ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: inform@library.vn.ua

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і мистецтв Вінницької облдержадміністрації



МОВИ РІЗНІ – ДУША ОДНА

Версія для друку

Сценарій літературно-мистецької зустрічі з представниками національно-культурних товариств Вінниччини, присвяченої Міжнародному дню рідної мови

"МОВИ РІЗНІ – ДУША ОДНА"

19 лютого 2004 р.,

Приміщення читальної зали

ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва

Автор сценарію: М.Ревенко

В залі розташована книжкова виставка «Міжнаціональний мир: найбільше надбання Незалежної України», на який представлені книги визначних поетів, письменників – представників різних національностей.

Ведучий: Доброго дня шановні друзі! Сьогодні ми зібралися в цьому гостинному залі, щоб в теплому, щирому колі відзначити Міжнародний день рідної мови кожної з національностей, що проживають на Вінниччині. Це свято було зініційоване ЮНЕСКО у 2000 році.

Сьогоднішнє свято зібрало в цьому залі чисельну когорту представників різних національностей, яких об'єднує єдина щира любов до своєї мови, мови свого народу.

Тарас Шевченко з захопленням писав:

"Ну що б, здавалося слова…

Слова та голос – більш нічого.

А серце б'ється – ожива

Як їх почує! …Знать от Бога

І голос той, і ті слова

Ідуть меж люди".

Ці чудові рядки кожна людина, присутня в цьому залі, може віднести до своєї рідної мови. "Мови різні – душа одна". І недаремно ми зібрались відсвяткувати цю подію в приміщенні Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки ім.К.А.Тімірязєва, адже саме тут, в скарбниці людських знань, творінь зібрані книги, монографії, періодичні видання, в яких простежується походження та розвиток різних мов з найдавніших часів до сьогодення. В цьому залі зібралось вишукане товариство, яке любить, плекає, дбає про збереження та розвиток своєї рідної мови. З святом Вас, дорогі друзі!

Ведучий: Творцем кожної мови є незчисленні покоління народу. Упродовж століть і тисячоліть, мова набуває гнучкості, прозорості, своєрідної грації, стає явищем естетичним.

Сьогоднішню зустріч ми розпочинаємо з розповіді про польську мову. Адже 2004 рік було проголошено "Роком Республіки Польща в Україні".

До слова запрошується президент Вінницького обласного доброчинного товариства "Польський дім" ім. Томаша Марка Леонюка Тетяна-Тереза Єндрусінська.

(Виступ)

Ведучий: Cто десять літ тому, 20 лютого 1894 року в селі Кальник Іллінецького р-ну народився видатний польський письменник, перекладач і громадський діяч Ярослав Івашкевич.

Судився йому тернистий шлях. Талант письменника визрівав з народної пісні, літератури та музики. Українська земля стала батьківщиною, милозвучна мова народу поріднила його з подільським краєм.

Жадоба до знань покликала Ярослава Івашкевича вступити до світу науки. З 1912 по 1918 pp. – він студент Київського університету юридичного факультету і консерваторії. Київському періоду життя молодий літератор присвячує свої твори: поему «Молодість Твардовського», поезії «Діонісії», «Восьмивірші».

Бажання повернутися на землю батьків перебороло всі плани. І в 1918 році Я.Івашкевич виїжджає до Варшави. Лише тут письменник зумів краще пізнати і розкрити саме риси польського характеру, розповісти про рідну землю та її історію. Виходить з друку його історичний роман «Червоні щити», повість «Дівчина і голуби». Ярослав Івашкевич був видатним громадським діячем свого часу – редактор ряду центральних літературно-художніх журналів, голова Спілки польських письменників, член Всесвітньої Ради Миру. Майстерним твором Ярослава Івашкевича є морально-філософський роман-епопея «Хвала і слава». Тут духовний пошук різних кіл польської інтелігенції 10-40-х років XX ст. і шлях до оновлення Польщі.

