ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва
  








Наша адреса:
Україна, м. Вінниця,
21100, Соборна, 73
Тел. (0432) 56-27-92
Факс (0432) 67-03-41
 

E-Mail: inform@library.vn.ua

Ми працюємо:

Понеділок - четвер з 10.00 до 19.00,
Субота та неділя з 10.00 до 18.00
П'ятниця - вихідний день
Остання середа кожного місяця - санітарний день



Biblioteka Publiczna im. Zygmunta Jana Rumla w Dzielnicy Praga Południe m.st. Warszawy



 
Офiцiйне представництво Президента України
Корпорація Інком
Урядовий портал
Урядова телефонна «гаряча лінія»
Офіційний портал Верховної Ради України
Вінницька ОДА
Вінницька обласна Рада - офіційний інтернет-сайт
Вінницька міська рада
Управління культури і мистецтв Вінницької облдержадміністрації



Віддіний меті...
Петро Іванович Ніщинський

Версія для друку

Вінницька обласна універсальна наукова 
бібліотека ім. К.А. Тімірязєва


 
Наші видатні земляки




Відданий меті
До 170-річчя з дня народження 



Вінниця, 2002


“ЗАКУВАЛА ТА СИВА ЗОЗУЛЯ...”

Уперше вона, ця славна зозуля, витворена уявою українського композитора і поета – перекладача Петра Івановича Ніщинського, подала голос більше ста літ тому – у 1875 році, коли аматори єлисаветградського артистич-ного гуртка та ремісничо-грамотного училища виконали музичну картину з народного життя “Вечорниці”, написану до драми Т.Г. Шевченка “Назар Стодоля”.

Невдовзі один з фрагментів “Вечорниць” – чоловічий хор “Закувала та сива зозуля” – зазвучав і окремо, заполонюючи слухачів буремним духом непокори, викликаючи глибокі, хвилюючі роздуми про народ і його невичерпні духовні сили.

Пісня “Закувала та сива зозуля” належить до тих класичних зразків української культури, які не підвладні часові.

Найвизначніші діячі культури того часу, зокрема М. Лисенко, О. Кошиць, К. Стеценко включали її до концерних програм. Є свідчення, що у виконанні хору “Закувала та сива зозуля” брав участь у 1891 р. видатний російський співак Федір Шаляпін, коли працював в українській трупі Георгія Деркача.

Хор Ніщинського високо оцінювали П. Грабовський, І. Франко, Леся Українка, М. Аркас, М. Павлик та інші діячі культури. У рік смерті композитора про цей твір відгукнулася “Большая энциклопедия”, що виходила в Петербурзі за редакцією С. Южакова. В 14 томі цього видання знаходимо: “Найбільшою популярністю користується його прекрасна композиція для хору (на слова самого Ніщинського) “Закувала та сива зозуля...”. Це була творча вершина Петра Ніщинського.

Шлях до неї випав довгий і нелегкий – від села Неменка (нині Іллінецький р-н) на Вінниччині, де 21 вересня 1832 року народився майбутній композитор, навчання в Києво-Софійському (1842), а згодом Києво-Подільському (1844-1845) духовних училищах, коли юний Петро Ніщинський, студіюючи поряд з іншими й музично-теоретичні предмети, здобув славу голосистого співака, назавжди полюбив музику.

Вокальні здібності вісімнадцятирічного семінариста привернули увагу Київського архімандрита Антоніна. У 1850 р., будучи призначеним настоятелем польської церкви в Афінах, він, для підсилення церковного хору, викликає туди молодого талановитого співака.

В Афінах Ніщинський не обмежувався співом у церкві, а вивчав еллінську культуру, мистецтво, вдосконалював знання грецької мови. Перебування в Афінах було значною подією в житті Петра Івановича. Тут він закінчив філологічний і богословський факультети університету і захистив дисертацію на ступінь магістра наук.

Згодом Петро влаштувався викладачем грецької мови в Афінській гімназії, а в 1857 році молодим майстром наук пішов у відставку і повернувся на батьківщину. Невдовзі сім’я Ніщинських переїхала до Одеси (1860 р.). Тут він зайнявся громадською і педагогічною діяльністю, багато уваги приділяв літературі і науковій роботі, але найбільше – музичній діяльності. Оригінальні твори ставлять його в ряд кращих композиторів України ХІХ ст.

Петро Ніщинський глибоко любив життя, свій народ, українську народну творчість, мелодії і слово, що давали йому натхнення для власної творчості. Він прагне збагатити народну пісню новими художніми образами і мелодіями і досягає цього талантом і невтомною працею.

Звертаючись до історії народу, історії запорізького козацтва, він присвячує цій темі талановиті обробки пісень “Козак Софрон”, “Ой, гук, мати, гук”, “Байда”.

Крім обробок народних пісень та створення оригінальних хорів, Петро Іванович пише і пісні-романси “Дівчинонько-голубонько”, “У діброві чорна галка”, які довгий час вважалися народними.

Поряд з композиторською діяльністю Ніщинський бере активну участь у складанні російського-українського словника, перекладає на грецьку мову знамениту пам’ятку культури Київської Русі “Слово о полку Игореве” (1879), друкує переклад драматичного твору Софокла “Антігона” (1883).

