ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: inform@library.vn.ua

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і мистецтв Вінницької облдержадміністрації



ЯРІЙ, ДУШЕ! ЯРІЙ, А НЕ РИДАЙ!

Версія для друку

БАРСЬКА ЗОШ № 3 I-III СТУПЕНЯ

"ДОВІКУ НЕ БУДЕ ІЗ МЕНЕ РАБА..."

Сценарій засідання літературно-мистецького

салону,  присвяченого  пам'яті  В.С.Стуса.

Автори сценарію: І.Галкіна, І.Гарник, Б. Тресер.

На сцені розгорнуто виставку, на якій доля поета, його ідеали представлені мовою символів: на задній стіні сцени справа графічний портрет В.Стуса, в правому боці якого колючий дріт (худ. Оксана Копцюх), справа і зліва від портрета українські вишиті рушники, над портретом напис: "Довіку не буде із мене раба..."; під портретом на столику — свічка, біля неї гілка калини. З правого боку сцени — фортепіано, на ньому портрет Бетховена, добірка його творів; з лівого боку книжкові виставки: "Народе мій, до тебе я ще верну..." (різні видання творів В.Стуса і про В.Стуса), "Джерела натхнення поета" (збірки Г.Сковороди, Т. Шевченка, Л. Украінки, Б. Ластернака, М. Бажана та ін.).

Перед виставкою книг стільці та столик для гостей. В залі розгорнуто виставки картин місцевих художників Тимошенка П.Ф., Панішевського Е.І., картин-вишиванок Куркудюк Л.П., виставка філателіста Меснянкіна Є.И.).

Звучать позивні салону. Мирослав Скорик "Мелодія". Виконують: фортепіано — Кібітлевська Л.М., скрипка — Ушакова Л.В. На сцену виходять члени творчої групи: Тресер Б. М. — директор Барської ЗОШ № 3, керівник салону; Галкіна І.Ю. — заступник директора з виховної роботи ЗОШ № 3; Гарник І. А. – відмінник освіти України, викладач зарубіжної літератури.

 

Ведучий 1

Доброго дня, вельмишановні гості, колеги, учні!

 

Ведучий 2

Сьогодні усі ми зібралися для того, щоб внести свій вклад в найсвятіше і найпочесніше, хоч і важке завдання: продовження процесу повернення нашої неповторної, для всього світу неповторної, мови, моралі, психології, історії, літератури. Повернення українцям України!

(„Повертайся, соловейку" сл. Н.Позняк, муз. І.Юрковського,

вик. Вікторія Шлаковата)

Ведучий 1

Чергове засідання літературно-мистецького салону присвячено щедро обдарованій Людині: талановитому поету, блискучому перекладачеві, літературознавцю, а ще – безкомпромісному і безоглядному правдолюбу – Василю Семеновичу Стусу.

Ведучий 2

Поезія Василя Стуса – це колючий нерв доби, оголене громадянське сумління, це бунт шістдесятників, обдурених у найкращих своїх надіях.

Ведучий 1

Доторкнімося серцем до великої людської трагедії і водночас високої вірності вибраному ідеалові.

(В.Моцарт „Реквієм". вик. О.Кльоц фортепіано.

На його фоні на сцену виходять юнаки та учитель. Усі тримають у руках гвоздики. Один із юнаків запалює свічку біля портрета В.Стуса. Музика стихає. Далі звучить поезія Стуса)

1 юнак

Я – посеред. Між двох світів

пливе мій човен. Де не скину оком,

по праву руку – крутояр і рів,

по ліву руку – темно і глибоко.

Так мудро нас страждання піднесло

Понад правдою і понад добою.

Пускай на воду зламане весло

і стань, уже безпам'ятний, – собою.

2 юнак

У цьому полі, синьому, як льон,

де тільки ти і ні душі навколо,

уздрів і скляк: блукало в тому полі

сто тіней. В полі, синьому, як льон.

А в цьому полі, синьому, як льон,

судилося тобі самому бути,

аби спізнати долі, як покути

у цьому полі, синьому, як льон.

Сто чорних тіней довжаться, ростуть

і вже як ліс соснової малечі

устріч рушають. Вдатися до втечі?

Стежину власну, ніби дріт, згорнуть?

Ні. Вистояти. Вистояти. Ні –

стояти. Тільки тут. У цьому полі,

що наче льон. У власної неволі

спізнати тут, на рідній чужині.

У цьому полі, синьому, як льон,

супроти тебе – сто тебе супроти

і кожен супротивник – у скорботі,

і кожен супротивник, заборон

не знаючи, вергатиме прокльон,

неначе камінь. Кожен той прокльон

твоєю самотою обгорілий.

