Вінницька ОУНБ ім.К.А.Тімірязєва :: Наші видання

Невтомна муза Сергія Алексєєва

Основні сторінки життя і творчості

 

Я, Алексєєв Сергій Іванович, народився 3 липня 1943 року в селі Велика Виска Маловисківського району Кіровоградської області в селянській сім’ї. Українець.

Після закінчення у 1960 році Великовисківської середньої школи навчався в Кіровоградському технічному училищі, працював слюсарем на Херсонському комбайновому заводі, чотири роки служив на флоті, де прилучився до журналістики і літератури: співробітничав з флотською газетою, відвідував літературний гурток. Після служби в грудні 1966 року влаштувався слюсарем на Кіровоградський завод «Червона зірка».

Моє перше оповідання «Чекання» було опубліковане в обласній газеті «Кіровоградська правда» 4 серпня 1967 року і ця публікація в обласній пресі привернула увагу редактора заводської великотиражної газети «Червона зірка» Д.З.Портнова, який відшукав мене в механоскладальному цеху і запропонував співробітництво, а потім і постійну роботу в редакції. З листопада 1967 року до червня 1969 року я – літературний працівник газети «Червона зірка».

Для колишнього моряка і слюсаря журналістика виявилася цікавою, але складною справою, вимагала великих зусиль, багато часу і знань, яких бракувало. В 1968 році я поступив на заочне відділення філологічного факультету Кіровоградського педагогічного інституту імені О.Пушкіна, яке закінчив у 1973 році. В чималій мірі моєму професійному становленню посприяло навчання (1974-1976 рр.) у ВПШ при ЦК КПУ на відділенні журналістики, яке було найменш заполітизованим і заідеологізованим і на якому викладали такі визнані майстри журналістики, як М.Липовченко, Г.Вартанов, І.Валько, В.Качкан, мовознавець Т.Ярмоленко та ін.

Але то було пізніше, а в червні 1969 року я отримав пропозицію і з благословення мого редактора перейшов на роботу в Кіровоградський обласний комітет по радіомовленню і телебаченню. З того часу усе своє життя і творчу діяльність пов’язав з електронними засобами масової інформації: кореспондент, редактор, старший редактор обласного радіо, власний кореспондент Українського радіо по Кіровоградській області, кореспондент радіостанції «Волга» (м.Потсдам), старший редактор головної редакції телебачення (працював на Українське і Центральне телебачення), власний кореспондент Національної радіокомпанії України і Вінницькій області.

За ці роки опанував практично усі жанри телерадіожурналістики, а сприятлива творча атмосфера, особливо на Українському радіо дозволяла розвивати і реалізовувати літературні здібності – готувати до ефіру замальовки, нариси, радіофільми.

Особливо плідним для мене став подільський період життя, коли з червня 1986 року почав працювати власним кореспондентом Національної радіокомпанії України у Вінницькій області. В 1998 році написав і видав, як з’ясувалося, вперше в історії вітчизняної інформаційної радіожурналістики книгу «Інформує власний кореспондент...». З того часу відновив активну літературну діяльність, знову почав друкуватися в періодичних виданнях. Видав збірки гумору і сатири «Ґава по-вінницьки», «Фантасмагорія, або По-вінницьки – маячня», «Ексклюзив по-вінницьки», «Ґава по-вінницьки-2», «Граблі по-вінницьки» та книгу «Подільська муза. Замальовки з нагоди...». Цим самим започаткував власну літературну серію «Вінниччина у національному радіоефірі і народному гуморі». Основний тираж книг «Інформує власний кореспондент...» і «Подільська муза» передано безкоштовно бібліотекам Вінниччини.

За особистий внесок у розвиток журналістики, висвітлення актуальних проблем розбудови української державності і національного відродження Указом Президента України від 4 травня 1994 року удостоївся почесного звання «Заслужений журналіст України». Нагородженний медаллю «За трудову відзнаку» (1973 р.). Визнавався кращим журналістом м.Вінниці 1996 року, лауреатом премії МВС України 1997 року, обласної журна-лістської премії «Золоте перо» 1998 року, Всеукраїнської літературної премії ім. Степана Руданського 1999 року, конкурсу «Світ уцілів, бо сміявся» часопису «Веселі вісті» 2000 року, конкурсу на кращий анекдот газети «Подолія» 2002 року.

Член Спілки журналістів України з 1971 року.

Член Вінницького куреня гумористів ім. Степана Руданського, де отримав козацьке прізвисько – Мовчун.

 

20 березня 2003 р.                                                  Сергій Алексєєв