої економіки сформувалася в процесі аналітичного узагальнення закономірностей економічного розвитку світової спільноти за останні 15-20 років. Цей період характеризується безпрецедентним зростанням впливу науки і нових технологій на соціально-економічний розвиток усіх країн. Виявилося, що неспроможність здійснювати структурну перебудову національної економіки, у відповідності до вимог нової технологічної парадигми (укладу) чи зволікання з проведенням таких структурних змін, не просто гальмує її розвиток, а й призводить до економічної деградації. Тому актуальним стало завдання розбудови інтегральної національної системи стратегічного управління, спрямованої на забезпечення високого рівня глобальної соціально-економічної конкурентоспроможності країни. Для регіональної політики це завдання не змінюється, тому що новою важливою особливістю розвитку стало суттєве підвищення міжнародної конкуренції не тільки на зовнішньому, але й на внутрішньому, ринках. Таким чином, розвиток знаннєвої економіки – це підвищення глобальної конкурентоспроможності виробництва як країни, так і окремих її регіонів.

Еволюція від низького до середнього, а за тим до високого доходного статусу у більшості випадків відбувається шляхом переходу від економіки, що імпортує технології, до економіки, що сама їх генерує. Тому пріоритети економічної політики небагатої країни, що прагне потужного зростання, мають бути пов’язаними з розвитком як фізичної інфраструктури (порти, телекомунікації, шляхи тощо), так і регулятивних механізмів (митниця, податки, корпоративне законодавство). У цій фазі нова технологія переважно імпортується, тому важливо сприяти зростанню прямих іноземних інвестицій. Практика показує, що спочатку вони є найбільш ефективним у виробництві стандартних товарів і послуг, які стають конкурентоспроможними перш за все на внутрішньому ринку країни з поступовою експансією на ринки подібних країн, як правило, сусідніх. На цій стадії відбувається не тільки асиміляція імпортованої технології, а й її інноваційне удосконалення.

Найважчим є перехід від розвитку, заснованому на імпорті технологій, до розвитку, заснованому на інноваційності. Це потребує прямої участі держави в забезпеченні високого рівня інновацій за допомогою бюджетних і приватних інвестицій у дослідження й розвиток, піднесення рівня освіти, зміцнення ринків капіталу й регулятивної системи, яка сприяє появі високотехнологічних підприємств. Учасники ринку часто об'єднуються в гнучкі виробничо-розподільчі системи, які пришвидшують інновації і зміни в розподілі праці. Зростає значення підвищення кваліфікації персоналу. Дослідники вважають, що сьогодні майбутня конкурентоспроможність багато у чому залежить від можливостей створення й діяльності регіональних інноваційних кластерів.

Інноваційний розвиток технологій здійснюється шляхом їх постійного ускладнення. Але такого ж ускладнення потребують і відповідні управлінські системи цих виробництв. Емпіричні дослідження еволюції організаційних структур передових фірм світу показали, що тривалий успіх на теренах інноваційних складних технологій знаходиться у прямій залежності від спроможності фірм до реорганізації своєї організаційної структури у більш складний управлінський і технологічний комплекс. Органічним наслідком такого процесу є входження фірми у взаємодію з іншими фірмами в рамках розгалуженої складної підприємницької мережі. Тому еволюція  розвитку інноваційних виробничих систем відбувається у напрямках пошуку нових організаційних форм, які дозволяють підвищувати продуктивність залучених ресурсів. Це є головною ознакою і причиною утворення нових підприємницьких агломерацій, зокрема кластерного типу.

Проте в Україні мало звертається уваги на деякі принципово нові особливості сучасних підприємницьких мереж. Мова йде, перш за все, про перехід від лінійно-ієрархічних систем управління, які обслуговували вертикальну чи горизонтальну кооперацію виробництв, до систем, що базуються на реалізації принципу самоорганізації та нелінійних управлінських зв’язків. Причиною такої зміни виступає зростаюча складність виробництва. Випуском складної високотехнологічної продукції часто вже не може ефективно керувати один генеральний менеджер. Так само сучасна мережева підприємницька структура не може ефективно контролюватися з єдиного центру, зокрема, і у регіональному аспекті. Деякі економісти вважають, що сьогодні стає дедалі важче забезпечувати ефективність екзогенного (зовнішнього) управлінського впливу на діяльність виробничої фірми, якщо вона не сформувалася в режимі самоорганізації, тобто внаслідок дії ендогенних (внутрішніх) чинників. Українська державна інноваційна політика залишається концептуально у рамках старої “лінійної” парадигми управління, що не в останню чергу обумовлює її неефективність.

Аналіз свідчить, що утворення нових виробничих структур інноваційного типу стає ефективним тільки у разі виникнення їх внутрішньої потреби і мотивації щодо входження у мережу, тобто у випадку діяльності структури в режимі самоорганізації. Самоорганізація відбувається як кібернетичний процес із зворотними інформаційними зв’язками, який переважно інтегрує діяльність щодо опанування, створення та реалізації нових знань, які втілюються в науково-технічні інновації. Якщо одна фірма з певним рівнем самоорганізації взаємодіє з іншою фірмою в процесі створення та використання нової технології, то їх спільна адаптація до цієї технології створює новий більш складний тип самоорганізації, як цієї мережі, так і кожної з цих фірм, що сприяє адаптації та розвитку нових технологій і збільшенню конкурентоспроможності продукції.

Ефективність виробничої поведінки даного типу більшою мірою починає залежати від державної інноваційної політики, яка повинна створювати сприятливе інституційне бізнесове середовище для всезростаючої кількості кооперативних зв’язків між фірмами регіону, країни, решти світу. В цьому процесі значно зростає роль стимулюючих важелів, які може запропонувати держава, наприклад у вигляді податкових пільг, для стимулювання не просто окремого підприємства, а цілої виробничої системи, яка може помітно вплинути на економічний розвиток регіону, країни. І, навпаки, намагання поставити дані мережеві системи під жорсткий лінійний контроль державної бюрократії може настільки збільшити трансакційні витрати її членів, що зникне внутрішня мотивація для самоорганізації і, таким чином, дана мережа перестане бути економічно ефективною.

Оцінити результати економічної політики країн і регіонів щодо успіхів на теренах підвищення конкурентоспроможності можна за допомогою індексу конкурентоспроможності різних країн. Подальший аналіз буде здійснено за допомогою розрахунків таких індексів, які щорічно представляються у міжнародному аналітичному виданні "Звіт про глобальну конкурентоспроможність", який видає організація Світовий економічний форум (The Global Competitiveness Report – 2002. – World Economic Forum).

Загальний індекс конкурентоспроможності (GCI - Growth Competitiveness Index) визначається з параметрів поточної економічної динаміки для вимірювання спроможності національної економіки досягати сталого розвитку у середньостроковому періоді. Цей композит не враховує короткострокові коливання реального бізнес-циклу.

Тому при визначенні рейтингу країни враховуються фактори, які визначають економічне зростання внаслідок збільшення економічного потенціалу країни. Останні дослідження засвідчили, що можна виділити певні загальні фактори, які впливають на економічний розвиток будь-якої країни, а саме: технології, суспільні інституції, та макроекономічне середовище. Загальний індекс зростання конкурентоспроможності країн був у даному аналізі визначений для 80 країн, до яких увійшла і Україна. Ми зробили вибірку країн-аналогів для України, переважно за принципом сусідства та історичних зв’язків, а також маючи на увазі необхідність представництва основних груп країн. Місця вибраних країн за підсумковим індексом конкурентоспроможності, як і окремо за його трьома компонентами, наведено у Таблиці 1.

Таблиця 1

Загальний індекс конкурентоспроможності

(GCI - Growth Competitiveness Index) вибраних країн та їх місця у рейтингу 80 країн, для яких робився аналіз у “Звіті про глобальну конкурентоздатність” (Світовий форум, 2002). 

 

ВНП на душу населення в 2001 (ПКС оцінка)

 

GCI 2002, коефіцієнт

 

GCI 2002, рейтинг

 

Технології

 

Громадян-ське суспільство

 

Макроеко-номічне середовище

 

Зміна місця у рейтингу GCP у 2002 проти 2001

Канада

28 611

5,27

8

8

9

12

-5

Корея

18149

4,89

21

18

32

10

+2

Португалія

17571

4,87

23

13

21

40

+2

Греція

17482

4,32

38

30

44

47

-2

Угорщина

12941

4,63

29

21

30

49

-1

Аргентина

12098

3,66

63

44

66

65

-14

Польща

9327

3,98

51

36

61

54

-10

Росія

8948

3,64

64

66

65

35

-2

Туреччина

6716

3,31

69

54

63

78

-16

Україна

4224

2,97

77

72

72

77

-9

 Як бачимо, і Україна, і її сусіди втрачають позиції конкурентоспроможності. Можна звернути увагу, що, перш за все, це обумовлено низьким рейтингом технологічного фактору, який сьогодні є вирішальним у глобальному змаганні країн. Тому без суттєвої зміни своєї інноваційно-технологічної конкурентоспроможності, годі й мріяти про перемоги у світовому конкурентному “змаганні”. Серед колишніх “соціалістичних” країн, найбільше зростання конкурентоспроможності було в Угорщині. Але ми можемо бачити і її високе місце за індексом технологічних змін. Іншим позитивним прикладом для нас може бути Португалія – найбідніша країна Європейського Союзу, яка проте завдяки розвитку технологічного фактору динамічно покращує свою конкурентну позицію.

Фактор технологічного прогресу має дуже важливе значення саме для середньо- і довгострокового економічного розвитку. Хоча без технологічних змін країна може підняти стандарти життя, наприклад, шляхом збільшення інвестування, але це не забезпечує сталість розвитку. Економічна література останнього двадцятиріччя переконливо довела, що тільки фактор технологічних змін забезпечує сталий розвиток країни, незалежно від її місця у світовому рейтингу розвитку.

Індекс технологічного фактору як компонент загального індексу конкурентоспроможності (GCI) розраховувався для двох груп країн: країн ключових інновацій та неключових. До першої групи зараховано країни, щодо компаній яких зареєстровано 15 і більше використаних патентів, виданих у США, на мільйон населення. Таких країн виявилося 24. Інші країни зараховано до неключових інноваційно-технологічних країн. Індекс технологій є композитом з таких субіндексів: індекс інновацій, який відображає інновації, які сприяють економічному зростанню, індекс інформаційних та комунікаційних технологій, та індекс технологічного трансферу, який також враховує ліцензії на іноземні технології.

Важливу роль щодо ефективності впровадження інновацій відіграє бізнесове середовище, яке сприяє чи гальмує адаптацію передових іноземних технологій. Проведені дослідження багатьох країн показали, що можна виділити в країнах, що розвиваються, три головні бар’єри, які не дозволяють їм ефективно впроваджувати нові технології. Перший – недостатня законодавча та інституційна база для стимуляції динамічної незалежної ризикової підприємницької конкуренції. Другий бар’єр – скорочення кількості підприємців, у яких виникає бажання (мотивація) працювати на ринку високих технологій. Третій – низький рівень доходу на душу населення, що не створює стимулів і фінансових можливостей працювати на довгострокову перспективу.

Однією з головних проблем впровадження концепції знаннєвої економіки є висока вартість її реалізації. Збільшення розриву між бідними і багатими країнами в умовах розгортання нового, інформаційного, етапу науково-технічної революції, також були обумовлені тим, що для розвитку знаннєвої економіки потрібні значні фінансові ресурси, які переважно концентруються в багатих країнах. Утворилося “зачароване коло”: розвиток залежить від ефективної реалізації науково-технологічних інновацій, для створення і розповсюдження яких потрібне фінансування, обсяги якого прямо залежать від рівня розвитку країни. Тому сьогодні безсумнівну перевагу отримали багаті країни, які притримуються стратегії розбудови знаннєвої економіки.

У цих умовах динамізм економік країн, що розвиваються, та, відповідно, їх регіонів прямо залежить від спеціальних неординарних зусиль і спеціальної політики проривного типу. Цей висновок є дуже важливим для українських реалій, де економічна політика поки що характеризується тільки деклараціями щодо прихильності до “інноваціного вектору економічного зростання”, продовжуючи зволікати із запровадженням діючих заходів для стимулювання прогресивної структурної перебудови економіки та з проведенням ефективного реформування сфер освіти, науки, інноваційної діяльності.

Треба відзначити високі темпи нарощування обсягів фінансування науково-технічної сфери країнами-аутсайдерами ЄС та малими країнами – лідерами розбудови знаннєвої економіки (Фінляндії та Ірландії). Так, за даними Євростату, зазначені витрати у середньорічному вимірі зростали з 1995 року так: у Фінляндії – 13,5%, Греції – 12,0%, Португалії – 9,9%, Ірландії – 8,2%, Іспанії – 6,9%, при середньому темпі ЄС – 3,4%. Це ілюструє основний методологічний висновок концепції знаннєвої економіки для політики економічного зростання у середньо доходних країнах та країнах, що розвиваються. Мова йде про необхідність для менш розвинутих держав застосовувати в економічній політиці підходи і філософію зростання передових країн, які борються за світове лідерство.

Ефективність політики розбудови знаннєвої економіки віддзеркалює динамізм показників, що її характеризують. Так, високі темпи зростання обсягів фінансування сфери досліджень і розробок (R&D) дозволили Фінляндії збільшити коефіцієнт наукоємності ВВП з 1,5% у 1985 р. до 3,6% у 2002 р. Ірландія збільшила показник ВВП  на душу населення з 12 тис. дол. США в 1990 році до 23 тис. – у 2000 р. Таку саме картину дає аналіз зміни інших стандартних індикаторів знаннєвої економіки: кількості наукових публікацій та цитування, наукові ступені та міжнародні винагороди, патентна активність, створення нових промислових галузей високих технологій та частка їх експорту в експорті продукції обробної промисловості тощо. Серед неєвропейських країн за рівнем динамізму цих показників особливо вражаючих успіхів досягли Південна Корея, Китай, Ізраїль. Та й традиційні країни-лідери (США, Японія) тримають високо планку у цих змаганнях.

Сьогодні важливим критерієм оцінки ефективності політики розбудови знаннєвої економіки є її вимір у індикаторах глобальних структурних змін. Наприклад, це проявляється у зростанні частки продукції галузей високих технологій в експорті продукції обробної промисловості. Фінляндія мала 5% у середині 80-х рр. минулого сторіччя, а тепер 20%. Цей показник був відповідно у 1980 та 1998 рр.: в США – 19% і 27,5% (абсолютний обсяг високотехнологічного експорту відповідно дорівнював (у млрд. дол. США): 55 і 190); Південній Кореї – 7,7% і 24,4% (2 і 33); Китаї – 5,6% і 15,6% (1 і 27). Причому аналітики відзначають, що в малих країнах раніше експорт переважно формувала моногалузь, а тепер високотехнологічний експорт є диверсифікованим. Це забезпечує також значний позитивний баланс у торгівлі продукцією галузей високих технологій.