Українська тема – це сторінка творчого життя. Вона є у трилогії «Хвала і слава», в повістях «Заруддя», «Місяць сходить», ряді віршів, оповідань, незакінченій книзі «Подорож по Україні». У селі його дитинства у 1994 році відкрито пам'ятник Ярославу Івашкевичу, місцева середня школа носить його ім'я, пам'ять про земляка зібрана в шкільному музеї.

У шістдесяті – сімдесяті роки Ярослав Івашкевич кілька разів приїжджав в Україну, відвідував могилу батька у Дашеві. Плекав давні солодкі спогади, квітчав їх свіжими враженнями, – і лягав на його нові твори відсвіт чистої любові і захоплення цією землею – близькою і рідною.

Читець:

"ПОВЕРНЕННЯ ІВАШКЕВИЧА"

Ярослав Івашкевич повернувся в село,

У якому дитинство незабутнє пройшло.

Він – синочок службовця. Виростав «при дворі»,

І завжди віддавався лиш його дітворі.

До сільської малечі недоступно йому,

Та не міг він збагнути: недоступно чому?

Чому стільки обмежень, стільки зірких очей?

Не знавав він спокою навіть серед ночей.

Все пізналось пізніше, а з пізнанням і він

Посилав із Варшави українцям уклін.

А у свій славний Кальник, де родився і ріс,

Повернувся у бронзі – в його землю тут вріс.

До сільської малечі він нарешті прийшов,

У якій вірних друзів тут назавжди знайшов.

І його кальничани прийняли у свій дім,

Бо давно називають односельцем своїм...

Ярослав Івашкевич повернувся в село

У якому струмує і його джерело.

(В. Сокол)

Ведучий: Згадуючи свої подорожі по Україні в 1958, 1977 роках навідуючись у Кальник, Дашів, щоб вклонитися батьковій могилі, Ярослав Івашкевич писав:

Читець:

"Мені над оце нічого не треба –

домівка батьків і волошки в житах,

вишневий світанок, полив'яне небо

і сиза роса на траві при шляхах...

Таке все тут миле, доступне і гідне –

високі тополі і тихе село...

таке сокровенне, насущне і рідне,

воно в мою душу навіки вросло...

Край калини і мамині очі,

і дім – з лелечого наче крила...

я більшого щастя на світі не хочу,

щоб лиш Україна міцніла й жила"

Ведучий: "Українська мова – наймелодійніша поміж усіма слов'янськими мовами. "Ніде дерево народної поезії не дало стільки смачних плодів, ніде дух народної поезії не відбився так виразно й сонячно, як він одбився на піснях українців: саме так, українську мову ніби спеціально створено для співу" – захоплено говорив про нашу українську мову німецький поет Ф.Боденштедт.

У виконанні заслуженого артиста України Миколи Сардаковського послухайте "Молитву до мови" Катерини Мотрич.

М.Сардаковський: Мово! Пресвята Богородице мого народу! З чорнозему, рясту, любистку, м'яти, євшан-зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі і місяця народжена!

Мово! Мудра Берегине, що не давала погаснути зеленому вогнищу роду нашого і тримала народ на небесному олімпі волелюбності, слави і гордого духу.

Мово! Велична молитво наша у своїй нероздільній трійці, що єси Ти і Бог – Любов, і Бог-Віра, і Бог-Надія. То ж стояла Ти на чатах коло вівтаря нашого національного храму й не впускала туди злого духа виродження, злого духа скверноти, злого духа ганьби! І висвячувала душі козацького роду спасенними молитвами й небесним вогнем очищення, святими водами Божого річища, щоб не змалів і не перевівся народ той. І множила край веселий, святоруський і люд хрещений талантами, невмирущим вогнем пісень і наповнювала душі Божим сяйвом золотисто-небесним, бо то кольори духовності і Божого знамення.