Здичавів дух і не впізнає тіла

у цьому полі, синьому, як льон.

3 юнак

Опускаюсь – ніби піднімаюсь!

Ріжуть крила – ніби зносять ввись.

Караний, обкарнаний не каюсь, –

геть – набридло (каявся колись).

А тепер – блаженна рабська доля,

воля рабська. На усе – вона!

Серед закріпаченого поля

запалала свічка вогняна.

Люде мій! О кріпаки комуни!

В майбуття втелющені цвяхи!

Вам усім несуть дубові труни –

Тільки до могили дожили!

Кріпаки замучені, нужденні!

Націє безпашпортна моя!

4 юнак

Терпи, терпи – терпець тебе шліфує...

сталить твій дух – тож і терпи, терпи.

Ніхто тебе з недолі не врятує,

ніхто не зіб'є з власної тропи.

На ній і стій – і стій – допоки скону,

допоки світу й сонця – стій і стій.

Хай шлях – до раю, пекла чи полону –

Усе пройди і винести зумій.

Торуй свій шлях – той, що твоїм назвався,

той, що обрав тебе, навіки вік.

Для нього змалку ти заповідався,

До нього сам Господь тебе прирік.

5 юнак

Прощаю вас, лихі кати мої,

прощаю вас,

коли вже смерти жду видимої,

коли вже час.

Ви вбивці, ви ненатлі нелюди

спередвіків,

а ми припізнені аеди,

наш злочин – спів.

Вже трумна роду стежку застує –

за рядом ряд.

Шалій, шалій, моя зненависте,

в склепінні крад.

Вітчизно, стіл мій, любий краю мій,

прости мені,

що палить серце гнів ропавий:

душа в огні.

Учитель

Як добре те, що смерті не боюсь я

і не питаю, чи тяжкий мій хрест.

Що перед вами, судді не клонюся

в передчутті недовідомих верст.

Що жив, любив і не набрався скверни,

ненависті, прокльону, каяття.

Народе мій, до тебе я ще верну,

як в смерті обернуся до життя

своїм стражденним і незлим обличчям.

Як син, тобі доземно уклонюсь

і чесно гляну в чесні твої вічі

і в смерть із рідним краєм поріднюсь.

(Знову звучить „Реквієм". На його фоні читці по черзі покладають гвоздики біля свічки, запаленої на честь В.Стуса, останній покладає квітку на виставку книг – творів В.Стуса. Читці йдуть до зали)

Ведучий 1

За життя В. Стус був невідомий широкому колу читачів: в радянській періодиці його майже не друкували.

Ведучий 2

Та про нього знала Європа: там Стуса визнали, як поета, перекладали і видавали. Парадоксальна ситуація.

Ведучий 1

Настали інші часи. Часи, які своїм життям готував Стус. Нині ми маємо змогу познайомитися з творчістю мужнього сина України, відчути ту безодню болю, печалі, гніву, які переповнювали його серце.

Ведучий 2

Вірші Стуса піднімають наш дух, достукуються до нашої совісті. Він серед нас.

(На сцену піднімається переможниця II туру міжнародного конкурсу знавців української мови імені Петра Яцика, учениця 10 кл. ЗОШ№3 Людмила Присяжнюк. Вона звертається до присутніх із словами:)

Л.Присяжнюк

Сьогодні ми зібралися, щоб згадати нашого видатного земляка, чудового поета Василя Стуса. Про нього можна говорити багато: про Стуса-поета, Стуса-людину, Стуса-героя. Але я хочу сказати тільки одне: ми, молоде покоління, любимо Василя Стуса. Ми вчимося у нього мужності, вчимося дивитися небезпеці в очі і не тікати від неї. Ми вчимося любити Україну так, як любив її він.

І на честь сьогоднішньої зустрічі, присвяченій Василю Стусу, я написала про нього вірша і хочу його вам прочитати:

"Дорога болю, дорога болю..."

холодний карцер, решітка ґрат...

"Благословляю твою сваволю..."

О люди, люди, а я ж ваш брат!

Безсонні ночі, жорстокі муки,

Кати безжальні, тюрма і ти!

Стискати в болю холодні руки:

"О Боже, Боже, як далі йти!"

Мороз колимський холодить душу,

Далеко край твій, твоя сім'я.

Ти за Вкраїну страждати мусиш,

А там забули твоє ім'я.

А ти – без жалю, без покаяння,

Нема розлуки в твоїх очах.