Також сильним аргументом на користь кардинального повороту політики, як на національному, так і на регіональному рівнях у напрямі розбудови знаннєвої економіки є тенденції зміни структури світової торгівлі. Протягом останньої чверті ХХ ст. відбувся значний структурний зсув світового експорту на користь продукції високо та середньо технологічних галузей. Звертає на себе увагу суттєве збільшення у світовій торгівлі частки наукомісткої продукції та драматичне зменшення частки низькодохідних товарів первинної обробки та сировини.


 Використання офіційних вебсайтів міським самоврядуванням

України для взаємодії з різними цільовими групами: проблеми

та перспективи

А. Марусов

Свобода інформації, прозорість, електронне врядування: погляд

громадянського суспільства (аналітичні доповіді, збірка перекладів документів)

/За ред. к.ю.н. А.В. Пазюка

Використання офіційних вебсайтів міським самоврядуванням України для взаємодії з різними цільовими групами: проблеми та перспективи серед сучасних інформаційно-комунікаційних технологій, офіційний вебсайт органа міського самоврядування є найважливішим інструментом взаємодії міського самоврядування з громадянами, бізнесом, мас медіа, іншими цільовими групами. Його належне використання дозволяє суттєво підвищити ефективність та результативність різноманітних напрямків діяльності органу міського самоврядування, починаючи з надання доступу до інформації, маркетингу місцевої громади та закінчуючи наданням послуг городянам та бізнесу. Вебсайт є також ефективним засобом демократизації управління місцевої громади завдяки значному спрощенню доступу до публічної інформації, можливостям забезпечення зворотнього звязку з громадою та залучення її членів до обговорення актуальних проблем міста, виробки необхідних заходів для їх вирішення.

Впровадження та використання цього засобу в діяльність міського самоврядування визначається низкою політичних, фінансових, організаційних та інших факторів. Серед перших слід виокремити наявність державної політики щодо розвитку електронного управління в місцевому самоврядуванні, а також адекватністьвідповідних програм самих органів самоврядування. Організаційні фактори стосуються рівня впровадження ІКИ в процеси роботи місцевої влади, а також реорганізації цих поцесів задля ефективного опанування потенціалом ІКТ. Потреба (попит) суспільства в нових каналах взаємодії з місцевою владою також справляє вплив на ефективність використання офіційних вебсайтів міської влади.

Влітку 2003 року Агентство інформаційного розвитку (Київ) розпочало дослідження, що спрямоване на з'ясування сучасного стану використання вебсайтів для взаємодії з громадянами, іншими цільовими групами, оцінку рівня впровадження ІКТ в роботу міського самоврядування та визначення факторів, що впливають на ці процеси. Належна увага приділялася ідентифікації проблем розвитку електронного урядування на місцевому рівні та напрямків перспективної діяльності, спрямованої на їх подолання. Стратегічним завданням дослідження було закладення основи для регулярного моніторингу розвитку ел.урядування в міському самоврядуванні, з використанням офіційних вебсайтів міської влади як його індикаторів.

Основними методами досягнення вказаних цілей та завдань стали 1) проведення влітку-восени 2003 року опитування службовців міських радвиконкомів, що мають офіційні сайти, за стандартною анкетою та 2) аналіз змісту, інтерактивних можливостей та послуг, що надаються на офіційних сайтах міського самоврядування.

В першому дослідженні наголос робився на рівні впровадження ІКТ в роботу самоврядування, організаційні аспекти використання вебсайтів тощо. Стандартна анкета була надіслана електронною поштою в 28 органів міського самоврядування, про вебсайти яких було відомо автору. Відповіді було отримано з 19 міст (з них 9 - обласні центри). Основу виборки склали безпосередні виконавці: директора або заступники директорів комунальних підприємств з ІКТ, завідуючі або головні спеціалісти відділів інформаційно-компютерного забезпечення, автоматизації тощо міськвиконкому, головні спеціалісти відділу ІТ та зв'язків з громадськістю, секретар виконкому, заступник міського голови.

З одного боку, така виборка дозволяє говорити про надійність отриманих фактичних даних. З іншого, оскільки ця група безпосередньо стикається з проблемами впровадження ІКТ, їхня думка щодо цих проблем, оцінка пріоритетів розвитку електронного урядування на місцевому рівні може бути більш адекватною, ніж заяви представників політичного рівня.

1. Рівень розповсюдженості офіційних веб-представництв органів міського самоврядування

На кінець лютого 2004 року вдалося ідентифікувати 42 активно діючих офіційних вебсайта органів міського самоврядування. Це означає, що близько 10% органів міського самоврядування України мають власне веб-представництво. Найстарішим серед вебсайтів є сайт Львівської мерії www.city-adm.lviv.ua: він був утворений в 1997 році. П'ять вебсайтів було утворено в 1998-1999 роках: нікопольський (1998), краматорський, рівенський, тернопільський, хмельницький (1999). В 2000 році власні сайти відкрили органи самоврядування Бердянська, Кривого Рогу, Луцька та Чернівців, в 2001 - Ужгорода, Комсомольська Полтавської області та Каменець-Подільського, в 2002 році - Борисполя, Чугуєва, Прилук та Новодністровська Чернівецької області. Нарешті, в 2003 році з’явилися сайти міського самоврядування Донецька (18 березня; міського голови), Калуша (березень), Вінниці (червень), Люботина Харківської області (квітень), Олександрії (серпень), Одеси (вересень) та Миколаєва (січень 2003).

Таблиця 1. Розповсюдженість офіційних вебсайтів органів міського самоврядування та чисельність населення міст

Групи

 

Кількість

міст 

% міст, що

мають сайти

Міста

< 25 тис.

262

0,00

Новодністровськ, Люботин

25-50 тис.

81

5%

Володимир-Волинський, Славутич, Самбір, Чугуєв

50-100 тис.

57

11%

Бровари, Бориспіль, Иллічівськ, Комсомольськ, Прилуки, Калуш

100-250 тис.

19

58%

Луцьк, Нікополь, Краматорськ, Ужгород,  Бердянськ, Алчевськ, Рівне, Тернопіль, Кам'янець-Подільський, Красний Луч, Олександрія

250-500 тис.

18

56%

Вінниця, Черкаси, Макіївка, Вано-Франківськ, Кіровоград, Херсон, Хмельницький, Чернігів, Чернівці, Севастополь

500-1000 тис.

4

100%

Кривий Ріг, Запоріжжя, Львів, Миколаїв

> 1000 тис.

5

100%

Одеса, Київ, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ

Як правило, чим більше місто, тим вірогідніше, що орган самоврядування матиме власний вебсайт, про що свідчать дані Таблиці 1. Слід відмітити, що частина сайтів утворювалися під певним впливом або в результаті міжнародних проектів щодо міського самоврядування, які впроваджувалися (або впроваджуються) в тому чи іншому місті. Авторові відомо про такі проекти в Чугуєві, Комсомольську та Славутичі (в останніх двох проекти профінансовано Міжнародним Фондом "Відродження"), Тернополі.

Майже половина вебсайтів (48% або 9) були утворені відповідним підрозділом міськвиконкому міськради (в двох випадках - з залученням приватних осіб). В чотирьох містах, обласних центрах, - міським комунальним підприємством з комп'ютерізації, інформаційних технологій.

Лише в Луцьку та Вінниці офіційний вебсайт було створено приватною компанією, що займається веб-дизайном, програмуванням тощо (для відбору виконавця проводився тендер).

В одному великому індустріальному місті вебсайт було створено приватною особою - достатньо досвідченим веб-дизайнером.

Показово, що в чотирьох порівняно невеличких містах (20%) перші версії сайтів утворювалися завдяки "голому ентузіазму" та особистим зв'язкам службовців виконкому: "приватною особою веб-дизайнером, керівником та членами міської Робочої групи стратегічного планування", секретарем виконкому, службовцем приватної організації, студентами місцевого інженерного вузу (в якості дипломного проекту). Втім, показово, що в останньому випадку більш розвинена версія сайту розроблялася вже приватною компанією.

2. Рівень впровадження ІКТ в робочі процеси органів міського самоврядування залишався на початковому рівні.

Хоча комп'ютери вже стали невід'ємним елементом роботи міського самоврядування (63% опитаних заявили, що ПК є в кожному підрозділі), втім, доступ до електронної пошти та Інтернету є далеким від того, щоб бути рутинним явищем серед службовців міськради міськвиконкому. Доступ до електронної пошти є більш поширеним, ніж доступ до Інтернет.

В середньому, розповсюдженість ПК, доступу до ел.пошти та Інтернету вище в крупних міських центрах, але прямої залежності між доступом підрозділів до ІКТ та розміром, статусом чи рівнем економічного розвитку міст в вибірковій сукупності не існує. Наприклад, лише 1-2 підрозділи мали доступ до ел.пошти в облцентрах та достатньо крупному місті обласного підпорядкування.

Кожний підрозділ мав доступ до Інтернет лише в одному місті - Львові. Лише 1-2 підрозділи мали доступ до Інтернет в тих самих містах, які мали низький рівень доступу своїхслужбовців до ел.пошти. Слід відмітити, що мова йде про центри областей переважно сільськогосподарської орієнтації, з низьким розвитком промисловості, якщо їх порівнювати з потужними індустріальними центрами Лівобережної України.

Не викликає подиву, що тренінги для працівників міськвиконкомів з використання програм Microsoft Office та Інтернет проводилися (проводяться) лише в 58% та 42% міст, відповідно.

Треба відмітити ймовірність такої ситуації, коли в значній частині міст без тренінгів певна підготовка працівників виконкому з оволодіння ІКТ здійснюється.

Як вказав один респондент з малого міста (в якому тренінгів ні з Microsoft Office, ні з Інтернет немає), тренінг проводиться "индивидуально, при наличии желания и потребности у сотрудника". З іншого боку, такий індивідуальний підхід свідчить про відсутність свідомої політики керівництва міста щодо впровадження ІКТ в роботу мерії.

Знову підтверджується спостереження про те, що в певній частині виконкомів обласних центрів глибина впровадження ІКТ відбувається на рівні, що є ненабагато вищим, ніж в малих та середніх містах. Половину з 8 міст, що не проводили тренінги з Microsoft Office, складають обласні центри. П'ять з дев’яти обласних центра у вибірці не проводили тренінгів з користування Інтернет.

Утворення локальної комп’ютерної мережі та системи електронного документообігу є першими кроками з впровадження ІКТ у внутрішні робочі процеси як органів міського самоврядування, так і будь-якої більш-менш великої сучасної бізнесової або державної організації. За належного менеджменту ці заходи значно підвищують ефективність онлайнової комунікації міського самоврядування, в тому числі, за допомогою офіційного вебсайту.

Утворення міських локальних комп'ютерних мереж зустрічається в містах вибіркової сукупності вдвічі частіше, ніж впровадження системи електронного документообігу: 68% міст мали ЛКМ, тоді як тільки 26% мали систему електронного документообігу. Слід зазначити, що серед міст, які не мали ЛКМ, 2 облцентра з низьким рівнем компютерізації, 1 облцентр з потужною промисловістю, два відносно великих міста (з населенням більше 100 000 чол.) та одне невелике місто. Всі респонденти з міст, що не мали ЛКМ, стверджували, що створення ЛКМ планується найближчим часом.

Показово, що на момент опитування система електронного документообігу діяла лише в 5 з 19 міст, учасників дослідження: трьох облцентрах (принаймні, два з них - відносно розвинуті) та двох містах з населенням понад 100 000 жителів. В одному з цих облцентрів планувалося вдосконалення системи. Втім, серед 14 міст без системи ел.документообігу 8 планували впровадження такої система найближчим часом (4 облцентра, 2 малих та 2 середніх міста). З іншого боку, серед 6 міст, що не мали таких планів, були 2 облцентра (решта: три малих міста, одне – з населенням більше 100 000). Один з респондентів дуже чітко висловив причину затримки з впровадженням електронного документообігу:

"руководство не догоняет этого!, а мне надоело объяснять! при этом я придерживаюсь принципа "Если лишь бы как, то никак", т.е. по-нормальному не хотят, а ерунду я писать не буду...."

Наступний блок питань стосувався існування в місті комп'ютерізованої системи обліку споживання та розрахунків за комунальні послуги. Така система є передумовою розгортання онлайнової послуги транзакції міського самоврядування, яка може бути найбільш популярною серед громадян: онлайнової сплати комунальних платежів.

Більшість респондентів (63%) заявили про існування такої системи в місті. З іншого боку, в третині міст (32% або 6 міст) такої системи не було. Знову спостерігається відсутність прямого зв'язку між розміром, економічним розвитком міста та рівнем впровадження ІКТ: серед останньої групи два обласних центра, решта - малі або середні міста. Причому, два середніх міста (з населенням 50-100 000 та більше 100 000 мешканців) планували створення такої системи найближчим часом, а в одному обласному центрі цього не збиралися робити.

Недостатнє розуміння керівництвом міста необхідності єдиної системи компютерізованого обліку знову з'являється однією з найсерйозніших проблем.

Відповіді на питання щодо власника компютерізованої системи показують, що серед 11 міст, що мали таку систему, принаймні, в трьох не існувало єдиної системи, яка, навіть при наявності декількох організацій-учасників, могла б забезпечувати єдиний облік споживання та розрахунків за комунальні послуги.

В 5 містах (з 11) така система належала міській раді або міським підприємствам, що засновані міською радою (серед них - 4 облцентра). В 4 містах вона належала банківській установі (один індустріально розвинутий обласний центр та три середніх за розмірами міст). В одному облцентрі власником системи був обчислювальний центр Держкомстату, а в одному потужному індустріальному місті обласного підпорядкування - приватній компанії. Особлива ситуація склалася в Львові: там "міська рада є власником інформаційної системи контролю за нарахуваннями та проплатами за комунальні послуги".

3. Інтеграція офіційного вебсайта в процеси роботи органів міського самоврядування тільки починається. Про це свідчать наступні дані.

Показово, що в 10 з 19 органів міського самоврядування на момент опитування не було положення про офіційний вебсайт міської влади або іншого документа, що регулює порядок технічної підтримки, відповідальність підрозділів за управління та оновлення його змісту тощо.

Відсутність чіткої інституціалізації не викликає подиву, коли мова йде про малі або середні міста: 7 з 10 міст є такими. Але решта міст (3) - це обласні центри.

Іншим свідченням є те, що лише в 21% та 16% міст існували формалізовані правила користування електронною поштою та Інтернетом службовцями міської ради.