Мово моя! Звонкова кринице на середохресній дорозі нашої долі. Твої джерела б'ють десь від магми, тому й вогненна така. То ж зцілювала ти втомлених духом, давала силу, здоров'я, довгий вік і навіть безсмертя тим, що пили Тебе, цілющу джерелицю, і невмирущими ставали ті, що молилися на дароване Тобою Слово. Бо "Споконвіку було Слово. І Слово було у Бога. І Слово було Бог".

Мово наша! Пречиста незаймана Діво! Яничарами в степах впіймана, на курному шляху зґвалтована, в дикий кривавий ясир погнана, на продажній толоці розтоптана, в рабство за безцінь на тому торжищі продана!

Мово наша! Передчасно постаріла, змаліла, на хресті мук розіп'ята, на палю посаджена, за ребро на гак повішана дітьми-покручами. Стражденице, великомученице, Матір-Божа наша, в сибіри й на колими погнана, в соловецьких ямах згноєна, за моря й океани розвіяна, голодомором викошена, лютим чоботом розтоптана, стонадцять раз розстріляна, Чорнобильською смертю засіяна.

Мово наша! Убога прочанко з простягнутою рукою! Осквернена й знеславлена рідними дітьми! Твоїм сім'ям немудрим, що вродило не з тих полів, де квітують гречки, мовби зійшли на землю ангели, де половіють жита, як Божий лик, і сяє небо, як Божий престол.

А із того зловісного валуєвського тирловища, де густо родить чортополох звиродніння, осот безпам'ятства, блекота запроданства, кукіль здрібнілого мислення, будяки бездуховності, чорнобиль рабської покори, прибиті сірою курявою повільної смерті, вичахання. На межі того здичавілого поля вже стоїть вічний плуг, і вічний плугар Час чекає Божого знаку: зачати переорювати той бур'ян, чи, може, станеться диво...

Прости ж їх, рідна! Прости гріхи їхні вільні й  невільні! Прости той чорнобильський плід і те дике зілля, що густо вродило на нашому трагічному лану. І прости цю велестражденну землю, на якій диявол справив моторошне весілля, де здичавілі й сп'янілі від крові ангели його все котять і котять мутні тумани на Великі Луги, поки його лукаві слуги косять і косять наші молоді трави...

Караючий Третій Ангел, що протрубив у ніч із 25 на 26 квітня за дев'ять днів до воскресіння Спасителя, що висвятив цю землю і люд її много-грішний, покарай за Тебе, Матір нашу скорботну.

Прости ж їх, змалілих, здрібнілих, перероджених, звироднілих нащадків козацького роду, які повірили лукавим корчмарям і ненажерливим косарям, що Ти не древня, що Ти не мудра, не велична, не прекрасна, не свята, не вічна єси. Перероджений плід із дерева роду нашого впаде в чорнобильську землю значно раніше, ніж Ти.

Стаю перед Тобою на коліна і за всіх благаю: прости нас, грішних, і повернися до нашої хати, звідки Тебе було вигнано, вернися до краю, де "чорніше чорної землі блукають люди". То чорнобильські лика Чорнобильської України, покарані Всевишнім за безпам'ятство.

Я ж Тебе викликаю із нетрів, із боліт, із забуття, я ж висвячую Тебе святою водою і священним вогнем я ж самоспалюючою любов'ю своєю відганяю від Тебе злих духів, молюся за Тебе і на Тебе, скроплюю живою водою воскресіння, виціловую лик Твій скорботний, Матір Божа, Мово мого народу!

Прости! Воскресни! Повернися! Возродися! Забуяй віщим і вічним Словом від лісів – до моря, від гір – до степів. Освіти від мороку і освяти святоруську землю. Русь – Україну возвелич! Порятуй народ її на віки!

 Ведучий: Свою поезію читає ветеран бібліотечної справи Лідія Бойко, яка написала чудові вірші до сьогоднішнього свята.

 

Л.Бойко:

РІДНА МОВА

У кожної квіточки інша краса.

Свій голос в малої пташини.

У кожної мови – Вселенська душа,

Бо слово від Бога в людини.