Згодом митець почав працювати над перекладом “Одіссеї” Гомера. Перевіршу-вання цього великомасштабного твору – 24 пісні або рапсодії – 12098 віршів вимагали справжнього самозречення, забираючи весь час, що лишався після викладацької роботи.
У червні 1887 року П. Ніщинський завершив працю над “Одіссеєю” і представив рукопис до цензурного комітету.

У переклад “Одіссеї” П. Ніщинський вклав увесь свій хист і сили, але цензура заборонила її друкувати, що стало початком службових цькувань: після ревізії Одеської другої гімназії, йому закинули незнання грецької мови і перевели на нижчу ставку у Бердянськ.

Морально травмований, хворий, Ніщинський учителював у Бердянську, але про видання “Одіссеї” думка його не полишала. В цьому йому допомагав І. Франко, який написав лист до М. Драгоманова, запропонував сам видати “Одіссею” у Львові власним коштом, і ділився своїми враженнями про важливість видання “Одіссеї”, яку дуже полюбляв народ України. Переклад “Одіссеї” на малоруську мову, – вважав він, – це справа всезагальна, народна. Право на видання перевіршованої “Одіссеї” Ніщинський подарував львівській “Правді” під псевдонімом Петра Байди.

Українська література збагати-лась коштовним надбанням. Але особисто для Ніщинського ця публікація прискорила його катастрофу. Царський уряд не міг пробачити йому це видання українською мовою, з’явилось розпо-рядження про звільнення його з роботи.

Останні роки свого життя Петро Іванович жив в однокімнатній, холодній одеській квартирі вдівцем. В 1896 році композитор всю зиму хворів. Усвідомивши, що життєві сили залишають його, на початку березня, зібравши свої пожитки, він виїхав на Поділля до дочки. В дорозі, очевидно, стався інсульт. Паралізованого Петра Івановича привезли до Ворошилівки (тепер Тиврівський р-н), де через два дні, 4 березня, він помер.

Петро Байда-Ніщинський похований у цьому ж селі, на березі Південного Бугу, на місцях прадавніх поселень доби трипільської культури та скіфських курганів. Тут і закінчилася його «одіссея».

Промайнуло 170 років від дня народження Петра Івановича Ніщинського – чудового композитора, видатного громадського і літературного діяча, ім’я якого золотими літерами сяє в історії української культури.

Все життя Ніщинського переслідувала бідність, він зазнавав ударів долі, від яких могли б опуститися руки. Багато з його мистецької спадщини не дійшло до нас. Але кипуча громадська і творча діяльність, тісні зв’язки з прогресивними, демократичними колами того часу, прекрасно написані ним “Вечорниці” дали йому право на безсмертя. А пісня “Закувала та сива зозуля” ще за життя автора перелетіла державні кордони, якими в той час була розмежована українська земля. Натхненний твір Ніщинського символізував нескореність духу українського народу, став яскравим художнім витвором легендарного, звитяжного богатирства.

Про творця однієї з найвищих і найгероїчніших пісень земляк П. Ніщинського поет А. Бортняк сказав: “Та “Зозуля” кує в моєму серці, як і в серцях тисяч людей. Низький уклін краєві, що породив її творця”.

Марчук Т.О., провідний бібліограф відділу літератури та інформації з питань мистецтвознавства та культури

Творча спадщина П. Ніщинського

«Козак Софрон»: [Обробка для хору], 1870.
«Порада» («Дівчинонько, голубонько»): [Романс], 1871.
«Нудьга» («У діброві чорна галка»): [Романс].
Закувала та вива зозуля: Чоловічий хор з музики до драми Т. Шевченка “Назар Стодоля”, 1872.
Вечорниці: Музика до драми “Назар Стодоля” Т.Г. Шевченка, 1875.
«Байда»: [Обробка козац. пісні для хору з ф-п.], 1877.
«Ой гук, мати, гук»: [Обробка козац. пісні для хору з ф-п.], 1877.
«19 февраля 1880»: [Кантата], 1880.
«Горе піїти»: [Солоспів на вірші В. Самійленка], 1887.
«Не было, друзья, удалей меня»: [Солоспів на вірші Г. Козлова], 1887.

* * *

«Слово о полку Игореве»: / Пер. на грец. П. Ніщинського, 1882.
Софокл. Антігона / Пер. на укр. П. Ніщинського, 1883.
Гомер. Одіссея / Пер. на укр. П. Байди (Ніщинського), 1887.
Гомер. Іліада: [П’ять рапсодій] / Пер. на укр. П. Байди (Ніщинського), 1895.


Віддіний меті...
Петро Іванович Ніщинський

  1. “ЗАКУВАЛА ТА СИВА ЗОЗУЛЯ...”
  2. Бібліографія

Ви можете переглянути наші видання за такі роки:

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

2018

2019

2020

2021

Rambler's Top100    
Copyright © ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва 1998-2021
Дизайн:Березюк Сергій
Програмування:Мачушенко Дмитро
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International, якщо не зазначене інше