За умови зрілої інтеграції вебсайту в роботу органу місцевого самоврядування підрозділи з інформатизації можуть мати відповідальність лише за технічну підтримку сайту, а як оновлення, так і більш "політичні" питання (тобто, вбудованість сайту в програми та заходи діяльності міської ради) передаються увідділи по звязках з громадськістю, або інші структурні підрозділи (наприклад, управління з внутрішньої політики, координаційну раду з залученням представників всіх ключових підрозділів тощо). Така ступінь інтеграції не була досягнута в жодному з органів міського самоврядування у вибірці.

Фактично хостінгом та технічною підтримкою сайту займалися відповідні підрозділи або комунальні підприємства міськради. Питання оновлення та загального управління сайтом були менш визначеними. В 41% сайт оновлювався спільними зусиллями підрозділу з ІКТ, по зв'язках з громадськістю та іншими підрозділами, відповідно до сфери їх повноважень. В двох облцентрах загальна відповідальність та функції оновлення покладалися на відділ по звязках з громадськістю. У випадку сайту міського голови Донецька очевидна спрямованість на використання вебсайту для завдань паблік рилейшенз, налагодження онлайнового діалогу з громадою міста та розбудови позитивного іміджу міського голови.

Як загальний висновок, можна стверджувати, що органам міського самоврядування України бракує розуміння того, що потенціал офіційного вебсайта може бути реалізований лише за умови його "вбудованості" в стратегічні та короткотермінові програми та напрямки діяльності міської ради. Причому, мова повинна йти не тільки про окремі напрямки діяльності.

Саме такі спроби усвідомленого використання вебсайту для досягнення окремих широких цілей можна знайти на міських сайтах України. В Бердянську (www.rada.berdyansk.net) це спрямованість на рекламування міста як місця відпочинку, що пов'язано з стратегією міського керівництва перетворення колишнього індустріального міста на місто туристичне (частково така мета переслідується також на вебсайті Кам'янця-Подольського).В Вінниці та Кривому Розі – стимулювання місцевого економічного розвитку, залучення інвестицій. В Луцьку – налагодження взаємодії з мас медіа, в Донецьку - досягнення завдань паблік рілейшенз.

4. Використання офіційного вебсайта для онлайнової комунікації з зовнішніми аудиторіями, а також його інтеграція в систему публічних комунікацій органів міського самоврядування було незадовільним.

Мінімальною умовою задоволення офіційним вебсайтом потреб цільових аудиторій, перш за все, мешканців міста, є обізнаність цих аудиторій щодо його існування. Це завдання досягається шляхом рекламування вебсайту як в всесвітній мережі (розміщення в пошукових системах, інші заходи), так і його популярізація з використанням оффлайнових методів.

Виявилося, що в 5 містах (з 19) ніяких подібних заходів не здійснювалося на момент опитування. Якщо їх відсутність ще можна виправдати у випадку трьох невеликих міст, в двох обласних центрах (один з них - велике західноукраїнське місто) такого виправдання не може бути.

Найбільш популярними заходами з офф-лайнової популярізації офіційних вебсайтів виявилися:

1) постійне розміщення адреси сайту в ЗМІ, засновником яких є міська влада,

2) розміщення адреси сайту на офіційних бланках міськвиконкому міськради та

3) розміщення (розповсюдження) адреси сайту під час проведення громадських заходів, подій тощо, ініціатором яких є міська влада.

Показова низька задіяність такого методу як розміщення адреси сайту в приймальнях установ місцевого самоврядування (на дошках оголошень тощо). Очевидно, що він не потребує вкладення ніяких ресурсів з боку міської влади. Отже, цей факт є чи не найкращим свідченням слабкої інформаційної політики щодо онлайнових методів комунікації в значної частині органів міського самоврядування.

Аналіз частоти використання певних заходів показує, що більшість органів міського самоврядування обмежується одним або двома заходами (3 та 5 міст, відповідно). З іншого боку, 4 міста використовують три типа заходів та 2 міста - чотири типа заходів (ЗМІ, бланки, громадські заходи, приймальні або бібліотеки).

Показово, що в двох обласних центрах, в яких офіційний вебсайт міської влади утворювався та підтримується суто задля розбудови позитивного іміджу влади, використовуються тільки два типа заходів. Причому, саме в цих містах загальну відповідальність за функціонування сайту та його оновлення несуть виключно відділи по зв'язках з громадськістю.

Втім, потрібно згадати про те, що однією з основних причин такого становища є недостатня розвинутість самої системи публічних комунікацій міської влади. Загалом, в багатьох містах такої системи не існує.Ще однією ознакою того, що офіційний вебсайт управляється ефективно, сприймається як один з інструментів публічної комунікації, є наявність та використання засобів відстеження та аналізу кількісних та якісних характеристик відвідувачів (аудиторії) офіційного вебсайту.

В більшості офіційних вебсайтів органів міського самоврядування (84% або 16 містах) на момент опитування було встановлено лічильник відвідувань. Втім, показово що серед трьох міст, що не мали лічильника, були один обласний центр та два достатньо великих індустріальних міста.

Наявність лічильника ще не означає використання його інформації. Лише в 10 містах (53%) здійснюється регулярний моніторинг кількості відвідувань. Шість міст, що мали лічильник на офіційному вебсайті міської влади та його використовували, складалися з двох обласних центрів, одного середнього обласного підпорядкування та трьох малих міст.

Нарешті, регулярний моніторинг якісних характеристик відвідувань (географія, популярність окремих сторінок тощо) здійснювався лише в 6 містах (три облцентра, два великих індустріальних міста та одне мале). Половина міст цим не займалися.

5. Електронна пошта та онлайнові "форуми" як інструмент надання консультацій, реагування на запити та звернення цільових аудиторій.

Електронна пошта є найпростішим та найбільш розповсюдженим в світі інструментом онлайнової взаємодії між громадянами, іншими цільовими аудиторіями та органами державної влади, місцевого самоврядування. Її використання потребує мінімального впровадження ІКТ в робочі процеси міських рад и виконкомів. Хоча, з іншого боку, її ефективне використання неможливе без певної реорганізації цих процесів, зокрема, визначення процедур обробки та реагування на електронні звернення, запити, скарги або пропозиції громадян, бізнесу тощо. Це означає розподіл (або перерозподіл) функціональних обовязків підрозділів місьвиконкому міськради, що має бути офіційно формально врегульованим певними нормативними або внутрішніми актами мерій.

В розділі нижче дається огляд використання ел.пошти для взаємодії міського самоврядування з різними цільовими групами3; він складається з існування самої можливості використання ел.пошти, кількості онлайнових звернень та характеристик тих, хто надсилає ці звернення.

Як свідчать відповіді респондентів, першими органами міського самоврядування в вибірці, які почали надавати можливість звернення до фахівців міськради через ел.пошту, були Львівська міська рада та виконком (1997), міське самоврядування Кривого Рогу (березень 1997) та Рівного (грудень 1999). В Рівному в квітні 2003 року було відкрито спеціальну рубрику. Лише в одному місті - Чугуєві - на момент опитування такої можливості не існувало - "такого механизма нет, нет положения и процедуры по данному вопросу". Представники трьох міст не дали відповіді на це питання (Новодністровськ, Прилуки, Бердянськ).

Судячи з відповідей представника міського самоврядування, в Кривому Розі можливість спілкування цільових аудиторій з міською владою виникла ще до того, як був утворений офіційний вебсайт (березень 1999 та червень 2000, відповідно).

В інших містах така можливість утворювалася одночасно з відкриттям вебсайту або через деякий час після цього.

Випадок Миколаєва є унікальним для країн колишнього СРСР. Нажаль, ця "унікальність" є негативною. На офіційному вебсайті не існує можливостей звернення з скаргами, запитами тощо в міськраду міськвиконком ні за допомогою ел.пошти, ні веб-форми. Це достатньо розповсюджене явище. Рідко зустрічається наступне: єдине, що може зробити відвідувач вебсайту, це "здійснити запис на прийом за допомогою E-mail: zayav@ng.aip.mk.ua, виклавшизаяву за стандартною формою". І зовсім "унікальна" вимога: "у заяві обов'язково має бути відсканований (!) підпис заявника".

До речі, миколаївський випадок є небезпечною ознакою для подальшого розвитку онлайнової взаємодії громадян і міської влади. Наступним логічним кроком міської влади може бути прийняття рішення про те, що навіть прості інформаційні запити від громадян будуть розглядатися лише за наявності електронного цифрового підпису. Коли буде побудована інфраструктура для його функціонування в Україні - невідомо. Принаймні, мине ще декілька років перед тим, як цифрові сертифікати громадянина набудуть широкого розповсюдження. А це означає, що, у випадку "миколаївського" розвитку подій, використання ІКТ для ефективної взаємодії міст з громадянами, бізнесом, медіа тощо буде тупцювати на місці.

Дещо менше половини органів міського самоврядування у вибірці (7 міст) не отримували звернень, запитів, скарг та пропозицій через ел.пошту, хоча вони надають таку можливість. Це Тернопіль, Бердянськ, Прилуки, Бориспіль, Ужгород, Нікополь, Комсомольськ. Не дали відповіді 3 міста: Краматорськ, Чернівці, Новодністровськ. Хоча обстеження офіційних сайтів цих міст показує, що вони, ймовірніше, отримують такі звернення. Кількість звернень через ел.пошту до решти міст наведено в Таблиці.

Очевидно, що органи міського самоврядування, що отримують звернення через ел.пошту, можна розділити на дві групи: ті, що не відстежують кількість таких звернень (Львів, Луцьк, Хмельницький), та ті, що намагаються це робити.

Однією з головних причин, що суттєво впливає на відсутність чіткого моніторингу онлайнових звернень є те, що на момент опитування цей канал комунікації не був належним чином вбудований в організаційні процедури обробки та надання відповіді на звернення громадян. Як відомо, "звичайна" схема поводження з зверненнями громадян та організацій до органів влади керується Законом "Про звернення громадян", іншими законодавчими та нормативними актами. Зазвичай, звернення реєструються у спеціальних підрозділах по роботі з зверненнями громадян та направляються до підрозділів, в компетенцію яких входить питання, що викладене у зверненні.

Таблиця 2. Скільки звернень, запитів, скарг та пропозицій надійшло до

міськвиконкому та міськради через електронну пошту?

Місто

Кількість звернень, запитів тощо через ел.пошту

Львів

«Багато»

Луцьк

«Підрахунки не ведуться»

Миколаїв

7

Рівне

30

Кам’янець-Подільський

10

Хмельницький

«Більше 50  (важко підрахувати)»

Донецьк

178

Кривий Ріг

1915

Наше дослідження свідчить про відсутність усталеної практики поводження з електронними зверненнями серед органів міського самоврядування, що взяли участь у дослідженні. Чотири органи міського самоврядування на момент опитування взагалі не мали чіткого правила щодо того, який підрозділ має кінцеву відповідальність за надання відповіді на електронне звернення (Рівне, Львів, Комсомольськ, Новодністровськ). В Донецьку таку відповідальність було покладено на управління по зв'язках з громадськістю. У Хмельницькому - на відділ міськвиконкому з компютерізації та інформатизації. У Миколаєві - на відділ, до компетенції якого відносилося звернення, та відділ по роботі з зверненнями громадян. У Кривому Розі та Луцьку – на підрозділ, до компетенції якого відноситься звернення (скарга, запит тощо). У Кам'янець-Подольському та Чернівцях - на відділ по роботі з зверненнями громадян.

До решти міст звернень не надходило або їх представники не дали відповідей.

Очевидно, що нагальною потребою для органів міського самоврядування є розробка та нормативне закріплення процедур поводження з електронними зверненнями. Безсумнівно, ефективне вирішення цього питання буде цілком залежати від ініціативи самих органів міського самоврядування.

Нагальність цієї проблеми підтверджується даними щодо географічних характеристик та типу електронних звернень, що отримали органи міського самоврядування на момент опитування.

В Таблиці 3 наведено відповіді щодо географії звернень до органів самоврядування п'яти міст України. Не мали даних щодо цього питання респонденти з Луцька, Чернівців та Камянець-Подольського. Не дали відповідь представники ще п'ятьох міст.

Після Дніпропетровська Кривий Ріг є найчисельнішим (близько 740 000 мешканців) та найпотужнішим в економічному відношенні містом області. З огляду на те, що Дніпропетрівськ є другим після Києва містом з найбільшим проникненням інтернету6, не є дивним, що 55% електронних зверненьдо міської ради виконкому Кривого Рогу надійшла з "області" (тобто, з Дніпропетровська та інших великих

Таблиця 3. Будь ласка, оцініть приблизно, яка частка електронних звернень,

запитів, тощо до міськради надійшла з: (cума відсотків має дорівнювати 100%):

 

Миколаїв

Хмель-ницький

Рівне

Кривий Ріг

Донецьк

Середнє

Вашого міста

100%

95%

2%

25%

95%

63,4%

Вашої області

 

1%

1%

55%

2%

11,8%

Києва

 

2%

10%

8%

0%

4%

Інших регіонів

 

1%

7%

10%

2%

4%

Інших країн

 

1%

80%

20%

1%

16,8%

міст області). Донецьк, Хмельницький та Миколаїв є прикладами вебсайтів міської влади, які використовують для звернень, передусім, міські аудиторії. Вебсайт міста Рівне можна назвати "діаспорним" вебсайтом, з огляду на те, що більшість звернень (80%) надійшла з інших країн.

Опосередкованим показником географічного походження авторів електронних звернень до органів міського самоврядування може слугувати аналіз географічних характеристик авторів постінгів на форумах гостьових книгах офіційних вебсайтів трьох міст: Чернівців, Львова та Хмельницького. Аналіз проводився в травні-червні 2003 року. На той час в гостьовій чернівецького сайту (http://www.city.cv.ua) було 136 постінгів (дата її відкриття невідома), сайту Хмельницького (www.rada.km.ua) - 51 постінг (перший постінг - 19.11.2001), львівського (http://www.city-adm.lviv.ua) - 113 постінгів (перший постінг - 06.04.2002). Географічна характеристика авторів постінгів наводиться в Таблиці.

Таблиця 4. Географічна характеристика авторів постінгів в гостьових книгах форумах трьох українських міст

Географічне походження авторів

Чернівці

Львів

Хмельницький

Власне місто

13%

85%

53%

Київ

0

0

24%

Інші міста України

11%

2%

11%

Іноземці емігранти (точну географічну приналежність встановити не вдалося)

27%

0

0

Росія

13%

2%

0

Польща

0

3%

0

США

12%

3%

0

Важко встановити

24%

5%

11%

Як бачимо, можна говорити про існування певноїмоделі "діаспорного" сайта (в Таблиці таким є вочевідь сайт міськради Чернівців), значна частина "активної" аудиторії якого складається з колишніх мешканців, що емігрували з міста та країни, або навіть їх нащадків.