У кожної пісні є гарні слова,

У кожної мови – перлини.

І кажуть, що хліб – усьому голова,

Що мова – то розум людини.

А рідна живою рікою струмить,

Зеленим барвіночком в'ється.

Від рідної мови і серце щемить,

Коли вона пташкою б'ється.

Я нею радію, журюсь і … мовчу,

Викреслюю іскру думками.

Запалюю нею у церкві свічу,

Молитву шепочу за маму,

За те, що ненависті в серці нема,

Що день починається знову,

За те, що лишилась собою сама,

За рідну, не зраджену мову.

* * *

Народні слова залюбки

Зберу я у ніжні узори

І вишию ними рядки –

Нехай мій узор заговорить.

А там, де зозуля в гайку

Тужливо літа рахувала,

Посію травицю таку,

Щоб всіх від туги лікувала.

Травиця моя проросте

Зелена-зелена-зелена,

І людям розкаже про те,

Що гарна є мова у мене.

Ведучий: У виконанні тріо бандуристок Вінницького училища культури і мистецтв ім. М.Леонтовича послухайте:

– польську народну пісню "Анечка"

– українську народну пісню "Через міст"

Ведучий: В нашому залі присутні представники грузинського товариства "Арго". Голова – Мераб Нарсія.

(Виступ)

Ведучий: Акакій Церетелі – один з корифеїв грузинської літератури. Він був поетом, прозаїком, драматургом, літературним критиком, публіцистом, видавцем, редактором, театральним діячем, збирачем народної поезії. Велику увагу й любов приділяв А.Церетелі культурі українського народу, зокрема, великому поетові Т.Г.Шевченкові, з яким він познайомився ще за своїх юнацьких літ у Петербурзі 1860 року.

Пізніше А.Церетелі згадував: "Тараса Григоровича Шевченка, я бачив тільки раз на своєму віку, – у Миколи Івановича Костомарова, професора російської історії". Вони розговорились. "Шевченко, – згадував Церетелі, – підсів ближче, став балакучіший і почав розпитувати мене про різні речі.

– Як багато спільного у цього народу з нашим! – зауважив він. І, зітхнувши, заговорив про Україну, унію та інше.

Наша бесіда точилась до третьої години ночі... Ця перша й остання зустріч залишилась у мене ясним спогадом на все моє життя. Признаюсь, я вперше зрозумів з його слів, як треба любити батьківщину і свій народ".

Такими теплими словами згадує великий грузинський поет про геніального Кобзаря, вкладаючи в свої слова глибоку любов, пошану і прозірливе розуміння міжнародного значення творчості й особи Тараса Шевченка.

В творчості А.Церетелі багато тем і мотивів, які споріднюють його поезію з поезією Шевченка. До самої смерті не розлучався Церетелі з томом "Кобзаря". Своїм значенням Церетелі – письменник займає таке ж місце в грузинській, як Шевченко в український літературі і Міцкевич в літературі польській.

Читець:

ДО ПОРТРЕТА РУСТАВЕЛІ

О світоче духу! Слава народу,

Що породив тебе в часі прадавньому.

Хай буде згадка довічна про тебе,

Наче той пам'ятник генію славному.

Ніби той символ людського безсмертя,

Високо звівся ти вгору над хмарами,

Наче веселкою після потопу,

Сяєш ти людям пісенними чарами.

О світоче духу! Відкрий таємницю

Гарного співу твого безбережного,

Щоб моє щире здійснилось бажання –

Стати поетом народу бентежного;

І щоб закоханий став Таріелем,

Слухавши пісні моєї натхненної,

Щоб він із каджами левом хоробрим

Бився за щастя Аестан-нареченої...

І ще ясніше твій образ засяє

Світочем нашим і сяйвом величності,

І у серцях іверійців до віку

Образ твій буде, мов пам'ятник вічності.

(А. Церетелі)

Ведучий: Продовжує нашу веселкову палітру мов товариство німців "Відергебурт". Я запрошую до слова голову товариства Ольгу Бабкіну.

