Життєвий шлях Івана Опанасовича Бондарчука

Доблесний воїн і трудар

Івана Афанасійовича Бондарчука добре знають, шанують, вважають своїм корінним земляком безліч наших краян.

Герой Соціалістичної Праці Іван Афанасійович Бондарчук народився 24 лютого 1924 року в селі Макаківці (нині село Старосілля) Луганського району Житомирської області. В період німецько-фашистської окупації став підпільником, партизаном. З руїн піднімав рідний край у перші повоєнні роки. Одним з визначних документів експозиції Житомирського музею стала "Бойова характеристика на командира диверсійної групи Івана Афанасійовича Бондарчука, підписана командуванням партизанського загону "За перемогу".

"До прибуття в загін, зазначається в ній, – вів підпільну роботу в Луганському районі. Прибув у діючий партизанський загін 5 листопада 1942 року. Був диверсантом, командиром диверсійної групи. Пустили під укіс 16 ешелонів ворога з живою силою й військовими вантажами, підірвав 12 ворожих автомашин, 4 кілометри залізничних колій, 2 залізничні і шосейний мости. Обірвав зв'язок на дільниці Коростень-Олевськ...Під час відходу гітлерівців заблокував шосейну дорогу Коростень-Білокорович, замінувавши дільницю шляху між Лугинами й Кремно. Брав участь у розгромі Норинської жандармерії Луганського гарнізону, учасник бою при нальоті карателів на партизанський табір 14 і 15 січня 1943 року. За сміливість і відвагу нагороджений орденом Червоної Зірки та медаллю "Партизану Вітчизняної війни" 2 ступеня".

До цього слід додати, що на початку війни Іван Бондарчук став одним з організаторів і керівників комсомольської підпільної групи в рідному селі. До речі, 23 Ті мужніх бійці, які згодом влилися в партизанський загін, Велику Перемогу змогли відсвяткувати тільки шестеро і кожен був удостоєний бойових нагород.

У квітні 1944 року важко пораненого й контуженого Івана Бондарчука відправили в шпиталь на щойно звільненій території.

За бойову доблесть він був нагороджений, крім вже згаданих, ще й орденами Великої Вітчизняної війни 1-го та 2-го ступенів, медаллю "Партизану Вітчизняної війни" 1-го ступеня та багатьма ювілейними медалями.

З 1951 року, після закінчення Дніпропетровської партійної школи, Іван Афанасійович все своє подальше життя пов'язав з нашою чарівною і благодатною Вінниччиною.

22 роки трудився у Вінницькому районі на посадах секретаря райкому партії, голови райвиконкому і потім 1-го секретаря райкому КПУ. І саме в той час район досяг найвищих здобутків у сільському господарстві, став, як про нього писали, "Народною академією передового досвіду" не лише для хлібодарів України, але й братських республік Радянського Союзу, а 23 трудівникам присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.

В 1973 році Івана Афанасійовича, вже й кандидата економічних наук, обрали секретарем обкому партії, який відав сільським господарством. І втому, що наша Вінниччина досягла визнаних повчальними і на всесоюзному рівні досягнень в індустріалізації та інтенсифікації сільськогосподарського виробництва й піднесенні соціальної сфери села, було закладено вагомий внесок й І.А. Бондарчука. І не випадково в час нашої бесіди він наголосив: "Я все життя присвятив тобі, моє село!" – таким був головний девіз мого життя.

Слід віддати належне працелюбу також в тому, що не перейшов на заслужений відпочинок й після досягнення пенсійного віку. Ще 8 років працював заступником директора з наукової роботи Українського науково-дослідного інституту кормів. І нині читає курс лекцій по економіці народного господарства в Міжрегіональній академії управління персоналом.

А за трудову доблесть Іван Афанасійович був відзначений, поряд зі званням Героя Соціалістичної Праці, орденом Знак Пошани, двома Почесними грамотами Президії Верховної Ради УРСР та рядом медалей.

Варто зауважити, що не обділяли своєю повагою та увагою Івана Афанасійовича й майстри писемного слова. Наприклад, про його бойові звитяга двічі в повоєнні роки мали змогу дізнатися й мільйони читачів головної газети країни "Правда". Йому присвятив свій нарис "Друг мой й твой", що був опублікований у пресі та в книжці "Три жажд ы ", відомий радянський письменник Олександр Михалевич. Він, зокрема, писав: "Мой друг Иван Афанасьевич Бондарчук - секретарь сельского райкома партии, сын деревки, глухого полесского края; может и сегодня он начал день там, где грязь, стужа, навоз, и поэтому сама внешняя привлекательность его облика дорога и симпатична мне.

Он еще сравнительно молод, строен, элегантен, хорошо носит шляпу, повязывает галстук, у него серые, пытливые глаза, высокий лоб интеллигентного человека и мягкая, вежливая, а иногда резковато-ироничная манера говорить...Он искренне убежден в том, что “без напряжения нет творчества”, что “полезное для всех должно быть у всех”, что “жить помаленьку да потихоньку – лучше вообще не жить”, что “трудно - значит интересно”, что “власть – ото работа над собой".

А мені особливо хочеться підкреслити, що велетрудне, багатоплідне й славне життя Івана Афанасійовича є прикладом вірності обраним розумом і серцем комуністичним ідеалам, самовідданої праці в партійних лавах. Не зважаючи на тягар літ і хвороб, він і нині сумлінно виконує спілчанські обов'язки й доручення. І в нинішньому році товариші по партії знову обрали його до складу обкому та, до того ж, делегатом V з'їзду КПУ. Часто запрошують Івана Афанасійовича й до виступів, зокрема, з лекцією, в якій розкривається свята правда про партизанський рух та підпільну боротьбу на Україні в роки Великій Вітчизняної війни, на наукових, молодіжних та інших зібраннях. І, певне не одному з читачів цієї оповіді подумалось: а чи представлений доблесний воїн і трудар у нашому Вінницькому краєзнавчому музеї?

З такого приводу – до мене досі ніхто не звертався, – так відповів на моє запитання Іван Афанасійович. Проте хочеться сподіватися, що патріотичний приклад краєзнавців-житомирян щодо увічнення слави й пам'яті про Героїв Соціалістичної Праці таки послугує добрим прикладом для керівництва нашого обласного музею.

ВЛАДИЛЕН СОВКО. Вінницька правда, листопад 2000 р.

© 2005 Вінницька ОУНБ ім. К.А. Тімірязєва