Типи електронних звернень, що надійшли до органів міського самоврядування на момент опитування, представлено в Таблиці 5.

Таблиця 5. Типи електронних звернень, що отримували деякі органи міського самоврядування України

Тип ел.звернення

Частка міст, у % від 19 міст

Міста

1. Конкретні пропозиції від мешканців міста

42%

Кам-Подільський, Львів, Чернівці, Донецьк, Луцьк, Кривий Ріг, Хмельницький, Миколаїв

2. Скарги від мешканців міста

37%

Миколаїв, Хмельницький, Кривий Ріг, Донецьк, Луцьк, Львів, Камянець-Подільський

3. Інформаційні запити з інших країн

37%

Новодністровськ, Кам-Подільський, Львів, Чернівці, Донецьк, Кривий Рог, Рівне

4. Інформаційні запити від медіа України

26%

Львів, Донецьк, Кривий Ріг, Рівне, Хмельницький

5. Інформаційні запити від громадян України

21%

Львів, Донецьк, Кривий Ріг, Рівне

6. Інформаційні запити від підприємців України

16%

Донецьк, Кривий Ріг, Рівне

Не відповіли на запитання представники Краматорська, Бердянська та Прилук. До інших міст звернень не надходило на момент опитування, згідно з твердженнями респондентів (нагадаємо, що лише в Чугуєві не було можливості отримувати ел.звернення).

Таким чином, найбільш активними "співрозмовниками" міського самоврядування виявилися мешканці міста, громадяни організації інших країн. Дещо дивним здається "пасивність" підприємців України. Але найбільш вражаючим є те, що саме конкретні пропозиції мешканців міста онлайн отримувала майже половина органів міського самоврядування у вибірці.

У вибірці анкетування на переважну більшість електронних звернень відповідали в органах міського самоврядування Миколаїва, Хмельницького, Кривого Рога та Донецька.

Аналіз змісту постінгів в гостьових книгах форумах трьох українських міст дозволяє подивитися на онлайнову комунікацію між міською владою та цільовими групами з дещо іншої точки зору. Автором була зроблена спроба класифікувати постінги за певними змістовними категоріями. Результати цієї спроби наведено в Таблиці 6.

Таблиця 6. Класифікація постінгів на сайтах трьох українських міст (літо 2003)

Типи постінгів

Кількість постінгів, по містах (у % до всіх постінгів в гостьовій)

Чернівці

Львів

Хмельницький

"Влада, зробіть щось!"

0

28%

16%

Оцінка діяльності критика мера

0

22%

0

Інформаційний запит

16%

3%

10%

Оцінка сайту

11%

10%

24%

"Привіт усім, це я!"

22%

5%

4%

Пошук друзів, родичів....

17%

0

0

"Як я люблю це місто..."

14%

5%

4%

Постінги модератора адміністратора

2%

4%

6%

Ось деякі з постінгів в категорії "Влада, зробіть щось!":

Львів: "Шановний Любомир Буняк! На вул.Сосенка 2, дуже сильно нахилився бетонний стовп-опора електромережі. Мешканці цього будинку вже звертались до всіх організацій які повинні зробити ремонт але нас ніхто не хоче слухати".

Хмельницький: "Хочеться звернути увагу мiської влади на розмiщення торгових мiсць на "алейцi" по вул.Проскурiвського Пiдпiлля"

В категорії "Критика мера":

Львів: "Весной, сдуру, наверное, головал за Буняка. Знал бы, что придерся мерзнуть в октябре, ни в жизнь не голосовал бы за него".

В категорії "Інформаційний запит":

Чернівці: "...want to buy land plot for construction where can I find information?"

В категорії "Пошук родичів, друзів":

Чернівці: "is there anyone reading this english? My husbands' great great grandfather was a mayor in your city in the 1800's. How can I find out about him"

Очевидно, що форуми є віддзеркаленням, показником реальних процесів та проблем між міською владою та громадянами. Приклад Львова є найяскравішим. Гострі комунальні проблеми призвели до того, що книга відгуків офіційного вебсайту швидко перетворилася на книгу скарг громадян. Прикро, але жодного разу чиновники міськради не зявлялися з відповідями на чисельні скарги. "На растерзание разгневанной публики" була віддана адміністратор сайту.

Всі ці факти свідчать про кризу у використанні органами міської влади онлайнових форм комунікації з різними цільовими групами. Очевидно, що вони впроваджаються на офіційних сайтах, тому що "вони впроваджуються усюди...", тобто, без усвідомлення того, що такі форми потребують належного управління.

Взагалі, онлайнові форми або "жанри" комунікації на офіційних вебсайтах міського самоврядування (як і органів виконавчої влади України) є розмитими. Тобто, гостьова книга часто використовується відвідувачами для передачі скарг, інформаційних запитів міській владі, а не тільки думок щодо дизайну, змісту сайту або вражень від міста. З іншого боку, "форуми" теж не відповідають назві: там можуть бути як скарги, запити, так і враження, думки щодо сайту або навіть реклама.

Чого там практично неможливо знайти, це - дійсно форумів, тобто, дискусій, обміну думок між відвідувачами та представниками влади щодо конкретних проблем міста. І в цьому винні, передусім, власники офіційних сайтів, бо, за винятком декількох міст, представники міської влади або навіть модератори адміністратори сайту не зявляються ні в гостьових, ні на форумах власних сайтів:

"Я чомусь схиляюсь до думки, що цілком відсутня зацікавленість чиновників міськради у підтримці цього проекту. Є, та й годі..."

"Чи хтось з відповідальних осіб буде щось робити? Чи те, що тут пишеться попадає до керівників міста?" (сайт мерії Львова).

Слід підкреслити, що громадяни готові до ефективного використання "форумів", "книг скарг". Деякі відвідувачі сайтів прекрасно розуміють необхідність розмежування гостьових книг, книг відгуків, жалоб та форумів. Ось докази постінги з деяких сайтів:

"....В мене є пропозиція: створіть будь-ласка на сайті міської ради якусь сторінку скарг і пропозицій для мера..." "...А то что все пишут в книгу отзывов, так просто книги жалоб на сайте нет, очевидно, думали, что спросом пользоваться не будет...." (сайт Львівської мерії).

"...Форум города должен быть не форумом в привычном нам смысле, корда дискуссии идут между самими участниками форума, и когда порой участники забывают с чего началась дискуссия... Мне видится форум, в котором каждая тема закреплена за соответствующими службами города, а ответ на запрос подписывался начальником этой службы в независимости, он ли сам его пишет или его подчиненные..." (сайт Львівської мерії).

Таким чином, органи міського самоврядування України мають чітко усвідомити, що для ефективного використання новітніх інформаційно-комунікаційних технологій, електронної пошти, онлайнових каналів залучення громади до управління містом наступні заходи є обов'язковими:

Онлайнові інструменти мають вбудовуватися в програми, напрямки, заходи тощо діяльності міського самоврядування. Ключовим фактором успіху є наявність наполегливої підтримки з боку міських голів, членів виконкому, депутатів

Вирішення цих завдань потребує серйозної реорганізації внутрішніх процесів роботи мерій

Навіть за умови відсутності нормативного забезпечення та інфраструктури використання електронної пошти для взаємодії з цільовими групами, перед органами міського самоврядування є великий простір для дій - задоволення інформаційних потреб, налагодження онлайнових консультацій, обговорень, реального, а не декларативного онлайнового зворотнього зв'язку тощо. Ключовим фактором успіху в цій сфері є урахування очікувань та потреб громадян. Ціною вичікування "більш сприятливого" нормативного середовища буде відставання в розвитку, в порівнянні з більш енергійними містами, втрата вигід

Використання "форумів" та інших форм онлайнового залучення громадян принесе як громадянам, так і міській владі лише розчарування, якщо ці форми залишатимуться без уваги посадовців. Словами проф.Стивена Коулмана, знаного дослідника електронної демократії, "для чиновників ініціювати онлайнові обговорення та потім не з'являтися на форумах, не відповідати на питання громадян тощо - це означає ображати власних громадян"

Нарешті, вміле використання ІКТ для онлайнового залучення громадян потребує розвитку відповіднихвмінь та навичок серед службовців органів самоврядування; перетворення адміністраторів сайту на модераторів онлайнових обговорень.

6. Оцінка пріоритетів впровадження електронного урядування в органи міського самоврядування в найближчі роки

Респонденти мали визначити важливість (пріоритетність) реалізації певних цілей впровадження електронного урядування для міського самоврядування в найближчі роки. В результаті обробки відповідей найбільш пріоритетним надавалося значення "5", найменш пріоритетним - "1". Результати наведено нижче.

1. Інформування про поточну діяльність міськради міськвиконкому 4,4 2. Формування привабливого іміджу міської громади для іноземного бізнесу 4,32

3. Формування привабливого іміджу міської громади для українського бізнесу 4,21

4. Сприяння розвитку туристичного потенціалу міста 4,21

5. Надання вільного доступу до всіх документів міськради міськвиконкому, що можуть бути у відкритому доступі згідно з чинним законодавством 4,21

6. Покращання іміджу міської влади 4,17

7. Спрощення адміністративних процедур для бізнесу шляхом надання послуг міської влади через Інтернет 4

8. Прискорення внутрішніх адміністративних процедур міськвиконкому 3,89

9. Спрощення адміністративних процедур для громадян шляхом надання послуг міської влади через Інтернет 3,8

10. Здешевлення роботи міськвиконкому завдяки впровадженню новітніх технологій 3,68

11. Підвищення виконавчої дисципліни працівників міськвиконкому міськради 3,6

12. Сприяння залученню громадян до розробки, впровадження та оцінки рішень міськвиконкому 3,6

13. Сприяння більш ефективній взаємодії депутатів міськради з виборцями 3,47

Якщо дещо перегрупувати відповіді, то ієрархія пріоритетів виглядає наступним чином:

1. Інформування про діяльність місцевої влади, покращання її іміджу,

2. Надання послуг та сприяння розвитку бізнесу

3. Надання послуг громадянам, їх залучення до управління містом

4. Підвищення внутрішньої ефективності роботи органів міського самоврядування.

Така ієрархія теж може розглядатися як свідчення початкового етапу впровадження ІКТ в діяльність органів міської влади.

7. Найбільш важливі проблеми впровадження ІКТ в роботу

міського самоврядування

Респонденти мали визначити найбільш серйозні проблеми, які заважають впровадженню електронного урядування в органах самоврядування міста.

На думку всіх опитаних, найбільш серйозними проблемами є (в порядку важливості):

1. Недосконалість державної політики щодо запровадження ел. урядування в органах місцевого самоврядування

2. Низький рівень користування Інтернет серед громадян України

3. Низька якість телекомунікаційної інфраструктури міста

4. Недостатність фінансових ресурсів, що виділяються з державного та міського бюджетів

5. Відсутність єдиних технологічних стандартів обміну даними між органами державної влади

Але показово, що респонденти з обласних центрів найбільш серйозними проблемами вважали відсутність єдиних технологічних стандартів обміну даними між органами державної влади та недостатність ресурсів з міського бюджету. Їх колеги з інших міст акцентували низький рівень користування Інтернет серед громадян України, недостатність ресурсів, що виділяються з державного бюджету, та недосконалість державної політики щодо запровадження ел. урядування в органах місцевого самоврядування.

Західноєвропейський досвід впровадження електронного урядування свідчить про те, що нехтування інтересами та можливостями місцевого самоврядування є контрпродуктивним як з точки зору розбудови електронного уряду в країні, так і з точки зору задоволення інтересів кінцевих споживачів його послуг - громадян, бізнесу тощо. Розуміння помилковості надто "централізованого" підходу поступово розповсюджується серед високопосадовців цих країн.

Здається, що Україна також йде помилковим шляхом: в проекті концепції "Електронна Україна" впровадження електронного урядування в місцевому самоврядуванні віднесено зовсім не на перші етапи реалізації концепції....


 Соціально-психологічні аспекти формування Інформаційного суспільства

E-Ukraine. Інформаційне суспільство: бути чи не бути
О. Б. Шевчук, О. П. Голобуцький

http://www.e-ukraine.biz/index.html

Коннектикутський янкі Тайтус Муді, персонаж комедійного радіошоу Фреда Аллена (професійне ім'я актора, продюсера й письменника Джона Саллівана) 20-х років "Allan's Alley" на питання: "Що ви думаєте про радіо?" відповів: "Не розумію, для чого могли б знадобитись меблі, що розмовляють".

Як ти, читачу, вже здогадався, ми починаємо розгляд наступної проблеми – необхідності серйозної соціально-психологічної адаптації індивіда до сприйняття інновацій. Недостатньо надати у розпорядження людству нову техніку, нехай навіть найрозумнішу і найзручнішу. Наскільки б вона не полегшувала життя і не розширювала коло можливостей індивіда, але доки кожна людина не прийме технологію як частку саме свого життя, а не чужого довколишнього світу – скільки-небудь значних зрушень у суспільстві не відбудеться.

Тут спрацьовує принцип страуса: доки кожен не розплющить очей і не захоче побачити зміни – можна вважати, що, практично, вони не існують. Так, можна запровадити електронну пошту, віртуальний центр працевлаштування чи найдешевший онлайновий магазин, але все це будуть лише зовнішні зміни, що відповідатимуть саме новим технологіям, а не новому способу життя.

Тут цілком правий Петроній Арбітр, сатирик часів Нерона, який казав, що людині властиво затівати перестановки щоразу, як виникають нові умови. Проте за всієї видимості руху вперед, насправді це призводить до плутанини, безрезультатності й занепаду духу.

Нові технології мають перестати бути новими у розумінні "ненадіваного плаття" для сільської модниці – його придбали, проте й не думають чіпати до "особливого випадку". Шкода лише, що "особливий випадок" найчастіше означає власний похорон.

Коли речі із застосування інформаційних технологій стануть такими ж буденними, як джинси – що їх і на свято, і на роботу, і на відпочинок, і лагодити авто – це буде означати, що змінився внутрішній світ людей. І тоді ми виявимо, що "нова цивілізація" вже настала. Ми просто живемо в ній, але так і не помітили – відколи.

Тож "як добитися того, аби люди користувались технологіями після того, як отримають доступ до них? Це ще одне завдання освітнього характеру, котре мають розв'язати держави". Як ви гадаєте, хто саме настільки покладається на офіційні рішення? Ви не повірите, але це – Білл Гейтс, який завжди нарікав на бажання держави влізти усюди й регламентувати практично всі сторони діяльності корпорацій.