Обняв востаннє, згадав востаннє,

Ступив сміливо на смертельний шлях.

Що ще сказать? Він просто жив, любив,

Не осквернив свій дар і свою душу.

Любов і біль зібрав, зберіг, стужив,

А ми цей дар прийняти гідно мусим.

Життя згоріло на страсній свічі,

Він знав і радість і тугу отрути.

А час мовчить... Лиш правда не мовчить,

І ми не маєм права все забути.

Учениця

Ніна Гнатюк "Пам’яті поета".

"Поети, наче совість, мруть".

В. Стус.

Тісна в'язниця – за жону.

Барак — за кабінет.

Любов до матері — вину —

Спокутує поет.

Він у сорочці кам'яній,

У зашморзі пітьми.

О душе, ти не скам'яній,

А воруши крильми.

О душе, чуєш, доживи

До відчиняння брами.

І до воскреслої трави

Торкнутись дай губами.

Дійти до мами на поріг,

Що мохом вже обріс,

І впасти, як останній сніг.

На свічі її сліз.

Якщо ж ти, Боже, не даси

До воленьки дійти,

Візьми під цвинтарний спориш,

Де прадідів хрести.

І поклади на груди хліб,

А в ноги — мамин крик.

І простели мені на гріб

У хрестиках рушник

Учитель-методист ЗОШ І-ІІІ ст. № 2 Рахманова В.П.

"Народжуючи, нас не питають. А жаль...". Такі слова Василя Стуса взяв епіграфом, для своєї першої дослідницької праці про поета, перекладача, громадського діяча, батька син Дмитро Стус. Перечитуючи вірші поета , його листи до рідних, друзів, спогади сучасників про нього, я вкотре поверталась до цих рядків і думала. "Народжуючи, нас не питають. А жаль ... А , може, добре, що не питають!"

Одні народжуються, щоб просто жити, а інші, як писав В.Стус, щоб "...тут на Великій Україні стати горлом обурення і протесту. Це вже доля , а долі не обирають. Отож, її приймають , яка вона вже не є. А коли не приймають, тоді вона силоміць обирає нас".

Мені, студентці початку 90-х років філологічного факультету педагогічного інституту, жодного разу ні один викладач на лекціях не розповідав про творчість і діяльність ні Алли Горської, ані Василя Стуса чи Івана Світличного. І коли багато пізніше я дізналася про те, що в моїй квітучій державі є рад-соц-конц-табори, політичні в'язні, поети – вороги народу, для мене такі постаті як Василь Стус відкрили нову сторінку і в літературі і про добу, якою ми гордились. І мені стали зрозумілі його рядки листа до дружини Валентини: "Наше з тобою життя стало часточкою історії нашого народу...".

Василеві Стусу "сховатися од долі – не судилося", бо його доля – "бути розіп'ятим за любов до рідної землі, за боротьбу за права і гідність свого народу".

Поет не карався, що обрав такий шлях, не просив помилування, а, підтримуючи занепалих духом рідних, писав, що за таку долю, як у нього, треба дякувати Господу.

Господи, гніву пречистого

благаю – не май за зле.

Де не стоятиму – вистою.

Спасибі за те, що мале

людське життя, хоч надією

довжу його в віки.

Вірою тугу розвіюю,

Щоб був я завжди такий,

яким мене мати родила

І благословила в світи

І добре, що не зуміла

мене од біди вберегти.

"Якби було краще жити, я б і віршів не писав". І він писав про те, що і нині збагнути дано не всім. Та, певно, цим і здобув у народові безсмертя.

Вже вдруге мені випала честь бути учасницею Стусівських літературних читань у маленькому місті Барі на Поділлі.

У 2001 році викладачі Барського педагогічного училища взяли на себе серйозну відповідальність донести до широких студентських мас правду про великого нашого земляка Василя Стуса. І ось січень 2004 року. Мистецький салон Барської ЗОШ № 3. Зустріч з сином поета Дмитром Стусом. У залі протягом двох годин лине палке слово Василя Стуса і про Василя Стуса. І стали пророчими поетові слова: "Мене люди згадуватимуть добрим словом".

(На сцену запрошуються гості салону: Дмитро Стус,

 актриса Галина Стефанова, поетеса Ніна Гнатюк,

поет О.Стусенко.

Розповідь Дмитра Стуса про батька. Читання поезій

Василя Стуса актрисою Галиною Стефановою.

Питання із зали до Д.Стуса. Виходять ведучі)

Ведучий 1

На засіданнях літературно-мистецького салону ми говоримо про те, що хвилює завжди, що не дозволяє світові скотитися у безодню зневіри, ненависті, жорстокості, підлості, байдужості, зла.