(Виступ)

Ведучий: Генріх Гейне – один з найвизначніших ліриків світової літератури, приніс у німецьку поезію багатство і різноманітність почуттів та думок, втілених у живому, вічно мінливому потоці образів.

Читець:

НІМЕЧЧИНА

(розділ ХХVІІ)

Нове покоління, що вироста,

Не піде стежками старими!

Я – з вільними духом новими людьми,

І всі мої помисли – з ними

Квітує вже молодь, яка збагне

Поетову честь і гідність душі,

Зігріється в сонці його душі,

Свою з ними відчувши рідність..

(Генріх Гейне)

Ведучий: У виконанні заслуженого працівника культури України Рози Шевченко, звучить на німецькій мові відомий твір "Аве Марія".

(Виконується твір)

Ведучий: У розмаїтному суцвітті мов Вінниччини гідне місце посідає мова єврейського народу – ідиш та іврит. Є щось споріднене в українській та єврейській культурах. Історично переплелися вони у вінок дружби – українські мотиви звучать в єврейських мелодіях, єврейські вірші (в перекладі) лунають в українських піснях. Я запрошую до слова представника обласного єврейського благодійного центру "Хесед-Емуна" Тамару Зембовську.

(Виступ)

Ведучий: Шолом-Алейхем (в перекладі "мир вам") – один із найвидатніших і найпопулярніших єврейських письменників-класиків. Твори його перекладено на багато європейських мов. Його по праву називають народним письменником. Він багатогранно, барвисто показав життя євреїв у колишній царській імперії, переважно в Україні, з якою зв'язаний весь життєвий і творчий шлях письменника.

Шолом Алейхема (Шолом Рабиновича) не можна уявити без України, як не можна уявити й Україну без цього письменника. Це є знаком нерозривності життя двох народів – українського і єврейського, їхньої спільної долі й спільної боротьби за добробут і щастя.

Ведучий: У виконанні єврейського ансамблю "Сімхе" ("Радість") послухайте єврейську народну пісню "Я так тебя люблю".

Ведучий: "Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це його мова, та жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє дивне життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування". Зараз ми надаємо слово голові центру Литовської культури та історії "Сакалас" Васіліюсу Сугаку.

(Виступ)

Ведучий: Країною поетів можна назвати Литву – невелику прибалтійську країну, широко знану у світі як своєю історією, так і сучасністю. Литва – казковий край зелених лугів і задумливих лісів, блакитних озер і бурштинового моря, ласкавих вранішніх туманів і сріблястого Німану, затишних осель та буслиних весен...

Донелайтіс і Баранаускас, Майраніс і Яноніс, С.Неріс і Межелайтіс – це тільки кілька славетних поетичних імен Литви з цілого поетичного грона, які шанує все культурне людство і чий вклад у світову літературу незаперечний.

Читець:

ХЛІБ І СЛОВО

1

Дала мені хліб ти

і слово,

душу дала

і тіло.

Свою материнську руку

мені простягла ти щедро

і сказала: "Віднині хліб твій ось тут,

а не десь там".

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

3

Як зерно не загине повік,

Бо і крові немає без хліба,

Так і слово не згине повік, –

Світ без слова розсіявся б, зник,

Як людина без хліба.

Із зерна виростає зерно,

Щоб зростав у народу достаток,

Так і слово: посієш одно,

А, дивись, виростає десяток.

Наче той пагінець із зерна,

Слово тягнеться по вертикалі

Аж до сонця, в замріяні далі,

І під вітром дзвенить, як струна,

Ми давно вже про це прочитали...

О, приваблива доля зерна,

До якої ми в мрії літали!

(Е.Межелайтіс)

Ведучий: Біля мікрофону ансамбль "Мальви" Вінницького училища культури і мистецтв ім. М.Леонтовича. Керівник Зінаїда Куркова.