Більше того, приклад, що найбільш надихає в цьому плані Гейтса – Китай, в якому "старший брат" встромляє носа в кожну шпарину й намагається цензурувати навіть зміст гіперпросторового спілкування своїх громадян. Проте там процвітає ринок персональних комп'ютерів, і уряд все ж прагне розвинути у громадян навички використання нових технологій.

Чиновники усвідомлюють, що комп'ютерна грамотність населення підвищить економічну конкурентоспроможність Китаю. Тому китайський уряд видав Пекінському телебаченню й фірмі RXL Pulitzer (Сіетл, штат Вашінгтон) замовлення на створення щотижневої телевізійної програми, яка б розповідала про персональні комп'ютери.

Комедія положень "My Computer Family" ("Моя комп'ютерна родина") з життя родини Чжао стала одним з найпопулярніших телевізійних шоу в Китаї. Серіал транслюється на 20 найбільших телевізійних станціях країни.

І що б не диктувала політика, ринок диктує своє. Тож спонсорами "державного комп'ютерного виховання" у Китайській Народній Республіці виступають корпорації "Майкрософт" та "Компак Комп'ютер".

Але що значить "почати користуватися" доступними технологіями? Яких вмінь це вимагає від людей, і чи не можна обійтись без набуття "інформаційних" навичок? Як і де навчитись "жити по-цифровому"? Скільки часу й зусиль це від нас вимагатиме? Якої "порції" навчання нам вистачить на наше життя?

Потрапивши до електронного суспільства, стаєш не лише робітником розумової праці, але й її споживачем. Та аби ця праця була ефективною, вчитися доводиться щогодини.

В новому суспільстві просвіта – важлива частка щоденного життя. Надто важлива, аби віддати її на відкуп лише школам і інститутам. Знання стають складовою частиною товарів, виробництва, послуг і розваг, тому завод, офіс і дім перетворюються на навчальні заклади. Дедалі частіше інтерактивні засоби навчання вбудовують у товари, так що користування ними передбачає навчання.

Ще більше змінюються звичні погляди на кар'єру та набуття фаху. Про плани побудови кар'єри доведеться забути. Чи справді треба буде відкинути всі сподівання на стабільність та передбачуваність професійного життя?

З цього приводу Луї Росс, головний інженер "Форд Мотор", так настановляє студентів-політехніків: "У вашій кар'єрі знання – щось на зразок молока. Термін придатності надруковано на пакеті. Термін придатності інженерного диплому – близько трьох років. Якщо на цей час ви не поповните знання, отримані в інституті, чимсь новим, ваша кар'єра скисне".

Навіть гірше – коли ви лише закінчуєте чотири курси за науковою чи технічною спеціальністю, половина того, чого вас навчали, встигає застаріти. Фахівець – це вже не той, хто раз у житті навчився щось робити як слід. Фахівець – той, хто засвоює знання, обсяг яких подвоюється що півтора року. І це не косметичне підправлення деяких моментів: використовувані в роботі технології й зміст роботи змінюються часто й всерйоз.

Хтось вважає, що може дозволити собі лишатись осторонь цих всіх нововведень – адже все одно їх потік ніколи не припиняється. Але тоді він має бути готовий до наслідків – відриву від решти суспільства та консервації у власному світі, що відмовився змінюватись. Робертсон Дейвіс, автор "Дептфортської трилогії", 1993 року сказав: "Світ, в якому я живу, настільки не схожий на світ, в якому я народився, що якщо на це не звертати уваги, я перетворився б на викопну людину".

У зв'язку з цим існує один не надто втішний нюанс: саме "викопних людей" ми виховуємо у нашій системі освіти, основні принципи якої було закладено ще на початку індустріальної доби. Та доба сформувалась, розвинулась і скінчилась, а вітчизняна школа досі готує для неї кадри. Згодимось, що логіки тут мало.

"По мірі переходу від аграрного суспільства до індустріального на зміну сільській школі приходить цегляна будівля школи міської. Сорок років тому почався вже перехід до Інформаційного суспільства, але нові принципи освіти поки що так і не розроблено, не кажучи вже про створення школи майбутнього, котра може бути геть не схожа на звичну для нас школу".

Те саме стосується школи вищої. Не вистачає системи освіти, в якій студентів вчили б не згадувати інформацію, а вчитися й проявляти творчий підхід. Потреби й пропозиції нового часу просто ігноруються. Джефрі Банністер, президент Університету Баттлера, каже: "Система університетського навчання – з часів до Гуттенберга, бо професори пишуть конспекти від руки, а потім переносять написане на дошку крейдою. Тобто, друкарський станок у викладачів ще не входить до переліку речей повсякденного вжитку".

Але ж і Гуттенбергів метод поширення інформації вже пішов в історію. На зміну набірним шрифтам прийшов двійковий код. Час йому здобути визнання, і перш за все – визнання освітньої системи. З цього приводу Тім Стоунір сказав: "Використання обчислювальних машин в навчанні – найважливіше досягнення в педагогіці після винаходу бабусь. Адже бабусі – найдавніша у світі система накопичення інформації".

Проте за нинішніх темпів розвитку покладатися на бабусині оповідки – річ ненадійна. Принаймні після того, як тобі виповнюється три роки. Освіта ж за допомогою персональних комп'ютерів, поза всіма іншими перевагами, ще й економічна. Причому економічна з усіх точок зору: обсяг навчання можна збільшити на 30%, витративши при цьому на 30% менше коштів, а час на це навчання скоротиться на 40%.

Більш ефективна, швидка й дешевша освіта – це те, що не можуть дозволити собі упустити ані керівники занепалої системи просвіти, ані платники податків, котрим ця система обридла гірше гіркої редьки.

Ми з вами вже погодились, що інформаційні технології – це нові можливості, нові горизонти для розвитку особистості. Проте багато хто побоюється, що вони лише занапастять молодь, позбавлять стимулів до особистого прогресу. Представники цього табору кажуть, що існує небезпека зростити безграмотне покоління, враховуючи характер сьогоднішньої технології – вал інформації, що йде в один бік і виключає читання чи письмо.

Але вони не враховують інтерактивності теперішніх інформаційних технологій, які ґрунтуються на активній участі користувача. Дон Тапскотт 1994 року, розглядаючи проблему впливу нових медіа на користувачів, спрогнозував доволі оптимістичний розвиток подій, посилаючись на дослідження, які показували, що споживачі будуть менше дивитись (у сучасному розумінні цього слова) телевізор.

Трохи пізніше доповідь Andersen Consulting підтвердила його точку зору, ґрунтуючись на проведених опитуваннях. В доповіді зазначається, що респонденти надають значно більшу перевагу інтерактивній освіті й програмам підготовки, ніж фільмам на запит, телевізійним шоу й іграм.

Щодо загальної тенденції, Дік Нотбарт, виконавчий директор компанії "Амерітек", згоден з цими апологетами інформатизації, кажучи, що роль телебачення зміниться, коли люди перестануть його "дивитися" і почнуть "використовувати".

Це стосується не лише самого телебачення. Так само роль комп'ютера має вийти за рамки вдосконаленої друкарської машинки чи ігрового апарату. І цей процес доволі успішно просувається. Результати досліджень міністерства торгівлі США показали, що якщо радіо знадобилось 30 років, аби досягти аудиторії в 50 мільйонів осіб, а телебаченню – 13 років, то Інтернету – лише 4 роки. 

Мабуть, люди таки дещо змінилися, якщо нові інформаційні технології змогли в короткий термін відвоювати собі такий плацдарм. Проте зміни, достатні для включення інформаційних інновацій до життєвого оточення, ні в якому випадку не забезпечать ефективної роботи в цьому новому середовищі.

Щодо цього вдале формулювання дала доцент факультету журналістики Московського державного університету ім. М.В.Ломоносова Олена Вартанова, директор Центру фінсько-російських досліджень. За її словами, нові медіа вимагають від людей не лише модифікації чогось вже наявного в них, але вироблення цілком нових якостей – високого рівня абстрактного мислення, швидкості реакції, готовності до постійного підвищення рівня освіти.  Згадані вимоги стосуються не тільки окремих індивідів, але й груп всіх рівнів, а також способів їх взаємодії. Це означає, що має з'явитись нова культура організації, культура управління й праці, нові узвичаєні норми сприйняття й використання інформації. 

Адже навіть найкраща модель суспільства не в змозі забезпечити споживача кращим життям, ніж він заслуговує за своїми знаннями і культурою. Тому навчити споживача пред'являти новим технологіям і новим суспільним стосункам запити освіченої людини так само важливо, як і просто задовольняти його вимоги.

Це – сфера спільних інтересів компаній та урядів, але громадські організації теж зацікавлені у підвищенні загального культурного та освітнього рівня населення. Окрім всього іншого, це забезпечить підтримання соціальної злагоди у період глобальних трансформацій.

Бо, як вказано у рекомендаціях Єврокомісії Раді Європи, всі революції, й інформаційна серед них, є джерелом різкого зростання непевності, неоднорідності у суспільстві. І хоча водночас створюється безліч надзвичайних можливостей, все ж є велика ймовірність того, що індивідууми відхилять як саму нову інформаційну культуру, так і її інструменти.

Відповідно, уряди мають розпочати кампанію з прищеплення розуміння та сприйняття нових обставин, що зумовлюють наше життя відтепер. Найпершими об'єктами кампанії є, зокрема, державні служби, засоби масової комунікації та освітянські заклади. 

Держава має сприяти й діяльності комерційних компаній щодо популяризації інформаційних технологій. Це, зокрема, є реклама й пропаганда привабливого сучасного способу життя. Бо ж електронне листування, торгівля й банківські операції, резервування подорожей, домашні завдання школярів і курсові роботи студентів, Інтернет й інші послуги доступні лише тим, в кого є персональний комп'ютер.

Сектор, що найбільш дратує батьків і викладачів – комп'ютерні ігри – насправді теж є добре продуманим стратегічним кроком, що має заохочуватись державою. Час спливає дуже швидко. Діти, що їх не можна відірвати від монітору сьогодні, завтра стануть проповідувати можливості інформаційно-телекомунікаційних технологій на роботі.

Соціальна роль інформаційно-телекомунікаційних технологій дедалі повніше реалізуватиметься за рахунок комп'ютеризації освіти. Нехай її вплив сьогодні не настільки вже великий, однак завтра конкуренція, збільшення комп'ютерної грамотності батьків і вимог самих учнів, розвиток мережевих послуг зроблять свою справу, і схему "один школяр – одне комп'ютеризоване місце навчання" буде запроваджено всюди.

Це позначиться і на обсягах самоосвіти. Варто лише надати доступ зі шкільних комп'ютерів до Глобальної Мережі, як залишитися у класі до пізнього вечора буде для дітей засобом вже не покарання, а нагороди. Тож на Лісабонській зустрічі у квітні 2000 року було визнано за обов'язкове завдання з'єднати всі школи з Інтернетом до кінця 2001 року.

Просвітянський потенціал Інтернету як для дітей, так і для дорослих вже знайшов у багатьох країнах своє застосування. Так в Єгипті організовано дитячий Web-вузол Little Horus, що містить понад 300 сторінок ілюстрованої інформації на тему єгипетської цивілізації, що нараховує вже сім тисячоліть. Крім того, тут вміщено фотознімки сучасного Єгипту, які охоплюють економічне, культурне та громадське життя країни. Розділ "Тур" містить посилання на інші популярні дитячі вузли.

Австралійська програма, фінансована громадським об'єднанням Duke Street Community House в Мельбурні, спрямована на навчання інформаційним технологіям дорослих людей, що належать до соціальних верств з низьким рівнем доходів. Ці люди, фактично позбавлені доступу до інформаційних технологій, можуть отримувати в рамках програми п'ять годин безкоштовного навчання плюс десять годин подальшої безкоштовної підтримки.

Глухі громадяни Гонолулу, штат Гавайї, можуть скористатися можливостями, що їх надає спеціальний проект "Real Time Captioning Law", спрямований на висвітлення роботи Міської Ради та її комітетів. Завдяки цьому проекту більш як 75 тисяч глухих чи зі слабким слухом громадян Гонолулу отримали рівні з іншими можливості для доступу до інформації про засідання Міської Ради та комітетів, які передаються або телебаченням, або ж через Інтернет.

Так само в США широко використовується метод дистанційного навчання. Скажімо, саме так викладають уроки математики другого ступеню у навчальних закладах, де немає власних останніх класів. Засоби дистанційного навчання дозволяють дітям, котрі не в змозі відвідувати школу через хворобу, зв'язуватись із викладачами мережею з дому. За допомогою цієї технології вдається вирівняти рівень викладання у різних школах, а також здійснювати серед класів одного ступеню різних шкіл спільні проекти чи спеціальні уроки.

"Інформаційний спосіб життя" родин поширюється здебільшого завдяки збільшенню обсягів електронної торгівлі. Адже люди завжди витрачатимуться на речі, що забезпечать комфорт і зручність у домі, офісі, в авто. Вже й тепер дедалі більша кількість людей і організацій використовують електронні пристрої, зокрема, для особистої охорони й безпеки. Тим більше, експерти передбачають подальше зниження цін на різноманітні інформаційно-телекомунікаційні технології, що заохотить ще ширші кола покупців.

Щодо сьогоднішнього використання можливостей, що їх надає онлайнова торгівля, то, наприклад, близько половини всіх користувачів персональних комп'ютерів у Німеччині відвідують веб-сайти компаній в надії отримати пораду перед тим, як вони здійснять покупку. Тим не менш, лише 12 відсотків насправді роблять покупки Інтернетом. Решта йдуть до магазину, а потім відвозять покупки додому.

По той бік Атлантики тенденція абсолютно протилежна. Споживачі вибирають продукти в магазині, а по тому замовляють найкращий варіант через Інтернет. 

Прибічники інформатизації здобувають нових членів трохи не щодня за рахунок і сільського населення. Воно одержує можливість більш активної участі в економічному й соціальному житті за допомогою інформаційно-телекомунікаційних технологій.

Вже сьогодні відомі приклади у країнах СНД, коли або місцева влада, або збори мешканців нетелефонізованих поселень звертаються до можливостей супутникового зв'язку. Вони купують часто один мобільний телефон на всіх, який, проте, є засобом зв'язку з "великою землею" раніше геть відірваних від цивілізації острівців життя.

Але й стосовно мешканців мегаполісів буде вірним визначення, що завдяки інформатизації відбувається розширення "віртуального" життєвого простору.  

Інформація та технології комунікацій є інструментами і для збільшення соціальної єдності та гармонізації життя людини і суспільства. Наприклад, нові товари й послуги забезпечують літнім людям можливість більш тривалого автономного, але безпечного й захищеного життя. 