Ведучий 2

Про віру, надію, любов, чесність, справедливість, щирість, гідність, милосердя, красу, благородство, добро.

Ведучий З

Кожна наша зустріч з прекрасним незабутня, кожне відкриття, кожна радість.

Радість від розуміння, що нехай на деякий час, але ми зуміли вирватися з лабет буденності, доторкнулися душею до прекрасного, високого, чистого, вічного — до мистецтва.

Ведучий 1

Хіба не диво кожний вернісаж. Хіба не диво світ перед тобою!

 

(Слово надається місцевому художнику

Павлу Федоровичу Тимошенку)

П.Тимошенко

Постать Василя Стуса, талановитого поета, справжнього патріота України і непримиримого борця за справедливість, чесність, порядність в людському суспільстві, за права кожної людини в ньому, все більше притягує до себе як дорослих, так і підростаюче покоління. Бо ж довгий час правда про його життя і творчість, його переконання приховувалась від громадян України, хоч крім добра він нічого поганого своїм людям не бажав і своїми творами і вчинками не зробив.

Але його переконання йшли врозріз з ідеологією правлячої системи і її провідниками, за що його й переслідували. І тільки проголошення незалежності України зняло табу з Василя Стуса і його творчого доробку. І хто ж може більше знати і розповісти про життя поета і борця за справедливість, як не рідний син.

Ця зустріч могла б відбутися ще з живим поетом, але він пішов з життя передчасно, не скорившись тоталітарній системі. І можна тільки порадуватися, що продовженням життя Василя Стуса будуть не тільки його талановиті твори, а й його син Дмитро, обдарована, високоосвічена і самодостатня людина.

Дмитре Васильовичу, ви проста, доступна людина, цікавий співрозмовник. Ви, як і батько, маєте тверді переконання, чітко визначену позицію у житті і можна з впевненістю сказати, що не сходите на своєму життєвому шляху. Син сповнений гордості за батька, який, думаю, стане прикладом моральної чистоти, гідного для наслідування підростаючому поколінню.

То ж хай ще довго й довго б'ється у ваших грудях серце, в якому пульсує кров батька, а молодь матиме змогу знайомитись з Василем Стусом в особі його сина Дмитра. Ваша життєва доля буде більш радісною і обнадійливою.

Ведучий 2

Його робота – не бізнес, не розвага. Його робота – живого серця спрага. Заступник головного редактора популярної газети міста "Барчани" Євгеній Йосипович Меснянкін один із плеяди відоміших в нашій державі філателістів – завжди радує нас.

 

Є.Меснянкін

Василь Стус – хто він? Для одних – літератор, поезії якого важко сягнути. Для інших – громадянин з долею, на яку з людських міркувань погодяться одиниці. Сприйнявши Стуса розумом і серцем, його неможливо в чомусь схвалити або – навпаки і лише тому, що Стус в усьому – особистість. На кожному кроці до нього виникає настирливе: А яким був би я?

У таємному куточку власної свідомості виявляється бажання бути саме таким, як він. А як?

Він знав одну велику мету і йшов до неї не витіюватим шляхом. Це його вибір. Стус-страждальник, він – будівничий. Василь Стус загинув фізично, а душею житиме й далі.

Ведучий 1

Роботи Лариси Петрівни Куркудюк забезпечують в душі людини єдність прекрасного, доброго і корисного.

Лариса вишивала вишиванки

Думками й українськими піснями,

І слалися дорогами нитки,

І йшли по тих дорогах дні за днями.

(Розповідь майстрині про пошуки, знахідки на неординарному

творчому шляху)

Ведучий 2

До слова запрошується поетеса Ніна Гнатюк.

(Концерт силами учнів школи. Фінал, всі встають.

Звучить пісня „Молитва за Україну",

вик. Вікторія Шлаковата)


ЯРІЙ, ДУШЕ! ЯРІЙ, А НЕ РИДАЙ!

  1. Вступна стаття
  2. ДОВІКУ НЕ БУДЕ ІЗ МЕНЕ РАБА... (Сценарій)
  3. ВІДГУКИ УЧАСНИКІВ СТУСІВСЬКИХ ЧИТАНЬ
  4. Ярій, душе. Ярій, а не ридай! (Сценарій)
  5. ВИСВІТЛЕННЯ ПОДІЙ В ЗАСОБАХ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ
  6. Фото

Ви можете переглянути наші видання за такі роки:

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

2018

2019

2020

2021

Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2021
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International, якщо не зазначене інше