Ведучий: Я запрошую до слова голову Вінницького обласного товариства російської культури "Русь" – кандидата філологічних наук, доцента ВДПУ ім. М.Коцюбинського, лауреата Подільської літературної премії Олега Кадочнікова.

(Виступ)

Читець:

ЄВГЕНІЙ ОНЄГІН

(уривок з Х глави)

– Було це при Неві льодистій

Там в краї, де раніш весна

Сміється Кам'янці тінистій,

Горбам похилим Тульчина,

Де Вітгенштейнові дружини

Дніпром підмивані рівнини

І степ надбузький облягли,

Діла по-іншому пішли...

Там Пестель... для тиранів,

І в рать вливав незнаний пал

Спокою повний генерал,

І Муравйов огнем одваги,

В ім'я нових, жаданих прав

Союзу сполох приспішав

(О.С.Пушкін, переклад М.Рильського)

Ведучий: В залі присутні представники Вінницького обласного земляцтва білорусів. Є в літературі імена, які сяють вершинами на історичному шляху народу. Коли називаєш їх, перед тобою одразу постають звичаї і характер, боротьба і культура, минувшина й сьогодення всієї нації. Такими іменами в історії білоруської нації є імена Янки Купали та Якуба Коласа. Поети славили рідний край, співаючи чудові гімни народові, самі стали піснями народу, піснями, які ніколи не стихнуть у пам'яті і в серцях нащадків.

Читець:

ЗА ВСЕ

За все, що нині маю,

Що дав народ мені,

За кут у ріднім краю,

За хліб, за дні ясні, –

Я відплатив народу,

Чим міць моя змогла,

Складав я гімн суворий

До світла і тепла.

Для батьківщини в горі,

Для підупалих сил –

Я гімни слав суворі

Серед хрестів, могил.

Не гнувся при напасті,

А для своїх людей

Писав не раз в нещасті

Я кров'ю із грудей.

І щедрі мої вірші

Шукали всім добра,

А більше... Що там більше

Жадать від пісняра?!

(Янка Купала)

Читець:

МОЇЙ КОХАНІЙ

Я до неї піду, до тії, що люблю,

Щоб ізнов її голос почуть.

Хай думки, як хмарки у небеснім краю,

Одна одній услід попливуть.

І я волю їм дам, хай летять, де хотять,

Як літали, бувало, давніш.

Сам із ними помчу, щоб пісень заспівать,

Щоб відчуть своє щастя повніш.

Не скажу тільки я, що люблю, що вона

Повнить радістю душу мою,

Бо кохана моя, бо та радість – сосна,

Що, як панна, стоїть у гаю.

(Якуб Колас)

Ведучий: Ансамбль білоруської пісні "Купалінка", худ. керівник Юрій Ташпеков, виконає білоруську народну пісню "Косив Ясь конюшину".

Ведучий: Культура нашої Вінниччини – це велика повноводна ріка, в яку впадають всі маленькі річки та струмки. Тільки так можливо зберегти ріку від змеління, замулення та висихання. Ми всі повинні дбати про збереження культурних товариств, професіональних й аматорських ансамблів, хорів, театрів, які будуть пропагувати національну мову та культуру свого народу.

Різнобарвна мовна веселка засіяла сьогодні в цьому залі. І дійсно, кожна мова – це мелодія народу, його поклику душі. Я ще раз щиро вітаю всіх присутніх з святом рідної мови!

(Муз. і сл. О. Суботіної "Починається день",

виконує ансамбль "Мальви")


МОВИ РІЗНІ – ДУША ОДНА

  1. Вступне слово
  2. МОВИ РІЗНІ – ДУША ОДНА (Сценарій)
  3. "Я ВДЯЧНИЙ ТІЙ ЗЕМЛІ, ЩО МЕНЕ СФОРМУВАЛА"
  4. Висвітлення подій в засобах масової інформації
  5. Фото

Ви можете переглянути наші видання за такі роки:

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

2018

2019

2020

2021

Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2021
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International, якщо не зазначене інше