Нові парадигми в сфері охорони здоров'я створюють людину, що свідомо піклується про своє здоров'я, передбачають безперервний моніторинг, персональні системи охорони здоров'я тощо. Те саме стосується довкілля (з'являється парадигма сталого розвитку) та транспорту ("мобільне суспільство" та "глобальне підключення").

Щодо громадського життя, то інформатизація означає прямий доступ населення й підприємств до інформації, до систем послуг адміністративних органів країни, регіону, міста, району, до демократичних інститутів суспільства ("онлайнова демократія"). Тобто, створення свого роду "онлайнового уряду". Фактично, Інформаційне суспільство – одна з небагатьох суспільних систем, де соціальна справедливість і економічні інтереси можуть іти рука об руку. 

Загалом застосувань цифрових технологій, що несуть вигоду і суспільству, і окремому громадянину, і бізнесу – не злічити. Нові ділові можливості відкриваються для підприємців, що здатні творчо підійти до облаштування свого бізнесу. Так, один з перших мобільних телефонів у Таганрозі було придбано сантехніком, що працював за принципом самозайнятості. Він складав гроші на цю покупку, будучи певним, що вона окупиться. Й очікування справдились. За його власними словами, "тепер я не втрачаю жодного замовлення, мене завжди можна застати. Й електронного записника скоро куплю".

Насправді зміни в діловій культурі – найбільш жорстка вимога для запровадження гіперпросторової економіки. Адже не можна видати указ щодо "підприємницького духу", який має негайно з'явитись та взятись до інформатизації бізнесу. Але ми можемо робити навпаки – інтереси підприємців закладати в основу загальної економічної політики.

Для загального підсумку скажу: рівень вимог користувачів до системи інформації тримається в межах стереотипів, що виробились у процесі взаємодії з певним каналом інформації. Аби запровадити нову інформаційну технологію, необхідно перевести стійкі уявлення користувачів про можливості системи інформації у якісно новий стан.

Для цього важливо пам'ятати, що, по-перше, інформаційна потреба – це не те, що задовольняється за допомогою існуючої системи інформації, а те, що потребує задовольняння. По-друге, інформаційна потреба може зникнути, не будучи задоволеною. По-третє, факт виникнення інформаційної потреби не завжди і не обов'язково усвідомлюється.

Тож, аби задовольнити нові потреби суспільства, спочатку йому слід наочно продемонструвати, що воно (суспільство) ці потреби має і вимагає їх задоволення. Так, як це продемонстрував Джуліус Рейтер (той самий, чиє агентство досі є одним з найпопулярніших у світі), який 28 квітня 1850 року з сорока п'ятьма голубами-кур'єрами, винайнятими у броваря, почав свою кар'єру інформаційного брокера.

Так, голуби Рейтера могли подолати відстань лише у 200 кілометрів, і не далі, ніж у двох годинах льоту від Брюсселю. Проте Агентство Рейтера продемонструвало, що інформація – товар, подібний до будь-якого іншого. І він тим цінніший для одержувача, чим швидше транспортується від А до Б.

Вже потім це усвідомлення перетворилося на "інформаційний бум", що докотився до бірж, преси, урядів, виробництва й торгівлі. Знати більше, знати раніше – стало основним принципом існування багатьох і багатьох організацій.

Нині інформаційна потреба суспільств переходить від кількісних характеристик до якісних. І це оновлення має прижитися в мозку кожного – від прем'єра до домогосподарки. Вони знатимуть, що саме їм потрібно, як, коли і що саме вони хочуть отримати з пропонованого Інформаційним суспільством. А це, в свою чергу, формуватиме інфраструктуру пропозиції, як ринкову, так і освітню.


Електронні вибори 

http://www.ucipr.kiev.ua/modules.php?op=modload&name=News&file=article&sid=1026

Дешевші й простіші засоби комунікації змінюють політичні атрибути демократії. І не завжди найкращим чином.

Демократія стає стндартною формою урядування в усьому світі, однак навіть за її умов чимало громадян залишаються невдоволеними. Виборча актівність зменшується. Виборці відходять від політичних партій і приєднуються до лоббістських груп. Процвітає екстремізм. Ці заколоти, як вважаються, відбивають настрої виборців, чиї голоси не беруться до уваги. Середньостатистичний громадянин голосує один раз за кілька років і, звичайно надзвичайно мало впливає на результати. Якщо є необхідність підтримувати демократію, потрібно шукати засоби, аби зацікавити виборців.

У будь-якій демократії політика значною мірою є змістом комунікації. Люди, котрі мають певні ідеяї хочуть оволодіти масами виборців. Виборці хочуть, аби їх голос почули політики. Політики нерідко сперечаються з обома таборами. Нині технологія комунікацій зазнає революційних змін. Інтернет, комп'ютерна мережа, за допомогою якої будь-яка людина з комп'ютером і модемом може звернутися до 30 мільйонної аудиторії, відкрила надзвичайно великі можливості. Свого часу телефон і кабельний зв'язок забезпечували передачу і прийом зливи фактів та ідей. Нинішні зміни неминуче впливають на суть політичних дебатів. Чи вдосконалять вони демократію?

Це питання широко обговорюється - передусим у Сполучених Штатах. Тамтешні ентузіасти, зокрма Елвін і Хейді Тоффлер, захоплюються тим, що вони означують "напівбезпосередньою демократією". Тоффлери у своїй останній книзі "створення нової цивілізації" доводять, що виборці зможуть активніше брати участь у схваленні політичних рішень. Вони [Тоффлери] тривалий час є добрими друзями спікера Палати Представників, лідера нових правих республіканців Н'юта Гінгрича, котрий також є техно-ентузіастом.

Переконання, мовляв технологія дасть звичайним людям ширші можливості та зробить їх голос важливішим, перегукується з почуттями багатьох американців, які з підозрою ставляться до "вашингтонської мафії". Це також підтримують помірковані ліві, які хочуть, аби виборці мали глибший інтерес інтерес до політики. Минулого року Ел Гор заявив у Буенос-Айресі про "афінську еру демократії". У Британії ліві демократи з помітним впливом на лідера Лейбористської партії Тоні Блейра, висували подібні ідеї у двох дослідженнях, оприлюднених минулого року.

Інші налаштовані песимістичніше. Джонатан Раух, який співробітничає з "Економістом", у своїй книзі "Демосклероз" переконує, мовляв зацікавлені угруповання вже нині становлять небезпезну перешкоду ефективному урядові. Їх лоббістська діяльність надзвичайно полегшилася за допомогою телефону, факсу та комп'ютерної інформаційної бази. Недавно "Тайм" переконував, що американські політики почали активно рекламувати лоббістів, а не прислухатися до себе.

Свобода чи корупція? Запитання відбиває стару проблему: віковий досвід універсального права голосу ще не варто списувати: чи можна довіряти виборцям приймати емоційні чрішення? Чи є вони надто слухняними й короткозорими? Постало ще одне запитання: хто виграє від нових технологій - виборці загалом, чи зацікавлені групи?

 

ВИХОВАЙТЕ НАШИХ ХАЗЯЇВ

Ті, хто наголошує про дедалі зростаючий вплив комунікацій, приділяють особливу увагу пошуку шляхів використання Інтернету для спілкування урядів із виборцями і навпаки. Забезпечення громад інформацією є одним із завдань, заради чого й було створено Інтернет. Як повідомив відповідальний за інформаційні технології у Білому Домі Майкл Нельсон, американська адміністрація передала у розпорядження Інтернету понад 100.000 документів. Напевне, усі ці матеріали було б надруковано на папері в до-Інтернетівські дні. Однак нині стало значно легше. Скажімо, екологи можуть проконультуватися із Toxic Release Inventory (видає перелік підприємтсв, що серйозно забруднюють повітря), здійснити пошук за допомогою коду і знайти у переліку найближче підприємтсво.

На жаль, більшість урядів не висловлюють ентузіазму стосовно передачі інформації через кіберпростір і з більшою охотою друкують її в інший спосіб. І хоча значно більше людей матимуть доступ до інформації, наприклад до матеріалів Європейської комісії, ці дані не стануть кориснішими й вичерпнішими, якщо їх запустити в Інтернет.

Для політиків Інтернет пропонує нові шляхи спілкування з виборцями. Він не має жорстких обмежень стосовно простору, необхідного для інформації. Інформація, що на 10.000 слів коштує майже стільки, як і уривок із 100 слів. Доступ більш-менш вільний і вдкритий для всіх. Кім Александер з Фонду виборців Каліфорнії почала застосовувати Інтернет ще до виборів у конгрес 1994 року. За його допомогою виборці отримали змогу знайти 300 електронних документів, більшість з яких було спільно створені різними кандидатами. "Медіа висвітлює діяльність кандидатів лише тоді, коли вони скажуть щось неприємне про своїх опонентів", - поскаржився Александер. Під час виборів цими документами користувалися 14.000 разів. Для виборів 1996 року Кім Александер готує повніший пакет інформації: біографії кандидатів, прес-релізи, резолюції. Вона розглядає виборця як наймача, котрий екзаменує кандидата.

Каліфорнія, з її найбільшою у світі комп'ютерною і модемною мережею, є добрим тереном для первірки подібних проектів. Однак навіть у Каліфорнії середньостатистичний користувач "он-лайн" служб - біла людина чоловічої статі, з вищою освітою, високим достатком і не молодша 29 років. Він особливо не відрізняється від меншості каліфорнійців, котрі користується правом голосу. Якщо такі служби мають за мету поширення настроїв громадськості, комп'ютери й модеми потребують ширшого розповсюдження. Також необхідно виробити механізми зацікавлення виборців: якщо газета відома це значить, що вона добре оформлена і відредагована.

Окремі політики також задоволені тим, у який спосіб електронна пошта дозволяє виборцям виходити на контакт із ними. Так, Президент Клінтон, отримує значно більше листів, ніж будь-хто із його попередників: 20.000 щодня, порівняно із Джорджем Бушем, котрий отримував 8.000. Із них 1.000-2.000 листів пересилаються електронною поштою, що робить його людиною, яка отримує найбільшу у світі екектронну кореспонденцію.

Однак, лише тому, що листи надходять електронною поштою, політики не обов'язково розглядатимуть їх уважніше, ніж ті, що вони просто через пошту. Білий Дім і нині відповідає на зливу листів у спосіб, який комп'ютерщики означують "слимаковою поштою". Фамільярність породжує зневагу. Окремі американські політики незавдоволені тим, що 80% листів надходять до них із інших штатів. Одна з причин - клацнувши "мишою", лоббісту або розлюченому виборцю дуже лекго відправити листа будь-якому члену Конгресу. Отже, письмовий лист може зберегти свій статус як впливовіший, ніж базікання через Інтернет.

 

ПРОТЕСТИ І ПРОДУКТИВНІСТЬ

Песимісти побоюються, мовляв вдосконалення комунікацій полегшить життя лоббістів. Вони вважають, що лоббіювання - це погано і що воно є причиною політичних тупиків. Раух із острахом згадує поразку Клінтона 1993 року - провал його пропозиції стосовно податків на струм: "Чого тільки не було: реклама, опитування громадської думки, радіодебати, масове листування, масові телефонні дзвінки по "гарячим телефонам".

Очевидно, лоббістські групи стали впливовішими, а їх ефективність неймовірно зросла завдяки використанню факсів, комп'ютерів та іншого, що становить інофрмаційні бази. Мобільний телефон дозволяє лоббісту, сидячи на слуханні в Конгресі привести у стан готовності головний штаб лоббістської групи. Факс можна використати для розсилки повідомлень сотням прихильників лише один раз натиснувши на кнопку. Ця техніка використовувалась для стрімких нападок на політиків під час дебатів про торгову політики стосовно Уругваю й НАФТА. Або ж людей можна обдзвонити і переконати їх зібратися для безпосередньої розмови з конгресменом.

Комп'ютери також підвищили ефективність лоббі. Мінікомп'ютер і прінтер можна застосувати на мітингу протесту, аби кожен міг надрукувати своє ім'я, адресу та персонального листа, котрі потім видрукуються і надійдуть до місця призначення. Завзяті лоббісти, такі як Енн Уекслер з Вашингтона, вже почали експериментувати з Інтернетом. Американська асоціація відставників (AARP), надзвичайно ефективна лоббітсьска організація, котра об'єднує 33 мільйони осіб, має власну "он-лайн" службу. Ця служба надає рекомендації стосовно того, як проводити лоббіювання і які засоби для цього є. На щастя для Америки та її політиків, люди у відставці не такі комп'ютерно грамотні, як молоді.

Зразкова кампанія була проведена групою молодих членів Американської профспілки фізиків, котрі вважали, що їх рада мало мереймається тим, аби не було браку робочих місць для молодих фізиків. Скориставшись Інтернетом, аби зв'язатися із 44.000 членів спілки, вони зібрали 430 підписів, необхідних для балотування до ради. Такий "заколот" був безпрецедентним за 100-річну історію спілки. Захарій Левін, один із учасників кампанії, підрахував, що це коштувало лише $180. якби вони використали пошту, довелося б заплатити $2.000. Тай навряд чи це було б ефективним.

Професійне громадське лоббіювання залишається переважно американським феноменом. Потенційні можливості успішного лоббіюванні у Вашингтоні є найбільшими у світі. Дворічний термін у Палаті Представників, відсутність строгої партійної дисципліни та значні витрати, - усе це робить Конгрес надзвичайно вразливим. Для демократії значно корисніше, якби лоббі взяли на озброєння громадську думку, а не традиційніші засоби - виплати на різні банківські рахунки, походи в оперу та робочі місця для рідні.

Звинувачені у порученні принципів демократії, лоббі заявляють, і небезпідставно, що їх не розуміють, або розуміють неправильно. "Параво висловлюватися є суттю демократичного процесу, - зазначив Уекслер. - Під час найважливіших кампаній обидві точки зору представлені адекватно". Так, одна сторона може кричати голосніше, однак галасуватимуть обидві. Окремі групи добиваются скорочення податків, інші - збільшення громадських витрат. Американська спілка платників податків застосовує "он-лайн", якщо хоче вплинути на членів Конгресу. Спілка переконує, мовляв наслідеом буде різке скорочення кількості тих конгресменів, корті підтримують законопроект про витрати.

 

ГОЛОС НАРОДУ

Кваліфіковані лоббі знають: кампанія стає впливовою тоді, коли вона відбиває позиції виборців. Одним із факторів впливу комунікаційних технологій на політику є те, що політики нині легше дізнаються, що думають виборці. У цьому сенсі опитування гомадської думки є прототипом обопільної політики.

Телефон зробив опитування легшим і швидшим. Він не лише уможливив ретельно структуризоване опитування, а й, як підкреслив голова найбільшої британської соціологічної фірми Роберта Уорчестера, "чаклунські опитування", коли читачів газети або телеглядачів заохочують висловити по телефону свою точку зору стосовно гарячих питань.

Лоббі знають про використання опитувань для успіху з певних питань усе: класичним прикладом стала дискусія у Британії стосовно того, чи повинні магазини працювати в неділю. Кожна сторона провела опитування, аби продемонструвати громадську підтримку. Політики грають у цю гру настільки ж завзято, як і лоббі. Уряди скаржаться на опитування найбільше, коли вони відбивають не те, що вони хотіли б почути.

Те ж саме відбувається і на телебаченні й радіо: здебільшого ведучі теле- і радіопрограм заохочують слухачів і глядачів до критики керівництва. Вважається, що подібні радіопрограми в Америці, нерідко очолювані правими ведучими, допомогли республіканцям здобути перемогу на минулорічних виборах. Кількість "ток-радіо" станцій зросла із 200 десять років тому до понад 1.000. Половина американських дорослих слухають "ток-радіо" принаймні раз на тиждень. 20 мільйонів слухають найпопулярнішого ведучого Раша Лімбафа.

Американські праві поступово охоплюють телебачення - у міру того, як за останні два роки зросла кількість супутників та кабельних каналів. Один із таких каналів - Національне уповноважене телебачення (NET) - транслює на 11 мільйонів будинків. Пан Гінгріч - одна із зірок цього каналу - повідомила, що NET не лише транслюється, а й продається у друкованому вигляді за 229 доларів 95 центів.

Дешевші комунікації корисні не лише професійним лоббістам. Нині будь-хто - і лоббі, і контр-лоббі - мужуть легко почати кампанію. Однак умовити прислухатися до себе по Інтернету або місцевому радіо, буде настільки ж важко, як і за часів старомодних імпровізованих трибун.

 

НЕБЕЗПЕКА ПЛЕБІСЦИТУ

Якщо про громадську думку можна дізнаватися так часто і легко, постає запитання: чи потрібні виборчі представництва? Якщо виборці зможуть ставити запитання і пропонувати свої думки, чи зможе демократія довести, що вона є не лише 200-річною технологією, мостом між прямим голосуванням Давньої Греції та електронним голосуванням сучасної Каліфорнії?

До певної міри, ця тривоги - не просто слова. З початку 1970-х років національні референдуми почали проводитися удвічи частіше. Про це повідомив Девід Батлер із Наффілдського коледжу Британії. Майже у половині американських штатів дозволено проводити референдуми - звичайно ж на осонві пропозицій та ініціатив виборців.

Уявіть собі сплав нових технологій й ініціативи виборців у найближчому майбутньому: досвід фізика Левіна демонструє яким привабливим може стати збирання "електронної" підтримки стосовно певної пропозиції. Чи мають право нелегальні імігранти отримувати безплатну освіту й медичну допомогу? Чи повинна Британія залишатися в Європейському Союзі? Чи повинен вмерти вбивця? Різниця між опитуванням і референдумом зникне.

Коли референдуми проводитиуться частіше, це стане інструментом стримування багатьох лоббі. Впливати на точку зору всього електорату буде складніше, ніж на політиків. Однак окремі виборці не впевнені, що вони можуть довіряти своїм співвітчизникам настільки, аби дати їм таку владу. Виборці можуть бути нетолерантними до меншин, вони можуть вагатися. Минулого року підтримка британського членства в Європейському Союзі коливалася від 10 до 60% - частково з огляду на варіативність заданих запитань.

Аби якось врегулювати "сирі" опитування, останніми двома десятиріччями було проведено кілька експериментів (здебільшого у Сполучених Штатах) стосовно способів використання телефону і телебачення для моделювання "напівбезпосередньої демократії" Тоффлерів. Більшість проводили політологи Обернського університету штату Алабама Теодор Беккер і Христя Деріл Слетон (як і Тоффлери, вони є подружжям). Вони висунули ідею "телеголосування" та "електронних міських мітингів" за британським звичаєм щорічно збирати громадян для обговорення бюджету та інших нагальних справ.

За допомогою телебачення, радіо й газет, якнайповніше розкривається проблема дебатітв. Випадковим виборцям надсилається пакет інформації по телефону, що за словами Беккера, "сприяє досягненнню телеконсенсусу". Нині він сподівається надсилати такі схеми бізнесменам, екологічним організаціям, фундаторам політичних партій та AARP. Новий засіб лоббіювання створено.

Окремі політологи обстюють інші шляхи використання телебачення для опитування громадської думки. Джеймс Фішкін із Техаського університету міста Остін, розробив методику "дорадчого опитування". Певна кількість виборців збирається на тиждень і їй дається завдання обміркувати якесь питання. Потім думка групи ретельно резюмується і виноситься певне рішення. Минулого року на Британській телевізійній станції Channel 4 така група обговорювала проблема злочинності. 11 червня експеримент було повторено. Темою цієї дискусії була Європа. Фішкін намагається також провести "дорадче опитування" стосовно кандидатів у президенти США.

Нині такі експерименти залишаються як мінімум способов використання телебачення для передачі глядачам усієї складності політичних проблем. У міру того, як програми стають звичнішими, їх ефективність зменшуватиметься. Крістофер Артертон, автор книги "Теледемократія", розповів про виборчі бюлетні з різних питаннь, які з'являлися у нью-йоркських газетах 1976-77 роках - після того, як ці проблеми обговорювалися на телебаченні. Спочатку 10% електорату вирізали бюлетні і голосували. Коли новизна розвіялася, активність виборців зменшилася до 1%.

Прихильники телеголосувань переконують, мовляв ентузіазм населення зросте і утримуватиметься якщо механізм голосування буде визнано конституцією. Чи так це? Не обов'язково. Виборча активність під час референдумів, котрі можуть послужити прикладом, звичайно нижча, ніж під час загальних виборів - іноді, як зазначає Батлер, значно нижча. Навіть у Швейцарії, де проводиться половина усіх референдумів у сучасному світі, виборча активність із початку 60-х років утримувалася в середньому 45% (хоча вона дещо зросла у 80-х). У Каліфорнії голосування з окремих ініціатив привертають меншу увагу, ніж стосовно окремих кандидатів. Напевне виборців більше приваблює репрезентативний аспект демократії.

Репрезентативна демократія має перевагу над прямою. Просте голосування ("так" чи "ні") ускладнює досягнення компромісів. Виборці віддають державне кермо фахівцям - так само як вони доручають їм вчити своїх дітей. Однак навіть якщо виборці більше не захочуть висловлюватися прямо, політична активність перейде у неформальні сфери. Справа інформування виборців та з'ясування їх позицій стане ще складнішою. Лоббіювання - також. Чим більше політичної влади перейде від політиків до населення, тим більше зацікавлених груп муситимуть лоббіювати населення, а не його представників.


Запровадження ІКТ у системі сучасної освіти: навчання протягом життя

Є.В. Дробков

http://www.isu.org.ua/uploads/publications/19.doc

У глобальному розумінні у процесі формування самодостатнього суспільства виключна роль належить інформації, освіті та формуванню практичних навичок. Адже саме вони є дієвими засобами поширення коректної інформації про кращі технології та досвід, що сприяє досягненню ефективності у масштабах суспільства. В системі показників розвитку інформаційного суспільства велике значення має розвиток ІКТ у галузі освіти. Кількість показників, що визначають рівень досягнень у цій галузі, достатньо велика і включає показники забезпеченості науки і освіти технічними засобами (наприклад, кількість комп’ютерів на одного учня, процент навчальних закладів і бібліотек, що мають доступ до мережі Інтернет тощо), показники використання інформаційних технологій (процент учнів та відвідувачів бібліотек, які використовують Інтернет у процесі навчання тощо), інтенсивності цього використання (середня кількість годин, які проводить учень за комп’ютером в мережі Інтернет на тиждень або в місяць), показників якості ліній доступу, а також можливості доступу до спеціалізованих освітніх мереж. Особливістю цієї системи показників є акцентуація уваги на якості доступу і можливості доступу до освітніх мереж. Одним з головних показників є швидкість надання послуг, які доступні між та у межах національних дослідницьких та освітніх мереж. Крім того, важливим індикатором розповсюдження ІКТ в освіті є частка викладачів, які використовують інформаційні технології (особливо Інтернет) для навчання дисциплінам, які непов’язані з інформатикою.

Безперечно, освіта на сучасному етапі має задовольняти нові потреби та водночас зберігати свої сильні сторони, тобто від освіти вимагається відповідна гнучкість.

Жодна країна, багата або бідна, велика або мала, не може дозволити собі ігнорувати ті потенційні можливості, які пропонують ІКТ. Для бідних держав ця потреба є ще більш актуальною, особливо враховуючи ті великі можливості розвитку, які доступні завдяки сучасним технологіям. Використання ІКТ для розвитку інтелектуального потенціалу нації разом з виваженою і своєчасною державною політикою має значний потенціал для досягнення цілей розвитку набагато швидшими і дешевшими способами.

Для країн, що розвиваються, ІКТ мають потенціал для подальшого розвитку та покращення якості освіти. У цьому розумінні це вказує на потенційно врівноважену стратегію для країн, що розвиваються.

ІКТ значно полегшують процес оволодіння знаннями, і це надає країнам, що розвиваються, гарні можливості для удосконалення освітніх програм, покращення політики їх формулювання, виконання і розповсюдження та розширення діапазону можливостей для заможних та бідних та для багатьох інших, хто проживає в найбідніших країнах світу, тобто в ізоляції від сучасних технологій. Нові комунікаційні технології повинні зменшити рівень відмежування та відкрити доступ до знань, що довгий час залишалося неможливим.

Одним з головних аспектів цієї теми є те, які види ІКТ найчастіше використовуються у процесі навчання.

Взагалі ІКТ можна визначити як сукупність різноманітних технологічних інструментів і ресурсів, які використовуються для забезпечення процесу комунікацій та створення, розповсюдження, збереження та управління інформацією. Під цими технологіями маються на увазі комп’ютери, мережа Інтернет, радіо - та телепередачі, а також телефонний зв’язок.

В останні роки відбулося зростання інтересу до того, як комп’ютери та Інтернет можуть покращити ефективність навчання на всіх рівнях. Але ІКТ означають значно більше, ніж саме технології. Застарілі технології, такі як телефон, радіо та телебачення, яким тепер приділяють менше уваги, мають довгу та багату історію як інструктивні засоби. Більше того, різноманітні технології частіше використовуються у поєднанні, аніж як єдиний механізм.

Що ж означає електронна освіта? Простими словами, поняття “електронна освіта” асоціюється з вищою освітою та з корпоративним навчанням, але електронна освіта охоплює навчання на всіх його рівнях як формальних, так і неформальних, і використовує електронний зв’язок через Інтернет, Інтранет та Екстранет повністю або частково. Інші віддають перевагу онлайн-навчанню. Web-освіта є підвидом електронної освіти та відноситься до навчання, що використовує Internet-раузери (наприклад, Netscape та Internet Explorer).

Ще одним терміном у даному напрямку є змішане навчання. Воно відноситься до тих моделей навчання, які поєднують традиційну шкільну практику з аспектами електронного навчання.

Спробуємо пояснити, що мається на увазі, коли застосовуються такі поняття як відкрите та дистанційне навчання. Відкрите та дистанційне навчання можна визначити як “спосіб забезпечення можливостей навчання, що характеризується відмежуванням викладача та учня в часі або просторі або разом у часі і просторі”. Тобто, це навчання, яке здійснюється через навчальний заклад за допомогою використання різноманітних медіа-засобів, комунікацій, які дозволяють учням та кураторам взаємодіяти, і надає можливість зустрічей тет-а-тет, а також являється спеціалізованим управлінням процесом праці у виробництві та забезпеченні процесу навчання.

Розглянемо, яким же чином ІКТ можуть допомогти розширити доступ до навчання.

ІКТ є потенційно потужним інструментом для розширення можливостей освіти для груп, традиційно виключених з процесу навчання через культурні або соціальні причини, наприклад, етнічні меншини, жінки, недієздатні особи, а також всі інші, хто через фінансові причини або причини браку часу не мають можливості зареєструватися в навчальному закладі.

Розглянемо особливості ІКТ в процесі навчання:

·        У будь-який час, де завгодно. Однією з визначних особливостей ІКТ є їх здатність поєднувати час і простір. ІКТ роблять можливим асинхронне навчання, або навчання, що характеризується затримкою в часі між поставкою інструкції та її використанням учнями.

·        Доступ до віддалених ресурсів навчання. Викладачам та учням більше не потрібне використання друкованих засобів та інших матеріалів в бібліотеках тощо (що наявні в обмеженій кількості) для їх потреб у навчанні. З використанням Інтернету та з наявністю різноманітних медіа-засобів навчальні матеріали практично з усіх предметів тепер можуть бути доступні де завгодно та у будь-який час дня для необмеженої кількості людей. Це є особливо важливим для багатьох шкіл у країнах, що розвиваються, та навіть у деяких розвинених країнах, які мають обмежені та застарілі бібліотечні ресурси. ІКТ також полегшують доступ до викладачів, експертів, дослідників, професіоналів, лідерів у бізнесі.

Тепер, відповідно до вищевикладеного, ми відповімо на питання, яким же чином ІКТ допомагають підготувати осіб до їх робочих місць. Однією з основних причин використання ІКТ в учбових кабінетах є намагання краще підготувати сьогоднішнє покоління студентів для робочих місць, де ІКТ, особливо комп’ютери, Інтернет та пов’язані з цією мережею технології, стають дедалі більш необхідними.

Яким чином використання ІКТ допомагає покращити якість навчання?

Покращення якості навчання та тренування є критичною проблемою, особливо під час розширення можливостей навчання. ІКТ можуть підвищити якість навчання декількома шляхами: через підвищення мотивації учня, полегшення оволодіння основними вміннями та через збільшення тренінгів викладачів.

Мотивацією до навчання виступає велика кількість різноманітних ІКТ, таких як відео, телебачення та програмне забезпечення інформації, що поєднують в собі текст, звук, переміщення зображення, які використовуються для  забезпечення можливості вибору причини мотивації студента до процесу навчання.

Полегшення оволодіння базовими навиками заключається у тому, що передача базових навиків та творчого потенціалу може бути полегшена ІКТ за допомогою тренування та практики.

Збільшення тренінгів викладачів за допомогою ІКТ грає неабияку роль для того, щоб покращити якість навчання викладачів. Наприклад, інституції, подібні до CTTC у Південній Кореї, віддають перевагу Інтернет для того, щоб забезпечити кращий розвиток професійних можливостей викладача.

Дослідження показало, що відповідне використання ІКТ може прискорити парадигматичну зміну в педагогіці, що є основним стрижнем освітньої реформи ХХІ століття. Правильно розроблене і впроваджене в дію навчання на основі ІКТ, може прискорити оволодіння знаннями та навичками і виступить безпосередньою мотивацією студентів до навчання протягом їх життя.

Можна виокремити такі види навчання:

Активне навчання – ІКТ мобілізують інструменти для перевірки, калькуляції та аналізу інформації, забезпечуючи таким чином основу для вимог студентів до аналізу та побудови нової інформації.

Сумісне навчання – ІКТ заохочують взаємодію та співробітництво серед студентів, викладачів та експертів незалежно від того, де вони знаходяться.

Творче навчання – ІКТ просувають існуючу інформацію та створюють світові навчальні продукти скоріше, аніж повторно отриману інформацію.

Інтегральне навчання – використання ІКТ, які базуються на тематичному та інтегральному підходах до освіти та процесу навчання. Цей підхід усуває розподіл між різними видами дисциплін та між  теорією і практикою, який існує у традиційному шкільному підході.

Оціночне навчання – використання ІКТ, спрямованих самими студентами, та діагностичних. На відміну від статичних, текстових або друкованих технологій, навчання на основі ІКТ показує, що є багато різних способів навчання та чимало втілень знань. ІКТ дозволяють учням досліджувати та аналізувати швидше, ніж просто слухати та запам’ятовувати.

Тепер спробуємо дати оцінку використанню ІКТ безпосередньо в навчанні.

Як відомо, потенціал кожного виду технології варіюється залежно від того, як він використовується. Кожне з різноманітних ІКТ – аудіо/відео касети, радіо- або телепередачі, комп’ютери або Інтернет – можуть бути використані для презентації та демонстрації.

Спробуємо пояснити, що означає телеконференція і як вона використовується в навчанні. Телеконференція відноситься до “діалогового електронного зв’язку серед людей, які знаходяться одночасно у двох або більше різних місцях”. Існують чотири типи телеконференцій, що різняться за їх характером та ступенем взаємодії та складністю технології:1). аудіо-конференція; 2). аудіо-графічна конференція; 3). відео-конференція; 4). Інтернет-конференція.

·  Аудіо-конференція включає живий обмін мовними повідомленнями за допомогою телефонного зв’язку. Коли існує можливість обміну текстами та всіма зображеннями (графіками, діаграмами або малюнками) поряд з мовними повідомленнями, то цей тип конференції називається аудіографічним.

·  За допомогою відео-конференцій існує можливість обміну не тільки мовою та графікою, але також переміщенням зображень. Технологія відео-конференцій не використовує телефонні лінії, але використовує супутниковий зв’язок або телевізійну мережу.

·  Інтернет–конференція, відповідно до своєї назви, включає в себе передачу тексту та графічних, звукових і візуальних засобів інформації через Internet. Для цього необхідне використання комп’ютера з браузером, тоді зв’язок може бути або синхронним, або асинхронним.

·  Телеконференція використовується як у формальному, так і неформальному контексті навчання для того, щоб зробити легшими обговорення типу “викладач-учень” та “учень-учень”. У відкритому та дистанційному навчанні телеконференція є необхідним інструментом для забезпечення підтримки учнів і мінімізації їх ізоляції від навчального процесу.

Тепер можна відповісти на питання, як комп’ютери та Internet використовуються для освіти та навчання.

Існують три основні підходи до учбового використання комп’ютерів та Інтернет, а саме:

1) навчання роботі на комп’ютері та з Internet, в якому технологічна література є кінцевою метою;

2) навчання за допомогою комп’ютера та Internet, в якому технологія полегшує навчання через учбовий план;

3) навчання через комп’ютер та Інтернет, що поєднує розвиток технологічних навиків з використанням учбового плану.

Що ж означає вивчати комп’ютер та Інтернет?

Навчання роботі на комп’ютері та з Internet ґрунтується на сучасній технологічній літературі. Це типово включає:

· основні принципи: основні терміни, концепції та операції;

· використання клавіатури та миші;

· використання виробничих інструментів таких, як обробка текстів,  крупно форматні таблиці, бази даних та графічні програми;

· використання дослідних та таких інструментів як пошукові системи та пошта;

· основні вміння для роботи з програмами;

· розвиток соціального впливу технологічних змін.

Що означає навчання за допомогою комп’ютера та Internet?

Навчання за допомогою технологій означає, що технологія може бути засобом до кінцевого вивчення відповідно до учбового плану. Це включає:

· презентацію, демонстрацію та управління даними, які використовують виробничі інструменти;

· використання учбово-специфічних способів навчання, таких як навчальні ігри, тренування та практика, моделювання, навчальні програми, віртуальні лабораторії, візуалізації та графічні репрезентації абстрактних концепцій, музичні композиції та експертні системи;

· використання інформації та ресурсів на CD-ROM або on-line, таких, як енциклопедія, діалогові карти та атласи, електронні журнали та інші.

Технологічна література допускає двоступеневий процес, коли студенти вивчають технології до того, як вони можуть дійсно використовувати їх у навчанні.

Навчання через комп’ютери та Інтернет поєднує навчання про них з навчанням з ними.

Економічні класи можуть проводити діалогові дослідження, використовуючи широкоформатні таблиці і програми баз даних для того, щоб допомогти організувати та аналізувати зібрані дані, а також використовуючи обробку тексту для того, щоб підготувати письмову доповідь.

Сьогодні багато вищих учбових закладів, які пропонують дистанційне навчання, використовують Internet для того, щоб вдосконалити різноманіття та якість їх програм.

Дистанційне навчання у більшості випадків виступає як продовження on-line- проектів. Це – самостійні навчальні курси, що характерні для дистанційного навчання; дистанційна підтримка існуючих навчальних курсів з метою поширення і вдосконалення інформаційних ресурсів; дистанційні фрагменти, інтегровані у навчальні курси, що спрямовані на поширення інформації і використання ІКТ з метою підвищення якості навчання.

Залежно від технології створення дистанційного курсу ці критерії можуть бути реалізовані за допомогою різних засобів. Якщо Internet-проект реалізовано у вигляді веб-сайту у сукупності з розсилками, спілкуванням через електронну пошту та телеконференції, всі положення реалізуються безпосередньо авторами курсу. Використання ж спеціальних програмних проектів більш легко реалізує основні критерії (автори програм для дистанційних курсів намагаються реалізувати технічні можливості для використання методичних напрацювань, таких як – тести, відео демонстрації тощо). Але деякі методичні проекти авторів курсів обмежені програмними можливостями готових рішень. Саме тому найкраще використовувати комплексне рішення переплітання власного навчального сайту та сайту на основі програмних технологій дистанційного навчання.

Віртуальне навчання – є найбільш розповсюдженою формою використання Internet в навчанні. Однак, це є не єдиним визначенням. Організоване використання web-ресурсів та інструментів співробітництва для відповідних цілей навчального плану називається телеспівробітництвом. Найкращі проекти у телеспівробітництві – ті, які повністю об’єднані у навчальний план. Це використання технологічних ресурсів для мотивації студентів до активності, творчості, націленості на результат. На сьогодні існують сотні проектів телеспівробітництва, які впроваджуються у всьому світі, та багато інших, які або завершені, або знаходяться у розвитку.

Розглянемо проблеми у використанні ІКТ в освіті. Ефективність, ціна, доступ та витриманість – це чотири поширені проблеми, які можуть бути адресовані, якщо розглядати повний вплив використання ІКТ на навчання.

Відповімо на питання, чи дійсно працюють ІКТ, що покращують навчання. Ефективність навчання за допомогою ІКТ залежить від того, як вони використовуються та для якої мети. Та подібно до інших інструментів навчання ІКТ не працюють одним і тим же шляхом для кожного і де завгодно.

Складно визначити рівень, до якого ІКТ допомогли розширити доступ до базової освіти, враховуючи, що найвагоміші втручання у цю проблему є невеликі за розмахом та не завжди розповсюджуються.

Підвищення якості через вплив освітніх радіо- та телепередач на якість базової освіти залишається ще не досліджене у повній мірі, але, незважаючи на це, помітно, що ці втручання є ефективними.

Досить проблемним питанням є вартість ІКТ в процесі навчання.

Взагалі, освітні телепередачі та навчання на комп’ютері є більш дорожчими, ніж радіопередачі. Однак існує твердження, що телепередачі є дешевшими, ніж комп’ютерне або on-line-навчання. Це говорить про те, що категоричні оцінки ефективності є складними через недостатню кількість даних, відмінності в програмах, проблеми узагальнення, проблеми визначення результатів навчання та альтернативних витрат.

Поширеною помилкою у визначенні витрат навчальних ІКТ є те, що дуже багато уваги зосереджують на початкових встановлених витратах – купівлі устаткування, фізичних засобів обслуговування, початкових виробничих матеріалів і т.п.

Наступним досить вагомим проблемним питанням є наявність доступу до ІКТ в освіті. Враховуючи значні відмінності у доступі до ІКТ між багатими і бідними країнами та між різними групами всередині країн, існує серйозне передбачення, що використання ІКТ в освіті буде розширювати існуючі розбіжності за економічними, соціальними, культурними, географічними та гендерними напрямками.

В ідеалі хотілося б рівної можливості щодо прийняття участі в процесі навчання за допомогою ІКТ. Але доступ різних категорій осіб як користувачів, так і виробників, врівноважений їхніми ресурсами. Звідси випливає, що початкові розбіжності часто репродукуються, укріплюються та навіть збільшуються.

Як відомо, одним з аспектів розвитку програм, яким часто нехтують, є життєздатність. Життєздатність ІКТ, що мають за мету покращення програм, має чотири компоненти: соціальну, політичну, технологічну та економічну.

·  Економічна життєздатність відноситься до здатності школи або спільноти профінансувати ІКТ програми на тривалий термін. Соціальна життєздатність є функцією діяльності спільноти.

· Політична життєздатність відноситься до проблем політики та лідерства.

· Технологічна життєздатність включає вибір технології, яка має бути ефективною на тривалий термін.

Яке ж значення мають ІКТ для освітньої політики та планування?

Спроби покращити та реформувати освіту через ІКТ вимагають зрозумілих визначених цілей та керівних принципів, мобілізації необхідних ресурсів та політичних зобов’язань на всіх етапах процесу навчання. Наведемо деякі основні елементи планування для ІКТ:

1. Виважений аналіз поточного стану системи освіти.

2. Специфікація цілей освіти на різних рівнях навчання та підготовки, а також різні моделі використання ІКТ, які якнайкраще можуть бути використані в досягненні цих цілей.

3. Гармонізація зусиль через групи з різними інтересами.

4. Макетування вибраної моделі, що базується на ІКТ. Навіть моделі, розроблені найкращим чином, або ті, які вже були використані у роботі в інших контекстах, повинні бути перевірені в дії.

5. Специфікація існуючих джерел фінансування та розвиток стратегій використання виробничих фінансових ресурсів для підтримки ІКТ.

Інфраструктура освітніх технологій країни залежить від інфраструктури національних телекомунікацій та інформації.

Багато ІКТ-проектів, які орієнтовані на студентів або викладачів, незабезпечені достатньою підтримкою уряду, тому при впровадженні ІКТ безпосередньо в освіту необхідно лобіювати певні нормативно-правові акти, які зможуть удосконалити процес впровадження ІКТ в навчання і стати реальним поштовхом до розвитку електронної освіти та нових інформаційних засобів навчання.

Нові інформаційні засоби є більш ефективними у представленні та сприйнятті інформації, простіші у пошуку та зручніші у використанні. То ж зрозуміло, що їх роль у поширенні та втіленні ідей сталого розвитку у повсякденну практику нашого життя складно переоцінити.

Отже, враховуючи вищевикладене, можна зробити висновок, що освітянські продукти знайдуть свого споживача тільки за умови підвищення рівня інформатизації в країні і після встановлення необхідної нормативно-правової бази. Але це не обумовлює припинення сьогоднішніх досліджень та напрацювань у даному напрямку. Навпаки, проведення досліджень, наявність шкіл дистанційного навчання та створення якісних інформаційних продуктів дає поштовх до розвитку державної підтримки інформатизації та Інтернет-економіки.


 Вебліографія 

1.      Українська мережа Інформаційного суспільства //http://www.e-ukraine.org.ua/

2.      Урядовий портал – єдиний веб-портал органів виконавчої влади України //www.kmu.gov.ua/control

3.      Всеукраїнський Фонд «Інформаційне Суспільство України» //http://www.isu.org.ua/

4.      Український Портал Розвитку//http://www.e-ukraine.org/e-ukraine/mainindex.jsp?locale=uk

5.      Інтернет Асоціація України//http://www.inau.org.ua/inau/bin/view/Main/WebHome

6.      Електронна версія книжки "E-Ukraine. Інформаційне суспільство: бути чи не бути"//http://www.e-ukraine.biz/index.html

7.      Новини електронного управління//http://www.e-uriadnik.org.ua/

8.      Журнал «Інформаційні технології. Аналітичні матеріали»//http://it.ridne.net/

9.      Україна в Інтернеті//http://vlada.kiev.ua/cgi-bin/uvint/aaa

10.  Российская сеть информационного общества//http://www.isn.ru

11.  Науково-аналітичний журнал «Информационное общество» (Россия) //http://www.infosoc.iis.ru

12.  Програма «Електронна Європа - 2005» (eEurope 2005) //http://europa.eu.int/information_society/eeurope/2005/index_en.htm

13.  Програма «Електронний контент» (eContent Programme) //http://www.cordis.lu/econtent/

14.  Міжнародна Урядова Онлайн Мережа//http://governments-online.org/

15.  Програма «Інформація для розвитку» Світового банку (infoDev) //http://www.infodev.org/

16.  Глобальне партнерство заради знання (Global Knowledge Partnership, GKP) //http://www.globalknowledge.org/

17.  Глобальна мережа розвитку (Global Development Network, GDN) //http://www.gdnet.org/

18.  Інститут развития информационного общества (Россия) //http://www.iis.ru/index.html

19.  Окінавська Хартія Глобального Інформаційного Суспільства //http://www.library.kr.ua/okinawa.html

20.  Розвиток і стан e-commerce в Україні. Інформацйно-пошуковий сайт // http://www.e-comua.ukrbiz.net/

21.  Персональний проект «Інформаційне суспільство» //http://kovalevsky.diallink.net/index.htm


Е-демократія: проблеми та здобутки

  1. Частина 1
  2. Частина 2
  3. Частина 3
  4. Частина 4
  5. Частина 5
  6. Частина 6
  7. Частина 7
  8. Частина 8

Ви можете переглянути наші видання за такі роки:

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

2018

2019

Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2019
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International, якщо не зазначене інше